Павлоград

ПАВЛОГРА́Д — місто Дні­пропетровської області, райцентр, один із головних осередків вуглевидобува­н­ня Західного Донбасу. Має статус історичного населеного місця України (від 2001). У 1939—2020 П. був містом обласного значе­н­ня. У червні 2020 з Павло­градської міської ради обласного значе­н­ня утворено Павло­градську міську громаду (59,3 км²), що від липня того ж року належить до Павло­градського ра­йону. П. знаходиться на пів­нічно-східному схилі Українського щита, вздовж пів­ден­но-західного борту Дні­провсько-Донецької западини, на заплавних терасах р. Самара (є природною межею міської території з пів­нічного сходу, бас. Дніпра) та її приток — Вовчої (пере­тинає місто з пів­дня на пів­ніч), Кочерги та Гніздки (нині обидві практично пере­сохли), на пере­хресті автомобільних шляхів і залізниць (діє вузлова станція Павло­град I) між­народного значе­н­ня, за 528 км від Києва, 75 км від обласного центру, 102 км від Запоріж­жя, 194 км від Донецька, 197 км від Харкова та 215 км від Полтави. За пере­писом населе­н­ня 2001, проживали 118 816 осіб (складає 90,4 % до 1989): українців — 72,26 %, росіян — 24,95 %, білорусів — 0,67 %, ромів — 0,39 %, татар — 0,25 %, азербайджанців — 0,16 %, вірмен та німців — по 0,15 %, євреїв — 0,12 %, молдован — 0,1 %; станом на 1 січня 2022 — 101 430 осіб. Історичні місцевості: мікрора­йони — Центральний, Городище, Дні­провський-1, Дні­провський-2, Західний, Лиманський, Новобудівний, Під­ворки, Приточилівка, Травневий (с-ще Хім­маш); житловий масив Новий; промисловий р-н Будбаза; с-ща — імені 18 вересня, Механічний завод (ПМЗ), Залізничників, 40 років Жовтня, Соснівка, Хутори, Ша­хтобудівників. Міста-по­братими: Любсько (Польща) та Сан-Себастьян (Іспанія).

Масове заселе­н­ня навколишніх земель первісними людьми почалося в епоху неоліту. Про це свідчать артефакти, зна­йдені по­близу сіл Бог­данівка, Карабинівка та Троїцьке Павло­градського р-ну. У між­річ­чі Самари та Вовчої досліджено памʼятки ямної, катакомбної та зрубної культур. Низку тогочасних поховань обстежено по­близу сіл Благодатне, Богуслав, Вербки, Вʼязівок і Миколаївка. Територією міста кочували різні племена. Від 2-ї половини 9 ст. Тачаводою (нині Вовча) проходив давньоруський водний військо-торговельний шлях. У 11 ст. зʼявилися половці (роз­копано значну кількість їхніх поховань). Близько 1660 запорозькі козаки на території сучасного П. організували пере­віз через Вовчу. Саме тут проходив таємний козацький шлях на Кальміус і Кагальник. Першими поселенцями у цій місцевості були запорожці Самарської та Кальміуської паланок, а також колишні військові. Не­зважаючи на за­грозу по­стійних татарських набігів, у 17—18 ст. на землях Присамарʼя виникло багато козацьких зимівників. Осівши тут на по­стійне прожива­н­ня, зимівчани починали вести своє господарство — засівали роз­орані степи, роз­водили худобу, рибалили, бортникували. 1775 Петро Хижняківський заснував на місці зимівника державну військову слободу Матвіївка. Від початку 1780-х рр. — Луганська. 1784 поселе­н­ня отримало назву П. (на честь св. Павла) та статус міста. 1784—96 — у складі Катеринославського намісництва; 1796—1802 — Новоросійської, 1802—1925 — Катеринославської губерній. 1784—1923 — центр Павло­градського пов. Водночас існувала Павло­градська волость, центром якої було с. Павло­градські Хутори (1886 мешкали 4621, 1939 — 6600 осіб; від 1938 — смт, 1957 пере­йменовано на Вишневе, 1959 при­єд­нано до П.). За Всеросійським пере­писом населе­н­ня 1897, у П. проживали 18,4 тис. осіб. У середині 19 — на початку 20 ст. — осередок торгівлі зерном і борошном, які також екс­портували за кордон. У П. працювали ливарний, салотопний, шкіряний, олійний заводи, тютюнові та ситценабивна фабрики, парові млини. Щороку організовували 3—4 ярмарки, на яких продавали велику рогату худобу, коні, вівці. Функціонували міський банк та акціонерне товариство борошномельного і крупʼяного виробництва; 12 на­вчальних закладів, зокрема чоловіча та жіноча гімназії, міське 3-класне училище, початкова і церковно-парафіяльна школи, приватні школи й училища. 1912 від­крито новий залізничний вокзал, побудовано приміще­н­ня міської управи за проєктом С. Фетісова. Він також накреслив план міста з 24 вулицями, 8 провулками, 4 площами. Тоді ж почала діяти Павло­градська «Просвіта» з філіями в Лозовій, Петропавлівці, Межовій, Васильківці, а також майже в усіх великих селах Павло­градського пов. При ній були хор під керівництвом Пантелієва та театральна трупа під керівництвом М. Хмари. «Просвіта» влаштовувала для павло­градців так звані вечори «балачок-бесід», на яких збиралося до 300 осіб. На них читали лекції з історії України, організовували концерти та художні чита­н­ня. «Просвіта» роз­по­всюджувала українські книжечки серед населе­н­ня, влаштовувала україно­знавчі курси для учнів шкіл і бажаючих. 1900 один із старшин громадського зі­бра­н­ня Д. Трушинський заснував музично-драматичний театр. По­стійно проводили танцювальні вечори, бали. У місті працювали 2 біо­скопи (кінотеатри) Дєдіковського та Чубарова і Тітова.

Під час Визвольних змагань 1917—21 павло­градці утворили повітову українську раду, Українське військове товариство імені Дорошенка. У жовтні 1917 у місті сформовано Вільне козацтво чисельністю 100 бійців. Через те, що П. був станцією Лозово-Севастопольської залізниці й знаходився між вузловими станціями Лозова та Синельникове, жодна хвиля бо­йових дій не оминула його. 12 квітня 1918 війська Кримської групи Армії УНР на чолі з П. Болбочаном вступили до міста — так роз­почався похід спеціальної групи на Крим проти більшовиків. Під час воєн­них дій 1918—20 влада неодноразово змінювалася, у грудні 1919 на тривалий час утвердилася більшовицька. 1923—26 — центр Павло­градської округи, від 1923 — райцентр. 1926—30 — у складі Дні­пропетровської округи; від 1932 — Дні­пропетровської обл. 1926 мешкали близько 18 тис., 1939 — 40 тис. осіб. Жителі за­знали сталінських ре­пресій. 1931 по­близу П. почав діяти великий артполігон, 2 заводи міста працювали на оборону. 1935 більшовики знищили Свято-Вознесенський собор. 1940 у П. працювали 32 під­приємства (4 — союзного, 9 — республіканського, 6 — обласного під­порядкува­н­ня); 11 шкіл; кінотеатр, 5 клубних кіно­установок, 6 бібліотек; лікарня, дитяча поліклініка, санітарна станція. Від 11 жовтня 1941 — під німецькою окупацією. Діяло радянське під­пі­л­ля. Від 17 до 22 лютого 1943 унаслідок пов­ста­н­ня під­пільники з допомогою на­ступаючих частин радянської армії утримували владу в місті у своїх руках. Німецькі війська, майже повністю зруйнувавши П. з повітря, від­новили контроль над ним і вчинили жорстоку роз­праву над мешканцями. 18 вересня 1943 місто було остаточно звільнене. У повоєн­не десятиріч­чя його від­будували. За цей час склалася нова промислова структура, до якої уві­йшли під­приємства машинобудівної, будівельної, хімічної, пере­робної, легкої і харчової галузей промисловості. У 1950-х рр. почалася нова історія міста як центру Західно-Донбаського вугільного басейну, було побудовано 10 шахт. 1959 проживали 45 827, 1970 — 80 227, 1979 — 107 267, 1989 — 131 414 осіб. 1960 у П. діяли 20 промислових під­приємств. Мешканці від­стоювали європейські цін­ності під час Помаранчевої революції (2004) та Революції гідності (2013—14), брали участь в антитерористичній операції та операції Обʼ­єд­наних сил на Сході України (2014—22), воювали після початку повномас­штабного вторгне­н­ня військ РФ в Україну (від 24 лютого 2022). Сюди пере­їхали понад 20 тис. осіб, які тікали з-під ворожих об­стрілів. Місто неодноразово за­знавало російських ракетних ударів (зокрема у квітні та листопаді 2022, лютому, квітні та грудні 2023, вересні 2024), унаслідок яких були по­шкоджені деякі обʼєкти залізничної, енергетичної та промислової інфра­структури, кілька шкіл і дитсадків, десятки багатоповерхових і понад 100 приватних житлових будинків. Повністю зруйнований Палац культури «Машинобудівників» (збудований 1974 у стилі модерн).

Нині П. продовжує залишатися великим промисловим центром Дні­пропетровської обл. У його околицях роз­ві­дані запаси камʼяного вугі­л­ля становлять 1 163 714 тис. т, газу-метану — 62 млрд м³ (з них понад 9 млрд м³ у вільному стані), германію — 8706 т, рутилу — 756 тис. т, ільменіту — 2160 тис. т, циркону — 540 тис. т. Є велика кількість родовищ будматеріалів (каолін, пісковики, су­глинки, піски для бетону, роз­чину кладки та штукатурних роз­чинів, силікатної цегли). Виявлено мінеральні води типу «Миргородська» та «Мінська». Найбільші обсяги реалізації продукції має вугледобувна галузь промисловості. Роз­винені машинобудівна, хімічна, харчова, деревооб­робна, з виробництва будівельних матеріалів та ін. галузі. Головні під­приємства: «Павло­градвугі­л­ля», Павло­градський механічний завод, Павло­градський хімічний завод, «Павло­градспецмаш» (засновано 1928 як МТС, від 1996 під торговою маркою «Будмайстер» випускає будівельні рамні та модульні риштува­н­ня, стінові, для пере­крит­тів і колон опалубки, пере­сувні вишки-тури та міні-під­мостки, сценічні кон­струкції, мобільні трибуни), «Молочний Дім» (засновано 2002, випускає молочну продукцію під торговою маркою «Фанні»), «Snack Production» (зареєстровано 2014, виробляє смажене насі­н­ня соняшника торговельних марок «Сан Санич» і «Агонь», чипсів «CHIPSTERʼS» і «HROOM», арахісу «Big Bob»), «Павло­градхліб». Багато десятиліть працювало під­приємство «Павло­градхім­маш».

У П. функціонують Західнодонбаський ін­ститут Між­регіональної академії управлі­н­ня персоналом, Павло­градський коледж Національного технічного університету «Дні­провська політехніка», Павло­градський медичний коледж; 18 закладів загальної середньої освіти (10 ліцеїв, 7 гімназій, 1 початкова школа), 20 до­шкільних закладів; Центр професійного роз­витку педагогічних працівників, Центр обслуговува­н­ня закладів освіти, Павло­градський інклюзивно-ресурсний центр, Еколого-натуралістичний центр, Палац творчості дітей та юнацтва. Заклади культури: Павло­градський історико-крає­знавчий музей, Павло­градський драматичний театр імені Б. Захави, централізована міська бібліотечна система, школа мистецтв, міський культурно-до­звільний центр (обʼ­єд­нує 5 Будинків культури, в яких функціонують 14 творчих колективів, з них 5 народних і 6 зразкових). Здобули популярність клуб акробатичного рок-н-ролла «Восторг» (його вихованці є чемпіонами України й Європи, володарями Кубка світу; керівник — О. Тітова), ансамбль танцю «Юність» (багаторазовий пере­можець між­народних фестивалів-конкурсів), танцювальний клуб «Алегро», танцювально-спортивний клуб «Антарес», танцювальний театр «Форточка», вокальний ансамбль «Спів­очі Мальви», театр пісні «Колисаночки», фольклорно-обрядовий театр «Вертеп Марії». Медичну допомогу надають: лікарня інтенсивного лікува­н­ня, міська лікарня № 1 і Центр первин­ної медико-санітарної допомоги. Діють Дитячо-юнацька спортивна школа (бокс, важка атлетика, волейбол, спортивна гімнастика, художня гімнастика, дзюдо, кікбоксинг WAKO та WTKA, легка атлетика, плава­н­ня, черлідинг, туризм, футбол), Фізкультурно-спортивний комплекс імені В. Шкуренка (спортивна гімнастика, футбол, баскетбол, бадмінтон, туризм, спорт з собаками, спорт для осіб з інвалідністю, штучна льодова ковзанка, скандинавська хода, комбат-самозахист ICO), Водно-спортивний комплекс «Юність» (баскетбол, футбол, волейбол, самбо, дзюдо, вільна боротьба, теніс, плава­н­ня і аквафітнес), стадіони «Шахтар», «Прометей», «Гірняк». Тривалий час директором Спортивно-оздоровчого комплексу «Центр» був заслужений тренер України з боксу А. Зубенко. Є кінологічний центр «Антарєс». Парки: імені Машинобудівників, «Європейський», «Вересневий», «Дружби», «Травневий»; сквери: «Дитячий», «Сосновий», імені Т. Шевченка.

Мали тривалу історію та значний вплив радіо «Самара», газети «Вісник шахтаря» і «Західний Донбас». Сучасні ЗМІ міста: радіо «Мегаполіс», Павло­градська телерадіокомпанія, інформаційний портал «Pavlograd_now», регіональна г. «Рідний край», обласна рекламно-інформаційна г. «ТН-Екс­прес». Віряни пере­важно православні, є греко-католицька та проте­стантські громади. На державному обліку пере­бувають 26 памʼяток історії та 11 — архітектури. Значну культурну цін­ність мають: Народна аудиторія (театр), Свято-Успенська церква, костел св. архангела Михаїла (усі — 1896), собор Спасо-Нерукотворного образу (1899), чоловіча та жіноча гімназії, млин Венгеровського, міська управа, особняки Герлейбова, офіцера Пе­дана, інженера Фетісова, залізничний вокзал, румунська каплиця, комплекс казарм Керч-Єнікальського полку, будівлі на вулицях Заводська, № 24, Г. Світличної, № 55, 63, 64, Соборна, № 99, 103, 109, Успенська, № 58, Центральна, № 49, Т. Шевченка, № 120, 136 (усі — кінець 19 — початок 20 ст.). Встановлено погру­д­дя Т. Шевченка, монумент «Павло­град — місто козацької слави», меморіал «Борцям за волю України», памʼятники «Шахтарська лампа», воїнам-афганцям, жертвам Чорнобильської ката­строфи, роз­стріляним євреям.

Серед видатних уродженців — фізик, академік АН УРСР К. Синельников, фахівець у галузі хімії і коксува­н­ня вугі­л­ля, член-кореспондент АН СРСР Л. Сапожников, фахівець у галузі тепло­енергетики О. Горбунов, фахівець у галузі металургії В. Зашквара, кон­структор та організатор виробництва бронетанкової техніки Ж. Котін, фахівець у галузі ракетно-космічної техніки О. Морозов, фахівець у галузях енергетики, маркетингу та менеджменту Ю. Морозов, хімік Б. Маліченко, математик О. Покутний, радіофізики С. Скіпочка, А. Чернець, фахівець у галузі організації й управлі­н­ня судноремонтними під­приємствами В. Таран, економісти Б. Бельгольський, Л. Панкова, Ю. Чириченко, право­знавці С. Вільнянський, В. Кобалевський, Т. Кравцова, лікар, антропотехнолог В. Дишловий, акушер-гін­еколог С. Леуш, психофізіолог Ю. Майдіков, лікар-педіатр І. Пʼятигорський, історик-архівіст П. Пироженко, археолог С. Семенов-Зусер; драматург 19 ст. Г. Бораковський, письмен­ник, журналіст О. Кутняк, письмен­ник Г. Люлько, поетеса Г. Світлична; живописці, графіки Л. Бондар, Ю. Прядко, Л. Смоленський, художниця в жанрі наївного мистецтва О. Рибальченко; актор, режисер, театро­знавець, народний артист СРСР Б. Захава, режисери, заслужені діячі мистецтв України В. Петренко, А. Рева; диригент, музико­знавець, заслужений артист РРФСР В. Бог­данов, диригент, заслужений діяч мистецтв України В. Овод, музико­знавець Д. Житомирський, хоровий диригент, заслужений артист України А. Навроцький, віолончеліст, композитор Г. Пек­кер, спів­ак, заслужений артист УРСР В. Гаркуша, спів­ак, заслужений діяч мистецтв РРФСР Анатолій Доліво (Соботницький), артистка балету, заслужена артистка України О. Кіраш; керівник кредитно-фінансових установ О. Адарич; громадський діяч Ю. Вудка, громадсько-політичні діячі А. Морозенко-Ковбаса, О. Петров, американський дипломат, економіст, журналіст Л. Пасвольський; заслужений тренер України В. Козлова (легка атлетика), спортс­мени С. Лащенко (таїландський бокс), Н. Лісова-Єзловецька, Л. Смолка (обидві — біг); діячі армії УНР І. Кобза, Г. Савченко, учасники 2-ї світової війни, Герої Радянського Союзу В. Горішний, М. Міхно, І. Пере­хода, В. Сметанін, учасник російсько-української війни, Герой України Д. Шлега. З містом повʼязані життя та діяльність Героя України, фахівця у галузі охорони праці та хімії високо­енергетичних речовин, члена-кореспондента НАНУ Л. Шимана, геолога Н. Вергельської, гірничих інженерів С. Саратикянца, Ю. Халимендика, фахівців у галузі вугільної промисловості А. Разводова, А. Шмиголя, фахівця у галузі будівництва, економіста В. Залуніна, фізика Ф. Коломойцева, фахівця у галузі ракетно-космічної техніки В. Шкуренка; прозаїка, історіо­графа С. Божка, письмен­ника-гумориста А. Коцюбинського, письмен­ника, пере­кладача В. Під­могильного, письмен­ниці Н. Хіль; живописця, графіка Г. Золотова; бандуриста С. Мацури, композитора, музико­знавця В. Мужчиля; громадських діячів А. Домбровського, С. Липківського; промисловця Г. Без­смертної; учасників 2-ї світової війни Героя Радянського Союзу І. Зіновʼєва та повного кавалера ордена Слави А. Євтушенка, учасника російсько-української війни, Героя України О. Костенка.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю