КА́ЛУШ — місто обласного значе­н­ня Івано-Франківської області, ра­йон­ний центр. Має статус історичного населеного місця. Знаходиться на р. Сивка (притока Дністра), за 560 км від Києва та за 35 км від обласного центру. Площа 64,53 км2. Населе­н­ня 67 902 особи (2001, складає 100,5 % до 1989), пере­важно українці, проживають також росіяни. Залізничний вузол. Назва міста походить від слова «калюші» — природних сольових джерел, в яких у давнину добували сіль. У перед­місті виявлено похова­н­ня бронзового віку. Вперше згадується у писемних джерелах 1437. До середини 16 ст. — село Галицького староства Польщі. У 15 ст. тут, окрім видобува­н­ня солі, набули роз­витку пивоварі­н­ня та виробництво солоду. 1549 К. на­дано Маґдебурзьке право та до­звіл на проведе­н­ня 2-х ярмарків на рік. Від 1552 — центр староства. 1572 у К. діяло 3 солеварні. У 15–17 ст. місто понад 10 разів за­знавало нападів татар, найбільше по­страждало 1617. Жителі брали участь у пов­стан­ні Мухи 1490–92, Визвольній війні під проводом Б. Хмельницького. Під час на­ступу козацьких військ на Львів 1648 по­близу К. скликано т. зв. бабину громаду, яка укомплектувала збройний загін з місцевого населе­н­ня (уві­йшов в історію як Калуський полк, що про­існував недовго). Коли кількість пов­станців у ньому досягла кількох тисяч, його очолював полковник (називали попа Івана з с. Грабівка, нині Калуського р-ну). 1672 війська Я. Собеського, у складі якого були й калушани, роз­громили під містом татарський загін хана Селім-Ґірея (кілька тисяч убито, 20 тис. взято в полон). Після 1-го поділу Польщі 1772 К. ві­ді­йшов до Австрії (від 1867 — Австро-Угорщина). 1786 у місті від­крито першу школу з німецькою мовою викла­да­н­ня. У 1800-х рр. засновано ливарню з виробництва церковних дзвонів. 1909 створено акціонерну спілку «Kali», яка володіла калуським калієвим промислом (загальна площа 3 га). 1912 на видобутку та пере­роблен­ні калієвих солей працювало 415 осіб. На­прикінці 18 ст. у К. мешкало 2,5 тис., 1897 — 7,8 тис., 1921 — 8697 осіб. У листопаді 1918 встановлено міську адміністрацію ЗУНР. Від 1919 — у межах кордонів Польщі. 1934 було 50 дрібних під­приємств, продовжували діяти калієвий комбінат і пивзавод (на обох на той час працювало 1200 осіб). 1938 засновано гімназію. Від 1939 — у складі УРСР. Від 1940 — ра­йон­ний центр Станіславської (від 1962 — Івано-Франківської) області. Від 2 липня 1941 до 30 липня 1944 — під німецько-фашистською окупацією, входив до Генерального губернаторства. До середини 1950-х рр. вели збройну боротьбу загони ОУН–УПА. Від 1972 — місто обласного значе­н­ня. 1939 тут мешкало близько 13,8 тис., 1959 — 12,9 тис., 1979 — 60,2 тис., 1998 — 73,3 тис. осіб. Нині К. — значний промисловий і культурний центр Західної України. У місті виготовляють третину промислової продукції області та 1 % промислової продукції України. Низку унікальних видів продукції (калійні мінеральні добрива, металевий магній, поліетилен, тафтингові покри­т­тя) випускають в Україні лише у К. Калуського субʼєкти зовнішньо­економічної діяльності за­ймають провід­ні позиції (17,1 %) в області. Головні під­приємства: машинобудува­н­ня — Калуський завод будівельних машин, ВАТ «Калуський завод комунального устаткува­н­ня», ЗАТ «Калуський машинобудівний завод», ТОВ «Техмаш»; хімічної і нафтохімічної промисловості — Товариства «Карпатнафтохім», «Синтра», «Карпатсмоли», «Полікем», дочірнє під­приємство «Орісіл-Калуш» ТОВ «Орісіл», ЗАТ «Оріпласт», Калуський дослідно-екс­периментальний завод Ін­ституту хімії поверх­ні НАНУ; харчової промисловості — ВАТи «Калуський бровар», «Калуський молокозавод»; з виробництва будівельних матеріалів — ВАТ «Калушзалізобетон»; з виробництва та роз­поділе­н­ня електро­енергії — Калуська тепло­електроцентраль. Унаслідок прийнятих свого часу неправильних рішень щодо роз­ташува­н­ня й екс­плуатації хвосто­сховищ, від­валів, акумулюючих ємностей та способу ліквідації шахтних порожнин у К. і ра­йоні порушено екологічну рівновагу в товщі гірських порід Калусько-Голинського родовища калійних солей. Це спричинило числен­ні провали земної поверх­ні над площею шахтних полів, руйнува­н­ня будинків і комунікацій, засоле­н­ня водоносних горизонтів. У К. — Галургії Державний науково-дослідний ін­ститут; Калуський коледж культури і мистецтв, Вище професійне училище № 7, Калуський бізнес-центр, Калуський заочний факультет Київського університету культури та мистецтв, факультет економіки, права та дизайну Прикарпатського університету, філія Тернопільського економічного університету, 10 загальноосвітніх шкіл, гімназія, 2 спеціальні школи-інтернати для глухих і дітей, які погано чують; 11 дитсадків; Калущини Історико-крає­знавчий музей, Франка Івана родини Музей-оселя, 8 бібліотек, 2 музичні школи (на їхній базі функціонують естрадно-симфонічні та 2 духові оркестри, народний ансамбль скрипалів, народний квартет «Мелодія», народна капела бандуристів, народне тріо бандуристів «Вишиванка»), Музей трудової слави калієвого комбінату, Палаци культури «Юність» і «Мінерал», ви­ставковий зал, клуб житлового масиву Хотінь, музичний клуб «Жайвір», Народний дім імені А. Могильницького житлового масиву Під­гірки, Народний дім «Просвіта» житлового масиву Загірʼя; центральна ра­йон­на лікарня, пологовий будинок, дитяча лікарня, СЕС; 3 ДЮСШ («Авангард», «Сокіл» і управлі­н­ня освіти), спортивний клуб «АВС»; готелі «Баварія», «Кондрат», «Меркурій», «Прикарпа­т­тя», «Касабланка». У 1-й лізі чемпіонату України з баскетболу К. пред­ставляє команда «Калуш-Вінісін», у 2-й лізі чемпіонату України з футболу — команда «Лукор». Став традиційним і набув статусу всеукраїнського фестиваль «Брати блюзу», на базі Палацу культури «Мінерал» проходить регіональний фестиваль юних віртуозів «Концертино». Виходять газети «Дзвони Під­гірʼя», «Калуське Віче», «Вікна», «Калуський нафтохімік». Діють релігійні громади УГКЦ, УПЦ КП, євангельських християн-баптистів. Памʼятки архітектури: костел св. Валентина (1844), церква св. Миколая (1889), церква Стріте­н­ня Господнього (1899), церква св. архістратига Михаїла (1904–13), адміністративний будинок, цех калієвого комбінату (кінець 19 ст.), ратуша, концертний зал (обидві — початок 20 ст.). Встановлено памʼятники Т. Шевченку та І. Франку, монумент євреям, яких закатували під час 2-ї світової війни. Памʼятки історії: кладовище австро-угорських воїнів, які загинули під час 1-ї світової війни, могили січових стрільців. Серед видатних уродженців — лікар-терапевт М. Бережницький, лікар-радіолог Б. Синюта, фахівець у галузі космічної медицини Я.-Р. Гординський, економіст О. Лапко, історик, етнолог О. Франко; поет-романтик А. Могильницький, громадсько-політичний діяч, письмен­ник М. Козоріс і його сестра, дитяча письмен­ниця М. Бариляк, громадсько-культурний діяч, письмен­ник Г. Це­глинський, поет, літературо­знавець Б.-Т. Рубчак, громадський і театральний діяч, публіцист М. Губчак, культуролог, письмен­ник Ю. Іздрик; громадсько-політичні діячі Ф. Смолька та А. Йонкер-Гуменілович; художник, громадський діяч, крає­знавець Г. Смольський, художник Й. Штерн, різьбяр, скульптор, живописець І. Головчак, скульптор А. Корвач; актриса, народна артистка УРСР Х. Фіцалович, танцюрист, хорео­граф, заслужений артист УРСР В. Бака, спів­аки заслужений артист УРСР І. Рубчак і заслужений діяч мистецтв України М. Сливоцький; спортс­мени Є. Аржанов (біг на середні ди­станції), Д. Недашківська (фехтува­н­ня, шабля) та В. Федоришин (вільна боротьба). З К. повʼязані життя та діяльність провід­ника українського націоналістичного руху С. Бандери, громадсько-політичного діяча, Героя України Олексія Гірника (тут народився його син, політичний діяч Євген), письмен­ника, літературо­знавця О. Бабія, громадсько-культурного діяча І. Белея, громадсько-політичного діяча, право­знавця, публіциста А. Коса, громадського діяча, лікаря І. Куровця, письмен­ниці, педагога К. Малицької.