Квінтет

КВІНТЕ́Т (італ. quintetto, від лат. quintus — пʼятий) — музичний ансамбль з пʼяти виконавців; менш поширений, ніж квартет. К. поділяють на вокал., вокал.-інструм. та інструм. Вокал.-інструм. К. іноді трапляється у поп- і рок-музиці (найчастіше соло-, ритм- і бас-гітари, ударні та електроорган або синтезатор). В академ. музиці інструм. К. може бути однорід. (струн­ні смичкові, деревʼяні або мідні духові інструменти) і мішаним. Серед струн. К. пере­важає склад з до­даною 2-ю віолонче­л­лю чи 2-м альтом. Нині в Україні існує декілька фортепіан. К., К. сопілкарів «Дудаліс» (кер. М. Корчинський) тощо. З-поміж мішаних К. найрозпо­всюдженіший фортепіан. К., коли до фортепіано додають квартет струн. (2 скрипки, альт, віолончель чи скрипка, альт, віолончель, контрабас) або деревʼяних духових інструментів. Окрім фортепіан. К., поширеним є склад, коли до квартету деревʼяних духових вводять валторну. Інколи у струн. К. один з інструментів замінено кларнетом, валторною тощо. Епізодично фортепіан. К. у Києві на поч. 20 ст. виконував європ. композиції для різного інструм. складу (до фортепіано долучали струн. квартет, інколи з кларнетом і валторною замість 2-ї скрипки й альта тощо). На подіб. засадах існував К. і у Львові.

В ін. значен­ні К. — струн­но-смичк. група симф. оркестру (1-і та 2-і скрипки, альти, віолончелі, контрабаси).

У 3-му значен­ні К. — муз. твір для 5-ти інструментів, вокал. голосів чи виконавців. Вокал. К. за­звичай є частиною опери. В академ. музиці К. означає інструм. склад і водночас жанр. Струн. К. (також за участі духових) остаточно сформувався у «віден. класицизмі». Найчастіше до нього звертався В.-А. Моцарт (також автор фортепіан. К.). Фортепіан. К., як і струн., особливо поширився у 19–20 ст. (Й. Брамс, Б. Лятошинський, С. Франк, С. Танєєв, Д. Шостакович, Ф. Шуберт, Р. Шуманн).

В Україні К. менш роз­по­всюджений, ніж тріо і квартет. Вокал.-інструм. К. набув роз­витку у поп- (гурт «Океан Ельзи») і рок-музиці (ран­ній період гурту «Брати Гадюкіни»). В академ. муз. культурі найбільшого пошире­н­ня за­знав інструм. К., зокрема фортепіан., започатк. на­прикінці 18 ст. Д. Бортнянським, який написав 2 твори у стилі класицизму, де замість 2-ї скрипки звучала арфа, альта — віола да ґамба. Від­родже­н­ня фортепіан. К. (у романтич. руслі) від­булося на поч. 20 ст. (В. Сокальський). Тоді ж виник і струн. К. (В. Золотарьов, В. Малішевський), де від­чувався вплив романтизму, а також модерніст. пʼєса для К. нетрадиц. складу (Ноктюрн для арфи, гобоя, 2-х скрипок та віолончелі М. Рославця). У період між 1-ю та 2-ю світ. війнами фортепіан. К. (М. Коляда, М. Скорульський, транс­крипція С. Людкевича) роз­вивався разом із К. для нетрадиц. інструм. складу (О. Андреєва, Б. Кудрик — для струн. К. і флейти, В. Томілін — для флейти, кларнета, фагота, скрипки та фортепіано, О. Чишко — для скрипки, віолончелі, кларнета, домри та ударних). У цих творах від­чутний вплив романтизму й по­стромантизму. Етапними стали також фортепіан­ні К. періоду 2-ї світової війни: «Український квінтет» Б. Лятошинського (Сталін. премія, 1946), К. № 2 М. Скорульського (започаткував цей жанр у Казах­стані, де пере­бував в евакуації). На­прикінці 1940-х — у 1950-х рр. здебільшого у по­стромантич. руслі фортепіан. К. (Д. Клебанов, Т. Маєрський) роз­вивався паралельно зі струн. (Д. Клебанов, А. Солтис) та новим К. для духових (В. Гомоляка, А. Солтис, Г. Таранов). Від 1980-х рр., коли в Україні утвердився стиль нової музики, інструм. склад К. для духових, як і для фортепіано, став одним із найпоширеніших (Я. Верещагін, В. Губа, О. Канерштейн, І. Карабиць, І. Кириліна, Г. Ляшенко, В. Сильвестров, І. Шамо, В. Годзяцький, С. Зажитько, Д. Киценко, Ж. Колодуб, Г. Овчаренко, В. Польовий, М. Старицький, С. Турнєєв, О. Щетинський, Л. Юріна, О. Яворик, П. Яровинський та ін.). Нерідко ці твори по­значені неостилістикою. Виникли й постмодерніст. та авангардист. К. для духових (С. Зажитько, О. Щетинський, Л. Юріна). Тоді ж проведено низку екс­периментів з інструм. складом. Зʼявилися К. для деревʼяних духових інструментів (В. Годзяцький, І. Мартон), інколи з бас-кларнетом (Я. Верещагін, О. Левкович), брас-К. (О. Канерштейн, Д. Клебанов, О. Носик, Т. Сакаєва та ін.) або нетрадиц. складу — 2 труби, 2 тромбони і туба (І. Мартон). До фортепіано долучали квартет деревʼяних духових інструментів (О. Яковчук), струн­не тріо та кларнет (О. Щетинський) чи орган (М. Шух), флейту, кларнет, скрипку та віолончель (О. Щетинський) або 2 скрипки і 2 контрабаси (Б. Стронько); а до струн. квартету — арфу (до 1980-х рр. — Ю. Іщенко, А. Солтис). Виникли К. для флейти, валторни, віолончелі, арфи та челести (В. Губа), флейти, гобоя, скрипки, віолончелі та клавесина (О. Красотов), 4-х тромбонів та удар. інструментів (В. Іванов, О. Чепеленко) або литавр (Я. Верещагін), для 4-х сопілок і ударних (Б. Котюк), 4-х скрипок і дзвонів (Ю. Шевченко), по­двій. К. для духових інструментів (О. Яворик) або для 5-ти виконавців без по­значе­н­ня назв інструментів (З. Алмаші, В. Загорцев, В. Рунчак). До брас-К. в окремих випадках додавали орган (Є. Льонко). Від 1970-х рр. кожен твір для К. мав оригін. концепцію й нерідко про­грамну назву, що повʼяз. із заг. тогочас. тенденцією індивідуалізації автор. задуму.

Укр. композитори в еміграції зверталися до різних інструм. складів К. — для духових (Г. Лапшинський, С. Яременко), інколи деревʼяних (З. Лавришин) або для струн. інструментів (В. Шуть).

Літ.: див. Квартет.

А. П. Калениченко

Завантажити статтю