Запоріжжя

Визначення і загальна характеристика

ЗАПОРІ́ЖЖЯ (до 1921 — Олександрівськ) — місто обласного значе­н­ня, адміністративний, економічний, культурний центр Запорізької області. Знаходиться на обох берегах Дні­пра, там, де його русло роз­ділене о-вом Хортиця (довж. 12,5 км, шир. 3 км), за 633 км залізницею (автошляхами — 544 км) від Києва. Містом протікають невеликі річки Суха та Мокра Московки, Кушугум, Верх­ня Хортиця. Площа 330,9 км². Насел. 810 620 осіб (2001, складає 92 % до 1989): українців — 71 %, росіян — 25 %. Проживають також євреї, греки, вірмени, цигани. Вузол залізниць і автомоб. шляхів; аеропорт, Запорізький річковий порт. Транс­порт­на інфра­структура: автобусні (бл. 100), тролейбусні (13) та трамвайні (12) маршрути. Поділяється на Жовтневий, Заводський, Комунарський, Ленінський, Орджонікідзевський, Хортицький, Шевченківський (під­порядк. смт Тепличне) р-ни. Приміс. зона охоплює Запоріз., Вільнян., Оріхів., Василів. і Камʼянсько-Дні­пров. р-ни. Гол. вулицею міста є про­спект Леніна, що пере­тинає майже всю лів­обережну частину (довж. бл. 11 км, одна з найдовших вулиць Європи). У З. зосереджено бл. 65 % продуктив. потужностей і бл. 43 % насел. Запоріз. обл. Міста-по­братими: Лінц (Австрія), Лахті (Фінляндія), Бельфор (Франція), Обергаузен, Маґдебурґ (обидва — Німеч­чина), Новокузнецьк (РФ), Бірмінґем (Велика Британія), Ічан (Китай).

Найдавніші стоянки первіс. людини у річк. долині Дні­пра від­носять до епохи серед. палеоліту. На пн. околиці міста зна­йдено камʼяні знаря­д­дя праці доби пізнього палеоліту (понад 15 тис. р. тому). На о-вах Середній Стіг і Дурна Скеля, а також в ур­очищі Сагайдачний виявлено похова­н­ня та поселе­н­ня доби бронзи (3–2 тис. до н. е.). У с. Вознесенка (нині у межах міста) зна­йдено форми для від­лива­н­ня бронз. речей (поч. 1 тис. до н. е.). Побл. упр. «Дні­про­енерго» роз­копано понад 30 скіф. (4 ст. до н. е.), побл. телевіз. вежі та заг.-осв. школи № 68 — 6 сармат. (2 ст. до н. е. — 2 ст. н. е.) курганів. Значну істор. цін­ність становить т. зв. Вознесен. скарб (8 ст.) — озброє­н­ня та кінське спорядже­н­ня (серед них — понад 1400 золотих і сріб. обпалених вогнем предметів). Низка дослідників стверджує, що саме на о-ві Хортиця 972 загинув князь Київ. Русі Святослав Ігоревич. Побл. сучас. З. існував грец. пере­віз через Дні­про — Крарійський, про який у 10 ст. згадував у своїй праці «Про управлі­н­ня імперією» імператор Візантії Костянтин VІІ Багрянородний. Його після захопле­н­ня татари на­звали Кічкаським (на картах 18 ст. по­значений як Великий татарський). Згідно з літопис. джерелами, 1103 у р-ні о-ва Хортиця отримали пере­ломну пере­могу над половцями руські князі Святополк і Володимир. 1552 на о-ві Мала Хортиця (Байда) князь Д. Вишневецький збудував деревʼяно-земляний замок, який історики вважають прототипом Запороз. Січі (див. також Запорожжя). 1612 побл. сучас. балки Совутина зведено укріпле­н­ня геть­маном України П. Сагайдачним. 1648 побл. Кічкас. пере­возу війська Б. Хмельницького роз­громили польс. гарнізон. Виникне­н­ня міста повʼязане з будівництвом Дні­пров. укріпленої лінії на­прикінці 18 ст. На тер. сучас. З. 1771 роз­почато спорудже­н­ня однієї з семи фортець — Олександрівської (спочатку її закладено 1770 за 2 км побл. р. Мокра Московка, але через не­вдало обране місце будівництво пере­несено). Згідно з планами центр. влади Рос. імперії ця укріплена лінія повин­на була, з одного боку, захистити край від татар. нападів, а з ін. — забезпечити посиле­н­ня контролю над землями Війська Запорозького. Олександрів. фортецю будували 1770–75 військ. інж. команда на чолі з під­полковником В. фон Фредерсдорфом (перший комен­дант) і держ. селяни. Вона мала форму 15-кут. зірки, за­ймала пл. бл. 130 га. Від поч. існува­н­ня фортеці побл. почав формуватися форштадт (перед­містя), у якому проживали військові, будівельники з сімʼями, частина держ. селян і місц. запороз. козаків. Згодом навколо виникло декілька нових насел. пунктів, у яких роз­ташовувалися військові та 5 тис. кріпос. селян. 1772 побл. р. Кушугум побудовано вапняний завод. У на­ступ. році при фортеці від­крито школу. 1783 у поселен­ні при фортеці мешкало 1230 осіб (886 чоловіків і 344 жінки). 1785 його пере­творено на посад Олександрівськ і введено до складу Новомоск. пов. Катеринослав. намісництва. 1789 сюди прибули зі Сх. Прусії німці-меноніти, внаслідок чого виникло 8 нім. колоній. 1796 за зав­да­н­ням фаворита Катерини ІІ П. Зубова роз­роблено та затверджено проект пере­творе­н­ня Олександрівська на одне з найбільших міст регіону. Побл. Кічкас. пере­возу запланували побудувати порт і верф. Однак унаслідок смерті у листопаді 1796 Катерини ІІ проект П. Зубова майже не був реалізований. 1797 ліквідовано Дні­пров. лінію, 1798 — Олександрів. фортецю. 1802 Олександрівськ уві­йшов до Катеринослав. губ. Від 1806 — повіт. місто. Олександрівськ не виправдав сподівань, які на нього покладала рос. влада. У 1-й пол. 19 ст. його роз­виток від­бувався повільно. 1795 тут нараховувалося 96 дворів, у яких проживало 1230 осіб, 1804 — від­повід­но 387 і бл. 2,5 тис., 1859 — 428 і 3108. У 1860-х рр. із камʼяних споруд в Олександрівську були лише 3 адм. будинки, вʼязниця та продовол. склад. Більшість олександрівців за­ймалася землеробством або ж промислами та торгівлею, повʼязаних з с.-г. виробництвом. Сут­тєві зміни в Олександрівську від­булися у пореформен. період. У 2-й пол. 19 ст. у ньому щороку проводили 3 ярмарки, щотижня збирали базари. Знач. роз­витку міста сприяло будівництво Лозово-Севастоп. залізниці. У листопаді 1873 від- крито від­різок Лозова–Олександрівськ, 1874 почергово — Олександрівськ–Мелітополь та Мелітополь–Сімферополь. Зі спорудже­н­ням Лозово-Севастоп. залізниці Олександрівськ пере­творився на один зі знач. транзит. пунктів з пере­везе­н­ня вантажів, насамперед хліба. 1902 закладено 2-гу чергу Катеринин. залізниці: Пологи–Кривий Ріг. На базі колиш. залізнич. майстерень нині працюють ВАТи «Запорізький механічний завод» (1873) та «Запорізький електровозоремонтний завод» (1905). У цей період місто стало провід. центром с.-г. машинобудува­н­ня Пд. України. Від 1863 ведуть свій від­лік ЗАТ «Запоріз. автомобілебуд. завод» (див. «АвтоЗАЗ-ДЕУ») і ВАТ «Запорізький кабельний завод». Саме в цьому році від­крито гол­ланд. промисловцем А. Копом завод с.-г. машин. Працювали також маш.-буд. заводи Я. Бадовського (1880), Леппа і Вальмана (1887), О. Циглера (1891), І. Кацена (1894). Вони випускали плуги, сівалки, молотарки та ін. с.-г. техніку, яка користувалася попитом на знач. частині тер. Рос. імперії. Понад 130-річну історію має ЗАТ «Запорізький інструментальний завод ім. Войкова», який засн. Мензісом як мех. і мідноливар. завод (1879). У 1904 введено в екс­плуатацію залізнич. Кічкас. міст. 1893–1904 від р. Мокра Московка до центру міста побудовано водогін. 1910 його довж. досягла 14 км. Для забезпече­н­ня електро­енергією казен. установ, будинків замож. олександрівців і освітле­н­ня вулиць 1911 побудовано електро­станцію. На поч 20 ст. в Олександрівську працювало 47 різних заводів і ф-к, 40 ремісн. майстерень, мережа аптекар. магазинів, 11 пред­ставництв банків, 3 нотаріал. контори; було 8 тис. будинків, 95 вулиць (7 забрукованих). 1903 торг. оборот під­приємств міста склав 25 млн рублів. На них працювало бл. 10 тис. робітників. 1869 Вознесенів. учитель Я. Новицький (згодом — чл.-кор. ВУАН, засн. і 1-й дир. Запорізького обласного крає­знавчого музею) організував перші екс­курсії з ви­вче­н­ня запоріз. краю. У 1900-х рр. функціонувало 20 початк. заг.-осв. шкіл, 5 реал. і 5 комерц. училищ, 2 чол. і 1 жін. гімназії. 1900 від­крито середнє семикласне мех.-тех. училище, 1903 — Маріїн. училище для глухонімих. 1897 в Олександрівську мешкало майже 19 тис., 1914 — 63,6 тис. осіб. Під час рев. подій 1905–07 від­бувалися масові демонстрації. З поч. 1-ї світової війни до армії мобілізовано понад 30 % робітників. Скоротилося виробництво на під­приємствах легкої та харч. пром-стей. Низку місц. під­приємств пере­ключили на випуск продукції для воєн. потреб. Напр., завод землероб. машин і знарядь АТ А. Копа лише 1916 виготовив 316 бомбометів. 1914 з Варшави еваку­йовано авторемонтні майстерні 3-го від­діл. Центр. майстерень, 1915 — завод АТ «Борман, Шведе і Ко», 1916 з Петро­града (нині С.-Петербург) — завод авіац. моторів АТ Дека (нині ВАТ «Мотор Січ»), з Риґи — дротово-цвях. завод (нині ВАТ «Запорізький стале­прокатний завод»). У звʼязку зі зро­ста­н­ням військ. виробництва, для якого потрібно багато робітників, прибу­т­тям знач. кількості біженців і еваку­йованих чисельність насел. за 2 р. збільшилася майже на 10 тис. і 1916 становила 72,9 тис. осіб. У ході Визв. змагань 1917–21 влада неодноразово змінювалася. На виборах у липні 1917 до міської думи пере­могу (бл. 60 %) отримали меншовики та есери, 2-е і 3-є м. поділили євр. і укр. соціаліст. блоки. Восени 1917 Олександрівськ уже контролювали війська, під­порядк. УЦР. У місті були сформовані 2 курені вільного козацтва — «Січ» і «Хортиця». Від 12 до 15 грудня 1917 у Олександрівську від­булися бої між військами УЦР і більшовиками, внаслідок яких остан­ні за­знали поразки. Однак досить швидко їм на допомогу пі­ді­йшли загони балт. матросів, червоногвардійців із Москви, Петро­града та Катеринослава (нині Дні­пропетровськ). 2 січня 1918 в Олександрівську встановлено більшов. владу. Проте завершити політику, спрямовану на докорін­ну зміну існуючих соц.-екон. від­носин, більшовики не встигли. 18 квітня 1918 після запеклих боїв до Олександрівська уві­йшли австро-нім. війська. Була від­новлена влада УЦР, яку пізніше змінила влада геть­мана П. Скоропадського. У 2-й декаді листопада 1918 місто захопили війська Директорії, зокрема частини Катеринослав. респ. коша під командува­н­ням М. Горобця. У грудні 1918 знову встановлено владу більшовиків. Від 10 липня 1919 місто пере­бувало вже у руках денікінців, від жовтня того ж року його контролювали махнов. дивізії. Протягом зими 1920 на тер. запоріз. краю знову поширено більшов. владу. Подолавши, багато в чому завдяки допомозі махновців, війська А. Денікіна, рад. командува­н­ня почало шукати шляхи для знище­н­ня махнов. руху. 8 січня 1920 Рев­військрада махновців, яка знаходилася тоді в Олександрівську, отримала наказ про від­правле­н­ня на польс. фронт. У свою чергу Н. Махно висунув вимогу ви­знати автономію Катеринослав. і Таврій. губ. та під­писати військ. договір. Така позиція не задовольнила більшов. кер-во. 9 січня Н. Махна та його прибічників оголошено поза законом. Навесні 1920 у місті черговий раз роз­горнулося активне рад. «будівництво». Але його зі­рвав на­ступ білогвардійців під командува­н­ням П. Врангеля, які до цього змогли утриматися в Криму. 19 вересня 1920 вони зайняли Олександрівськ та 29 вересня вже навіть були в межах Донбасу. Після від­чут. поразок білогвардій. військ 23 жовтня 1920 війська Червоної армії повернулися до міста. У цих боях союзниками Червоної армії знову були махновці, які гол. за­грозу для себе вбачали саме у білогвардійцях. Після захопле­н­ня Криму та остаточ. поразки білого руху на Пд. більшовики вдруге ро­зірвали угоду з махновцями. Залучивши велику кількість військ, більшовикам вдалося остаточно роз­громити махнов. рух (знач. мірою через те, що рядові пов­станці досить часто просто не бажали воювати з червоногвардійцями). Н. Махно та його армія залишили поміт. слід в історії Олександрівська. Він особисто вважав Олександрівськ, як і рідне містечко Гуляйполе (нині місто Запоріз. обл.), базовою тер. для свого пов­стан. війська. У липні 1920 місто стало центром губернії. 23 березня 1921 набула чин­ності По­станова ВУЦВК «Про пере­йменува­н­ня Олександрівської губернії в Запорізьку, міста Олександрівка в місто Запоріж­жя». Унаслідок воєн. дій 1918–20 та голоду 1921–22 насел. З. порівняно з 1916 зменшилося вдвічі. За­гроза масової загибелі при­звела до того, що з міста лише 1921–22 виїхало 6 тис. мешканців. У грудні 1922 Запоріз. губ. ліквідовано, і З. уві­йшло до складу Катеринослав. губ., але вже в березні 1923 стало центром Запоріз. округи. 15 вересня 1930 місто виділено в окрему адм.-тер. одиницю, яка під­порядковувалася без­посередньо центру. Від 1932 — у складі Дні­проп. обл. 1939 утвор. Запоріз. обл. і З. на­дано статус обл. центру. До поч. 1925 у З. від­новлено довоєн­ні екон. показники. На той час у місті працювали 32 чавуноливарні та металооб­робні під­приємства, 6 заводів с.-г. машинобудува­н­ня, 8 пром. млинів, 6 маслозаводів, 5 шкіряних заводів, тютюн. і цукерк. ф-ки, спиртогорілчаний, ковбас. і хлібопекар. заводи. Від­новлен­ню економіки та соц. сфери дещо сприяла НЕП. 1925 діяло 624 ку­стар. під­приємства, 650 під­приємств торгівлі, серед яких 100 — держ., 82 — кооп., ін. — приватні. За роки довоєн. пʼятирічок З. пере­творили на велике індустріал. місто. Символом індустріалізації не лише З., а й всього СРСР став Дніпрогес. Його будівництво 1927–32 було пере­могою більш ніж 200-річ. зусиль, докладених до від­кри­т­тя прямого судноплавства на Дні­прі. Знач. обсяг робіт виконано вручну десятками тисяч робітників, пере­важно колиш. селян, пролетаризованих під час сталін. колективізації с. господарства, та засуджених. Одночасно з будівництвом Дні­прогесу у місті були споруджені вогнетрив. (нині «Запоріжвогнетрив»), коксохім. (нині «Запоріжкокс»), металург. (нині «Запоріж­сталь»), карборунд. (нині «Запорізький абразивний комбінат»), алюмінієвий (нині «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат»), феро­сплав. (нині «Запорізький завод феро­сплавів»), інструментал. сталей (нині «“Дні­проспец­сталь” Електрометалургійний завод ім. А. Кузьміна», усі — ВАТ), магнієвий (нині казен­не під­приємство «Запорізький титаномагнієвий комбінат») заводи. Від засн. 1928 під час будівництва Дні­прогесу центр. мех. майстерень веде свій від­лік ЗАТ «Запорізький завод важкого кранобудува­н­ня». Від­так у 1930-х рр. З. стало одним із центрів з виробництва чорних і кольор. металів, важкої промисловості та електро­енергетики СРСР. 1937 у З. виготовляли 60 % феро­сплавів, 100 % магнію, 20 % стал. листа в СРСР. До 1941 виробництво цієї продукції за обсягами збільшилося вдвічі. 1925 у З. мешкало 47,5 тис., 1939 — 281,8 тис. осіб. У червні 1932 містом почав курсувати перший трамвай. 1940 у З. було 226 км водо­провід. (забезпечували подачу 130 л води за добу на кожного мешканця) та 76 км ка­налізац. мереж, довж. трамвай. маршрутів досягала 75 км, функціонували 33 школи, 21 дитсадок, 2 дитбудинки, 11 лікарень, 25 амбулаторій. 1931–41 у З. пере­бував Нац. укр. драм. театр ім. М. Заньковецької (нині у Львові). З нападом нацист. Німеч­чини на СРСР низку запоріз. під­приємств пере­профільовано на випуск воєн. продукції, тисячі запоріжців вступили до лав Червоної армії. 22 липня 1941 нім. авіація здійснила перше бомбардува­н­ня З., а 18 серпня нім. моториз. частини захопили о-в Хортиця та прав­обережну частину міста. Щоб затримати на­ступ нім. військ, було зруйновано залізнич. міст через Дні­про та частково греблю Дні­прогесу. Під­рив греблі без попередже­н­ня призвів до знач. жертв серед рад. військових і мирного населе­н­ня. Водночас хвиля води змила кілька ворожих пере­прав і знищила нім. під­роз­діли, які опинилися у зоні затопле­н­ня. За короткий час запоріжцям вдалося вивезти (евакуацію роз­почато 6 серпня) на Сх. 22 заводи союз. значе­н­ня (металург. і маш.-буд.), 26 під­приємств легкої та харч. пром-стей, маш.-буд., пед. ін­ститути, ін. навч. заклади, культурні установи, архіви, тех. документацію. У демонтажі та евакуації запоріз. під­приємств взяли участь бл. 10 тис. осіб. Лише запоріж­сталівці вивезли у тил 9 358 вагонів металу та устаткува­н­ня цехів. 4 жовтня 1941 рад. війська залишили З. За період окупації, яка тривала впродовж 2-х р., нацисти вбили бл. 44 тис., вивезли на примус. роботи до Німеч­чини 58 тис. осіб. У серпні 1943 у З. проводив нараду з військ. керівництвом вермахту А. Гітлер. У місті діяли під­піл. групи. 14 жовтня 1943 З. визволено військами лівого крила Пд.-Зх. фронту. Ви­значал. роль в історії міста має післявоєн­не від­родже­н­ня Дні­прогесу (перший агрегат дав пром. струм 1947) і під­приємств чорної та кольор. промисловості, від­будова житл. фонду, закладів освіти, культури та мед. при­значе­н­ня. У місті до 1950 від­новлено 120 заводів і ф-к. У повоєн­ні роки З. — центр електротех. промисловості. 1959 кількість насел. становила 434,6 тис., 1979 — 780,7 тис., 1981 — 812 тис., 1989 — 883,9 тис., 1998 — 863,1 тис. осіб.

Нині екон. потенціал міста — понад 280 великих пром. під­приємств, з них 38 — металургії та обробле­н­ня металу, 79 — машинобудува­н­ня, 33 — харчової промисловості, 28 — хім. і нафтохім. промисловості. У заг.-міському обсязі реаліз. продукції 43,2 % складає продукція металургії та обробле­н­ня металу, 30,9 % — машинобудува­н­ня, 5,8 % — харчової промисловості. Серед провід. під­приємств міста також — ВАТи «Запоріжбудмаш», «Запоріжтранс­форматор», «Запорізька кондитерська фабрика», «Запорізький електро­апаратний завод», «Запорізький завод високовольтної апаратури», «Запорізький завод гумово-технічних виробів», «Запорізький завод зварювальних флюсів і скловиробів», «Запорізький шиноремонтний завод», «“Пере­творювач” Запорізький завод», «“Селена” Виробничо-торговельна фірма», «“Славутич” Пивобезалкогольний комбінат», «Український графіт», ЗАТи «Запорізький завод штучних шкір», «Запорізький суднобудівельно-судноремонтний завод», ТОВ «“Хортиця” Лікеро-горілчаний завод», держ. під­приємства Запорізьке машинобудівне кон­структорське бюро «Про­грес» ім. академіка О. Івченка, «Кремнійполімер», «Радіо­прилад», казен­не під­приємство «“Іскра” Науково-виробничий комплекс». Працюють 2 хлібозаводи, хлібокомбінат, масложиркомбінат, мʼясокомбінат. Унаслідок функціонува­н­ня потуж. промисловості з пере­важа­н­ням важкої індустрії З. за різними видами техноген. навантаже­н­ня має досить високі показники. 2008 від­ходи 1–3-го класів шкідливості складали 8200 тис. т, шкідливі викиди в атмо­сферу — 331,8 тис. т. Окрім екол., найгострішими сучас. про­блемами З. є транс­порт­на та будівництва мост. пере­ходів через Дні­про. У З. — Запорізька державна інженерна академія, Запорізький державний медичний університет, Запорізький національний технічний університет, Запорізький національний університет, Запорізьке музичне училище ім. П. Майбороди, 120 заг.-осв. (29 під­вищеного освіт. рівня, 30 навч.-вихов. комплексів; 39 з російською мовою на­вча­н­ня), 112 до­шкіл. і 22 поза­шкіл. навч. заклади; Панорамних акустичних систем Науково-технічний центр НАНУ, Механізації тварин­ництва Ін­ститут УААН, «Пере­творювач» Український науково-дослідний ін­ститут силової електроніки, Спеціальних сталей, сплавів та феро­сплавів Український державний науково-дослідний ін­ститут, Титану Державний науково-дослідний і проект­ний ін­ститут, Транс­форматоробудува­н­ня Український науково-дослідний проект­но-кон­структорський та технологічний ін­ститут, «Укрді­прогазоочистка» Науково-дослідний і проект­ний ін­ститут; Запорізька обласна філармонія, Запорізький академічний обласний український музично-драматичний театр ім. В. Магара, Запорізький обласний театр ляльок, Запорізький обласний театр юного глядача, Запоріз. обл. крає­знавчий музей, Запорізький обласний художній музей, Музей історії запороз. козацтва, приватні музеї зброї та старовин. автомобіл. і воєн. техніки, муніцип. театр-лабораторія «Ві», муніцип. театр танцю, міський культур. центр «Нар. дім», Палаци культури «Хортицький», «Орбіта», «Титан», «Заводський», кінотеатри ім. О. Довженка, ім. В. Маяковського, «Зірка», «Космос», Запорізький державний цирк, 8 муз. шкіл, 4 школи мистецтв, дит. художня школа, 37 міських бібліотеч. закладів, Запорізька обласна наукова медична бібліотека, Запорізька обласна універсальна наукова бібліотека ім. О. Горького; 9 міських лікарень, 2 дит. лікарні, 5 поліклінік для дорослих і 3 для дітей, 7 стоматол. поліклінік, міська клінічна лікарня екс­треної та швидкої мед. допомоги. У роз­поряджен­ні жит. міста — 2 легко­атлетич. манежі, 12 спорт. май­данчиків зі штуч. покри­т­тям, Будинок спорту «Запоріжалюмінбуд», Палац спорту «Юність», футбол. стадіон «Славутич-арена», низка роз­важал.-спорт. і водноспорт. баз, теніс. кортів. Функціонують 3 спеціаліз. дит.-юнац. школи олімп. резерву з гандболу. У З. базуються футбол. клуб «Металург», чол. гандбол. клуб «ЗТР», жін. баскетбол. команда «Козачка-ЗАлК», чол. баскетбол. клуб «Ферро-ЗНТУ», жін. волейбол. команда «Орбіта», чол. гандбол. команда «Мотор-ЗНТУ-ЗАС», жін. гандбол. команда «Запоріж­жя-ЗДІА» (9 гравців у складі збір. України завоювали бронз. медалі 2004 на олімпіаді в Афінах). У З. діє 91 реліг. громада. 52 % жит. — християни: УПЦ МП (най­впливовіша, центр. собор — Свято-Покров. кафедральний), УПЦ КП, УГКЦ, РКЦ. 39 % віруючих — проте­станти: євангелісти християни-баптисти, християни віри євангельської, адвентисти сьомого дня, свідки Єгови. Ортодоксал. юдаїзм пред­ставлений 1 обʼ­єд­на­н­ням і 6-ма громадами; існує громада про­гресив. юдаїзму. Є мусульман. громада; функціонує філія Ведич. академії. Виходять газети «Запорізька правда», «Запорозька Січ», «Индустриальное Запорожье». В ефірі З. — 18 FМ-радіо­станцій. Працюють кореспондент. пункти провід. укр. телека­налів, зокрема «1+1», «Інтер». Місц. телемовле­н­ня здійснюють «МТМ», ТРК «Запоріж­жя», «Алекс» (АТВ) і «ТВ-5» (ка­нали «ТВ-5», «ТВ-5 Спорт»). 1965 на базі памʼяток археології, історії та природи о-ва Хортиця створ. «Хортиця» Національний заповід­ник. У с-щі Верх­ня Хортиця — 700-літній дуб. За легендою, саме під ним запорожці писали свій знаменитий лист турец. султану. Живописну атмо­сферу тієї події від­образив І. Рєпін (1880-і рр.; у процесі створе­н­ня картини художник від­відував о-в Хортиця). У З. знаходиться найдовша в Україні дит. залізниця (від­крита 1972). Памʼятки архітектури та містобудува­н­ня: земська управа (1913; нині Запоріз. обл. крає­знавчий музей), особняк Бадовського (кін. 19 — поч. 20 ст.; тепер студент. поліклініка), Дні­прогес (усі — нац. значе­н­ня), Свято-Микол. церква (поч. 20 ст.), житл. будинок Нібура (1880; зараз протитуберкульоз. диспансер), лікарня Бера (кін. 19 ст.; нині полог. будинок), жін. (1902) і чол. (1909) гімназії (тепер навч. корпуси Запоріз. університету), житл. будинок А. Копа (1907; нині флюорогр. центр), будинок електро­станції (1911; тепер упр. Запоріз. під­приємства міських електрич. мереж), 9-й квартал Соцмістечка (1924–34; зараз частина Ленін. р-ну), мости інж. Б. Преображенського через Дні­про (1952), концерт. зал ім. М. Глінки (1953). Цікавою є будівля церкви Андрія Перво­зван­ного, пере­будована з Будинку культури сталін. часів. Памʼятки історії нац. значе­н­ня: могила кошового отамана О. Гладкого та мемор. комплекс на честь рад. воїнів, які загинули під час форсува­н­ня Дні­пра. Встановлено погру­д­дя Т. Шевченка (Шевченків. р-н, 1989, скульптор В. Олійник), академік АН СРСР, кер. будівництва Дні­прогесу О. Вінтера (1966, скульптор А. Ал­лахвердянц), Д. Под­дерегіна, О. Пушкіна, памʼятники Б. Хмельницькому, рос. композитору М. Глінці (1956, скульптор А. Страхов), жертвам голодомору 1932–33 та політ. ре­пресій (2007, скульптор С. Гурбанов), князю Святославу (2005, скульптор В. Кликов), Діві Марії, апостолу Андрію Перво­зван­ному, «Запорозькі козаки пишуть листа турецькому султанові», воїнам-афганцям, геть­ману Крутейку, М. Горькому, «Скорботна мати», Ф. Дзержинському, С. Кірову, памʼятні знаки льотчикам, які загинули під час 2-ї світової війни, воїнам, які загинули в мирний час, Д. Вишневецькому, запороз. козакам, ліквідаторам аварії на ЧАЕС, стелу «Запоріж­жя промислове». Найдавніша памʼятка мемор. мистецтва — фонтан Дружби (поч. 1950-х рр.). Символ визволе­н­ня З. від нім.-фашист. окупантів — памʼятний знак «Танк Т-34» (екіпажу М. Яценка). Споруджено алею Слави. У З. знімали х/ф «Весна на Зарічній вулиці» (1956, Одес. кіностудія, реж. Ф. Миронер і М. Хуцієв; багато сцен — на заводі «Запоріж­сталь») і «Єдина» (1975, «Ленфільм», реж. Й. Хейфіц), на о-ві Хортиця — епізоди х/ф «Тарас Бульба» (2009, «Арк-фільм», реж. В. Бортко).

Видатні уродженці: Герої України — слюсар-складальник Ю. Гречиха, сталевар В. Синяков; академік НАНУ — фахівець у галузі динаміки рушій. установок і гі­дромех. систем, голова Придні­пров. наук. центру НАНУ В. Пилипенко, матеріало­знавець Б. Бондаренко, фахівець у галузі механіки та з питань стратег. без­пеки В. Горбулін; історик, чл.-кор. АН УРСР К. Гуслистий, чл.-кор. НАНУ — лікар-кардіолог (чл.-кор. АМНУ) В. Бобров, фахівець у галузі механіки та фізики деформів. твердого тіла А. Красовський, фізик Ф. Сизов; економіст, політ. діяч, академік РАН С. Глазьєв; письмен­ники М. Брацило, П. Вольвач, В. Сироватко; засл. арх. УРСР А. Мошенський, історик архітектури, памʼятко­знавець Т. Трегубова; засл. художник УРСР П. Сабадиш, засл. художники України — І. Гресик (голова Запоріз. організації НСХУ), О. Демиденко; фотохудожник О. Бурбовський; музико­знавець, д-р мистецтво­знавства Т. Булат; композитор, засл. діяч мистецтв УРСР С. Мамонов; нар. арт. УРСР — спів­ачка З. Лисак, диригент О. Литвинов, нар. арт. України — спів­ачка Л. Малицька, художник і режисер анімац. фільмів В. Дахно; засл. арт. УРСР — актори В. Кропивницький, В. Пронін, спів­ачка С. Приварникова, засл. арт. України — піаністка, диригент С. Ващенко, актори С. Бобир, О. Турʼянська-Смолій, В. Гончаров, спів­ачка В. Аністратова; спортс­мени В. Стьопіна (легка атлетика), В. Масловська (важка атлетика), Ю. Лагутін, В. Лутаєва, О. Райхель (усі — гандбол), Я. Пункін (греко-римська боротьба), Р. Зозуля, О. Стражева (обидва — спорт. гімнастика), С. Бондаренко, В. Ніколайчук, Д. Силантьєв (усі — плава­н­ня), В. Володьков, О. Жупина, А. Захаров, Г. Сорокіна (усі — стрибки у воду), В. Полікарпенко (триатлон). Серед почес. громадян міста — Герої України — фахівець у галузі авіац. двигунобудува­н­ня, чл.-кор. НАНУ Ф. Муравченко, промисловці В. Богуслаєв, В. Сацький; лікар-хірург, чл.-кор. НАНУ О. Никоненко; письмен­ники Я. Баш, О. Джигурда, М. Нагнибіда; диригент, нар. арт. України В. Редя; політ. діяч, міський голова З. (2003–10) Є. Карташов; промисловці В. Іванов, Д. Ільїнков, С. Кравчун, Р. Мурадян, М. Осипов, О. Порада, І. Соболевський, Л. Хаджинов; важко­атлет, громад. діяч Л. Жаботинський; Герої Рад. Союзу Д. Лелюшенко, В. Чуйков (обидва — двічі), В. Бурмака, В. Судець.

Літ.: Воробьев Н. А. Город, рожден­ный Дне­прогэсом имени Ленина. З., 1960; Запоріж­жю 200. Дн., 1970; Запорожский индустриальный комплекс. Дн., 1975; Клименко Н. В. Запорожье туристическое. Дн., 1982; Очерки истории Запорожья (Александровска до 1921 года): Фрагменты из работ ученых, архивные документы, пре­дания и легенды. З., 1992; Волова Л., Чу­прина А. Александровск. Запорожье. Очерки истории города. З., 1997; Голдобін А. Запорізька Алея слави — народна святиня / Запорожская Аллея славы — народная святыня. Дн., 2002; Шиханов Р. Б. Комунарський район міста Запоріж­жя (1977–2007 роки): становле­н­ня та роз­виток місцевих органів влади. З., 2007; Його ж. Ленінський район міста Запоріж­жя (1928–2008 роки): становле­н­ня та роз­виток місцевих органів влади. З., 2008; Його ж. Шевченківський район міста Запоріж­жя (1962–2007 роки): становле­н­ня та роз­виток місцевих органів влади. З., 2008; Вулиці Запоріж­жя — дзеркало історії: Довід. і короткі бібліогр. списки про вулиці, бульвари та май­дани міста. З., 2008; Турченко Ф. Г. Запоріж­жя на шляху до себе…: минуле і сучасність в документах та свідче­н­нях учасників подій. З., 2009.

І. А. Пугачова

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю