Демографія

ДЕМОГРА́ФІЯ (від грец. δῆμος — народ і …графія) — наука про закономірності від­творе­н­ня населе­н­ня у су­спільно-історичній об­умовленості цього процесу. Д. ви­вчає від­творе­н­ня загалом і його компоненти як масові соц. процеси, їх кількісні взаємозвʼязки зі статево-віковою структурою насел., залежність від соц. та екон. явищ, характер взаємодії змін насел. із соц. роз­витком. Сучасна Д. є системою наук, що обʼ­єд­нує демогр. статистику, з якою протягом тривалого часу ототожнювали власне Д., описову, матем., екон., істор., мед., військ., етнічну, генет. Д., палеодемо­графію та ін. Узагальнює й синтезує досягне­н­ня окремих демогр. наук теор. Д., що ви­вчає заг. закономірності від­творе­н­ня населе­н­ня. Д. тісно повʼязана з соціологією, гео­графією насел., економікою праці, соц. гігієною, геронтологією, етно­графією тощо. Вона веде свою історію від опубл. 1662 у Лондоні праці Дж. Ґраунта «Natural and Political Observations Mentioned in a following Index, and made upon the Bills of Mortality» («Природні та політичні спо­стереже­н­ня про смерть»), у якій він вперше зробив спробу побудувати «лінію життя» — основу таблиць смертності та сформулював деякі закономірності руху населе­н­ня. Аналізом демогр. даних за­ймалися також В. Петті, Е. Гал­лей, Й.-П. Зюсьмільх. Роз­виток Д. у 19 ст. повʼязаний із працями Л. Кетле, В. Фарра, Г. Майра, В. Лексіса, Г.-Ф. Кнап­па, Р. Бека, Ж. Бертіль­йона та ін. Вперше термін «Д.» зга­даний у праці А. Ґільяра «Eléments de statistique humaine ou démographie comparée» («Елементи статистики, або Порівняльна демо­графія», Париж, 1855). Становле­н­ня і оформле­н­ня Д. як науки від­булося у 2-й пол. 19 ст., коли були систематизовані спо­стереже­н­ня за насел., здійснювалось узагальне­н­ня і осмисле­н­ня конкрет. демо­статист. даних. Цьому сприяло регулярне проведе­н­ня пере­писів насел., налагодже­н­ня системи реєструва­н­ня природ. руху і міграції насел., а також роз­виток знань у суміж. з Д. напрямах.

Система демогр. знань на укр. землях почала формуватися значно пізніше, ніж у Зх. Європі — лише у 18 ст. Хронол. рубіж між пере­д­історією та історією укр. демогр. думки припадає на остан­ню чв. 18 ст., коли на тер. сучас. України почали проводити обліки насел., за­проваджена система церк. реєстрації і статист. обліку природ. руху населе­н­ня. Вагомий внесок у роз­виток укр. демогр. думки у цей період зробили вітчизн. просвітники Г. Козицький, М. Мотоніс, В. Полетика, Ф. Тумановський, Я. Рубан, М. Антоновський. Протягом 1-ї пол. 19 ст. демогр. думка збагатилася працями В. Каразіна, І. Срезневського, О. Рославського-Петровського, М. Маркевича, А. Скальковського. Вирішал. вплив на по­ступ укр. Д. у 2-й пол. 19 ст. справили пред­ставники київ. школи політ­економії та статистики Д. Журавський, І. Вернадський, М. Бунге, М. Зібер. Важливе місце у їх працях від­ведене про­блемам насел., зокрема соц.-демогр. напряму їх ви­вче­н­ня. Теор. ідеї цих учених сприяли роз­витку комплекс. під­ходу до ви­вче­н­ня насел., частково впровадженого земською статистикою. Про­блеми окресле­н­ня укр. етногр. тер., роз­міще­н­ня українського народу і його гол. демогр. особливості вперше висвітлив П. Шафарик у фундаментал. праці «Slovanský národopis» (Praha, 1842) із до­даною картою (точнішу карту укр. земель склав 1878 А. Ріт­тіх). Важливим джерелом ви­вче­н­ня етногр. особливостей українців стали праці П. Чубинського; 1896 на­друкована перша україномовна етногр. карта України Г. Величка. Укр. статистик О. Русов на під­ставі матеріалів заг.-рос. пере­пису 1897 зробив демогр. огляд під­рос. України у роботі «Статистика украинского населения Европейской Рос­сии» // «Украинский народ в его прошлом и настоящем» (т. 1–2, Петро­град, 1914–16). Він є автором праць про заня­т­тя українців, а також ґрунтов. статист. дослідж. Черніг. губ. і карт роз­селе­н­ня українського народу. Матеріали пере­пису 1897 викори­стали у своїх працях В. Кошовий (про межі роз­селе­н­ня українців), І. Нечуй-Левицький (про кількість українців), М. Кордуба і С. Рудницький (про тер. і насел. всіх укр. земель). У широкому колі вчених термін «Д.» трактували як синонім статистики народонаселе­н­ня, хоча деякі дослідники вважали Д. окремою наукою, яка має теор. частину — теорію народонаселе­н­ня, а в описовому плані використовує інструментал. статистику народонаселе­н­ня. У роз­шире­н­ня і по­глибле­н­ня уявлень про роз­виток насел. в Україні вагомий внесок зробили В. Буняковський, С. Подолинський, Т. Рильський, І. Пантюхов, Т. Маковецький, О. Корчак-Чепурківський, Ф. Вовк та ін. Зародже­н­ня істор. Д. в Україні від­булося у серед. 19 ст. Фундаторами цього напряму були П. Маркевич, П. Бодянський та ін. Певний внесок у роз­виток істор. Д. зробили О. Лазаревський, М. Максимович, Д. Багалій, А. Скальковський. Ви­вчен­ню насел. зх.-укр. земель на поч. 20 ст. сприяли роботи І. Франка, М. Грушевського, С. Рудницького, Ю. Бачинського, В. Охримовича, М. Кордуби, В. Шухевича, В. Гнатюка та ін. Загалом система демогр. знань в Україні на поч. 20 ст. пере­живала процес становле­н­ня і обмежувалась ви­вче­н­ням природ. руху насел. (меншою мірою ви­вчені пита­н­ня соц. пере­ходів і міграції). Новий етап роз­витку укр. Д. припадає на 1920-і рр., коли була організована сучасна демо­статист. служба і значно роз­ширені осн. напрями демогр. досліджень. Держ. демо­статист. служба в Україні створ. 1921–22 як структур. під­роз­діл Центрального статистичного управлі­н­ня (ЦСУ). Від­діл Д. очолив досвідчений земський статистик О. Кокорєв, його заст. став А. Хоменко, який 1925 пере­брав на себе керівництво від­ділом. На той час статистика ще не була жорстко затиснута у політико-ідеол. рамки і її діяльність суворо не регламентувалася ЦСУ СРСР, що сприяло роз­виткові особистої ініціативи керівництва демо­статист. служби УСРР. Заслугою А. Хоменка та його заст. Ю. Корчака-Чепурківського є організація в УСРР сучас., європ. зразка статистики природ. руху насел. Його вид., зокрема «Статистичний щорічник України» (1925–29 рр.), квартальник «Вісник статистики України», місячник «Статистичний бюлетень», «Статистична хроніка ЦСУ», а також майже 200 томів «Статистики України» були кращими за всесоюзні і ви­знані серед кращих у світі. Крім власне статист. матеріалів, вони вміщували наук. роз­відки з різних напрямів Д. Під­сумки заг. пере­писів насел. 1920 і 1926, міськ. пере­пису 1923 разом із поточ. статистикою природ. руху насел. стали інформ. базою для проведе­н­ня мас­штаб. демогр. дослідж., які почали здійснювати у від­ділі Д. ЦСУ УСРР, н.-д. центрах соц.-гігієн. профілю та створ. у січні 1919 з ініціативи М. Туган-Барановського Демо­графічному ін­ституті УАН (від 1934 — Ін­ститут демо­графії і сан. статистики ВУАН). Успіху демогр. дослідж. сприяла започаткована 1923 тісна спів­праця спів­роб. Ін­ституту демо­графії ВУАН і ЦСУ УСРР. 1922–23 науковці Ін­ституту провели значну роботу щодо збору, контролю та систематизації даних статистики природ. руху насел. в укр. землях у 1867–1914 і матеріалів сан. статистики 1876–1914. У 1920-і рр. сформувався комплекс. під­хід до ви­вче­н­ня демогр. явищ, які роз­глядали вже не ізольовано одне від одного, а у тісному причин­но-наслідк. звʼязку. Окрім макро­процесів (народжуваності, смертності, шлюбності), ви­вчали демогр. явища та процеси на мікрорівні (сімʼя, домогосподарство). У методол. плані таке ви­вче­н­ня полегшувало введе­н­ня поня­т­тя «демогр. біо­графія пере­січ. людини», яке теор. об­ґрунтував М. Птуха ще 1916. Він також роз­почав роботу над створе­н­ням апарату вимірюва­н­ня на основі заг. схеми демогр. явищ (цю універсал. методику широко використовують у демогр. дослідж. донині). Науковці Ін­ституту демо­графії ВУАН роз­робляли також концепції, що узагальнювали закономірності поперед. демогр. роз­витку й дали змогу створити заг. теорію від­творе­н­ня населе­н­ня. Чільне місце серед від­повід. наук. дослідж. посідають праці Ю. Корчака-Чепурківського, від­значені глибоким ро­зумі­н­ням характеру звʼязку демогр. і соц.-екон. процесів. Його істор. заслугою є й те, що він дав неперевершений у вітчизн. літературі зразок аналізу від­творе­н­ня різних соц. груп укр. су­спільства на основі даних пере­пису 1926. Долучився до опрацюва­н­ня питань демогр. теорії і С. Томілін, який роз­робив власну концепцію циклічності глобал. демогр. роз­витку. Він сформулював свої по­гляди на циклічність демогр. роз­витку практично одночасно з основоположником теорії демогр. революції А. Ландрі (1934). Методол. основою широкого трактува­н­ня поня­т­тя «Д.», прихильником якого були М. Птуха та його учні, є ви­зна­н­ня орган. єд­ності екон. і демогр. сторін від­творе­н­ня населе­н­ня. Це повною мірою проявилося при дослідж. ними про­блем від­творе­н­ня насел. в УСРР. Первісно пріоритет. напрямом дослідж. науковців Ін­ституту демо­графії ВУАН було ви­вче­н­ня смертності населе­н­ня. Вони склали повну таблицю смертності для насел. 9-ти укр. губерній за 1896–97. М. Птуха роз­робив методику побудови коротких таблиць смертності, за якою в Ін­ституті складено бл. 250-ти таблиць смертності на основі під­сумків пере­писів 1897 і 1926 та даних поточ. статистики. Праці М. Птухи до­зволили вперше у вітчизн. Д. виявити особливості смертності насел. у міських поселе­н­нях і сільс. місцевості та простежити етнічну диференціацію смертності у Росії на­прикінці 19 ст. Ю. Корчак-Чепурківський детально дослідив материн. смертність в УСРР, тогочасну структуру причин смерті міськ. і сільс. насел., ви­вчав вплив смертності від туберкульозу на тривалість життя, роз­робив методику побудови таблиць плідності й виконав від­повід­ні обчисле­н­ня на укр. матеріалах. Оригінальністю під­ходів і цін­ністю отриманих висновків вирізняється також дослідж. тренду смертності укр. людності за період 1896–1925, проведене А. Хоменком. У працях укр. демо­графів роз­глянуті й актуал. пита­н­ня народжуваності насел. (Ю. Корчак-Чепурківський, М. Трацевський, М. Птуха). Особл. увагу пред­ставники цієї генерації укр. демо­графів приділяли ви­вчен­ню шлюбно-сімей. від­носин. Вагомим внеском у скарбницю демогр. науки є праці А. Хоменка, Ю. Корчака-Чепурківського, П. Пустохода, М. Трацевського, В. Дмитровського, присвяч. Д. укр. сімʼї, побудові таблиць шлюбності, аналізу динаміки шлюбно-сімей. процесів. Якість насел. у біо­соц. аспекті досліджували С. Томілін, А. Хоменко, Ю. Корчак-Чепурківський. У центрі уваги укр. демо­графів у 1920–30-х рр. пере­бувало широке коло питань, які виходили за межі вузькодемогр. про­блематики, зокрема пита­н­ня профес. складу насел., грамотності, міграції, урбаністики, етнодемо­графії висвітлені у працях А. Хоменка, М. Авдієнка, Ю. Масютина, М. Трацевського, І. Вейцбліта, А. Гіршфельда, І. Вологодцева, С. Остапенка, А. Бориневича, І. Вікула, І. Коваленка, М. Ходоса, Г. Кривченка. Істор.-демогр. дослідж. проводили М. Птуха, Ю. Корчак-Чепурківський, П. Пустоход, С. Шамрай, О. Баранович, Б. Вологдін, В. Клименко, В. Юркевич та ін. Завдяки працям цих авторів значно роз­ширились межі дослідж. демогр. історії укр. земель 17–19 ст. Від серед. 1920-х рр. у Ін­ституті демо­графії ВУАН роз­винувся ще один напрям діяльності — бібліогр. моніторинг вітчизн. та іноз. демогр. літ-ри. Результати цих напрацювань опубл. у двох бібліогр. покажчиках (В. Рєзников). У 1920-і рр. укр. Д. ві­ді­гравала провід­ну роль у СРСР, а вітчизн. наук. здобутки були широко ві­домими й отримали заслужене ви­зна­н­ня не лише в СРСР, але й за його межами. На зх.-укр. землях у між­воєн. період демогр. дослідж. проводили у статист. комісії при НТШ у Львові, Укр. наук. Ін­ституті у Варшаві, а в еміграції (Чехо-Словач­чина) — на каф. статистики і Д. УВУ та в Укр. госп. академії (С. Рудницький, В. Кубі­йович, В. Садовський, Т. Олесевич, П. Петель, О. Чубенко та ін.).

Соц.-екон. ситуація і політ. клімат у СРСР на поч. 1930-х рр. не сприяли подальшому роз­витку Д. в УСРР. У лютому 1930 припинила існува­н­ня ЦСУ УСРР, а держ. статистика під­порядкована органам планува­н­ня. На ката­строф. погірше­н­ня демогр. ситуації в УСРР влада від­реагувала засекрече­н­ням даних поточ. статистики насел. і забороною на публікації з цієї про­блематики. За таких умов осн. зуси­л­ля укр. демо­графів на поч. 1930-х рр. були спрямовані на роз­робле­н­ня теор. і практ. аспектів про­гнозува­н­ня чисельності та складу насел. (Ю. Корчак-Чепурківський, М. Птуха, А. Хоменко). Через зумовлену штуч. Голодомором демогр. ката­строфу 1932–33 ці про­гнозні оцінки не мали практ. значе­н­ня, однак їх цін­ність полягає у методол. і метод. під­ходах, викори­станих авторами. У 2-й пол. 1930-х рр. демогр. дослідж. в УРСР по­ступово згорнені. Ін­ститут демо­графії і сан. статистики АН УРСР ліквідований 1938, а ві­домі вчені-демо­графи ре­пресовані: роз­стріляні С. Остапенко, А. Хоменко, І. Вейцбліт, В. Рєзников, Ю. Масютин, на довгі роки опинилися в увʼязнен­ні, а потім на заслан­ні Ю. Корчак-Чепурківський, М. Трацевський та ін. Архіви, зі­брані за 20 р. статист. і літ. матеріали, деякі вже під­готовлені до ви­да­н­ня результати дослідж. зникли з поч. війни 1941. Напрацюва­н­ня укр. демо­графів у 1920–30-х рр. стали базою для подальшого роз­витку вітчизн. Д. Був накопичений знач. теор. потенціал, особл. значе­н­ня мала ідея комплекс. ви­вче­н­ня демогр. процесів, а також концепції, повʼязані з якіс. аспектами від­творе­н­ня населе­н­ня. Жорсткий політико-ідеол. контроль рад. тоталітар. режиму в 1930-х — 1-й пол. 1950-х рр. унеможливив проведе­н­ня сер­йозних демогр. досліджень. У ці роки у рад. науці ви­значився напрям, пред­ставники якого заперечували не тільки саме існува­н­ня Д., але й взагалі специфічні про­блеми народонаселе­н­ня. Місце наук. дослідж. посіли схоластичні теор. вправи, напр., на тему «соціаліст. закону народонаселе­н­ня». Натомість в еміграції продовжував плідно працювати В. Кубі­йович, який у низці праць, зокрема «Територія й людність українських земель» (Л., 1935), «Гео­графія України і сумежних країв» (Краків; Л., 1943), на основі нових статист. даних описав характерні демогр. особливості українців; у «Атласі України» (Л., 1937) і 3-х томах «Українського статистичного річника» (Варшава; Л., 1934–38) окреслив найважливіші демогр. про­блеми; разом із М. Кулицьким уклав точні етногр. карти України.

Хрущов. «від­лига» сприяла від­новлен­ню дослідж. у галузі Д. в СРСР. Допомогла також під­готовка Всесоюз. пере­пису насел. 1959, на який нарешті зважилося нове керівництво КПРС (таких пере­писів у СРСР не було починаючи від 1939), і публікація його результатів 1962–63. Отже, гол. ініціаторами роз­витку демогр. дослідж. (у першу чергу приклад.) стали виконавчі владні структури. З від­новле­н­ням дослідж. гостро по­стала про­блема дефіциту висококваліфіков. демо­графів. Їх під­готовку через аспірантуру роз­почали в Ін­ституті економіки АН УРСР, Раді з ви­вче­н­ня продуктив. сил АН УРСР, провід. ВНЗах. Після закри­т­тя 1938 Ін­ституту демо­графії і сан. статистики АН УРСР в УРСР до 1966 не було жодного спеціалізов. наук. під­роз­ділу в галузі Д. Тільки у жовтні 1966 з ініціативи С. Ямпольського в Ін­ституті економіки АН УРСР створ. від­діл Д. (кер. — В. Стешенко), який роз­почав комплексні дослідж. про­блем від­творе­н­ня насел. УРСР на основі від­новле­н­ня багатьох наук. традицій колиш. демогр. Ін­ституту. З часом демогр. структурні під­роз­діли організовані у Раді з ви­вче­н­ня продуктив. сил АН УРСР (від­діл про­блем народонаселе­н­ня та викори­ста­н­ня труд. ресурсів, кер. — В. Оникієнко), Гол. н.-д. та інформ.-обчислюв. центрі Держплану УРСР і в ін. великих н.-д. та проект. ін­ституціях і провід. ВНЗах. Таким чином, в УРСР за короткий час була сформована потужна демогр. служба, здатна вирішувати складні наук. і практ. зав­да­н­ня. За рівнем роз­робленості демогр. про­блем містобудівництва та рай. планува­н­ня УРСР посідала одне з провід. місць у СРСР. Наукові дослідже­н­ня у галузі Д. 1960–80-х рр. охоплювали широке коло про­блем комплекс. між­дисциплінар. ви­вче­н­ня насел. УРСР. При­скорений роз­виток заг. теорії насел. як наук. напряму в СРСР припав на 1960-і рр. Одними із перших його фундаторів стали провід­ні укр. демо­графи — В. Стешенко, В. Піскунов, А. Вишневський, Л. Чуйко, А. Товкун, А. За­гробська, А. Перковський. У 1960–80-х рр. демо­графи УРСР висунули низку теор. положень, що стосувалися закономірностей від­творе­н­ня насел., істор. концепції його роз­витку, механізму взаємодії соц.-екон. і демогр. роз­витку, про­блем демогр. політики тощо. Значну увагу вони приділяли уточнен­ню предмета Д. та її осн. понять, а також формуван­ню категорій, що від­ображають між­дисциплінарну специфіку обʼєкта досліджень. Ви­вче­н­ня про­блем природ. руху насел. здійснювалося у теор. і приклад. аспектах. Характерна особливість остан­ніх — посилена увага до демогр. дослідж. у регіон. плані, комплекс. аналізу чин­ників природ. руху, роз­робле­н­ня інтеграл. показників від­творе­н­ня населе­н­ня. У результаті дослідж., проведених у від­ділі Д. Ін­ституту економіки АН УРСР, ви­вчені осн. елементи демогр. ситуації, виявлені тенденції природ. руху насел. і їх причини, ви­значені особливості від­творе­н­ня міськ. і сільс. насел., встановлені регіон. від­мін­ності природ. руху насел. у повоєн­ні роки. Всі ці пита­н­ня висвітлені у вид., що започаткували створе­н­ня багатотом. демогр. історії України, періодизація якої повʼязана із заг. пере­писами насел. 1959, 1970, 1979, 1989. Вагомий внесок у роз­виток укр. Д. зробили фахівці н.-д. центрів соц.-гігієн. напряму системи Міністерства охорони здоровʼя і ВНЗів мед. профілю, які виявили довготривалі негативні тенденції у динаміці смертності та тривалості життя; зʼясували їх причини і наслідки; за­пропонували наук. об­ґрунтовані заходи, спрямовані на поліпше­н­ня медико-демогр. ситуації (П. Грабовський, В. Войтенко); встановили регіон. особливості актив. довголі­т­тя і здоровʼя довгожителів, від­мін­ності щодо довголі­т­тя та здоровʼя довгожителів і чин­ники, що об­умовлюють істотну пере­вагу жін. довголі­т­тя (Н. Сачук, Ю. Пакін). Вплив міграції на природ. рух насел., механізм взаємозвʼязків між міграцією і освітою дослідили А. За­гробська, А. Товкун, О. Хомра, організов. пере­селе­н­ня — А. За­гробська, маятник. міграцію — І. Прибиткова. Комплексне ви­вче­н­ня міграц. процесів висвітлене у дослідж. В. Оникієнка, В. Поповкіна, О. Хомри, міграції сільс. насел. — Ю. Краснощока, К. Якуби, О. Березюка. Закономірності й тенденції еволюції статево-вікової структури насел. дослідили С. Пирожков, В. Стешенко, І. Коваленко. У результаті ви­вче­н­ня процесів старі­н­ня насел. виявлені його регіон. особливості в Україні, взаємозвʼязки з ін. демогр. процесами, уточнені медико-демогр. і соц.-екон. наслідки старі­н­ня (В. Стешенко, Н. Сачук, С. Пирожков та ін.). Ви­вче­н­ня екон.-демогр. звʼязків проводилось на базі роз­рахунк. моделей і конкрет. соц.-демогр. обстежень, внаслідок чого роз­роблена методика комплекс. оцінки демогр. структур на основі побудови повікових пірамід виробництва і спожива­н­ня та виконані від­повід­ні обчисле­н­ня (С. Пирожков та ін.). Демоекон. напрям посідав чільне місце у дослідж. демо­графів Ін­ституту економіки АН УРСР, які ви­вчали про­блеми економіки галузі до­шкіл. вихова­н­ня дітей, економіки сімʼї, роль праці у демо­процесі тощо (В. Стешенко, В. Піскунов, Л. Чуйко, В. Нікітенко, Л. Слюсар, І. Курило). Довго­строк. територ. демогр. про­гнози роз­робляли пере­важно спів­роб. Гол. н.-д. та інформ.-обчислюв. центру Держплану УРСР, Ін­ституту економіки АН УРСР і Ради з ви­вче­н­ня продуктив. сил АН УРСР. Ви­вче­н­ня процесів від­творе­н­ня насел. і труд. ресурсів проводилось комплексно — одночасно досліджувались природ. рух і міграція насел., його статево-вікова структура, а також формува­н­ня труд. ресурсів. У метод. плані осн. увага приділена за­стосуван­ню матем. методів. У 1970–80-х рр. роз­роблена низка про­гнозів щодо зміни насел. України та її регіонів на періоди: 1966–90, 1971–2001, 1980–2010, 1990–2020 (В. Оникієнко, І. Коваленко, В. Кашка, У. Сорока). Демо­графи Ін­ституту економіки АН УРСР (В. Стешенко, В. Піскунов, О. Палій) 1968 роз­робили демогр. про­гноз для України на період до 2000, який є першою у респ. спробою роз­робле­н­ня багатоваріант. роз­рахунків на основі різних демогр. гіпотез під впливом склад. комплексу соц.-екон. умов (аналог. дослідж. проведені також 1974). У Раді з ви­вче­н­ня продуктив. сил АН УРСР у 1970-х рр. проведені роз­рахунки сімей. структури насел. у міських поселе­н­нях і сільс. місцевості на 1980 і 1990. У 1970-х рр. демо­графи Ін­ституту економіки АН УРСР роз­почали ви­вче­н­ня фіксов. масиву молодих сімей, що до­зволило виявити низку важливих закономірностей формува­н­ня шлюб. структури і роз­витку молодої сімʼї (Л. Чуйко); у 1980-х рр. досліджували про­блему під­вище­н­ня рівня викори­ста­н­ня труд. потенціалу жінок і насел. пенсій. віку. Про­блематику труд. потенціалу опрацювали С. Пирожков, В. Стешенко, В. Піскунов, Е. Лібанова, В. Оникієнко, В. Нікітенко, О. Палій, М. Трубенко, С. Бандур, О. Хомра, В. Онищенко, М. Шаленко, І. Білокінь. Демогр. закономірності формува­н­ня труд. потенціалу на етапах жит­тєвого циклу людини ви­вчали львів. вчені М. Долішній, С. Злупко та ін. В. Стешенко, В. Піскунов, С. Пирожков, Е. Лібанова, В. Оникієнко, Л. Чуйко, О. Хомра, А. За­гробська, В. Нікітенко роз­робили теор. і приклад. аспекти демогр. політики стосовно народжуваності, смертності, шлюбності, міграції насел. тощо; В. Огоновський, П. Пустоход, О. Компан, М. Крикун, А. Перковський, С. Копчак, В. Копчак, Ф. Шевченко дослідили демогр. історію України 17–20 ст. Ще одним важливим напрямом у діяльності укр. демо­графів у цей період стало опрацюва­н­ня неопубл. демогр. спадщини, започатковане В. Стешенко. Так, завдяки їй на­друковані цінні демогр. роз­відки Ю. Корчака-Чепурківського, А. Хоменка, С. Томіліна. Укр. Д. у 1960–80-х рр. мала значні здобутки, однак порівнял. аналіз її роз­витку у світ. контекс­ті свідчить про те, що це був період екс­тенсив. роз­витку — найбільшого по­ступу досягнуто в емпірич. і приклад. демогр. дослідже­н­нях. За всіма осн. показниками, що характеризують інтенсивність і роз­мах дослідж. про­блем від­творе­н­ня насел. (кількість науковців, спец. наук. установ і спеціалізов. наук. вид.), УРСР, як і СРСР загалом, значно від­ставала від роз­винутих країн світу. Багато труднощів долали дослідники, які намагалися обʼєктивно ви­вчити етнодемогр. від­носини. Низка імен вітчизн. демо­графів (С. Остапенка, В. Кубі­йовича та ін.), а також імʼя основоположника укр. геополітики С. Рудницького залишалися під забороною. Водночас на еміграції окремі про­блеми народонаселе­н­ня у повоєн. період досліджували В. Кубі­йович, А. Жуковський, А. Романюк, Д. Соловей, З. Кузеля, О. Воловина та ін.

Після проголоше­н­ня незалежності України 1991 склалися більш сприятливі умови для роз­витку Д. Від­пали числен­ні ідеол. та інформ. табу, докорін­но змінився інтелектуал. клімат. Укр. Д. ви­йшла з між­нар. ізоляції, отримала допомогу і під­тримку світ. спільноти. Однак докорін­них змін у від­ношен­ні су­спільства та держави до гол. демогр. про­блем України і їх ви­вче­н­ня не сталося, а сер­йозний попит на демогр. інформацію сут­тєво не під­вищився. Пере­хід до нових соц.-екон. від­носин су­проводжували глибокі кризові явища в усіх сферах життя укр. соціуму. В цих умовах зуси­л­ля демо­графів були спрямовані на ви­вче­н­ня затяжної демогр. кризи, її причин, наслідків і шляхів подола­н­ня (В. Стешенко, В. Піскунов, С. Пирожков, Е. Лібанова, Л. Чуйко, О. Хомра, І. Курило, Н. Левчук, О. Макарова, О. Позняк та ін.). Продовжені комплексні дослідж. актуал. про­блем від­творе­н­ня насел. України на сучас. етапі, зокрема не­сприятливої динаміки осн. демогр. процесів (шлюбності, народжуваності та смертності); знач. по­ступу досягнуто у ви­вчен­ні соц.-екон. структури насел. України та закономірностей її транс­формації у період ринк. пере­творень; виявлені гол. закономірності істор. еволюції соц.-екон. структури насел., її сучасні особливості; про­аналізовані демогр. наслідки транс­формації соц.-екон. структур. Значне місце у роботах укр. науковців посідають про­блеми міграції насел. (О. Хомра, О. Малиновська, Е. Лібанова, О. Шульга, О. Позняк, Т. Петрова, М. Романюк та ін.), демогр. про­гнозува­н­ня (С. Пирожков, В. Стешенко, Е. Лібанова, О. Макарова, О. Хомра, О. Позняк, О. Рудницький, А. Стефановський та ін.), демо­екології (В. Стешенко, С. Злупко, Г. Глуханова, І. Курило, М. Омельянець та ін.), демо­урбаністики (Г. Глуханова, Ю. Пітюренко, А. Степаненко та ін.), ви­вче­н­ня демогр. втрат України внаслідок соц. потрясінь у 1-й пол. 20 ст. (С. Пирожков, А. Перковський, С. Кульчицький, О. Лавер, О. Рудницький та ін.), етнодемо­графії (В. Наулко, О. Пономарьов, В. Горленко, Ю. Гошко, В. Скуратівський, С. Павлюк), палеодемо­графії (П. Толочко, О. Кислий та ін.). Для ко­ординації комплекс. дослідж. про­блем насел. і під­вище­н­ня заг. наук. рівня демогр. роботи 2002 у Києві створ. Демо­графії та соціальних досліджень Ін­ститут НАНУ. Його створе­н­ня об­умовлене нагал. потребою роз­робле­н­ня наук. засад і об­ґрунтува­н­ня дієвих заходів політики держави, спрямованих на невід­кладне виріше­н­ня гострих соц.-демогр. про­блем в Україні. У контекс­ті цих про­грам. зав­дань гол. увага укр. демо­графів акцентована на дослідж. причин затяжної кризи у галузі від­творе­н­ня насел., пошуку реал. шляхів помʼякше­н­ня її негатив. наслідків (В. Стешенко, С. Пирожков, Е. Лібанова, В. Піскунов, І. Курило, Н. Левчук, О. Позняк та ін.). Науковці Ін­ституту С. Пирожков, Е. Лібанова, О. Макарова, О. Позняк, П. Шевчук під­готували комплекс. демогр. про­гноз для країни на період до 2050, який набув статусу офіц.; а також спільно з фахівцями ін. наук. ін­ституцій і держ. установ роз­робили Концепції та Стратегії демогр. роз­витку України на період до 2015, ухвалені КМ. В остан­ні роки набуває роз­витку спів­праця укр. демо­графів з між­нар. і нац. наук. демогр. центрами, зокрема Між­нар. статист. Ін­ститутом (Гааґа), Між­нар. Ін­ститутом приклад. і систем. дослідж. (Ві­день), Нац. Ін­ститутом демогр. дослідж. (Париж), Між­нар. Ін­ститутом старі­н­ня (Мальта), Центром демо­графії та екології людини (Москва), Фондом народонаселе­н­ня ООН. С. Пирожков разом із франц. демо­графами взяв участь у написан­ні фундаментал. наук. пр. «Mortalité et causes de décés en Ukraine au XXe siécle» («Смертність та причини смертності в Україні у XX сторіч­чі», Париж, 2003). Результати демогр. дослідж. публікують у між­ві­дом. зб. наук. пр. «Демо­графічні дослідже­н­ня», ж. «Демо­графія та соціальна економіка», між­нар. і вітчизн. фахових період. ви­да­н­нях.

Завантажити статтю