Олімпійські ігри

Визначення і загальна характеристика

Історія і сучасність Олімпійських ігор

ОЛІМПІ́ЙСЬКІ І́ГРИ — між­народні спортивні змага­н­ня, що проводять кожні чотири роки під егідою Між­народного олімпійського комітету (МОК). Олімпійські ігри зародилися в Стародавній Греції. Датою початку їх проведе­н­ня вважають 776 р. до н. е. Змага­н­ня на честь бога Зевса організовували раз на 4 роки у м. Олімпія між пред­ставниками кількох міст-дер­жав і царств Стародавньої Греції. Спочатку учасники змагалися лише з бігу на різні ди­станції (стадії). Через популярність про­граму змагань по­ступово роз­ширили, додавши інші бігові дисципліни, пʼятиборство (складалося із стрибків, мета­н­ня диска і списа, змага­н­ня з бігу та боротьби), кулачний бій, боротьбу, панкратіон, пере­гони на колісницях. Ігри античності досягли роз­квіту в 6–5 ст. до н. е., а після завоюва­н­ня Греції римлянами по­ступово почали втрачати своє значе­н­ня. Проведе­н­ня змагань скасовано 393 р. н. е., коли римський імператор Феодосій I оголосив про ліквідацію всіх язичницьких культів і практик.

Ідея від­родити Олімпійські ігри виникала неодноразово. Першою сер­йозною спробою наслідува­н­ня античних змагань стала Олімпіада Республіки — національний олімпійський фестиваль, що проводили 1796–1798 у Парижі. У 1850 лікар Вільям-Пенні Брукс у містечку Мач-Венлок у Великій Британії започаткував при Венлокському сільськогосподарському товаристві чита­н­ня Олімпійських класів (пізніше реорганізовано у Венлокське олімпійське товариство) та проведе­н­ня щорічних змагань, що згодом отримали назву Олімпійські ігри Венлока. Крім того, 1862–1867 у Ліверпулі (Велика Британія) від­бувався щорічний Великий Олімпійський фестиваль, в якому брати участь могли лише джентльмени. На­прикінці 19 столі­т­тя у Греції проведено кілька національних Олімпіад.

Остаточно реалізувати ідею від­родже­н­ня Олімпійських ігор вдалося французькому барону Пʼєру де Кубертену. У 1894 році він заснував Між­народний олімпійський комітет, що став керівним органом олімпійського руху, та за­пропонував організувати між­народні циклічні Олімпійські ігри, що від­бувалися б кожні 4 роки. Перші Олімпійські ігри під егідою МОК від­булися в 1896 році в Афінах, у них взяв участь 241 спортс­мен із 14 країн, які змагалися в 43 дисциплінах із 9 видів спорту (боротьба, важка атлетика, велоспорт, легка атлетика, плава­н­ня, спортивна гімнастика, стрілецький спорт, теніс, фехтува­н­ня). Першим олімпійським чемпіоном став американський легко­атлет Джеймс Кон­нол­лі, який ви­грав змага­н­ня з потрійного стрибка; най­успішнішим олімпійцем був німецький борець і гімнаст Карл Шуман, який здобув 4 золоті медалі. У командному заліку перші місця посіли збірні команди США, Греції та Німеч­чини. На перших Олімпійських іграх учасниками змагань були лише чоловіки. Жінки вперше взяли участь на на­ступних Олімпійських іграх (Париж, 1900), зокрема, першою олімпійською чемпіонкою стала англійська тенісистка Шарлот­та Купер.

Після успіху перших Олімпійських ігор олімпійський рух уві­йшов у період за­стою. На­ступні Олімпійські ігри, що проходили у 1900 році під час Паризької ви­ставки та у 1904 році під час Всесвітньої ви­ставки в Сент-Луїсі (США), були лише су­провід­ними заходами. Олімпійський рух знову набрав обертів після проведе­н­ня 1906 року в Афінах позачергових Олімпійських ігор (не були офіційно ви­знані Між­народним олімпійським комітетом), що викликало зацікавле­н­ня у су­спільстві.

Серед осіб, які разом з Пʼєром де Кубертеном брали участь у від­роджен­ні Олімпійських ігор, був О. Бутовський (1894–1900 — член Між­народного олімпійського комітету). Свої враже­н­ня від пере­бува­н­ня на перших Олімпійських іграх він висвітлив у праці «Афины весной 1896 года» (Москва, 1896). О. Бутовський неодноразово намагався організувати олімпійський комітет у Російській імперії, але не отримав під­тримки. У Санкт-Петербурзі Російський олімпійський комітет створено лише у 1911 році, що активізувало роз­виток олімпійських видів спорту в країні. Для під­трима­н­ня олімпійського руху вирішено організувати щорічні змага­н­ня за зразком Олімпійських ігор. Так, Першу Всеросійську олімпіаду проведено у 1913 році у Києві. Для її під­готовки створено Київський олімпійський комітет, який очолив О. Анохін. Події Олімпіади висвітлював ж. «Красота и сила». У змага­н­нях взяли участь бл. 600 спортс­менів із різних міст імперії. Основними видами спорту стали: легка і важка атлетика, плава­н­ня, стрибки у воду, фехтува­н­ня, гімнастика, стрільба, кін­ний, велосипедний і мотоциклетний спорт, веслування. До окремих змагань вперше в Російській імперії були допущені жінки. Однією з найви­значніших подій стали змага­н­ня з марафонського бігу. Другу Всеросійську олімпіаду проведено 1914 у Ризі, але через оголоше­н­ня загальної мобілізації та початку 1-ї світової вій­ни її закінчили до­строково.

Пита­н­ня про доповне­н­ня про­грами Олімпійських ігор зимовими видами спорту порушували ще у 1894 році на першому кон­гресі Між­народного олімпійського комітету. Змага­н­ня з фігурного ката­н­ня були пред­ставлені на 4-х Олімпійських іграх у Лондоні (1908), хокей — на 7-х Олімпійських іграх у Антверпені (Бельгія, 1920). У 1924 році у французькому місті Шамоні проведено «Тиждень зимового спорту», що згодом офіційно став першими зимовими Олімпійськими іграми. У змага­н­нях взяли участь 258 спортс­менів із 16 країн. Було ро­зі­грано 16 комплектів нагород у 9 видам спорту: бобслей, ковзанярський спорт, лижні пере­гони, стрибки з трампліна, лижне двоборство, фігурне ката­н­ня, хокей, лижні пере­гони військових патрулів, керлінґ. Найбільше медалей завоювали спортс­мени Норвегії. Першим чемпіоном став американський ковзаняр Чарльз Джутроу на ди­станції 500 метрів. Оскільки змага­н­ня викликали великий резонанс, у 1925 році Між­народний олімпійський комітет прийняв ріше­н­ня, що зимові Олімпійські ігри стануть регулярними і будуть проводитися в один рік з літніми. Від 1994 року вони від­буваються з інтервалом у два роки.

Історія Олімпійських ігор сучасності налічує проведе­н­ня 33-х літніх та 24-х зимових Олімпійських ігор. Найчастіше літні Олімпійські ігри від­бувалися в США (4) та Великій Британії (3); зимові — в США (4) та Франції (3). Тричі (1916, 1940, 1944) змага­н­ня скасовано через першу та другу світові війни. Бойкотува­н­ня деякими країнами Олімпійських ігор під час «холодної війни» при­звело до обмеженої ре­презентативності змагань у 1980 і 1984.

Найбільшу кількість нагород на літніх Олімпійських іграх мають пред­ставники США, СРСР і Великої Британії. Лідерами за кількістю здобутих олімпійських медалей є американський плавець Майкл Фелпс, який має 28 нагород (23 золоті, 3 срібні та 2 бронзові), спортивна гімнастка Лариса Латиніна — володарка 18 медалей (9 золотих, 5 срібних, 4 бронзових), фінський легко­атлет Пааво Нурмі, у активі якого 12 нагород (9 золотих і 3 срібні).

У загальному медальному заліку зимових Олімпійських ігор лідирують Норвегія, США та Німеч­чина. Найбільших успіхів на зимових Олімпійських іграх досягли норвежці: лижниця Маріт Бьорген, яка здобула 15 медалей (8 золотих, 4 срібні, 3 бронзових), біатлоніст Уле-Ейнар Бʼєрн­дален — володар 13 медалей (8 золотих, 4 срібні, 1 бронзова) та лижник Бʼєрн Далі, який має 12 нагород (8 золотих і 4 срібні).

Лише двом особам вдалося взяти участь у 10 Олімпійських іграх. Це канадський пред­ставник кін­ного спорту Ієн Міл­лар, срібний медаліст 29-х Олімпійських ігор (Пекін, 2008); а також пред­ставниця кульової стрільби Ніно Салуквадзе (пред­ставляла СРСР, Обʼ­єд­нану команду та нині Грузію). 9 разів учасниками Олімпійських ігор були ав­стрійський яхтсмен Губерт Раудашль, пред­ставник кульової стрільби Антон Кузьмін (був у складі команди СРСР, згодом Латвії).

Офіційне гасло змагань — «Citius, altius, fortius — communis», що в пере­кладі з латини означає «Швидше, вище, сильніше — разом» (до 2021 використовували «Citius, altius, fortius» / «Швидше, вище, сильніше»), уперше про­звучало на 8-х Олімпійських іграх (Париж, 1924). Емблемою змагань є 5 пере­плетених зліва направо кілець різного кольору, що символізують єд­ність 5-ти частин світу (Європа — блакитний, Азія — жовтий, Африка — чорний, Австралія та Океанія — зелений, Америка — червоний). Олімпійський прапор — полотнище із зображе­н­ням олімпійської емблеми на білому тлі. Його пі­ді­ймають на від­крит­ті Олімпійських ігор, опускають під час церемонії закри­т­тя. Уперше прапор викори­стали на 7-х Олімпійських іграх (м. Антверпен, Бельгія, 1920). Під час змагань горить олімпійський вогонь, що запалюють в Олімпії й приносять до місця проведе­н­ня змагань естафетою олімпійського вогню (проводять від 1936). У незалежній Україні етап естафети у 2004 прийняв Київ. На Май­дані Незалежності смолоскип виніс С. Бубка (олімпійський чемпіон 1988). Від 1968 країна-господар Олімпійських ігор обирає свій олімпійський талісман.

Кожним видом спорту на Олімпійських іграх керує Між­народна спортивна федерація, що встановлює та контролює правила у своїх видах спорту. Країни, що беруть участь в Олімпійських іграх, мають національні олімпійські комітети, головним зав­да­н­ням яких є роз­виток і захист олімпійського руху в своїй державі. Усі національні олімпійські комітети, ви­знані МОК, обʼєд­нує Асоціація національних олімпійських комітетів (створена 1979), що складається з 5 континентальних асоціацій, утворених за гео­графічним принципом (АНОК Африки, Панамериканська спортивна організація, Олімпійська рада Азії, Європейські олімпійські комітети, Національні олімпійські комітети Океанії). В Україні від 1990 діє Національний олімпійський комітет. До цього національний олімпійський рух активно роз­вивався в українській діаспорі. Так, 1956 у США засновано Український олімпійський комітет, мета якого — боротьба за українську само­стійність на спортивних аренах. 1972 у Великій Британії по­став Олімпійський комітет організацій Українського визвольного фронту на час проведе­н­ня 20-х Олімпійських ігор у Мюнхені (Німеч­чина). 1975 у Канаді створено Український олімпійський комітет на час проведе­н­ня 21-х Олімпійських ігор у Монреалі. Зуси­л­ля цих організацій спрямовували на те, щоб українці на змага­н­нях ви­ступали окремо від збірної команди СРСР, і на забезпече­н­ня українських спортс­менів всією необхідною під­тримкою (її надавали й українській збірній команді на 26-х Олімпійських іграх в Атланті, США, 1996). Загалом українські емі­гранти здійснили значний внесок у роз­виток олімпійського руху. Напр., для під­готовки до 11-х Ігор у Берліні (1936) українці в США організували першу Українську спортивну олімпіаду у м. Філадельфія (1936). У другій половині 20 ст. силами української діаспори влаштовано альтернативні Олімпійські ігри — Вільну олімпіаду, що від­булася двічі в місті Етобіко (нині у складі Торонто, Канада, 1980, 1984). Її організовано як спортивні змага­н­ня народів, що за­знали поневоле­н­ня радянського режиму (учасники — команди України, Литви, Латвії, Естонії та Вірменії). 1988 Вільну олімпіаду проведено як Українську олімпіаду (Філадельфія), а з роз­падом СРСР потреба в альтернативних змага­н­нях від­пала.

Статус і порядок проведе­н­ня Олімпійських ігор ви­значає між­народно-правовий акт — Олімпійська хартія, засади якої роз­робив П. де Кубертен. Документ був ухвалений на Між­народному спортивному кон­гресі 1894 (Париж). Актуальна редакція Хартії діє від 17 липня 2020 і складається з 6-ти роз­ділів («Олімпійський рух і його діяльність», «Між­народний олімпійський комітет», «Між­народні федерації», «Національні олімпійські комітети», «Олімпійські ігри», «Заходи та санкції, дисциплінарні процедури та роз­вʼяза­н­ня супе­речок»).

Про­грама Олімпійських ігор — комплекс видів спорту та спортивних дисциплін, з яких проводять олімпійські змага­н­ня. Вона по­стійно змінюється, щоб від­повід­ати реаліям сьогоде­н­ня і повною мірою задовольняти інтере­си глядачів. Щоб стати олімпійським (ви­знаним МОК), вид спорту повинен бути до­статньо популярним на всіх континентах та мати між­народну федерацію. Кожен олімпійський вид спорту може складатися з кількох дисциплін, що поділяються на види змага­н­ня, за які присуджують олімпійські медалі. Окремі види спорту свого часу були вилучені з про­грами Олімпійських ігор (лакрос, поло, пере­тягува­н­ня каната), але деякі з них згодом знову стали олімпійськими, напр., стрільба з лука, теніс. Також існують види спорту, ви­знані МОК, що в майбутньому можуть бути пред­ставленими на Олімпійських іграх.

Про­грама 32-х літніх Олімпійських ігор (Токіо, 2020) містила 33 види спорту (загалом 50 дисциплін, 339 комплектів нагород): академічне веслува­н­ня, бадмінтон, баскетбол, бейс­бол (та софтбол), бокс, боротьба (вільна і греко-римська), важка атлетика, велоспорт, веслува­н­ня на байдарках і каное, вітрильний спорт, водні види спорту (водне поло, плава­н­ня, стрибки у воду, артистичне плава­н­ня), волейбол (класичний і пляжний), гандбол, гольф, гімнастика (стрибки на батуті, спорт. і художня гімнастика), дзюдо, карате, кін­ний спорт, легка атлетика, на­стільний теніс, регбі-7, серфінг, скейтбординг, спортивне скелелазі­н­ня, стрільба кульова, стрільба з лука, сучасне пʼятибор­ство, триатлон, теніс, тхеквондо, фехтува­н­ня, футбол, хокей на траві. На Олімпійських іграх дебютували карате, спортивне скелелазі­н­ня, серфінг і скейтбординг, також одноразово повернуто до олімпійської про­грами бейсбол і софтбол.

До про­грами 33-х Олімпійських ігор в Парижі (2024) внесено брейк-данс, водночас скасовано карате, бейсбол і софтбол.

На 24-х зимових Олімпійських іграх (Пекін, 2022) до про­грами до­дано рекордні 109 змагань у 15-ти дисциплінах із 7-ми видів спорту: біатлон, бобслей (бобслей і скелетон), керлінґ, ковзанярські види спорту (фігурне ката­н­ня, шорт-трек, ковзанярський спорт), лижні види (гірськолижний спорт, лижні пере­гони, фристайл, лижне двоборство, стрибки з трампліна, сноубординг), сан­ний спорт та хокей. МОК ухвалив ріше­н­ня додати до про­грами на­ступних зимових Олімпійських іграх новий вид спорту — скі-альпінізм (або лижний альпінізм).

У 2007 з метою залуче­н­ня молоді до олімпійського руху МОК ухвалив ріше­н­ня про проведе­н­ня юнацьких Олімпійських ігор — змагань серед спортс­менів-юніорів у віці від 14-ти до 18-ти років, що проводять раз на 4 роки. Бувають також літні і зимові. Перші літні юнацькі Олімпійські ігри від­булися 2010 у Синґапурі, зимові — 2012 в Ін­нсбруку (Австрія).

Від 1948 щороку 23 червня святкують між­народний олімпійський день. На честь Олімпійських ігор на­звано астероїд 1022 Олімпіада.

Українці на Олімпійських іграх

Спортс­мени українського походже­н­ня брали участь в Олімпійських іграх від 1896. На 1-х Іграх побував киянин М. Ріт­тер. У Грецію він вирушив не в складі команди, а само­стійно. М. Ріт­тер взяв участь у попередніх змага­н­нях зі стрільби (де пере­міг) та боротьби, але від подальшої участі від­мовився. На 2-х (Париж, 1900) серед пред­ставників Російської імперії (офіційно країна участі не брала) був український фехтувальник П. Заковорот, який посів 7-е м. 1912 за збірну команду Австро-Угорщини ви­ступав легко­атлет В. Понурський (біг на ди­станціях 200 і 400 м, не потрапив до фіналу), у складі російської команди срібними призерами зі стрільби стали уродженець м. Балта (нині Подільського р-ну Одеської обл.) Г. Пантелеймонов та киянин М. Мельницький.

У між­воєн­ний період 1924–36 в Олімпійських іграх у складі польської команди брали участь уродженці Західної України. 1924 на 8-х Іграх у Парижі бронзовий призером став кін­нотник А.-Л. Крулікевич. Крім нього, учасниками були Т. Коморовський, велосипедисти Ф. Костшебський і К. Кшемінський, футболісти М. Батш і В. Кухар (див. Кухарі). У змага­н­нях зі стрільби брав участь уродженець Чернівців Є. Вашкевич. 1928 на 9-х Олімпійських іграх в Амстердамі як пред­ставник Польщі ви­ступав уродженець Києва веслувальник А. Солтан-Пере­свят, а пред­ставник США боксер С. Галайко здобув срібну медаль. В 11-х Олімпійських іграх 1936 в Берліні у складі збірної команди Польщі брали участь легко­атлет К. Кухарський, фехтувальник А. Франц, львівські футболісти С. Альбанський, Я.-К. Васевич. У складі команди Чехословач­чини золоту медаль у веслуван­ні на каное-двійці завоював спортс­мен укр. походже­н­ня В. Сироватка. Також укр. походже­н­ня мав учасник цих змагань Д. Лисак, який пред­ставляв США (його брат С. Лисак на Олімпійських іграх в 1948 став чемпіоном і срібний призером).

На 1-х зимових Олімпійських іграх (м. Шамоні, Франція, 1924) у складі збірної команди Польщі був львівʼянин С. Віт­ковський, який у лижному марафоні на 50 км посів 21-е місце. 1928 у Сент-Моріці (Швейцарія) на такій же ди­станції ви­ступав львівський лижник Ф. Кава. Уродженець Катеринослава (нині Дні­про) хоке­їст В. Крігер у складі збірної команди Польщі посів 8-е місце. Команду США на цих змага­н­нях пред­ставляв ковзаняр українського походже­н­ня В. Білас (також брав участь у на­ступних Олімпійських іграх, посівши 5-е місце на ди­станції 10 тис. м). 4-е місце на 3-х зимових Олімпійських іграх у Лейк-Плесіді (США, 1932) посіли львівські хоке­їсти Р. Сабінсь­кий, К. Соколовський. У настуних Олімпійських іграх (м. Ґарміш-Партенкірхен, Німеч­чина, 1936) брали участь хоке­їсти К. Соколовський, Р. Ступницький та В. Лемішко, у складі румунської команди — уродженці Чернівців фігуристи А. Айзенбайс­сер та І. Тимчич (13-е м.). Учасником зимових Олімпійських ігор у 1932, 1936 та 1948 як пред­ставник польської хокейної команди був уродженець Станіслава (нині Івано-Франківськ) А. Ковальський. До 2-ї світової вій­ни українці брали участь у всіх зимових Олімпійських іграх (у складі збірних команд різних країн), проте нагород не здобували.

1951 у Москві створено Олімпійський комітет СРСР, який того ж року ви­знав МОК, що до­зволило радянським спортс­менам брати участь в Олімпійських іграх 1952–88 на цих змага­н­нях більшість українських спортс­менів ви­ступали під прапором СРСР. На 15-х Олімпійських іграх, що від­булися 1952 у Гельсинкі, вперше брала участь збірна команда СРСР. Пред­ставники України в особистих та команд. змага­н­нях вибороли 22 медалі, серед яких 10 золотих, 11 срібних та 1 бронзова. Українці здобули нагороди зі спортивної гімнастики, греко-римської боротьби та академічного веслува­н­ня. Чемпіонами стали Н. Бочарова, М. Гороховська (обидві — двічі), Д. Леонкін, В. Чукарін (4 рази; усі — спорт. гімнастика), Я. Пункін (греко-римська боротьба).

На на­ступних літніх Олімпійських іграх українці не­одноразово ставали чемпіонами та призерами. Найбільшу кількість золотих нагород у складі збірної команди СРСР здобували Л. Латиніна (9), В. Чукарін, Б. Шахлін (обидва — по 7), П. Астахова (5; усі — спорт. гімнастика), В. Манкін (вітрильний спорт), В. Морозов, С. Чухрай (обидва — веслува­н­ня на байдарках і каное; усі — по 3). На зимових Олімпійських іграх 2-разовим чемпіоном з біатлону ставав І. Бяков (1972; 1976).

СРСР став країною-господарем 22-х Олімпійських ігор, що про­йшли 1980 у Мос­кві. Це були перші Олімпійські ігри на території Східної Європи. Вони вві­йшли в історію спорту і політики 20 ст. через політичний бойкот низки держав на знак протесту проти військової інтервенції СРСР в Афгані­стан. У них узяло участь понад 5 тис. учасників. Було ро­зі­грано 203 комплекти нагород, встановлено 36 світових і 39 європейських рекордів, 74 рази оновлено олімпійські рекорди. Найбільшу кількість нагород здобули пред­ставники країни-господаря.

Здобутки на літніх Олімпійських іграх за часів державної незалежності України

Після роз­паду СРСР не всі нові держави встигли пройти формальності, повʼязані зі створе­н­ням національних олімпійських комітетів та подати заявки для участі в Олімпійських іграх, тому за спеціальним ріше­н­ням МОК спортс­мени країн колишнього СРСР 1992 ви­ступали Обʼ­єд­наною командою. У її складі українці здобули низку нагород. Першим українським спортс­меном, на честь якого на 25-х Олімпійських іграх у Барселоні під­няли національний прапор і виконали гімн України, став О. Кучеренко, який ви­грав золоту медаль з греко-римської боротьби. Також чемпіонами стали: С. Бебешко, Ю. Гаврилов (гандбол), О. Бризгіна, Л. Джигалова (обидві — легка атлетика), В. Гутцайт, Г. Погосов (обидва — фехтува­н­ня), Т. Гуцу, Т. Лисенко, І. Коробчинський, Г. Місютін, Р. Шарипов (усі — спортивна гімнастика), О. Жирко, М. Ткаченко (обидві — баскетбол), О. Тимошенко (художня гімнастика).

Збірну команду України на 24-х Олімпійських іграх (м. Атланта, США, 1996) пред­ставляв 231 спортс­мен (146 чоловіків, 85 жінок). Завоювавши 23 нагороди (9 золотих, 2 срібні і 12 бронзових), Україна посіла 9-е місце у загальному заліку. Першим олімпійським чемпіоном у складі збірної команди України став борець греко-римського стилю В. Олійник. Найбільшу кількість медалей здобула Л. Подкопаєва, яка стала 2-разовою чемпіонкою (абсолютна першість, вільні вправи) та срібною призеркою (вправи на брусах) зі спортивної гімнастики.

На на­ступних літніх Олімпійських іграх, що про­йшли у 2000 в Сіднеї (Австралія), змагалися 230 українських спортс­менів у 23-х видах спорту. Їхніми здобутками стали 23 медалі (3 золоті, по 10 срібних і бронзових). Україна посіла 13-е місце у загальному заліку. Плавчиня Я. Клочкова здобула 2 золоті (на ди­станціях 200 і 400 м) та срібну (на ди­станції 800 м) нагороди. Також чемпіоном зі стендової стрільби став М. Мільчев. Найбільшу кількість нагород серед українських спортс­менів здобули боксери, які вибороли 2 срібні (С. Доценко, А. Котельник) та 3 бронзові (С. Данильченко, В. Сидоренко, А. Федчук) медалі.

2004 в Афінах на 28-х Олімпійських іграх національну команду України пред­ставляли 239 спортс­менів у 23-х видах спорту, які виграли 22 нагороди (8 золотих, 5 срібних і 9 бронзових). 2-разовою чемпіонкою знову стала Я. Клочкова (на ди­станціях 200 і 400 м). Також свою першу олімпійську медаль здобула О. Костевич (золото; кульова стрільба). Важливим здобутком стала бронзова медаль української жіночої команди з гандболу.

На 29-х Олімпійських іграх, що про­йшли 2008 в Пекіні, у складі української команди було 254 спортс­мени (28 видів спорту), які здобули також 22 нагороди: 7 золотих, 4 срібні та 11 бронзових. По 4 нагороди здобули легко­атлети: золото — Н. Добринська (багатоборство), срібло — І. Ліщинська (біг) та О. Антонова (мета­н­ня диска), бронзу — Н. Тобіас (біг); і борці: срібло — А. Стаднік (вільна боротьба), бронзу — А. Вар­данян (греко-римська боротьба), Т. Данько, І. Мельник-Мерлені (обоє — вільна боротьба). Найбільше золотих медалей вибороли пред­ставники кульової стрільби, а саме А. Айвазян (стрільба з гвинтівки) й О. Петрів (стрільба зі швидкісного пістолета). Свою першу олімпійську медаль (золоту) здобула фехтувальниця О. Харлан.

30-і Олімпійські ігри про­йшли 2012 у Лондоні, у них взяли участь 238 українських спортс­менів у 21 виді спорту. Загалом було здобуто 19 медалей: 5 золотих, 4 срібні та 10 бронзових. Найбільшого успіху досягли укр. боксери, здобувши 5 нагород: чемпіонами стали В. Ломаченко та О. Усик, срібний призером — Д. Берінчик, бронзовий призерами — Т. Шелестюк та О. Гвоздик.

На 31-х Олімпійських іграх (м. Ріо-де-Жанейро, Бразилія, 2016) українська команда (205 спортс­менів у 27-ми видах спорту) здобула найменшу кількість нагород за роки незалежності — 11 медалей (2 золоті, 5 срібних, 4 бронзові). Чемпіонами стали О. Верняєв (спортивна гімнастика) та Ю. Чебан (веслува­н­ня на байдарках і каное).

32-і Олімпійські ігри в Токіо (Японія) через пандемію коронавірусу від­булися 2021 замість 2020. Не­зважаючи на зміну дати проведе­н­ня, в офіційних документах щодо 32-х Ігор використовують планове датува­н­ня. Українську команду пред­ставляли 157 спортс­менів, які здобули 19 нагород: 1 золоту, 6 срібних та 12 бронзових. Єдиним українським олімпійським чемпіоном став борець греко-римського стилю Ж. Беленюк. У новому олімпійському виді спорту — карате — українці здобули 2 нагороди: срібло (А. Терлюга) та бронзу (С. Горуна). Також українські спортс­мени вперше виграли медалі в артистичному плаван­ні (2 бронзові нагороди в змага­н­нях дуетів та груп).

На 33-х Олімпійських іграх (Париж, Франція, 2024) українська команда (140 спортс­менів у 25-и видах спорту) здобула 12 медалей — 3 золоті, 5 срібних, 4 бронзові, посівши 22 місце в загальному заліку. Чемпіонами стали легко­атлетка Я. Магучіх, боксер О. Хижняк та команда шаблісток на чолі з О. Харлан. Під­готовка спортс­менів проходила в умовах російської війни проти України. Зокрема, серед призерів — борчиня І. Коляденко (2-е місце), яка в 2022 році пере­жила лихолі­т­тя окупації в Ірпені.

На­ступні Ігри від­будуться в м. Лос-Анжелес (США) у 2028 році.

Загалом національна збірна України завоювала 163 нагороди:

золоті — 44,
срібні — 43,
бронзові — 76.

З них на літніх Олімпійських іграх здобуто 154 медалі:

золоті — 41,
срібні — 41,
бронзові — 72.

На зимових Олімпійських іграх — 9 медалей:

золоті — 3,
срібні — 2,
бронзові — 4.

Українські мультимедалісти:

• фехтувальниця О. Харлан (6 медалей: 2 золоті, 1 срібна, 3 бронзові);
• плавчиня Я. Клочкова (5 медалей: 4 золоті, 1 срібна);
• веслувальниця І. Осипенко-Радомська (4 медалі: 1 золота, 2 срібні, 1 бронзова; також як пред­ставниця Азербайджану здобула ще 1 бронзу);
• пред­ставниця кульової стрільби О. Костевич (4 медалі: 1 золота, 3 бронз.);
• спортивна гімнастка Л. Подкопаєва (2 золоті, 1 срібна);
• веслувальник Ю. Чебан (3 медалі: 2 золоті, 1 бронзова);
• яхтсменка Р. Таран (3 медалі: 1 срібна, 2 бронзові).

Рис. 1. Рейтинг України на літніх Олімпійських іграх (за місцем в медальному заліку серед інших країн)

Табл. 1. Українські медалісти літніх Олімпійських ігор

Здобутки на зимових Олімпійських іграх за часів державної незалежності України

У 1992 на 16-х зимових Олімпійських іграх у м. Альбервілль (Франція) українці ви­ступали у складі Обʼ­єд­наної команди колишніх радянських республік. Золоті медалі здобули О. Житник (хокей) та В. Петренко (фігурне ката­н­ня).

Україна окремою командою, яку пред­ставляли 37 спортс­менів, вперше взяла участь на 17-х зимових Олімпійських іграх (м. Ліл­легам­мер, Норвегія, 1994). Її здобутками стали 2 нагороди: золота й бронзова. Першою олімпійською чемпіонкою незалежної України стала фігуристка О. Баюл, а першою медалісткою — біатлоністка В. Цербе-Несіна, яка завоювала бронзову медаль у гонці на ди­станції 7,5 км.

Загалом на зимових Олімпійських іграх українці здобували нагороди з біатлону, фігурного ката­н­ня та фристайлу. Хоча на 18-х зимових Олімпійських іграх (м. Наґано, Японія, 1998) брали участь 56 українських спортс­менів, єдиною призеркою (срібна нагорода) стала біатлоністка О. Петрова. На на­ступних змага­н­нях (м. Солт-Лейк-Сіті, США, 2002) українська збірна команда (68 учасників) медалей не виграла. Здобутками українців (брали участь 52 осіб) на 20-х зимових Олімпійських іграх, що від­булися 2006 в італійському Турині, стали 2 бронзові нагороди, які отримали біатлоністка Л. Єфремова та фігуристи О. Грушина і Р. Гончаров (див. Грушина і Гончаров).

Ви­ступ на на­ступних зимових Олімпійських іграх у Ванкувері (Канада, 2010) став найне­вдалішим для України за весь час. Найвищі місця, що посіли українські спортс­мени, — 5-е, 6-е і 8-е. Тоді як на Олімпійських іграх у Солт-Лейк-Сіті найвищими стали 5-е, 6-е і 7-е місця. На 22-х зимових Олімпійських іграх (м. Сочі, РФ, 2014) найбільших успіхів досягли українські біатлоністки, здобувши золоту (О. Під­грушна, Ю. Джима, Віта та Валентина Семеренки; естафета) та бронзові (Віта Семеренко; спринт) нагороди. О. Абраменко став єдиним українським призером на 23-х (м. Пхьончхан, Пів­ден­на Корея, 2018) і 24-х (Пекін, 2022) зимових Олімпійських іграх, ви­гравши золоту та срібну медалі з фристайлу.

Табл. 2. Українські медалісти зимових Олімпійських ігор

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю