Балет

Визначення і загальна характеристика

БАЛЕ́Т (франц. ballet, від пізньолатин. balio — танцюю, італ. balletto) — вид музично-танцювального мистецтва, зміст та ідеї якого роз­криваються в хорео­графічних образах за допомогою танцю й пантоміми. Б. — найвища форма хорео­графії, належить до видовищ., синтетич., просторово-часових мистецтв і включає в себе літ. драматургію (лібрето), музику, сцено­графію, актор. мистецтво, які гармонійно по­єд­нані й під­порядковані хорео­графії. Термін «Б.» ви­значає пере­важно європ. балетне мистецтво, що формувалося протягом 16–19 ст. В епоху Від­родже­н­ня нар. і бальний танці набувають театралізації, дістаючи рис і форм муз.-сценіч. мистецтва, а на­прикінці 16 ст. танц. дійство стає балет. ви­ставою. Спочатку Б. зʼявляється в Італії, а від 1581 — у Франції («Комедійний балет королеви»). На поч. 17 ст. роз­виваються жанри придвор. балетів-маскарадів, помпезні танц. видовища на міфол. та лицар. сюжети, де танець чергувався з вокал. аріями. Балетне мистецтво активно роз­вивалося в комедіях-балетах Ж.-Б. Мольєра (60-і рр. 17 ст.) та операх-балетах Ж.-Б. Люллі (70-і рр.). Пишний стиль бароко в 2-й пол. 17 — 18 ст. по­ступово витісняє естетика класицизму, що виявилася у вироблен­ні правил і канонів, які регламентували тематику та форму балет. ви­стави, утверджували франц. школу «благородного» (класич.) танцю. 1661 Людовік XIV створює в Парижі Академію танцю, яку очолив балет­мейстер і педагог П. Бошан. Поряд із придворним Б. виникають балетні трупи, у репертуарі яких — нар.-танц. ви­стави. 1669–71 в Парижі працювала трупа укр. танцюристів «Па-де-козак». Від 17 ст. Б. поширюється у багатьох країнах Європи, набуваючи іноді нац. рис. У Росії балет. театр виник у 2-й пол. 17 ст. Як самост. вид муз.-театр, мистецтва, що пере­дає сюжет і драм. колізії за допомогою танцю й пантоміми без участі слова та співу, Б. утвердився в 60-х pp. 18 ст. завдяки діяльності італійця Ґ. Анджоліні та француза Ж.-Ж. Новер­ра (автора праці «Lettres sur la danse et sur les ballets» («Листи про танець і бапети», Штут­тґарт, 1760), балети яких завоювали сцени Німеч­чини, Франції, Італії, Австрії та Росії, де працював учень Новер­ра Ш. Дідло. 1789 франц. балет­мейстер Ж. Доберваль створив балетну комедію «Марна пере­сторога», яка вже понад 2 ст. йде на сценах Європи, зокрема України. 1-а пол. 19 ст. повʼязана з утвердже­н­ням у Б. романтизму («Сильфіда», 1832, «Жізель», 1841, Париж). У 2-й пол. 19 ст. у звʼязку з кризою романтизму в Зх. Європі Б. занепадає. В Росії завдяки новатор. діяльності М. Петіпи, Л. Іванова, О. Горського активно роз­виваються форми «великого балету» - монументальні спектаклі з роз­горнутими танц. ансамблями, складними композиціями класич. танцю, вершинами яких були «Спляча красуня» (1892, М. Петіпа), «Лебедине озеро» (1895, М. Петіпа, Л. Іванов) П. Чайковського і «Раймонда» (1898, М. Петіпа) О. Глазунова. Утверджуються хорео­графічний симфонізм, нові форми сольного, дуетного й ансамблевого танцю, синтез класичної та народно-сценічної хорео­графії, академ. стиль класич. Б., що вплинув на новатор. пошуки європ. Б. на поч. 20 ст., повʼязані з діяльністю С. Дягілєва, його «Російських сезонів» у Парижі й реформатор. діяльністю його вихованців — видах балет­мейстерів 20 ст. С. Лифаря, М. Фокіна, Дж. Баланчина, Б. Ніжинської та В. Ніжинського і композиторів І. Стравинського та С. Прокофʼева.

Великий внесок у роз­виток світ. Б. 20 ст. зробили українці С. Лифар (понад 30 р. очолював балет «Ґранд-Опера», Париж), Д. Тарас (худож. кер. «Нью-Йорк сіті балету»), В. Орликовський (худож. кер. балету Віден. держ. опери, Австрія, балету Оперного театру в Базелі), В. Деревʼянко (худож. кер. балету Дрезден. великої опери), В. Пере­яславець (гол. балет­мейстер-репетитор «Нью-Йорк сіті балету»), Р. При­йма-Богачевська (дир. театру танцю «Сизокрилі», США), Т. Гзовська (Ісаченко; гол. балет­мейстер і директор балету Великої опери в Берліні), О. Майдачевський (Оперний театр в Афінах), А. Урсуляк (худож. кер. Штут­тґартського балету й Академії балету ім. Дж. Кранко). Укр. Б. своїм корі­н­ням сягає багатств нац. нар. хорео­граф. творчості, до муз.-танц. інтермедій укр. шкільного театру (17–18ст). Він формувався на традиціях європ. балет. театру, зокрема рос. польс. й австр. (18 ст.). Перші профес. балетні ви­стави в Україні були по­ставлені 1780 у міському театрі Харкова, де балетна трупа (20 артистів під керівництвом П. Іваницького) демонструвала сюжетні дивертисменти, в яких уперше в класич. традиц. танець впліталися елементи укр. танц. фольклору. За свідче­н­ням Г. Квітки-Основʼяненка, солістка трупи Малярівна дивувала харківʼян віртуозним викона­н­ням. У 90-і рр. в маєтках укр. поміщиків діяли балетні трупи, що складалися з кріпаків. Основу їхнього репертуару складали ви­стави С.-Петербур. Маріїн. театру, створені зарубіж. балет­мейстерами Ф. Гільфердінґом («Поверне­н­ня весни, або Пере­мога Флори над Бореєм») та Ґ. Анджоліні («Покинута Дідона»). Найкращою й найчисельнішою в 1790–1810 була балетна трупа Д. Ширая, у якій працювали хорео­графи з Італії, Австрії, Франції і яку П. Шаліков порівнював із С.-Петербур. і Моск. балетами не на користь остан­ніх. На поч. 19 ст. Б. ставили на сценах не лише придворних кріпац., а й публіч. театрів, які, крім Харкова, зʼявляються в Києві й Одесі. В них працювали іноземні композитори, диригенти й балет­мейстери, а оркестрантами й артистами були українці, пере­важно талановиті кріпаки. Перша триактна балетна ви­става в Україні — «Венера й Адоніс» — від­булася 1801 в Києві й була по­вторена 1805 на від­крит­ті міського театру, її показала балетна трупа Д. Ширая, що складалася з 40-а артистів-кріпаків, які професіонально володіли всіма при­йомами класич. танцю. У 1805–09 ця ж трупа по­стійно ставила Б. й танц. дивертисменти в новозбудов. Київ. театрі. Від 1816 професійна балетна трупа І. Штейна у Харкові ставила Б. «Чарівна флейта», «Піґмаліон» і «Цигани». У 50-і pp. в Києві працювала польс. трупа під керівництвом балет­мейстера М. Піона, що показала Б. «Стах і Зоська» Жабчинського та «Весі­л­ля в Ойцуві» Я. Стефані. 1863–67 в Києві в театрі італ. опери балетна трупа під керівництвом австр. балет­мейстера А. Опфермана показала Б. «Есмеральда» Ч. Пуньї, «Жізель» А. Адана, «Чарівна флейта» на музику В.-А. Моцарта, що йшли на сценах Відня й Парижа. 1867 в Києві почала роботу по­стійна рос. опера (третя після Москви й С.-Петербурга), але через малочисельність професійних танцюристів Б. не ви­ставлялися до 1893. У 1893–1909 в Київ. опер. театрі працювала балетна трупа під керівництвом польс. балет­мейстера С. Ленчевського та прими-балерини М. Ланге, які, крім зх.-європ. репертуару («Копелія» Л. Деліба, «Корсар» А. Адана), по­ставили Б. на основі нар. танців («Свято угорських циган») і вперше вивели на балетну сцену зразки укр. нар. хорео­графії («Малоросійський балет» та «Весі­л­ля в Малоросії»). У 1910 балетну трупу Київ. опер. театру очолив польс. балет­мейстер К. Залевський, а 1914–17 — балерина і балет­мейстер С.-Петербур. Маріїн. театру Б. Ніжинська та моск. балет­мейстер О. Кочетовський, які принесли на Київ. сцену здобутки «Російських сезонів» С. Дягілєва в Парижі й досягне­н­ня сучас. європ. балету. Б. Ніжинська (дочка ві­домого в Україні хорео­графа X. Ніжинського і сестра легендарного танцівника В. Ніжинського) здійснила по­становку Б. «Єгипетські ночі» А. Аренського, «Карнавал» на музику Р. Шуман­на, «Петрушка» І. Стравинського, «Горбоконик» Ч. Пуньї й до 1921 керувала балет. студією при театрі, яку 1921 закінчив С. Лифар. 1917–19 балет. трупу Київ. опери очолив танцівник і балет­мейстер Великого театру у Москві М. Мордкін, який по­ставив «Жізель» А. Адана та «Вальпургієву ніч» з опери «Фауст» Ш. Ґуно. Він брав участь у створен­ні першого нац. оперно-балет. театру — Укр. муз. драми (1919), де разом із Лесем Курбасом по­ставив драм. балет «Азіаде» на музику І. Гютеля (Лесь Курбас виконував мімічну роль Шейха) та укр. танц. картини в курбасівських ви­ставах «Утоплена» М. Лисенка й «Галька» С. Монюшка. На поч. 20-х рр. невеликі балетні трупи опер. театрів Києва, Харкова, Одеси очолювали балет­мейстери А. Романовський, Р. Баланот­ті, П. Йоркін, М. Дисковський. У 1925 в Харкові було від­крито Укр. держ. оперу з великою балет. трупою (70 артистів). Її перші по­становки — балет «Лебедине озеро» П. Чайковського (балет­мейстер Р. Баланот­ті) й танц. картини в опері «Сорочинський ярмарок» М. Мусоргського (балет­мейстери М. Соболь та В. Верховинець) — утвердили два осн. напрями роз­витку укр. Б.: опанува­н­ня світ. балет. класики й утвердже­н­ня на балет. сцені укр. нац. хорео­графії. У 1926 створено Обʼ­єд­на­н­ня укр. держ. опер. театрів Києва, Харкова й Одеси, до керува­н­ня якими були за­прошені видатні моск. хорео­графи Л. Жуков, В, Рябцев та К. Голейзовський. 1928 у Полтаві від­крилася перша пере­сувна укр. робітничо-селян. опера (гол. балет­мейстер П. Йоркін), 1932 реорганізована у Дні­проп. театр опери та балету. Протягом 1929–40 організовано другу пере­сувну укр. оперу у Ворошилов­граді (нині Луганськ), третю — у Він­ниці, четверту — в Херсоні. Всі ці театри мали великі балетні трупи й репертуар з класич. Б. («Лебедине озеро» П. Чайковського, «Дон Кіхот» Л. Мінкуса) та сучасні ви­стави («Червоний мак» Р. Ґлієра, «Полумʼя Парижа» Б. Асафʼєва). У Києві 1928 вперше після премʼєри в Парижі по­ставлено Б. «Блазень» С. Прокофʼєва (балет­мейстер М. Дисковський). Утверджуються як своєрідні хорео­графи укр. балет­мейстери П. Вірський і М. Болотов (1928–34 — «Раймонда» О. Глазунова, «Есмеральда» Ч. Пуньї, «Лебедине озеро» П. Чайковського, «Червоний мак» Р. Ґлієра в театрах Одеси, Харкова, Дні­пропетровська, Києва) та В. Литвиненко (1929–33 — «Лебедине озеро», «Червоний мак», «Есмеральда» в Харкові та Києві).

Результатом спів­праці з укр. композиторами стали оригінал. Б. «Ференджі» Б. Яновського (Харків) та «Кармань­йола» В. Фемеліді (Одеса; обидва — 1930). У 1931 на Харків. сцені В. Литвиненко разом із композитором М. Вериківським та хорео­графом-фольклористом В. Верховинцем по­ставили перший нац. Б. «Пан Каньовський», у якому по­єд­налися композиц. структури, танц. лексика й форми класич. хорео­графії та укр. нар. танцю, роз­крилися особистості першого поколі­н­ня укр. артистів: В. Дуленко, Г. Лерхе, К. Васіної, О. Соболь і В. Литвиненка. Цей Б. було також по­ставлено 1932 в Києві (балет­мейстер В. Литвиненко) та в Дні­пропетровську (балет­мейстер П. Йоркін). У 1934 П. Вірський і М. Болотов разом із композитором В. Нахабіним створили перший комед. Б. «Міщанин із Тоскани» за «Декамероном» Дж. Бок­кач­чо (Дні­пропетровськ, Київ), продемонструвавши новатор. пере­творе­н­ня класич. традицій і досвіду нац. муз.-драм. театру. 1934 балетну трупу Київ. опери збільшено до 80-ти артистів, її очолив балет­мейстер Великого театру у Москві Л. Жуков, створено групу виконавців укр. нар. танців під керівництвом М. Соболя. 1935 Київ. артисти на чолі з О. Соболем взяли участь у 1-му всесвіт. фестивалі танцю в Лондоні, де здобули Ґран-Прі. 1937 київ. балетну трупу очолила балет­мейстер Г. Березова, утверджуючи найкращі по­становки С.-Петербур. Маріїн. театру — «Лебедине озеро», «Спляча красуня», «Бахчисарайський фонтан» і «Кавказький бранець» (два остан­ні — Б. Асафʼєва). 1940 Г. Березова разом із лібретистом В. Чаговцем, композитором К. Данькевичем і хорео­графом М. Соболем створила укр. нац. героїко-романт. Б. «Лілея» за поезіями Т. Шевченка, успішно продовжуючи пошуки синтезу форм класич. і укр. нар. танців. Гол. образи в Б. створили А. Васильєва, О. Соболь, Л. Герасимчук, Н. Скорульська, О. Сегаль, Б. Степаненко. 1940 почала працювати балетна трупа у Львів. опер. театрі («Лілея», по­становник М. Трегубов, 1941). «Лілею» по­ставлено також в Одесі (1945, балет­мейстер В. Вронський), Харкові (1945, Г. Березова), Донецьку (1946, М. Трегубов). У цих ви­ставах роз­крилися актор. таланти А. Яригіної, Є. Єршової, Н. Слободян, Олени Потапової та Варвари Потапової, О. Горчакової, М. Апухтіна, А. Бєлова, О. Поспєлова, Ф. Баклана. 1946 на Київ. сцені зʼявилася по­становка Б. «Лісова пісня» М. Скорульського за драмою Лесі Українки (балет­мейстер С. Сергєєв). Друга редакція цього Б. (Київ, 1958, балет­мейстер В. Вронський) роз­крила нові художні можливості нац. балет. мистецтва, виявивши самобутні й яскраво нац. таланти нового поколі­н­ня артистів — А. Гавриленко, А. Лагоди, В. Калиновської, Н. Руденко, Р. Клявіна, М. Новикова, В. Парсєгова. Серед ін. по­становок — «Маруся Богуславка» А. Свєчникова (Київ, 1951, балет­мейстер Сергєєв, у гол. ролі Л. Герасимчук), «Хустка Довбуша» і «Сойчине крило» за І. Франком (обидва — А. Кос-Анатольського, балет­мейстер М. Трегубов, Львів, 1951, 1957, у гол. ролях Н. Слободян, О. Поспєлов, О. Сталінський), «По синьому морю» Ю. Русинова (Одеса, 1955, балет­мейстер С. Па­влов), «Ро­стислава» Г. Жуковського (Київ, 1955, балет­мейстер В. Вронський, в гол. ролі А. Васильєва, Є. Єршова, Л. Герасимчук), «Таврія» В. Нахабіна (заоднойм. романом О. Гончара), «Сорочинський ярмарок» В. Гомоляки за М. Гоголем (Донецьк, 1956, балет­мейстер М. Трегубов). У 60-80-х рр. роз­ширюються звʼязки театрів з укр. композиторами та з нац. худож. літ-рою, інтенсивно збагачуються виразові форми та хореогр. лексика, по­глиблюється синтез класич. й нар. танців, утверджуються сучасні принципи балет. симфонізму, успішно роз­виваються балет­мейстер. та виконав. мистецтво. Театри з успіхом гастролюють за кордоном. 1964 балет Київ. опери здобув у Парижі на 2-му Всесвіт. фестивалі танцю найвищу нагороду — Золоту зірку. Провід­ні солісти театрів Києва, Харкова, Одеси стали лауреатами між­нар. конкурсів у Москві, Варні, Парижі, Джексоні, Осаці (Японія). Активізувалися пошуки нових форм танц. лексики балет­мейстерами старшого поколі­н­ня: П. Вірським («Чорне золото» В. Гомоляки, Київ, 1960), В. Вронським («Княгиня Волконська» Ю. Знатокова та «Поема про Марину» Б. Яровинського, Київ, 1967, 1968), Р. Клявіним («Оксана» В. Гомоляки за Т. Шевченком, Донецьк, 1964 та «Чарівний сон» за М. Лисенком, Київ, 1983) та молодими хорео­графами Г. Ма­йоровим («Поверне­н­ня» на музику Б. Лятошинського, Київ, 1975), І. Чернишовим («Свіч­чине весі­л­ля» Ю. Знатокова за однойм. драмою І. Кочерги, Одеса, 1974).

Укр. балет­мейстери активно опановують досягне­н­ня світ. хорео­графії, утверджуючи нові напрями сценіч. хорео­графії й сучас. танц. образності. У 70–90-х рр. плідно працює А. Шекера, створюючи власні потрактува­н­ня класики 19 ст., Б. Прокофʼєва, А. Хачатуряна, А. Мелікова, а також по­становки укр. Б. «Досвітні вогні» Л. Дичко за Лесею Українкою (Львів, 1967), «Камін­ний господар» В. Губаренка за однойм. драмою Лесі Українки (Київ, 1970), «Каменярі» М. Скорика за І. Франком (Київ, 1974). Його по­становкам властива чіткість балет­мейстер. концепції, драматург. напруженість роз­горта­н­ня подій, широта філос. узагальнень і психол. достовірність образів героїв. У його ви­ставах роз­крилися своєрідні індивідуальності багатьох майстрів кількох поколінь театрів Києва, Львова, Харкова, зокрема В. Калиновської, А. Гавриленко, А. Лагоди, І. Лукашової, Н. Руденко, Т. Орел, Т. Таякіної, Л. Сморгачової, Т. Литвинової, Н. Уманової, В. Тернової, О. Філіпʼєвої, В. Рибія, В. Федотова, В. Ковтуна, М. Прядченка та ін. Плідно спів­працював з хорео­графами композитор Є. Станкович, створивши Б. «Ольга» та «Прометей» (Київ, 1982 і 1987, балет­мейстер А. Шекера), «Майська ніч» (Київ, 1991, балет­мейстер В. Гаченко), «Ніч проти Різдва» та «Вікінґи» (Київ, 1995 і 2000, балет­мейстер В. Литвинов). 1994 було започатковано Між­нар. конкурс балету ім. С. Лифаря, 1995 — щорічний Між­нар. фестиваль балету «Серж Лифар де ля дане» на сцені Нац. театру опери та балету України, 1998 в «Артеку» (АР Крим) — Між­нар. конкурс класич. танцю ім. Ю. Григоровича. Пошуки театрів у галузі збагаче­н­ня танц. форм і оновле­н­ня лексики, роз­шире­н­ня репертуару сприяли роз­виткові виконавства, появі нових талантів, серед яких майстри класич. танцю, лауреати багатьох між­нар. конкурсів — Р. Хілько, Т. Боровик, Т. Таякіна, Л. Сморгачова, Т. Литвинова, Л. Данченко, Г. Кушнерьова, Н. Семизорова, О. Філіпʼєва, Г. Дорош, I. Дорофеєва, Т. Білецька, Я. Гладких, Т. Голякова, М. Прядченко, В. Ковтун, Г. Ісупов, В. Яременко, В. Писарев, М. Мотков, М. Чепик, О. Шаповал, Є. Жало, Є. Кайгородов. 2000 балетну трупу Донец. опери очолив В. Яременко (створив власні трактува­н­ня хореогр. шедеврів М. Петіпи — «Баядерка» Л. Мінкуса, 2000, «Корсар» А. Адана, 2002 — та М. Фокіна — «Шехеразада» на музику М. Римського-Корсакова, 2001, «Петрушка» I. Стравинського, 2002). 1974 було від­крито Дні­проп. опер. театр з балет. колективом, 1980 — Київ. театр класич. балету і Київ. театр опери та балету для дітей та юнацтва. В Україні працює 8 держ. балет. колективів при театрах опери та балету. У Києві на основі хореогр. від­діл. театр. технікуму (1934–41) у 1945 створено Держ. хореогр. училище, 1994 — Академію танцю України, що готує артистів балету і балет­мейстерів-по­становників та репетиторів Б., є балетні школи при Харків., Донец., Львів., Дні­проп., Одес. театрах. Ви­вче­н­ням історії й теорії Б., танц. мистецтва опікується від­діл театро­знавства ІМФЕ НАНУ та Академія танцю України. Стат­ті з питань Б. і хореогр. мистецтва друкують ж. «Музика», щорічник «Україна музична».

Літ.: Станішевський Ю. Український балет. 1963; Його ж. Хорео­графічне мистецтво. 1969; Його ж. Історія українського музичного театру. Опера. Балет. Оперета. 1917–1967. 1970; Його ж. Український балетний театр. 1925–1975. Нариси історії. 1975; Його ж. Балетний театр України. 1986; Його ж. Національний академічний театр опери та балету України ім. Т. Шевченка, історія і сучасність. 2002 (усі — Київ).

Ю. О. Станішевський

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю