Енциклопедія

Визначення і загальна характеристика

ЕНЦИКЛОПЕ́ДІЯ (від грец. ἐγϰυϰλοπαιδεία — коло загальноосвітніх знань) — упорядкована за алфавітом або певною системою збірка ві­домостей з усіх галузей зна­н­ня (універсальна енциклопедія) чи з окремої ділянки (спеціальна). У Стародав. Греції термін «енциклопедія» вживали на по­значе­н­ня обсягу знань, що їх повинен засвоїти освічений громадянин. Енциклопедистом часто називають Аристотеля, який під­сумував здобутки давньогрец. наукової думки. До най­впливовіших у античному світі енциклопедичних праць належали трактат «Дисципліни» Тер­ренція Вар­рона (116–27 рр. до н. е.) й «Історія природи у 37-ми книгах» Плінія Старшого (23–79 рр.). На­прикінці 10 ст. у Візантії створили етимологічний і тлумачний словник, ві­домий як «Лексикон Свіди» (Суди). Універсальні та галузеві енциклопедичні зведе­н­ня укладали в країнах Близького й Далекого Сходу, середньовічній Західній Європі. Перші друковані книги зі словом «енциклопедія» в заголовку зʼявилися у 16 ст. Значно вплинули на формува­н­ня сучасного типу багатотомна універсальний енциклопедичний німецький 64-томний лексикон «Grosses Vollständiges Universal-Lexicon» («Великий повний універсальний лексикон усіх наук і мистецтв», Ляйпциґ, 1739–50) і, особливо, під­готовлена під керівництвом Д. Дідро і Ж.-Л. дʼАламбера 35-томна «Encyclopédie ou Dictionaire raisonné des sciences, des arts et des métiers» («Енциклопедія, або Тлумачний словник наук, мистецтв і ремесел», Париж, 1751–80). У 1768–71 в Единбурзі ви­йшло перше 3-томне ви­да­н­ня «Encyclopaedia Britannica» («Британська Енциклопедія»). З часом виникли різні типи енциклопедій:

• енциклопедичні словники з короткими тлумачними довід­ками;
• впорядковані за абеткою або іншою системою збірки більших моно­графічних статей про країни, народи, галузі наук, ви­значні події та явища;
• енциклопедії, що подають за загальним алфавітом як роз­логі нариси, так і короткі довід­ки.

На українських землях уже в перші сторіч­чя після за­провадже­н­ня християнства копіювали, а згодом і укладали рукописи енциклопедичного змісту, зокрема, такий характер мав пере­писаний у Києві «Ізборник Святослава» 1073, що містив збірку витягів з біблійних книг і творів візантійських богословів та проповід­ників, ві­домості з природничих наук, етики, пере­лік рекомендованих і заборонених Церквою книг тощо. Першим друкованим довід­ником енциклопедичного змісту став «Лексіконъ славенорос­скій и именъ тлъкованіє» Памви Беринди (К., 1627) — старословʼян.-український словник і алфавітна збірка тлумачень євр., грец. та ін. влас. назв з біблій. історії. Ксьондз Б. Хмельовський, мешканець Львівщини, скомпілював польськомов. енциклопед. компендіум «Nowe Ateny albo akademia wszelkiey scyencyi pełna...» («Нові Афіни, або Академія, сповнена всякого зна­н­ня…», т. 1–2, Л., 1745–46; 2-е вид. — т. 1–4, 1753–56), без­системність якого, насиченість різними забобонами й за­старілими по­глядами на світ від­значали вже перші читачі, однак він містив й цікаві ві­домості з історії, математики, природо­знавства, під­роз­діли про рідкісні монети, збірки термінів, тлумаче­н­ня прислівʼїв, роз­діли про країни світу і міста, мови та їхнє походже­н­ня. На­прикінці 19 — у перших десятилі­т­тях 20 ст. укр. освітні товариства видали серії наук.-популяр. брошур з різних галузей, які загалом склали своєрідне енциклопед. зведе­н­ня матеріалів для самоосвіти. Першою україно­знав. темат. Е. став довід­ник «Украинский народ в его прошлом и настоящем». До більшов. пере­вороту 1917 у Петро­граді (нині С.-Петербург) ви­дано два його томи (т. 1, 1914; т. 2, 1916; ред. — Ф. Вовк, М. Грушевський, Ф. Корш, А. Кримський, М. Туган-Барановський і О. Шахматов), куди уві­йшли узагальнюючі нариси про роз­виток україно­знав. дослідж. та історію України (М. Грушевський), антропологію і етно­графію (Ф. Вовк), гео­графію (С. Рудницький), демогр. статистику (О. Русов, С. Томашівський, В. Охримович), звичаєве право (П. Єфименко), нарис історії української мови (О. Шахматов). На поч. 1930-х рр. у Харкові роз­почато вид. «Української Радянської Енциклопедії» (гол. ред. — М. Скрипник, його заст. — М. Бажан). 1931–32 друкували бюлетень УРЕ, але 1934, в умовах загостре­н­ня ре­пресій щодо укр. культури, роботу над нею припинено. 1942 у Ляйпцизі ви­дано «Handbuch der Ukraine» («Довід­ник про Україну», за ред. І. Мірчука) — одну з гол. праць Укр. наук. ін­ституту в Берліні, 1949 ви­йшла його скорочена англомовна версія «Ukraine and its People» («Україна та її народ»).

Перше укр. універсал. енциклопед. вид. — «Українська Загальна Енцикльопедія» (УЗЕ; Львів; Станиславів; Коломия, 1930–35, т. 1–3; гол. ред. — І. Раковський; ред. — В. Сімович, В. Дорошенко і М. Рудницький; опубл. кооп. видавництвом «Рідна школа»). Стат­ті універсал. змісту базовані на нім. словнику Ф. Брокгауза «Brockhaus Konversations-Lexikon», спеціально для УЗЕ написано стат­ті з україно­знавства, зокрема про укр. культуру та історію визв. змагань, біогр. довід­ки про укр. держ. і громад. діячів. В укла­дан­ні взяли участь 138 вчених із Зх. України і з-за кордону. 3-й том містив узагальнюючу ст. «Україна» (ред. — В. Сімович). В УРСР 1944 у Києві знову роз­почато під­готовку до вид. УРЕ, однак 1948 працю над нею припинено. Пере­ломною подією в історії укр. енциклопедистики стало створе­н­ня «Енциклопедії Україно­знавства». Для цього у післявоєн­ні роки В. Кубі­йович згуртував видат. укр. вчених, які опинилися на еміграції. ЕУ готували під егідою НТШ з метою дати обʼєктивну інформацію про Україну й укр. народ, висвітлити з наук. позицій пита­н­ня, замовчувані або фальсифіковані в СРСР. Як місця вид. вказані Нью-Йорк і Париж, очолювана В. Кубі­йовичем гол. ред. знаходилася від 1951 у м. Сарсель побл. Парижа, друкували книгу в Мюнхені. Як 1-й том оформлено три книги ви­даної за ред. В. Кубі­йовича і З. Кузелі темат. Е. (скорочено ЕУ-1), де вміщено моно­граф. нариси ві­домих учених про гол. аспекти україно­знавства (укр. тер. і емблеми, фіз. гео­графія, природа, насел., етногр. характеристика українців, мова, історія, Церква, право, культура, література, мистецтво, наука, освіта, нар. госп-во, військо). 1955–84 ви­дано 10 книг словник. частини (ЕУ-2), що разом утворили 2-й том (по суті, другу серію) ЕУ. Роз­ширений і вдосконалений варіант ЕУ ви­дано з ініціативи Укр. нар. союзу англ. мовою у видавництві Торонт. університету під на­звою «Ukraine. A Concise Encyclopaedia» (т. 1, 1962; 1963; 1982; т. 2, 1971). Після від­новле­н­ня 1990 діяльності НТШ у Львові заходами Ін­ституту укр. архео­графії та джерело­знавства НАНУ 1993–95 пере­ви­дано 3 томи ЕУ-1, а згодом НТШ у Львові пере­видало й ЕУ-2.

Ви­да­н­ня ЕУ стало однією з причин того, що керівництво УРСР вимушено погодилося на пропозиції укр. діячів культури щодо під­готовки в УРСР універсал. Е., в якій бл. третини матеріалів мало бути присвяч. Україні. 1957 у складі АН УРСР засн. гол. ред. УРЕ на чолі з М. Бажаном. Галуз. ред. керували провід­ні вчені, консультанти з бібліо­графії — Ю. Меженко і Ф. Сарана. 1959–63 у Києві ви­дано 16 т. цієї Е., 1965 — 17-й т. «Українська Радянська Соціалістична Республіка» (фактично системат. Е. про Україну); 1967 цей том ви­йшов окремим рос. вид., 1969 — англ. мовою під на­звою «Soviet Ukraine». 1968 на­друковано хоч і неповний алфавіт. предмет. покажчик до УРЕ. У такому ви­гляді УРЕ стала своєрід. ком­промісом між владою, що хотіла зробити її насамперед знаря­д­дям пропаганди, та більшістю авторів і працівників, котрі намагалися якнайповніше висвітлити досягне­н­ня українського народу в культурі, мистецтві, літературі, науці, економіці. В умовах обмеженої лібералізації політ. курсу, коли першим секр. ЦК КПУ був П. Шелест, УРЕ змогла стати обʼєктивнішим джерелом інформації з історії України, ніж ви­дані в післявоєн. час під­ручники й узагальнюючі істор. моно­графії. У ній вдалося опублікувати ві­домості про окремих діячів культури, ре­прес. комуніст. режимом і замовчуваних у поперед. рад. ви­да­н­нях. За прикладом УРЕ аналог. нац. Е. ви­дано й в ін. респ. СРСР. Повнотою від­ображе­н­ня персоналій вирізнялося 1-е вид. «Українського радянського енциклопедичного словника» (т. 1–3, К., 1964–67; 1986–87; російською мовою — 1988–89).

У значно гірших політ. умовах, ніж 1-е, здійснювали 2-е вид. УРЕ. Публікацію Е. санкціонувало політбюро ЦК КПРС. У звʼязку з ворожим ставле­н­ням до нац. Е. гол. ідеолога комуніст. партії М. Суслова, до­звіл на 2-е вид. УРЕ кер-ву УРСР вдалося отримати тільки скори­ставшись з його тимчас. від­сутності на засі­да­н­нях політбюро. Під диктатом парт. керівництва половину накладу (50 тис.) 2-го вид. УРЕ (12 т. у 13-ти кн., К., 1976–85) опубліковано російською мовою. Негативно вплинули на рівень енциклопед. праці виведе­н­ня гол. ред. УРЕ зі структури АН УРСР і пере­творе­н­ня її у звич. видавництво у складі Держ­комвидаву УРСР (1974) та смерть М. Бажана (1983), який часто досить успішно протистояв вимогам парт. верхівки і КДБ. Хоча у новому вид. УРЕ зʼявилася низка статей, яких не було в попередньому, цензура не пропустила багато матеріалів з 1-х вид. УРЕ й «Українського радянського енциклопедичного словника». Однотом. енциклопед. словник під­готовлено в УРСР раніше, ніж аналог. рос. вид., однак моск. цензура не до­зволила видавати його, оскільки на той час ще не ви­йшов однотом. «Советский энциклопедический словарь».

Уточнене та пере­роблене англомовне вид. словник. частини ЕУ на­друковано під на­звою «Encyclopedia of Ukraine». Її частиною є опублікована 1984 карта України з покажчиком геогр. назв (укладачі — В. Кубі­йович і А. Жуковський). Оскільки стат­ті опрацьовували у формі компʼютер. баз даних, нині триває оновле­н­ня всіх матеріалів ЕУ, завдяки чому її по­стійно вдосконалювана англомовна електрон­на версія стане принципово новим типом україно­знав. довід­ника. У лютому 1954 в місячнику «Дзвін» (Буенос-Айрес) роз­почато друк «Енциклопедії українських вірувань, звичаїв та символів» Є. Онацького, згодом покладеної в основу його «Української Малої Енциклопедії» (т. 1–8, Буенос Айрес, 1957–67). У післямові автор за­значив, що його Е. має субʼєктив. характер, осн. увагу в ній звернено на висвітле­н­ня гуманітар. про­блем і явищ укр. духов. культури, етики, релігії, сусп. психології, вірувань, нар. творчості, а також історії та літ-ри, трактов. з по­гляду християн. етики. Є. Онацький на­звав свою Е. малою, оскільки вона не охоплює всіх галузей науки, однак з низки питань ця Е. є корис. доповне­н­ням ін. енциклопед. ви­дань. Виходили у цей час і галуз. Е., зокрема 1939 у Львові ви­дано 1-й зошит «Української господарської енциклопедії» (гол. ред. — Є. Храпливий), подальший друк якої пере­рвала 2-а світова війна. В УРСР опубліковано однотомну «Колгоспну виробничу енциклопедію» (гол. ред. — М. Спів­ак; К., 1950; 1956), що ві­діграла позитивну роль у популяризації знань з біо­логії і агрокультури. На опрацюван­ні галуз. Е. деякий час зосередила свою увагу гол. ред. УРЕ після закін. 1-го вид. УРЕ. «Радянська енциклопедія історії України» (т. 1–4, К., 1969–72; відп. ред. — А. Скаба, заст. відп. ред. — І. Компанієць) стала кроком назад порівняно з 1-м вид. УРЕ. Вона від­значалася під­креслено пропагандист. спрямува­н­ням, хоча й містила певну кількість корис. довід­ок з історії України; була пере­вантажена не тільки від­верто тенденцій. матеріалами, але й числен. ста­т­тями з питань, не повʼязаних з Україною.

З по­гляду фактич. докладності дещо кращі «Енциклопедія народного господарства Української РСР» (т. 1–4, 1969–72, відп. ред. — С. Ямпольський), «Українська сільськогосподарська енциклопедія» (т. 1–3, 1970–72, відп. ред. — В. Пере­сипкін; обидві — Київ). «Енциклопедія кібернетики» — одне з перших у світі енциклопед. вид. у цій галузі. Короткими однотом. Е. були «Нумізматичний словник» В. Зварича (Л., 1972) та «Біо­логічний словник» (К., 1974; 1986). Енциклопед. вид., присвяч. містам і регіонам, започаткували зб. ст. «Карпатська Україна» (Л., 1939) та ви­даний гол. ред. УРЕ енциклопед. довід­ник «Київ» (1981; російською мовою — 1982; 1985; 1986), а також «Чернігівщина» (1990), «Полтавщина» (1992; усі — Київ) тощо. Енциклопед. характер мали й збірки матеріалів про окремі повіти і регіони, які спочатку видавали пере­важно у діаспорі («Під­гаєцька земля», Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто, 1980, ред. — Т. Гунчак; «Лемківщина: земля — люди — історія — культура», т. 1–2, Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто, 1988, ред. — Б. Струмінський та ін.), серійні публікації «Історія міст і сіл Української РСР» (т. 1–26, 1967–74; кожній області та Києву присвяч. том, частина томів ви­йшла також російською мовою, голова гол. редколегії — П. Тронько, до під­готовки залучено широке коло крає­знавців), «Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР» (т. 1–4, 1983–85; обидві — Київ). Опубліковано низку біо­граф. словників письмен­ників, митців і вчених. Оскільки в СРСР на той час не було жодної персональної Е., присвяченої одному з рос. письмен­ників, не до­зволено надати назву Е. довід­никові, задуманому як «Шевченківська енциклопедія» — він ви­йшов як «Шевченківський словник» (т. 1–2, К., 1978). Втруча­н­ня цензури значно спотворило багато статей у цьому та ін. енциклопед. вид. із гуманітар. наук. Не менш шкідливим явищем стала самоцензура, оскільки деякі автори намагалися максимально при­стосувати свої стат­ті до тодіш. політ. вимог. Рівень цензур. втруча­н­ня в окремі енциклопед. вид. залежав від конкрет. умов у час, коли виходив той чи ін. том.

Опублікована видавництвом «Радянська школа» темат. «Дитяча енциклопедія для середнього і старшого віку» (т. 1–10, К., 1961–66) була мех. пере­кладом з російської мови без при­стосува­н­ня до потреб і зацікавлень укр. дітей. На­прикінці 1980-х рр. зменшився цензур. тиск на гол. ред. УРЕ, якій 1988 присвоєно імʼя М. Бажана (нині «Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана»). Це позитивно вплинуло на характер опрацюва­н­ня статей «Української літературної енциклопедії» (т. 1, 1989; т. 2, 1990; т. 3, 1995; відп. ред. — І. Дзеверін), у якій по­дано інформацію про творчість ще донедавна заборонених письмен­ників, а політ. оцінки під­креслено деідеологізовані. Найповнішим довідк. вид. у своїй галузі є «Гео­графічна енциклопедія України» (т. 1–3, К., 1989–93). Галуз. Е. видавали також діаспорні автори, серед них — «Мала українська музична енциклопедія» О. Залеського (Мюнхен, 1971). З укладеної Б. Романенчуком кн. «Азбуковник: Енциклопедія української літератури» у видавництві «Київ» у Філадельфії ви­йшли 1-й (1966, літери А–Б) і 2-й (1973, літери В–Г) томи. Окрім статей про авторів, ця Е. містить довід­ки про окремі літ. твори давньої і серед. доби, альманахи та журнали, що ві­діграли певну роль у роз­витку літ-ри, стат­ті про літературо­знавчі терміни. Ві­домості про Україну та укр. народ присутні в усіх іноз. універсал. і багатьох спец. Е.

Найбільше інформації україно­знав. характеру містять Е. сусід. з Україною держав. Насичена цікавими, часто унікал. істор. матеріалами «Wielka encyklopedia powszechna» С. Орґель­бранда (Warszawa, 1859–68). «Wielka encyklopedia powszech-na PWN» (т. 1–12, у 13 т.– доповне­н­ня і поправки, Warszawa, 1962–72), головою редакц. ради якої був президент Польс. АН Т.-М. Котарбінський, вирізнялася серед тогочас. Е., опублікованих під контролем цензури, більшою обʼєктивністю (автори намагалися уникати пропагандист. штампів або подавали їх лаконічно) і користувалася популярністю в УРСР як менш заангажов., ніж рад., джерело інформації. Польс. енциклопед. довід­ник з україно­знавства «Ukraina, teraźniejszość i przeszlość» (Kraków, 1970; ред. — М. Карась, А. По­драза), опубл. як 14-й т. «Prac historycznych» Яґел­лон. університету в Кракові, доволі обʼєктивно висвітлює укр. археологію, історію, культуру. З рос. Е. найбільше матеріалів про Україну містить фундам. «Брокгауза и Ефрона Энциклопедическій словарь» (С.-Петербург, 1890–1907). Серед укр. авторів — І. Франко, М. Сумцов, Д. Багалій, А. Кримський, П. Тутковський; разом з тим у деяких ста­т­тях від­ображено по­гляди рос. великодержавників, що заперечували право українського народу на влас. нац. роз­виток. 1-е вид. «Большой советской энциклопедии» (т. 1–66, 1926–47) мало більш наук. характер, ніж 2-е (т. 1–51, 1950–58), і навіть 3-є (т. 1–30, 1969–78; усі — Москва). Матеріали на укр. теми містили ви­дані у Москві «Педагогическая энциклопедия» (т. 1–3, 1927–30), під­готовлена за участі укр. авторів «Краткая литературная энциклопедия» (т. 1–9, 1962–78), енциклопед. словник «Книговедение» (т. 1, 1982).

В «Советской исторической энциклопедии» (т. 1–16, Москва, 1961–76) деякі зі статей більш обʼєктивні, ніж стат­ті у вид. УРСР, що зумовлено меншим цензур. втруча­н­ням і загалом кращими умовами для роз­витку гуманітар. наук у РРФСР, ніж у нац. респ., де ідеол. диктат набув потвор. форм пере­слідува­н­ня «бурж.» націоналізму. Рос. рад. Е., як і Е. всіх ін. країн, подавали бібліо­графію різними мовами світу, тоді як у ви­даних в УРСР Е. при ста­т­тях до­зволяли вміщувати тільки літературу укр. і рос. мовами. 30-ти томна «Большая рос­сийская энциклопедия», ви­да­н­ня якої роз­почато 2004 у Москві, містить чимало матеріалів про Україну, зокрема про міста (пере­важно обл. центри), ви­знач. політ. діячів, науковців, письмен­ників, митців. Дані з україно­знавства містять ви­дані у Мінську «Беларуская савецкая энцыклапедыя» (т. 1–12, 1969–75), «Энцыклапэдыя гісторыі Беларусі» (т. 1–6, 1993–2003), «Энцыклапэдыя літаратуры і мастацтва Беларусі» (т. 1–5, 1984–87), енциклопед. довід­ник «Франциск Скарына і яго часы» (1988; російською мовою — 1990), а також литов. Е.: діаспорна «Encyclopаedia Lituanica» (т. 1–6, Boston, 1970–78) і рад. («Mažoji Letuviškoji Tarybine Encіklopedija» (т. 1–12, 1976–91). Більшість євр. Е., крім обʼєктив. ві­домостей про євреїв України, містять і матеріали, по­значені антиукр. стереотипами. Особливо тенденційні стат­ті «Краткой еврейской энциклопедии» (т. 1–11, Ерусалим, 1976–2005), натомість частина матеріалів «Encyclopаedia Iudaica» засвідчують більш зважений під­хід до склад. про­блем спів­жи­т­тя націй. Орієнтацію на поліпше­н­ня укр.-євр. взаємин на основі кращого пі­зна­н­ня фактів від­ображають енциклопед. довід­ник М. Ошеровича «Di Jidn in Ukraine» (т. 1–3, New-York, 1961) і започатк. 2001 популярна Е. «Українське єврейство» (відп. секр. — М. Фел­лер).

Чимало обʼєктив. статей про Україну містила перша багатотомна чеська Е. «Ottǔv slovnik naučny» (т. 1–28, 1888–1909; додаток — т. 1–12, 1930–43). Ґрунтов. пере­віркою фактів, зокрема стосовно України, від­значається нім. Е. «Der grosse Brockhaus». У перших післявоєн. вид. «Encyclopaedia Britannica» і «Larоusse Pierre» вміщено багато поверхових і навіть помилк. матеріалів про Україну. Істотно поліпшився у країнах світу рівень по­інформованості про Україну тільки після проголоше­н­ня її незалежності. Першою Е. в електрон. форматі на компакт-диску стала «Academic American Encyclopedia» (1986). Ви­дана «Encyclopaedia Britannica» «Comptonʼs MultiMedia Encyclopaedia» (1990), окрім текс­ту, має на компакт-диску озвучені ві­деозаписи. Всі сучасні універсал. Е. й Е. з соціогуманітар. наук містять стат­ті про Україну, її держ. устрій, культуру. Найбільшого пошире­н­ня в Україні набула Е. «World Book» (т. 1–22, Chicago; London; Sydney; Toronto, 1994), оскільки значну кількість її примірників роз­по­всюдив фонд «Сейбр-Світло». Cеред галуз. Е., з ві­домостями про народи, які проживали на території України, — багатотомна «Realencyclopädie der classischen Altertumswissenschaft» (2-е вид. роз­почато 1893); «Енциклопедія Ісламу»: 1-е вид. у нім. («Encyklopädie des Islam»), франц. («Encyclopédie de lʼIslam») й англ. («The Encyclopaedia of Islam») версіях — 1913–36, 2-е вид. в англ. і франц. версіях — від 1954; «Słownik staroźytnośсі słowiańskich» (т. 1–7, Warszawa, 1961–82). Ві­домості про ранню історію міст і регіонів України подає франц. енциклопед. словник середньовіч­чя. 1973 Люблін. катол. університет роз­почав вид. ґрунтов. довід­ника «Encyklopedia Katolicka», де є ві­домості про всі конфесії України.

У незалеж. Україні від­сутність цензури створила умови для забезпече­н­ня обʼєктивності енциклопед. ви­дань. Це стосується, зокрема, під­готовленої раніше Е. «Мистецтво України» (відп. ред. — А. Кудрицький), 1-й т. якої ви­йшов у Києві 1995. Однак в остан­ні роки екон. ситуація в країні ускладнює збут вид., що при­звело до зменше­н­ня накладів. Позитивно впливає на характер ви­даних остан. часом Е. спів­робітництво вчених з України та укр. діаспори. НТШ у США і НАНУ роз­почали вид. семитомної «Енциклопедії української діяспори» (ЕУД), над якою працюють ред. у Чикаґо (кер. і гол. ред. — В. Маркусь) та Києві (кер. — В. Євтух і В. Трощинський). Хронологічно першим 1995 ви­дано 4-й т. ЕУД (Австралія — Азія — Африка; К.; Нью-Йорк; Чікаґо; Мельборн), 2009 — 1-й т. (США; кн. 1, Нью-Йорк; Чікаґо). Енциклопедія «Українська мова», під­готовлена Ін­ститутами української мови та мово­знавства НАНУ, вже мала 3 ви­да­н­ня (К., 2000; 2004; 2007), позитивну оцінку науковців отримала «Мала енциклопедія етнодержаво­знавства» (К., 1996, відп. ред. — Ю. Римаренко). Ін­ститут держави і права НАНУ видав «Юридичну енциклопедію» (т. 1–6, К., 1998–2004, гол. ред. — Ю. Шемшученко), колектив укладачів якої отримав Держ. премію України, Ін­ститут історії України НАНУ від 2003 видає «Енциклопедію історії України» (станом на 2010 ви­йшло 6 т., гол. ред. — В. Смолій). ІМФЕ НАНУ видав два томи тритомної «Української музичної енциклопедії». Серед галузевих Е., під­готовлених ВНЗ України, варто від­значити двотомні «Українську енциклопедію лісівництва» та «Дипломатичну енциклопедію України», тритомну «Екологічну енциклопедію». НТШ у Європі та НАНУ роз­почали 2001 вид. «Енциклопедії Сучасної України». Задумана як доповне­н­ня і продовже­н­ня ЕУ, вона у ході опрацюва­н­ня набула характеру нової за типом Е., присвяч. істор. і культур. роз­виткові України й українського народу в 20 ст. Пита­н­ня, що стосуються більш ран­ніх періодів, висвітлені у тому випадку, коли це доцільно для ро­зумі­н­ня перед­умов сучас. процесів, а також під­кресле­н­ня значе­н­ня спадщини поперед. поколінь для сьогоде­н­ня. Ви­да­н­ня ЕСУ зумовило створе­н­ня Енциклопедичних досліджень Ін­ституту НАНУ. Методика, апробована при створен­ні ЕСУ, використовується сучасними енциклопедистами України, зокрема нею скори­сталися укладачі тритомного «Тернопільського енциклопедичного словника». З появою Інтернету роз­почалося на­громадже­н­ня енциклопед. матеріалів про Україну й у цій мережі.

