Кам’янець-Подільський

КАМʼЯНЕ́ЦЬ-ПОДІ́ЛЬСЬКИЙ (до 1795 — Камʼянець, Камʼянець Подільський, 1795–1944 — Камʼянець-Подільськ) — місто обласного значе­н­ня Хмельницької області. Знаходиться на р. Смотрич (притока Дністра), за 102 км від обл. центру. Площа 27,87 км². Насел. 99 610 осіб (2001, складає 97,4 % до 1989), пере­важно українці. Залізнична станція. Ділиться на Старе та Нове місто; мікрора­йони: Руські Фільварки, Польські Фільварки, Біланівка, Новий План, Карвасари, Видрівка, Підзамче, с-ще Смирнова, Черемушки, с-ще цукр. заводу, с-ще Першотравневе, с-ще Жовтневе, Жовтневий масив. За археол. дослідж., виникне­н­ня міста датується кін. 12 — поч. 13 ст. Старе місто лежить на високому скелястому плато, оточеному з усіх боків 40-метр. кань­йоном Смотрича. Пл. п-ова понад 120 га. Вузький пере­ши­йок зʼ­єд­нує його з мисом, на якому роз­таш. замок пл. бл. 5 га. За описом 1494, він мав видовжену еліптичну форму, а його башти та стіни були здебільшого деревʼяними та частково камʼяно-земляними. Замок і місто через пере­ши­йок зʼ­єд­нувалися деревʼяним мостом, який спирався на камʼяні стовпи. На тер. міста зна­йдено залишки поселень доби бронзи та ран­нього заліза, трипіл. і черняхів. культур, словʼян. поселе­н­ня 9–10 ст. Камʼянець пере­бував у складі Київ. Русі, у 13–14 ст. — у межах кордонів Галиц.-Волин. князівства. Згодом його захопили монголо-татари. Після битви 1362 на р. Сині Води (притока Пд. Бугу) між литов. і монголо-татар. військами у складі Поді­л­ля пере­йшов під владу Великого князівства Литовського. Від 1370-х рр. — центр Поділ. землі на чолі з князями Коріятовичами. 1374 Юрій і Олександр Коріятовичі під­твердили Камʼянцю давнє руське право на самоврядува­н­ня. За цією ж грамотою за ним закріплювалося 200 ланів землі. На той час міське насел. складали пере­важно українці, проживали також вірмени, литовці, поляки, молдавани. Від 2-ї пол. 14 ст. Камʼянець став торг. центром на шляху між Києвом і Балканами, з Кракова до Криму проходив татар. торг. шлях. Під час князюва­н­ня Костянтина Коріятовича на Поділ­лі карбували власні монети. За княжих часів сформовано містобуд. структуру Камʼянця, побудовано камʼяно-земляний замок, Благовіщен. каплицю, церкву Св. Трійці, Пʼятниц. церкву, засн. домінікан., згодом також францискан. монастирі. 1378 Папа Римський видав князю Олександру Коріятовичу буллу на заснува­н­ня катол. єпис­копії. Після смерті 1430 литов. князя Вітовта місто ві­ді­йшло до Польщі (тимчасово також належало їй 1404–10). У 1432 Камʼянцю під­тверджено Маґдебур. право. Від 1434 — центр Поділ. воєводства, Камʼянец. пов. і староства, від 1463 — королів. місто. Від серед. 15 ст. тут засідав поділ. сеймик, діяли громад. і земський суди, рус., вірм. і польс. магістрати. У 15–16 ст. камʼяно-земляні укріпле­н­ня дитинця-фортеці частково замінено на камʼяні, водночас споруджено 2 нових оборон. комплекси зі шлюзами — Руську та Польську брами. У серед. 17 ст. укріпле­н­ня вже були повністю камʼяними. 1617 добудовано камʼяно-земляну бастіон­ну систему Нового замку. На­прикінці 17 ст. місто мало повністю сформовані планува­н­ня та досконалу систему оборон. укріплень. У серед. 15 ст. осн. центрами планувал. структури Камʼянця стали май­дани — рус. (у пн.-сх. частині п-ова), польс. (у центрі міста) і вірм. (у пд. частині) ринки. На кожному із ринків була своя ратуша, де засідала лава на чолі з війтом, який організовував життя громади. Раду, яку очолював бурмистер, мала лише польс. громада. 1670 укр. громаду в місті під­порядкували польс. магістратові. У 15–18 ст. у Камʼянці проводили 3 щорічні між­нар. ярмарки. На­прикінці 14 ст. у місті мешкало бл. 2 тис., у 1580-х рр. — понад 6 тис., 1629 — 7,5 тис., у серед. 17 ст. — бл. 10,5 тис. осіб. У 15–18 ст. Камʼянець, один із ремісн. центрів України, роз­вивався і як культур. осередок.

З містом повʼязана діяльність культ.-осв. діячів І. Камʼянчанина, Г. Смотрицького, Ісаака, Хачереса, Ованеса, Агопа, Степаноса Рошки. У 16 ст. писцями рус. громади під­готовлено Євангеліє. Серед творців культової та оборон. архітектури 15–18 ст. — Камілус, Іов Претвич, Т. Шомберґ, Ян де Вітте. Донині збереглися писемні свідче­н­ня про Камʼянець, які залишили посол Франції, Англії та Бурґундії Ж. де Лануа, польс. хроністи Я. Длуґош (обидва — 15 ст.), М. Кромер і М. Стрийковський, франц. археолог Б. де Віженер, італ. гео­граф Дж. Ботеро, італ. хроніст О. Гваньїні, посол австр. цісаря Рудольфа ІІ до укр. козаків Е. Лясота, моск. купець-паломник Трифон Коробейников (усі — 16 ст.), посол герман. імператора Леопольда І Габсбурґа в Москві А. Майєрберґ, турец. мандрівник Е. Челебі, мандрівник із Фрісландії У. фон Вердум, турец. чауш Ельхаджа Мехмед, ірланд. вчений-медик Б. ОʼКон­нор (усі — 17 ст.), франц. художник Ж. Мюнц, гол­ланд. військовий інж. Ф. де Волан (обидва — 18 ст.). Камʼянчани брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького. Козац. загони 1648, 1649, 1651, 1652 і 1655 без­успішно штурмували міську фортецю. На­прикінці серпня 1672 Камʼянець захопили турец. війська. Місто стало адм. центром Камʼянец. ейялету Осман. імперії. Турки провели ремонтні роботи у Старому і Новому замках, звели нові бастіони, реконструювали замк. міст. За умовами Карловиц. мирного договору 1699 місто повернуто Польщі, воно стало центром Поділ. воєводства, Камʼянец. пов. і староства. У 2-й пол. 17 ст. Камʼянець за­знав екон. і культур. занепаду. До 1700 насел. міста скоротилося майже в 10 разів, з 1500 (на серед. 17 ст.) житл. будівель уціліло бл. 100. Після 2-го поділу Польщі 1793 Камʼянець ві­ді­йшов до Рос. імперії. 1795–97 — центр Поділ. намісництва, від 1797 — губ. 1799 з Шаргорода (нині місто Вінн. обл.) до Камʼянця-Подільська пере­ведено резиденцію православ. архієрея. Місто стало центром найбільшої за кількістю парафій єпархії у Рос. імперії. 1833 від­крито першу на Поділ­лі рос. чол. г-зію, 1903 — першу на Поділ­лі приватну муз. школу, 1906 — художньо-пром. школу. 1846 місто від­відав Т. Шевченко. У 1850-х рр. у місц. духов. семінарії навч. С. Ру­данський і А. Свидницький. У вересні 1862 у Камʼянці-Подільську від­булися збори польс. дворян, на яких ухвалено «всепід­дану адресу» рос. царю з проха­н­ням при­єд­нати Поділ. губ. до Царства Польського (стало прологом до польс. пов­ста­н­ня 1863–64). У 1865 створ. Комітет для істор.-статист. опису Поділ. єпархії, праці членів якого друкували в «Подольских епархиальных ведомостях». Із заверше­н­ням 1874 будівництва Новопланів. мосту роз­почався роз­виток Нового міста, де були зосереджені держ. і міські установи, навч. заклади. 1890 засн. давньо­сховище Поділ. єпархіал. істор.-статист. комітету (від 1903 — істор.-археол. товариство). 1881–91 діяла народниц. організація «Поділ. дружина». На поч. 20 ст. місто стало осередком просвітниц. руху в краї. На­прикінці 19 ст. тут мешкало 36 тис., на поч. 20 ст. — 40 тис. осіб. 1914 через місто прокладено залізницю. З поч. 1-ї світової війни 4 серпня 1914 Камʼянець-Подільськ захопили австро-угор. війська. Однак на­ступ 8-ї рос. армії під командува­н­ням О. Брусилова змусив їх уже через 2 дні від­ступити. У роки війни в місті роз­міщувалися штаб Пд.-Зх. фронту, тилові установи, шпиталі. За часів УНР від березня 1918 протягом 2-х місяців Камʼянець-Подільськ був осередком Поділ. землі. Загалом у період визв. змагань українців — гол. центр формува­н­ня військ УНР, у березні 1919 — листопаді 1920 — столиця УНР. 1918 у місті від­крито Держ. укр. університет (1921 ліквідовано, на його базі створ. ІНО та с.-г. ін­ститут), першим ректором якого став І. Огієнко. 16 листопада 1920 тут остаточно встановлено рад. владу. 1928 по­становою РНК УСРР замок-фортецю оголошено держ. істор.-культур. заповід­ником (нині «Камʼянець» Національний історико-архітектурний заповід­ник). 1937–54 — обл. центр. 1923–30 — центр Камʼянец. округи, від 1928 також — однойм. р-ну (1932–37 — у складі Вінн. обл.), 1935 та 1937–39 — Камʼянець-Поділ. (міського) р-ну, 1935–37 — Камʼянец. прикордон. округу. Від 1939 — місто обл. значе­н­ня. У 1930-х рр. ре­пресовано значну кількість діячів культури та науки, зокрема Ю. Сіцінського, В. Ґериновича, П. Клименка, Є. Сташевського, І. Любарського, І. Кулика, Ю. Філя, В. Гаґенмейстера. Від 10 липня 1941 до 26 березня 1944 — під нім.-фашист. окупацією. Від 20 серпня 1941 до березня 1944 — центр Камʼянец. округу Ген. округи Поді­л­ля–Волинь райхскомісаріату «Україна».

Тут нацисти проводили масові роз­стріли євреїв, вивезених з Угорщини, Чехо-Словач­чини та Польщі, а також рад. військовополонених. Діяло під­пі­л­ля. Бомбардува­н­ня під час війни та запеклі бої в березні 1944 пере­творили місто на руїни. Від 1944 — центр Камʼянець-Поділ. р-ну (від 1954 — Хмельн. обл.). 1921 у місті мешкало 31 тис., 1939 — 36,4 тис., 1944 — 11 тис., 1959 — 40,3 тис., 1966 — 50 тис., 1970 — 57 тис., 1979 — 84 тис., 1986 — 100 тис., 2005 — 99 398, 2009 — 101 667 осіб. Нині серед гол. під­приємств К.-П. — Наук.-тех. комплекс «Завод точної механіки», «Кабельний завод», «Подільський цемент», «Камʼянець-Поділ. автоагрегат», Камʼянець-Поділ. електромех. завод. Діють також під­приємства мебл., легкої та харч. пром-стей. 1944–2006 працювала Камʼянець-Подільська тютюнова фабрика. У К.-П. — Камʼянець-Подільський національний університет ім. І. Огієнка, Подільський державний аграрно-технічний університет, Камʼянець-Подільський коледж культури і мистецтв, мед. училище, буд. і харч. коледжі, 19 заг.-осв. навч. закладів, центр дит. творчості, 2 спорт. школи; міський Будинок культури, молодіж. центр «Юність», міська дит. художня школа, хорова школа, кінотеатр «Дружба», 9 б-к, 2 міські та рай. центр. лікарні, полог. будинок, дит. поліклініка, стоматол. поліклініка, ветлікарня. Є ботан. сад (див. Ботанічний сад Подільської аграрно-технічної академії), дендропарк, міський парк, сквери «Водо­йма», Танкістів і Васильєва. Виходять г. «Камʼянець-Подільський вісник», «Край Камʼянецький», «Подолянин», «Фортеця», «Ділове місто», «Екс­прес Поді­л­ля», «Голос Поді­л­ля». Діють ЗАТ «Камʼянець-Поділ. ТРК», ТРК «Подолянин ТV». К.-П. ві­домий і як ви­знач. укр. фестивал. осередок. Тут від­буваються різноманітні культурні заходи, етногр., істор. та ін. фестивалі. Традиц. для міста стало від­значе­н­ня щовесни від­кри­т­тя турист. сезону. У К.-П. популярні істор. рекон­струкції — захисту міста від турец. навали, середньовіч. боїв і турнірів, зокрема під час фестивалю «Теrrа Неrоіса». Функціонують 5 футбол., 4 волейбол., 1 мотобол., 2 баскетбол., 2 гандбол. команди. Памʼятки архітектури: Старий замок (12–19 ст.), польс. магістрат (най­старіша зі збережених ратуш на території України; 15–19 ст.), будинок Киріака (рус. магістрат), Троїц. монастир (обидва — 17–19 ст.), Кушнір. башта (Стефана Баторія) і Вітряна брама (1585, 1785), монастир домініканців і костел св. Миколая (15–18 ст.), монастир домініканок і костел св. Михайла (18 ст.), кафедрал. костел св. апостолів Петра і Павла (15–19 ст.), костел Успі­н­ня Діви Марії (15–19 ст.), будинок архієрея (17–20 ст.), монастир тринітаріїв (1750–80), будинок поділ. єпис­копа (17–19 ст.), Гончар. башта (16 ст.), Руська брама (15–18 ст.), Різниц. башта (16 ст.), Вірм. бастіон (16–18 ст.), Верх­ня і Нижня польс. брами (15–16 ст.), Замковий міст (14–17 ст.), порохівня (1778–79), окруж. суд (1893). Міста-по­братими: Ґлоґув, Ґнєв, Завєрце, Каліш, Краків, Пере­мишль, Сянок, Тарґувек (усі — Польща), Сучжоу (Китай), Укмерґе (Литва), Полоцьк (Білорусь), Єдинці (Молдова), Залеу (Румунія), Дольний Кубін (Словач­чина), Понте Ламбро (Італія), Атенс (США), Мічурінськ (РФ). У місті від­бувалися зйомки фільмів «Набіг ав­стрійців 4 серпня 1914 року» (1914, кіностудія О. Ханжонкова), «Камʼянець-Подільськ» (1915, кіностудія «Гомон»; обидва не збереглися), «Стара Фортеця» (1937, Одес. кіностудія худож. фільмів), «Щорс» (1938, реж. О. Довженко), «Тривожна молодість» (1955, реж. О. Алов, В. Наумов; обидва — Київ. кіностудія худож. фільмів), «Орля» (1957, Одес. кіностудія худож. фільмів, реж. Е. Бочаров), «Народжені бурею» (1958, Київ. кіностудія худож. фільмів, реж. Я. Базелян, А. Войтецький), «Спів­робітник ЧК» (1963, кіностудія «Мосфільм», реж. Б. Волчек), «Стара Фортеця» (1972, Київ. кіностудія худож. фільмів, 7 сер., реж. О. Муратов), «По­близу лігвища Чорта» (1981, кіностудія «Молдовафільм», реж. В. Йовіце), «Балада про доблесного рицаря Айвенго» (1982, кіностудія «Мосфільм», реж. С. Тарасов), «Чорний замок Ольшанський» (1983, кіностудія «Білорусфільм», реж. М. Пташук), «Небезпечно для життя!» (1985, кіностудія «Мосфільм», реж. Л. Гайдай), «Кармелюк» (1985–86, 4 сер.), «Циганка Аза» (1987; обидва — Київ. кіностудія худож. фільмів, реж. Г. Кохан), «Острів коха­н­ня» (1994, кіностудія «Укртелефільм», 10 сер., 4 і 9 сер., реж. О. Бійма), «Тато» (2004, кіностудія «Мосфільм», реж. В. Машков), «Девʼять жит­тів Нестора Махна» (2005, 12 сер., реж. М. Каптан), «Тарас Бульба» (2007, кіностудія «Ленфільм», реж. В. Бортко), «Той, хто про­йшов крізь вогонь» (2008, продюсер. центр «Інсайт-медіа», реж. М. Іл­лєнко). Встановлено памʼятники Т. Шевченку, воїнам, які загинули під час 2-ї світової війни, воїнам-афганцям, памʼятний знак «Циганська кибитка, пробита кулями». Серед видат. уродженців — мово­знавець, етно­граф, видавець К. Шейковський, історик, чл.-кор. РАН І. Лучицький, фахівець у галузі будівництва, інж.-залізничник К. Скибінський, математик С. Шохор-Троцький, ортопед-травматолог, д-р медицини К. Веґнер, лікар-хірург, д-р медицини Е. Фаренгольц, літературо­знавець, історик, книго­знавець, дійс. чл. НТШ Г. Житецький, право­знавець, історик О. Тулуб, біо­хімік, академік АМН СРСР Б. Збарський, ортопед-травматолог, письмен­ник В. Захаржевський, археолог, мово­знавець С. Дложевський, лікар-гігієніст В. Під­гаєцький, математик, чл.-кор. АН СРСР М. Чеботарьов, кон­структор В. Бжезінський, літературо­знавець, поет, пере­кладач, академік АН УРСР М. Бажан, фахівець у галузі механіки, математик, академік АН СРСР М. Кільчевський, фізик, педагог Г. Бушок, археолог С. Березанська, фахівець у галузі радіозвʼязку Г. Барановський, фахівець у галузі авіабудува­н­ня А. Алябʼєв, кріобіо­лог, чл.-кор. НАНУ А. Білоус, лікар-хірург Д. Бабляк, історик, чл.-кор. НАНУ М. Котляр, математик Ю. Теплинський, мово­знавець В. Брицин, фахівець у галузі зварюва­н­ня текс­тил. і плівк. матеріалів В. Скрипник, вет. лікар В. Данчук; сходо­знавець, письмен­ник Д. Ґінцбурґ, пере­кладачка, мово­знавець М. Пилинська, письмен­ниця, журналістка М. Сенгалевич, поет М. Чирський, письмен­ники В. Бєляєв, О. Мак, П. Цибульський, О. Смотрич, В. Ткаченко, С. Матвієнко, літературо­знавець М. Зельдович, поет, публіцист М. Подолян, письмен­ниця, пере­кладачка Олеся Кравець, дослідниця творчості М. Драй-Хмари О. Ашер, поет, пере­кладач, літературо­знавець А. Бондар; художники А. Васютинський, В. Масляников, М. Симашкевич, З. Вікторжевська, В. Артеменко, М. Григоріїв, І. Городецька, Ю. Фастенко, Н. Гаркуша, Я. Левич, С. Іванов, В. Дейсун, Т. Зима, В. Матвейцев, майстриня худож. кераміки С. Біла, архітектори Р. Метельницький, В. Покровський, художники та архітектори М. Курилко, Ю. Химич, мистецтво­знавець, архітектор, художник В. Січинський, скрипаль Й. Котек, оперна спів­ачка Л. Звягіна, актриса, спів­ачка З. Рибчинська, піаніст Л. Сирота, скрипаль, композитор, диригент М. Збрижер, музико­знавець Г. Курковський, композитор, музико­знавець, балет. і опер. критик А. Ентеліс, спів­ачка І. Мацюк, арт. балету, хорео­граф О. Вікул, композитор, музико­знавець, нар. арт. Молдови М. Копитман, спів­ачка, засл. арт. України М. Одольська; політ. діяч В. Дзюбинський, діячі Армії УНР М. Мазуренко, А. Грабченко, військ. історик, фахівець у галузі військ. мистецтва Б. Жерве, адмірал флоту СРСР, двічі Герой Радянського Союзу С. Горшков, повний кавалер ордена Слави В. Зарипов; тренери В. Грозний (футбол) і В. Михайловський (веслува­н­ня академічне), шахіст Л. Штейн, олімп. чемпіонка з вільної боротьби І. Мерлені.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю