КРИМСЬКОТАТАРСЬКА́ ЛІТЕРАТУ́РА. Література кримських татар зародилася у 13–15 столі­т­тях у рамках загальної для тюркських народів древньої літератури. Із прийня­т­тям ними ісламу виникла палацова поезія (ві­дома також як література дивана, тобто світська), орієнтована на традиції арабської і перської літератури. Вона вирізнялася пишномовністю, числен­ними ремінісценціями з Корану, дидактичністю; її авторами були хани та аристократи (формува­н­ня завершилося в ран­ній пе­ріод роз­витку Кримського ханства).

Одним із перших писемних літературних тво­рів кримських татар є написана 1223 тюркською мовою поема «Хикяети-и Юсуф ве Зулейха» («Повість про Юсуфа і Зулейху», сюжет запозичено з Корану) М. Кʼиримли, якого вважають зачинателем кримськотатарської літератури. Пита­н­ня про спадщину і спадкоємців тюркомовної літератури 13–14 ст. донині від­крите. Усі памʼятки 15–18 ст. написано арабською графікою. У середні віки зʼявилася плеяда видатних кримських поетів: А.-М. Ефенді, У. Кефевій, М. Ґірей, Б. Гази, Р. Ходжа, А. Умер, М. Джевхерій, Л. Бікеч, А. Аріф, Е. Ефенді та ін.

Основні поетичні жанри кримськотатарської літератури: 

  1. газель — ліричний вірш любовної чи філософсько-медитативного змісту із дворядкових строф, повʼязаних наскрізною римою, схе­ма римува­н­ня: АА, БА, ВА; звукову організацію посилює редиф (повто­рюване слово чи фраза, що стає заголовком); 
  2. ґита — невеликий вірш філософського змісту, що формою нагадує газель, проте без початкового бейта зі схемою римува­н­ня АБ, ВБ, ГБ; 
  3. кошма — вироблена народними спів­цями-ашиками форма вірша із 3–5 дубейтів (чотирирядкових строф), ри­мува­н­ня: АБВБ, ГГГБ, ДДДБ; іноді перший дубейт із пере­хресною римува­н­ням; у кожному рядку по 11–12 складів і 1–2 паузи;
  4. месневі — жанрова форма поезії Близького і Середнього Сходу; чимала поема, рядки якої римують попарно; 
  5. семаї — жанр близько­східної поезії, подібний до спів­омовок із ритмікою дервіського при­танцьовува­н­ня.

У тогочасній літературі було багато арабських та іранських запозичень. Викори­стан­ню тюркської лек­сики заважала система віршува­н­ня — аруз, в основі якої — поділ голосних на довгі та короткі. У кримськотатарській мові такого поділу немає, що зумовило часте зверне­н­ня поетів до арабської і перської лексики. Унаслідок цього виникла мова, до­ступна лише тим, хто володів арабською і перською мовами. Від кінця 19 ст. почала формуватися крим­ськотатарська мова. Паралельно народною кримською мовою писали героїчні («Çorabatır» — «Богатир Чора», «Kör oğlu» — «Син сліпого»), громадсько-побутові («Tair ve Zore» — «Таїр і Зоре») твори, казки про чарівних тварин, народні пісні (весільні, ліричні, жартівливі, солдатські), легенди, прислівʼя, приказки, загадки (див. Кримськотатарський фольклор), де іншомовних запозичень мало.

У середині 19 — на початку 20 ст. кримськотатарська література пере­бувала під впливом ідей пантюркізму. Письмен­ники обʼєд­налися навколо І. Гас­принського, який заклав основи оповіда­н­ня та роману в кримськотатарській літературі. Зі встановле­н­ня у Криму радянської влади у кримськотатарській літературі пере­важала поезія, наснажена пафосом будівництва нового життя (О. Аміт, М. Суле­йман, Б. Чобан-заде, Е. Шемʼї-заде та ін.). Серед ви­значних поетів — А. Гірай­бай, Ш. Бекторе, А. Дерменджи, А. Лятіф-заде. У 1930-х роках під впливом російської літератури від­булося становле­н­ня кримськотатарської драматургії (пʼєси Ю. Болата, С. Джетере, І. Тархана); роз­вивалася проза (романи, повісті, оповіда­н­ня У. Іпчі, Р. Тин­черова та ін.). Роман класика радянського періоду Ш. Алядіна «За­проше­н­ня на бенкет диявола» — енциклопедія культури й побуту кримськотатарського народу початку 20 ст. (національна специфіка стосунків між по­друж­жям, кухня, традиційний побут, особливості від­носин між різними частинами кримськотатарського етносу).

На роз­виток кримськотатарської літератури радянського післявоєн­ного періоду негативно вплинула де­портація кримських татар в Узбеки­стан, оскільки було пере­рвано літературну традицію. Сам факт існува­н­ня кримськотатарської літератури і найважливіших її авторів замовчувався в СРСР до 1970-х років. Вважалося, що кримськотатарська література не існує взагалі. Найбільш обдарованих, найві­доміших літераторів забуто разом з їхніми творами, заборонено навіть згадува­ти їхні імена. Тому нині ви­вче­н­ня історії кримськотатарської літератури — одне з найважливі­ших зав­дань. У 1970–80-х роках роз­­вивали прозу А. Осман, У. Едемова, Е. Умеров та ін. Кримськотатарський автор Дж. Дагджи писав турецькою мовою. До опозиційних поетів належали Л. Ібраїмов, Ю. Османов, Е. Фазилов, політичну лірику писав І. Асанін. У 1990-і роки майже всі кримськотатарські письмен­ники повернулися у Крим. Серед перших — Ш. Се­лімов, Ю. Кандим. Най­старші кримськотатарські письмен­ники, які повернулися на батьківщину, — М. Аблялімов, Дж. Аметов, Ш. Алядін, А. Осман. Завдяки їхній активній діяльності у Криму почалося від­родже­н­ня сучасної кримськотатарської літератури, яка за­знавала значних втрат упродовж історії. Твори кримськотатарських письмен­ників зберігаються у книго­сховищах Туреч­чини, Румунії, РФ, Франції, Великої Британії, США та ін. На батьківшині знищено сотні тисяч томів у вирі воєн­них і політичних подій 18–20 ст., тому не­просто знахо­дити текс­ти творів. 1992 кримськотатарські письмен­ники уві­йшли до складу Національної спілки письмен­ників України (нині — понад 30 осіб).

Серед них — най­старші майстри слова Р. Му­єдинов, Р. Чайлак, І. Асанін. Уперше за довгі роки кримськотатарські пись­мен­ники одержали можливість не тільки вільно творити, але й обговорювати насущні про­блеми свого народу, брати активну участь у від­роджен­ні рідної мови. З цією метою щороку проводили творчі зу­стрічі, на яких під­водили під­сумки діяльності, обговорювали плани, а також ювілейні заходи, присвячені класикам кримськотатарської й української літератури. Організовано щорічні чита­н­ня, присвячені І. Гас­принському та Б. Чобан-заде, від­значено ювілейні дати Т. Шевченка, А. Кримського, Е. Шемʼї-заде, А. Гірайбая, Ш. Алядіна, Ю. Болата та ін. Свобода творчості багато в чому ви­значила літературну і драматургічну тематику. У цей час були написані пʼєси, що від­ображають виселе­н­ня кримських татар і їхнє по­вер­не­н­ня на батьківщину («Афат» Е. Умерова, «Дорога додому» Д. Джетере, Р. Меламеда, «Сен­ген йылдызлар» — «Згаслі зірки» Р. Муедина).

Великий читацький успіх мали пʼєси «Алим» С. Ос­манова і «Бахчесарай чешмеси» («Бахчисарайський фонтан») Г. Мурата, драма «Аедин» А. Ос­мана. Оскільки у післявоєн­ний період професійне театральне мистецтво було від­сутнє, нині драматургія пере­буває у стадії від­родже­н­ня і пошуку. Письмен­ники працюють над популяризацією середньовічної кримськотатарської літератури, спадщини І. Гас­принського, ре­пресованих су­спільно-політичних діячів культури у між­воєн­ний період. Для виявле­н­ня і під­тримки творчості письмен­ників Рада кримськотатарської літератури проводить літературні конкурси, для найталановіших дітей організовано літературно-поетичний клуб «Ільхам».

Для сучасної кримськотатарської про­зи характерна традиційність культури ісламу (суфізм, етика Корану). Проза кінця 20 — початку 21 ст. — це повісті Ш. Рамазанова і Т. Халілова, оповіда­н­ня Е. Умерова та ін. На від­міну від сучасної української літератури, яка роз­вивається в контекс­ті спільноєвропейських естетичних пошуків, у сучасній кримськотатарській прозі мало ознак пост­модернізму чи авангарду: їхній вплив простежується у творах Т. Халілова (досліджує по­граничні стани людського існува­н­ня, що робить його письмо близьким до філософії екзистенціалізму, зокрема у повісті «До остан­нього подиху») та Г. Усеїнової (у її художній манері від­чувається класична європейська літературна традиція, на­приклад, в оповідан­ні «Айше»).

Майстер сучасної кримськотатарської малої прози Е. Умеров в оповідан­ні «Самотність» роз­повів про остан­ній день життя пса Сабирли, через світо­гляд якого подав найдраматичнішу сторінку в історії кримських татар. У пошуках національної ідентичності пись­мен­ники звертаються до історичного минулого кримських татар, реалій сучасного життя, внутрішнього світу людини. Серед сучасних кримськотатарських прозаїків і поетів — Л. Алядінова, Е. Аміт, С. Суле­йманов та ін. Автори літератури для дітей: Н. Аметова, А. Кокієва, Н. Умеров, С. Нал­бандова, А. Османова, С. Усеїнов, Е. Усеїнова, З. Хайрединова. Сучасну кримськотатарську літературу пред­ставлено різ­номанітними жанрами. Серед нових повістей і оповідань варто ви­окремити тво­ри Н. Умерова «Кочув» («Пере­їзд»), І. Абдурамана «Юкъусыз геджелер» («Без­сон­ні ночі»). Найкращим романом сучасної кримськотатарської літератури дослідники вважають «Сенин йыл­дызынъ» («Твоя зірка») С. Емінова.

На початку 1990-х років опубліковано низку публіцистичних статей сучасних кримськотатарських письмен­ників, присвячених про­блемам К. л. Важливим фактором ви­вче­н­ня К. л. є виявле­н­ня історичних причин зародже­н­ня і становле­н­ня літератури кримськотатарської діаспори на­прикінці 19 — у 1-й половині 20 ст., що до­зволяє встановити причин­но-наслідкові звʼязок між конкретними подіями та творчістю письмен­ників, провести паралелі між літературою кримських татар Добруджі і К. л. Радянського Криму, а також літературами споріднених тюркських народів. Література кримських татар, які проживають у Румунії, про­йшла кілька етапів. Національна самосві­домість та історична памʼять про вимушено покинуту батьківщину ніколи не полишала кримських татар, які оселилися в Румунії.

Вони не можуть забути свої історичні звʼязки з Кримом і в своїй літературі, піснях по­стійно звертаються до теми поверне­н­ня. У такій ситуації національно-патріотична тематика стала домінуючою в літературі кримських татар, які проживають у Румунії. У силу особливостей роз­витку К. л. До­бруджі саме як емі­грантської, національно-патріотична тематика, детермінована прагне­н­ням інтелігенції повернутися в лоно історичної батьківщини і ви­значити національну самоідентифікацію, посідає особливе місце в художніх творах кримськотатарських письмен­ників діаспори в Румунії. Окремі аспекти роз­витку літератури кримськотатарської діаспори Румунії висвітлено у дослідже­н­нях Н. Мамут, Дж. Карасу, А. Аксу та ін. На 1-му етапі роз­витку національної самосві­домості головними атрибутами є від­родже­н­ня історії, національного фольклору та літератури. Саме усві­домле­н­ня і пере­осмисле­н­ня спільного історичного минулого стало лейтмотивом творчості багатьох кримськотатарських письмен­ників у між­воєн­ний час. Перед­умовою до пробудже­н­ня національної самосві­домості і зароджен­ню К. л. у Румунії стала втрата провінції До­бруджа. Політика Румунії зводилася до прагне­н­ня асимілювати кримських татар, перед­бачала заселе­н­ня румунами територій їхнього компактного прожива­н­ня. Об­ставини зародже­н­ня К. л. у Румунії ускладнювалися від­сутністю під­тримки з боку Криму, недо­статністю творчих звʼязків з материковою літературою, які зводилися до неофіційних, спорадичних контактів. К. л. у Румунії роз­вивалася за не­сприятливих су­спільних і культурно-історичних умов.

Перший етап на­прикінці 19 ст. повʼязаний з появою періодичного друку в До­бруджі. На пошире­н­ня періодичної преси і літератури значний вплив мав І. Гас­принський, який об­стоював реформува­н­ня системи освіти в мусульманському світі та активний роз­виток друку. Роз­виток періодичної преси, у свою чергу, дав поштовх до появи художньої літератури в Румунії, оскільки на той момент друковані ви­да­н­ня залишалися єдиною трибуною для кримськотатарської інтелігенції. Один із засновників літератури кримськотатарської діаспори в Румунії — М. Ніязі. На початку 1930-х років основним ви­да­н­ням став журнал «Emel».

Література кримських татар у Румунії від­ображала класичні риси літератури діаспори: но­стальгія за батьківщиною і прояви регіоналізму. К. л. у До­бруджі досягла роз­квіту в 1930–40-х роках, коли закладено основи прози і драматургії кримських татар, які проживають в Румунії. У 1930-х роках у До­бруджі бурхливо роз­вивалася драматургія. 1933 Н.-А. Фазил опублікував у журналі «Emel» пʼєси «Cavşılık» («Молодість»), «Caş fidanlar» («Молоді пагони»), «Qırım» («Крим»). 1931 М.-В. Юртсевер склав вірш «Ніч на Курбан-байрам», який згодом транс­формував у пʼєсу, по­ставлену 1974 у Стамбулі. 1934 написав «Qart man caş arasında» («Між старими і молодими»), «Toy» («Весі­л­ля»), «Bayram» («Свято»). Пʼєса «Tılsımlı Yumurta» («Чарівне яйце») стала однією з перших комедій в літературі кримських татар Румунії. У драматичному творі «Sönmeyen ateş» («Незгасний вогонь» роз­крив глибин­ні причини еміграції кримських татар із батьківщини на прикладі одного кримськотатарського роду. 1940 І. Зіяед­дін на основі національного кримськотатарського епосу створив пʼєсу «Чорабатир», у якій під­креслив єд­ність тюркських народів, нерозривно повʼязаних спільною мовою, культурою та історичним минулим.

К. л. роз­вивалася у тісних контактах із сучасними українськими і зарубіжними літературами. Кримськотатарські письмен­ники під­тримували контакти з колегами із Туреч­чини, Латвії, Румунії, Польщі, брали участь у літературних симпозіумах, зу­стрічах, семінарах. За твори, написані кримськотатарською мовою, встановлено премії імені І. Гас­принського та імені Е. Шемʼї-заде, Між­народну премію імені Б. Чобан-заде. Створено Союз кримськотатарських письмен­ників. Не­зважаючи на труднощі, сформовано бібліотечну мережу, де пред­ставлено К. л., налагоджено випуск газет і журналів кримськотатарською мовою, на­вчальної, художньої і наукової літератури. Художні твори виходять у літературному журналі «Йылдыз» («Зірка»). Аналізуючи сучасний стан К. л., необхідно враховувати про­блему пере­кладу кримськотатарської писемності з кирилиці на латиницю. Спеціальність «кримськотатарська мова і література та пере­клад» від­крито у Кримському інженерно-педагогічному університеті, Таврійському університеті (обидва — Сімферополь), Ін­ституті філології Київського університету (2014).

Українсько-кримськотатарські літературні звʼязки

Багатовікові культурно-економічні звʼязки кримськотатарського й українського народів мало досліджені в історіо­графії та культурологічній науці, окремі спроби ви­вче­н­ня були не комплексними, а локальними, фрагментарними. Неви­вченими залишаються майже всі сфери взаємодії, культурного обміну, спів­існува­н­ня двох народів, зокрема лінгвістики, фольклору, історії, літератури, побуту. Це стосується й кримськотатарської тематики в українській та українській в кримськотатарській літературах. Тематика прямих нащадків кримських татар (на­приклад, печенігів, половців) зу­стрічається в древніх літературних памʼятках Київської Русі, давньословʼянських літописах, давньоукраїнській «Повісті минулих літ» (складена 1113 Нестором-літописцем у Києво-Печерській лаврі), «Слові о полку Ігоревім» та ін.; згадува­н­ня про кримських татар наявні в поемі Симона Пекаліда «Про Острозьку війну під Пʼяткою» (під імʼям «кімерійці»); «Спів­аках» Бартоломея Зиморовича (усі — 16 ст.), «Віршах на жалісний погреб шляхетного рицаря Петра Конашевича-Сагайдачного» Касіяна Саковича, віршах Лазаря Барановича (напр., «Татарин плюндрує, як в себе, кочує»), поемі Семена Дівовича «Роз­мова Великоросії з Малоросією» (усі — 17 ст.) та ін.

Особливою сторінкою в літературах наших народів постають події середини 17 ст., коли досягла апогею Визвольна війна під проводом Б. Хмельницького за незалежність України. Картини тієї епохальної спільної боротьби українського і кримськотатарського народів проти польської шляхти зна­йшли широке висвітле­н­ня не тільки в історії, а й у літературах наших народів. У середині 17 ст. кримськотатарський поет Джанмухам­мед, спираючись на багатий фактологічний матеріал та історичні події, свідком яких був, написав поему «Тугайбей». Едіп Ефенді присвятив цим подіям поему «Сефернаме» («Поема про похід»). Ці твори в уривках ді­йшли до наших днів; вони першими в історії літератур наших народів показали героїку того періоду історії, створили образи величних по­статей — Б. Хмельницького, Іслама-Ґірея ІІІ, пере­копського полководця Тугай-бея.

Цікаві для дослідників дані містить ста­т­тя О. Акчокракли «Татарська поема Джан-Мухамедова про похід Іслам-Гірея спільно з Бог­даном Хмельницьким на Польщу 1648–1649 років» // «Східний світ», 1930, № 3. Цій тематиці присвячено роман Ш. Алядіна «Тугъайбей» (незакінчений). Драматизм подій того часу зна­йшов від­ображе­н­ня у романах сучасних українських письмен­ників «Я — Бог­дан» П. Загребельного, «Мальви» Р. Іваничука та ін. Певну роль у взаємо­проникнен­ні культур наших народів зіграло Кримське ханство. Невільницька міграція українців у Крим і назад, як це, може, не звучить парадоксально, створила сприятливий ґрунт для взаємо­проникне­н­ня і взаємо­збагаче­н­ня культур.

Це можна простежити у фольклорі, музиці, писемних памʼятках. Тюрксько-українська двомовність 10–18 ст. зумовлена історичними, гео­графічними та етно­графічними факторами, значна частина термінів в українські говори пере­йшла з кримськотатарської та ногайської мов. 80 % тюркізмів (кримтатаризмів) в українській мові — результат українсько-кримськотатарських взаємин протягом тривалого історичного періоду. В українській пісні «Чорнії брови, карії очі» і кримськотатарській «Къара кер атым» схожа мелодія. Українська кобза і давньокримськотатарська къобуз мають не тільки лексичну спільність у на­звах, але й однакову історію. Українсько-кримськотатарські культурні і літературні звʼязки набули подальшого роз­витку в 19 ст. Кримськотатарська тематика наявна у поетичній (поеми «Гайдамаки», «Іржавець», балада «У тієї Катерини», повість «Художник» та ін.) і художній творчості Т. Шевченка. Ґрунтовні зна­н­ня рукописних і друкованих джерел допомогло успішно виконати 1842 замовле­н­ня на виготовле­н­ня ілюстрацій до книги «История князя Италийского, графа Суворова-Рымникского, генералис­симуса рос­сийских войск» М. Полєвого.

Серед малюнків є кілька робіт, присвячених кримській тематиці: «Суворов у кримського хана Шагін-Ґірея», «Суворов на святі на честь угоди з татарами», «Суворов у Муса-бея». Т. Шевченко виконав ескіз «Б. Хмельницький перед кримським ханом» (1857). Він першим в українському образотворчому мистецтві написав картини, де зображено кримських ханів Іслама-Ґірея ІІІ, Шагіна-Ґірея, інших знатних кримських татар. Тональність Т. Шевченка стосовно кримських татар пояснюється тим, що його уявле­н­ня про Кримське ханство, походи запорожців за Пере­коп, під Гезлев (нині Євпаторія) і Кафу (нині Феодосія), походи кримців в Україну, склалося під час на­вча­н­ня у Санкт-Петербурзькій АМ. На­прикінці 19 — на початку 20 ст. в українській літературі кримськотатарська тематика за­звучала зовсім іншими акордами, тональність радикально змінилася, фарби стали більш яскравими, соковитими, шляхетними (оповіда­н­ня «Під мінаретами», «В путах шайтана», «На камені» М. Коцюбинського; за ними О. Муратов зняв художній фільм «Татарський триптих»).

Кримськотатарську тематику роз­роблено у творчості Лесі Українки. Крим став другою колискою таланту української поетеси. Багато її творів, написаних на цій землі, навіяні кримськими враже­н­нями (віршовані цикли «Кримські спогади», «Кримські від­гуки», поема «Іфігенія в Тавриді»). Поетеса, як і багато хто з її сучасників, вважали Крим «татарським краєм». Опинившись на цій землі, вона шукала авто­графи минулого кримських татар, цікавилася їхньою культурою і побутом. На початку 20 ст. зріс інтерес су­спільства до К. л. І. Франко 1915 написав фундаментальну ста­т­тю «Кримський хан Газі Гірей (1588–1607). I дещо з його віршів». Вагомий внесок у становле­н­ня і роз­виток українсько-кримськотатарських літературних звʼязків зробив А. Кримський.

Вважаючи себе українцем, він не забував про батьківщину своїх предків — Крим. Учений пере­бував у по­стійних контактах із діячами культури, зокрема І. Гас­принським, Б. Чобан-заде, О. Акчокракли, А. Лятіф-заде, істориком Я. Кемалем. А. Кримський ініціював створе­н­ня «Короткої антології кримськотатарської поезії», ви­да­н­ня якої стало явищем в історії кримськотатарської й української культур. Антологію вміщено у його фундаментальній праці «Студії з Криму» (К., 1930). У 1920–30-і роки досягнуто деяких результатів в освоєн­ні українсько-кримськотатарських літературних і культурних просторів. У харківському журналі «Червоний шлях» (1927, № 12) А. Лятіф-заде опублікував українською мовою ста­т­тю «Короткий огляд кримськотатарської літератури» із загальною характеристикою кримськотатарської літератури від 13 ст. Українська поезія (зокрема вірші Т. Шевченка) стала на­дба­н­ням кримських татар у 2-й половині 1930-х років. 1939 уперше пере­кладено кримськотатарською мовою «Заповіт» Т. Шевченка (пере­кладач Ш. Алядін від­значений ювілейною меда­л­лю Т. Шевченка).

1940 ви­дано «Ви­брані вірші» Т. Шевченка кримськотатарською мовою. Один із сучасних дослідників українсько-кримськотатарських звʼязків О. Губар у бібліотеці Музею-квартири П. Тичини (Київ) зна­йшов близько 20-ти джерел, що висвітлюють історію кримськотатарської культури і літератури. Це збірки творів ре­пресованих і знищених діячів кримськотатарської культури і літератури — А. Гірайбая, Б. Чобан-заде, А. Лятіф-заде, У. Іпчі, О. Акчокракли, М. Джавтобелі та ін.

Із початком масового поверне­н­ня кримських татар на­прикінці 1980-х — на початку 90-х років на історичну батьківщину почався новий етап у роз­витку українсько-кримськотатарських літературних звʼязків. Українські і кримськотатарські поети, пере­кладачі А. Мойсієнко, Д. Кононенко, В. Гуменюк, Ш. Селімов, А. Велієв, Ю. Теміркая та інші з ентузіазмом узялися за художні пере­клади творів класиків і сучасних авторів. Особлива роль у від­роджен­ні і роз­витку українсько-кримськотатарських літературних звʼязків належить сучасному українському поету-модерністу, пере­кладачу з тюркських мов М. Мірошниченку. Завдяки йому в пере­кладах українською мовою ви­йшли твори багатьох кримськотатарських авторів, здійснено ви­да­н­ня двомовних книг Ю. Кандима «Сары ань — Жовта мить» (1997), Ю. Теміркая «Ёл узериндеки ярыкъ — Світло над дорогою» (2001; обидві — Київ), під­готовлено збірку поезій Ш. Алі «Мерджан данелери — Коралові камінці». Уклав українською і кримськотатарською мовами антологію кримськотатарської поезії «Кунештен бир парча — Окрушина сонця» (2003, із Ю. Кандимом), що охоплює творчість авторів 13–20 ст., збірку «Брама Сходу: Золоті сторінки кримськотатарської поезії» (2004), «Молитва ластівок: Антологія кримськотатарської прози XIV–XX століть» (2005, кн. 1; 2006, кн. 2; усі — Київ).

У видавництві «Доля» (Сімферополь) 1999 на­друковано українською і кримськотатарською мовами твори Т. Шевченка у книзі «Далекий і близький Шевченко — Узакъ ве якъын Шевченко». 2004 у Сімферополі окремою книгою ви­дано поему «Кавказ» 4-ма мовами: українською, кримськотатарською, російською та англійською. Ви­йшли ви­брані твори Лесі Українки в двох книгах — «Квітка на долоні вічності — Бакъийлик авучындаки чечек» і «Лісова пісня — Орман тюркюси» (2001). У 2002 від­булася премʼєра ви­стави «Лісова пісня» у Кримськотатарському музично-драматичному театрі (режисер-по­становник А. Сеїтаблаєв), що з успіхом йшла у театрах України, Туреч­чини, Румунії. Під­готовлено до ви­да­н­ня цикл кримських оповідань М. Коцюбинського, роз­почато роботу з укла­да­н­ня «Великого українсько-кримськотатарського словника». Великий внесок у зміцне­н­ня українсько-кримськотатарських культурних і літературних звʼязків належить Всеукраїнському інформаційно-культурному центру у Сімферополі. За його під­тримки ви­дано книги Лесі Українки, збірку віршів Ю. Кандима «Умют йипи» («Нитка надії», Сф., 2001).

Історії українського і кримськотатарського народів тісно пере­плетені. Взаємо­проникне­н­ня і взаємо­збагаче­н­ня, взаємна інтеграція національних культур і літератур є історичним явищем. На­дба­н­ня культури кожного народу стає загальним на­дба­н­ням цивілізації. З окремих національних культур і літератур утворюється загальнолюдська культура і література.