ЧЕРНІ́ГІВСЬКИЙ ОБЛАСНИ́Й ІСТОРИ́ЧНИЙ МУЗЕ́Й імені В. Тарновського. Заснований 1896 як Музей Чернігівської вченої архівної комісії (ЧВАК). На­прикінці того ж року ві­домий український громадський діяч, колекціонер і меценат В. Тарновський-молодший подарував місту для створе­н­ня музею свою колекцію. Перших від­відувачів Музей українських старожитностей ім. В. Тарновського Чернігівського губернського земства прийняв 1902. У 1933 унікальну Шевченківську колекцію з музею вилучено (нині рукописи зберігають у Літератури ін­ституті ім. Т. Шевченка НАНУ, а образотворчу спадщину й особисті речі Кобзаря — у Національному музеї Тараса Шевченка). З нагоди проведе­н­ня в Чернігові 14-го Археологічного зʼ­їзду було створено два нових музеї: 1906 церковно-історичний — Чернігівське єпархіальне сховище старожитностей (древлєхранилище, ЧЄД; 1915 його екс­позицію згорнуто) і 1908 — Міський, який 1909 зʼ­єд­нали з Музеєм ЧВАК, утворивши Чернігівський зʼ­єд­наний історичний музей, міський і вченої архівної комісії в памʼять 1000-ліття літописного існува­н­ня м. Чернігова (Зʼ­єд­наний музей). 1 липня 1919 у маєтку Милорадовичів від­крили Музей поміщицького (панського) побуту і мистецтв, а 1 травня 1923 в одному з будинків на садибі Гортинського почали діяти екс­позиції одразу двох музеїв: на першому поверсі на основі зі­бра­н­ня ЧЄД по­став Музей культів, на другому — Етно­графічний музей, або Музей селянського побуту. 1921–22 від­булася реорганізація музеїв, пере­розподіл їхніх колекцій від­повід­но до профілю екс­позицій, у результаті чого Зʼ­єд­наний музей став Історико-археологічним, історичний від­діл якого мав роз­діли «Старий Чернігів» та «Цехи 17–18 ст.». Восени 1923 всі пʼять музеїв міста, залишаючись у своїх приміще­н­нях, де-юре стали від­ділами створеного Чернігівського державного музею (ЧДМ), директором якого при­значено В. Шугаєвського. У серпні 1925 ЧДМ пере­дали будівлю Селянського банку (нині Чернігівська обласна універсальна наукова бібліотека), у якій музеї обʼ­єд­нано де-факто. 1933 ЧДМ пере­містили в памʼятку архітектури поч. 19 ст. «Будинок губернатора» (музей функціонував там до вересня 1941). Від 1934 — Чернігівський державний історичний музей (ЧДІМ); від 1939 — обʼєкт республіканського значе­н­ня. На­прикінці 19 — першій третині 20 ст. у музеї працювали такі ві­домі фахівці: С. Баран-Бутович, М. Вайнштейн, Борис і Марія Грінченки, П. Добровольський, В. Дроздов, М. Касперович, Є. Корноухов, Б. Луговський, В. Модзалевський, Б. Пилипенко, П. Смолічев, А. Шелухін, Б. Шевелів, В. Шугаєвський, художник І. Рашевський.

У роки 2-ї світової війни було еваку­йовано лише половину 60-тисячного музейного зі­бра­н­ня та менше 10-ї частини 40-тисячного бібліотечного фонду. Під час бомбардувань і пожеж знищено або вивезено нацистами колекції меблів, фарфору, скла, майже всю художню спадщину, культові й етно­графічні вироби з дерева, довоєн­ну фондову облікову документацію тощо. 39 музейних предметів втрачено в евакуації. 2015 виявлено зниклий дзвін «Голуб» з порт­ретом І. Мазепи у дзвіниці кафедрального собору Оренбурга (РФ; саме в це місто вивезли частину зі­бра­н­ня ЧДІМ).

1944–74 музей роз­містили в будинку колишнього Музею українських старожитностей ім. В. Тарновського, а в 1975 — знову в «Будинку губернатора». Від 1965 у будинку «Полкової канцелярії» діяв художній від­діл (1983 колекцію пере­дано ново­створеному Чернігівському обласному художньому музею ім. Г. Галагана). 1979 створено історичну екс­позицію (автори проєкту Ю. Кисличенко та І. Левитська; 2022 демонтовано) і від­діл — Народного декоративного мистецтва Чернігівщини музей; 1985 — філію Чернігівський військово-історичний музей; 2011 — філію Музейно-меморіальний комплекс партизанської слави «Лісо­град», що складається з Музею історії партизанського руху на Чернігівщині 1941–43 у с. Єліне Корюківського р-ну (у березні 1943 за допомогу партизанам село було спалене нацистськими карателями) та партизанського табору «Лісо­град» у Єлінському лісництві (від 2022 не працює; територія громади під­дається по­стійним об­стрілам з РФ; мешканці села виїхали); 2015 — філію «Садиба родини Лизогубів» у Седневі Чернігівського р-ну (24 лютого 2022 с-ще було окуповане, у «Садибі…» стояли ворожі війська й техніка). 1991 музею присвоєно імʼя В. Тарновського; від 1997 — сучасна назва. 2022 при музеї засновано ГО «Фонд збереже­н­ня українських старожитностей».

Нині в музеї зберігають понад 250 тис. памʼяток матеріальної та духовної культури, зокрема понад 140 тис. основного фонду. Цін­ними є археологічні знахідки доби Київської Русі з профінансованих В. Тарновським роз­копок Княжої Гори (давньоруське місто Родень), з курган­ного могильника біля с. Шестовиця під Черніговом; з Мезинської палеолітичної стоянки; 8 давньоруських скарбів ювелірних виробів і найбільший на теренах України скарб гривень чернігівського типу. Виняткову наукову й культурну цін­ність має колекція речових і документальних матеріалів з історії України 17–18 ст., пере­важна частина якої — козацький від­діл зі­бра­н­ня В. Тарновського: клейноди, зброя й військове спорядже­н­ня, побутові речі, 157 геть­манських універсалів тощо. Важливим джерелом щодо соціально-економічного й політичного роз­витку 17–19 ст. не лише Чернігівщини є архіви судових установ і ратуш, родин Забіл, Лашкевичів, Милорадовичів, Полетик, Тарновських, Шихуцьких. Музейне зі­бра­н­ня містить 315 рукописних книг 16–20 ст., серед яких — списки козацьких літописів; 260 кириличних старо­друків, із них 70  — чернігівської друкарні. Цікаві ві­домості про культурне й громадське життя 19 — поч. 21 ст. зберігають в архівах Олекси Коваленка, П. Куліша і Ганни Барвінок, Ю. Вино­градського, Л. Глібова, Д. Мордовця, І. Нечуя-Левицького, збірках матеріалів про діяльність політичних партій і громадських організацій, промислових і сільськогосподарських під­приємств, про ві­домих уродженців краю — учасників національних визвольних змагань і партизанського руху на Чернігівщині 1941–43, ре­пресованих, «остарбайтерів», вчених, митців тощо. Музей має значні колекції етно­графії, нумізматики, предметів православного культу, творів декоративного мистецтва, фалеристики, філателії, фото­графій. Пред­ставлені меморії В. Дуніна-Борковського, І. Мазепи, Я. Остряниці, С. Палія, П. Полуботка, Б. Хмельницького, родин Апостолів, Кочубеїв, Лизогубів, Максимовичів, Миклашевських, Скоропадських, Ханенків, Чарнишів. Серед раритетів — комплекс знахідок з похова­н­ня вікінга 10 ст. (сумка-ташка та срібні навершя шапки й накладки на упряж коня); дві срібні чаші зі зна­йденого на чернігівському дитинці скарбу 1985, одна з яких належала героєві «Слова о полку Ігоревім» новгород-сіверському князю Ігорю Святославичу, друга — візантійської роботи з медаль­йонами святих; най­старіший на Лів­обереж­жі України датований 1629 дзвін; перше ві­доме зображе­н­ня національної печатки з написом «Печатка України»; єдиний в Україні вулик з пасіки П. Прокоповича (екс­понувався в українському павіль­йоні на ви­ставці ЕКСПО-2005 в Японії); авторська модель початкового варіанта памʼятника Б. Хмельницькому в Києві; первісток вітчизняного тракторобудува­н­ня — «Запорожець», випущений 1923 на Великотокмацькому заводі (єдиний збережений екземпляр). Без­цін­ними реліквіями є два авто­графи Т. Шевченка; три листи М. Гоголя до В. Тарновського-старшого й мініатюра з його порт­ретом, зроблена на кістці мамонта; срібний вінок від І. Пулюя на могилу П. Куліша.

Ви­вче­н­ня та введе­н­ня до наукового обігу колекцій та окремих памʼяток є пріоритетним у науково-дослідній діяльності музею. Укладено каталоги кириличних старо­друків, холодної зброї, вишивки козацької старшини, вишитих рушників, міських печаток 17–18 ст., срібного посуду 17 — поч. 20 ст., срібних окладів Євангелій 17–19 ст., реліквій Л. Глібова, кераміки Олешні, Ічнянщини, Коропщини й Семенівщини (усі — Чернігівська обл.), дукачів, скринь, вибійчаних тканин, жіночих головних уборів, рукописних книг, матриць особистих печаток 18 — поч. 20 ст., знахідок з Шестовицького могильника 1925–27 тощо. Чимало їх оприлюднено в музейному часописі «Скарбниця української культури: Збірник наукових праць», що видають від 2002.

Працівники музею долучилися до створе­н­ня ґрунтовних академічних ви­дань «Л. Глібов. Твори. Ювілейне виправлене та поповнене ви­да­н­ня. 1827–1927» (редакція, вступна ста­т­тя та уваги Б. Шевелева, 1927), «Чернігів і Пів­нічне Лів­обереж­жя. Огляди. Роз­відки. Матеріали» (1928), «Україна — козацька держава. Ілюстрована історія українського козацтва у 5175 фотосвітлинах» (К., 2004), «Шевченківська енциклопедія» (2012–15; усі — Київ), цикл «Реабілітовані історією. Чернігівська область» (кн. 8, Чг., 2020), ЕСУ (від 2001). Значний обсяг роботи з добору матеріалів і написа­н­ня статей було виконано для томів «Історія міст і сіл України. Чернігівська область» (1972), «История городов и сел Украины. Черниговская область» (1983), енциклопедичного довід­ника «Чернігівщина» (1990; усі — Київ); «Зводу памʼяток історії і культури України» (том «Чернігівська область», Чг., 2015, 2017–20).

Разом із ученими Чернігівського педагогічного ін­ституту (нині Національний університет «Чернігівський колегіум») спів­робітники музею організували історико-археологічний семінар «Чернігів і його округа», з Ін­ститутом історії НАНУ — «Костомарівські чита­н­ня», з обласною організацією Національної спілки крає­знавців — конференції «Чернігівщина і чернігівці часів Української революції 1917–1921 років», з Чернігівською обласною єврейською общиною «Хасде Естер» — щорічний між­народний науковий семінар «Євреї Лів­обережної України. Історія та культура» та ін. 1997 памʼятки з музейного зі­бра­н­ня — вироби польських сріблярів — уперше екс­понували за кордоном на ви­ставці «Золоті ворота Польщі» (м. Ґданськ). У музеї реалізовують й авторські проєкти: «Екс­курсія-концерт» В. Зайченко (1980–1990-і рр.), від 2007 діє музейний «лекторій на колесах» Н. Самохіної «Дорогами рідного краю» (2011 — лауреат Всеукраїнського конкурсу «100 кращих товарів»), від 2014 старший науковий спів­робітник С. Лаєвський веде Книгу памʼяті уродженців Чернігівщини, які загинули, захищаючи Україну від військової агресії РФ. Роботу музею від­значено премією імені Д. Яворницького Всеукраїнської спілки крає­знавців (1996), нагородою Всеукраїнського музейного фестивалю (Дні­про, 2005, 2008, 2011, 2018), 2-ю премією 6-ї Всеукраїнської акції «Музейна подія року-2010» за ре­ставрацію та екс­понува­н­ня шати кіота ікони Троїцько-Іл­лінської Богородиці (2011; спільно з Національним науково-дослідним ре­ставраційним центром України).