Кіноосвіта

КІНООСВІ́ТА (від кіно… та освіта) — система на­вчально-виховних заходів у галузі кіномистецтва; система закладів і установ, які здійснюють під­готовку фахівців для роботи у сфері кінемато­графа. Бурхливе зро­ста­н­ня кіновиробництва в Рос. імперії у 2-е десятилі­т­тя 20 ст. зумовило необхідність під­готовки значної кількості кваліфіков., професій. кадрів, як творчих, так і технічних. Перші кіноосвітні заклади на теренах України виникли 1916–17. Масове від­кри­т­тя в Одесі, Києві, Харкові та ін. містах студій, шкіл, курсів, які мали готувати кадри для твор. і тех. професій в кіно, припадає на 1917–19. Їх поява саме в Україні об­умовлювалася не лише суціл. захопле­н­ням молоді екран. мистецтвом, але й актив. еміграцією на Пд. із захоплених більшовиками Москви і Петро­града (нині С.-Петербург) кіномитців і кіно­промисловців. Держ. керівництво УНР і Геть­манату всіляко сприяло кінематогр. діяльності, у тому числі й К.: створювали числен­ні студії, школи, в яких викладали ві­домі кіномитці, зокрема реж. і драматург М. Євреїнов, актриса В. Юренєва тощо.

Не­стабільність політ. ситуації, від­ʼ­їзд багатьох кінемато­графістів за кордон, від­сутність потрібної кількості кваліфіков. кадрів при­звело до закри­т­тя багатьох кіноосвіт. закладів, однак деякі лишилися і роз­вивалися. Зокрема «Студія екран. мистецтва» (діяла у Києві з пере­рвами 1919–23) під керівництвом. О. Вознесенського, який надавав великого значе­н­ня кінематогр. специфіці у під­готовці твор. кадрів. Зі встановле­н­ням рад. влади було від­крито низку держ. кіноосвіт. закладів. Окрім курсів та шкіл від 1924 функціонував Одес. держ. технікум кінемато­графії (ОДТК), що мав два факультети (екран. і тех.), солідну вироб. базу на Одес. кінофабриці Всеукр. фотокіноупр. (нині Одес. кіностудія худож. фільмів). Провід­не місце в системі укр. кіноосвіти у 1930-х рр. посідає Київ. держ. ін­ститут кінемато­графії (КДІК), заснований 1930 на базі театр. і кінофотовід­діл. Київ. худож. ін­ституту (нині Нац. академія образотвор. мистецтва і архітектури) і ОДТК. КДІК мав два від­діли — худож. і тех., готував кінорежисерів, сценаристів, акторів, кіно­операторів і кіноінженерів. Особливу увагу приділяли т. зв. без­перерв. вироб. практиці, надаючи можливість студентам працювати на кіновиробництві. Тут викладали: Г. Авенаріус, М. Бажан, О. Гавронський, С. Гіляров, О. Довженко, С. Ейзенштейн, Ю Єкельчик, Л. Кулешов, Я. Савченко. Під приводом реорганізації вищої освіти, по­ступово було ліквідовано творчі факультети КДІКу, а 1938 його остаточно закрито. На базі тех. факультету (фотохім. та інж. звукового кіно) створ. Київ. ін­ститут кіноінженерів. 1954 він вві­йшов до складу Київ. політех. ін­ституту (нині Нац. тех. університет України «Київ. політех. ін­ститут») як електро­акуст. ф-т. Важливою сторінкою у вітчизн. кіноосвіт. процесі було створе­н­ня 1935 О. Довженком на Київ. кінофабриці (нині Нац. кіностудія худож. фільмів ім. О. Довженка) режисер. кінолабораторії. Під час зйомок фільму «Українські пісні на екрані» (1936), існувала режисер. лаб. І. Кавалерідзе; також діяла школа молодих реж. Г. Затворницького. Кіноакторів готували на Київ. кіностудії худож. фільмів у довоєн. період в актор. школі Г. Авенаріуса та В. Юнаковського, А. Панкришева, О. Довженка, в післявоєн. — Б. Дмоховського.

Під­готовку твор. кадрів для укр. кінемато­графа було поновлено лише на поч. 1960-х рр. 1961 при Київ. ін­ституті театр. мистецтва (нині Київ. університет театру, кіно і телебаче­н­ня) з ініціативи І. Корнієнка, В. Івченка і Т. Левчука, від­крито факультет кінемато­графії. Упродовж на­ступ. десятиліть його структуру неодноразово змінювали, від­повід­но до потреб кіно­процесу зро­стала кількість каф. і спеціалізацій. 1995 перейм. на факультет кінемато­графії і телебаче­н­ня, 2005 реорганізовано в Ін­ститут екран. мистецтв Київ. університету театру, кіно і телебаче­н­ня. В Ін­ституті спеціалістів готують каф. кінорежисури та кінодраматургії, режисури телебаче­н­ня, звукорежисури, кінотеле­операторства, кіно­знавства, на остан­ній на­вчають зокрема організації кінотелевиробництва, також функціонує навч.-метод. від­діл (кінотелекомплекс). Під­готовку наук.-пед. кадрів здіснюють через аспірантуру та асистентуру-стажува­н­ня, також і в ІМФЕ НАНУ. Значний внесок у роз­виток К. зробили практики і теоретики кіно, що у різні роки працювали на кінофакультеті: Б. Буряк, В. Верещак, І. Ґольдштейн, В. Денисенко, С. Іванов, В. Івченко, Ю. Іл­лєнко, В. Іл­ляшенко, В. Кісін, І. Корнієнко, Ю. Левін, Т. Левчук, Лесь Сердюк, С. Лисецький, М. Мащенко, А. Народицький, В. Небера, Б. Остахнович, О. Прокопенко, В. Смородін, Ф. Соболєв, К. Теплицький, В. Цвіркунов, Т. Цимбал, Г. Чміль, М. Чорний, В. Чубасов, С. Шахбазян, Д. Шлапак. Їх традиції продовжують нові поколі­н­ня викл. Ін­ституту екран. мистецтв: Б. Вержбицький, В. Вітер, Б. Жолдак, М. Іл­лєнко, О. Коваль, В. Кордун, О. Кочнєв, В. Лукаш, М. Мазяр, В. Марченко, Л. Мужук, О. Одинець, О. Прядко, Б. Савченко, В. Талашко, Ю. Терещенко; теоретики та історики кіно: В. Горпенко, М. Дронь-Братерська, І. Зубавіна, О. Мусієнко, О. Равлюк-Голіцина, В. Скуратівський, В. Слободян, М. Слободян.

Фахівців із кінотелеспеціальностей готують також у Київ. університеті культури і мистецтв (Ін­ститут кіно і телебаче­н­ня, дир. — С. Котляр), де працюють кіномитці В. Іл­лєнко, Е. Тимлін, Р. Ширман, Г. Шкляревський, Київ. між­нар. університеті (Ін­ститут телебаче­н­ня, кіно і театру, дир. — Н. Ільїна, завідувач кафедри кіно-, телемистецтва О. Без­ручко), Харків. академії культури (декан факультету кіно-, телемистецтва З. Алфьорова). 2004 на базі Львів. кінотехнікуму (існував від 1946), де на­вчали спеціалістів з обладна­н­ня кіно­установок, створ. факультет кіно-, телемистецтва Львів. філії Київ. університету культури і мистецтв зі спеціальностями: реж. телебаче­н­ня, звукорежисер, диктор телебаче­н­ня. Курси історії кіно читають також для студентів ін. спеціальностей у Нац. університеті «Києво-Могилян. академія» та Нац. академії керів. кадрів культури і мистецтв (обидва — Київ).

Завантажити статтю