Кримськотатарська література

Визначення і загальна характеристика

КРИМСЬКОТАТАРСЬКА́ ЛІТЕРАТУ́РА Література кримських татар зародилася у 13–15 ст. у рамках заг. для тюрк. народів древ. літ-ри. Із прийня­т­тям ними ісламу виникла палацова поезія (ві­дома також як література дивана, тобто світська), орієнтов. на традиції араб. і перс. літ-р. Вона вирізнялася пишномовністю, числен. ремінісценціями з Корану, дидактичністю; її авторами були хани та аристократи (формува­н­ня завершилося в ран­ній пе­ріод роз­витку Крим. ханства).

Одним із перших писем. літ. тво­рів крим. татар є написана 1223 тюрк. мовою поема «Хикяети-и Юсуф ве Зулейха» («Повість про Юсуфа і Зулейху», сюжет запозичено з Корану) М. Кʼиримли, якого вважають зачинателем К. л. Пита­н­ня про спадщину і спадкоємців тюркомов. літ-ри 13–14 ст. донині від­крите. Усі памʼятки 15–18 ст. написано араб. графікою. У середні віки зʼявилася плеяда видат. крим. поетів: А.-М. Ефенді, У. Кефевій, М. Ґірей, Б. Гази, Р. Ходжа, А. Умер, М. Джевхерій, Л. Бікеч, А. Аріф, Е. Ефенді та ін.

Осн. поет. жанри К. л.: 1) газель — лірич. вірш любов. чи філос.-медитат. змісту із дворядк. строф, повʼязаних наскріз. римою, схе­ма римува­н­ня: АА, БА, ВА; звук. організацію посилює редиф (повто­рюване слово чи фраза, що стає заголовком); 2) ґита — невеликий вірш філос. змісту, що формою нагадує газель, проте без початк. бейта зі схемою римува­н­ня АБ, ВБ, ГБ; 3) кошма — вироблена нар. спів­цями-ашиками форма вірша із 3–5 дубейтів (чотирирядк. строф), ри­мува­н­ня: АБВБ, ГГГБ, ДДДБ; іноді перший дубейт із пере­хрес. римува­н­ням; у кожному рядку по 11–12 складів і 1–2 паузи; 4) месневі — жанр. форма поезії Близького і Серед. Сходу; чимала поема, рядки якої римують попарно; 5) семаї — жанр близькосх. поезії, подіб. до спів­омовок із ритмікою дервіс. при­танцьовува­н­ня.

У тогочас. літературі було багато араб. та іран. запозичень. Викори­стан­ню тюрк. лек­сики заважала система віршува­н­ня — аруз, в основі якої — поділ голосних на довгі та короткі. У кримськотатарській мові такого поділу немає, що зумовило часте зверне­н­ня поетів до араб. і перс. лексики. Унаслідок цього виникла мова, до­ступна лише тим, хто володів араб. і перс. мовами. Від кін. 19 ст. почала формуватися крим­ськотатар. мова. Паралельно нар. крим. мовою писали героїчні («Çorabatır» — «Богатир Чора», «Kör oğlu» — «Син сліпого»), громад.-побут. («Tair ve Zore» — «Таїр і Зоре») твори, казки про чарів. тварин, нар. пісні (весіл., ліричні, жартівливі, солдат.), легенди, прислівʼя, приказки, загадки (див. Кримськотатарський фольклор), де іншомов. запозичень мало.

У серед. 19 — на поч. 20 ст. К. л. пере­бувала під впливом ідей пантюркізму. Письмен­ники обʼєд­налися навколо І. Гас­принського, який заклав основи оповідан­ня та роману в К. л. Зі встановле­н­ня у Криму рад. влади у К. л. пере­важала поезія, наснажена пафосом будівництва нового життя (О. Аміт, М. Суле­йман, Б. Чобан-заде, Е. Шемʼї-заде та ін.). Серед ви­знач. поетів — А. Гірай­бай, Ш. Бекторе, А. Дерменджи, А. Лятіф-заде. У 1930-х рр. під впливом рос. літ-ри від­булося становле­н­ня кримськотатар. драматургії (пʼєси Ю. Болата, С. Джетере, І. Тархана); роз­вивалася проза (романи, повісті, оповіда­н­ня У. Іпчі, Р. Тин­черова та ін.). Роман класика рад. періоду Ш. Алядіна «За­проше­н­ня на бенкет диявола» — енциклопедія культури й побуту кримськотатар. народу поч. 20 ст. (нац. специфіка стосунків між по­друж­жям, кухня, традиц. побут, особливості від­носин між різними частинами кримськотатар. етносу).

На роз­виток К. л. рад. післявоєн. періоду негативно вплинула де­портація крим. татар в Узбеки­стан, оскільки було пере­рвано літ. традицію. Сам факт існува­н­ня К. л. і найважливіших її авторів замовчувався в СРСР до 1970-х рр. Вважалося, що К. л. не існує взагалі. Найбільш обдаров., найві­доміших літераторів забуто разом з їхніми творами, заборонено навіть згадува­ти їхні імена. Тому нині ви­вче­н­ня історії К. л. — одне з найважливі­ших зав­дань. У 1970–80-х рр. роз­­вивали прозу А. Осман, У. Едемова, Е. Умеров та ін. Кримськотатар. автор Дж. Дагджи писав турец. мовою. До опозиц. поетів належали Л. Ібраїмов, Ю. Османов, Е. Фазилов, політ. лірику писав І. Асанін. У 1990-і рр. майже всі кримськотатар. письмен­ники повернулися у Крим. Серед перших — Ш. Се­лімов, Ю. Кандим. Най­старші кримськотатар. письмен­ники, які повернулися на батьківщину, — М. Аблялімов, Дж. Аметов, Ш. Алядін, А. Осман. Завдяки їхній актив. діяльності у Криму почалося від­родже­н­ня сучас. К. л., яка за­знавала знач. втрат упродовж історії. Твори кримськотатар. письмен­ників зберігаються у книго­сховищах Туреч­чини, Румунії, РФ, Франції, Великої Британії, США та ін. На батьківшині знищено сотні тис. томів у вирі воєн. і політ. подій 18–20 ст., тому не­просто знахо­дити текс­ти творів. 1992 кримськотатар. письмен­ники уві­йшли до складу НСПУ (нині — понад 30 осіб).

Серед них — най­старші майстри слова Р. Му­єдинов, Р. Чайлак, І. Асанін. Уперше за довгі роки кримськотатар. пись­мен­ники одержали можливість не тільки вільно творити, але й обговорювати насущні про­блеми свого народу, брати активну участь у від­роджен­ні рідної мови. З цією метою щороку проводили творчі зу­стрічі, на яких під­водили під­сумки діяльності, обговорювали плани, а також ювіл. заходи, присвяч. класикам кримськотатар. й укр. літ-ри. Організовано щорічні чита­н­ня, присвяч. І. Гас­принському та Б. Чобан-заде, від­значено ювіл. дати Т. Шевченка, А. Кримського, Е. Шемʼї-заде, А. Гірайбая, Ш. Алядіна, Ю. Болата та ін. Свобода творчості багато в чому ви­значила літ. і драматург. тематику. У цей час були написані пʼєси, що від­ображають виселе­н­ня крим. татар і їхнє по­вер­не­н­ня на батьківщину («Афат» Е. Умерова, «Дорога додому» Д. Джетере, Р. Меламеда, «Сен­ген йылдызлар» — «Згаслі зірки» Р. Муедина).

Великий читац. успіх мали пʼєси «Алим» С. Ос­манова і «Бахчесарай чешмеси» («Бахчисарайський фонтан») Г. Мурата, драма «Аедин» А. Ос­мана. Оскільки у післявоєн. період профес. театр. мистецтво було від­сутнє, нині драматургія пере­буває у стадії від­родже­н­ня і пошуку. Письмен­ники працюють над популяризацією серед­ньовіч. К. л., спадщини І. Гас­принського, ре­пресов. су­спільно-політ. діячів культури у між­воєн. період. Для виявле­н­ня і під­тримки творчості письмен­ників Рада К. л. проводить літ. конкурси, для найталановіших дітей організовано літ.-поет. клуб «Ільхам».

Для сучас. кримськотатар. про­зи характерна традиційність культури ісламу (суфізм, етика Корану). Проза кін. 20 — поч. 21 ст. — це повісті Ш. Рамазанова і Т. Халілова, оповіда­н­ня Е. Умерова та ін. На від­міну від сучас. укр. літ-ри, яка роз­вивається в контекс­ті спільноєвроп. естет. пошуків, у сучас. кримськотатар. прозі мало ознак пост­модернізму чи авангарду: їхній вплив простежується у творах Т. Халілова (досліджує по­граничні стани люд. існува­н­ня, що робить його письмо близьким до філософії екзистенціалізму, зокрема у повісті «До остан­нього подиху») та Г. Усеїнової (у її худож. манері від­чувається класична європ. літ. традиція, напр., в оповідан­ні «Айше»).

Майстер сучас. кримськотатар. малої прози Е. Умеров в оповідан­ні «Самотність» роз­повів про остан. день життя пса Сабирли, через світо­гляд якого подав найдраматичнішу сторінку в історії крим. татар. У пошуках нац. ідентичності пись­мен­ники звертаються до істор. минулого крим. татар, реалій сучас. життя, внутр. світу людини. Серед сучас. кримськотатар. прозаїків і поетів — Л. Алядінова, Е. Аміт, С. Суле­йманов та ін. Ав­тори літ-ри для дітей: Н. Аметова, А. Кокієва, Н. Умеров, С. Нал­бандова, А. Османова, С. Усеїнов, Е. Усеїнова, З. Хайрединова. Сучасну К. л. пред­ставлено різ­номаніт. жанрами. Серед нових повістей і оповідань варто ви­окремити тво­ри Н. Умерова «Кочув» («Пере­їзд»), І. Абдурамана «Юкъусыз геджелер» («Без­сон­ні ночі»). Найкращим романом сучас. К. л. дослідники вважають «Сенин йыл­дызынъ» («Твоя зірка») С. Емінова.

На поч. 1990-х рр. опубл. низку публіцист. статей сучас. кримськотатар. письмен­ників, присвяч. про­блемам К. л. Важливим фактором ви­вче­н­ня К. л. є виявле­н­ня істор. причин зароджен­ня і становле­н­ня літ-ри крим­ськотатар. діаспори на­прикін­ці 19 — у 1-й пол. 20 ст., що до­зволяє встановити причин­но-наслідк. звʼязок між конкрет. подіями та творчістю письмен­ників, провести паралелі між літ-рою крим. татар Добруджі і К. л. Рад. Криму, а також літ-рами споріднених тюрк. народів. Література крим. татар, які проживають у Румунії, про­йшла кілька етапів. Нац. самосві­домість та істор. памʼять про вимушено покинуту батьківщину ніколи не полишала крим. татар, які оселилися в Румунії.

Вони не можуть забути свої істор. звʼязки з Кримом і в своїй літературі, піснях по­стійно звер­таються до теми поверне­н­ня. У такій ситуації нац.-патріот. тема­тика стала домінуючою в літературі крим. татар, які проживають у Румунії. У силу особливостей роз­витку К. л. До­бруджі саме як емі­грант., нац.-патріот. тематика, детермінов. прагне­н­ням інтелігенції повернутися в лоно істор. батьківщини і ви­значити нац. самоідентифікацію, посідає особливе місце в худож. творах кримськотатар. письмен­ників діаспори в Румунії. Окремі аспекти роз­витку літ-ри кримсько­татар. діаспори Румунії висвітле­но у дослідж. Н. Мамут, Дж. Карасу, А. Аксу та ін. На 1-му етапі роз­витку нац. самосві­домості гол. атрибутами є від­родже­н­ня історії, нац. фольклору та літ-ри. Саме усві­домле­н­ня і пере­осми­сле­н­ня спіл. істор. минулого ста­ло лейтмотивом творчості багатьох кримськотатар. письмен­ників у між­воєн. час. Перед­умовою до пробудже­н­ня нац. са­мосві­домості і зароджен­ню К. л. у Румунії стала втрата провінції До­бруджа. Політика Румунії зво­дилася до прагне­н­ня асимілювати крим. татар, перед­бачала заселе­н­ня румунами тер. їхньо­го компакт. прожива­н­ня. Обста­вини зародже­н­ня К. л. у Румунії ускладнювалися від­сутністю під­тримки з боку Криму, недо­статністю твор. звʼязків з материк. літ-рою, які зводилися до неофіц., спорадич. контактів. К. л. у Румунії роз­вивалася за не­сприятливих сусп. і культурно-істор. умов.

Перший етап на­прикінці 19 ст. повʼязаний з появою період. друку в До­бруджі. На пошире­н­ня період. преси і літ-ри знач. вплив мав І. Гас­принський, який об­стоював ре­формува­н­ня системи освіти в мусульман. світі та актив. роз­виток друку. Роз­виток період. преси, у свою чергу, дав поштовх до появи худож. літ-ри в Румунії, оскільки на той момент друков. ви­да­н­ня залишалися єди­ною трибуною для кримськотатар. інтелігенції. Один із засн. літ-ри кримськотатар. діаспори в Румунії — М. Ніязі. На поч. 1930-х рр. осн. ви­да­н­ням став ж. «Emel».

Література крим. татар у Румунії від­ображала класичні риси літ-ри діаспори: но­стальгія за батьківщиною і прояви ре­гіоналізму. К. л. у До­бруджі досягла роз­квіту в 1930–40-х рр., коли закладено основи прози і драматургії крим. татар, які про­живають в Румунії. У 1930-х рр. у До­бруджі бурхливо роз­вивалася драматургія. 1933 Н.-А. Фа­зил опублікував у ж. «Emel» пʼє­си «Cavşılık» («Молодість»), «Caş fidanlar» («Молоді пагони»), «Qı­rım» («Крим»). 1931 М.-В. Юртсевер склав вірш «Ніч на Курбан-байрам», який згодом транс­­формував у пʼєсу, по­ставлену 1974 у Стамбулі. 1934 написав «Qart man caş arasında» («Між старими і молодими»), «Toy» («Ве­сі­л­ля»), «Bayram» («Свято»). Пʼє­са «Tılsımlı Yumurta» («Чарівне яйце») стала однією з перших комедій в літературі крим. татар Румунії. У драм. творі «Sönmeyen ateş» («Незгасний вогонь» роз­крив глибин­ні причини еміграції крим. татар із батьківщини на прикладі одного кримськотатар. роду. 1940 І. Зіяед­дін на основі нац. кримськотатар. епо­су створив пʼєсу «Чорабатир», у якій під­креслив єд­ність тюрк. народів, нерозривно повʼяз. спіл. мовою, культурою та істор. минулим.

К. л. роз­вивалася у тісних контактах із сучас. укр. і зарубіж. літ-рами. Кримськотатар. пись­мен­ники під­тримували контакти з колегами із Туреч­чини, Латвії, Румунії, Польщі, брали участь у літ. симпозіумах, зу­стрічах, семінарах. За твори, написані крим­ськотатар. мовою, встановлено премії ім. І. Гас­принського та ім. Е. Шемʼї-заде, Між­нар. премію ім. Б. Чобан-заде. Створ. Союз кримськотатар. письмен­ників. Не­зважаючи на труднощі, сформовано бібліотечну ме­режу, де пред­ставлено К. л., на­лагоджено випуск газет і жур­на­лів кримськотатар. мовою, навч., худож. і наук. літ-ри. Художні твори виходять у літ. ж. «Йыл­дыз» («Зірка»). Аналізуючи сучас. стан К. л., необхідно враховувати про­блему пере­кладу кримськотатар. писемності з кирилиці на латиницю. Спеціальність «кримськотатар. мова і література та пере­клад» від­крито у Крим. інж.-пед. університеті, Таврій. університеті (обидва — Сімферополь), Ін­ституті філології Київ. університету (2014).

Літ.: Кримський А. Література крим­ських татар // Студії з Криму. К., 1930. Т. 1–9; Конуфат К. К истокам крым­скотатарской литературы: Две поэмы о Юсуфе // Kasevet. 1966. № 1; На­­гаев С., Фазылов Р. Къырымтатар эде­бияты тарихына бир назар (По­гляд на історію кримськотатарської літератури) // Йылдыз (Зірка). 1989. № 4; Ос­­ман А. Література, що вертається з ви­гна­н­ня // ЛУ. 1993, 10 черв.; Абду­раман И. Несиримизге бир назар // Йылдыз. 1999. № 2; Эдемова У. Мил­лий драматургиямыз тикненильмели // Там само; Усеинов Т. Крымскота­тар­ская дворцовая литература XV–XVII веков // Культура народов Причер­но­морья. 2001. № 25; «Я никого не забуду…»: Сб. прои­зведений крымско­татар. писателей 1913–1940 гг. Сф., 2001; Фазылов Р., Нагаев С. Къырымтатар эдебиятынынъ тарихы: Къыскъа бир назар (Історія кримськотатарської лі­­тератури: Короткий аналіз). Сф., 2001; Юнусова Л. С. Крымскотатарская ли­­тература: Сб. прои­зведений фольклора и лит-ры VIII–XX вв. Сф., 2002; Крым­ский А. Къырымтатарларнынъ эдеби­яты. Литература крымских татар. Сф., 2003; Самотній пілігрим: Сучасна крим­ськотатар. проза. К., 2003; Рослав­­це­­ва Л. И. Крымские татары. Образо­ва­ние, литература и искус­ство // Тюрк. наро­ды Крыма: Караимы. Крым. татары. Крым­чаки. Москва, 2003; Крымско­­та­тар­ская литература. Сф., 2005; Деяте­ли крым­скотатарской культуры; Къуртнезир.

Українсько-кримськотатарські літературні звʼязки. Багатовікові культурно-екон. звʼяз­ки кримськотатар. й укр. народів мало досліджені в історіо­графії та культурол. науці, окре­мі спроби ви­вче­н­ня були не комплексними, а локальними, фрагментарними. Неви­вченими залишаються майже всі сфери взаємодії, культур. обміну, спів­­­­існува­н­ня двох народів, зокрема лінгвістики, фольклору, історії, літ-ри, побуту. Це стосується й кримськотатар. тема­тики в українській та укр. в крим­ськотатарській літ-рах. Тематика прямих нащадків крим. татар (напр., печенігів, половців) зу­стрічається в древ. літ. памʼят­ках Київ. Русі, давньословʼян. літописах, давньоукр. «Повісті минулих літ» (складена 1113 Не­стором-літописцем у Києво-Пе­чер. лаврі), «Слові о полку Ігоре­вім» та ін.; згадува­н­ня про крим. татар наявні в поемі Симона Пекаліда «Про Острозьку війну під Пʼяткою» (під імʼям «кімерійці»); «Спів­аках» Бартоломея Зиморовича (усі — 16 ст.), «Вір­шах на жалісний погреб шляхетного рицаря Петра Конашевича-Сагайдачного» Касіяна Са­ковича, віршах Лазаря Барановича (напр., «Татарин плюндрує, як в себе, кочує»), поемі Семена Дівовича «Роз­мова Великоросії з Малоросією» (усі — 17 ст.) та ін.

Особливою сторінкою в літ-рах наших народів постають події серед. 17 ст., коли досягла апогею Визв. війна під проводом Б. Хмельницького за незалежність України. Картини тієї епохал. спіл. боротьби укр. і кримськотатар. народів проти польс. шляхти зна­йшли широке висвітле­н­ня не тільки в історії, а й у літ-рах наших народів. У серед. 17 ст. кримськотатар. поет Джанмухам­мед, спираючись на багатий фактол. матеріал та істор. події, свідком яких був, написав поему «Тугайбей». Едіп Ефенді присвятив цим подіям поему «Сефернаме» («Поема про похід»). Ці твори в уривках ді­йшли до наших днів; вони першими в історії літ-р наших наро­дів показали героїку того періоду історії, створили образи велич. по­статей — Б. Хмельницького, Іслама-Ґірея ІІІ, пере­коп. полководця Тугай-бея.

Цікаві для дослідників дані містить ста­т­тя О. Акчокракли «Татарська поема Джан-Мухамедова про похід Іс­лам-Гірея спільно з Бог­даном Хмельницьким на Польщу 1648–1649 рр.» // «Східний світ», 1930, № 3. Цій тематиці присвяч. роман Ш. Алядіна «Тугъайбей» (не­закінч.). Драматизм подій того часу зна­йшов від­ображе­н­ня у романах сучас. укр. письмен­ни­ків «Я — Бог­дан» П. Загребельного, «Мальви» Р. Іваничука та ін. Певну роль у взаємо­проникнен­ні культур наших народів зіграло Крим. ханство. Невільниц. міграція українців у Крим і назад, як це, може, не звучить па­радоксально, створила сприятливий ґрунт для взаємо­проникне­н­ня і взаємо­збагаче­н­ня культур.

Це можна простежити у фольклорі, музиці, писем. па­мʼятках. Тюрк.-укр. двомовність 10–18 ст. зумовлена істор., геогр. та етногр. факторами, значна частина термінів в укр. говори пере­йшла з кримськотатар. та ногай. мов. 80 % тюркізмів (крим­татаризмів) в укр. мові — результат укр.-кримськотатар. вза­ємин протягом тривалого істор. періоду. В укр. пісні «Чорнії бро­ви, карії очі» і кримськотатар. «Къара кер атым» схожа мелодія. Укр. кобза і давньокримськотатар. къобуз мають не тільки лексичну спільність у на­звах, але й однакову історію. Укр.-кримськотатар. культурні і літ. звʼязки набули подальшого роз­витку в 19 ст. Кримськотатар. тематика наявна у поет. (поеми «Гайдамаки», «Іржавець», балада «У тієї Катерини», повість «Художник» та ін.) і худож. творчості Т. Шевченка. Ґрунт. зна­н­ня рукопис. і друков. джерел допомогло успішно виконати 1842 замовле­н­ня на виготовле­н­ня іл. до кн. «История князя Италийского, графа Су­ворова-Рымникского, генералис­симуса рос­сийских войск» М. Полєвого.

Серед малюнків є кілька робіт, присвяч. крим. тематиці: «Суворов у кримського хана Шагін-Ґірея», «Суворов на святі на честь угоди з татарами», «Суворов у Муса-бея». Т. Шевченко виконав ескіз «Б. Хмельницький перед кримським ханом» (1857). Він першим в укр. образотвор. мистецтві написав кар­тини, де зображено крим. ханів Іслама-Ґірея ІІІ, Шагіна-Ґірея, ін. знат. крим. татар. Тональність Т. Шевченка стосовно крим. татар пояснюється тим, що його уявле­н­ня про Крим. ханство, походи запорожців за Пере­коп, під Гезлев (нині Євпаторія) і Кафу (нині Феодосія), походи кримців в Україну, склалося під час навч. у С.-Петер­бур. АМ. На­прикінці 19 — на поч. 20 ст. в укр. літературі кримськотатар. тематика за­звучала зовсім ін. акордами, тональність радикально змінилася, фарби стали більш яскравими, соковитими, шляхетними (оповіда­н­ня «Під мінаретами», «В путах шайтана», «На камені» М. Коцюбинського; за ними О. Муратов зняв х/ф «Та­тарський триптих»).

Кримськотатар. тематику роз­роблено у творчості Лесі Українки. Крим став другою колискою таланту укр. поетеси. Багато її творів, написаних на цій землі, навіяні крим. враже­н­нями (віршов. цикли «Кримські спогади», «Кримські від­гуки», поема «Іфігенія в Тавриді»). Поетеса, як і багато хто з її сучасників, вважали Крим «татар. краєм». Опинившись на цій землі, вона шукала авто­графи минулого крим. татар, цікавилася їхньою культурою і побутом. На поч. 20 ст. зріс інтерес су­спільства до К. л. І. Франко 1915 написав фундам. ст. «Кримський хан Газі Гірей (1588–1607). I дещо з його віршів». Вагомий вне­сок у становле­н­ня і роз­виток укр.-кримськотатар. літ. звʼяз­ків зробив А. Кримський.

Вважаючи себе українцем, він не забував про батьківщину своїх предків — Крим. Учений пере­бував у по­стій. контактах із діячами культури, зокрема І. Гас­принським, Б. Чобан-заде, О. Акчокракли, А. Лятіф-заде, істориком Я. Кемалем. А. Кримський ініціював створе­н­ня «Короткої антології кримськотатарської поезії», ви­да­н­ня якої стало явищем в історії кримськотатар. й укр. куль­тур. Антологію вміщено у його фундам. пр. «Студії з Криму» (К., 1930). У 1920–30-і рр. досягнуто деяких результатів в освоєн­ні укр.-кримськотатар. літ. і культур. просторів. У харків. ж. «Червоний шлях» (1927, № 12) А. Лятіф-заде опублікував українською мовою ст. «Короткий огляд крим­ськотатарської літератури» із заг. характеристикою К. л. від 13 ст. Укр. поезія (зокрема вірші Т. Шев­ченка) стала на­дба­н­ням крим. татар у 2-й пол. 1930-х рр. 1939 уперше пере­кладено крим­сько­татар. мовою «Заповіт» Т. Шев­чен­ка (пере­кладач Ш. Алядін від­знач. ювіл. меда­л­лю Т. Шевченка).

1940 ви­дано «Ви­брані вірші» Т. Шевченка кримськотатар. мовою. Один із сучас. дослід­ників укр.-кримськотатар. звʼяз­ків О. Губар у б-ці Музею-квартири П. Тичини (Київ) зна­йшов бл. 20-ти джерел, що висвітлюють історію кримськотатар. куль­тури і літ-ри. Це збірки творів ре­пресов. і знищ. діячів кримськотатар. культури і літ-ри — А. Гірайбая, Б. Чобан-заде, А. Ля­тіф-заде, У. Іпчі, О. Акчокракли, М. Джавтобелі та ін.

Із початком масового поверне­н­ня крим. татар на­прикінці 1980-х — на поч. 90-х рр. на істор. батьківщину почався новий етап у роз­витку укр.-кримськотатар. літ. звʼязків. Укр. і кримськотатар. поети, пере­кладачі А. Мойсієнко, Д. Кононенко, В. Гуменюк, Ш. Селімов, А. Велієв, Ю. Теміркая та ін. з ентузіазмом узялися за художні пере­клади творів класиків і сучас. авторів. Осо­блива роль у від­роджен­ні і роз­витку укр.-кримськотатар. літ. звʼязків належить сучас. укр. поету-модерністу, пере­кладачу з тюрк. мов М. Мірошниченку. Завдяки йому в пере­кладах українською мовою ви­йшли твори багатьох кримськотатар. авторів, здійсне­но ви­да­н­ня двомов. книг Ю. Кан­дима «Сары ань — Жовта мить» (1997), Ю. Теміркая «Ёл узериндеки ярыкъ — Світло над дорогою» (2001; обидві — Київ), під­го­товлено зб. поезій Ш. Алі «Мерджан данелери — Коралові камін­ці». Уклав укр. і кримськотатар. мовами антологію кримськотатар. поезії «Кунештен бир парча — Окрушина сонця» (2003, із Ю. Кандимом), що охоплює твор­чість авторів 13–20 ст., зб. «Бра­ма Сходу: Золоті сторінки крим­ськотатарської поезії» (2004), «Молитва ластівок: Антологія кримськотатарської прози XIV–XX століть» (2005, кн. 1; 2006, кн. 2; усі — Київ).

У видавництві «Доля» (Сімферополь) 1999 на­друковано укр. і кримсько­татар. мовами твори Т. Шевчен­ка у кн. «Далекий і близький Шевченко — Узакъ ве якъын Шевчен­ко». 2004 у Сімферополі окремою книгою ви­дано поему «Кав­каз» 4-ма мовами: укр., кримськотатар., рос. та англійською. Ви­йшли ви­брані твори Лесі Укра­їнки в двох книгах — «Квітка на долоні вічності — Бакъийлик аву­чындаки чечек» і «Лісова пісня — Орман тюркюси» (2001). У 2002 від­булася премʼєра ви­стави «Лі­сова пісня» у Кримськотатар. муз.-драм. театрі (реж.-поста­новник А. Сеїтаблаєв), що з успіхом йшла у театрах України, Туреч­чини, Румунії. Під­готовлено до ви­да­н­ня цикл крим. оповідань М. Коцюбинського, роз­почато роботу з укла­да­н­ня «Великого українсько-кримсько­татарського словника». Великий внесок у зміцне­н­ня укр.-крим­ськотатар. культур. і літ. звʼязків належить Всеукр. інформ.-куль­тур. центру у Сімферополі. За його під­тримки ви­дано книги Ле­сі Українки, зб. віршів Ю. Кандима «Умют йипи» («Нитка надії», Сф., 2001).

Історії укр. і кримськотатар. народів тісно пере­плетені. Взаємо­проникне­н­ня і взаємо­збагаче­н­ня, взаємна інтеграція нац. культур і літ-р є істор. явищем. На­дба­н­ня культури кожного народу стає заг. на­дба­н­ням цивілізації. З окремих нац. культур і літ-р утворюється заг.-люд. куль­тура і літ-ра.

Літ.: Кононенко Д. Тарас Шевченко кримськотатарською мовою // ЛУ. 1999, 25 листоп.; Кандим Ю. До пита­н­ня історії і сучасного стану українсько-кримськотатарських літературних звʼяз­ків // КСв. 2003, 26 верес. — 3 жовт.

Ю. У. Кандимов

Завантажити статтю