Павлоград

ПАВЛОГРА́Д — місто Дніпропетровської області, райцентр, один із головних осередків вуглевидобування Західного Донбасу. Має статус історичного населеного місця України (від 2001). У 1939–2020 П. був містом обласного значення. У червні 2020 з Павлоградської міської ради обласного значення утворено Павлоградську міську громаду (59,3 км²), що від липня того ж року належить до Павлоградського району. П. знаходиться на північно-східному схилі Українського щита, вздовж південно-західного борту Дніпровсько-Донецької западини, на заплавних терасах р. Самара (є природною межею міської території з північного сходу, бас. Дніпра) та її приток — Вовчої (перетинає місто з півдня на північ), Кочерги та Гніздки (нині обидві практично пересохли), на перехресті автомобільних шляхів і залізниць (діє вузлова станція Павлоград I) міжнародного значення, за 528 км від Києва, 75 км від обласного центру, 102 км від Запоріжжя, 194 км від Донецька, 197 км від Харкова та 215 км від Полтави. За переписом населення 2001, проживали 118 816 осіб (складає 90,4 % до 1989): українців — 72,26 %, росіян — 24,95 %, білорусів — 0,67 %, ромів — 0,39 %, татар — 0,25 %, азербайджанців — 0,16 %, вірмен та німців — по 0,15 %, євреїв — 0,12 %, молдован — 0,1 %; станом на 1 січня 2022 — 101 430 осіб. Історичні місцевості: мікрорайони — Центральний, Городище, Дніпровський-1, Дніпровський-2, Західний, Лиманський, Новобудівний, Підворки, Приточилівка, Травневий (с-ще Хіммаш); житловий масив Новий; промисловий р-н Будбаза; с-ща — імені 18 вересня, Механічний завод (ПМЗ), Залізничників, 40 років Жовтня, Соснівка, Хутори, Шахтобудівників. Міста-побратими: Любсько (Польща) та Сан-Себастьян (Іспанія).

Масове заселення навколишніх земель первісними людьми почалося в епоху неоліту. Про це свідчать артефакти, знайдені поблизу сіл Богданівка, Карабинівка та Троїцьке Павлоградського р-ну. У міжріччі Самари та Вовчої досліджено пам’ятки ямної, катакомбної та зрубної культур. Низку тогочасних поховань обстежено поблизу сіл Благодатне, Богуслав, Вербки, В’язівок і Миколаївка. Територією міста кочували різні племена. Від 2-ї половини 9 ст. Тачаводою (нині Вовча) проходив давньоруський водний військо-торговельний шлях. У 11 ст. з’явилися половці (розкопано значну кількість їхніх поховань). Близько 1660 запорозькі козаки на території сучасного П. організували перевіз через Вовчу. Саме тут проходив таємний козацький шлях на Кальміус і Кагальник. Першими поселенцями у цій місцевості були запорожці Самарської та Кальміуської паланок, а також колишні військові. Незважаючи на загрозу постійних татарських набігів, у 17–18 ст. на землях Присамар’я виникло багато козацьких зимівників. Осівши тут на постійне проживання, зимівчани починали вести своє господарство — засівали розорані степи, розводили худобу, рибалили, бортникували. 1775 Петро Хижняківський заснував на місці зимівника державну військову слободу Матвіївка. Від початку 1780-х рр. — Луганська. 1784 поселення отримало назву П. (на честь св. Павла) та статус міста. 1784–96 — у складі Катеринославського намісництва; 1796–1802 — Новоросійської, 1802–1925 — Катеринославської губерній. 1784–1923 — центр Павлоградського пов. Водночас існувала Павлоградська волость, центром якої було с. Павлоградські Хутори (1886 мешкали 4621, 1939 — 6600 осіб; від 1938 — смт, 1957 перейменовано на Вишневе, 1959 приєднано до П.). За Всеросійським переписом населення 1897, у П. проживали 18,4 тис. осіб. У середині 19 — на початку 20 ст. — осередок торгівлі зерном і борошном, які також експортували за кордон. У П. працювали ливарний, салотопний, шкіряний, олійний заводи, тютюнові та ситценабивна фабрики, парові млини. Щороку організовували 3–4 ярмарки, на яких продавали велику рогату худобу, коні, вівці. Функціонували міський банк та акціонерне товариство борошномельного і круп’яного виробництва; 12 навчальних закладів, зокрема чоловіча та жіноча гімназії, міське 3-класне училище, початкова і церковно-парафіяльна школи, приватні школи й училища. 1912 відкрито новий залізничний вокзал, побудовано приміщення міської управи за проєктом С. Фетісова. Він також накреслив план міста з 24 вулицями, 8 провулками, 4 площами. Тоді ж почала діяти Павлоградська «Просвіта» з філіями в Лозовій, Петропавлівці, Межовій, Васильківці, а також майже в усіх великих селах Павлоградського пов. При ній були хор під керівництвом Пантелієва та театральна трупа під керівництвом М. Хмари. «Просвіта» влаштовувала для павлоградців так звані вечори «балачок-бесід», на яких збиралося до 300 осіб. На них читали лекції з історії України, організовували концерти та художні читання. «Просвіта» розповсюджувала українські книжечки серед населення, влаштовувала українознавчі курси для учнів шкіл і бажаючих. 1900 один із старшин громадського зібрання Д. Трушинський заснував музично-драматичний театр. Постійно проводили танцювальні вечори, бали. У місті працювали 2 біоскопи (кінотеатри) Дєдіковського та Чубарова і Тітова.

Під час Визвольних змагань 1917–21 павлоградці утворили повітову українську раду, Українське військове товариство імені Дорошенка. У жовтні 1917 у місті сформовано Вільне козацтво чисельністю 100 бійців. Через те, що П. був станцією Лозово-Севастопольської залізниці й знаходився між вузловими станціями Лозова та Синельникове, жодна хвиля бойових дій не оминула його. 12 квітня 1918 війська Кримської групи Армії УНР на чолі з П. Болбочаном вступили до міста — так розпочався похід спеціальної групи на Крим проти більшовиків. Під час воєнних дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася, у грудні 1919 на тривалий час утвердилася більшовицька. 1923–26 — центр Павлоградської округи, від 1923 — райцентр. 1926–30 — у складі Дніпропетровської округи; від 1932 — Дніпропетровської обл. 1926 мешкали близько 18 тис., 1939 — 40 тис. осіб. Жителі зазнали сталінських репресій. 1931 поблизу П. почав діяти великий артполігон, 2 заводи міста працювали на оборону. 1935 більшовики знищили Свято-Вознесенський собор. 1940 у П. працювали 32 підприємства (4 — союзного, 9 — республіканського, 6 — обласного підпорядкування); 11 шкіл; кінотеатр, 5 клубних кіноустановок, 6 бібліотек; лікарня, дитяча поліклініка, санітарна станція. Від 11 жовтня 1941 — під німецькою окупацією. Діяло радянське підпілля. Від 17 до 22 лютого 1943 унаслідок повстання підпільники з допомогою наступаючих частин радянської армії утримували владу в місті у своїх руках. Німецькі війська, майже повністю зруйнувавши П. з повітря, відновили контроль над ним і вчинили жорстоку розправу над мешканцями. 18 вересня 1943 місто було остаточно звільнене. У повоєнне десятиріччя його відбудували. За цей час склалася нова промислова структура, до якої увійшли підприємства машинобудівної, будівельної, хімічної, переробної, легкої і харчової галузей промисловості. У 1950-х рр. почалася нова історія міста як центру Західно-Донбаського вугільного басейну, було побудовано 10 шахт. 1959 проживали 45 827, 1970 — 80 227, 1979 — 107 267, 1989 — 131 414 осіб. 1960 у П. діяли 20 промислових підприємств. Мешканці відстоювали європейські цінності під час Помаранчевої революції (2004) та Революції гідності (2013–14), брали участь в антитерористичній операції та операції Об’єднаних сил на Сході України (2014–22), воювали після початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну (від 24 лютого 2022). Сюди переїхали понад 20 тис. осіб, які тікали з-під ворожих обстрілів. Місто неодноразово зазнавало російських ракетних ударів (зокрема у квітні та листопаді 2022, лютому, квітні та грудні 2023, вересні 2024), унаслідок яких були пошкоджені деякі об’єкти залізничної, енергетичної та промислової інфраструктури, кілька шкіл і дитсадків, десятки багатоповерхових і понад 100 приватних житлових будинків. Повністю зруйнований Палац культури «Машинобудівників» (збудований 1974 у стилі модерн).

Нині П. продовжує залишатися великим промисловим центром Дніпропетровської обл. У його околицях розвідані запаси кам’яного вугілля становлять 1 163 714 тис. т, газу-метану — 62 млрд м³ (з них понад 9 млрд м³ у вільному стані), германію — 8706 т, рутилу — 756 тис. т, ільменіту — 2160 тис. т, циркону — 540 тис. т. Є велика кількість родовищ будматеріалів (каолін, пісковики, суглинки, піски для бетону, розчину кладки та штукатурних розчинів, силікатної цегли). Виявлено мінеральні води типу «Миргородська» та «Мінська». Найбільші обсяги реалізації продукції має вугледобувна галузь промисловості. Розвинені машинобудівна, хімічна, харчова, деревообробна, з виробництва будівельних матеріалів та ін. галузі. Головні підприємства: «Павлоградвугілля», Павлоградський механічний завод, Павлоградський хімічний завод, «Павлоградспецмаш» (засновано 1928 як МТС, від 1996 під торговою маркою «Будмайстер» випускає будівельні рамні та модульні риштування, стінові, для перекриттів і колон опалубки, пересувні вишки-тури та міні-підмостки, сценічні конструкції, мобільні трибуни), «Молочний Дім» (засновано 2002, випускає молочну продукцію під торговою маркою «Фанні»), «Snack Production» (зареєстровано 2014, виробляє смажене насіння соняшника торговельних марок «Сан Санич» і «Агонь», чипсів «CHIPSTER’S» і «HROOM», арахісу «Big Bob»), «Павлоградхліб». Багато десятиліть працювало підприємство «Павлоградхіммаш».

У П. функціонують Західнодонбаський інститут Міжрегіональної академії управління персоналом, Павлоградський коледж Національного технічного університету «Дніпровська політехніка», Павлоградський медичний коледж; 18 закладів загальної середньої освіти (10 ліцеїв, 7 гімназій, 1 початкова школа), 20 дошкільних закладів; Центр професійного розвитку педагогічних працівників, Центр обслуговування закладів освіти, Павлоградський інклюзивно-ресурсний центр, Еколого-натуралістичний центр, Палац творчості дітей та юнацтва. Заклади культури: Павлоградський історико-краєзнавчий музей, Павлоградський драматичний театр імені Б. Захави, централізована міська бібліотечна система, школа мистецтв, міський культурно-дозвільний центр (об’єднує 5 Будинків культури, в яких функціонують 14 творчих колективів, з них 5 народних і 6 зразкових). Здобули популярність клуб акробатичного рок-н-ролла «Восторг» (його вихованці є чемпіонами України й Європи, володарями Кубка світу; керівник — О. Тітова), ансамбль танцю «Юність» (багаторазовий переможець міжнародних фестивалів-конкурсів), танцювальний клуб «Алегро», танцювально-спортивний клуб «Антарес», танцювальний театр «Форточка», вокальний ансамбль «Співочі Мальви», театр пісні «Колисаночки», фольклорно-обрядовий театр «Вертеп Марії». Медичну допомогу надають: лікарня інтенсивного лікування, міська лікарня № 1 і Центр первинної медико-санітарної допомоги. Діють Дитячо-юнацька спортивна школа (бокс, важка атлетика, волейбол, спортивна гімнастика, художня гімнастика, дзюдо, кікбоксинг WAKO та WTKA, легка атлетика, плавання, черлідинг, туризм, футбол), Фізкультурно-спортивний комплекс імені В. Шкуренка (спортивна гімнастика, футбол, баскетбол, бадмінтон, туризм, спорт з собаками, спорт для осіб з інвалідністю, штучна льодова ковзанка, скандинавська хода, комбат-самозахист ICO), Водно-спортивний комплекс «Юність» (баскетбол, футбол, волейбол, самбо, дзюдо, вільна боротьба, теніс, плавання і аквафітнес), стадіони «Шахтар», «Прометей», «Гірняк». Тривалий час директором Спортивно-оздоровчого комплексу «Центр» був заслужений тренер України з боксу А. Зубенко. Є кінологічний центр «Антарєс». Парки: імені Машинобудівників, «Європейський», «Вересневий», «Дружби», «Травневий»; сквери: «Дитячий», «Сосновий», імені Т. Шевченка.

Мали тривалу історію та значний вплив радіо «Самара», газети «Вісник шахтаря» і «Західний Донбас». Сучасні ЗМІ міста: радіо «Мегаполіс», Павлоградська телерадіокомпанія, інформаційний портал «Pavlograd_now», регіональна г. «Рідний край», обласна рекламно-інформаційна г. «ТН-Експрес». Віряни переважно православні, є греко-католицька та протестантські громади. На державному обліку перебувають 26 пам’яток історії та 11 — архітектури. Значну культурну цінність мають: Народна аудиторія (театр), Свято-Успенська церква, костел св. архангела Михаїла (усі — 1896), собор Спасо-Нерукотворного образу (1899), чоловіча та жіноча гімназії, млин Венгеровського, міська управа, особняки Герлейбова, офіцера Педана, інженера Фетісова, залізничний вокзал, румунська каплиця, комплекс казарм Керч-Єнікальського полку, будівлі на вулицях Заводська, № 24, Г. Світличної, № 55, 63, 64, Соборна, № 99, 103, 109, Успенська, № 58, Центральна, № 49, Т. Шевченка, № 120, 136 (усі — кінець 19 — початок 20 ст.). Встановлено погруддя Т. Шевченка, монумент «Павлоград — місто козацької слави», меморіал «Борцям за волю України», пам’ятники «Шахтарська лампа», воїнам-афганцям, жертвам Чорнобильської катастрофи, розстріляним євреям.

Серед видатних уродженців — фізик, академік АН УРСР К. Синельников, фахівець у галузі хімії і коксування вугілля, член-кореспондент АН СРСР Л. Сапожников, фахівець у галузі теплоенергетики О. Горбунов, фахівець у галузі металургії В. Зашквара, конструктор та організатор виробництва бронетанкової техніки Ж. Котін, фахівець у галузі ракетно-космічної техніки О. Морозов, фахівець у галузях енергетики, маркетингу та менеджменту Ю. Морозов, хімік Б. Маліченко, математик О. Покутний, радіофізики С. Скіпочка, А. Чернець, фахівець у галузі організації й управління судноремонтними підприємствами В. Таран, економісти Б. Бельгольський, Л. Панкова, Ю. Чириченко, правознавці С. Вільнянський, В. Кобалевський, Т. Кравцова, лікар, антропотехнолог В. Дишловий, акушер-гінеколог С. Леуш, психофізіолог Ю. Майдіков, лікар-педіатр І. П’ятигорський, історик-архівіст П. Пироженко, археолог С. Семенов-Зусер; драматург 19 ст. Г. Бораковський, письменник, журналіст О. Кутняк, письменник Г. Люлько, поетеса Г. Світлична; живописці, графіки Л. Бондар, Ю. Прядко, Л. Смоленський, художниця в жанрі наївного мистецтва О. Рибальченко; актор, режисер, театрознавець, народний артист СРСР Б. Захава, режисери, заслужені діячі мистецтв України В. Петренко, А. Рева; диригент, музикознавець, заслужений артист РРФСР В. Богданов, диригент, заслужений діяч мистецтв України В. Овод, музикознавець Д. Житомирський, хоровий диригент, заслужений артист України А. Навроцький, віолончеліст, композитор Г. Пеккер, співак, заслужений артист УРСР В. Гаркуша, співак, заслужений діяч мистецтв РРФСР Анатолій Доліво (Соботницький), артистка балету, заслужена артистка України О. Кіраш; керівник кредитно-фінансових установ О. Адарич; громадський діяч Ю. Вудка, громадсько-політичні діячі А. Морозенко-Ковбаса, О. Петров, американський дипломат, економіст, журналіст Л. Пасвольський; заслужений тренер України В. Козлова (легка атлетика), спортсмени С. Лащенко (таїландський бокс), Н. Лісова-Єзловецька, Л. Смолка (обидві — біг); діячі армії УНР І. Кобза, Г. Савченко, учасники 2-ї світової війни, Герої Радянського Союзу В. Горішний, М. Міхно, І. Перехода, В. Сметанін, учасник російсько-української війни, Герой України Д. Шлега. З містом пов’язані життя та діяльність Героя України, фахівця у галузі охорони праці та хімії високоенергетичних речовин, члена-кореспондента НАНУ Л. Шимана, геолога Н. Вергельської, гірничих інженерів С. Саратикянца, Ю. Халимендика, фахівців у галузі вугільної промисловості А. Разводова, А. Шмиголя, фахівця у галузі будівництва, економіста В. Залуніна, фізика Ф. Коломойцева, фахівця у галузі ракетно-космічної техніки В. Шкуренка; прозаїка, історіографа С. Божка, письменника-гумориста А. Коцюбинського, письменника, перекладача В. Підмогильного, письменниці Н. Хіль; живописця, графіка Г. Золотова; бандуриста С. Мацури, композитора, музикознавця В. Мужчиля; громадських діячів А. Домбровського, С. Липківського; промисловця Г. Безсмертної; учасників 2-ї світової війни Героя Радянського Союзу І. Зінов’єва та повного кавалера ордена Слави А. Євтушенка, учасника російсько-української війни, Героя України О. Костенка.