Масова література

МА́СОВА ЛІТЕРАТУ́РА — вид літератури та культури масової, сукупність літературних творів, що функціонують за законами літературної індустрії від­повід­но до декларованої жанрової належності й адресовані широкому читацькому загалу. М. л. — сукупність популярних та комерційно успішних художніх творів, створених на принципах стандартизації та копіюва­н­ня (наслідува­н­ня) ві­домих і давно опрацьованих жанрових зразків та художніх при­йомів. Інші назви — популярна (поп-література), паралітература, тривіальна, роз­важальна, комерційна, схематична, жанрова, формульна, конвенційна література. Деякі терміни з пе­йоративним значе­н­ням: чтиво, масліт, кітч-література, треш-література, низька (низова), бульварна, «низькочола» література, «легкий жанр», «pulp fiction». Інколи негативні конотації фігурують у наукових дефініціях — багатотиражна роз­важальна та дидактична белетристика, по­збавлена естетичної вартості, роз­рахована на масове спожива­н­ня її як продукту культурної індустрії. М. л. описують кількісними (великі наклади, продажі, міль­йони читачів) або якісними (низька якість, комерційна спрямованість, специфіка функціонува­н­ня, жанровий чи формульний характер текс­тів) параметрами.

М. л. від­повід­ає запитам середньо­статистичного читача і не вимагає від нього специфічної під­готовки (філософської, філологічної тощо), високого освітнього чи культурного рівнів. Для М. л. за­звичай характерні актуальна про­блематика, динамічний сюжет, захоплива інтрига, схильність до сенсацій, екзотики, гіпербол, ефектів, надмірний пафос, впі­знавані, яскраві, жит­тєподібні характери, простий, до­ступний стиль. Масові ви­да­н­ня при­значені для комфортного чита­н­ня й на­да­н­ня рекреативних послуг: від­волікають читача від реальності (феномен ескапізму), занурюють у світ фантазії, втішають і роз­важають, створюючи т. зв. казки для дорослих методом ілюзій. М. л. виправдовує очікува­н­ня аудиторії та не виходить за межі її сподівань, вона є дидактичною, консе­рвативною, пропагує базові су­спільні цін­ності: родина, власність, патріотизм, любов. М. л. використовує мову символів, емблем, загально­зро­зумілих знаків, іміджі, стереотипи і є потужним знаря­д­дям формува­н­ня су­спільної, національної, політичної міфології та ідеології. Викори­ста­н­ня шаблон­них мотивів, сюжетних кліше і наративних при­йомів разом з ідейною одно­значністю й інколи тематичною банальністю дає змогу говорити про тривіальний характер М. л.

Гол. принципами поля М. л. є, від­повід­но до моделі книжкового конвеєра, такі: по­втор (редуплікація, тиражува­н­ня), серійність (циклізація, серійні персонажі), імітація, під­владність моді та рекламі, швидка ротація новинок у межах сезону, висока конкуренція між ними, орієнтація на стрімкий успіх. Не­приховане прагне­н­ня авторів М. л. до популярності й комерційного успіху зумовлює вимоги до полі­графії, зокрема формату (кишеньковий формат, мʼяка обкладинка, яскравий привабливий дизайн), способів роз­по­всюдже­н­ня (у місцях найбільшого скупче­н­ня людей — на вокзалах, у супермаркетах, вуличних ятках; засобами мережевої торгівлі, за каталогами чи перед­платою). Літературне імʼя автора є брендом, часто це псевдонім, інколи груповий (поширений т. зв. бригадний метод створе­н­ня текс­тів). Зниже­н­ня ролі авторської індивідуальності, принципи колективної та іноді анонімної творчості на­ближають М. л. до фольк­лору. Значну роль у функціонуван­ні ві­ді­грають медійні технології, телебаче­н­ня, Інтернет, соціальні мережі, що забезпечують промоцію і до­ступність книжок для читача.

М. л. роз­глядають як сут­тєву складову літературного процесу, що посідає низове місце в літературній ієрархії як неви­знана, вторин­на (твори поза каноном) і разом з тим — як невід­ʼємний компонент масової культури (індустрії роз­ваг), що зумовлює закони її функціонува­н­ня (виробництво — дистрибуцію — спожива­н­ня) та виняткову комерціалізацію і маркетизацію. Австралійський учений К. Ґелдер на­звав її не творчістю, а індустрією, де літературний твір пере­творився на товар. З цього випливає необхідність досліджувати М. л. у комплексі з іншими формами масової культури та медіа; роз­глядати як унікальний обʼєкт, що заслуговує на власне критичне поле. М. л. не від­ме­жована від елітарної, високої літератури, вона екс­плуатує її теми, жанри, сюжети, при­йоми і водночас слугує їхнім резервуаром, оскільки більш оперативно від­гукується на злободен­ні про­блеми. Про­стір між цін­нісними полюсами М. л. та елітарної літ-ри, на думку літературо­знавців, за­ймає т. зв. мідл-література, актуальна література або якісна белетристика. У добу постмодерну актуальна ідея творів з по­двійним кодува­н­ням, що нівелюють межу між обома видами літ-ри і можуть прочитуватися на рівні як масової, так і елітарної (напр., романи У. Еко, П. Зюскінда, Дж. Фаулза). М. л. окреслюють як жанрову і роз­глядають як систему жанрів: детектив, пригодн. роман, мелодрама, любов. роман, фентезі, наук. фантастика, сімейна сага, трилер, горор (роман жахів), готика, нуар, вестерн, комікс, гламур. роман, чикліт тощо. До жанр. системи М. л. зараховують також популярні жанри нон-фікшн (худож.-докум.): мемуари, біо­графії, есеї, психол. порадники, тревелоги, медійну словесність тощо. Жанр на полі М. л. є виразно задекларованим і легко зчитуваним сигналом для аудиторії, стає маркетинг. інструментом просува­н­ня популяр. текс­ту на книжк. ринку і задає правила гри для автора, видавця, читача, критика і літ. журналіста. Для під­трима­н­ня жанр. канонів використовують специф. механізми: приписи видавництв, посібники для літераторів-початківців, жанр. обʼєд­на­н­ня письмен­ників та аматорів, їхня періодика (фензіни, прозіни) тощо. Жанр. канони охоп­люють тематику, сюжетну схему, персонажів, об­становку (тло, декорації, сетінг), персонажів, точку зору, структуру наративу, вибір мовних засобів. Амер. бібліотеко­знавець Дж. Сер­рікс поділила жанри залежно від критерію їхньої адресації на адреналін., емоц., інтелектуал. та ландшафтні. Суворі жанр.-темат. канони детективу, любов. роману, роману жахів, бо­йовика засвідчують структурно-смисл. жорсткість, формульність М. л., нормативність її поетики, що перед­бачає закріпле­н­ня жанрів і формул в уяві читачів, забезпечує стабільність і тривалу популярність певних жанр. моделей. Кожна з пʼяти описаних амер. дослідником Дж. Кавелті формул — пригодн., детективна, мелодрам., любовна, формула «чужі істоти і стани» — втілює певну морал. фантазію су­спільства. У критиці остан. років зафіксовано вжива­н­ня запозиченого з медіа, перед­усім телебаче­н­ня, терміна «формат» стосовно жанрів М. л. та їхніх різновидів. Існує чітка кореляція між жанром і цільовою аудиторією: чоловіками/жінками, дорослими/дітьми; групи читачів роз­різняють за профес., соц., реліг., етніч., регіонал. ознаками (від­бувається спеціалізація мас. літ. продукції, сегментація книжк. ринку).

М. л. як культур. і літ. феномен зʼявилася на­прикінці 19 — на поч. 20 ст. (більш ранні форми описують як популярну літературу), з роз­витком масового су­спільства, індустрії роз­ваг, про­гресом мас. комунікацій, завдяки масовізації освіти та процесу урбанізації. Внаслідок модернізації книжк. ринку, професіоналізації праці письмен­ника й за­провадже­н­ня автор. права популярне письменство набуло сучас. ви­гляду. Жанр. система М. л. формувалася хвилеподібно: перша «хвиля» — серед. 18 ст. (сентимент. і готич. романи), друга — серед. 19 ст. (детектив, наук. фантастика, різновиди героїко-авантюр. прози: шпигун. трилер, вестерн, колоніал. пригодн. роман). Жанр. репертуар М. л. у цілому склався до серед. 20 ст. Її стиль містить елементи сентименталізму (любов. роман, сімейна сага, соц. мелодрама), романтизму (пригодн., істор., шпигун., мор. романи, вестерн, фентезі), натуралізму (нуар, трилер, ерот. роман), що часом спрощено інтер­претовані. Прообразом М. л. були авантюрні історії в антич., лицар., шахрай. різновидах роману, потуж. вплив справила сентимент. і готична проза межі 18–19 ст., мемуари поліцейських, історії видат. злочинців, «ньюгейт.» романи. Моделями жанрів М. л. стали твори популяр. класиків: В. Скот­та, А. Дюма (істор.-пригодн. роман), С. Річардсона, Дж. Остін, Ш. та Е. Бронте, М. Мітчелл (любов. роман), Е.-А. По, В. Кол­лінза, Ч. Дік­кенса, А. Конан-Дойля, Ґ.-К. Честертона (детектив, сенсац. роман), Г. Волпола, А. Редкліфф, М. Шеллі, Г. Вел­лса, Ж. Верна (горор, фантастика), Д. Дефо, Дж. Свіфта, Ф. Купера, Р. Кіплінґа, Р.-Л. Стівенсона (пригодн., шпигун., мор. романи, вестерн). Біля витоків М. л. стояли П. Феваль, Дж. Ліп­пард, Е. Сю, П. дю Тер­райль, М. Леблан, Е. Ґаборіо, Р. Сабатіні, Р. Хаґ­ґард, Б. Стокер, Е. Бер­роуз, Є. Марлітт, М. Бред­дон, М. Корел­лі, Л. Чарська. На поч. 20 ст. світ. популярності набуло явище «пінкертонівщини» (авантюрно-детективні історії про пригоди приват. детективів Ната Пінкертона та Ніка Картера). Яскравим явищем М. л. 20 ст. були й залишаються твори А. Крісті, Ж. Сіменона, Дж.-Х. Чейза, Р. Чандлера, Буало-Нарсежака, А. Макліна, Я. Флемінґа, М. Пʼюзо, Ф. Форсайта, Т. Кленсі, Дж. Ле Карре, М. Крайтона, А. і С. Ґолон, Г. Роб­бінса, С. Шелдон, Б. Картленд, Дж. Хейєр, Н. Робертс, К. Мак­калоу, Ж. Сюзенн, Дж. Кол­лінз, Д. Стіл, Г.-Ф. Лавкрафта, С. Кінґа, Дж.-Р. Толкіна, А. Кларка, Т. Пратчет­та, Р. Хайнлайна, Дж.-К. Роулінґ, Д. Брауна, С. Майєр, Ж.-К. Ґранже, Б. Акуніна, К. Буличова, Д. Донцової, О. Мариніної та ін.

Українську модель М. л. ви­значало колоніальне становище країни в 19–20 ст., постколоніальне — у 1990–2010-х рр., що пояснює про­блеми роз­витку популярного письменства доби Незалежності. Українська традиція М. л. повʼязана з іменами В. Вин­ниченка, М. Трублаїні, Ю. Смолича, Ю. Шовкопляса, М. Йогансена, Д. Бузька, В. Владка, М. Дашкієва. 1928 І. Айзеншток у праці «Українські Пропілеї. Котляревщина» наголосив на потребі ви­вче­н­ня М. л. і масового читача, що дасть змогу установити точні межі й обсяг певних течій, дасть право так чи інакше оцінити з істор.-літературного боку напрямки й окремих видатних письмен­ників. Про­блеми масовізму, масового чита­н­ня активно обговорювали під час літературної дис­кусії 1920-х рр. на сторінках часописів «Нова генерація», «Червоний шлях», «Життя й революція», «Музагет», учасники якої ді­йшли висновків про М. л. як особливу форму звʼязку між читачем/глядачем і твором мистецтва, засн. на соц. ідентифікації, екс­плуатації пі­знавал. потреб мас, а також маніпуляції мас. сві­домістю. Однак за часів СРСР роз­виток нац. М. л. загальмовано через маргіналізацію української мови внаслідок русифікації, ре­пресії укр. письмен­ників, «залізну завісу», що від­тинала укр. літ. процес від зарубіж. тенденцій, панува­н­ня планово-адм. економіки, що спотворювало вільний книжк. ринок. Значну популярність, попри це, здобули істор., пригодн., детективні, шпигун., фантаст. твори П. Загребельного, Ю. Дольд-Михайлика, В. Кашина, Р. Самбука, О. Бердника, І. Білика, а також російсько-радянських авторів (Ю. Семенова, В. Пікуля), що компенсувало брак індустрії роз­важального чита­н­ня.

Від 2000-х рр. ситуація змінилася: по­ступово усталилася інфра­структура ринку популяр. літ-ри, ви­значилися його провід­ні діячі. Від­бувається професіоналізація праці письмен­ників, орієнтованих на комерц. успіх, українською мовою пере­кладають світ. бестселери та актуал. новинки зарубіж. М. л. Зʼявився перший успіш. досвід промоції вітчизн. книжок, «роз­крутки» нових імен, які від­кривають конкурси «Золотий бабай», «Коронація слова», «Це ж елементарно, сер!», «Зачаєний жах», спрямовані на пошуки укр. бестселера та роз­виток певних жанрів (детектива, трилера, фантастики). Серії роз­важал. літ-ри опублікували агенції сестер Демських та «Зелений пес», «Клуб сімей. до­зві­л­ля», «Нора-друк», «Фоліо», «Дуліби», «Факт», «Кальварія», «Навч. книга — Бог­дан», «Темпора». Популяризації М. л. 1920-х рр. сприяє проект видавництва «Темпора» «Наші двадцяті» (ви­дані антології детективу, фантастики, любов. роману). Після Революції Гідності актуальною стала екранізація творів сучасної М. л. («Столі­т­тя Якова» В. Лиса, «Чорний ворон» В. Шкляра, «Червоний» А. Кокотюхи, цикли ретродетективів тощо).

Сучасну М. л. презентують А. Курков, Ю. Вин­ничук, Люко Дашвар, О. Волков, Віталій та Дмитро Капранови, І. Роз­добудько, Л. Денисенко, Л. Романчук, О. Вільчинський, В. Івченко, М. Гримич, Н. Гуменюк та ін. Сучасна українська М. л. пере­буває у по­двійному статусі: з одного боку, її спри­ймають як літ. продукцію низької якості, з іншого — на неї покладають надію українізувати читачів, довести конкуренто­спроможність, повноцін­ність і само­стійність укр. культури, її здатність виживати в глобалізов. світі. Дебати про М. л. в Україні стосувалися важливих питань вітчизн. бестселера, нац. і світ. тенденцій роз­витку окремих жанрів, місця російськомов. М. л. в Україні, держ. політики стосовно книгови­да­н­ня, ролі М. л. й культури в процесах глобалізації тощо.

Значна популярність масового письменства, його глобальність, інтегрованість до системи масової культури, спів­існува­н­ня з медіа привертають увагу не лише літературо­знавців, а й культурологів, соціологів, філософів, психологів, лінгвістів. Упродовж 20 ст. зарубіжна гуманітаристика виробила різноманітні концепції М. л., що зʼясовують її природу й функції, закономірності роз­витку, взаємодію з ін. сферами духов. життя су­спільства. Ці концепції роз­винулися в рамках авторитет. моделей ви­вче­н­ня мас. культури: під­ходу культура і цивілізація (К. та Ф. Лівіс, Х. Ортеґа-і-Ґас­сет), моделей Франкфурт. школи (Т. Адорно, М. Горкгаймер, В. Беньямін, Г. Маркузе), культурол. студій (С. Ґол, А. Мак-Роббі, Дж. Ґебдідж, Р. Гоґ­ґарт, Р. Вільямс), структурно-семіот. (В. Райт, У. Еко, Р. Барт), марксист. (Л. Альтюс­сер, А. Ґрамші) та постмодерніст. (Р. Барт, М. Фуко) під­ходів. У студіях Дж. Кавелті, К. Ґелдера, П. Свірські, С. Мак-Крекена, А. Факторович, Д. Фон­данеша, М. Черняк, О. Окопень-Славінської та ін. досліджено осн. пита­н­ня становле­н­ня, роз­витку, поетики, функціонува­н­ня, жанр. системи М. л., її нац. варіантів. У сучас. укр. літературо­знавстві про­блему ви­вче­н­ня М. л. першою порушила Т. Гундорова. Пита­н­ням М. л. та її взаємодії з мас. культурою присвячено публікації Н. Герасименко, Т. Свербілової, Т. Гребенюк, О. Романенко, О. Пронкевича, М. Калініченка, Л. Кицак та ін. В Україні від­булися між­нар. наук. конф., присвяч. пита­н­ням М. л., зокрема «Масова література: від давнини до сучасності» (Бердянськ, 2006), «Кітч у сучасній культурі», «Зони контакту: література і масова культура», «Література і паралітература: де межа?» (усі — Київ, 2010), «Масова література: про­блема інтер­претації, змісту та форми» (Миколаїв, 2015).

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю