КІНООСВІ́ТА (від кіно… та освіта) — система на­вчально-виховних заходів у галузі кіномистецтва; система закладів і установ, які здійснюють під­готовку фахівців для роботи у сфері кінемато­графа. Бурхливе зро­ста­н­ня кіновиробництва в Російській імперії у 2-е десятилі­т­тя 20 ст. зумовило необхідність під­готовки значної кількості кваліфікованих, професійних кадрів, як творчих, так і технічних. Перші кіноосвітні заклади на теренах України виникли 1916–17. Масове від­кри­т­тя в Одесі, Києві, Харкові та інших містах студій, шкіл, курсів, які мали готувати кадри для творчих і технічних професій в кіно, припадає на 1917–19. Їх поява саме в Україні об­умовлювалася не лише суцільним захопле­н­ням молоді екран­ним мистецтвом, але й активною еміграцією на Пів­день із захоплених більшовиками Москви і Петро­града (нині Санкт-Петербург) кіномитців і кіно­промисловців. Державне керівництво УНР і Геть­манату всіляко сприяло кінемато­графічній діяльності, у тому числі й К.: створювали числен­ні студії, школи, в яких викладали ві­домі кіномитці, зокрема режисер і драматург М. Євреїнов, актриса В. Юренєва тощо.

Не­стабільність політичної ситуації, від­ʼ­їзд багатьох кінемато­графістів за кордон, від­сутність потрібної кількості кваліфікованих кадрів при­звело до закри­т­тя багатьох кіноосвітніх закладів, однак деякі лишилися і роз­вивалися. Зокрема «Студія екран­ного мистецтва» (діяла у Києві з пере­рвами 1919–23) під керівництвом. О. Вознесенського, який надавав великого значе­н­ня кінемато­графічній специфіці у під­готовці творчих кадрів. Зі встановле­н­ням радянської влади було від­крито низку державних кіноосвітніх закладів. Окрім курсів та шкіл від 1924 функціонував Одеський державний технікум кінемато­графії (ОДТК), що мав два факультети (екран­ний і технічний), солідну виробничу базу на Одеській кінофабриці Всеукраїнського фотокіно­управлі­н­ня (нині Одеська кіностудія художніх фільмів). Провід­не місце в системі української кіноосвіти у 1930-х рр. посідає Київський державний ін­ститут кінемато­графії (КДІК), заснований 1930 на базі театрального і кінофотовід­діле­н­ня Київського художнього ін­ституту (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури) і ОДТК. КДІК мав два від­діли — художній і технічний, готував кінорежисерів, сценаристів, акторів, кіно­операторів і кіноінженерів. Особливу увагу приділяли т. зв. без­перервній виробничій практиці, надаючи можливість студентам працювати на кіновиробництві. Тут викладали: Г. Авенаріус, М. Бажан, О. Гавронський, С. Гіляров, О. Довженко, С. Ейзенштейн, Ю Єкельчик, Л. Кулешов, Я. Савченко. Під приводом реорганізації вищої освіти, по­ступово було ліквідовано творчі факультети КДІКу, а 1938 його остаточно закрито. На базі технічного факультету (фотохімічного та інженерного звукового кіно) створено Київський ін­ститут кіноінженерів. 1954 він вві­йшов до складу Київського політехнічного ін­ституту (нині Національний технічний університет України «Київський політехнічний ін­ститут») як електро­акустичний факультет. Важливою сторінкою у вітчизняному кіноосвітньому процесі було створе­н­ня 1935 О. Довженком на Київській кінофабриці (нині Національна кіностудія художніх фільмів імені О. Довженка) режисерської кінолабораторії. Під час зйомок фільму «Українські пісні на екрані» (1936), існувала режисерська лабораторія І. Кавалерідзе; також діяла школа молодих режисерів Г. Затворницького. Кіноакторів готували на Київській кіностудії художніх фільмів у довоєн­ний період в акторській школі Г. Авенаріуса та В. Юнаковського, А. Панкришева, О. Довженка, в післявоєн­ний — Б. Дмоховського.

Під­готовку творчих кадрів для українського кінемато­графа було поновлено лише на початку 1960-х рр. 1961 при Київському ін­ституті театрального мистецтва (нині Київський університет театру, кіно і телебаче­н­ня) з ініціативи І. Корнієнка, В. Івченка і Т. Левчука, від­крито факультет кінемато­графії. Упродовж на­ступних десятиліть його структуру неодноразово змінювали, від­повід­но до потреб кіно­процесу зро­стала кількість кафедр і спеціалізацій. 1995 пере­йменовано на факультет кінемато­графії і телебаче­н­ня, 2005 реорганізовано в Ін­ститут екран­них мистецтв Київського університету театру, кіно і телебаче­н­ня. В Ін­ституті спеціалістів готують кафедри кінорежисури та кінодраматургії, режисури телебаче­н­ня, звукорежисури, кінотеле­операторства, кіно­знавства, на остан­ній на­вчають зокрема організації кінотелевиробництва, також функціонує на­вчально-методичний від­діл (кінотелекомплекс). Під­готовку науково-педагогічних кадрів здійснюють через аспірантуру та асистентуру-стажува­н­ня, також і в ІМФЕ НАНУ. Значний внесок у роз­виток К. зробили практики і теоретики кіно, що у різні роки працювали на кінофакультеті: Б. Буряк, В. Верещак, І. Ґольдштейн, В. Денисенко, С. Іванов, В. Івченко, Ю. Іл­лєнко, В. Іл­ляшенко, В. Кісін, І. Корнієнко, Ю. Левін, Т. Левчук, Лесь Сердюк, С. Лисецький, М. Мащенко, А. Народицький, В. Небера, Б. Остахнович, О. Прокопенко, В. Смородін, Ф. Соболєв, К. Теплицький, В. Цвіркунов, Т. Цимбал, Г. Чміль, М. Чорний, В. Чубасов, С. Шахбазян, Д. Шлапак. Їх традиції продовжують нові поколі­н­ня викладачів Ін­ституту екран­них мистецтв: Б. Вержбицький, В. Вітер, Б. Жолдак, М. Іл­лєнко, О. Коваль, В. Кордун, О. Кочнєв, В. Лукаш, М. Мазяр, В. Марченко, Л. Мужук, О. Одинець, О. Прядко, Б. Савченко, В. Талашко, Ю. Терещенко; теоретики та історики кіно: В. Горпенко, М. Дронь-Братерська, І. Зубавіна, О. Мусієнко, О. Равлюк-Голіцина, В. Скуратівський, В. Слободян, М. Слободян.

Фахівців із кінотелеспеціальностей готують також у Київському університеті культури і мистецтв (Ін­ститут кіно і телебаче­н­ня, директор — С. Котляр), де працюють кіномитці В. Іл­лєнко, Е. Тимлін, Р. Ширман, Г. Шкляревський, Київському між­народному університеті (Ін­ститут телебаче­н­ня, кіно і театру, директор — Н. Ільїна, завідувач кафедри кіно-, телемистецтва О. Без­ручко), Харківської академії культури (декан факультету кіно-, телемистецтва З. Алфьорова). 2004 на базі Львівського кінотехнікуму (існував від 1946), де на­вчали спеціалістів з обладна­н­ня кіно­установок, створено факультет кіно-, телемистецтва Львівської філії Київського університету культури і мистецтв зі спеціальностями: режисер телебаче­н­ня, звукорежисер, диктор телебаче­н­ня. Курси історії кіно читають також для студентів інших спеціальностей у Національному університеті «Києво-Могилянська академія» та Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв (обидва — Київ).