Масова література

Визначення і загальна характеристика

МА́СОВА ЛІТЕРАТУ́РА — вид літератури та культури масової, сукупність літературних творів, що функціонують за законами літературної індустрії відповідно до декларованої жанрової належності й адресовані широкому читацькому загалу. М. л. — сукупність популярних та комерційно успішних художніх творів, створених на принципах стандартизації та копіювання (наслідування) відомих і давно опрацьованих жанрових зразків та художніх прийомів. Інші назви — популярна (поп-література), паралітература, тривіальна, розважальна, комерційна, схематична, жанрова, формульна, конвенційна література. Деякі терміни з пейоративним значенням: чтиво, масліт, кітч-література, треш-література, низька (низова), бульварна, «низькочола» література, «легкий жанр», «pulp fiction». Інколи негативні конотації фігурують у наукових дефініціях — багатотиражна розважальна та дидактична белетристика, позбавлена естетичної вартості, розрахована на масове споживання її як продукту культурної індустрії. М. л. описують кількісними (великі наклади, продажі, мільйони читачів) або якісними (низька якість, комерційна спрямованість, специфіка функціонування, жанровий чи формульний характер текстів) параметрами.

М. л. відповідає запитам середньостатистичного читача і не вимагає від нього специфічної підготовки (філософської, філологічної тощо), високого освітнього чи культурного рівнів. Для М. л. зазвичай характерні актуальна проблематика, динамічний сюжет, захоплива інтрига, схильність до сенсацій, екзотики, гіпербол, ефектів, надмірний пафос, впізнавані, яскраві, життєподібні характери, простий, доступний стиль. Масові видання призначені для комфортного читання й надання рекреативних послуг: відволікають читача від реальності (феномен ескапізму), занурюють у світ фантазії, втішають і розважають, створюючи т. зв. казки для дорослих методом ілюзій. М. л. виправдовує очікування аудиторії та не виходить за межі її сподівань, вона є дидактичною, консервативною, пропагує базові суспільні цінності: родина, власність, патріотизм, любов. М. л. використовує мову символів, емблем, загальнозрозумілих знаків, іміджі, стереотипи і є потужним знаряддям формування суспільної, національної, політичної міфології та ідеології. Використання шаблонних мотивів, сюжетних кліше і наративних прийомів разом з ідейною однозначністю й інколи тематичною банальністю дає змогу говорити про тривіальний характер М. л.

Гол. принципами поля М. л. є, відповідно до моделі книжкового конвеєра, такі: повтор (редуплікація, тиражування), серійність (циклізація, серійні персонажі), імітація, підвладність моді та рекламі, швидка ротація новинок у межах сезону, висока конкуренція між ними, орієнтація на стрімкий успіх. Неприховане прагнення авторів М. л. до популярності й комерційного успіху зумовлює вимоги до поліграфії, зокрема формату (кишеньковий формат, м’яка обкладинка, яскравий привабливий дизайн), способів розповсюдження (у місцях найбільшого скупчення людей — на вокзалах, у супермаркетах, вуличних ятках; засобами мережевої торгівлі, за каталогами чи передплатою). Літературне ім’я автора є брендом, часто це псевдонім, інколи груповий (поширений т. зв. бригадний метод створення текстів). Зниження ролі авторської індивідуальності, принципи колективної та іноді анонімної творчості наближають М. л. до фольк­лору. Значну роль у функціонуванні відіграють медійні технології, телебачення, Інтернет, соціальні мережі, що забезпечують промоцію і доступність книжок для читача.

М. л. розглядають як суттєву складову літературного процесу, що посідає низове місце в літературній ієрархії як невизнана, вторинна (твори поза каноном) і разом з тим — як невід’ємний компонент масової культури (індустрії розваг), що зумовлює закони її функціонування (виробництво — дистрибуцію — споживання) та виняткову комерціалізацію і маркетизацію. Австралійський учений К. Ґелдер назвав її не творчістю, а індустрією, де літературний твір перетворився на товар. З цього випливає необхідність досліджувати М. л. у комплексі з іншими формами масової культури та медіа; розглядати як унікальний об’єкт, що заслуговує на власне критичне поле. М. л. не відме­жована від елітарної, високої літератури, вона експлуатує її теми, жанри, сюжети, прийоми і водночас слугує їхнім резервуаром, оскільки більш оперативно відгукується на злободенні проблеми. Простір між ціннісними полюсами М. л. та елітарної літ-ри, на думку літературознавців, займає т. зв. мідл-література, актуальна література або якісна белетристика. У добу постмодерну актуальна ідея творів з подвійним кодуванням, що нівелюють межу між обома видами літ-ри і можуть прочитуватися на рівні як масової, так і елітарної (напр., романи У. Еко, П. Зюскінда, Дж. Фаулза). М. л. окреслюють як жанрову і розглядають як систему жанрів: детектив, пригодн. роман, мелодрама, любов. роман, фентезі, наук. фантастика, сімейна сага, трилер, горор (роман жахів), готика, нуар, вестерн, комікс, гламур. роман, чикліт тощо. До жанр. системи М. л. зараховують також популярні жанри нон-фікшн (худож.-докум.): мемуари, біографії, есеї, психол. порадники, тревелоги, медійну словесність тощо. Жанр на полі М. л. є виразно задекларованим і легко зчитуваним сигналом для аудиторії, стає маркетинг. інструментом просування популяр. тексту на книжк. ринку і задає правила гри для автора, видавця, читача, критика і літ. журналіста. Для підтримання жанр. канонів використовують специф. механізми: приписи видавництв, посібники для літераторів-початківців, жанр. об’єд­нання письменників та аматорів, їхня періодика (фензіни, прозіни) тощо. Жанр. канони охоп­люють тематику, сюжетну схему, персонажів, обстановку (тло, декорації, сетінг), персонажів, точку зору, структуру наративу, вибір мовних засобів. Амер. бібліотекознавець Дж. Серрікс поділила жанри залежно від критерію їхньої адресації на адреналін., емоц., інтелектуал. та ландшафтні. Суворі жанр.-темат. канони детективу, любов. роману, роману жахів, бойовика засвідчують структурно-смисл. жорсткість, формульність М. л., нормативність її поетики, що передбачає закріплення жанрів і формул в уяві читачів, забезпечує стабільність і тривалу популярність певних жанр. моделей. Кожна з п’яти описаних амер. дослідником Дж. Кавелті формул — пригодн., детективна, мелодрам., любовна, формула «чужі істоти і стани» — втілює певну морал. фантазію суспільства. У критиці остан. років зафіксовано вживання запозиченого з медіа, передусім телебачення, терміна «формат» стосовно жанрів М. л. та їхніх різновидів. Існує чітка кореляція між жанром і цільовою аудиторією: чоловіками/жінками, дорослими/дітьми; групи читачів розрізняють за профес., соц., реліг., етніч., регіонал. ознаками (відбувається спеціалізація мас. літ. продукції, сегментація книжк. ринку).

М. л. як культур. і літ. феномен з’явилася наприкінці 19 — на поч. 20 ст. (більш ранні форми описують як популярну літературу), з розвитком масового суспільства, індустрії розваг, прогресом мас. комунікацій, завдяки масовізації освіти та процесу урбанізації. Внаслідок модернізації книжк. ринку, професіоналізації праці письменника й запровадження автор. права популярне письменство набуло сучас. вигляду. Жанр. система М. л. формувалася хвилеподібно: перша «хвиля» — серед. 18 ст. (сентимент. і готич. романи), друга — серед. 19 ст. (детектив, наук. фантастика, різновиди героїко-авантюр. прози: шпигун. трилер, вестерн, колоніал. пригодн. роман). Жанр. репертуар М. л. у цілому склався до серед. 20 ст. Її стиль містить елементи сентименталізму (любов. роман, сімейна сага, соц. мелодрама), романтизму (пригодн., істор., шпигун., мор. романи, вестерн, фентезі), натуралізму (нуар, трилер, ерот. роман), що часом спрощено інтерпретовані. Прообразом М. л. були авантюрні історії в антич., лицар., шахрай. різновидах роману, потуж. вплив справила сентимент. і готична проза межі 18–19 ст., мемуари поліцейських, історії видат. злочинців, «ньюгейт.» романи. Моделями жанрів М. л. стали твори популяр. класиків: В. Скотта, А. Дюма (істор.-пригодн. роман), С. Річардсона, Дж. Остін, Ш. та Е. Бронте, М. Мітчелл (любов. роман), Е.-А. По, В. Коллінза, Ч. Діккенса, А. Конан-Дойля, Ґ.-К. Честертона (детектив, сенсац. роман), Г. Волпола, А. Редкліфф, М. Шеллі, Г. Веллса, Ж. Верна (горор, фантастика), Д. Дефо, Дж. Свіфта, Ф. Купера, Р. Кіплінґа, Р.-Л. Стівенсона (пригодн., шпигун., мор. романи, вестерн). Біля витоків М. л. стояли П. Феваль, Дж. Ліппард, Е. Сю, П. дю Террайль, М. Леблан, Е. Ґаборіо, Р. Сабатіні, Р. Хаґґард, Б. Стокер, Е. Берроуз, Є. Марлітт, М. Бреддон, М. Кореллі, Л. Чарська. На поч. 20 ст. світ. популярності набуло явище «пінкертонівщини» (авантюрно-детективні історії про пригоди приват. детективів Ната Пінкертона та Ніка Картера). Яскравим явищем М. л. 20 ст. були й залишаються твори А. Крісті, Ж. Сіменона, Дж.-Х. Чейза, Р. Чандлера, Буало-Нарсежака, А. Макліна, Я. Флемінґа, М. П’юзо, Ф. Форсайта, Т. Кленсі, Дж. Ле Карре, М. Крайтона, А. і С. Ґолон, Г. Роббінса, С. Шелдон, Б. Картленд, Дж. Хейєр, Н. Робертс, К. Маккалоу, Ж. Сюзенн, Дж. Коллінз, Д. Стіл, Г.-Ф. Лавкрафта, С. Кінґа, Дж.-Р. Толкіна, А. Кларка, Т. Пратчетта, Р. Хайнлайна, Дж.-К. Роулінґ, Д. Брауна, С. Майєр, Ж.-К. Ґранже, Б. Акуніна, К. Буличова, Д. Донцової, О. Мариніної та ін.

Українську модель М. л. визначало колоніальне становище країни в 19–20 ст., постколоніальне — у 1990–2010-х рр., що пояснює проблеми розвитку популярного письменства доби Незалежності. Українська традиція М. л. пов’язана з іменами В. Винниченка, М. Трублаїні, Ю. Смолича, Ю. Шовкопляса, М. Йогансена, Д. Бузька, В. Владка, М. Дашкієва. 1928 І. Айзеншток у праці «Українські Пропілеї. Котляревщина» наголосив на потребі вивчення М. л. і масового читача, що дасть змогу установити точні межі й обсяг певних течій, дасть право так чи інакше оцінити з істор.-літературного боку напрямки й окремих видатних письменників. Проблеми масовізму, масового читання активно обговорювали під час літературної дискусії 1920-х рр. на сторінках часописів «Нова генерація», «Червоний шлях», «Життя й революція», «Музагет», учасники якої дійшли висновків про М. л. як особливу форму зв’язку між читачем/глядачем і твором мистецтва, засн. на соц. ідентифікації, експлуатації пізнавал. потреб мас, а також маніпуляції мас. свідомістю. Однак за часів СРСР розвиток нац. М. л. загальмовано через маргіналізацію української мови внаслідок русифікації, репресії укр. письменників, «залізну завісу», що відтинала укр. літ. процес від зарубіж. тенденцій, панування планово-адм. економіки, що спотворювало вільний книжк. ринок. Значну популярність, попри це, здобули істор., пригодн., детективні, шпигун., фантаст. твори П. Загребельного, Ю. Дольд-Михайлика, В. Кашина, Р. Самбука, О. Бердника, І. Білика, а також російсько-радянських авторів (Ю. Семенова, В. Пікуля), що компенсувало брак індустрії розважального читання.

Від 2000-х рр. ситуація змінилася: поступово усталилася інфраструктура ринку популяр. літ-ри, визначилися його провідні діячі. Відбувається професіоналізація праці письменників, орієнтованих на комерц. успіх, українською мовою перекладають світ. бестселери та актуал. новинки зарубіж. М. л. З’явився перший успіш. досвід промоції вітчизн. книжок, «розкрутки» нових імен, які відкривають конкурси «Золотий бабай», «Коронація слова», «Це ж елементарно, сер!», «Зачаєний жах», спрямовані на пошуки укр. бестселера та розвиток певних жанрів (детектива, трилера, фантастики). Серії розважал. літ-ри опублікували агенції сестер Демських та «Зелений пес», «Клуб сімей. дозвілля», «Нора-друк», «Фоліо», «Дуліби», «Факт», «Кальварія», «Навч. книга — Богдан», «Темпора». Популяризації М. л. 1920-х рр. сприяє проект видавництва «Темпора» «Наші двадцяті» (видані антології детективу, фантастики, любов. роману). Після Революції Гідності актуальною стала екранізація творів сучасної М. л. («Століття Якова» В. Лиса, «Чорний ворон» В. Шкляра, «Червоний» А. Кокотюхи, цикли ретродетективів тощо).

Сучасну М. л. презентують А. Курков, Ю. Вин­ничук, Люко Дашвар, О. Волков, Віталій та Дмитро Капранови, І. Роздобудько, Л. Денисенко, Л. Романчук, О. Вільчинський, В. Івченко, М. Гримич, Н. Гуменюк та ін. Сучасна українська М. л. перебуває у подвійному статусі: з одного боку, її сприймають як літ. продукцію низької якості, з іншого — на неї покладають надію українізувати читачів, довести конкурентоспроможність, повноцінність і самостійність укр. культури, її здатність виживати в глобалізов. світі. Дебати про М. л. в Україні стосувалися важливих питань вітчизн. бестселера, нац. і світ. тенденцій розвитку окремих жанрів, місця російськомов. М. л. в Україні, держ. політики стосовно книговидання, ролі М. л. й культури в процесах глобалізації тощо.

Значна популярність масового письменства, його глобальність, інтегрованість до системи масової культури, співіснування з медіа привертають увагу не лише літературознавців, а й культурологів, соціологів, філософів, психологів, лінгвістів. Упродовж 20 ст. зарубіжна гуманітаристика виробила різноманітні концепції М. л., що з’ясовують її природу й функції, закономірності розвитку, взаємодію з ін. сферами духов. життя суспільства. Ці концепції розвинулися в рамках авторитет. моделей вивчення мас. культури: підходу культура і цивілізація (К. та Ф. Лівіс, Х. Ортеґа-і-Ґассет), моделей Франкфурт. школи (Т. Адорно, М. Горкгаймер, В. Беньямін, Г. Маркузе), культурол. студій (С. Ґол, А. Мак-Роббі, Дж. Ґебдідж, Р. Гоґґарт, Р. Вільямс), структурно-семіот. (В. Райт, У. Еко, Р. Барт), марксист. (Л. Альтюссер, А. Ґрамші) та постмодерніст. (Р. Барт, М. Фуко) підходів. У студіях Дж. Кавелті, К. Ґелдера, П. Свірські, С. Мак-Крекена, А. Факторович, Д. Фонданеша, М. Черняк, О. Окопень-Славінської та ін. досліджено осн. питання становлення, розвитку, поетики, функціонування, жанр. системи М. л., її нац. варіантів. У сучас. укр. літературознавстві проблему вивчення М. л. першою порушила Т. Гундорова. Питанням М. л. та її взаємодії з мас. культурою присвячено публікації Н. Герасименко, Т. Свербілової, Т. Гребенюк, О. Романенко, О. Пронкевича, М. Калініченка, Л. Кицак та ін. В Україні відбулися міжнар. наук. конф., присвяч. питанням М. л., зокрема «Масова література: від давнини до сучасності» (Бердянськ, 2006), «Кітч у сучасній культурі», «Зони контакту: література і масова культура», «Література і паралітература: де межа?» (усі — Київ, 2010), «Масова література: проблема інтерпретації, змісту та форми» (Миколаїв, 2015).

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю