Одеса

Визначення і загальна характеристика

ОДЕ́СА — місто, адміністративний, економічний, культурний центр Одеської області; один із провід­них промислових, наукових і культурних осередків України; кліматичний і бальнеологічний курорт. Виконує також функції центру Одеського ра­йону. Має статус історичного населеного місця (від 2001). Належить до історико-гео­графічного ра­йону Одещина, знаходиться на Причорноморсь­кій низовині, пів­нічно-західному узбереж­жі Чорного моря, по­близу Куяльницького лиману, Хаджибейського лиману та Сухого лиману, на пере­тині шляхів з Пн. та Центр. Європи на Близький Сх. та в Азію, за 489 км від Києва, 39 км від пункту пропуску «Маяки-Удобне» на українсько-молдовському кордоні.

Найвища точка — г. Жевахова (65 м над р. м.). Природно-заповід­ні території та обʼєк­ти: загальнодержавного значе­н­ня — Ботанічний сад Одеського національного університету, Одеський зоологічний парк, геологічна памʼятка природи Одеські катакомби; місцевого значе­н­ня — ботанічні памʼятки природи Акація біла (№ 1, 2), Віковий дуб, Гінкго білоба (вул. Пастера; сквер ім. І. Мечникова; Франц. бульвар), Дуб білий, Дуб звичайний (вул. Ясна; провулок Обсерваторний; санаторій «Юність»; Фонтан. дорога), Дуб Лемме, Каштан кінсь­кий (вул. Гаван­на; вул. Новосільського), Кедр річковий, Липа американська, Липа Лемме, Платан західний (сквер ім. Старостіна; сквер Пале-Рояль, № 1, 2; Сабанєєв міст; сквер Опер. театру, № 1, 2, 3), Платан Пушкіна, Софора японська плакуча, Суворівський, Тис ягідний, Тополя канадська (вул. Дюківська; вул. Торгова), Тополя чорна, памʼятки са­до­во-парк. мистецтва гідропарк «Лузанівка», дендропарки «Пере­­мога», «Студентський», парки ім. Т. Шевченка, «Дюківський сад», «Міський сад», «Савицький», «Юн­натський», Ін­ституту ім. В. Філатова, санаторіїв «Аркадія», ім. М. Горького та ім. В. Чкалова. Є також парки «Грецький», «Космонавтів», «Преображенський», «Стамбульський», «Юність», меморіалу 411-ї берегової батареї та величезна кількість скверів. Для пішохідних прогулянок і занять спортом від пляжу «Ланжерон» до пляжу «Золотий берег» на 16-у станцію Великого Фонтану прокладено Трасу здо­ровʼя (19 км).

Площа міста 162,4 км². За пере­писом населе­н­ня 2001, проживали 1 029 049 осіб (складає 92,3 % до 1989); станом на 1 січня 2021 — 1 015 826 осіб. Проживають пере­важно українці (станом на 2001 — 61,6 %), значну частку становлять росіяни (29 %), є пред­ставники понад 130-ти інших національностей, зокрема болгари — 1,7 %, євреї — 1,2 %, молдовани — 0,7 %, білоруси — 0,6 %, вірмени — 0,4 %. 2017 О. зараховано до Національної мережі інтеркультурних міст, що є частиною між­народної про­грами Ради Європи «Інтеркультурні міста».

Один з найважливіших транс­порт­них вузлів України. Працює Одеський морський порт; у містах-супутниках Чорноморськ (до 2016 — Іл­лічівськ; на Сухому лимані) та Южне (на Малому Аджалицькому лимані) — морські порти «Чорноморськ» (до 2017 — Іл­лічівський морський торговельний порт) і «Пів­ден­ний». Гол. станція Одеської залізниці — Одеса-Голов­на (від­крита 1865). Діють станції Одеса-За­става I, Одеса-За­става II, Одеса-Західна, Одеса-Мала, Одеса-Пере­сип, Одеса-Порт, Одеса-Сортувальна, Одеса-Східна, Одеса-Товарна. За 7,5 км від центру міста — між­нар. аеропорт «Одеса». Проходять між­нар. автошляхи Київ–Одеса, Одеса–Мелітополь–Новоазовськ–пункт пропуску «Новоазовськ» (кордон із РФ), Одеса–Рені–кордон із Румунією, Одеса–Кучурган–пункт кон­тролю «Кучурган» (кордон із Молдовою), Одеса–Чорноморськ. У місті пере­везе­н­ня пасажирів здійснюють трамваї, тролейбуси, автобуси, маршрутні таксі, фунікулер та катери.

Адміністративно місто поділено на 4 ра­йони: Приморський (історичний центр та Схід), Київський (Пд.), Малиновський (Захід) і Суворовський (Пів­ніч). Історичні місцевості: За­става І, За­става ІІ, Аркадія, Ближні Млини, Бугаївка, Великий Фонтан, Від­рада, Воронцовка, Дальні Млини, Дерибасівка, Крива Балка, Куяльник, Ланжерон, Лиманчик, Лузанівка, Люстдорф, Малий Фонтан, Молдованка, Пере­сип, Сахалінчик, Селище Таїрова, Середній Фонтан, Слобідка, Суднобудівник, Черемушки, Чубаївка та ін.

Міста-по­братими: Александрія (Єгипет), Балтімор (шт. Меріленд, США), Ванкувер (провінція Британська Колумбія, Канада), Варна (Болгарія), Ґенуя (Італія), Єреван, Йокогама (Японія), Кишинів, Колката (шт. Зх. Бенгалія, Індія), Кон­станца (Румунія), Ліверпуль (Велика Британія), Лодзь (Польща), Марсель (Франція), Нікосія, Оулу (Фінляндія), Пірей (Греція), Реґенсбурґ (Німеч­чина), Сеґед (Угорщина), Спліт (Хорватія), Стамбул, Хайфа (Ізраїль), Ціндао (Китай); міста-партнери: Брест (Білорусь), Мінськ, Варшава, Ґданськ (Польща), Вальпараїсо (Чилі), Ві­день, Клайпеда (Литва), Ларнака (Кіпр), Мар­ракеш (Марок­ко), Нінбо (Китай), Тал­лінн, Тбілісі. В О. — ген. консульства Болгарії, Вірменії, Греції, Китаю, Польщі, Румунії, Туреч­чини; почесні консульства Австрії, Казах­стану, Кіпру, Латвії, Литви, Німеч­чини, Норвегії, Пд.-Афр. Респ., Пд. Кореї, Сирії, Словач­чини, Словенії, Франції, Чорногорії; консульства Грузії та Молдови; пред­ставництва МЗС України та Британ. ради в Україні, місія ЄС з прикордон. допомоги Молдові та Україні; Австр. ко­ординац. центр «Культурконтакт», Ізраїлський культурний центр, філія Грецького фонду культури, німецькі благодійні фонди «Баварський дім, Одеса» та «Товариство роз­витку». На території Одеси та в її околицях виявлено артефакти періоду палеоліту, енеоліту, бронзи (усатівсьої, ямної, сабатинівської, білозерської культур), кім­мерійських, скіфських, сарматських часів. У центрі міста, на г. Жевахова, у Лузанівці досліджено залишки грецьких поселень 5–3 ст. до н. е. Обстежено також поселе­н­ня черняхівської культури (3–5 ст.). Від кін. 4 ст. на цих землях кочували тюркські племена. Від серед. 13 ст. — під владою ханів Золотої Орди. На італійських картах 14 ст. на місці сучасної Одеси по­значено населений пункт Джінестра. Не­вдовзі Пн. Причор­но­морʼя ві­ді­йшло до складу Великого князівства Литовського. У цей період тут існувало поселе­н­ня Качибей, що вперше згадується в писемних джерелах 1415, а в серед. 15 ст. знелюдніло. Від 1530-х рр. — у межах володінь Османської імперії. Від серед. 18 ст. на місці Качибея у офіційних документах фігурувало поселе­н­ня Хаджибей (Гаджибей). 1765 збудовано фортецю Єні-Дунья, яку 1789 захопили російські війська. За Яс­ським мирним договором 1791 Хаджибей ві­ді­йшов до Російської імперії. 1793 під керівництвом генерал-аншефа О. Суворова та віце-адмірала Й. де Рібаса (обом встановлено памʼятники) за проектом інженера Ф. де Вол­лана роз­почато спорудже­н­ня нової фортеці. Тоді ж закладено адміралтейські майстерні Чорноморського гребного (шхерного) флоту (див. Одеський судноремонтний завод «Україна»).

1794 російська імператриця Катерина ІІ видала ре­скрипт про пере­будову Хаджибея як нового порту. 22 серпня (2 вересня) того ж року закладено перші портові споруди (1849 владою оголошено Днем заснува­н­ня нового міста; є памʼятник «Засновникам Одеси»). По­ступово, згідно з роз­робленим 1794 Ф. де Вол­ланом планом, місто набуло прямокутну мережу вулиць зі спрямува­н­ням головних магістралей до моря. Протягом пів­столі­т­тя, окрім комплексу Одеської фортеці й портового карантину (1807), зведено ансамбль будинків Приморського бульвару (1820–40-і рр.), Воронцовський палац (1826–29; резиденція генерал-губернаторів), напів­круглу площу з унікальними сходами (1830–42), приміще­н­ня біржі (1834) та ін. будівлі, що нині є знаковими для міста.

Від 1795 — сучасна назва (тогочасні дослідники вважали, що на цьому місці раніше була давньо­грецька колонія Одесс). Від того ж року в місті діяв магістрат, від 1796 — ше­стигласна дума. 1796 засновано Одеську товарну біржу, 1801 — перший комерційний банк. 1797 проживали 3455, 1803 — бл. 9 тис., у 1820-х рр. — 50 тис., 1859 — 111 тис. осіб. Від самого початку населе­н­ня було поліетнічним — у місті й навколо нього селилися українці, росіяни, євреї, молдовани, болгари, греки, французи, італійці, німці, поляки, кримські татари та ін. На­прикінці 18 ст. починається історія одеської медицини; 1829 було від­крито єврейську лікарню (нині Одеська міська клінічна лікарня № 1). 1797–1802 — у складі Новоросійської, 1803–1920 — Херсонської губ. 1803–38 і 1856–1917 місто з най­ближчими околицями утворювало Одеське градоначальство. 1805–74 — центр Новоросійського краю (містилися резиденція новорос. і бес­сараб. генерал-губернатора, управлі­н­ня військового, судового й єпархіал. ві­домств); 1825–1923 — Одеського повіту; 1879–90 — тимчасового генерал-губернаторства; водночас від 1862 — Одеського військового округу. 1806 засновано канатний завод (див. «Стальканат»); на­прикінці 1820-х рр. — кондитерську фабриику торгового дому «Брати Крахмальникови» (див. «Одесакондитер»), фортепіан­ну й палітурну фабрики; 1844 — чавуноливарний завод Рестеля; 1854 — завод сільськогосподарських машин Й. Гена (див. Одеський завод сільськогосподарського машинобудува­н­ня); 1856 — завод Штальберга (див. Одеський лакофарбовий завод); 1857 — під­приємство для виробництва та зберіга­н­ня вин В. Енно та Ф. Нуво (див. «Одесавин­пром»), чавуноливарні майстерні Я. Мюл­лера (див. Одеський завод ковальсько-пресових автоматів), механічний, чавуноливарний і суднобудівний завод товариства «Бел­ліно-Фендеріх». 1810 від­крито міський театр (нині Одеський національний академічний театр опери та балету); 1817 — Рішельєвський ліцей (1865 реорганізований у Новоросійський університет; нині Одеський національний університет ім. І. Мечникова); 1825 — міський музей старожитностей (нині Одеський археологічний музей НАНУ); 1830 — міську публічну бібліотеку (нині Одеська національна наукова бібліотека); 1871 — астрономічну обсерваторію (див. Астрономічна обсерваторія Одеського університету); 1885 — Одеську бактеріологічну станцію (від неї веде свою історію Протичумний Український науково-дослідний ін­ститут ім. І. Мечникова); 1897 — музичне училище (від 1913 — консерваторія; нині Одеська національна музична академія ім. А. Неж­данової); 1899 — музей красних мистецтв (нині Одеський національний художній музей).

1819–59 місто пере­бувало на становищі порто-франко, що давало право без­митного продажу й зберіга­н­ня закордон­них товарів. За обсягами екс­порту зерна місто посідало 1-е м. в Російській імперії (від 1874 — і в Європі), а за загальним товарообігом завдяки пере­обладнаному порту на­прикінці 19 ст. — 2-е м. після С.-Пе­тербурга. У 19 ст. Одеса ві­діграла значну роль у діяльності декабристів, нац.-визвольній боротьбі грецьких і болгарських народів, громадівських, народницьких та соціал-демократичних рухах. 1823 почали друкувати г. «Одес­скій вѣстникъ» (до 1893; у 1991 ви­да­н­ня поновлено). 1839–1922 діяло Одеське товариство історії і старожитностей (1843 від­крито для від­відувачів Музей Одеського товариства історії та старожитностей); 1906–09 — Одеське товариство «Просвіта». 10 (22) квітня 1854 під час Крим. вій­ни місто по­страждало від бомбардува­н­ня англо-франц. ескадри. 1863 почала працювати винокурня М. Шустова (див. Одеський коньячний завод). У тому ж році засновано Головні залізничні майстерні поруч із паровозним депо для ремонту рухомого складу Одесько-Балтської залізниці (див. також Одеський завод важкого кранобудува­н­ня). 1865 прокладено залізницю від Одеси до Балти (нині Одеської обл.), 1869 — до Єлизавет­града (нині Кропивницький), 1870 — до Києва. 1867 засновано консервну фабрику (див. Одеський консервний завод дитячого харчува­н­ня); 1877 — жерстяний завод Д. Вальтуха (див. «Оріон» Машинобудівне виробниче обʼ­єд­на­н­ня); 1881 — майстерні з ремонту та виготовле­н­ня дріб. ваг (див. Одеський завод важкого вагобудува­н­ня); 1884 — Новорос. мех. і чавуноливар. завод (див. Одеський завод радіально-свердлильних вер­статів); 1885 — під­приємство з виробництва мінерал. солей і кислот (див. Одеський суперфосфатний завод); 1887 — Товариство па­пер.-джгут. ф-ки (див. Одесь­ка фабрика технічних тканин); 1896 — Пів­ден­но-російське товариство виноробів Г. Редерера (див. Одеський завод шампанських вин) та Одеський цукрорафінадний завод; 1898 — під­приємство з виготовле­н­ня пробок і лінолеуму. 1873 від­крито водогін Дністер–Одеса; на поч. 1890-х рр. збудовано ка­налізацію. За пере­писом населе­н­ня 1877, в Одеському градоначальстві мешкали 403 815 осіб (4-е м. в Російській імперії — після С.-Пе­тербурга, Москви та Варшави): за віро­сповіда­н­ням — 225 869 православних, 139 984 юдеї (з них 1049 караїмів), 24 219 католиків, 9571 проте­стант, 1365 старовірів, 1593 пред­ставники ін. християн. течій, 1210 мусульман; водночас 17 395 осіб ви­знавали себе поляками, 10 247 — німцями, 5086 — греками, 1137 — французами. За Всеросійським пере­писом населе­н­ня 1897, проживали 403 815 осіб; станом на 1910 — 506 тис. осіб. На поч. 20 ст. у місті діяли десятки банків, кредитні та страх. контори з величезними капіталами, функціонували консульства низки зарубіжних країн. Тоді ж зʼявилося електроосвітле­н­ня; 1910 роз­почато пере­везе­н­ня пасажирів електричними трамваями. 1903 засновано одеську станцію швидкої допомоги; 1907 організовано перший у Російській імперії аероклуб (1911 створено його ремонтні майстерні, від яких веде історію Одеський авіаційний завод); 1910 введено в екс­плуатацію під­приємство з пере­робле­н­ня копри, насі­н­ня кунжуту та льону (див. Одеський олійно-жировий комбінат).

Багато одеситів під­тримали революцію 1905–07. 14–18 червня (27 червня — 1 липня) 1905 в одеській гавані був пришвартований броненосець «Потьомкін», екіпаж якого пере­йшов на бік пов­станців (на Митній площі — памʼятник «Потьомкінцям — нащадки»). У роки 1-ї світової вій­ни Одеса — основний тиловий центр Румунського фронту. Після Лютневої революції 1917 в місті значно посилився український національний рух. 21 грудня 1917 Одесу проголошено вільним містом УНР до остаточного роз­вʼяза­н­ня пита­н­ня всеросійськими та всеукраїнськими Установчими зборами. 17 січня 1918 після пере­моги у зброй. пов­стан­ні більшовики проголосили Одеську Радянську Республіку, існува­н­ня якої 13 березня того ж року припинив на­ступ ав­стрійсько-німецьких військ. Від грудня 1918 — під контролем десанту антантівських військ. Від 6 квітня 1919 — знову під владою більшовицьких, від 24 серпня того ж року — денікінських загонів. 7 лютого 1920 втретє проголошено радянську владу. Після погромів на­прикінці жовтня 1905 та під час воєн­них дій 1918–20 значна кількість євреїв емігрувала.

1920–25 — центр Одеської губернії; 1923–30 — Одеської округи; від 1932 — Одеської обл. У між­воєн­ні роки швидкими темпами роз­вивалися Чорномор. пароплавство, торг. флот; засн. 4-у укр. рад. галоген. хім.-фармацевт. ф-ку (див. «Біо­стимулятор»), авторемонт. завод (див. Одеський завод поршневих кiлець), завод «Червона гвардія» (див. Одеський машинобудівний завод), Одеський дослідно-екс­периментальний гідролізно-агароїдний завод, Одеський консервний завод, Одеський нафтопереробний завод, асфальтобетон. завод, мебл. ф-ку, електро­станцію. 1919 від­крито Одеську кіностудію. 1920 проживали 317 тис., 1939 — 600 тис. осіб. Жит. за­знали сталін. ре­пресій. На­прикінці 1930-х рр. друкували 3 обл. газети «Чорноморська комуна» (від 1992 — «Чорноморські новини»), «Большевистское знамя» (після від­новле­н­ня незалежності до 2013 видавали під на­звою «Юг») і «Молода гвардія».

Від 5 серпня до 16 жовтня 1941 тривала Одеська оборон­на операція 1941; від 26 березня до 14 квітня 1944 — Одеська на­ступальна операція 1944. Під час румун. окупації (17 жовтня 1941 — 10 квітня 1944) Одеса — центр губернаторства Транс­ністрія. Діяло під­пі­л­ля. 22 грудня 1942 за­проваджено медаль «За оборону Одеси»; 1965 Одесі присвоєно зва­н­ня місто-герой. На Алеї Слави — меморіал «Неві­домому матросу». Є памʼят­ник Героям-льотчикам 69-го винищувал. авіаполку.

У 2-й пол. 20 ст. місто продовжувало роз­виватися як великий індустріальний центр, на базі якого був сформований Одеський промисловий вузол. У цей період засновано під­приємства: «Одескабель», Одеська швейна фабрика, Одеський завод будівельно-оздоблювальних машин, Одеський завод гумових технічних виробів, Одеський завод мiнеральної води «Куяльник», Одеський завод пресів-автоматів «Пресмаш», Одеський завод прецизійних вер­статів «Мікрон», Одеський завод фрезерних вер­статів, Одеський припортовий завод, Одеський судноремонтний завод № 2. 1998 Одеса першою серед міст країн колиш. СРСР за пошире­н­ня європ. ідеології отримала «Прапор Честі Ради Європи».

Починаючи з 24 лютого 2022, російські війська з кораблів з акваторії Чор­ного моря та за допомогою крилатих ракет багаторазово об­стрілювали місто. Часто цілями ставали не військові обʼєкти, а житлові будівлі та приміще­н­ня громадського при­значе­н­ня. До кін. травня від ворожих об­стрілів загинули понад 10 цивіл. одеситів, зокрема й тримісячне немовля з мамою і бабусею та чоловік і його вагітна дружина (усі — 23 квітня), 14-річний юнак (2 травня). Велика кількість міських мешканців евакуювалася у центральні й західні області Украї­ни та за кордон. В Одесі затримали значну кількість ворожих диверсантів. У перший день російської вій­ни проти України та 5 березня українські військові збили 2 російські військові літаки; у лютому–травні — низку крилатих ракет. 30 квітня 2022 з території окупованого Криму за допомогою російського берегового комплексу «Бастіон» зав­дано ракетного удару по між­народному аеропорту «Одеса». 9 травня у результаті ракетного об­стрілу військових РФ по­шкоджено вибухововою хвилею вікна, елементи ліпнини та покрівлі Воронцовського палацу — па­мʼятки архітектури національного значе­н­ня. Того ж дня російська авіація випустила ракети по 3-м складам готової продукції в Суворовському р-ні міста. Через російську атаку 23 липня 2023 в Одесі по­шкоджено Спасо-Преображенський собор.

В місті діють Морської біо­логії Ін­ститут НАНУ, Про­блем ринку та економіко-екологічних досліджень Ін­ститут НАНУ, Фізико-хімічний ін­ститут ім. О. Богатсь­кого НАНУ, Фізико-хімічний ін­ститут захисту навколишнього середовища та людини Міністерства освіти і науки України та НАНУ, Від­діл. гідро­акустики Ін­ституту геофізики НАНУ; Селекційно-генетичний ін­ститут — Національний центр насін­нє­знавства та сортови­вче­н­ня НААНУ; Очних хвороб і тканин­ної терапії ім. академіка В. Філатова Ін­ститут НАМНУ, Стоматології та щелепно-лицевої хірургії Ін­ститут НАМНУ; Медицини транс­порту Український науково-дослідний ін­ститут, Медичної реабілітації та курортології Український науково-дослідний ін­ститут, Укр. протичум. НДІ ім. І. Мечникова; Морського транс­порту Державний проект­но-вишукувальний та науково-дослідний ін­ститут «ЧорноморНДІ­проект», Морського флоту України Науково-дослідний проект­но-кон­структорський ін­ститут; Одеський науково-дослідний ін­ститут звʼязку, Одеський науково-дослідний ін­ститут телевізійної техніки; Одеський науково-дослідний ін­ститут судових екс­пертиз. Заклади вищої освіти: Військ. академія (див. Одеські військові на­вчальні заклади), Держ. університет інтелектуал. технологій і звʼязку (утвор. 2020 на базі Одеської державної академії технічного регулюва­н­ня та якості й Одес. нац. академії звʼязку, див. Академія звʼязку Українська державна), Одеська державна академія будівництва і архітектури, «Одеська морська академія» Національний університет, Одеський національний технологічний університет (2012 до нього при­єд­нано Одеську державну академію холоду), Одес. муз. академія, «Одеська юридична академія» Національний університет, Одеський державний аграрний університет, Одеський державний екологічний університет, Одеський державний університет внутрішніх справ, Одеський національний економічний університет, Одеський національний медичний університет, Одеський національний морський університет, Одеський національний політехнічний університет, Одес. університет, Пів­ден­ноукраїнський національний педагогічний університет ім. К. Ушинського, Одес. регіон. ін­ститут держ. упр. Нац. академії держ. упр. при Президентові України, Одес. торг.-екон. ін­ститут Київ. торг.-екон. університету, Одеський фаховий коледж мистецтв ім. К. Данькевича, Одеський художній фаховий коледж ім. М. Грекова, Одеський державний музичний ліцей ім. П. Столярського; профес. (про­фес.-тех.) заклади освіти: Обʼєд­нане вище ПТУ сфери послуг та Училище № 3 Нац. університету «Одес. юрид. академія», Одес. вище профес. училище автомобіл. транс­порту, Одес. вище профес. училище мор. турист. сервісу, Одеське вище професійне училище торгівлі та технологій харчува­н­ня, Одес. профес. училище залізнич. транс­порту та будівництва, Одес. ПТУ машинобудува­н­ня, Одеський професійний ліцей будівництва та архітектури, Одеський професійний ліцей морського транс­порту, Одеський професійний ліцей сфери послуг Пд.-укр. педагогічного університету, Одеський професійний ліцей технологій та дизайну. Функціонують 136 середніх на­вчальних і 122 до­шкільні заклади.

Заклади культури: Одеська обласна філармонія, Одеський театр опери та балету, Одеський академічний український музично-драматичний театр ім. В. Василька, Одеський обласний академічний драматичний театр, Оде­ський академічний обласний театр ляльок, Одеський акаде­мічний театр музичної комедії ім. М. Водяного, Одеський театр юного глядача ім. Ю. Олеші, театри «Маски» (див. «Маски-шоу») та на Чайній, Одес. муніцип. театр духової музики ім. О. Саліка, Одес. міський центр хореогр. мистецтва; Одес. наук. б-ка, Одеська обласна універсальна наукова бібліотека ім. М. Грушевського, Одес. обл. бібліотека для юнацтва ім. В. Маяковського, Одес. обл. дит. бібліотека для дітей ім. В. Катаєва, 40 муніцип. б-к централіз. міських бібліотеч. систем для дорослих і дітей, Одес. обл. центр укр. культури; Одес. археол. музей НАНУ, Одес. військ.-істор. музей (див. Військово-історичний музей Пів­ден­ного оперативного командува­н­ня), Одес. худож. музей, Одеський історико-крає­знавчий музей (з філією «Меморіал героїчної оборони Одеси 1941» та від­ділом «Степова Україна» Музей), Одеський літературний музей (з філіями — Паустовського К. Одеський літературно-меморіальний музей і Пушкіна О. Одеський літературно-меморіальний музей), Одеський музей західного та східного мистецтва, Одеський муніципальний музей особистих колекцій ім. О. Блещунова, Одеський музей нумізматики, Реріха М. К. Одеський будинок-музей, Утьосова Л. Одеський муніципальний музей-квартира, «Філікі Етерія» Музей, Музей вос­кових фігур «У баби Уті», Музей історії органів внутр. справ, Музей кіно на Одес. кіностудії, Музей Одес. мор. порту ім. Ф. де Вол­лана, Музей сучас. мистецтва О., Музей якорів під від­критим небом, Одес. міська художня галерея. Є 22 комунал. дит. мист. школи. Друкують газети: «Чорноморські новини», «Одеські вісті» (обидві — обласні), «Вечерняя Одес­са», «Одес­ская жизнь», «Пресс-курьер», «На пенсии» та ін.

Лікува­н­ня здійснюють 26 міських стаціонар. закладів. Місто належить до Причорноморського рекреаційного регіону (див. Азово-Чорноморські рекреаційні регіони). У місті — 15 будинків від­починку та санаторіїв (зокрема й Пирогова імені Клінічний санаторій ПрАТ «Укр­проф­о­здоровниця», а також «Одеса», «Одеський», «Біла акація», «Лермонтовський», «Магнолія», «Червоні зорі», ім. М. Горького, ім. В. Чкалова), 111 готелів, 169 міні-готелів, 61 хостел, 93 апартаменти. Куяльник — один із най­старіших грязевих курортів, що роз­таш. за 13 км від центру О., біля під­ніж­жя г. Жевахова, на правому березі Куяльниц. лиману. 1833 була побудована «Лікарня грязевих і піщаних лиманських ванн»; 1895 пробурено першу свердловину мінерал. води «Куяльник». Грязі й ропа мають унікал. лікувал. властивості, а мінерал. вода «Куяльник» допомагає при захворюва­н­нях шлунк.-кишк. тракту.

Від 2009 істор. центр міста пере­буває в попередньому списку обʼєктів Світової спадщини ЮНЕСКО. Памʼят­ки національного значе­н­ня: комплекс Воронцовського палацу в провулку Воронцовський, № 2 (палац, 1824–29; стайня, 1826–28; бельведер, 1830), стара біржа на Думській площі, № 1 (1834), Сабанські казарми на вул. Канатна, № 23 (1827, 1831, 1941), грец. церква Святої Трійці на вул. Катерининська, № 55 (1808, 1900–08), палац Гагаріна на вул. Ланжеронівська, № 2 (1850-і рр., 1899–1904), будинок Лідерса на вул. Ланжеронівсь­ка, № 3 (1820-і рр.), будівля першої Одес. публіч. б-ки й Одес. товариства історії та старожитностей на вул. Ланжеронівська, № 4 (1883–1937), англ. клуб на вул. Ланжеронівська, № 6 (1841–42, кін. 19 ст.), аркада карантин­на з баштою у парку ім. Т. Шевченка (1803–07), лютеран. церква св. Павла на вул. Новосельського, № 68 (одес. кірха; 1824–28, 1895–96), міська лікарня з огорожею на вул. Пастера, № 5 (1804 — 1820-і рр.), міська публічна бібліотека на вул. Пастера, № 13 (1904–07), Примор. сходи на Примор. бульварі (ін. назви: Бульварні, Гігантські, Рішельєвські, Дюківські, Потьомкінські; 1837–41), житл. і громад. будинки на Примор. бульварі, № 1 (1844–1970), 2 (належав Наришкіну, 1836), 3 (Маріні, Ашкіназі, кін. 19 ст.), 4 (Серато і Верані, 1824–26, серед. 19 ст.), 5 (Лерхе, 1823–26), 6 (Зонтагу, 1826–27, 1850), 10 (Родоконакі, 1823–25, 1860-і рр.), 12 (Золотарьову, Массу, 1820-і рр., 1872), 13 (Маюрову, 1827–28), 14 (Магнеру, 1904–05), 15 (Фуку, Григоровичу, 1828, 1846), будинок Присутствених місць на Примор. бульварі, № 7 (1827–30), готель «Петербурзький» на Примор. бульварі, № 8 (1829–1900), палац на Примор. бульварі, № 9 (1829–30, серед. 19 ст., 1949–53), готель «Лондонський» на Примор. бульварі, № 11 (19 ст.), Палац Абази на вул. Пушкінська, № 9 (1856–58), нова біржа на вул. Пушкінська, № 17 (1894–99), будинок Вучині на вул. Пушкінська, № 19 (1849), комплекс будівель Толстого на Сабанєєвому мосту, № 4 (палац, картин­на галерея; 1830), палац Потоцького на вул. Софіївська, 5а (1810, кін. 19 — поч. 20 ст., серед. 20 ст.), палац Каліо на вул. Тираспольська, № 4 (1834, 2-а пол. 19 — поч. 20 ст.), театр опери та балету в провулку Чайковського, № 1 (1884–87), будинок Боффо в провулку Чайковського, № 8 (1844; усі — архітектури), будинок, де містився центр таєм. грец. товариства «Філікі Етерія» у Красному провулку, № 18 (кін. 18 — поч. 19 ст.), могила художника К. Ко­станді на Другому християн. кладовищі (1921; обидві — історії), памʼятник генерал-губернатору Новорос. краю А. Рішельє (1826) та погру­д­дя поета О. Пушкіна (1888) на Примор. бульварі, памʼятники генерал-губернатору Новорос. краю М. Воронцову на Собор. площі (1863) й офтальмологу В. Філатову на Франц. бульварі (1967; усі — монум. мистецтва). Знач. внесок у роз­виток одес. архітектури на­прикінці 18 — серед. 20 ст. зробили К. Абта, Л.-К. Адамсон, Ф. Боффо, М. Бутович, В. Ванрезант, А. Вейтк, Л. Вес­сел­лі, І. Гаврищенко, Ю. Гаюї, Ф. Гонсіоровський, І. Гундіус, К. Дал­лаква, М. Депп, О. Дігбі, Г. Діхт, Л. Іорін­ні, П. Йодко, Л. Камбіаджіо, Д. Климов, І. Князєв, І. Козлов, Ф. Коклен, Осип і його син Фелікс Коловичі, І. Кон­стантинов, К. Кошелєв, Іван і його сини Давид та Платон Круги, М. Любенков, В. Маас, К. Могильницький, Ф. Моранді, Г. Моргуліс, Г. Морозов, М. Озмідов, М. Позняков, І. Риглер, Ю. Серадзький, Дж. Скудієрі, Дж. Торічел­лі, Б. Фан-Дер-Фліс, Є. Ферстер, брати Джован­ні та Франціско Фрапол­лі, К. Ходецький, Н. Черкунов, Ф. Шаль, О. Шашін, О. Швенднер, І. Яценко, Б. Бауер, М. Без­частнов, Х. Бейтельсбахер, О. Бернардац­ці, О. Бертьє-Делагард, Л. Бєлкін, Л. Влодек, Г. Готгельф, В. Домбровський, Ю. Дюпон, І. Жуковський, Ц. Зелінський, М. Замечек, В. Зуєв, В. Кабіо­льський, П. Клейн, А. Клепинін, В. Короповський, К. Корченов, Л. Котовський, П. Кошлич, В. Кундерт, Ф. Кюнер, С. Ландесман, Г. Лонський, А. Люікс, Д. Мазиров, І. Мальгерб, брати Е. і К. Мес­снери (див. Мес­снери), С. Оземболовський, М. Осинський, Л. і Г. От­­тони (див. От­тони), А. Панпулов, Ф. Паппе, Я. Пономаренко, К. Попов, Л. Прокопович, В. Прохаска, М. Рейнгерц, А. Рейхенберг, В. Сгибнєв, Х. Скведер, Д. Тележинський, П. Токарєв, М. Толвінський, В. Харламов, М. Шаповаленко, В. Шевальов, Г. Шеврем­брандт, А. Юргевич та ін.

Місто є центром єпархій ПЦУ, УПЦ МП, екзархату УГКЦ і дієцезії РКЦ. Є громади Вірм. апостол. церкви, проте­стантські (адвентистів сьомого дня, євангел. християн-баптистів, християн віри євангельсь­кої та ін.), юдеїв і мусульман. Діють православні Одеський Свято-Архангело-Михайлівський жіночий монастир, Одеський Свято-Успенський патріарший чоловічий монастир, Свято-Іллін. та Івер. ікони Божої матері чол. монастирі. Збереглися костели Успі­н­ня Пресвятої Діви Марії (1844), св. апостола Петра (1913), Брод. синагога (1863), Свято-Успен. собор, церква ікони Пресвятої Богородиці всіх скорботних радість (обидві — 1869). У 1999 освячено від­будований Спасо-Преображен. собор, що був 1936 ро­зі­браний за наказом парт. кер-ва. 2001 збудовано мечеть у мавритан. стилі. За рад. влади було знищено й більшість одес. кладовищ, зокрема Одеське старе (перше) кладовище, Перше євр. кладовище. Багато ві­домих одеситів поховано на Другому християн. цвинтарі.

Місто було центром спорт. життя Пд. України ще в 19 ст. Першою спортивною організацією в Одесі став Чорноморський яхт-клуб. Одними з перших у Рос. імперії створено гімнастичне товариство та товариство велосипедистів-аматорів. Історія футболу в місті починається 1884, коли вихідці з Великої Британії побудували закрите футбол. поле (нав­проти сучас. кіностудії на Франц. бульварі). Від 1910 діяла одес. футбол. ліга. Одес. клуб «Чорноморець» неодноразово здобував найвищі футбол. трофеї у СРСР, Україні, брав участь у між­народних змага­н­нях. 1962 жін. волейбол. команда «Джінестра» пере­могла у ро­зі­граші Кубка європ. чемпіонів, а 1983 здобула Кубок володарів Кубків європ. країн. Кілька разів чемпіоном Суперліги України та володарем Кубка України ставав баскетбол. клуб «БІПА-Одеса». Нині також роз­винені легка атлетика, веслувал. спорт, стрільба, фігурне ката­н­ня, спорт. гімнастика, плава­н­ня, фехтува­н­ня, карате та ін. Діють стадіони «Чорноморець» (гол. спорт. споруда міста; вміщує 34 164 глядачі), «Спартак», «СКА». Майбут. спортс­менів готують 19 комунал. дит. шкіл різних категорій. Тут тренувалися спортс­мени О. Баюл (фігурне ката­н­ня), А. Дорошенко, І. Щетнік (обоє — кульова стрільба), Є. Лапинський, В. Михальчук, Е. Сибіряков, О. Шкурнова (усі — волейбол), Н. Мушта-Олізаренко (біг), М. Ніколаєва (спорт. гімнастика), С. Петренко, Р. Полянський, Ю. Рябчинський (усі — веслува­н­ня). Багато ви­значних фігуристів виховала Г. Змієвська.

Серед видатних уродженців — мікробіо­лог, епідеміолог М. Гамалія (почес. академік АН СРСР), математик С. Бернштейн, фахівець у галузі ракетно-косміч. техніки В. Глушко (є погру­д­дя), терапевт М. Стражеско (усі — академік АН СРСР і УРСР), геолог, палеонтолог М. Андрусов (академік ВУАН), хіміки С. Андронаті (академік НАНУ), О. Богатсь­кий, М. Полуектов, лікарі В. Вороб­йов (усі — академік АН УРСР), К. Терновий, фізик В. Архаров, зоолог-ентомолог В. Васильєв, літературо­знавець Д. Затонський, право­знавець В. Мамутов (усі — академік НАНУ), фізик О. Чаплик, фахівець у галузі електрофізіології М. Штарк (обидва — академік РАН), фізик, астроном Дж. Ґамов (чл.-кор. АН СРСР), геофізик М. Аганін, геохімік Є. Бурксер, астроном З. Аксентьєва, мікробіо­лог Л. Рубенчик, патофізіологи Олег Богомолець (усі — чл.-кор. АН УРСР), О. Резніков, фахівець у галузі металургії В. Баптизманський, хімік М. Лукʼяненко, економіст В. Савчук (усі — чл.-кор. НАНУ), астроном В. Абалакін, фізик І. Нєізвєстний (обидва — чл.-кор. РАН), кон­структор військ. озброє­н­ня О. Нудельман (лауреат Ленін., 3-х Сталін. і 2-х Держ. СРСР премій); громад. діяч, меценат Г. Маразлі (є памʼятник); прозаїки І. Бабель (є памʼятник), О. Батров, А. Боске, Я. Бриль, Г. Горст, В. Жаботинський, А. Зорич, І. Ільф, В. Інбер, В. Катаєв, Є. Петров, С. Рядченко, Л. Селютина, Г. Яблонська, поети А. Ахматова, Е. Багрицький, В. Бершадський, А. Портенко, поет, пере­кладач С. Кірсанов, письмен­ниця, пере­кладачка Л. Левітон, поети-гумористи В. Іванович, К. Сергієнко, прозаїки, поети О. Олійників, Г. Плоткін, І. Рядченко, Ю. Трусов, літературо­знавці А. Недзвідський, Є. Прісовський; рисувальник, гравер В. Андреєв; живописці К. Ко­станді, Й. Браз, Ф. Рубо (усі — академік С.-Пе­тербур. АМ), В. Одайник (нар. художник УРСР), В. Власов, Г. Павлюк, П. Пархет (усі — засл. художники УРСР), Г. Синиця, В. Філіпенко (обидва — засл. художники України), С. Божій, М. Тодоров (обидва — засл. діячі мистецтв УРСР), М. Алексоматі, О. Ацманчук, В. Бальц, М. Бант, М. Беркос, М. Бодаревський, В. Бондаренко, Є. Буковецький, З. Волковинська, О. Гавдзинська, О. Ганзен, Г. Головков, С. Кишинівський, Г. Мінський, Л. Мучник, В. Роз­вадовський, О. Ройтбурд, В. Семерньов, Л. Семикіна, О. Стіліануді, В. Цимпаков, графіки О. Постель (засл. діяч мистецтв УРСР), О. Терентьєв (засл. художник УРСР), Г. Польовий, скульптори А. Білостоцький (нар. художник УРСР), М. Гельман, Б. Едуардс, художники театру Л. Братченко (нар. художник УРСР), І. Кон­стантинова (нар. художник України), Д. Боровський-Бродський, Л. Рабинович, П. Шварц, художниця декор. скла С. Голембовська (засл. художник УРСР); архітектори Г. Барановський, Г. Благодатний, Я. Ґольденберґ, Ю. Дмитренко, Б. Йофан (нар. арх. СРСР), Є. Катонін, Ф. Кнор­ре, брати Мойсей і Олександр Лінецькі, А. Мінкус, О. Мунц, Ф. Нестурх, М. Покорний, А. Попов, М. Пʼятницький, І. Татієв, Г. Топуз, Ф. Троупʼян­сь­кий, Л. Чернігів; історик архітектури В. Тимофієнко, мистецтво­знавець В. Маркаде; режисери й актори Л. Леонідов (Вольфензон; нар. арт. СРСР), А. Гайдабура, О. Добровольська, режисери Б. Борін (нар. арт. УРСР), І. Гріншпун, М. Казневський (обидва — засл. діячі мистецтв УРСР), Р. Єфименко, режисер, актор, поет Б. Барський (нар. арт. України), актори А. Аркадьєв (Кудерко), Є. Діордієв, В. Добровольський (усі — нар. арт. СРСР), Г. Бабенко, Ю. Березін, Ю. Божек, З. Дегтярьова, А. Квасенко-Ржечицька, Г. Осташевсь­кий (усі — нар. арт. УРСР), В. Предаєвич, М. Швідлер (обидві — нар. арт. України), В. Дуклер, К. Загорянська (Кисіль), Ю. Рос­сіна (усі — засл. арт. УРСР), Є. Зарницька (Азгуріді), Н. Тарновецька; артист роз­мов. жанру, письмен­ник-сатирик М. Жванецький (нар. арт. України та РФ), артист роз­мов. жанру, актор театру та кіно Р. Карцев (нар. арт. РФ), артист роз­мов. жанру А. Сова (нар. арт. УРСР), актриса муз. комедії В. Чемена (нар. арт. України); балет­мейстери та артисти театру П. Вірський (нар. арт. СРСР), Н. Баришева, Р. Клявін (обоє — нар. арт. УРСР), Г. Ковтун (засл. діяч мистецтв РРФСР), Б. Таїров (засл. арт. УРСР); кінорежисери М. Донськой (нар. арт. СРСР), А. Федоров (засл. діяч мистецтв УРСР), М. Білинський, В. Лапокниш, кіно­оператори, режисери Р. Кармен (нар. арт. СРСР), Я. Мєстечкін (засл. діяч мистецтв УРСР), кіно­оператор М. Ґрос­сман, кіносценарист Г. Колтунов (засл. діяч мистецтв Таджиц. РСР і України), кінорежисер, сценарист Л. Трауберг (засл. діяч мистецтв РРФСР); театро­знавці А. Грін, Р. Єсипенко, кіно­знавець, художник кіно В. Цирлін; спів­ак, актор Л. Утьосов (є памʼятник), спів­аки О. Кривченя, А. Неж­данова, Є. Чавдар (усі четверо — нар. арт. СРСР), Я. Тартаков (засл. арт. Респ.), А. Азрікан, О. Колодуб (обоє — засл. арт. РРФСР), Л. Гашинська, В. Ободзинський, Ф. Орешкевич; композитори О. Фельцман (нар. арт. РРФСР), Б. Зільберглейт (засл. діяч мистецтв України), С. Блуменфельд, П. Глушков, О. Коган, диригенти І. Зак (нар. арт. СРСР), Є. Дущенко, В. Петрусь (обидва — нар. арт. УРСР), композитори, диригенти П. Поляков (засл. арт. УРСР), М. Бак, Ю. Русинов, В. Смогитель, В. Фемеліді, композитор, музико­знавець М. Шипович, хор. диригенти Д. За­грецький (засл. діяч мистецтв УРСР), А. Серебрі (засл. діяч мистецтв України), композитор, піаніст, диригент К. Данькевич, піаністи Е. Гілельс (обидва — нар. арт. СРСР), М. Старкова (засл. діяч мистецтв УРСР), скрипалі Д. Ой­страх (нар. арт. СРСР), О. Станко (засл. діяч мистецтв України), М. Сікард, скрипаль, диригент Д. Ахшарумов, арфіст Г. Гаазе (засл. арт. УРСР), родина музикантів Могилевських (брати скрипаль Олександр Якович, віолончеліст Давид Якович, трубач Леонід Якович, дочка, внук і правнук остан­нього — піаністи Серафима Леонідівна, Євген Гедеонович і Олександр Євгенович), скрипк. майстер Л. Добрянський; учасники дисидент. руху по­друж­жя С. Караванський і Н. Строката-Караванська; один і з перших авіаторів у Рос. імперії, спортс­мен С. Уточкін (є памʼятник); спортс­мени Г. Авдєєнко (стрибки у висоту), М. Авілов (десятиборство), І. Бєланов (футбол), Ю. Гел­лер (шахи), Т. Гуцу (спорт. гімнастика), Я. Железняк (кульова стрільба), М. Мільчев (стенд. стрільба), В. Петренко (фігурне ката­н­ня), М. Рибальченко (велогонка), А. Терлюга (карате), Ю. Чебан (веслува­н­ня); промисловець В. Філіпчук і меценат, громад. діяч Б. Литвак (обидва — Герої України). О. — батьківщина 33-х Героїв Рад. Союзу, зокрема Р. Малиновського (удостоєний цього зва­н­ня двічі), Г. Добровольського (від­значився як льотчик-космонавт), М. Луніна та О. Маринеска (є памʼят­ник і спуск його імені; обидва — командири під­вод. човнів).

У місті в різний час працювали археолог А. Ашик, педагог К. Ушинський, хірурги М. Пирогов (усі — 19 ст.), М. Скліфософський, математик О. Ляпунов (академік С.-Пе­тербур. АН; є погру­д­дя), мікробіо­лог І. Мечников (лауреат Нобелів. премії), фізіолог І. Сеченов (обидва — почесні чл. С.-Пе­тербур. АН), хіміки Д. Менделєєв (чл.-кор. С.-Пе­тербур. АН), М. Зелінський, патофізіолог, президент АН УРСР Олександр Богомолець, фахівець у галузі ракетобудува­н­ня та космонавтики С. Корольов, фізики Л. Мандельштам, І. Тамм, літературо­знавець, мистецтво­знавець М. Алексєєв (усі — академік АН СРСР), офтальмологи В. Філатов (академік СРСР і УРСР), Н. Пучківська (академік НАНУ), історик М. Слабченко (академік ВУАН), астрономи О. Орлов (академік АН УРСР, чл.-кор. АН СРСР), В. Цесевич, математик М. Крейн, економіст М. Мелешкін, зоолог М. Савчук, хіміки В. Назаренко (усі — чл.-кор. АН УРСР), П. Мелікішвілі (чл.-кор. АН СРСР), педіатр Б. Резнік, мікробіо­лог В. Тульчинська (обоє — чл.-кор. НАНУ), лікар, громад.-політ. і військ. діяч І. Луценко, фахівець у галузі вино­градарства та виноробства В. Таїров.

З О. повʼязані життя та діяльність поета, пере­кладача, композитора П. Ніщинського (Петро Байда; 19 ст.); громад.-політ. діячів, письмен­ників Івана та його сина Юрія Лип, прозаїків Т. Ачимовича, І. Буніна, Д. Буханенка, І. Гайдаєнка, А. Голишева, Б. Гончаренка, Л. Горлецького, Б. Деревʼянка, І. Друкера, Л. Землякова, Г. Карєва, В. Логвиненка, В. Лясковсь­кого, Н. Лурʼє, М. Ма­йорова, Ф. Марʼєн­ка, Г. Матійко, Менделе Мойхера-Сфоріма, В. Миколюка, Д. Надіїна, Ю. Олеші, В. Орленка, К. Паустовського, С. Полякова, В. Сагайдака, Д. Сергієвича, М. Сердюкова, Я. Сікорського, М. Суховецького, М. Ткачука, Ю. Усиченка, Р. Феденьова, І. Черкашенка, О. Шелудякова, О. Шеренгового, А. Шишкіна, Є. Штенгелова, Б. Янчука, поета, історика, театр. діяча М. Вороного, драматургів М. Альбиковського, О. Корнійчука (академік АН СРСР і УРСР), М. Куліша, І. Плахтіна, М. Циби, поетів М. Базоєва, Є. Бандуренка, В. Березінського, В. Бошкова, Х. Вайнермана, В. Геть­мана, І. Гордона, А. Губермана, С. Данилова, В. Дзюби, В. Домріна, В. Друзяка, О. Дряміна, С. Зубко, С. Конака, Н. Мовчан-Карпусь, В. Мороза, В. Нарушевича, Б. Нечерди, М. Овчаренка, Н. Палашевської, М. Палієнка, П. Педи, В. Півня, О. Різниченка, С. Стриженюка, В. Трохліба, О. Уварова, Б. Херсонського, П. Щеглова, Н. Щербань, Г. Щіпковського, А. Ярмульського, поетів, прозаїків Ш. Гольденберга, Г. Захарова, І. Мавроді, І. Маловічка, А. Михайлевського, І. Нєвєрова, В. Рутківського, Б. Сушинського, поетів, прозаїків, літературо­знавців В. Барладяну-Бирладника, Г. Зленка, літературо­знавців Г. Вʼязовського, І. Дузя, М. Левченка, М. Сиротюка, В. Фащенка, прозаїка, літературо­знавця А. Колісниченка, бібліо­графа, літературо­знавця М. Комарова, поета, пере­кладача В. Вихристенка, пере­кладачів І. Буше, С. Ковганюка, поета, публіциста В. Гараніна, поета, драматурга І. Геращенка, поета, пере­кладача А. Глущака; мистецтво­знавця, графіка В. Кармазина-Каковського, кінодраматурга, кіно­знавця Д. Бузька, кіно­знавця Г. Авенаріуса, теат­ро­знавця В. Голоти, музико­знавця Ю. Малишева (засл. діяч мистецтв України). 31 жовтня 2019 ЮНЕСКО включила О. до пере­ліку твор. міст світу в галузі літ-ри.

Ви­значал. роль в мист. житті мали: живописці Е. Вільє Де Ліль-Адан (19 ст.), О. А. Попов, О. Роз­марицин (обидва — академік С.-Пе­тербур. АМ), М. Божій (нар. художник СРСР, дійс. чл. АМ СРСР), К. Ломикін (нар. художник УРСР), А. Гавдзинський (нар. художник України), Г. Крижевський, О. О. Попов (обидва — засл. художники УРСР), Д. Крайнєв, М. Шелюто (обидва — засл. діячі мистецтв УРСР), Ю. Бершадський, П. Волокидін, О. Гауш, Т. Дворников, М. Жук, Г. Ладиженський, М. Павлюк, В. Синицький, Т. Фраєрман, О. Чемисов, Г. Шполянський, художники театру П. Злочевський (нар. художник УРСР), Л. Альшиць, М. Івницький (обидва — засл. художники УРСР), М. Вилкун (засл. художник України), графіки Н. Густ, А. Ждаха, В. Заузе, скульптори І. Андреолет­ті, Б. Диба, П. Мітковіцер, Г. Тен­нер; режисери й актори В. Василько (Миляєв; нар. арт. СРСР), Ю. Величко, М. Коміс­саров, О. Соломарський (усі — нар. арт. УРСР), І. Загорський (Подзікунов), О. Суслов (Рєзников), актори В. Влади­славський, М. Водяний (обидва — нар. арт. СРСР), Є. Пономаренко (нар. арт. СРСР і УРСР), О. Анань­єв, Д. Борщов, Л. Бугова, Л. Гак­кебуш, Д. Голубинський (Тростянський), А. Гончар, Б. Зайцев, А. Крамаренко, О. Луценко, М. Ляров, Г. Мещерська (Пащенко), П. Михайлов, В. Освецимський, В. Сокирко, І. Твердохліб, В. Туз (усі — нар. арт. УРСР), А. Дриженко, Є. Дембська (обоє — нар. арт. України), Д. Зеркалова, С. Простяков (обоє — нар. арт. РРФСР), І. Замичковський (засл. арт. Респ.), М. Главацька, Л. Задні­провський (Кононенко; обоє — засл. арт. УРСР), В. Мʼягкий, Д. Островсь­кий (обидва — засл. діячі мистецтв УРСР), по­друж­жя С. Бондарчук і С. Мануйлович, М. Надемський, режисери Б. Мешкіс (нар. арт. УРСР), В. Бортко, Я. Милешко (обидва — засл. діячі мистецтв УРСР), І. Земган (засл. арт. УРСР); актор-гуморист О. Філімонов (нар. арт. України), арт. естради В. Ільченко (засл. арт. РРФСР); балет­мейстери та артисти балету В. Вронський (нар. арт. СРСР), М. Пєтухов (нар. арт. УРСР), М. Трегубов (засл. діяч мистецтв УРСР); спів­аки І. Кравцов, М. Садовська-Барілот­ті (Тобілевич; обоє — 19 ст.), М. Гришко, К. Лаптєв, Р. Сергієнко, Н. Ткаченко (усі — нар. арт. СРСР), М. Бем, О. Благовидова, А. Бойко, І. Воликівська (Пі­до­пригора), В. Гужова, В. Козерацький, О. Колобов, М. Огренич, І. Пономаренко, І. Тоцький, О. Фоменко (усі — нар. арт. УРСР), А. Арсенко (Попсуйшапка; нар. арт. Білорус. РСР), В. Лубенцов, Г. Олійниченко (обоє — нар. арт. РРФСР), В. Лос­ський (засл. арт. Респ.), О. Жуковська, З. Лисак (обидві — засл. арт. УРСР), З. Залеський, О. Ляров (Гіляров), Д. Мова, Ю. Морфес­сі, О. Пускова; композитор, культ.-осв. діяч, історик М. Аркас, композитори Д. Крижанівський, П. Сокальсь­кий (обидва — 19 ст.), М. Вілінсь­кий, Ю. Знатоков, Т. Малюкова-Сидоренко (усі троє — засл. діячі мистецтв УРСР), І. Асєєв, В. Власов (обидва — засл. діячі мистецтв України), П. Молчанов, С. Орфєєв, Я. Файнтух, муз. діяч В. Семенов (засл. діяч мистецтв УРСР), диригенти А. Пазовський (нар. арт. СРСР і УРСР), М. Покровський, Й. Прибик, С. Столерман (усі — нар. арт. УРСР), О. Салік, Я. Скибинський (обидва — нар. арт. України), Б. Афанасьєв (нар. арт. РРФСР), О. Він­ницький, І. Кільберг, К. Лопань, О. Пресич (усі — засл. діячі мистецтв УРСР), І. Аркадьєв, піаніст С. Ріхтер (нар. арт. СРСР), альтист, диригент, композитор Я.-Б. Ступка, хор. диригенти В. Кіосе (засл. арт. УРСР), Г. Копосов, К. Пігров (обидва — засл. діячі мистецтв УРСР); кінорежисер, кіносценарист, письмен­ник О. Довженко (нар. арт. РРФСР), кінорежисери, кіносценаристи К. Муратова (нар. арт. УРСР, дійс. чл. НАМУ), О. Муратов (засл. діяч мистецтв УРСР), В. Левін (засл. діяч мистецтв України), Г. Тасін (Розов), кінорежисери Я. Лупій (нар. арт. України), П. Чардинін, кіно­оператор, кіносценарист В. Авлошенко, кіно­оператори Г. Александров (обидва — засл. діячі мистецтв УРСР), Г. Айзенберг (засл. діяч мистецтв РРФСР), кіно­оператор, кінорежисер Вадим (засл. діяч мистецтв УРСР) і його син кінодраматург Дмитро Ко­строменки, актриса німого кіно В. Холодна (є памʼятник).

Від 3 липня 1823 до 31 липня 1824 в О. на заслан­ні пере­бував рос. поет О. Пушкін (окрім погру­д­дя, на вул. Пушкінська — памʼятник). У 19–20 ст. місто від­відувала значна кількість вітчизн. і іноз. літ. діячів, зокрема М. Гоголь, І. Франко (обом встановлено памʼят­ни­ки), М. Коцюбинський, І. Нечуй-Левицький (описав життя укр. інтелігенції в О. у повісті «Над Чорним морем»), Леся Українка, Дні­прова Чайка, В. Короленко, Шолом-Алейхем, К. Батюшков, В. Бенедиктов, М. Гнедич, О. Островський, А. Подолинський, Я. Полонський, П. Свіньїн, В. Туманський, Л. Тол­стой (є памʼятник), О. Тол­стой, А. Чехов, М. Горький, О. Ґрін, О. Ку­прін, В. Маяковський, К. Чуковський, А. Міцкевич (є памʼят­ник), М. Емінеску, Т. Драйзер, Марк Твен, І. Вазов, А. Ісаакян та ін. Побував рос. композитор П. Чайковський. На одес. сценах ви­ступали укр. ви­значні майстри П. Саксаганський, М. Заньковецька, М. Кропивницький, актори С. Бернар, Б. Коклен (обоє — франц.), Е. Дузе (італ.), спів­аки Ф. Шаляпін, Л. Собінов, В. Висоць­кий (є памʼятник; усі — рос.), Е. Карузо (італ.), диригент М. Малько, піаністи О. Гольденвейзер, Д. Шостакович (обидва — рос.), танцювала А. Дункан (амер.). Одес. корі­н­ня мають голівуд. актори Вупі Ґолдберґ (справж. — К.-Е. Джонсон), Дж. Депп, Кірк і його син Майкл Дуґласи, Л. Ді Ка­пріо, С. Стал­лоне, Дж. Франко, режисери С. Пол­лак, С. Спілберґ, амер. спів­аки Боб Ділан (Р.-А. Цим­мерман) і С. Тайлер, ілюзіоніст Девід Коп­перфілд (Д. Коткін).

Значну мист. і турист. цін­ність також мають: скульптур. паноптикум у дворі Одес. літ. музею (зокрема й ви­ставлена скульптура «Одеська школа», присвячена І. Бабелю, Е. Багрицькому, В. Інбер, В. Катаєву, С. Кірсанову та Ю. Олеші), памʼятники Т. Шевченку, «Загиблим кораблям», св. рівно­апостол. Кирилу та Мефодію, командувачу Чорномор. козац. флотилії А. Головатому, працівникам карного роз­шуку в післявоєн. О., «Апельсину, що врятував О.», «Будинок Сонця», «Викраде­н­ня Європи», «Голос О.», «Дерево коха­н­ня», «Дружина моряка», «Золоте дитя», «Лаокоон та його сини», «Одеський час», «Чим більше книг, тим менше страху», памʼятний знак «Гармата з фрегата “Тигр”», Олександрів. колона, фонтан «Початок початків» та ін. 2014 на вул. Ланжеронівська засн. «Алею зірок Одеси», на якій роз­міщено імена видат. діячів культури та мистецтва, які народилися або жили й працювали в місті.

Літ.: Скальковский А. Первое тридцатилетие истории города Одес­сы: 1793–1823. О., 1837; Мурзакевич Н. Н. Одес­ская старина. О., 1865; Бернштейн С. Одес­са. Исторический и торгово-экономи­чес­кий очерк развития Одес­сы в связи с Новорос­сийским краем. О., 1881; Надлер В. К. Одес­са в первые годы ее существования. О., 1893; Де-Рибас Л. М. Из прошлого Одес­сы: Сб. ст. О., 1894; Одес­са. 1794–1894: К столетію города. О., 1895; Лернер О. М. Одес­ская старина: Истор. очерки по дан­ным из архива бывшего новорос. генерал-губернатора. О., 1902; Де-Ри­бас А. М. Старая Одес­са: Истор. очерки и воспоминания. О., 1913 (ре­принтні вид. — О., 1990 і Москва, 1995); Стара Одеса: архітектура Причорноморʼя. О., 1927; Селінов В. І. Архітектурні памʼятники старої Одеси. О., 1930; Провід­ник по місту Одеса на 1933 рік. О., 1933; Одес­са: Очерк истории города-героя. О., 1957; Курорты Одес­сы: Справоч. О., 1976; Тимофеенко В. И. Одес­са: Архит.-истор. очерк. К., 1983; Андриевский Н. Ю., Гайворон А. А., Коляда И. М. Одес­са: Путеводитель-справоч. О., 1984; Климат Одес­сы. Ленин­град, 1986; Белоус А. Г., Коляда И. М. Улицы Одес­сы: Путеводитель-справоч. О., 1987; Есть город у моря: Краевед. сб. об Одес­се. О., 1990; Атлас Д. Г. Старая Одес­са, ее друзья и недруги. О., 1992; Одес­са: Город–агломерация–портово-промышлен­ный комплекс. О., 1994; Болдирєв О. В. Одесі — 600: Істор. нарис. О., 1994; Адамян В. М. и др. Очерки развития науки в Одес­се. О., 1995; Гончарук Т. Г. История Хаджибея (Одес­сы). 1415–1795: Популяр. очерк. О., 1997; Самойлов Ф. О. Одеса на зламі століть (кінець ХІХ — початок ХХ ст.): Істор.-краєзн. нарис. О., 1998; Сапожников И. В., Сапожникова Г. В. Запорожские и черноморские казаки в Хаджибее и Одес­се (1770–1820-е годы). О., 1998; Герлігі П. Одеса: Історія міста, 1794–1914. К., 1999; Гончарук Т. Г. та ін. Хаджибей–Одеса та українське козацтво (1475–1797 роки). О., 1999; Письмен­ники Одещини на межі тисячоліть. О., 1999; Станко В. Н. Історія Одеси. О., 2002; Воронцов М. С. Записки губернатора: Мемуары. О., 2003; Одеський регіон: природа, населе­н­ня, господарство. О., 2003; Одеса у нових памʼятниках, меморіальних дошках та будівлях. О., 2004; Глеб-Кошанский Н. Порт и Одес­са: из истории порта, города и края. О., 2007; Архитектура старой Одес­сы: столетие Одес­сы: Очерки. О., 2007; Тимофієнко В. І. та ін. Історико-містобудівні дослідже­н­ня Одеси. К., 2008; Романюк В., Черняков И. Что было на месте Одес­сы? К., 2008; Балух Д. Одес­са, которую мы забываем. О., 2008; Сурилов А. Зенит Воронцовской Одес­сы. О., 2009; Сто великих одеситів. О., 2009; Гінріхс Я. П. Міф Одеси. К., 2011; Добролюбский А. О. Археология Одес­сы. О., 2012; Новицкий Е. Ю., Добролюбский А. О. Предыстория Одес­сы: С древнейших времен до начала ХІХ века. О., 2015; Бабіч О. Путівник по Одесі. Х., 2017; 225 фактів про Одесу. О., 2019; Макаров П. Популярная история Одес­сы. Х., 2019; Поліщук Я. Фронтирна ідентичність: Одеса ХХ столі­т­тя. К., 2019.

А. Г. Василіна

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю