Медицина профілактична

МЕДИЦИ́НА ПРОФІЛАКТИ́ЧНА – система науково обґрунтованих заходів, спрямованих на попередження, зниження ризику розвитку відхилень у стані здоров’я людини, запобігання виникнення або уповільнення прогресування хвороб та зменшення їхніх тяжких наслідків. У широкому значенні профілактику розглядають як створення найсприятливіших для здоров’я насел. соц. і природ. умов. М. п. є провід. галуззю здоров’я охорони, що охоплює різноманітні напрями лікар. діяльності: від масової імунізації насел. проти різних інфекційних хвороб до розроблення методів знищення їхніх переносників. Виокремлюють первинну, вторинну й третинну М. п. Первинна – профілакт. дії, спрямов. проти виникнення патол. процесу. Напр., імунізація проти інфекц. захворювань дає можливість нейтралізувати інфекц. агенти ще до розвитку патол. процесу; ідентифікацію та контроль тютюнопаління в здорових людей вважають первин. профілактикою хроніч. обструктив. захворювання легень. Вторинну профілактику проводять під час інтервенції патол. агента на досимптом. стадії захворювання, коли з’являються тільки провісники хвороби. Це, напр., рання діагностика й лікування раку, модифікація поведінки пацієнта з ожирінням стосовно дієти з метою зниження маси тіла та запобігання розвитку цукр. діабету. Третинна профілактика ґрунтується на превентив. заходах щодо запобігання розвитку ускладнень хроніч. захворювання та інвалідності. Профілакт. напрям медицини має давню історію. Уже в первіс. суспільстві були сформовані деякі сан. правила та заборони, що стосувалися будівництва житла, догляду за чистотою тіла та ін. Певні гігієнічні рекомендації, що включали режим дня, гімнастику, регулярність прийомів їжі тощо, увійшли у вжиток у багатьох народів і знайшли відображення навіть у реліг. настановах, зокрема заповідях Мойсея. У творах лікарів Давнього Єгипту, Месопотамії, Індії, Китаю, Давньої Греції вміщено міркування щодо профілактики як гол. методу запобігання розвитку різних хвороб. Відомий грец. лікар Гіппократ, який заклав основи сучас. медицини, зазначав: «...Не тільки сам лікар повинен використовувати у справі все, що необхідно, але і хворий, і оточуючі, і всі зовнішні обставини повинні сприяти лікарю в його діяльності». У рабовласниц. епоху з’явилися елементи громад. санітарії. Так, у Спарті існувала ціла система правил гігієніч. та фіз. виховання, законами Давнього Риму передбачені заходи сан. характеру щодо правил використання води, продуктів харчування та ін. У часи Середньовіччя у зв’язку з широким поширенням інфекц. хвороб розроблено та законодавчо оформлено різні протиепідем. заходи. Знач. популярністю користувалися профілакт. рекомендації, викладені у т. зв. Салерн. кодексі здоров’я. Особливе місце в розвитку профілактики посідає середньовіч. лікар, поет і філософ Ібн Сіна (Авіценна), який у своїх роботах, зокрема «Каноні медичної науки», першочерг. значення надавав дієті, режиму харчування та сну, фіз. вправам. Однак до 18–19 ст. профілактика мала емпірич. характер, оскільки її рекомендації не були науково обґрунтовані. В епоху Відродження накопичений досвід став підґрунтям для створення М. п., засн. на досягненнях фундаментал. науки (Ф. Бекон вважав гол. завданнями медицини зміцнення здоров’я, лікування хвороб, продовження життя людини). Незважаючи на те, що основи М. п. закладені у країнах Заходу, профілакт. спрямованість завжди залишалася осн. принципом вітчизн. медицини. Це підтверджують літописні джерела, збірники законодав. актів, церк. документи та ін. істор. джерела. Вагомий внесок у розвиток укр. М. п. зробили Ф. Політковський, Д. Самойлович (присвятив життя боротьбі з чумою та ін. інфекц. захворюваннями й увійшов до історії світ. медицини як один із фундаторів системи профілакт. заходів щодо них), X. Борсук-Моїсеєв, Ю. Білопольський (створив мед. настанови для військовослужбовців, в яких наголосив на заходах із профілактики захворювань, рекомендаціях із гігієни приміщень, харчування, одягу тощо). Великого значення питанням М. п. надавали відомі укр. лікарі О. Масловський (д-р медицини, викл. Києво-Могилян. академії), А. Козачківський (товариш і лікар Т. Шевченка), І. Горбачевський та ін. Після воєн. дій 1918–20 і встановлення на території України рад. влади одним із осн. принципів нового курсу розвитку охорони здоров’я стала т. зв. семашкін. система з профілакт. спрямованістю. Знач. внесок у її розвиток в СРСР зробили укр. вчені О. Марзеєв, В. Навроцький, Л. Медведь, Є. Гончарук, М. Шандала, Ю. Кундієв, В. Мартинюк, С. Каган, М. Вітте, П. Бараннік, Р. Габович, Д. Калюжний, О. Навакатікян, І. Трахтенберг, В. Ванханен, М. Гринь, М. Паранько та ін. Після відновлення незалежності 1991 в Україні знову виникла потреба в реформуванні мед. галузі, зокрема її профілакт. напряму. 2011 створ. Центри первин. медико-сан. допомоги, нині триває імплементація проектів мед. реформи та перехід до трирівневої системи організації допомоги насел., при якій ключову роль з огляду на профілактику відведено первин. ланці – сімей. лікарям. Для лікаря заг. практики профілакт. спрямованість має на меті збереження здоров’я сім’ї, ранню (доклінічну) діагностику найпоширеніших хвороб, запобігання рецидивам і поліпшення стану пацієнтів з хроніч. тривалими захворюваннями. Своєчасне інформування насел. щодо факторів ризику, формування мотивацій до здорового способу життя, оздоровлення й виконання лікар. призначень, сан.-просвітн. робота, організація «Шкіл здоров’я», а також проведення вакцинації, диспансеризації та реабілітації – найважливіші складові щоден. роботи сімей. лікаря. Теор. базу для існування та розвитку М. п. розробляють, насамперед, науковці установ НАМНУ, які визначають пріоритетні напрями розвитку мед. науки, проводять фундаментал. та прикладні дослідж. на високому наук. і метод. рівнях. Історія НАМНУ пов’язана з іменами академік М. Амосова, О. Возіанова, Ю. Кундієва, О. Лук’янової, В. Фролькіса, О. Шалімова, Л. Розенфельда, Ю. Губського, В. Міхньова. У галузі М. п. також активно працюють Укр. асоц. профілакт. медицини, засн. на базі Нац. інституту терапії НАМНУ (Харків), і Асоц. превентив. та антиейджинг медицини (Київ), метою яких є об’єднання твор. потенціалу фахівців для покращення надання мед. допомоги насел., розвиток М. п., пропагування знань у цій галузі за допомогою лекцій, бесід, виступів у ЗМІ, друк. видань тощо. У тісному взаємозв’язку з цими організаціями перебувають і провідні освітні мед. заклади, зокрема у Терноп., Львів., Одес. мед. університетах, Дніпроп. мед. академії (Дніпро), Нац. мед. університеті (Київ) здійснюють підготовку майбут. лікарів за спеціальністю «медико-профілактична справа». При Запоріз. мед. університеті на базі університет. клініки відкрито Діагност. центр здоров’я, де можна пройти комплексне обстеження організму на найсучаснішому обладнанні та отримати консультацію фахівців. Ефективність профілакт. втручань залежить від багатьох факторів, гол. серед яких є наявність профілакт. програм і технологій з перевіреною ефективністю, усвідомлене ставлення насел. до влас. здоров’я і, як наслідок – бажання виконувати призначення та поради лікаря.

Літ.: Попченко Т. П. Реформування сфери охорони здоров’я в Україні: організаційне, нормативно-правове та фінансово-економічне забезпечення: Аналіт. доп. К., 2012; Полька Н. С. Проблеми збереження довкілля і здоров’я нації у матеріалах XV з’їзду гігієністів України // Environment&Health. 2013. № 2; Коцур Н. И. Становление научно-организационных засад социальной гигиены в Украине (начало – 30-е гг. ХХ ст.) // Переяслав. літопис. 2014. Вип. 6; Ступак Ф. Я. Історія медицини. К., 2015; Проблеми здоров’я і медичної допомоги та модель покращення в сучасних умовах: Посіб. К., 2016; Линник М. І., Недоспасова О. П., Тарасенко О. Р. та ін. Порівняльні дані про розповсюдженість хвороб органів дихання і медичну допомогу хворим на хвороби пульмонологічного та алергологічного профілю в Україні за 2010–2016 рр. К., 2017; Михайловська Н. С. Профілактична медицина як основа діяльності сімейного лікаря: Навч.-метод. посіб. З., 2017; N. S. Mykhailovska, A. V. Grytsay. The basis of prevention in the practice of general practitioners: study guide for the practical classes and individual work for 6th-years students of international faculty (speciality «General medicine») Discipline «General practice – family medicine». Zaporizhzhia, 2017.

Н. С. Михайловська

Рекомендована література

Попченко Т. П. Реформування сфери охорони здоров’я в Україні: організаційне, нормативно-правове та фінансово-економічне забезпечення: Аналіт. доп. К., 2012;
Полька Н. С. Проблеми збереження довкілля і здоров’я нації у матеріалах XV з’їзду гігієністів України // Environment&Health. 2013. № 2;
Коцур Н. И. Становление научно-организационных засад социальной гигиены в Украине (начало – 30-е гг. ХХ ст.) // Переяслав. літопис. 2014. Вип. 6;
Ступак Ф. Я. Історія медицини. К., 2015;
Проблеми здоров’я і медичної допомоги та модель покращення в сучасних умовах: Посіб. К., 2016;
Линник М. І., Недоспасова О. П., Тарасенко О. Р. та ін. Порівняльні дані про розповсюдженість хвороб органів дихання і медичну допомогу хворим на хвороби пульмонологічного та алергологічного профілю в Україні за 2010–2016 рр. К., 2017;
Михайловська Н. С. Профілактична медицина як основа діяльності сімейного лікаря: Навч.-метод. посіб. З., 2017;
N. S. Mykhailovska, A. V. Grytsay. The basis of prevention in the practice of general practitioners: study guide for the practical classes and individual work for 6th-years students of international faculty (speciality «General medicine») Discipline «General practice – family medicine». Zaporizhzhia, 2017.