Літ.: Кубі­йович В., Маркусь В. Дві українські енциклопедії. Нью-Йорк, 1961; Гудовщикова И. В. Общие зарубежные энциклопедии. Ленин­град, 1963; Кубі­йович В. Довід­ники Україно­знавства й Англомовна Енциклопедія Україно­знавства // Альманах УНС. 1972; Шмушкис Ю. Е. Советские энциклопедии: Очерки истории. Во­просы методики. Москва, 1975; Амбарцумян Н. О. Универсальные энциклопедии: про­блемы и до­стижения. Москва, 1996; The Encyclopedia Americana: International edition: Complete in thirty volumes. Connecticut, 1997; Ельгарт О. Мультимедійні енциклопедії: світовий досвід ви­да­н­ня // Книга і преса в контекс­ті культурно-історичного роз­витку українського су­спільства. Л., 1998. Вип. 2; Черниш Н. І. Українська енциклопедична справа. Л., 1998; Її ж. Нариси з історії світової енциклопедичної справи. К., 2009; Железняк М. Історія енциклопедичної справи в Україні // Україна дипломатична. К., 2009. Вип. 10; Железняк М., Іщенко О., Очеретянко С., Давиденко О. Українська електрон­на енциклопедистика в соціогуманітарному вимірі / Ред. І. Дзюба. К., 2021; Іщенко О., Степаненко М. Українська енциклопедистика в соціокомунікативних викликах сучасності. К., 2024 https://repository.encyclopedia.kyiv.ua/items/show/135.

Я. Д. Ісаєвич, М. Г. Железняк

Найповнішим ви­да­н­ням про Україну англійською мовою є «Encyclopedia of Ukraine» — пʼятитомна роз­ширена, доповнена й осучаснена адаптація десятитомної «Енциклопедії Україно­знавства». Матеріали збирали та редагували за дирекції проф. Ю. Луцького (1977–82, т. 1) і Д. Струка (1982–93) у Торонт. від­ділі Канад. ін­ституту укр. студій. На­друкована у видавництві Торонт. університету (Toronto; Buffalo; London, 1984, t. 1; 1988, t. 2; 1993, t. 3–5; гол. ред. В. Кубі­йович (т. 1–2) та Д. Струк (т. 3–5). У кожному томі бл. 1000 сторінок, по 3–4 тис. гасел, бл. тисячі фото­графій, 50 карт, по 4–5 сторінок кольор. ілюстрацій; наклад 5 тис. прим. Стат­ті поділено на 5 груп: 1) про Україну (фіз. опис — геогр. та геол. стат­ті, опис ґрунту, флори і фауни, клімату, гідро­графії; археологія, історія, література, освіта, мистецтво, мова, музика, нац. меншини, право, театр, економіка); 2) стат­ті-огляди наук. дисциплін в Україні; 3) стат­ті про регіони України (описи їх природи, історії, економіки та культури; до­дано спец. карти); 4) стат­ті про від­носини України з ін. державами і звʼязки українців з ін. народами, діяльність іноземців в Україні та українців у чужих державах; 5) чисельно найбільша, хоча стат­ті тут невеликі за обсягом (персоналії, місцевості, істор. події, політ. партії, археол. періоди, наук. установи, громад. товариства й організації). У ста­т­тях обсягом понад 25 рядків за­значено автора, пере­важно вони містять бібліо­графію. Під­готовку та редагува­н­ня матеріалів фінансував Канад. ін­ститут укр. студій, друк — Канад. фундація укр. студій за під­тримки урядів провінцій Британ. Колумбії, Саскачевану й Манітоби, а також Федерал. уряду Канади. Над ста­т­тями працювали бл. тридцяти ред. галузей та ста авторів і два карто­графи. Редакц. рада: В. Кубі­йович, А. Жуковський, В. Маркусь, Ю. Луцький, Д. Струк, згодом також О.-М. Біланюк, Б. Кравченко, М. Лупул, Ф. Сисин, С. Янів. Вид-во Канад. ін­ституту укр. студій 2001 видало окремий том із покажчиком і поправками до т. 1–5; уклав А. Макух за допомогою І. Попович. Від 2001 робота над Е. триває в електрон. формі; відп. ред. — Р. Сенькусь.

Р. Сенькусь

Завантажити статтю