Берлін

Визначення і загальна характеристика

БЕРЛІ́Н (Berlin) — столиця Німеч­чини. Знаходиться при впадін­ні р. Шпре у р. Хафель. Площа 889 км². Насел. 3,5 млн осіб (2002). На поч. 13 ст. тут існували м-ка Кьольн і Старий Б., які 1307 обʼ­єд­налися для захисту, а 1432 формалізували свій союз під на­звою Б. Від 1486 — резиденція Бранденбурґів, від 1701 — столиця Прус­сії, від 1871 — Нім. імперії, 1918–33 — Ва­ймар. Респ., 1933–45 — 3-го райху А. Гітлера. Після капітуляції Німеч­чини, протягом 1948– 49, — під спільним правлі­н­ням окупац. військ (4 сектори: рад., амер., англ. та франц.). 13 серпня 1961 Б. був роз­діл. муром (повалений 9 листопада 1989). Насел. Сх. Б. (столиця Нім. Демократ. Респ.) становило 1071 тис. осіб, Зх. Б. — 2202,3 тис. осіб. Після обʼ­єдн. Німеч­чини 3 жовтня 1990 Б. знову став столицею Федеративної Респ. Німеч­чина. У червні 1991 з Бонна до Б. пере­їхали уряд і парламент. Порт на р. Шпре. Пром-сть пере­важно електрон­на, машинобудівна, засобів транс­порту. Через по­грози уряду Рад. Союзу проти Зх. Б. 1959 найбільші під­приємства пере­несено до Зх. і Пд. Німеч­чини і Б. втратив характер індустр. міста. Б. — центр торгівлі (ярмарки, ви­ставки), культури (театри, музеї, серед них — Пергам. музей), науки (2 університети), туризму; між­нар. транс­порт. вузол; храми (Пречистої Діви Марії, 13–14 ст.; Памʼяті, 19–20 ст.), замки, палаци (Ґрюневальд, 16–17 ст.; Шарлот­тенбурґ, 17– 18 ст.; Фрідріхсфельде, 18 ст.), арсенал 17 ст., Бранденбур. ворота (18 ст.), будинки Опери (18 ст.) та Райхстаґу (19 ст.).

Роз­горта­н­ня воєн. дій у Рос. імперії з поч. 1-ї світової війни викликало у нім. пресі дебати про укр. пита­н­ня, у Б. зібралося чимало діячів навколо СВУ. 1914 створ. Укр. пресове бюро під керівництвом Д. Донцова, що видавало свої бюлетені, нім. пере­клади творів укр. письмен­ників (зокрема драм В. Вин­ниченка, деякі з них згодом по­ставлено на нім. театр. сцені, за мотивами «Чорної пантери і Білого ведмедя» знято худож. фільм). Згодом створ. найбільше на той час укр. видавництво за кордоном — друкарня Я. Оренштайна. Після ви­зна­н­ня УНР 1918 у Б. від­крито укр. посольство (існувало до 1923), з ініціативи якого 1920 створ. т. зв. Екон. раду для виріше­н­ня питань від­будови України (працювала до літа 1921). Послами УНР у Німеч­чині були О. Севрюк, М. Порш і Р. Смаль-Стоцький; пере­бували в Б. також пред­ставники ЗУНР на чолі з Є. Петрушевичем. Під час Геть­манату посольство очолював барон Т. Штейнгель. 1918 у Б. засн. Нім.-укр. товариство (голова П. Рорбах), що видавало часопис «Die Ukraine» (ред. А. Шмідт). На поч. 20-х рр. у посольстві УСРР працював О. Довженко. 1928 у Берліні побувала велика група укр. рад. письмен­ників. Після 1-ї світової війни Б. став одним із осн. осередків укр. політ. еміграції. 1919 створ. Укр. громаду (спочатку непартійне громад.-культурне товариство, згодом на­ближене до геть­ман. центру), головами якої були Б. Лепкий, З. Кузеля. Пресові органи Громади — «Нове слово» (1920) і «Українське слово» (1921–23). У 1921 створ. Асоц. укр. студентів у Німеч­чині, 1931 — асоц. т-в укр. інтелігенції «Зарево» (припинила діяльність 1941). У Б. діяли парафія УГКЦ, філія Нац. ради укр. жінок (1920), Спілка обʼ­єдн. громад. і добродій. організацій у Німеч­чині (1922, голова Д. Дорошенко), Комітет допомоги голодуючим в Україні (1922). Серед ви­значних укр. митців ві­домі О. Архипенко, В. Масютин, Г. Крук. На поч. 20-х рр. діяли видавництва «Українське слово», «Український прапор», «Хліборобська Україна», «Українська молодь», виходили ж. «Літопис» (1922– 23), «Український прапор» (1923– 32), «Osteuropäische Korrespondenz» (1926–30). У 1923 укр. громада в Б. нараховувала бл. 300 осіб. Між світ. війнами в Б. діяли два політ. осередки: провід геть­ман. руху і група, повʼязана з УВО, а також укр. громада (від 1919), Укр. нац. обʼ­єд­на­н­ня та ін. Соц. про­блемами колиш. вояків, службовців і біженців опікувався Комітет допомоги емі­грантам з України (голова Ф. Королів). З політ. груп найкраще були організовані геть­манці. П. Скоропадський мав звʼязки з нім. аристократією й генералітетом, які ще були впливовими в політиці Ва­ймар. Респ. Серед оточе­н­ня екс-геть­мана були військові, зокрема Г. Зеленівський, політ. й громад. діячі В. Липинський, Д. Дорошенко, І. Полтавець-Остряниця, С. Шеремет, С. Йолтуховський, Б. Гомзин, І. Мірчук, З. Кузеля та ін. Геть­манці хотіли створити УАН на еміграції як конкурентну установу до навч. і наук. закладів у Харкові й Києві. 1926 створ. Український науковий ін­ститут (про­існував до 1945), який проводив н.-д. роботу, видавав книжки і бюлетені. Гол. спів­роб. — історики Д. Дорошенко, Б. Крупницький, М. Антонович, культуролог І. Мірчук, економіст Р. Димінський, етно­граф З. Кузеля. Фонди б-ки Ін­ституту складали 35 тис. томів, серед них персонал. колекції, зокрема етно­графа В. Гнатюка. Однак під час 2-ї світової війни бібліотека не була еваку­йована і по­страждала від бомбардувань. При Ін­ституті діяла академ. «Громада». Середовище УВО–ОУН складалося з двох груп і генерацій: колиш. офіцерів УСС і УГА, студентів. Вони були політично й матеріально залежні від нім. ві­домств, гол. чином від адмірала В. Канаріса. Від 1937 звʼязковим полковника Є. Коновальця до адмірала В. Канаріса був Р. Ярий. Вибір Б. як одного з центрів під­піл. рев. діяльності був повʼязаний з антипольс. політикою Ва­ймар. Респ. Німці фінансували діяльність закордон. пред­ставництва УВО–ОУН, під­тримуючи їх антипольс. на­строї. З огляду на дружні стосунки між Ва­ймар. Респ. та СРСР укр. військовикам було суворо заборонено пере­ходити кордон на Збручі і вести рев. діяльність в УСРР. 1923–29 у Б. жив Є. Коновалець. Німці до­зволили закордон. пред­ставництву ОУН роз­по­всюджувати бюл. «Українське пресове бюро». У Б. були греко-катол. (пере­твор. згодом на Апостол. візитатуру) і православна парафії. Від 1935 короткий час діяла Спілка українців у Німеч­чині (голова П. Кожевників). У Прус­ській держ. б-ці зосереджено чимало україно­знав. матеріалів. 1933 засн. Укр. нац. обʼ­єдн. (УНО, для всіх українців, які проживали на тер. Німеч­чини), яке 1937 пере­йшло на націоналіст. позиції. До 1937 УНО очолювали Ф. Королів та І. Драбатий, 1938–45 — Т. Омельченко. Окрім нац.-вихов. та культ.-осв. діяльності, УНО від­стоювало інтереси укр. робітників, допомагало укр. студентам, полоненим з польс. і рад. армій. Періодич. орган УНО — г. «Український вісник» (1936–45). Під час 2-ї світової війни кількість українців у Б. збільшилася. Було створ. агентуру Укр. центр. комітету, організ. нім. владою Укр. установу довірʼя. Заходами П. Скоропадського від­новлено діяльність Укр. громади (діяла 1940–45 як друга, поряд з УНО, укр. організація, до­зволена владою в Німеч­чині), яка видавала г. «Українська дійсність». У воєн. період у Б. видавалися газети для укр. робітників (т. зв. остарбайтерів): «Голос» (1940–45), «Українець» (1942– 45); для військовополонених українців з рад. армії — «Нова доба» (1941–45). У цей період Б. був осередком знач. групи митців, письмен­ників, журналістів і науковців. Серед них — Ю. Косач, Б. Кравців, В. Барка, Ю. Горліс-Горський, Ю. Драган, Б. Кентржинський, Г. Которович, В. Маруняк, С. Довгаль, В. Петров, Ю. Шевельов. 1941 створ. понад­партійну організацію «Мазепинець», яку очолювали В. Рудко, О. Пріцак, І. Лисяк-Рудницький, Б. Осадчук, П. Воробей. Після 2-ї світової війни у Б. залишилося дуже мало українців. 1945 рад. спец­службами був заарешт. і вивез. до ГУЛАГу апостол. візитатор українців-католиків у Німеч­чині о. Петро Вергун. Тоді ж був заарешт. і засланий до колиш. нацист. концтабору Саксенгаузен скульптор В. Масютин, який після звільне­н­ня був змушений працювати над оформле­н­ням будинку рад. посольства у Німеч­чині. У той період у Б. проходили концерти Ансамблю пісні і танцю Червонопрапор. Київ. військ. округу під керівництвом П. Вірського. 1946 в Шарлот­тенбур. палаці від­булася ретро­спективна ви­ставка творів О. Архипенка. У 50-х рр. у Б. діяв Укр. допомоговий комітет для біженців. У 60-х рр. з ініціативи З. Лятковича (хорват. священик і художник укр. походже­н­ня) від­родилася діяльність Греко-католиц. церкви. Після обʼ­єдн. Німеч­чини 1990 уряд та парламент пере­несено з Бонна до Б. У 90-х рр. Б. був осередком Нім. асоціації україністів (кер. Г. Горке). Нині в Б. мешкає бл. 1 тис. українців, вихідців з України, Польщі, Югославії та Румунії. Укр. громада в Б. вже не така згуртована, як була раніше, вона не має власної церкви, період. ви­дань, однак у культурно-громад. житті українців Б. від­булися певні позитивні зміни: організовано берлін. від­діл. Обʼ­єд­на­н­ня укр. жінок у Німеч­чині, діє кра­йове від­діл. Центр. пред­ставництва українців у Німеч­чині. У Б. поховані голова ЗУНР Є. Петрушевич (2002 пере­похований на Личаків. цвинтарі у Львові), вояки УГА Д. Вітовський та Ю. Чучман (усі на Рос. православ. цвинтарі).

Літ.: Прядко В. Українці в Берліні // Універсум. 1998. № 7–8.

Б. Осадчук

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю