Історія військова

Визначення і загальна характеристика

ІСТО́РІЯ ВІЙСЬКО́ВА — галузь історичної науки, що повʼязана з воєн­ною наукою і ви­вчає причини, хід, рушійні сили, наслідки, узагальнює досвід під­готовки та веде­н­ня війн. Вона також досліджує роз­виток воєн­ного мистецтва, процеси створе­н­ня та роз­будови збройних сил, вина­йде­н­ня і впровадже­н­ня зразків зброї, військової техніки. Складовими І. в. є воєн­ні історіо­графія, джерело­знавство, архео­графія, археологія, статистика. Перші згадки про воєн­ні події зафіксов. у писем. памʼятках країн Стародав. Сходу 6–1 тис. до н. е., зокрема Єгипту та Шумеру. Ві­домості про збройні конфлікти на укр. землях містяться у творах істориків Стародав. Греції (Геродот, Полібій, Плутарх, Фукідід) і Риму (Ап­піан, Таціт, Тіт Лівій). Спроби узагальнити набутий бо­йовий досвід у своїх військ.-теор. працях робили китай. полководець Сунь Цзи (6–5 ст. до н. е.), рим. історики Фронтин (1 ст. н. е.) і Веґецій (кін. 4 — поч. 5 ст. н. е.). Осн. джерела І. в. Київ. Русі — літописи («Повѣсть времен­ныхъ лѣт», «Слово о полку Игоревѣ» та ін.), а також пові­домле­н­ня іноз. (пере­важно араб. і візант.) мандрівників. Воєн­ні події литовсько-руської доби й періоду козач­чини (15–18 ст.) від­ображено у монастир. і козац.-старшин. літописах, серед яких — Межигір. козац. літопис, Остроз. літопис, «Літопис Самовидця», літописи Г. Грабʼянки, С. Величка. Їхні автори часто брали без­посередню участь у подіях, які описували (військ. походах, облогах фортець, укла­дан­ні мирних договорів тощо). Певні ві­домості з І. в. укр. земель містять люстрації королів. замків, спогади польс. письмен­ників, іноземців, які пере­бували на службі у польс. короля, козац. реєстри тощо. Ві­домими пред­ставниками зх.-європ. військ. історіо­графії 16–19 ст. були Н. Макіавел­лі, С. де Вобан, Моріц Саксонський, Г. Ллойд, А. Жоміні, К. Клаузевіц та ін. У 19 — на поч. 20 ст. І. в. укр. козацтва висвітлено в анонім. «Історії Русів», працях Д. Багалія, М. і Д. Бантиш-Каменських, М. Грушевського, О. Єфименко, І. Забєліна, В. Ключевського, М. Костомарова, П. Куліша, М. Максимовича, М. Маркевича, О. Лазаревського, Д. Яворницького та ін. У Рос. імперії (а згодом і в СРСР) з метою написа­н­ня офіц. історії війн створювалися військ.-істор. комісії. 1879–1911 діяла така комісія з опису рос.-турец. війни 1877–78 (голови — генерали С. Зиков, М. Домонтович, К. Войде, В. Афанасович, Г. Бог­данович), 1906–10 — з опису рос.-япон. війни 1904–05 (голова — генерал-майор В. Гурко), 1908–17 — з опису дій флоту під час рос.-япон. війни 1904–05 (серед чл. — віце-адмірал О. Гейден, О. Немітц), від 1918 — з опису 1-ї світової війни 1914–18 (В. Антонов-Овсієнко, А. За­йончковський, М. Какурін, Є. Ковтюх), яку 1924 реорганізовано у військ.-істор. від­діл штабу Червоної армії. У СРСР виходили багатотомні вид., присвяч. І. в. (пере­важно громадян. і 2-ї світ. воєн), однак, не­зважаючи на багатий фактич. матеріал, події у них трактували з по­гляду комуніст. ідеології. Зі створе­н­ням 1967 у Москві Ін­ституту воєн. історії МО СРСР осн. дослідж. від­повід. тематики сконцетров. у ньому. Історію Визвольних змагань 1917–21 і участь у ній укр. військ. формацій зі свого боку ви­вчали емі­грант. установи, зокрема Укр. воєн­но-істор. товариство у Варшаві (1929–38 видавало щорічник «За державність»). Наук. роз­відки й стат­ті з історіо­графії визв. змагань вміщували часописи «Літопис “Червоної калини”», «Табор», «Тризуб», «Роз­будова нації», «Літопис української революції» та ін. 1936 у Львові опубліковано 2-томну «Історію Українського війська» І. Крипʼякевича і Б. Гнатевича. Після 2-ї світової війни пита­н­ня І. в. ОУН й УПА на еміграції ви­вчали В. Верига, Т. Гунчак, П. Мірчук, П.-Й. Потічний, П. Содоль, Є. Штендера та ін. 1976 у Торонто з ініціативи Обʼ­єдн. колиш. вояків УПА у США та Канаді започатковано вид. «Літопису Української пов­станської армії», що триває донині. В Україні різноманітні аспекти І. в. були предметом досліджень О. Апанович, В. Голобуцького, О. Гуржія, В. Клочка, М. Котляра, О. Лисенка, М. Литвина, К. Науменка, Я. Тинченка та ін. 2001 у Києві засн. Український ін­ститут воєн­ної історії (друк. орган — ж. «Воєн­на історія»).

Р. В. Пилипчук

Завантажити статтю