Берлін

БЕРЛІ́Н (Berlin) – столиця Німеччини. Знаходиться при впадінні р. Шпре у р. Хафель. Пл. 889 км². Насел. 3,5 млн осіб (2002). На поч. 13 ст. тут існували м-ка Кьольн і Старий Б., які 1307 об’єдналися для захисту, а 1432 формалізували свій союз під назвою Б. Від 1486 – резиденція Бранденбурґів, від 1701 – столиця Пруссії, від 1871 – Нім. імперії, 1918–33 – Ваймар. Респ., 1933–45 – 3-го райху А. Гітлера. Після капітуляції Німеччини, протягом 1948– 49, – під спільним правлінням окупац. військ (4 сектори: рад., амер., англ. та франц.). 13 серпня 1961 Б. був розділ. муром (повалений 9 листопада 1989). Насел. Сх. Б. (столиця Нім. Демократ. Респ.) становило 1071 тис. осіб, Зх. Б. – 2202,3 тис. осіб. Після об’єдн. Німеччини 3 жовтня 1990 Б. знову став столицею Федеративної Респ. Німеччина. У червні 1991 з Бонна до Б. переїхали уряд і парламент. Порт на р. Шпре. Пром-сть переважно електронна, машинобудівна, засобів транспорту. Через погрози уряду Рад. Союзу проти Зх. Б. 1959 найбільші підприємства перенесено до Зх. і Пд. Німеччини і Б. втратив характер індустр. міста. Б. – центр торгівлі (ярмарки, виставки), культури (театри, музеї, серед них – Пергам. музей), науки (2 університети), туризму; міжнар. транспорт. вузол; храми (Пречистої Діви Марії, 13–14 ст.; Пам’яті, 19–20 ст.), замки, палаци (Ґрюневальд, 16–17 ст.; Шарлоттенбурґ, 17– 18 ст.; Фрідріхсфельде, 18 ст.), арсенал 17 ст., Бранденбур. ворота (18 ст.), будинки Опери (18 ст.) та Райхстаґу (19 ст.).

Розгортання воєн. дій у Рос. імперії з поч. 1-ї світової війни викликало у нім. пресі дебати про укр. питання, у Б. зібралося чимало діячів навколо СВУ. 1914 створ. Укр. пресове бюро під керівництвом Д. Донцова, що видавало свої бюлетені, нім. переклади творів укр. письменників (зокрема драм В. Винниченка, деякі з них згодом поставлено на нім. театр. сцені, за мотивами «Чорної пантери і Білого ведмедя» знято худож. фільм). Згодом створ. найбільше на той час укр. видавництво за кордоном – друкарня Я. Оренштайна. Після визнання УНР 1918 у Б. відкрито укр. посольство (існувало до 1923), з ініціативи якого 1920 створ. т. зв. Екон. раду для вирішення питань відбудови України (працювала до літа 1921). Послами УНР у Німеччині були О. Севрюк, М. Порш і Р. Смаль-Стоцький; перебували в Б. також представники ЗУНР на чолі з Є. Петрушевичем. Під час Гетьманату посольство очолював барон Т. Штейнгель. 1918 у Б. засн. Нім.-укр. товариство (голова П. Рорбах), що видавало часопис «Die Ukraine» (ред. А. Шмідт). На поч. 20-х рр. у посольстві УСРР працював О. Довженко. 1928 у Берліні побувала велика група укр. рад. письменників. Після 1-ї світової війни Б. став одним із осн. осередків укр. політ. еміграції. 1919 створ. Укр. громаду (спочатку непартійне громад.-культурне товариство, згодом наближене до гетьман. центру), головами якої були Б. Лепкий, З. Кузеля. Пресові органи Громади – «Нове слово» (1920) і «Українське слово» (1921–23). У 1921 створ. Асоц. укр. студентів у Німеччині, 1931 – асоц. т-в укр. інтелігенції «Зарево» (припинила діяльність 1941). У Б. діяли парафія УГКЦ, філія Нац. ради укр. жінок (1920), Спілка об’єдн. громад. і добродій. організацій у Німеччині (1922, голова Д. Дорошенко), Комітет допомоги голодуючим в Україні (1922). Серед визначних укр. митців відомі О. Архипенко, В. Масютин, Г. Крук. На поч. 20-х рр. діяли видавництва «Українське слово», «Український прапор», «Хліборобська Україна», «Українська молодь», виходили ж. «Літопис» (1922– 23), «Український прапор» (1923– 32), «Osteuropäische Korrespondenz» (1926–30). У 1923 укр. громада в Б. нараховувала бл. 300 осіб. Між світ. війнами в Б. діяли два політ. осередки: провід гетьман. руху і група, пов’язана з УВО, а також укр. громада (від 1919), Укр. нац. об’єднання та ін. Соц. проблемами колиш. вояків, службовців і біженців опікувався Комітет допомоги емігрантам з України (голова Ф. Королів). З політ. груп найкраще були організовані гетьманці. П. Скоропадський мав зв’язки з нім. аристократією й генералітетом, які ще були впливовими в політиці Ваймар. Респ. Серед оточення екс-гетьмана були військові, зокрема Г. Зеленівський, політ. й громад. діячі В. Липинський, Д. Дорошенко, І. Полтавець-Остряниця, С. Шеремет, С. Йолтуховський, Б. Гомзин, І. Мірчук, З. Кузеля та ін. Гетьманці хотіли створити УАН на еміграції як конкурентну установу до навч. і наук. закладів у Харкові й Києві. 1926 створ. Український науковий інститут (проіснував до 1945), який проводив н.-д. роботу, видавав книжки і бюлетені. Гол. співроб. – історики Д. Дорошенко, Б. Крупницький, М. Антонович, культуролог І. Мірчук, економіст Р. Димінський, етнограф З. Кузеля. Фонди б-ки Інституту складали 35 тис. томів, серед них персонал. колекції, зокрема етнографа В. Гнатюка. Однак під час 2-ї світової війни бібліотека не була евакуйована і постраждала від бомбардувань. При Інституті діяла академ. «Громада». Середовище УВО–ОУН складалося з двох груп і генерацій: колиш. офіцерів УСС і УГА, студентів. Вони були політично й матеріально залежні від нім. відомств, гол. чином від адмірала В. Канаріса. Від 1937 зв’язковим полковника Є. Коновальця до адмірала В. Канаріса був Р. Ярий. Вибір Б. як одного з центрів підпіл. рев. діяльності був пов’язаний з антипольс. політикою Ваймар. Респ. Німці фінансували діяльність закордон. представництва УВО–ОУН, підтримуючи їх антипольс. настрої. З огляду на дружні стосунки між Ваймар. Респ. та СРСР укр. військовикам було суворо заборонено переходити кордон на Збручі і вести рев. діяльність в УСРР. 1923–29 у Б. жив Є. Коновалець. Німці дозволили закордон. представництву ОУН розповсюджувати бюл. «Українське пресове бюро». У Б. були греко-катол. (перетвор. згодом на Апостол. візитатуру) і православна парафії. Від 1935 короткий час діяла Спілка українців у Німеччині (голова П. Кожевників). У Прусській держ. б-ці зосереджено чимало українознав. матеріалів. 1933 засн. Укр. нац. об’єдн. (УНО, для всіх українців, які проживали на тер. Німеччини), яке 1937 перейшло на націоналіст. позиції. До 1937 УНО очолювали Ф. Королів та І. Драбатий, 1938–45 – Т. Омельченко. Окрім нац.-вихов. та культ.-осв. діяльності, УНО відстоювало інтереси укр. робітників, допомагало укр. студентам, полоненим з польс. і рад. армій. Періодич. орган УНО – г. «Український вісник» (1936–45). Під час 2-ї світової війни кількість українців у Б. збільшилася. Було створ. агентуру Укр. центр. комітету, організ. нім. владою Укр. установу довір’я. Заходами П. Скоропадського відновлено діяльність Укр. громади (діяла 1940–45 як друга, поряд з УНО, укр. організація, дозволена владою в Німеччині), яка видавала г. «Українська дійсність». У воєн. період у Б. видавалися газети для укр. робітників (т. зв. остарбайтерів): «Голос» (1940–45), «Українець» (1942– 45); для військовополонених українців з рад. армії – «Нова доба» (1941–45). У цей період Б. був осередком знач. групи митців, письменників, журналістів і науковців. Серед них – Ю. Косач, Б. Кравців, В. Барка, Ю. Горліс-Горський, Ю. Драган, Б. Кентржинський, Г. Которович, В. Маруняк, С. Довгаль, В. Петров, Ю. Шевельов. 1941 створ. понадпартійну організацію «Мазепинець», яку очолювали В. Рудко, О. Пріцак, І. Лисяк-Рудницький, Б. Осадчук, П. Воробей. Після 2-ї світової війни у Б. залишилося дуже мало українців. 1945 рад. спецслужбами був заарешт. і вивез. до ГУЛАГу апостол. візитатор українців-католиків у Німеччині о. Петро Вергун. Тоді ж був заарешт. і засланий до колиш. нацист. концтабору Саксенгаузен скульптор В. Масютин, який після звільнення був змушений працювати над оформленням будинку рад. посольства у Німеччині. У той період у Б. проходили концерти Ансамблю пісні і танцю Червонопрапор. Київ. військ. округу під керівництвом П. Вірського. 1946 в Шарлоттенбур. палаці відбулася ретроспективна виставка творів О. Архипенка. У 50-х рр. у Б. діяв Укр. допомоговий комітет для біженців. У 60-х рр. з ініціативи З. Лятковича (хорват. священик і художник укр. походження) відродилася діяльність Греко-католиц. церкви. Після об’єдн. Німеччини 1990 уряд та парламент перенесено з Бонна до Б. У 90-х рр. Б. був осередком Нім. асоціації україністів (кер. Г. Горке). Нині в Б. мешкає бл. 1 тис. українців, вихідців з України, Польщі, Югославії та Румунії. Укр. громада в Б. вже не така згуртована, як була раніше, вона не має власної церкви, період. видань, однак у культурно-громад. житті українців Б. відбулися певні позитивні зміни: організовано берлін. відділ. Об’єднання укр. жінок у Німеччині, діє крайове відділ. Центр. представництва українців у Німеччині. У Б. поховані голова ЗУНР Є. Петрушевич (2002 перепохований на Личаків. цвинтарі у Львові), вояки УГА Д. Вітовський та Ю. Чучман (усі на Рос. православ. цвинтарі).