Кримськотатарська література

КРИМСЬКОТАТАРСЬКА́ ЛІТЕРАТУ́РА Література кримських татар зародилася у 13–15 ст. у рамках заг. для тюрк. народів древ. літ-ри. Із прийняттям ними ісламу виникла палацова поезія (відома також як література дивана, тобто світська), орієнтов. на традиції араб. і перс. літ-р. Вона вирізнялася пишномовністю, числен. ремінісценціями з Корану, дидактичністю; її авторами були хани та аристократи (формування завершилося в ранній період розвитку Крим. ханства).

Одним із перших писем. літ. творів крим. татар є написана 1223 тюрк. мовою поема «Хикяети-и Юсуф ве Зулейха» («Повість про Юсуфа і Зулейху», сюжет запозичено з Корану) М. К’иримли, якого вважають зачинателем К. л. Питання про спадщину і спадкоємців тюркомов. літ-ри 13–14 ст. донині відкрите. Усі пам’ятки 15–18 ст. написано араб. графікою. У середні віки з’явилася плеяда видат. крим. поетів: А.-М. Ефенді, У. Кефевій, М. Ґірей, Б. Гази, Р. Ходжа, А. Умер, М. Джевхерій, Л. Бікеч, А. Аріф, Е. Ефенді та ін.

Осн. поет. жанри К. л.: 1) газель — лірич. вірш любов. чи філос.-медитат. змісту із дворядк. строф, пов’язаних наскріз. римою, схема римування: АА, БА, ВА; звук. організацію посилює редиф (повторюване слово чи фраза, що стає заголовком); 2) ґита — невеликий вірш філос. змісту, що формою нагадує газель, проте без початк. бейта зі схемою римування АБ, ВБ, ГБ; 3) кошма — вироблена нар. співцями-ашиками форма вірша із 3–5 дубейтів (чотирирядк. строф), римування: АБВБ, ГГГБ, ДДДБ; іноді перший дубейт із перехрес. римуванням; у кожному рядку по 11–12 складів і 1–2 паузи; 4) месневі — жанр. форма поезії Близького і Серед. Сходу; чимала поема, рядки якої римують попарно; 5) семаї — жанр близькосх. поезії, подіб. до співомовок із ритмікою дервіс. пританцьовування.

У тогочас. літературі було багато араб. та іран. запозичень. Використанню тюрк. лексики заважала система віршування — аруз, в основі якої — поділ голосних на довгі та короткі. У кримськотатарській мові такого поділу немає, що зумовило часте звернення поетів до араб. і перс. лексики. Унаслідок цього виникла мова, доступна лише тим, хто володів араб. і перс. мовами. Від кін. 19 ст. почала формуватися кримськотатар. мова. Паралельно нар. крим. мовою писали героїчні («Çorabatır» — «Богатир Чора», «Kör oğlu» — «Син сліпого»), громад.-побут. («Tair ve Zore» — «Таїр і Зоре») твори, казки про чарів. тварин, нар. пісні (весіл., ліричні, жартівливі, солдат.), легенди, прислів’я, приказки, загадки (див. Кримськотатарський фольклор), де іншомов. запозичень мало.

У серед. 19 — на поч. 20 ст. К. л. перебувала під впливом ідей пантюркізму. Письменники об’єдналися навколо І. Гаспринського, який заклав основи оповідання та роману в К. л. Зі встановлення у Криму рад. влади у К. л. переважала поезія, наснажена пафосом будівництва нового життя (О. Аміт, М. Сулейман, Б. Чобан-заде, Е. Шем’ї-заде та ін.). Серед визнач. поетів — А. Гірайбай, Ш. Бекторе, А. Дерменджи, А. Лятіф-заде. У 1930-х рр. під впливом рос. літ-ри відбулося становлення кримськотатар. драматургії (п’єси Ю. Болата, С. Джетере, І. Тархана); розвивалася проза (романи, повісті, оповідання У. Іпчі, Р. Тинчерова та ін.). Роман класика рад. періоду Ш. Алядіна «Запрошення на бенкет диявола» — енциклопедія культури й побуту кримськотатар. народу поч. 20 ст. (нац. специфіка стосунків між подружжям, кухня, традиц. побут, особливості відносин між різними частинами кримськотатар. етносу).

На розвиток К. л. рад. післявоєн. періоду негативно вплинула депортація крим. татар в Узбекистан, оскільки було перервано літ. традицію. Сам факт існування К. л. і найважливіших її авторів замовчувався в СРСР до 1970-х рр. Вважалося, що К. л. не існує взагалі. Найбільш обдаров., найвідоміших літераторів забуто разом з їхніми творами, заборонено навіть згадувати їхні імена. Тому нині вивчення історії К. л. — одне з найважливіших завдань. У 1970–80-х рр. розвивали прозу А. Осман, У. Едемова, Е. Умеров та ін. Кримськотатар. автор Дж. Дагджи писав турец. мовою. До опозиц. поетів належали Л. Ібраїмов, Ю. Османов, Е. Фазилов, політ. лірику писав І. Асанін. У 1990-і рр. майже всі кримськотатар. письменники повернулися у Крим. Серед перших — Ш. Селімов, Ю. Кандим. Найстарші кримськотатар. письменники, які повернулися на батьківщину, — М. Аблялімов, Дж. Аметов, Ш. Алядін, А. Осман. Завдяки їхній актив. діяльності у Криму почалося відродження сучас. К. л., яка зазнавала знач. втрат упродовж історії. Твори кримськотатар. письменників зберігаються у книгосховищах Туреччини, Румунії, РФ, Франції, Великої Британії, США та ін. На батьківшині знищено сотні тис. томів у вирі воєн. і політ. подій 18–20 ст., тому непросто знаходити тексти творів. 1992 кримськотатар. письменники увійшли до складу НСПУ (нині — понад 30 осіб).

Серед них — найстарші майстри слова Р. Муєдинов, Р. Чайлак, І. Асанін. Уперше за довгі роки кримськотатар. письменники одержали можливість не тільки вільно творити, але й обговорювати насущні проблеми свого народу, брати активну участь у відродженні рідної мови. З цією метою щороку проводили творчі зустрічі, на яких підводили підсумки діяльності, обговорювали плани, а також ювіл. заходи, присвяч. класикам кримськотатар. й укр. літ-ри. Організовано щорічні читання, присвяч. І. Гаспринському та Б. Чобан-заде, відзначено ювіл. дати Т. Шевченка, А. Кримського, Е. Шем’ї-заде, А. Гірайбая, Ш. Алядіна, Ю. Болата та ін. Свобода творчості багато в чому визначила літ. і драматург. тематику. У цей час були написані п’єси, що відображають виселення крим. татар і їхнє повернення на батьківщину («Афат» Е. Умерова, «Дорога додому» Д. Джетере, Р. Меламеда, «Сенген йылдызлар» — «Згаслі зірки» Р. Муедина).

Великий читац. успіх мали п’єси «Алим» С. Османова і «Бахчесарай чешмеси» («Бахчисарайський фонтан») Г. Мурата, драма «Аедин» А. Османа. Оскільки у післявоєн. період профес. театр. мистецтво було відсутнє, нині драматургія перебуває у стадії відродження і пошуку. Письменники працюють над популяризацією середньовіч. К. л., спадщини І. Гаспринського, репресов. суспільно-політ. діячів культури у міжвоєн. період. Для виявлення і підтримки творчості письменників Рада К. л. проводить літ. конкурси, для найталановіших дітей організовано літ.-поет. клуб «Ільхам».

Для сучас. кримськотатар. прози характерна традиційність культури ісламу (суфізм, етика Корану). Проза кін. 20 — поч. 21 ст. — це повісті Ш. Рамазанова і Т. Халілова, оповідання Е. Умерова та ін. На відміну від сучас. укр. літ-ри, яка розвивається в контексті спільноєвроп. естет. пошуків, у сучас. кримськотатар. прозі мало ознак постмодернізму чи авангарду: їхній вплив простежується у творах Т. Халілова (досліджує пограничні стани люд. існування, що робить його письмо близьким до філософії екзистенціалізму, зокрема у повісті «До останнього подиху») та Г. Усеїнової (у її худож. манері відчувається класична європ. літ. традиція, напр., в оповіданні «Айше»).

Майстер сучас. кримськотатар. малої прози Е. Умеров в оповіданні «Самотність» розповів про остан. день життя пса Сабирли, через світогляд якого подав найдраматичнішу сторінку в історії крим. татар. У пошуках нац. ідентичності письменники звертаються до істор. минулого крим. татар, реалій сучас. життя, внутр. світу людини. Серед сучас. кримськотатар. прозаїків і поетів — Л. Алядінова, Е. Аміт, С. Сулейманов та ін. Автори літ-ри для дітей: Н. Аметова, А. Кокієва, Н. Умеров, С. Налбандова, А. Османова, С. Усеїнов, Е. Усеїнова, З. Хайрединова. Сучасну К. л. представлено різноманіт. жанрами. Серед нових повістей і оповідань варто виокремити твори Н. Умерова «Кочув» («Переїзд»), І. Абдурамана «Юкъусыз геджелер» («Безсонні ночі»). Найкращим романом сучас. К. л. дослідники вважають «Сенин йылдызынъ» («Твоя зірка») С. Емінова.

На поч. 1990-х рр. опубл. низку публіцист. статей сучас. кримськотатар. письменників, присвяч. проблемам К. л. Важливим фактором вивчення К. л. є виявлення істор. причин зародження і становлення літ-ри кримськотатар. діаспори наприкінці 19 — у 1-й пол. 20 ст., що дозволяє встановити причинно-наслідк. зв’язок між конкрет. подіями та творчістю письменників, провести паралелі між літ-рою крим. татар Добруджі і К. л. Рад. Криму, а також літ-рами споріднених тюрк. народів. Література крим. татар, які проживають у Румунії, пройшла кілька етапів. Нац. самосвідомість та істор. пам’ять про вимушено покинуту батьківщину ніколи не полишала крим. татар, які оселилися в Румунії.

Вони не можуть забути свої істор. зв’язки з Кримом і в своїй літературі, піснях постійно звертаються до теми повернення. У такій ситуації нац.-патріот. тематика стала домінуючою в літературі крим. татар, які проживають у Румунії. У силу особливостей розвитку К. л. Добруджі саме як емігрант., нац.-патріот. тематика, детермінов. прагненням інтелігенції повернутися в лоно істор. батьківщини і визначити нац. самоідентифікацію, посідає особливе місце в худож. творах кримськотатар. письменників діаспори в Румунії. Окремі аспекти розвитку літ-ри кримськотатар. діаспори Румунії висвітлено у дослідж. Н. Мамут, Дж. Карасу, А. Аксу та ін. На 1-му етапі розвитку нац. самосвідомості гол. атрибутами є відродження історії, нац. фольклору та літ-ри. Саме усвідомлення і переосмислення спіл. істор. минулого стало лейтмотивом творчості багатьох кримськотатар. письменників у міжвоєн. час. Передумовою до пробудження нац. самосвідомості і зародженню К. л. у Румунії стала втрата провінції Добруджа. Політика Румунії зводилася до прагнення асимілювати крим. татар, передбачала заселення румунами тер. їхнього компакт. проживання. Обставини зародження К. л. у Румунії ускладнювалися відсутністю підтримки з боку Криму, недостатністю твор. зв’язків з материк. літ-рою, які зводилися до неофіц., спорадич. контактів. К. л. у Румунії розвивалася за несприятливих сусп. і культурно-істор. умов.

Перший етап наприкінці 19 ст. пов’язаний з появою період. друку в Добруджі. На поширення період. преси і літ-ри знач. вплив мав І. Гаспринський, який обстоював реформування системи освіти в мусульман. світі та актив. розвиток друку. Розвиток період. преси, у свою чергу, дав поштовх до появи худож. літ-ри в Румунії, оскільки на той момент друков. видання залишалися єдиною трибуною для кримськотатар. інтелігенції. Один із засн. літ-ри кримськотатар. діаспори в Румунії — М. Ніязі. На поч. 1930-х рр. осн. виданням став ж. «Emel».

Література крим. татар у Румунії відображала класичні риси літ-ри діаспори: ностальгія за батьківщиною і прояви регіоналізму. К. л. у Добруджі досягла розквіту в 1930–40-х рр., коли закладено основи прози і драматургії крим. татар, які проживають в Румунії. У 1930-х рр. у Добруджі бурхливо розвивалася драматургія. 1933 Н.-А. Фазил опублікував у ж. «Emel» п’єси «Cavşılık» («Молодість»), «Caş fidanlar» («Молоді пагони»), «Qırım» («Крим»). 1931 М.-В. Юртсевер склав вірш «Ніч на Курбан-байрам», який згодом трансформував у п’єсу, поставлену 1974 у Стамбулі. 1934 написав «Qart man caş arasında» («Між старими і молодими»), «Toy» («Весілля»), «Bayram» («Свято»). П’єса «Tılsımlı Yumurta» («Чарівне яйце») стала однією з перших комедій в літературі крим. татар Румунії. У драм. творі «Sönmeyen ateş» («Незгасний вогонь» розкрив глибинні причини еміграції крим. татар із батьківщини на прикладі одного кримськотатар. роду. 1940 І. Зіяеддін на основі нац. кримськотатар. епосу створив п’єсу «Чорабатир», у якій підкреслив єдність тюрк. народів, нерозривно пов’яз. спіл. мовою, культурою та істор. минулим.

К. л. розвивалася у тісних контактах із сучас. укр. і зарубіж. літ-рами. Кримськотатар. письменники підтримували контакти з колегами із Туреччини, Латвії, Румунії, Польщі, брали участь у літ. симпозіумах, зустрічах, семінарах. За твори, написані кримськотатар. мовою, встановлено премії ім. І. Гаспринського та ім. Е. Шем’ї-заде, Міжнар. премію ім. Б. Чобан-заде. Створ. Союз кримськотатар. письменників. Незважаючи на труднощі, сформовано бібліотечну мережу, де представлено К. л., налагоджено випуск газет і журналів кримськотатар. мовою, навч., худож. і наук. літ-ри. Художні твори виходять у літ. ж. «Йылдыз» («Зірка»). Аналізуючи сучас. стан К. л., необхідно враховувати проблему перекладу кримськотатар. писемності з кирилиці на латиницю. Спеціальність «кримськотатар. мова і література та переклад» відкрито у Крим. інж.-пед. університеті, Таврій. університеті (обидва — Сімферополь), Інституті філології Київ. університету (2014).

Українсько-кримськотатарські літературні зв’язки. Багатовікові культурно-екон. зв’язки кримськотатар. й укр. народів мало досліджені в історіографії та культурол. науці, окремі спроби вивчення були не комплексними, а локальними, фрагментарними. Невивченими залишаються майже всі сфери взаємодії, культур. обміну, співіснування двох народів, зокрема лінгвістики, фольклору, історії, літ-ри, побуту. Це стосується й кримськотатар. тематики в українській та укр. в кримськотатарській літ-рах. Тематика прямих нащадків крим. татар (напр., печенігів, половців) зустрічається в древ. літ. пам’ятках Київ. Русі, давньослов’ян. літописах, давньоукр. «Повісті минулих літ» (складена 1113 Нестором-літописцем у Києво-Печер. лаврі), «Слові о полку Ігоревім» та ін.; згадування про крим. татар наявні в поемі Симона Пекаліда «Про Острозьку війну під П’яткою» (під ім’ям «кімерійці»); «Співаках» Бартоломея Зиморовича (усі — 16 ст.), «Віршах на жалісний погреб шляхетного рицаря Петра Конашевича-Сагайдачного» Касіяна Саковича, віршах Лазаря Барановича (напр., «Татарин плюндрує, як в себе, кочує»), поемі Семена Дівовича «Розмова Великоросії з Малоросією» (усі — 17 ст.) та ін.

Особливою сторінкою в літ-рах наших народів постають події серед. 17 ст., коли досягла апогею Визв. війна під проводом Б. Хмельницького за незалежність України. Картини тієї епохал. спіл. боротьби укр. і кримськотатар. народів проти польс. шляхти знайшли широке висвітлення не тільки в історії, а й у літ-рах наших народів. У серед. 17 ст. кримськотатар. поет Джанмухаммед, спираючись на багатий фактол. матеріал та істор. події, свідком яких був, написав поему «Тугайбей». Едіп Ефенді присвятив цим подіям поему «Сефернаме» («Поема про похід»). Ці твори в уривках дійшли до наших днів; вони першими в історії літ-р наших народів показали героїку того періоду історії, створили образи велич. постатей — Б. Хмельницького, Іслама-Ґірея ІІІ, перекоп. полководця Тугай-бея.

Цікаві для дослідників дані містить стаття О. Акчокракли «Татарська поема Джан-Мухамедова про похід Іслам-Гірея спільно з Богданом Хмельницьким на Польщу 1648–1649 рр.» // «Східний світ», 1930, № 3. Цій тематиці присвяч. роман Ш. Алядіна «Тугъайбей» (незакінч.). Драматизм подій того часу знайшов відображення у романах сучас. укр. письменників «Я — Богдан» П. Загребельного, «Мальви» Р. Іваничука та ін. Певну роль у взаємопроникненні культур наших народів зіграло Крим. ханство. Невільниц. міграція українців у Крим і назад, як це, може, не звучить парадоксально, створила сприятливий ґрунт для взаємопроникнення і взаємозбагачення культур.

Це можна простежити у фольклорі, музиці, писем. пам’ятках. Тюрк.-укр. двомовність 10–18 ст. зумовлена істор., геогр. та етногр. факторами, значна частина термінів в укр. говори перейшла з кримськотатар. та ногай. мов. 80 % тюркізмів (кримтатаризмів) в укр. мові — результат укр.-кримськотатар. взаємин протягом тривалого істор. періоду. В укр. пісні «Чорнії брови, карії очі» і кримськотатар. «Къара кер атым» схожа мелодія. Укр. кобза і давньокримськотатар. къобуз мають не тільки лексичну спільність у назвах, але й однакову історію. Укр.-кримськотатар. культурні і літ. зв’язки набули подальшого розвитку в 19 ст. Кримськотатар. тематика наявна у поет. (поеми «Гайдамаки», «Іржавець», балада «У тієї Катерини», повість «Художник» та ін.) і худож. творчості Т. Шевченка. Ґрунт. знання рукопис. і друков. джерел допомогло успішно виконати 1842 замовлення на виготовлення іл. до кн. «История князя Италийского, графа Суворова-Рымникского, генералиссимуса российских войск» М. Полєвого.

Серед малюнків є кілька робіт, присвяч. крим. тематиці: «Суворов у кримського хана Шагін-Ґірея», «Суворов на святі на честь угоди з татарами», «Суворов у Муса-бея». Т. Шевченко виконав ескіз «Б. Хмельницький перед кримським ханом» (1857). Він першим в укр. образотвор. мистецтві написав картини, де зображено крим. ханів Іслама-Ґірея ІІІ, Шагіна-Ґірея, ін. знат. крим. татар. Тональність Т. Шевченка стосовно крим. татар пояснюється тим, що його уявлення про Крим. ханство, походи запорожців за Перекоп, під Гезлев (нині Євпаторія) і Кафу (нині Феодосія), походи кримців в Україну, склалося під час навч. у С.-Петербур. АМ. Наприкінці 19 — на поч. 20 ст. в укр. літературі кримськотатар. тематика зазвучала зовсім ін. акордами, тональність радикально змінилася, фарби стали більш яскравими, соковитими, шляхетними (оповідання «Під мінаретами», «В путах шайтана», «На камені» М. Коцюбинського; за ними О. Муратов зняв х/ф «Татарський триптих»).

Кримськотатар. тематику розроблено у творчості Лесі Українки. Крим став другою колискою таланту укр. поетеси. Багато її творів, написаних на цій землі, навіяні крим. враженнями (віршов. цикли «Кримські спогади», «Кримські відгуки», поема «Іфігенія в Тавриді»). Поетеса, як і багато хто з її сучасників, вважали Крим «татар. краєм». Опинившись на цій землі, вона шукала автографи минулого крим. татар, цікавилася їхньою культурою і побутом. На поч. 20 ст. зріс інтерес суспільства до К. л. І. Франко 1915 написав фундам. ст. «Кримський хан Газі Гірей (1588–1607). I дещо з його віршів». Вагомий внесок у становлення і розвиток укр.-кримськотатар. літ. зв’язків зробив А. Кримський.

Вважаючи себе українцем, він не забував про батьківщину своїх предків — Крим. Учений перебував у постій. контактах із діячами культури, зокрема І. Гаспринським, Б. Чобан-заде, О. Акчокракли, А. Лятіф-заде, істориком Я. Кемалем. А. Кримський ініціював створення «Короткої антології кримськотатарської поезії», видання якої стало явищем в історії кримськотатар. й укр. культур. Антологію вміщено у його фундам. пр. «Студії з Криму» (К., 1930). У 1920–30-і рр. досягнуто деяких результатів в освоєнні укр.-кримськотатар. літ. і культур. просторів. У харків. ж. «Червоний шлях» (1927, № 12) А. Лятіф-заде опублікував українською мовою ст. «Короткий огляд кримськотатарської літератури» із заг. характеристикою К. л. від 13 ст. Укр. поезія (зокрема вірші Т. Шевченка) стала надбанням крим. татар у 2-й пол. 1930-х рр. 1939 уперше перекладено кримськотатар. мовою «Заповіт» Т. Шевченка (перекладач Ш. Алядін відзнач. ювіл. медаллю Т. Шевченка).

1940 видано «Вибрані вірші» Т. Шевченка кримськотатар. мовою. Один із сучас. дослідників укр.-кримськотатар. зв’язків О. Губар у б-ці Музею-квартири П. Тичини (Київ) знайшов бл. 20-ти джерел, що висвітлюють історію кримськотатар. культури і літ-ри. Це збірки творів репресов. і знищ. діячів кримськотатар. культури і літ-ри — А. Гірайбая, Б. Чобан-заде, А. Лятіф-заде, У. Іпчі, О. Акчокракли, М. Джавтобелі та ін.

Із початком масового повернення крим. татар наприкінці 1980-х — на поч. 90-х рр. на істор. батьківщину почався новий етап у розвитку укр.-кримськотатар. літ. зв’язків. Укр. і кримськотатар. поети, перекладачі А. Мойсієнко, Д. Кононенко, В. Гуменюк, Ш. Селімов, А. Велієв, Ю. Теміркая та ін. з ентузіазмом узялися за художні переклади творів класиків і сучас. авторів. Особлива роль у відродженні і розвитку укр.-кримськотатар. літ. зв’язків належить сучас. укр. поету-модерністу, перекладачу з тюрк. мов М. Мірошниченку. Завдяки йому в перекладах українською мовою вийшли твори багатьох кримськотатар. авторів, здійснено видання двомов. книг Ю. Кандима «Сары ань — Жовта мить» (1997), Ю. Теміркая «Ёл узериндеки ярыкъ — Світло над дорогою» (2001; обидві — Київ), підготовлено зб. поезій Ш. Алі «Мерджан данелери — Коралові камінці». Уклав укр. і кримськотатар. мовами антологію кримськотатар. поезії «Кунештен бир парча — Окрушина сонця» (2003, із Ю. Кандимом), що охоплює творчість авторів 13–20 ст., зб. «Брама Сходу: Золоті сторінки кримськотатарської поезії» (2004), «Молитва ластівок: Антологія кримськотатарської прози XIV–XX століть» (2005, кн. 1; 2006, кн. 2; усі — Київ).

У видавництві «Доля» (Сімферополь) 1999 надруковано укр. і кримськотатар. мовами твори Т. Шевченка у кн. «Далекий і близький Шевченко — Узакъ ве якъын Шевченко». 2004 у Сімферополі окремою книгою видано поему «Кавказ» 4-ма мовами: укр., кримськотатар., рос. та англійською. Вийшли вибрані твори Лесі Українки в двох книгах — «Квітка на долоні вічності — Бакъийлик авучындаки чечек» і «Лісова пісня — Орман тюркюси» (2001). У 2002 відбулася прем’єра вистави «Лісова пісня» у Кримськотатар. муз.-драм. театрі (реж.-постановник А. Сеїтаблаєв), що з успіхом йшла у театрах України, Туреччини, Румунії. Підготовлено до видання цикл крим. оповідань М. Коцюбинського, розпочато роботу з укладання «Великого українсько-кримськотатарського словника». Великий внесок у зміцнення укр.-кримськотатар. культур. і літ. зв’язків належить Всеукр. інформ.-культур. центру у Сімферополі. За його підтримки видано книги Лесі Українки, зб. віршів Ю. Кандима «Умют йипи» («Нитка надії», Сф., 2001).

Історії укр. і кримськотатар. народів тісно переплетені. Взаємопроникнення і взаємозбагачення, взаємна інтеграція нац. культур і літ-р є істор. явищем. Надбання культури кожного народу стає заг. надбанням цивілізації. З окремих нац. культур і літ-р утворюється заг.-люд. культура і літ-ра.

Розмір шрифту

Кримськотатарська література

Рекомендована література

Інформація про статтю