Культурна революція

КУЛЬТУ́РНА РЕВОЛЮ́ЦІЯ – радикальні перетворення інтелектуально-ідеологічної сфери модерних суспільств у поєд­нанні з розбудовою та діяльністю інститутів, що здійснюють такі зміни. Термін «К. р.» виник у перший період порев. рад. будівництва у зв’язку з намаганнями витворити ідеологічно супровідні йому, підкреслено нові куль­турні (освітні, худож.-естет., заг.-гуманітарні) моделі та відразу ввести їх у сусп. обіг здебільшого примус. чином. За корот. час планували докорінно перебудувати попередню передрев. суспільно-ідеол. надбудову, усунути «як реакційні» її світоглядно-гуманітарні надбання та сусп. інститути. Рад. К. р. розпочалася наприкінці воєн. дій 1918–20 і тривала до серед. 1930-х рр., коли влада оголосила про її нібито успішне завершення. Для здійснення К. р. від 1918 впроваджували план монум. пропаганди, створили систему парт.-держ. керівництва культур. життям, зокрема агітац.-пропагандист. відділ ЦК РКП(б) (Агітпроп); ліквідували свободу друку, націоналізували видавничу справу, кіноіндустрію, театри, музеї; організовували агітбригади та агіттеатри, знімали агітфільми. Для пропаганди рев. ідей та нової ідеології ефективно використовували політ. плакати (див. Агітплакат), вироби декор.-ужитк. мистецтва, зокрема гончарні (див. Агітпорцеляна), у створенні яких брали участь відомі художники, поети. Значну увагу приділяли культурі масовій. Комуніст. пропаганда та агітація передбачали організацію у пром. центрах, на підприємствах профспілк. культвідділів та куль­турно-просвітн. комісій, б-к, клу­бів, пролетар. університетів, «червоних куточків» тощо. У 1920-і рр. діяли марксист. гуртки трьох рівнів, де слухачів знайомили з цілями соц. революції; виник культ Леніна, що у 1930-х рр. зміцнив­ся й доповнився культом Сталіна (див. Культ особи). Важливими аспектами К. р. стали атеїст. пропаганда та впровадження матеріаліст. світорозуміння замість релігійного. Засн. низку період. видань, зокрема ж. «Агі­татор», «Безвірник», г. «Атеист», «Безбожник», «Войовничий без­вірник», «Пролетарська правда». Декретом «Про відділення церк­ви від держави і школи від церк­ви» (1918) розпочато руйнування селян. патріарх. культури. На 2-му з’їзді безбожників (1929) вирішили відкрити антиреліг. відділ. при ВНЗах. 1932 виник Союз войовничих безбожників (5,5 млн осіб). Для дітей, які намагалися дотримуватися родин. реліг. традицій, у навч. закладах створювали нестерпні умови. В освіті запроваджували клас. принцип. У рамках втілення політики К. р. школа забезпечувала ідей., організац. вихов. вплив пролетаріату на напівпролетар. і непролетар. верстви. Суттєву роль відводили створенню дит. (див. Жовтенята, Піонерський рух) та юнац. (див. Комсомол) організацій. К. р. була цілковитим одержавленням усіх ділянок культур. сфери, що здійснювали на основі абсолют. монополії панів. ідеології (гранично вульгаризов. максимуму). Довкола його догмату і було організовано структуру К. р.: освіта всіх рівнів, видавн. справа, ЗМІ, видовищні мистецтва (екранні мистецтва, естрада), мас. дійства тощо. У заг.-держ. масштабах проводили ліквідацію неписьменності, створювали робітничі факультети; викладання історії у школах і ВНЗах замінили вивченням су­­спільствознавства, вводили обо­в’язк. вивчення істор. матеріалізму, історії пролетар. революції, історії партії, основ ленінізму; під знаком «демократ. постулатів влади» (А. Сахаров) стрімко розширювали початк., середню (зокрема спец.) і вищу освіти, доповнюючи радіо- та кінофікацією країни та колосал. накладами газет, журналів і книжок. Будували будинки-комуни та фабрики-кухні, вводили колективні форми суспільно-корис. безоплат. праці (суботники, недільники). Для юнацтва створювали різноманітні гуртки при Будинках піонерів та навч. закладах. Широко впроваджували художню самодіяльність. Фіз. культуру і спорт розглядали не тільки як фіз. оздоровлення та військ. підготовку молоді, а також як засіб згуртування робітн. і селян. мас навколо парт., рад. чи профес. організацій. Формували систему військ.-патріот. виховання. Однак ці позитивні риси процесу, що вели до вседоступності культури, входження в її цінності все більших люд. мас, драматично поєднувалися з очевид. цінніс. зниженням куль­тур. продукції, зумовленим обо­в’язк. наявністю догмату, повною відсутністю в суспільстві інтелектуал. свободи, плюралізму, нескінчен. фальсифікацією, а то й прямою поліц.-цензур. забороною багатьох явищ культур. минулого. Те зниження було також зумовлене на рівні держ. політики дискримінацією поперед. генерацій інтелігенції, сфор­мов. у дорев. умовах, просуванням на їхнє місце нових генерацій, часто некваліфікованих. Згадані об’єктивно позитивні ефекти рад. культур. будівництва зне­цінювалися поразками і навіть катастрофами: невдовзі всевлад­дя догмату дійшло до мас. теро­ру, однаково нещадного до діячів передрев. і порев. походження. Наприкінці 1920–30-х рр. процес «витіснення» бурж. спеціалістів прискорили. У ході органі­зов. політ. процесів переслідуван­ню та репресіям піддано учених-гуманітаріїв («Академ. справа», «Дело славистов», «Спіл­ка визволення України»), представників переважно старої тех. інтелігенції (Шахтинський процес 1928, «Промпартії Справа»). Більшість розстріляно чи ув’яз­нено; від 1929 частина з них займалася наук. дослідж. в Особ­ливих тех. бюро НКВС. Під час К. р. у літературі та мистецтві розвивалася «нова» культура, зокрема Пролеткульт. Ідея тотал. перероблення суспільства, соц.-політ. експеримент більшовиків знайшли відображення серед пред­ставників та ідеологів футуризму та ін. напрямів авангардизму. Виникли Асоц. художників рев. Росії, «Асоціація комункульту», Асоціація революційного мистецтва України, Асоціація художників Червоної України, Асоціація пролетарських музикантів України, Асоціація революційних композиторів України тощо. 1932 численні літ.-художні об’єдн., що представляли різноманітні течії та напрями в мистецтві, розпущено; натомість створ. галуз. творчі спілки на єдиній ідеол. основі; провідним худож. методом став соцреалізм. Рад. читачів і глядачів позбавлено доступу до творчості «реакціонерів», серед яких було чимало видат. діячів культури, репресов. авторів та митців, які вимушено емігрували. В Україні характер К. р. позначений особливим драматизмом і частково збігається з українізацією, коренізацією, т. зв. червоним Відродженням. Культурна розбудова у підрад. Україні, що продовжила розпочату УНР і Гетьманатом П. Скоропадського українізацію, нібито об’єднала­ся з власне К. р. Але на зламі 1920–30-х рр. нац. складова останньої зазнала вже не просто утисків, а й нещад. руйнувань, що у зв’язку з тодіш. крахом кадрів та інститутів К. р. означало її фактич. кінець. Кремлів. централізм з його донедавна інтернаціоналіст. риторикою і фразеологією остаточно пере­­йшов до рос.-шовініст. стратегії, що означало перетворення пев­них досягнень К. р. на знаряддя сталін. тоталітаризму не лише в підрад. Україні, а на всьому рад. просторі. Схожу інволюцію пережили зго­дом К. р. у всіх новоутворених комуніст. країнах світу: корінна переміна поперед. культур. моделей також супроводжувалася там спочатку ніби певною демо­кратизацією культур. ситуації — у напрямі згаданого усунення у ній неписьменності, появи знач. тиражів текстів (а особливо лоял. до режиму, потрібних йому), у вигляді доступності шкіл. та всієї ін. освіти. Але потім обов’яз­ково, особливо на пізніх етапах К. р., закінчувалася «поневоленням розуму» (Ч. Мілош), абсолют. пануванням догмату, про­дукуванням культур. примітивів і поліц.-адм. деспотизмом тоталітар. держави. Скажімо, комуніст. Куба на поч. 1960-х рр. першою в Лат. Америці швидко подолала неписьменність, але віддала «соц. культуру» на поталу нещад. цензури. Особливий характер мала К. р. у Китаї, тотально спрямов. проти традиц. китай. культури, проти всіх «немарксист.-ленін.» культур. зразків. К. р. рад. типу без­­оглядно фальсифікувала культу­­ру минулого у своїх цілях. Саме у роки тих «революцій» непоправ. шкоди зазнало безліч перспектив., багатообіцяючих напрямів автентич. худож. і наук. авангарду світ. культури. Можна скласти реєстр поразок культури у розпалі К. р. — від справж., непідроб. наук. і наук.-тех. до мист. революцій. Проте у режимі мовно-психол. гіпнозу, викликаного очевид. інтенсивністю тоталітар. К. р., сучасна цивілізація присвоює схожу назву мас. і взагалі напруж. процесам, напр., революція у моді, сексуал., молодіжна, наук.-тех. революції. Ці поняття є мовними відголосками тоталітар. К. р., які змінили історію 20 ст.

Літ.: Культурная революция в СССР (1917–1965 гг.). Москва, 1967; Арноль­дов А. И. Социализм и культурная революция (Некоторые филос. пробле­мы культур. революции). Москва, 1967; КПСС во главе культурной революции в СССР. Москва, 1972; Аймермахер К. Политика и культура при Ленине и Ста­лине. 1917–1932. Москва, 1998; Плаггенборг Ш. Революция и культура: Культур. ориентиры в период между Октябр. революцией и эпохой сталинизма. С.-Петербург, 2000; Дзюба І. М. Україна–Росія: протистояння чи діалог культур? (Україна–Росія: концептуал. основи гуманітар. відносин). К., 2001; Його ж. Микола Хвильовий: «азіят. ренессанс» і «психол. Европа». К., 2005.

В. Л. Скуратівський

Рекомендована література

1. Культурная революция в СССР (1917–1965 гг.). Москва, 1967;
   Google ScholarInternet
2. Арноль­дов А. И. Социализм и культурная революция (Некоторые филос. пробле­мы культур. революции). Москва, 1967;
   Google ScholarInternet
3. КПСС во главе культурной революции в СССР. Москва, 1972;
   Google ScholarInternet
4. Аймермахер К. Политика и культура при Ленине и Ста­лине. 1917–1932. Москва, 1998;
   Google ScholarInternet
5. Плаггенборг Ш. Революция и культура: Культур. ориентиры в период между Октябр. революцией и эпохой сталинизма. С.-Петербург, 2000;
   Google ScholarInternet
6. Дзюба І. М. Україна–Росія: протистояння чи діалог культур? (Україна–Росія: концептуал. основи гуманітар. відносин). К., 2001;
   Google ScholarInternet
7. Його ж. Микола Хвильовий: «азіят. ренессанс» і «психол. Европа». К., 2005.
   Google ScholarInternet

завантажити статтю