Квартет

КВАРТЕ́Т (італ. quartetto, від лат. quartus — четвертий) — музичний ансамбль з чотирьох виконавців; один із найпоширеніших у музичній культурі. К. поділяють на вокал. (в академ., нар. та джаз. музиці), інструм. (в академ. і нар.) та вокал.-інструм. (в опер. і кантатно-ораторіал. жанрах, у мас. і нар. музиці). Вокал. К. може бути чол., жін. та мішаним. Вокал.-інструм. К. трапляється також у рок-музиці (соло-, ритм- і бас-електрогітари та ударні; інколи замість ритм-гітари звучить електроорган чи синтезатор). Ви­окремлюють К. монотембр., тембр.-однорідні та -неоднорідні (напр., для струн­них і духових, фортепіан­ні К. тощо). Інструм. монотембр. К. — для 4-х виконавців на різних удар. інструментах тощо, а також для виконавців на однакових інструментах (піаністів, скрипалів, віолончелістів та ін.). До тембр.-однорід. належать К. струн. смичкових (2 скрипки, альт, віолончель), деревʼяних духових (флейта, гобой, кларнет, фагот), мідних духових або брас-К. (труба, валторна, тромбон, туба). Тембр.-неоднорід. або мішаними вважають фортепіан­ні К. (найчастіше фортепіано, скрипка, альт, віолончель), К. для струн­них і духових та К. для ін. нетрадиц. складів.

Першим по­стій. профес. К. (струн.) в історії світ. музики вважають К., що пере­бував на службі 1808–16 в рос. посла у Відні графа А. Ро­зумовського. У 1-й пол. 19 ст. у Харкові декілька років існував К., організов. князем М. Голициним. Від остан. чверті 19 ст. протягом столі­т­тя в Україні найпоширенішими були струн­ні К. Серед найві­доміших — у Києві: К. Київ. від­діл. РМТ (1875–1906), Перший держ. К. (від 1919), К. ім. П. Чайковського (1924–41), К. Всеукр. товариства рев. музикантів (1926–32), Квартет ім. Лисенка (від 1951, до 1962 — К. Київ. філармонії), від­роджений К. ім. Леонтовича (1979–89); у Харкові: К. Харків. від­діл. РМТ (1871–1913), Квартет ім. Віль­йома (1920–50-і рр.), Квартет ім. Леонтовича (1925–50-і рр.; ін. К. під цією на­звою — 1946–47), К. Харків. консерваторії (1950-і рр.); в Одесі: К. Одес. від­діл. РМТ (1887–1916). Від 1939 діє Квартет баяністів ім. М. Різоля (від 1946 — при Нац. філармонії України, Київ). У 1930-х рр. у Львові існував вокал. жін. К. легкої музики на чолі з В. Балтаровичем. У 1970–90-х рр. у Києві виникли чол. вокал. К. («Явір» і «Геть­ман») та К. духових і удар. інструментів — Київський квартет саксофоністів, брас-К. «Київ», К. удар. інструментів «Аrs Nova» тощо; у 2000-х рр. — струн. К. «Archi».

В ін. значен­ні К. — муз. твір для 4-х інструментів, вокал. голосів, виконавців; жанр, об­умовлений від­повід. інструм. складом. Вокал. К. культивувався у 2-й пол. 18 — 19 ст., фортепіан. — за доби класицизму, а мішаних інструментів — у 20 ст. Існують 2 різновиди вокал. К.: а капела і з су­проводом (зокрема оркестровим; може бути як окремим твором, так і частиною опери, ораторії, меси, реквієму тощо). Чол. вокал. К. започаткував Й. Гайдн, а до жін. найчастіше звертався Й. Брамс. Ві­домими стали К. Ф. Шуберта, мішані оперні К. Дж. Верді. В академ. інструм. музиці значного роз­витку набув струн. К., який у 2-й пол. 18 ст. замінив тріо-сонату. Найвищі здобутки струн. К. повʼяз. із «віден. класицизмом», Б. Бартоком, О. Бородіним, Й. Брамсом, О. Глазуновим, Е. Ґріґом, К. Дебюс­сі, Б. Лятошинським, М. Равелем, П. Чайковським, Д. Шостаковичем та ін.

В Україні вокал. К. набув роз­витку в Галичині (П. Леонтович, В. Балтарович, В. Матюк, Й. Кишакевич, Ю. Ланюк). В академ. музиці стрімко поширився у 20 — на поч. 21 ст. (Ю. Гомельська, І. Драго, В. Дробʼязгіна, С. Зажитько, Є. Козак, Л. Ревуцький, О. Яворик, Ю. Алжнєв, Б. Сегін, Л. Дума, М. Завалішина, П. Товстуха, В. Польова, В. Степурко).

В академ. музиці інструм. К. — найпопулярніший з-поміж інструм. ансамблів. Зокрема фортепіан. К. започаткував Д. Бортнянський. Однак найпоширенішим став жанр струн. К. (І. Лозинський, Г. Рачинський, М. Лисенко, О. Вино­градський, М. Колачевський, Є. Мандичевський, Р. Пфеніг, В. Барвінський, Ф. Блуменфельд, Р. Ґлієр, П. Глушков, О. Горєлов, О. Губерман, П. Данильченко, С. Заремба, В. Золотарьов, В. Івановський та ін.). Особл. роз­витку цей жанр набув у період між 1-ю та 2-ю світ. війнами: романтично-фольклорист. (а згодом по­стромантичну) лінію продовжували струн­ні К. С. Богатирьова, В. Борисова, М. Вериківського, М. Гозенпуда, О. Дашевського, Л. Зельдича, Г. Компанійця, В. Косенка, Й. Прибика, С. Орфєєва, П. Сениці, М. Скорульського та ін.; модерніст., інколи ім­пресіоніст. й екс­пресіоніст. — твори А. Рудницького, Б. Яновського та ін. Зʼявилася низка композицій серед. і дрібної форм для струн. К. (О. Берндт, С. Дрімцов, О. Зноско-Боровський, Ю. Коф­флер, А. Солтис, О. Чишко та ін.), транс­крипції (П. Козицький), пед. репертуар (В. Барвінський, Б. Кудрик), подекуди для 3-х скрипок і фортепіано (З. Лисько) або віолончелі (О. Коган). Фортепіан­ні К. писали М. Колес­са, С. Лукіянович-Туркевич, К. нетрадиц. складу — В. Томілін (з флейтою, кларнетом та фаготом), Г. Жуковський (з 2-ма флейтами і кларнетом). Виник К. для деревʼяних духових інструментів (О. Левич, Л. Ярошевська), 4-х мандолін (Я. Ярославенко) і балала­йок (К. Шипович). Під час та після 2-ї світової війни струн­ні К. писали П. Лазаренко, Т. Сидоренко-Малюкова, Г. Таранов, І. Беркович; сюїти для К. — А. Водовозов, В. Кирейко, К. Мясков, Н. Пірковський, Р. Сімович, В. Уманець, І. Шамо, С. Шварц; а також К. для деревʼяних духових інструментів — Д. Клебанов, І. Мартон, Ю. Фоменко, О. Шац та ін. Струн. квартет № 2 А. Філіпенка — єдиний твір цього жанру, удостоєний Сталін. премії (1949). У 1950-х рр. поряд зі струн. і фортепіан. (М. Тіц) та К. для деревʼяних духових інструментів зʼявилися твори для К. баяністів (М. Чайкін, Н. Шульман) тощо. У цей період майже всі твори були по­стромантичними. Від 1960-х рр. у творах від­чутна неостилістика. Окремі твори для інструм. К. традиційно ви­значали як сюїту, а від 1970-х рр. — партиту (М. Скорик), концертино (Ю. Фіала), камер. концерт (І. Громадський) тощо. У деяких інструм. творах для К. від серед. 1970-х рр. виявлялися тенденції неокласицизму й необароко (М. Скорик, Є. Станкович, П. Ґерґелі, О. Дмитрук, В. Камінський, О. Олексієнко та ін.), постмодернізму чи авангардизму (Ю. Гомельська, А. Легкий, О. Ґрінберґ, І. Небесний, С. Пілютиков, В. Рунчак, Л. Юріна та ін.), магнітофон. музики (А. Загайкевич), інструм. театру (В. Рунчак, К. Цепколенко) тощо. Роз­вивався й К. для деревʼяних духових інструментів (Б. Буєвський, О. Дмитрук, В. Мартинюк, А. Муха, В. Ніколаєв, Г. Цицалюк, О. Яковчук та ін.), брас-К. із традиц. (В. Золотухін) і нетрадиц. складом (напр., труби й 3-х тромбонів — В. Іванов, чи 2-х труб і 2-х тромбонів — Л. Колодуб) та К. для однакових інструментів (зокрема баянів — Є. Юцевич). Згодом зʼявилися твори для нових в укр. музиці складів однакових інструментів — К. віолончелей (Д. Киценко, Ю. Щуровський), флейт (О. Козаренко, С. Крутиков, О. Сєрова, Л. Сидоренко) та ін. Окреме місце посідали твори для К. нар. інструментів (О. Олексієнко, Л. Етінгер, В. Єфремов, Ж. Колодуб, О. Левкович, О. Рудянський, М. Чембержі, В. Шумейко). Від кін. 1980-х рр. виникла низка фортепіан. К. нетрадиц. складу. Іноді замість струн­них до фортепіано додавали деревʼяні (М. Гржибовський) і мідні духові, струн­ні та ударні інструменти у різних по­єд­на­н­нях. Також замінювали інструменти у традиц. складі К. для деревʼяних духових: гобой — контрабасом (М. Старицький), гобой і фагот — тромбоном і ударними (А. Легкий), гобой і флейту — контрабасом й аудіозаписом на магнітофон. плівці (А. Загайкевич). Зʼявилися твори для саксофона, тромбона, гітари та ударних (О. Щетинський). Іноді вокал долучали до струн. К. (О. Некрасов), а також К. нетрадиц. складу (Л. Грабовський). Від 1990-х рр. у музиці для інструм. К. зʼявилися композиції на духовну тематику (Б. Фільц), памʼяті жертв Чорнобиля (Б. Фроляк).

Укр. композитори зх. і сх. діаспори зверталися як до складу, так і жанру струн. К. (М. Бойченко, Р. Бородієвич, Т. Буєвський, В. Витвицький, І. Вовк, А. Гнатишин, В. Грудин, З. Лавришин, Г. Лапшинський, В. Малішевський, Т. Микиша, П. Печеніга-Углицький, Р. Придаткевич, В. Шуть, С. Яременко та ін.), а також до творів ін. жанрів для струн. К. (І. Вовк, М. Недзведський). І. Белза й В. Овчаренко написали також фортепіан­ні К., М. Кузан — «Nyaya І» для К. деревʼяних духових, «Шлях до Аврори» для К. електрон. інструментів, Т. Буєвський — Сюїту для 4-х труб.

Літ.: Полфьоров Я. 5 років художньої діяльності «Всеукраїнського державного смичкового квартету ім. Вільома». X., 1926; Десять років творчого шляху. 1925–35 (Український державний квартет ім. Леонтовича). К., 1936; Раабен Л. Во­просы квартетного исполнительства. Москва, 1956; Його ж. Инструментальный ансамбль в рус­ской музыке. Москва, 1961; M. D. Herter Norton. The art of string quartet playing: practice, technique and interpretation. New York, 1962; Боровик М. Український радянський камерно-інструментальний ансамбль. К., 1968; Його ж. Квартет імені Лисенка. К., 1976; Давидян Р. Квартетное искус­ство: Про­блемы исполнительства и педагогики. Москва, 1984; Александрова Н. Основные типы музыкального интонирования в украинской камерно-инструментальной музыке 70–80-х гг. К., 1987; Степаненко М., Фільц Б. Інструментальна музика // Історія укр. музики. Т. 1. К., 1989; Зінькевич О. Камерно-інструментальна музика (1917–41) // Історія укр. рад. музики: Навч. посіб. К., 1990; Її ж. Камерно-інструментальна творчість (1941–60) // Там само; Її ж. Камерно-інструментальна творчість (1960–80) // Там само; Калениченко А., Костюк О. Камерно-інструментальна музика // Історія укр. музики. Т. 3. К., 1990; Калениченко А. Камерно-інструментальні ансамблі // Там само. Т. 4. К., 1992; Дика Н. Камерно-інструментальний ансамбль в Україні: Творчість і виконавство (1960–80). К., 2001; Польская И. Камерный ансамбль: История, теория, эстетика. X., 2001; Сюта Б. Про­блеми організації художньої цілісності в українській музиці другої половини XX столі­т­тя. К., 2004; Калениченко А. Музика для камерно-інструментального ансамблю // Історія укр. музики. Т. 5. К., 2004.

А. П. Калениченко

Завантажити статтю