Культурна революція

КУЛЬТУ́РНА РЕВОЛЮ́ЦІЯ — радикальні пере­творе­н­ня інтелектуально-ідеологічної сфери модерних суспільств у поєд­нан­ні з роз­будовою та діяльністю ін­ститутів, що здійснюють такі зміни. Термін «культурна революція» виник у перший період пореволюційного радянського будівництва у звʼязку з намага­н­нями витворити ідеологічно су­провід­ні йому, під­креслено нові куль­турні (освітні, художньо-естетичні, загально-гуманітарні) моделі та від­разу ввести їх у су­спільний обіг здебільшого примусовим чином. За короткий час планували докорін­но пере­будувати попередню перед­революційну су­спільно-ідеологічну надбудову, усунути «як реакційні» її світо­глядно-гуманітарні на­дба­н­ня та су­спільні ін­ститути. 

Радянська К. р. роз­почалася на­прикінці воєн­них дій 1918–20 і тривала до серед. 1930-х рр., коли влада оголосила про її нібито успішне заверше­н­ня. Для здійсне­н­ня К. р. від 1918 впроваджували план монум. пропаганди, створили систему парт.-держ. керівництва культур. жи­т­тям, зокрема агітаційно-пропагандист. від­діл ЦК РКП(б) (Агітпроп); ліквідували свободу друку, націоналізували видавничу справу, кіноіндустрію, театри, музеї; організовували агітбригади та агіттеатри, знімали агітфільми. Для пропаганди революційних ідей та нової ідеології ефективно використовували політичні плакати (див. Агітплакат), вироби декоративно-ужиткового мистецтва, зокрема гончарні (див. Агітпорцеляна), у створен­ні яких брали участь ві­домі художники, поети. Значну увагу приділяли культурі масовій. Комуністична пропаганда та агітація перед­бачали організацію у промислових центрах, на під­приємствах проф­спілкових культвід­ділів та куль­турно-просвітницьких комісій, бібліотек, клу­бів, пролетарських університетів, «червоних куточків» тощо. У 1920-і рр. діяли марксист. гуртки трьох рівнів, де слухачів зна­йомили з цілями соціальної революції; виник культ Леніна, що у 1930-х рр. зміцнив­ся й доповнився культом Сталіна (див. Культ особи). Важливими аспектами К. р. стали ате­їстична пропаганда та впровадже­н­ня матеріалістичного світоро­зумі­н­ня замість релігійного. Засновано низку період. ви­дань, зокрема ж. «Агі­татор», «Безвірник», г. «Атеист», «Без­божник», «Во­йовничий без­­вірник», «Пролетарська правда». Декретом «Про від­діле­н­ня церк­ви від держави і школи від церк­ви» (1918) роз­почато руйнува­н­ня селян. патріарх. культури. На 2-му зʼ­їзді без­божників (1929) вирішили від­крити антиреліг. від­діл. при ВНЗах. 1932 виник Союз во­йовничих без­божників (5,5 млн осіб). Для дітей, які намагалися дотримуватися родин. реліг. традицій, у навч. закладах створювали нестерпні умови. В освіті за­проваджували клас. принцип. У рамках втіле­н­ня політики К. р. школа забезпечувала ідей., організац. вихов. вплив пролетаріату на напів­пролетар. і не­пролетар. верстви. Сут­тєву роль від­водили створен­ню дитячих (див. Жовтенята, Піонерський рух) та юнац. (див. Комсомол) організацій. К. р. була цілковитим одержавле­н­ням усіх ділянок культур. сфери, що здійснювали на основі абсолют. монополії панів. ідеології (гранично вульгаризова. максимуму). Довкола його догмату і було організовано структуру К. р.: освіта всіх рівнів, видавн. справа, ЗМІ, видовищні мистецтва (екран­ні мистецтва, естрада), мас. дійства тощо. 

У загально-державних мас­штабах проводили ліквідацію неписьмен­ності, створювали робітничі факультети; викла­да­н­ня історії у школах і ВНЗах замінили ви­вче­н­ням су­­­спільство­знавства, вводили обо­вʼязк. ви­вче­н­ня істор. матеріалізму, історії пролетар. революції, історії партії, основ ленінізму; під знаком «демократ. постулатів влади» (А. Сахаров) стрімко роз­ширювали початк., середню (зокрема спец.) і вищу освіти, доповнюючи радіо- та кінофікацією країни та колосал. накладами газет, журналів і книжок. Будували будинки-комуни та фабрики-кухні, вводили колективні форми су­спільно-корис. без­оплат. праці (суботники, недільники). Для юнацтва створювали різноманітні гуртки при Будинках піонерів та навч. закладах. Широко впроваджували художню самодіяльність. Фіз. культуру і спорт роз­глядали не тільки як фіз. оздоровле­н­ня та військ. під­готовку молоді, а також як засіб згуртува­н­ня робітн. і селян. мас навколо парт., рад. чи профес. організацій. Формували систему військ.-патріот. вихова­н­ня. Однак ці позитивні риси процесу, що вели до вседо­ступності культури, входже­н­ня в її цін­ності все більших люд. мас, драматично по­єд­нувалися з очевид. цін­ніс. зниже­н­ням куль­тур. продукції, зумовленим обо­вʼязк. наявністю догмату, повною від­сутністю в су­спільстві інтелектуал. свободи, плюралізму, нескінчен. фальсифікацією, а то й прямою поліційно-цензур. забороною багатьох явищ культур. минулого. Те зниже­н­ня було також зумовлене на рівні держ. політики дискримінацією поперед. генерацій інтелігенції, сфор­мов. у дорев. умовах, просува­н­ням на їхнє місце нових генерацій, часто некваліфікованих. Зга­дані обʼєктивно позитивні ефекти рад. культур. будівництва зне­цінювалися поразками і навіть ката­строфами: не­вдовзі все­влад­дя догмату ді­йшло до мас. теро­ру, однаково нещадного до діячів перед­революційного і порев. походже­н­ня. На­прикінці 1920–30-х рр. процес «витісне­н­ня» бурж. спеціалістів при­скорили. 

У ході органі­зов. політ. процесів пере­слідуван­ню та ре­пресіям під­дано учених-гуманітаріїв («Академ. справа», «Дело славистов», «Спіл­ка визволе­н­ня України»), пред­ставників пере­важно старої тех. інтелігенції (Шахтинський процес 1928, «Промпартії Справа»). Більшість роз­стріляно чи увʼяз­нено; від 1929 частина з них за­ймалася наук. дослідж. в Особ­ливих тех. бюро НКВС. Під час К. р. у літературі та мистецтві роз­вивалася «нова» культура, зокрема Пролеткульт. Ідея тотал. пере­робле­н­ня су­спільства, соціально-політичний екс­перимент більшовиків зна­йшли від­ображе­н­ня серед пред­­ставників та ідеологів футуризму та ін. напрямів авангардизму. Виникли Асоц. художників рев. Росії, «Асоціація комункульту», Асоціація революційного мистецтва України, Асоціація художників Червоної України, Асоціація пролетарських музикантів України, Асоціація революційних композиторів України тощо. 1932 числен­ні літ.-художні обʼ­єдн., що пред­ставляли різноманітні течії та напрями в мистецтві, роз­пущено; натомість створ. галуз. творчі спілки на єдиній ідеол. основі; провід­ним худож. методом став соцреалізм. Рад. читачів і глядачів по­збавлено до­ступу до творчості «реакціонерів», серед яких було чимало видат. діячів культури, ре­пресов. авторів та митців, які вимушено емігрували. В Україні характер К. р. по­значений особливим драматизмом і частково збігається з українізацією, коренізацією, т. зв. червоним Від­родже­н­ням. Культурна роз­будова у під­радянській Україні, що продовжила роз­почату УНР і Геть­м­анатом П. Скоропадського українізацію, нібито обʼ­єд­нала­ся з власне К. р. Але на зламі 1920–30-х рр. нац. складова остан­ньої за­знала вже не просто утисків, а й нещад. руйнувань, що у звʼязку з тодіш. крахом кадрів та ін­ститутів К. р. означало її фактич. кінець. Кремлів. централізм з його донедавна інтернаціоналіст. риторикою і фразеологією остаточно пере­­­­йшов до російсько-шовініст. стратегії, що означало пере­творе­н­ня пев­них досягнень К. р. на знаря­д­дя сталін. тоталітаризму не лише в під­радянській Україні, а на всьому рад. просторі. 

Схожу інволюцію пере­жили зго­дом К. р. у всіх ново­утворених комуніст. країнах світу: корін­на пере­міна поперед. культур. моделей також су­проводжувалася там спочатку ніби певною демо­кратизацією культур. ситуації — у напрямі зга­даного усуне­н­ня у ній неписьмен­ності, появи знач. тиражів текс­тів (а особливо лоял. до режиму, потрібних йому), у ви­гляді до­ступності шкіл. та всієї ін. освіти. Але потім обовʼяз­ково, особливо на пізніх етапах К. р., закінчувалася «поневоле­н­ням ро­зуму» (Ч. Мілош), абсолют. панува­н­ням догмату, про­дукува­н­ням культур. примітивів і поліційно-адміністративним деспотизмом тоталітар. держави. Скажімо, комуніст. Куба на поч. 1960-х рр. першою в Лат. Америці швидко подолала неписьмен­ність, але від­дала «соц. культуру» на поталу нещад. цензури. Особливий характер мала К. р. у Китаї, тотально спрямов. проти традиц. китай. культури, проти всіх «немарксистсько-ленін.» культур. зразків. К. р. рад. типу без­­­о­глядно фальсифікувала культу­­ру минулого у своїх цілях. Саме у роки тих «революцій» непоправ. шкоди за­знало без­ліч пер­спектив., багато­обіцяючих напрямів автентич. худож. і наук. авангарду світ. культури. Можна скласти реєстр поразок культури у роз­палі К. р. — від справж., непідроб. наук. і науково-тех. до мист. революцій. Проте у режимі мовно-психол. гіпнозу, викликаного очевид. інтенсивністю тоталітар. К. р., сучасна цивілізація присвоює схожу назву мас. і взагалі напруж. процесам, напр., революція у моді, сексуал., молодіжна, науково-тех. революції. Ці поня­т­тя є мовними від­голосками тоталітар. К. р., які змінили історію 20 ст.

Завантажити статтю