Кіноосвіта

КІНООСВІ́ТА (від кіно… та освіта) — система навчально-виховних заходів у галузі кіномистецтва; система закладів і установ, які здійснюють підготовку фахівців для роботи у сфері кінематографа. Бурхливе зростання кіновиробництва в Рос. імперії у 2-е десятиліття 20 ст. зумовило необхідність підготовки значної кількості кваліфіков., професій. кадрів, як творчих, так і технічних. Перші кіноосвітні заклади на теренах України виникли 1916–17. Масове відкриття в Одесі, Києві, Харкові та ін. містах студій, шкіл, курсів, які мали готувати кадри для твор. і тех. професій в кіно, припадає на 1917–19. Їх поява саме в Україні обумовлювалася не лише суціл. захопленням молоді екран. мистецтвом, але й актив. еміграцією на Пд. із захоплених більшовиками Москви і Петрограда (нині С.-Петербург) кіномитців і кінопромисловців. Держ. керівництво УНР і Гетьманату всіляко сприяло кінематогр. діяльності, у тому числі й К.: створювали численні студії, школи, в яких викладали відомі кіномитці, зокрема реж. і драматург М. Євреїнов, актриса В. Юренєва тощо.

Нестабільність політ. ситуації, від’їзд багатьох кінематографістів за кордон, відсутність потрібної кількості кваліфіков. кадрів призвело до закриття багатьох кіноосвіт. закладів, однак деякі лишилися і розвивалися. Зокрема «Студія екран. мистецтва» (діяла у Києві з перервами 1919–23) під керівництвом. О. Вознесенського, який надавав великого значення кінематогр. специфіці у підготовці твор. кадрів. Зі встановленням рад. влади було відкрито низку держ. кіноосвіт. закладів. Окрім курсів та шкіл від 1924 функціонував Одес. держ. технікум кінематографії (ОДТК), що мав два факультети (екран. і тех.), солідну вироб. базу на Одес. кінофабриці Всеукр. фотокіноупр. (нині Одес. кіностудія худож. фільмів). Провідне місце в системі укр. кіноосвіти у 1930-х рр. посідає Київ. держ. інститут кінематографії (КДІК), заснований 1930 на базі театр. і кінофотовідділ. Київ. худож. інституту (нині Нац. академія образотвор. мистецтва і архітектури) і ОДТК. КДІК мав два відділи — худож. і тех., готував кінорежисерів, сценаристів, акторів, кінооператорів і кіноінженерів. Особливу увагу приділяли т. зв. безперерв. вироб. практиці, надаючи можливість студентам працювати на кіновиробництві. Тут викладали: Г. Авенаріус, М. Бажан, О. Гавронський, С. Гіляров, О. Довженко, С. Ейзенштейн, Ю Єкельчик, Л. Кулешов, Я. Савченко. Під приводом реорганізації вищої освіти, поступово було ліквідовано творчі факультети КДІКу, а 1938 його остаточно закрито. На базі тех. факультету (фотохім. та інж. звукового кіно) створ. Київ. інститут кіноінженерів. 1954 він ввійшов до складу Київ. політех. інституту (нині Нац. тех. університет України «Київ. політех. інститут») як електроакуст. ф-т. Важливою сторінкою у вітчизн. кіноосвіт. процесі було створення 1935 О. Довженком на Київ. кінофабриці (нині Нац. кіностудія худож. фільмів ім. О. Довженка) режисер. кінолабораторії. Під час зйомок фільму «Українські пісні на екрані» (1936), існувала режисер. лаб. І. Кавалерідзе; також діяла школа молодих реж. Г. Затворницького. Кіноакторів готували на Київ. кіностудії худож. фільмів у довоєн. період в актор. школі Г. Авенаріуса та В. Юнаковського, А. Панкришева, О. Довженка, в післявоєн. — Б. Дмоховського.

Підготовку твор. кадрів для укр. кінематографа було поновлено лише на поч. 1960-х рр. 1961 при Київ. інституті театр. мистецтва (нині Київ. університет театру, кіно і телебачення) з ініціативи І. Корнієнка, В. Івченка і Т. Левчука, відкрито факультет кінематографії. Упродовж наступ. десятиліть його структуру неодноразово змінювали, відповідно до потреб кінопроцесу зростала кількість каф. і спеціалізацій. 1995 перейм. на факультет кінематографії і телебачення, 2005 реорганізовано в Інститут екран. мистецтв Київ. університету театру, кіно і телебачення. В Інституті спеціалістів готують каф. кінорежисури та кінодраматургії, режисури телебачення, звукорежисури, кінотелеоператорства, кінознавства, на останній навчають зокрема організації кінотелевиробництва, також функціонує навч.-метод. відділ (кінотелекомплекс). Підготовку наук.-пед. кадрів здіснюють через аспірантуру та асистентуру-стажування, також і в ІМФЕ НАНУ. Значний внесок у розвиток К. зробили практики і теоретики кіно, що у різні роки працювали на кінофакультеті: Б. Буряк, В. Верещак, І. Ґольдштейн, В. Денисенко, С. Іванов, В. Івченко, Ю. Іллєнко, В. Ілляшенко, В. Кісін, І. Корнієнко, Ю. Левін, Т. Левчук, Лесь Сердюк, С. Лисецький, М. Мащенко, А. Народицький, В. Небера, Б. Остахнович, О. Прокопенко, В. Смородін, Ф. Соболєв, К. Теплицький, В. Цвіркунов, Т. Цимбал, Г. Чміль, М. Чорний, В. Чубасов, С. Шахбазян, Д. Шлапак. Їх традиції продовжують нові покоління викл. Інституту екран. мистецтв: Б. Вержбицький, В. Вітер, Б. Жолдак, М. Іллєнко, О. Коваль, В. Кордун, О. Кочнєв, В. Лукаш, М. Мазяр, В. Марченко, Л. Мужук, О. Одинець, О. Прядко, Б. Савченко, В. Талашко, Ю. Терещенко; теоретики та історики кіно: В. Горпенко, М. Дронь-Братерська, І. Зубавіна, О. Мусієнко, О. Равлюк-Голіцина, В. Скуратівський, В. Слободян, М. Слободян.

Фахівців із кінотелеспеціальностей готують також у Київ. університеті культури і мистецтв (Інститут кіно і телебачення, дир. — С. Котляр), де працюють кіномитці В. Іллєнко, Е. Тимлін, Р. Ширман, Г. Шкляревський, Київ. міжнар. університеті (Інститут телебачення, кіно і театру, дир. — Н. Ільїна, завідувач кафедри кіно-, телемистецтва О. Безручко), Харків. академії культури (декан факультету кіно-, телемистецтва З. Алфьорова). 2004 на базі Львів. кінотехнікуму (існував від 1946), де навчали спеціалістів з обладнання кіноустановок, створ. факультет кіно-, телемистецтва Львів. філії Київ. університету культури і мистецтв зі спеціальностями: реж. телебачення, звукорежисер, диктор телебачення. Курси історії кіно читають також для студентів ін. спеціальностей у Нац. університеті «Києво-Могилян. академія» та Нац. академії керів. кадрів культури і мистецтв (обидва — Київ).

Завантажити статтю