Мамаліологія

МАМАЛІОЛО́ГІЯ (від лат. mammalia – ссавці та ...логія) – розділ зоології, що вивчає будову, систематику, походження, спосіб життя, взаємовідносини, роль в екосистемах ссавців. Ін. назви – теріологія, ссавцезнавство. Назва «ссавці» зумовлена тим, що ці тварини вигодовують малюків молоком, яке продукується молоч. залозами самок під дією статевих гормонів. Ссавці – найбільш високоорганізовані та еволюційно розвинуті тварини серед типу хребетних. До класу ссавців належить і людина як біол. вид Homo sapiens. Нині клас ссавців налічує бл. 5000 видів; уважають, що значно більше видів вимерло упродовж історії існування класу. Авторство терміна «ссавці» належить англ. ученому Дж. Рею (1693), проте його поширив швед. природознавець К. Лінней, використавши у праці «Systema naturae» («Система природи», Стокгольм, 1758, т. 1). Термін «теріологія» вживають переважно в російськомов. літературі (його запропонував 1928 рос. зоолог С. Огньов). Термін «ссавцезнавство» поширення не набув. Спостереження за поведінкою тварин, мисливство, ін. види взаємодії первіс. людини з тваринами сприяли прогресив. розвитку органів чуття, мислення, розумової діяльності, виживанню і врешті – становленню людини розумної. Ссавці мають важливе значення в житті людини, адже є джерелом висококалорій. продуктів живлення, сировини для окремих галузей легкої, харч., фармацевт., парфумер. пром-стей. Ссавці відіграли важливу роль у розвитку людства як транспорт. засіб і робоча сила (коли люди почали освоювати землю для ведення с. господарства), для мисливства, як джерело живлення. У неоліті (8–12 тис. р. тому) предки людини почали приручати диких тварин, що звільняло їх від повсякчас. пошуку їжі, надавало можливість пізнавати навколиш. світ, піклуватися про нащадків. Серед ссавців розрізняють дикі та одомашнені види. Про зниклі види ссавців дізнаємося завдяки наук. напрямку – палеозоології (палеомамаліології). Ссавці – різноманітна група тварин за видовим складом і способом життя, поведінкою, розмірами та масою тіла, анатоміч. будовою, фізіологією, репродукцією, турботою про потомство та ін. Напр., довжина тіла білозубки карликової 3,5 см, а кита синього – до 33 м; маса тіла відповідно 1,5–2 г і до 120 т. Тому в сучас. М. виділяють декілька підрозділів і напрямів вивчення. У межах заг. М. досліджують систематику, фауністику, зоогеографію, морфологію, генетику, палеонтологію, філогенію, еволюцію ссавців. Виокремлюють екол. М., що вивчає закономірності динаміки популяцій ссавців, їхнє значення в екосистемах, біоценотичні зв’язки, аналіз екосистем у просторі і часі, здійснює моніторинг за станом окремих груп ссавців та розробку заходів щодо стабілізації їхньої чисельності, випрацьовує теор. базу охорони, заповідання, інтродукції, акліматизації та реакліматизації ссавців. Розділом екол. М. є вивчення поведінки – зоопсихологія. Пром. М. здійснює моніторинг за станом запасів пром. звірів, готує рекомендації щодо їхнього відновлення та рац. використання. Мед. М. провадить моніторинг за чисельністю небезпечних з епідеміол. та епіозотич. погляду ссавців. Палеомамаліологія вивчає вимерлих ссавців у фауніст., системат., філогенет., біостратигр. і палеогеогр. аспектах. У межах заг. М. деякі науковці виділяють підрозділи, виходячи з таксономіч. статусу ссавців: приматологію (науку про приматів – мавп, лемурів), антропологію (про людину), хіроптерологію (про летючих мишей, або рукокрилих), кетологію (про китів і дельфінів), гіпологію (про коней), родентологію (про гризунів). Ссавці привертали посилену увагу дослідників у різні періоди історії людства. Відомості про них наявні у Біблії, працях давньогрец. філософа Аристотеля. У Київ. Русі деякі дані відносно пром. звірів відомі зі стародав. літописів, зокрема зі зб. «Поученіе дѣтямъ» Володимира Мономаха (12 ст.). В Європі 15–17 ст. окремі узагальнення щодо ссавців з’явилися у мислив. і натурфілос. трактатах (К. Ґеснер, Ґ. Бюффон, К. Лінней). У 19–20 ст. у Європі та США публікували численні монографії про ссавців. Особливе значення мають узагальнювальні зведення зі світ. теріофауни (М. Вебер, А. Брем, П. Ґрассе, Ж. Півто) та каталоги (Е.-І. Труссар, Дж.-Ґ. Сімпсон, М. МакКенна), які містять відомості щодо сучас. і вимерлих форм ссавців. У Рос. імперії цілеспрямов. вивчення ссавців розпочалося з організацією АН (1725). Їх досліджували П. Паллас, І. Лєпьохін, С. Гмелін, Г. Стеллєр та ін. Подальший розвиток мамаліол. дослідж. на тер. Рос. імперії у 19 ст. пов’язаний з іменами Ф. Брандта, Е. Еверсмана, О. Міддендорфа, М. Сєверцова, О. Нордмана; чітко окреслився палеомамаліол. напрям (В. Ковалевський). 20 ст. характеризується бурхливим розвитком усіх напрямів мамаліол. дослідж. на тер. колиш. СРСР, зокрема УРСР. Акад. ВУАН М. Кащенко 1919 створив у Києві зоол. музей (нині Національний науково-природничий музей НАНУ), де ссавці склали значну частину експозиції. У галузі заг. М. упродовж сторіччя друкували багатотомні вид., присвяч. звірам СРСР і суміж. країн (С. Огньов, B. Гептнер), та окремі випуски серiї «Фауна СССР» (А. Аргіропуло, Б. Виноградов, М. Воронцов, І. Громов, О. Гуреєв, І. Соколов, В. Топачевський, К. Фльоров), що охоплювали і тер. тодіш. УРСР. Укладено перші теріол. випуски багатотом. вид. «Фауна України» (І. Підоплічко, В. Абелєнцев, Б. Попов), визначники ссавців фауни СРСР (М. Бобринський, І. Громов, О. Гуреєв, О. Кузякін, Б. Кузнецов, Г. Новиков, І. Соколов, П. Стрелков, К. Чапський) та окремих рядів звірів фауни СРСР (Б. Виноградов, А. Аргіропуло, І. Громов, Г. Новиков) та України (О. Мигулін). Видано регіон. зведення відносно теріофауни України (О. Корнєєв, Ю. Крочко, К. Татаринов). Велике значення мають довідк. багатотомне вид. із систематики ссавців світ. фауни (В. Соколов), каталог ссавців СРСР (містить сучасні та викопні форми, І. Громов), наук.-популярне вид. «Млекопитающие» в серії «Жизнь животных» (Москва, 1989, т. 7). Певного розвитку набули дослідж. у галузі теріоморфології (П. Гамбарян, Б. Матвєєв, В. Суханов; в Україні – Г. Агарков, М. Ковтун, С. Манзій, В. Мороз), біомеханіки (К. Мельник, В. Кликов), цитології (Н. Родіонова, А. Житніков), каріосистематики (С. Межжерін). Закладено фундамент заг., екосистем., популяцій. та радіац. екології ссавців (В. Большаков, М. Калабухов, Д. Кашкаров, М. Наумов, С. Шварц; в Україні – І. Сокур, В. Гайченко, І. Ємельянов, О. Пахомов, П. Свириденко). У 20 ст. відбувся знач. розвиток дослідж. із палеотеріології. Видано численні моногр. зведення та каталоги, присвяч. походженню ссавців, систематиці окремих їхніх груп, регіон. палеотеріофаунам і теріокомплексам окремих опор. розрізів та місцезнаходжень (О. Борисяк, М. Верещагін, Л. Габунія, К. Фльоров; в Україні – О. Алексєєв, О. Короткевич, В. Крокос, М. Павлова, І. Підоплічко, Л. Рековець, В. Топачевський, І. Хоменко). Певного розвитку набули мед. (М. Калабухов, В. Кучерук) та пром. (А. Томілін, О. Яблоков; в Україні – О. Салганський) М.; розширено роботи в галузі охорони ссавців (О. Яблоков). Укладено перші підручники з М. Наприкінці 20 ст. за програмою ЮНЕСКО «Людина та біосфера» Комітетом при АН СРСР започатковано серію монографій «Виды фауны СССР и сопредельных стран»; за участі укр. зоологів-морфологів у Москві опубл. колективні праці «Волк» (1985), «Ондатра» (1993). Наприкінці 20 – на поч. 21 ст. видано низку фундам. праць з еволюції, морфології, ембріології, різних систем органів однієї з найменш вивчених груп ссавців – летючих мишей (М. Ковтун, Н. Жукова, І. Ковальова, Р. Лихотоп, С. Леденьов, О. Панютіна). Створ. Всесоюзне теріол. товариство при АН СРСР (1973, президент – В. Соколов), Міжнар. теріол. товариство (1974), Теріологічне товариство Українське (1986, президент – В. Топачевський, віце-президенти – І. Ємельянов, М. Ковтун), нац. теріол. товариства в США, Бразилії, а також при університетах ін. країн. Проведено 12 Міжнар. теріол. конгресів (1974–2017). Організовують міжнар. конф., присвяч. різним групам ссавців, зокрема понад 10 – про рукокрилих (1986 – у Києві при Інституті зоології АН УРСР). Матеріали з М. вміщують у ж. «Вестник зоологии» (від 1967), фахових вид. США, Франції, Польщі, Німеччини, Австралії, Арґентини, РФ. Дослідж. у галузі М. тривають: за різними напрямами вивчають усі групи ссавців, впроваджують молекулярно-генет. методи.

Літ.: M. Weber. Säugetiere. Bd. 1–2. Jene, 1927–28; Огнев С. И. Звери Восточной Европы и Северной Азии. Москва; Ленинград, 1928. Т. 1; 1931. Т. 2; Звери СССР и прилежащих стран. Москва; Ленинград, 1935; Мігулін О. О. Звірі УРСР. К., 1938; Підоплічко І. Г. Матеріали до вивчення минулих фаун УРСР. К., 1938. Вип. 1; 1956. Вип. 2; Його ж. О ледниковом периоде. К., 1952. Вып. 2: Биологические и географические особенности европейских представителей четвертичной фауны; 1954. Вып. 3: История четвертичной фауны Европейской части СССР; Фауна України. Т. 1. Ссавці. Вип. 1: Комахоїдні. Кажани. К., 1956; Вип. 3: Куницеві. К., 1968; Сокур І. Т. Ссавці фауни України і їх господарське значення. К., 1960; Млекопитающие Советского Союза. Москва, 1961. Т. 1: Парнокопытные и непарнокопытные; 1967. Т. 2, ч. 1: Морские коровы и хищные; 1972. Т. 2, ч. 2: Хищные (гиены и кошки); 1976. Т. 2, ч. 3: Ластоногие и зубатые киты; Основы палеонтологии: Справоч. Млекопитающие. Москва, 1962; Барабаш-Никифоров И. И., Формозов А. Н. Териология: Учеб. Москва, 1963; Млекопитающие фауны СССР: В 2 т. Москва; Ленинград, 1963; Бобринский Н. А., Кузнецов Б. А., Кузякин А. П. Определитель млекопитающих СССР. Москва, 1965; Топачевский В. А. Грызуны таманского фаунистического комплекса Крыма. К., 1973; Соколов В. Е. Систематика млекопитающих. Москва, 1973–79. Вып. 1–3; Короткевич Е. Л. Поздненеогеновые газели Северного Причерноморья. К., 1976; Топачевский В. А., Скорик А. Ф. Грызуны раннетаманской фауны тилигульского разреза. К., 1977; Ковтун М. Ф. Апарат локомоції рукокрилих. К., 1978; Каталог млекопитающих СССР. Плиоцен – современность. Ленинград, 1981; Ковтун М. Ф. Строение и эволюция органов локомоции рукокрылых. К., 1984; Топачевский В. А., Скорик А. Ф., Рековец Л. И. Грызуны верхненеогеновых и раннеантропогеновых отложений Хаджибейского лимана. К., 1987; M. Görner, H. Hackethal. Säugetiere Europas. Leipzig, 1987; Короткевич Е. Л. История формирования гиппарионовой фауны Восточной Европы. К., 1988; Мельник К. П., Клыков В. И. Локомоторный аппарат млекопитающих. К., 1991; Топачевский В. А., Скорик А. Ф. Неогеновые и плейcтоценовые низшие хомякообразные юга Восточной Европы. К., 1992; Ковтун М. Ф., Лихотоп Р. И. Эмбриональное развитие черепа и вопросы эволюции рукокрылых. К., 1994; М. С. МсКеnnа, S. К. Bell. Classification of Mammals. Above the Species Level. New York, 1997; Ковтун М. Ф., Леденев С. Ю. Рост и развитие конечностей рукокрылых. К., 1999; S. R. Hoofer, R. A. Van Den Bussche. Molecular phylogenetics of the chiropteran family Vespertilionidae // Acta Chiropterologica. 2003. Vol. 5; J. W. Higdon, O. R. P. Bininda-Emonds, R. M. D. Beck, S. H. Ferguson. Phylogeny and divergence of the pinnipeds (Carnivora: Mammalia) assessed using a multigene dataset // BMC Evolutionary Biology. 2007. Vol. 7, № 216; L. Yu, D. Peng, J. Liu et al. On the phylogeny of Mustelidae subfamilies: analysis of seventeen nuclear non-coding loci and mitochondrial complete genomes // Там само. 2011. Vol. 11, № 92; Панютина А. А., Корзун Л. П., Кузнецов А. Н. Полет млекопитающих: от наземных конечностей к крыльям. Москва, 2012; Ковалева И. М. Морфофункциональные особенности летательной перепонки рукокрылых в связи с эволюцией отряда. К., 2013; Межжерін С. В., Лашкова О. І. Ссавці України: Довід.-визначник. К., 2013; T. A. Vaughan, J. M. Ryan, N. J. Czaplewski. Mammalogy. Burlington, 2013; J. D. Kingdon et al. Mammals of Africa. Vol. 1–4. London, 2013; Топачевський А. О. З Божого саду. Рослини і тварини у Святому Письмі. К., 2016.

В. О. Топачевський, М. Ф. Ковтун

Рекомендована література

M. Weber. Säugetiere. Bd. 1–2. Jene, 1927–28;
Огнев С. И. Звери Восточной Европы и Северной Азии. Москва; Ленинград, 1928. Т. 1;
1931. Т. 2;
Звери СССР и прилежащих стран. Москва; Ленинград, 1935;
Мігулін О. О. Звірі УРСР. К., 1938;
Підоплічко І. Г. Матеріали до вивчення минулих фаун УРСР. К., 1938. Вип. 1;
1956. Вип. 2;
Його ж. О ледниковом периоде. К., 1952. Вып. 2: Биологические и географические особенности европейских представителей четвертичной фауны; 1954. Вып. 3: История четвертичной фауны Европейской части СССР; Фауна України. Т. 1. Ссавці. Вип. 1: Комахоїдні. Кажани. К., 1956;
Вип. 3: Куницеві. К., 1968;
Сокур І. Т. Ссавці фауни України і їх господарське значення. К., 1960;
Млекопитающие Советского Союза. Москва, 1961. Т. 1: Парнокопытные и непарнокопытные; 1967. Т. 2, ч. 1: Морские коровы и хищные; 1972. Т. 2, ч. 2: Хищные (гиены и кошки); 1976. Т. 2, ч. 3: Ластоногие и зубатые киты; Основы палеонтологии: Справоч. Млекопитающие. Москва, 1962;
Барабаш-Никифоров И. И., Формозов А. Н. Териология: Учеб. Москва, 1963;
Млекопитающие фауны СССР: В 2 т. Москва; Ленинград, 1963;
Бобринский Н. А., Кузнецов Б. А., Кузякин А. П. Определитель млекопитающих СССР. Москва, 1965;
Топачевский В. А. Грызуны таманского фаунистического комплекса Крыма. К., 1973;
Соколов В. Е. Систематика млекопитающих. Москва, 1973–79. Вып. 1–3;
Короткевич Е. Л. Поздненеогеновые газели Северного Причерноморья. К., 1976;
Топачевский В. А., Скорик А. Ф. Грызуны раннетаманской фауны тилигульского разреза. К., 1977;
Ковтун М. Ф. Апарат локомоції рукокрилих. К., 1978;
Каталог млекопитающих СССР. Плиоцен – современность. Ленинград, 1981;
Ковтун М. Ф. Строение и эволюция органов локомоции рукокрылых. К., 1984;
Топачевский В. А., Скорик А. Ф., Рековец Л. И. Грызуны верхненеогеновых и раннеантропогеновых отложений Хаджибейского лимана. К., 1987;
M. Görner, H. Hackethal. Säugetiere Europas. Leipzig, 1987;
Короткевич Е. Л. История формирования гиппарионовой фауны Восточной Европы. К., 1988;
Мельник К. П., Клыков В. И. Локомоторный аппарат млекопитающих. К., 1991;
Топачевский В. А., Скорик А. Ф. Неогеновые и плейcтоценовые низшие хомякообразные юга Восточной Европы. К., 1992;
Ковтун М. Ф., Лихотоп Р. И. Эмбриональное развитие черепа и вопросы эволюции рукокрылых. К., 1994;
М. С. МсКеnnа, S. К. Bell. Classification of Mammals. Above the Species Level. New York, 1997;
Ковтун М. Ф., Леденев С. Ю. Рост и развитие конечностей рукокрылых. К., 1999;
S. R. Hoofer, R. A. Van Den Bussche. Molecular phylogenetics of the chiropteran family Vespertilionidae // Acta Chiropterologica. 2003. Vol. 5;
J. W. Higdon, O. R. P. Bininda-Emonds, R. M. D. Beck, S. H. Ferguson. Phylogeny and divergence of the pinnipeds (Carnivora: Mammalia) assessed using a multigene dataset // BMC Evolutionary Biology. 2007. Vol. 7, № 216;
L. Yu, D. Peng, J. Liu et al. On the phylogeny of Mustelidae subfamilies: analysis of seventeen nuclear non-coding loci and mitochondrial complete genomes // Там само. 2011. Vol. 11, № 92;
Панютина А. А., Корзун Л. П., Кузнецов А. Н. Полет млекопитающих: от наземных конечностей к крыльям. Москва, 2012;
Ковалева И. М. Морфофункциональные особенности летательной перепонки рукокрылых в связи с эволюцией отряда. К., 2013;
Межжерін С. В., Лашкова О. І. Ссавці України: Довід.-визначник. К., 2013;
T. A. Vaughan, J. M. Ryan, N. J. Czaplewski. Mammalogy. Burlington, 2013;
J. D. Kingdon et al. Mammals of Africa. Vol. 1–4. London, 2013;
Топачевський А. О. З Божого саду. Рослини і тварини у Святому Письмі. К., 2016.