ІРПІ́НЬ — місто обласного значе­н­ня Київської області. Міськраді під­порядковано смт Ворзель, Гостомель, Коцюбинське. Знаходиться на р. Ірпінь (притока Дніпра), за 25 км від Києва. Площа 16 км2. Населе­н­ня 39 950 осіб (2001, складає 103 % до 1989): українців — 82 %, росіян — 15 %, білорусів — 2 %, молдаван — 0,5 %. Залізнична станція. По­близу. І. виявлено поселе­н­ня лебедівської культури бронзового віку 11–9 ст. до н. е., під­герцівської культури 6–3 ст. до н. е., давньоруської культури. У Приірпін­ні пролягав кордон між володі­н­нями племен полян і древлян. Тут проходила одна із ліній оборони Київської Русі від набігів кочових племен. Під час монголо-татарської навали край спустошено. Його заселе­н­ня роз­почато у 16 ст. 1362 Приірпі­н­ня у складі Київського князівства потрапило під владу Великого князівства Литовського, після Люблінської унії 1569 — у межах кордонів Польщі. Місцеве населе­н­ня брало участь у Визвольній війні під проводом Б. Хмельницького, у пов­стан­ні під проводом С. Палія. Перша письмова згадка про населений пункт на території. Приірпі­н­ня — Гостомель — датується 1494. Промисловість краю почала зароджуватися на­прикінці 18 — на початку 19 ст. Виникне­н­ня міста повʼязане з будівництвом 1898 залізниці Київ–Ковель. Цього ж року по­близу залізничного мосту через р. Ірпінь засновано поселе­н­ня Ірпінський роз­ʼ­їзд, яке згодом, після зли­т­тя з Северинівкою, отримало назву Ірпінські дачі. Спочатку І. забудовували без чіткого архітектурного плану. Внаслідок прорубува­н­ня в лісі просік виникали вулиці. 1909 від­крито народне училище з бібліотекою. 1910 організовано Ірпінське товариство аматорів сценічного мистецтва. Згодом засновано театр. Під час воєн­них дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. У лютому 1918 від­булися бої загонів УСС з більшовиками, на­прикінці 1918 — Чорноморського коша з геть­манськими від­ділами. Від 1919 — волосний центр. Від 1923 — у складі Гостомельського ра­йону Київської губернії, від 1928 — у складі Київської округи. На початку 1920-х років в І. створено сільськогосподарське ко­оперативне обʼ­єд­на­н­ня ку­старів, споживчу кооперацію. Жителі за­знали сталінських ре­пресій, потерпали від голодомору 1932–33. Від 24 серпня 1941 до 6 листопада 1943 — під німецько-фашистською окупацією. 1941 уздовж р. Ірпінь проходила лінія оборони Києва. Діяли радянські під­пільні загони. Від 1956 І. — місто Києво-Святошинського ра­йону, від 1962 — обласного значе­н­ня. 1903 в І. мешкало близько 3 тис., 1939 — 6,5 тис., 1959 — 18,2 тис., 1979 — 31,6 тис., 1998 — 38,2 тис. осіб. 2007 з Ірпінської міськради ви­окремлено м. Буча. Міста-по­братими: Молодечно (Білорусь), Красногорськ (РФ), Сміла (Черкаська обл.). Нині у місті працюють близько 1 тис. під­приємств різних форм власності. Серед найбільших — ВАТи «Ірпінський комбінат “Пере­мога”», «Ірпінський комбінат “Про­грес”» (виробляють цеглу, залізобетон­ні та тепло­звукоізоляційні вироби), «Ірпіньмаш»; виробничо-торговельна фірма «Перун» (книжкова продукція); приватна виробничо-комерційна фірма «КАТЕХ-Електро» (кабельно-провід­никова продукція). До 1999 працювала фабрика шкіргалантерейних виробів «Зоря». У місті — 12 загальноосвітніх шкіл, економічний коледж, гуманітарний ліцей, Національний університет державної податкової служби України (див. Академія державної податкової служби України), Ірпінська біблійна семінарія, 11 дитсадків, Центр творчості дітей та юнацтва; центральна міська лікарня, 5 поліклінічних від­ділень, медичний центр «Сімʼя та дитина»; Ірпінський історико-крає­знавчий музей, центральний і міський Будинки культури, кіномистецький центр «Ірпінь», центральна бібліотека для дорослих, дитяча бібліотека, дитяча музична школа, Будинок творчості письмен­ників, Будинок творчості НАНУ; ДЮСШ, 8 спортивних клубів, Ірпінська федерація футболу. Є готель, від­діле­н­ня 6-ти банків. Приірпі­н­ня ві­доме як оздоровниця державного значе­н­ня. У І. та його околицях діє низка санаторіїв і профілакторіїв, будинків від­починку, дитячих таборів. Функціонують народні чоловічий ансамбль «Ясени», народний хор ветеранів війни та праці «Памʼять», народний жіночий ансамбль української пісні «Ірпінчанка», народний муніципальний хор «Благовіст», народний оркестр народних інструментів «Барви України», народний оркестр духових інструментів, народний ансамбль пісні і танцю «Сузірʼя», зразковий хор дитячої музичної школи, зразковий дитячий хорео­графічний ансамбль «Едельвейс». Виходить газета «Ірпінський вісник», працює міське радіомовле­н­ня. Щорічно від­буваються фестиваль молодіжної пісні «Київщина» та Ірпінський кінофестиваль. Релігійні громади: 3 — УПЦ МП, 1 — УПЦ КП, 1 — УАПЦ, 1 — УГКЦ, 1 — РКЦ, 3 — євангельських християн-баптистів, 2 — адвентистів сьомого дня, 1 — свідків Єгови, 1 — юдеїв. Памʼятка архітектури — Свято-Троїцька церква (1911). Встановлено погру­д­дя Т. Шевченка, Героя Радянського Союзу В. Правика, памʼятник воїнам, які загинули під час 2-ї світової війни. З Приірпінським краєм повʼязані життя та діяльність письмен­ників Г. Кочура, Д. Паламарчука, Л. Закордонця, В. Під­могильного, Ю. Бедзика; художників Ф. Кричевського, М. Донцова, М. Мурашка, Б. Піаніда, М. Балясного, П. Сабадиша, архітектора В. Заболотного, скульптора В. Климова; композиторів М. Вериківського, Б. Лятошинського, М. Катричка; Героїв Радянського. Союзу Н. Федутенка, П. Тананаєва, Є. Кривого, В. Лихотворика. Тут деякий час жили М. Рильський, М. Стельмах, Н. Рибак, В. Сосюра, А. Хорунжий, Ю. Збанацький, Д. Бедзик, О. Майборода, М. Булгаков. Серед видатних. уродженців — санітарний. лікар К. Врочинський, біо­лог, вірусолог В. Поліщук; письмен­ник В. Маковецький; заслужений. артист. УРСР — естрадна спів­ачка Л. Артеменко та артист балету, балет­мейстер Л. Калінін; композитор К. Скороход; політичний. діяч Б. Без­палий; тренер (кульова стрільба) А. Кукса.