Ірпінь
ІРПІ́НЬ — місто обласного значення Київської області. Міськраді підпорядковано смт Ворзель, Гостомель, Коцюбинське. Знаходиться на р. Ірпінь (притока Дніпра), за 25 км від Києва. Площа 16 км2. Населення 39 950 осіб (2001, складає 103 % до 1989): українців — 82 %, росіян — 15 %, білорусів — 2 %, молдаван — 0,5 %. Залізнична станція. Поблизу. І. виявлено поселення лебедівської культури бронзового віку 11–9 ст. до н. е., підгерцівської культури 6–3 ст. до н. е., давньоруської культури. У Приірпінні пролягав кордон між володіннями племен полян і древлян. Тут проходила одна із ліній оборони Київської Русі від набігів кочових племен. Під час монголо-татарської навали край спустошено. Його заселення розпочато у 16 ст. 1362 Приірпіння у складі Київського князівства потрапило під владу Великого князівства Литовського, після Люблінської унії 1569 — у межах кордонів Польщі. Місцеве населення брало участь у Визвольній війні під проводом Б. Хмельницького, у повстанні під проводом С. Палія. Перша письмова згадка про населений пункт на території. Приірпіння — Гостомель — датується 1494. Промисловість краю почала зароджуватися наприкінці 18 — на початку 19 ст. Виникнення міста повʼязане з будівництвом 1898 залізниці Київ–Ковель. Цього ж року поблизу залізничного мосту через р. Ірпінь засновано поселення Ірпінський розʼїзд, яке згодом, після злиття з Северинівкою, отримало назву Ірпінські дачі. Спочатку І. забудовували без чіткого архітектурного плану. Внаслідок прорубування в лісі просік виникали вулиці. 1909 відкрито народне училище з бібліотекою. 1910 організовано Ірпінське товариство аматорів сценічного мистецтва. Згодом засновано театр. Під час воєнних дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. У лютому 1918 відбулися бої загонів УСС з більшовиками, наприкінці 1918 — Чорноморського коша з гетьманськими відділами. Від 1919 — волосний центр. Від 1923 — у складі Гостомельського району Київської губернії, від 1928 — у складі Київської округи. На початку 1920-х років в І. створено сільськогосподарське кооперативне обʼєднання кустарів, споживчу кооперацію. Жителі зазнали сталінських репресій, потерпали від голодомору 1932–33. Від 24 серпня 1941 до 6 листопада 1943 — під німецько-фашистською окупацією. 1941 уздовж р. Ірпінь проходила лінія оборони Києва. Діяли радянські підпільні загони. Від 1956 І. — місто Києво-Святошинського району, від 1962 — обласного значення. 1903 в І. мешкало близько 3 тис., 1939 — 6,5 тис., 1959 — 18,2 тис., 1979 — 31,6 тис., 1998 — 38,2 тис. осіб. 2007 з Ірпінської міськради виокремлено м. Буча. Міста-побратими: Молодечно (Білорусь), Красногорськ (РФ), Сміла (Черкаська обл.). Нині у місті працюють близько 1 тис. підприємств різних форм власності. Серед найбільших — ВАТи «Ірпінський комбінат “Перемога”», «Ірпінський комбінат “Прогрес”» (виробляють цеглу, залізобетонні та теплозвукоізоляційні вироби), «Ірпіньмаш»; виробничо-торговельна фірма «Перун» (книжкова продукція); приватна виробничо-комерційна фірма «КАТЕХ-Електро» (кабельно-провідникова продукція). До 1999 працювала фабрика шкіргалантерейних виробів «Зоря». У місті — 12 загальноосвітніх шкіл, економічний коледж, гуманітарний ліцей, Національний університет державної податкової служби України (див. Академія державної податкової служби України), Ірпінська біблійна семінарія, 11 дитсадків, Центр творчості дітей та юнацтва; центральна міська лікарня, 5 поліклінічних відділень, медичний центр «Сімʼя та дитина»; Ірпінський історико-краєзнавчий музей, центральний і міський Будинки культури, кіномистецький центр «Ірпінь», центральна бібліотека для дорослих, дитяча бібліотека, дитяча музична школа, Будинок творчості письменників, Будинок творчості НАНУ; ДЮСШ, 8 спортивних клубів, Ірпінська федерація футболу. Є готель, відділення 6-ти банків. Приірпіння відоме як оздоровниця державного значення. У І. та його околицях діє низка санаторіїв і профілакторіїв, будинків відпочинку, дитячих таборів. Функціонують народні чоловічий ансамбль «Ясени», народний хор ветеранів війни та праці «Памʼять», народний жіночий ансамбль української пісні «Ірпінчанка», народний муніципальний хор «Благовіст», народний оркестр народних інструментів «Барви України», народний оркестр духових інструментів, народний ансамбль пісні і танцю «Сузірʼя», зразковий хор дитячої музичної школи, зразковий дитячий хореографічний ансамбль «Едельвейс». Виходить газета «Ірпінський вісник», працює міське радіомовлення. Щорічно відбуваються фестиваль молодіжної пісні «Київщина» та Ірпінський кінофестиваль. Релігійні громади: 3 — УПЦ МП, 1 — УПЦ КП, 1 — УАПЦ, 1 — УГКЦ, 1 — РКЦ, 3 — євангельських християн-баптистів, 2 — адвентистів сьомого дня, 1 — свідків Єгови, 1 — юдеїв. Памʼятка архітектури — Свято-Троїцька церква (1911). Встановлено погруддя Т. Шевченка, Героя Радянського Союзу В. Правика, памʼятник воїнам, які загинули під час 2-ї світової війни. З Приірпінським краєм повʼязані життя та діяльність письменників Г. Кочура, Д. Паламарчука, Л. Закордонця, В. Підмогильного, Ю. Бедзика; художників Ф. Кричевського, М. Донцова, М. Мурашка, Б. Піаніда, М. Балясного, П. Сабадиша, архітектора В. Заболотного, скульптора В. Климова; композиторів М. Вериківського, Б. Лятошинського, М. Катричка; Героїв Радянського. Союзу Н. Федутенка, П. Тананаєва, Є. Кривого, В. Лихотворика. Тут деякий час жили М. Рильський, М. Стельмах, Н. Рибак, В. Сосюра, А. Хорунжий, Ю. Збанацький, Д. Бедзик, О. Майборода, М. Булгаков. Серед видатних. уродженців — санітарний. лікар К. Врочинський, біолог, вірусолог В. Поліщук; письменник В. Маковецький; заслужений. артист. УРСР — естрадна співачка Л. Артеменко та артист балету, балетмейстер Л. Калінін; композитор К. Скороход; політичний. діяч Б. Безпалий; тренер (кульова стрільба) А. Кукса.


