ЕНЦИКЛОПЕДІЯ
СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ
Encyclopedia of Modern Ukraine

Козацтво

КОЗА́ЦТВО – збірна назва особисто вільної воєнно-промислової людності, що сформувалася у східноєвропейських степах. Слово «козак» має давньотюрк. походження (від кьоз – ходити, мандрувати) і вперше зафіксов. у словнику давньополовец. мови (1303) у значеннях «вартовий», «конвоїр». Воно також зустрічається у візант., кримськотатар., литов. джерелах, інструкціях італ. міст своїм колоніям у Пн. Причорномор’ї та ін. Своєрід. попередниками козаків можна вважати бродників – мешканців Пн. Причорномор’я, які брали участь у міжусобицях руських князів і згадуються у літописах між 1147 і 1216. Ймовірно, вони мешкали на судноплав. ріках і допомагали проводити кораблі й човни через мілини та пороги, а при потребі (перед загрозою нападу з боку кочовиків тощо) об’єднувалися у загони профес. воїнів. Хоча бродники відзначалися строкатістю етніч. складу, серед них переважали вихідці із руських земель. Однак лише від 2-ї пол. 15 ст. К. почали називати уходників-промисловців і втікачів з-під панського гніту, які осідали на незаселених землях Поділля та Пд. Київщини. Вони охороняли прикордоння, утримували промисли (полювання, рибальство, бортництво, видобуток солі та селітри тощо), супроводжували купец. каравани або й самі займалися розбоєм. Із набуттям необхід. військ. досвіду і розвитком козацького бойового мистецтва козаки не лише відбивали напади, а й організовували сухопутні та мор. походи у володіння Крим. ханства й Осман. імперії. Поповненню їхньої кількості представниками різних національностей і соц. верств сприяло заснування у 16 ст. на Запорожжі Запороз. Січі. Характер. ознаками К. стали особиста незалежність, хоробрість, демократизм (виборність старшини), відданість сусп. інтересам, рівність прав. Ці риси знайшли відображення у козацьких піснях, думах, легендах і переказах, образотвор. мистецтві (див. «Козак Мамай»), музиці (див. Кобзарство), літ-рі. На відміну від подіб. явищ у Болгарії, Угорщині, Трансильванії, Волощині, Польщі тощо (гайдуки, ускоки, граничари, лісовчики та ін.), укр. козаки, які сформувалися в окремий соц. стан, відіграли важливу роль не лише у відбитті іноз. агресій (насамперед турец.-татар.), а й захисті православ. віри, збереженні нац. ідентичності та становленні укр. державності (див. Українське козацтво). Тісно пов’язані з Укр. Донське К., що постало у 15 ст. (див. Всевелике Військо Донське, Донські козаки), та Кубан. козац. військо (див. Кубань), сформов. 1860 із переселеного з укр. земель 1792 Чорномор. козац. війська, яке складалося із колиш. запороз. козаків. Згодом у Рос. імперії переважно із вихідців з Донського К. створ. Яїцьке (Урал.), Оренбур., Астрахан. та ін. козац. війська. З часом їх, як і запороз. К., повністю позбавлено автономії та підпорядк. царському уряду. Станом на 1916 у Рос. імперії існувало 11 козац. військ, на землях яких мешкало понад 4,4 млн осіб, з яких бл. 285 тис. перебувало на військ. службі. Після більшов. перевороту 1917 К. як стан ліквідовано, козаків, які воювали проти рад. влади у різноманіт. військ. формаціях і не емігрували, репресовано.

Різними аспектами історії, побуту, звичаїв К. цікавилися нім. просвітителі Й.-Ґ. Гердер, А.-Ф. Бюшінґ, А.-В. Гупель, К. Гаммерсдорфер, Л.-А. Ґебгарді, Й. Гоппе, Й.-Х. Енґель; франц. історики та мислителі Вольтер, П.-Ш. Левек, Н.-Г. Леклерк, Ж.-Ф. Гарран де Кулон, Ж.-Б. Шерер; польс. історики Ф. Ґавронський-Равіта, Л. Кубаля, К. Шайноха, А.-В. Яблоновський; рос. – Г. Міллер, О. Рігельман, Г. Теплов, С. Соловйов, Є. Савельєв та ін. Серед укр. дослідників К. – М. Максимович, І. Срезневський, А. Скальковський, Д. Бантиш-Каменський, М. Костомаров, В. Антонович, М. Грушевський, М. Андрусяк, М. Кордуба, О. Терлецький, І. Джиджора, О. Лазаревський, О. Левицький, Д. Яворницький, В. Біднов, Д. Багалій, С. Томашівський, Н. Полонська-Василенко, М. Петровський, К. Гуслистий, В. Голобуцький, І. Крип’якевич, О. Апанович, В. Сергійчук, В. Смолій, В. Степанков, Ю. Мицик, Г. Швидько, О. Гуржій, В. Щербак, П. Сас, С. Леп’явко, С. Плохій, В. Брехуненко, В. Заруба, О. Бачинська. На еміграції вагомий внесок у вивчення К. зробили О. Оглоблин, Б. Крупницький, Д. Олянчин, А. Жуковський, Т. Мацьків, Ф. Сисин, Л. Винар, О. Субтельний, З. Когут, Ю. Гаєцький, Я. Падох. Від 1996 у структурі Інституту історії України НАНУ (Київ) діє НДІ козацтва (дир. – Т. Чухліб).

Літ.: Полонська-Василенко Н. Історики Запоріжжя // Ювіл. зб. на пошану академік Д. Багалія. Т. 1. К., 1927; Винар Л. Огляд історичної літератури про початки козаччини // УІ. 1965. Ч. 1–2; Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків. Т. 1–3. Л., 1990–91; Смолій В. А. Феномен українського козацтва в загальноісторичному контексті // УІЖ. 1991. № 5; Апанович О. Розповіді про запорозьких козаків. К., 1991; Антонович В. Про козацькі часи на Україні. К., 1991; Зарубежная историография истории запорожского казачества: Сб. ст. З., 1992; Наливайко Д. Козацька християнська республіка (Запорозька Січ в західноєвропейських літературних пам’ятках). К., 1992; Голобуцький В. Запорозьке козацтво. К., 1994; Леп’явко С. Козацькі війни кінця XVI ст. в Україні. Чг., 1996; Сас П. М. Політична культура українського суспільства (кінець XVI – перша половина XVII ст.). К., 1998; Кардаш П., Кот С. Слава українського козацтва. Мельбурн; К., 1999; Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. К., 1999; Щербак В. Українське козацтво: формування соціального стану. Друга половина XV – середина XVII ст. К., 2000.

Р. В. Пилипчук

Рекомендована література

  1. Полонська-Василенко Н. Історики Запоріжжя // Ювіл. зб. на пошану академік Д. Багалія. Т. 1. К., 1927;Google Scholar
  2. Винар Л. Огляд історичної літератури про початки козаччини // УІ. 1965. Ч. 1–2;Google Scholar
  3. Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків. Т. 1–3. Л., 1990–91;Google Scholar
  4. Смолій В. А. Феномен українського козацтва в загальноісторичному контексті // УІЖ. 1991. № 5;Google Scholar
  5. Апанович О. Розповіді про запорозьких козаків. К., 1991;Google Scholar
  6. Антонович В. Про козацькі часи на Україні. К., 1991;Google Scholar
  7. Зарубежная историография истории запорожского казачества: Сб. ст. З., 1992;Google Scholar
  8. Наливайко Д. Козацька християнська республіка (Запорозька Січ в західноєвропейських літературних пам’ятках). К., 1992;Google Scholar
  9. Голобуцький В. Запорозьке козацтво. К., 1994;Google Scholar
  10. Леп’явко С. Козацькі війни кінця XVI ст. в Україні. Чг., 1996;Google Scholar
  11. Сас П. М. Політична культура українського суспільства (кінець XVI – перша половина XVII ст.). К., 1998;Google Scholar
  12. Кардаш П., Кот С. Слава українського козацтва. Мельбурн; К., 1999;Google Scholar
  13. Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. К., 1999;Google Scholar
  14. Щербак В. Українське козацтво: формування соціального стану. Друга половина XV – середина XVII ст. К., 2000.Google Scholar
Читати у файлі PDF

Інформація про статтю

Автор:

Авторські права:

Cтаттю захищено авторським правом згідно з чинним законодавством України. Докладніше див. розділ Умови та правила користування електронною версією «Енциклопедії Сучасної України»

Бібліографічний опис:

Козацтво / Р. В. Пилипчук // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / Редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2013. – Режим доступу : https://esu.com.ua/article-9224

Тип публікації:

Енциклопедична стаття

Том ЕСУ:

13-й

Дата виходу друком тому:

2013

Дата останньої редакції статті:

2013

Цитованість статті:

переглянути в Google Scholar

Для навчання:

використати статтю в Google Classroom

Тематичний розділ сайту:

Світ-суспільство-культура

EMUID (ідентифікатор статті ЕСУ):

9224

Схожі статті

Міжнародний центр електронно-променевих технологій
Світ-суспільство-культура  | Том 20 | 2018
О. М. Корнієнко
Гросуляр
Світ-суспільство-культура  | Том 6 | 2006
А. Я. Радзивілл
Добра новына
Світ-суспільство-культура  | Том 8 | 2008
О. Р. Дроздовська

Нагору