Легіон українських січових стрільців

Визначення і загальна характеристика

ЛЕГІО́Н УКРАЇ́НСЬКИХ СІЧОВИ́Х СТРІЛЬЦІ́В — українська військова частина у складі ав­стрійської армії, що діяла на російському фронті 1914–18. У серпні 1914 Голов­на українська рада створила у Львові Бо­йову управу УСС, яка звернулася до уряду Австро-Угорщини з проха­н­ням до­зволити сформувати Легіон УСС. Не­зважаючи на отриману згоду, від перших днів створе­н­ня частини їй чинили різноманітні пере­шкоди: на проха­н­ня від­кликати з військ 100 укр. старшин цісар. командува­н­ня від­рядило лише 16, зокрема Г. Кос­сака, С. Горука, В. Дідушка, Д. Вітовського; для Легіону УСС пере­дало 1000 важких однозаряд. гвинтівок, які ще 1888 знято з озброє­н­ня. Загалом до УСС зголосилося 28 тис. галичан, яких ви­стачило б на формува­н­ня 2-х піхот. дивізій, але уряд і польс. політ. кола, побоюючись створе­н­ня укр. війська, обмежили чисельність легіону 2-ма тис. стрільців і старшин. Осн. масу галичан — понад 100 тис. — мобілізов. до частин, які від­правлено подалі від України, на італ. і серб. фрон­ти. Неви­школених січовиків австр. командува­н­ня вирішило одразу ж кинути на фронт проти на­ступаючих рос. військ, де на них че­кала неминуча загибель, але тодіш. тимчас. командир Т. Рожан­ковський від­мовився виконувати авантюр. наказ, за що був усунутий з посади. Під командува­н­ням М. Галущинського 3 вересня 1914 ново­бранці прийняли присягу у м. Стрий (нині Львів. обл.), оскільки Львів уже окупували царські війська, й від­­були на до­укомплектува­н­ня у с. Го­ронда та Страбичів (нині оби­два — Мукачів. р-ну Закарп. обл.). Ядро Легіону УСС становили активісти січового, сокіл. і пласт. рухів, вчорашні гімназисти та студенти (серед ново­бранців — студентки О. Степанів, С. Галечко, Г. Дмитерко-Ратич). На­прикінці вересня 1915 стрілец. сотні вступили в перші бої з рос. козачими частинами у р-ні Верец. і Ужоц. пере­валів. У жовтні 1915 січовики у складі 55-ї австр. дивізії пере­йшли у контрна­ступ, подолали карпат. пере­вали і від­били у противника м. Борислав, Дрогобич (нині обидва — Львів. обл.) і Стрий. Але рос. генерал О. Брусилов пере­кинув з-під м. Пере­мишль (нині Польща) резерви і від­новив становище. Легіон УСС ві­ді­йшов до Карпат. На поч. березня 1915 січові стрільці зайня­ли позиції на схилах г. Маківка. Після захопле­н­ня восени 1914 Галичини рос. армія генерала М. Іванова роз­горнула на­ступ через Карпати з метою про­рватися в Угорщину. Штурм рос. під­роз­ділами позицій Легіону УСС роз­почався у ніч на 29 квітня. Внаслідок запеклих боїв, які тривали до 2 травня, рос. війська від­кинуто за р. Головчанка. Найбільшої напруги бої ся­гнули 1–2 травня 1915. На Маківці загинуло 42 січовики, 76 за­­знали поранень, 35 потрапило у полон. На­прикінці серпня 1915 галиц. курені знову втягнулися у запеклі бої у поділ. степах між р. Серет і Стрипа. 2 листопада зуси­л­лями стрілец. куренів ліквідовано прорив росіян на м. Бе­режани (нині Терноп. обл.). В околицях міста, на схилах г. Лисоня, нещодавно реорганізов. полк УСС (коман­дант отаман Г. Кос­сак) втратив убитими, полоненими й пораненими понад 700 старшин і стрільців. Зиму 1915–16 полк УСС пере­бував у тилу, за­ймаючись військ. під­готовкою та культ.-осв. роботою. 31 травня 1916 стрілец. делега­ція на чолі з Г. Кос­саком прибула з фронту на похорон І. Фран­ка, який остан­ні місяці свого життя провів у «Приюті для хворих і ви­здоровців УСС» у Львові. Січовики виносили домовину і су­­проводжували катафалк до Личаків. цвинтаря, де на могилі по­клали вінок з написом: «Великому Каменяреві. Ми ломимо скалу». У ході Брусилов. прориву влітку 1916 цісар. командува­н­ня знову прикрило січовими стрільцями найважливіший від­тинок фронту — шлях із м. Під­­гайці (нині Терноп. обл.) на Бережани. У боях у р-ні Лисоні від­­­значилися курін. отаман С. Горук, сотники А. Мельник, В. Кучаб­ський, З. Носковський, Ф. Чер­ник, Р. Сушко. На Лисоні декілька сот стрільців потрапили у рос. полон. Залишки полку УСС виведено у тил й пере­формовано, коман­дантом при­знач. Ф. Кікаль. Восени 1916 стрілец. старшини на чолі з Д. Вітовським роз­почали велику культ.-осв. місію на Волині, куди були направлені для організації укр. комісаріатів з набору рекрутів до армії у Луцьку, Ковелі та Володимирі-Волинському. За короткий час вони заснували бл. 100 укр. шкіл; за допомогою громад. діячів Львова К. Студинського, Л. Мишуги, І. Крипʼякевича при­дбали для них 1500 під­руч. і вид. реліг. та худож. літ-ри, чимало приладів; організували Шевченків. свята. На фронт під Бережани полк повернувся у лютому 1917. Під час нового на­ступу рос. армії на Пд.-Зх. фронті стрілец. частина ціною знач. втрат утримувала фронт побл. с. Конюхи (нині Козів. р-ну Терноп. обл.). Згідно з умовами Брестського (Берестейського) мирного договору в березні–жовтні 1918 полк УСС під командува­н­ням сотника О. Микитки у складі австро-нім. військ здійснив похід у Над­дні­прян. Україну (Жмеринка–Бірзула–Херсон–Нікополь–Олександрівськ). У полк. наказі за­значалося: «Ніяких насильств і борб не зводити... Кара смерти заборонена... Поведение з людь­ми має бути чемне, миле, але не фамільярне... Говорити тільки по-українськи до населе­н­ня». За Збручем полк практично не брав участі у бо­йових операціях, приділяючи гол. увагу культ.-осв. заходам серед над­дні­прян­ців. Січовики від­відали о-в Хортиця, діячів товариства «Просвіта» у Херсоні, історика Д. Яворницького, вдову І. Карпенка-Карого С. То­білевич, а також могили Т. Шевченка й І. Карпенка-Карого. При Легіоні УСС сформовано Кіш УСС — запасну частину, яка за­ймалася набором і ви­школом наво­бранців. При ньому діяли б-ка, стрілец. хор і оркестр під керівництвом М. Гайворонського, а також Пресова кватира, де пра­цювали О. Назарук, М. Голубець, Мирослав Ірчан, А. Лотоцький, Ю. Шкрумеляк, Л. Лепкий, О. Ку­рилас, М. Угрин-Без­грішний, І. Іва­нець, Ю. Буцманюк, Л. Ґец, О.-Р. Сорохтей та ін. Зуси­л­лями митців налагоджено діяльність дух. оркестру та театр. трупи, випуск альманаху «Червона калина», сатир. ж. «Самопал» і «Са­моохотник», спец. поштівок. 1915 ви­дано «Спів­анки УСС» — збірник творів стрілец. пісен­ника Р. Купчинського і композитора М. Гайворонського. Їхні пісні «Чуєш, брате мій», «Їхав стрілець на вій­ноньку», «Човен хитається серед води», «Засумуй, трембіто» добре ві­домі в Україні та діаспорі донині. У с. Пісочна (нині Микол. р-ну Львів. обл.) го­тував старшин і під­старшин Ви­шкіл УСС, який очолювали полковник Г. Кос­сак, під­полковник К. Слюсарчук, майор М. Тарнав­ський. До нього при­їздили спад­коємець цісар. престолу Карл (див. Карл І), а також митрополит Андрей Шептицький, який 28 жовтня 1917 освятив прапор УСС, створ. стрілец. художником І. Іванцем (із синього шовку та золотими літерами «УСС» на малиновому полі з одного боку, гербами Галичини та Києва — з ін.). Користувалися популярністю серед стрільців курси для неписьмен­них, стрілец. г-зія; від­бувалися істор. чита­н­ня, зма­га­н­ня з футболу та лижного бігу. Стрільці регулярно від­відували богослужі­н­ня, які проводили ду­хівники А. Базилевич, М. Їжак, А. Пшепюрський, Ю. Фацієвич. У стрілец. середовищі уродженець Полтавщини М. Гаврилко створив декілька проектів па­мʼятника Т. Шевченкові у Києві. На поч. жовтня 1918 полк УСС пере­дис­локовано з Херсонщини у Чернівці. Після утворе­н­ня ЗУНР у листопаді 1918 він пере­їхав залізницею до Львова, де став ядром УГА.

Літ.: Назарук О. Слідами Українських Січових Стрільців. Л., 1916; Левицький К. Історія визвольних змагань галицьких українців з часів світової вій­ни 1914–1918. Л., 1928; Його ж. Великий зрив. Л., 1931; Українські січові стрільці 1914–1920. Л., 1935; Думін О. Історія легіону УСС 1914–1918. Л., 1936; Ріпецький С. Українське Січове Стрілецтво. Визвольна ідея і збройний чин. Нью-Йорк, 1956; За волю України. Істо­ричний збірник УСС. В 50-ліття збройного ви­ступу Українських Січових Стріль­ців проти Москви. Нью-Йорк, 1967; Ли­твин М., Науменко К. Історія галицького стрілецтва. Л., 1990; Якимович Б. Збройні сили України: Нарис історії. Л., 1996; Матейко Р. Галицькі лицарі волі. Українські визвольні змага­н­ня на Тернопільщині 1900–1920 років у контекс­ті історії України. Т., 2003; Рубльов О. Західноукраїнська інтелігенція у загальнонаціональних політичних та культурних процесах (1914–1939). К., 2004; Лазарович М. Легіон Українських січових стрільців: формува­н­ня, ідея, боротьба. Т., 2005; Ткачук П. Сухопутні війська України доби революції 1917–1921 рр. Л., 2009.

М. Р. Литвин

Завантажити статтю