Медицина профілактична

МЕДИЦИ́НА ПРОФІЛАКТИ́ЧНА — система науково об­ґрунтованих заходів, спрямованих на попередже­н­ня, зниже­н­ня ризику роз­витку від­хилень у стані здо­­ровʼя людини, запобіга­н­ня виникне­н­ня або уповільне­н­ня про­гресува­н­ня хвороб та зменше­н­ня їхніх тяжких наслідків. У широкому значен­ні профілактику роз­глядають як створе­н­ня най­сприятливіших для здоровʼя насел. соц. і природ. умов. М. п. є провід. галуз­зю здоровʼя охорони, що охоплює різноманітні напрями лікар. діяльності: від масової імунізації насел. проти різних інфекційних хвороб до роз­робле­н­ня методів знище­н­ня їхніх пере­носників. Ви­окремлюють первин­ну, вторин­ну й третин­ну М. п. Первин­на — профілакт. дії, спрямов. проти виникне­н­ня патол. процесу. Напр., імунізація проти інфекц. захворювань дає можливість нейтралізувати інфекц. агенти ще до роз­витку патол. процесу; ідентифікацію та контроль тютюнопалі­н­ня в здорових людей вважають первин. профілактикою хроніч. об­структив. захворюва­н­ня легень. Вторин­ну профілактику проводять під час інтервенції патол. агента на досимптом. стадії захворюва­н­ня, коли зʼявля­ються тільки провісники хвороби. Це, напр., рання діагностика й лікува­н­ня раку, модифікація поведінки пацієнта з ожирі­н­ням стосовно дієти з метою зниже­н­ня маси тіла та запобіга­н­ня роз­витку цукр. діабету. Третин­на профілактика ґрунтується на превентив. заходах щодо запобіга­н­ня роз­витку ускладнень хроніч. захворюва­н­ня та інвалідності. Профілакт. напрям медицини має давню історію. Уже в первіс. су­спільстві були сформовані деякі сан. правила та заборони, що стосувалися будівництва житла, до­гляду за чистотою тіла та ін. Певні гігієнічні рекомендації, що включали режим дня, гімнастику, регулярність при­йомів їжі тощо, уві­йшли у вжиток у багатьох народів і зна­йшли від­ображе­н­ня навіть у реліг. на­становах, зокрема заповід­ях Мойсея. У творах лікарів Давнього Єгипту, Месопотамії, Індії, Китаю, Давньої Греції вміщено міркува­н­ня щодо профілактики як гол. методу запобіга­н­ня роз­витку різних хвороб. Ві­домий грец. лікар Гіп­пократ, який заклав основи сучас. медицини, за­значав: «...Не тільки сам лікар повинен використовувати у справі все, що необхідно, але і хворий, і оточуючі, і всі зовнішні об­ставини повин­ні сприяти лікарю в його діяльності». У рабо­­власниц. епоху зʼявилися елементи громад. санітарії. Так, у Спарті існувала ціла система правил гігієніч. та фіз. вихова­н­ня, законами Давнього Риму перед­бачені заходи сан. характеру щодо правил викори­ста­н­ня води, продуктів харчува­н­ня та ін. У часи Середньовіч­чя у звʼязку з широким пошире­н­ням інфекц. хвороб роз­роблено та законодавчо оформлено різні протиепідем. заходи. Знач. популярністю користувалися профілакт. рекомендації, викладені у т. зв. Салерн. кодексі здоровʼя. Особливе місце в роз­витку профілактики посідає середньовіч. лікар, поет і філософ Ібн Сіна (Авіцен­на), який у своїх роботах, зокрема «Каноні медичної науки», першочерг. значе­н­ня надавав дієті, режиму харчува­н­ня та сну, фіз. вправам. Однак до 18–19 ст. профілактика мала емпірич. характер, оскільки її рекомендації не були науково об­ґрунтовані. В епоху Від­родже­н­ня накопичений досвід став під­ґрунтям для створе­н­ня М. п., засн. на досягне­н­нях фундаментал. науки (Ф. Бекон вважав гол. зав­да­н­нями медицини зміцне­н­ня здоровʼя, лі­­ку­ва­н­ня хвороб, продовже­н­ня життя людини). Не­зважаючи на те, що основи М. п. закладені у країнах Заходу, профілакт. спрямованість завжди залишалася осн. принципом вітчизн. медицини. Це під­тверджують літописні джерела, збірники законодав. актів, церк. документи та ін. істор. джерела. Вагомий внесок у роз­виток укр. М. п. зробили Ф. Політковський, Д. Самойлович (присвятив життя боротьбі з чумою та ін. інфекц. захворюва­н­нями й уві­йшов до історії світ. медицини як один із фундаторів системи профілакт. заходів щодо них), X. Борсук-Моїсеєв, Ю. Білопольський (створив мед. на­станови для військовослужбовців, в яких наголосив на заходах із профілактики захворювань, рекомендаціях із гігієни приміщень, харчува­н­ня, одягу тощо). Великого значе­н­ня пита­н­ням М. п. надавали ві­домі укр. лікарі О. Масловський (д-р медицини, викл. Києво-Могилян. академії), А. Козачківський (товариш і лікар Т. Шевченка), І. Горбачевський та ін. Після воєн. дій 1918–20 і встановле­н­ня на території України рад. влади одним із осн. принципів нового курсу роз­витку охорони здоровʼя стала т. зв. семашкін. система з профілакт. спрямованістю. Знач. внесок у її роз­виток в СРСР зробили укр. вче­ні О. Марзеєв, В. Навроцький, Л. Медведь, Є. Гончарук, М. Шандала, Ю. Кундієв, В. Мартинюк, С. Каган, М. Вітте, П. Баран­нік, Р. Габович, Д. Калюжний, О. Навакатікян, І. Трахтенберг, В. Ванханен, М. Гринь, М. Паранько та ін. Після від­новле­н­ня незалежності 1991 в Україні знову виникла потреба в реформуван­ні мед. галузі, зокрема її профілакт. напряму. 2011 створ. Центри первин. медико-сан. допомоги, нині триває імплементація проектів мед. реформи та пере­хід до трирівневої системи організації допомоги насел., при якій ключову роль з огляду на профілактику від­ведено первин. ланці — сімей. лікарям. Для лікаря заг. практики профілакт. спрямованість має на меті збереже­н­ня здо­ровʼя сімʼї, ранню (доклінічну) діагностику найпоширеніших хвороб, запобіга­н­ня рецидивам і поліпше­н­ня стану пацієнтів з хроніч. тривалими захворюва­н­нями. Своєчасне інформува­н­ня насел. щодо факторів ризику, формува­н­ня мотивацій до здорового способу життя, оздоровле­н­ня й викона­н­ня лікар. при­значень, сан.-просвітн. робота, організація «Шкіл здоровʼя», а також проведе­н­ня вакцинації, диспансеризації та реабілітації — найважливіші складові щоден. роботи сімей. лікаря. Теор. базу для існува­н­ня та роз­витку М. п. роз­­роб­ляють, насамперед, науковці установ НАМНУ, які ви­значають пріоритетні напрями роз­витку мед. науки, проводять фундаментал. та прикладні дослідж. на високому наук. і метод. рівнях. Історія НАМНУ повʼязана з іменами академік М. Амосова, О. Возіанова, Ю. Кундієва, О. Лукʼя­нової, В. Фролькіса, О. Шалімова, Л. Ро­зенфельда, Ю. Губського, В. Міхньова. У галузі М. п. також активно працюють Укр. асоц. профілакт. медицини, засн. на базі Нац. ін­ституту терапії НАМНУ (Харків), і Асоц. превентив. та антиейджинг медицини (Київ), метою яких є обʼ­єд­на­н­ня твор. потенціалу фахівців для покраще­н­ня на­да­н­ня мед. допомоги насел., роз­виток М. п., пропагува­н­ня знань у цій галузі за допомогою лекцій, бесід, ви­ступів у ЗМІ, друк. ви­дань тощо. У тісному взаємозвʼязку з цими організаціями пере­бувають і провід­ні освітні мед. заклади, зокрема у Терноп., Львів., Одес. мед. університетах, Дні­проп. мед. академії (Дні­про), Нац. мед. університеті (Київ) здійснюють під­готовку майбут. лікарів за спеціальністю «медико-профілактична справа». При Запоріз. мед. університеті на базі університет. клініки від­крито Діагност. центр здоровʼя, де можна пройти комплексне обстеже­н­ня організму на найсучаснішому обладнан­ні та отримати консультацію фахівців. Ефективність профілакт. втручань залежить від багатьох факторів, гол. серед яких є наявність профілакт. про­грам і технологій з пере­віреною ефективністю, усві­домлене ставле­н­ня насел. до влас. здоровʼя і, як наслідок — бажа­н­ня виконувати при­значе­н­ня та поради лікаря.

Завантажити статтю