Кам’янець-Подільський

КАМ’ЯНЕ́ЦЬ-ПОДІ́ЛЬСЬКИЙ (до 1795 — Кам’янець, Кам’янець Подільський, 1795–1944 — Кам’янець-Подільськ) — місто обласного значення Хмельницької області. Знаходиться на р. Смотрич (притока Дністра), за 102 км від обл. центру. Площа 27,87 км². Насел. 99 610 осіб (2001, складає 97,4 % до 1989), переважно українці. Залізнична станція. Ділиться на Старе та Нове місто; мікрорайони: Руські Фільварки, Польські Фільварки, Біланівка, Новий План, Карвасари, Видрівка, Підзамче, с-ще Смирнова, Черемушки, с-ще цукр. заводу, с-ще Першотравневе, с-ще Жовтневе, Жовтневий масив. За археол. дослідж., виникнення міста датується кін. 12 — поч. 13 ст. Старе місто лежить на високому скелястому плато, оточеному з усіх боків 40-метр. каньйоном Смотрича. Пл. п-ова понад 120 га. Вузький перешийок з’єднує його з мисом, на якому розташ. замок пл. бл. 5 га. За описом 1494, він мав видовжену еліптичну форму, а його башти та стіни були здебільшого дерев’яними та частково кам’яно-земляними. Замок і місто через перешийок з’єднувалися дерев’яним мостом, який спирався на кам’яні стовпи. На тер. міста знайдено залишки поселень доби бронзи та раннього заліза, трипіл. і черняхів. культур, слов’ян. поселення 9–10 ст. Кам’янець перебував у складі Київ. Русі, у 13–14 ст. — у межах кордонів Галиц.-Волин. князівства. Згодом його захопили монголо-татари. Після битви 1362 на р. Сині Води (притока Пд. Бугу) між литов. і монголо-татар. військами у складі Поділля перейшов під владу Великого князівства Литовського. Від 1370-х рр. — центр Поділ. землі на чолі з князями Коріятовичами. 1374 Юрій і Олександр Коріятовичі підтвердили Кам’янцю давнє руське право на самоврядування. За цією ж грамотою за ним закріплювалося 200 ланів землі. На той час міське насел. складали переважно українці, проживали також вірмени, литовці, поляки, молдавани. Від 2-ї пол. 14 ст. Кам’янець став торг. центром на шляху між Києвом і Балканами, з Кракова до Криму проходив татар. торг. шлях. Під час князювання Костянтина Коріятовича на Поділлі карбували власні монети. За княжих часів сформовано містобуд. структуру Кам’янця, побудовано кам’яно-земляний замок, Благовіщен. каплицю, церкву Св. Трійці, П’ятниц. церкву, засн. домінікан., згодом також францискан. монастирі. 1378 Папа Римський видав князю Олександру Коріятовичу буллу на заснування катол. єпископії. Після смерті 1430 литов. князя Вітовта місто відійшло до Польщі (тимчасово також належало їй 1404–10). У 1432 Кам’янцю підтверджено Маґдебур. право. Від 1434 — центр Поділ. воєводства, Кам’янец. пов. і староства, від 1463 — королів. місто. Від серед. 15 ст. тут засідав поділ. сеймик, діяли громад. і земський суди, рус., вірм. і польс. магістрати. У 15–16 ст. кам’яно-земляні укріплення дитинця-фортеці частково замінено на кам’яні, водночас споруджено 2 нових оборон. комплекси зі шлюзами — Руську та Польську брами. У серед. 17 ст. укріплення вже були повністю кам’яними. 1617 добудовано кам’яно-земляну бастіонну систему Нового замку. Наприкінці 17 ст. місто мало повністю сформовані планування та досконалу систему оборон. укріплень. У серед. 15 ст. осн. центрами планувал. структури Кам’янця стали майдани — рус. (у пн.-сх. частині п-ова), польс. (у центрі міста) і вірм. (у пд. частині) ринки. На кожному із ринків була своя ратуша, де засідала лава на чолі з війтом, який організовував життя громади. Раду, яку очолював бурмистер, мала лише польс. громада. 1670 укр. громаду в місті підпорядкували польс. магістратові. У 15–18 ст. у Кам’янці проводили 3 щорічні міжнар. ярмарки. Наприкінці 14 ст. у місті мешкало бл. 2 тис., у 1580-х рр. — понад 6 тис., 1629 — 7,5 тис., у серед. 17 ст. — бл. 10,5 тис. осіб. У 15–18 ст. Кам’янець, один із ремісн. центрів України, розвивався і як культур. осередок.

З містом пов’язана діяльність культ.-осв. діячів І. Кам’янчанина, Г. Смотрицького, Ісаака, Хачереса, Ованеса, Агопа, Степаноса Рошки. У 16 ст. писцями рус. громади підготовлено Євангеліє. Серед творців культової та оборон. архітектури 15–18 ст. — Камілус, Іов Претвич, Т. Шомберґ, Ян де Вітте. Донині збереглися писемні свідчення про Кам’янець, які залишили посол Франції, Англії та Бурґундії Ж. де Лануа, польс. хроністи Я. Длуґош (обидва — 15 ст.), М. Кромер і М. Стрийковський, франц. археолог Б. де Віженер, італ. географ Дж. Ботеро, італ. хроніст О. Гваньїні, посол австр. цісаря Рудольфа ІІ до укр. козаків Е. Лясота, моск. купець-паломник Трифон Коробейников (усі — 16 ст.), посол герман. імператора Леопольда І Габсбурґа в Москві А. Майєрберґ, турец. мандрівник Е. Челебі, мандрівник із Фрісландії У. фон Вердум, турец. чауш Ельхаджа Мехмед, ірланд. вчений-медик Б. О’Коннор (усі — 17 ст.), франц. художник Ж. Мюнц, голланд. військовий інж. Ф. де Волан (обидва — 18 ст.). Кам’янчани брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького. Козац. загони 1648, 1649, 1651, 1652 і 1655 безуспішно штурмували міську фортецю. Наприкінці серпня 1672 Кам’янець захопили турец. війська. Місто стало адм. центром Кам’янец. ейялету Осман. імперії. Турки провели ремонтні роботи у Старому і Новому замках, звели нові бастіони, реконструювали замк. міст. За умовами Карловиц. мирного договору 1699 місто повернуто Польщі, воно стало центром Поділ. воєводства, Кам’янец. пов. і староства. У 2-й пол. 17 ст. Кам’янець зазнав екон. і культур. занепаду. До 1700 насел. міста скоротилося майже в 10 разів, з 1500 (на серед. 17 ст.) житл. будівель уціліло бл. 100. Після 2-го поділу Польщі 1793 Кам’янець відійшов до Рос. імперії. 1795–97 — центр Поділ. намісництва, від 1797 — губ. 1799 з Шаргорода (нині місто Вінн. обл.) до Кам’янця-Подільська переведено резиденцію православ. архієрея. Місто стало центром найбільшої за кількістю парафій єпархії у Рос. імперії. 1833 відкрито першу на Поділлі рос. чол. г-зію, 1903 — першу на Поділлі приватну муз. школу, 1906 — художньо-пром. школу. 1846 місто відвідав Т. Шевченко. У 1850-х рр. у місц. духов. семінарії навч. С. Руданський і А. Свидницький. У вересні 1862 у Кам’янці-Подільську відбулися збори польс. дворян, на яких ухвалено «всепіддану адресу» рос. царю з проханням приєднати Поділ. губ. до Царства Польського (стало прологом до польс. повстання 1863–64). У 1865 створ. Комітет для істор.-статист. опису Поділ. єпархії, праці членів якого друкували в «Подольских епархиальных ведомостях». Із завершенням 1874 будівництва Новопланів. мосту розпочався розвиток Нового міста, де були зосереджені держ. і міські установи, навч. заклади. 1890 засн. давньосховище Поділ. єпархіал. істор.-статист. комітету (від 1903 — істор.-археол. товариство). 1881–91 діяла народниц. організація «Поділ. дружина». На поч. 20 ст. місто стало осередком просвітниц. руху в краї. Наприкінці 19 ст. тут мешкало 36 тис., на поч. 20 ст. — 40 тис. осіб. 1914 через місто прокладено залізницю. З поч. 1-ї світової війни 4 серпня 1914 Кам’янець-Подільськ захопили австро-угор. війська. Однак наступ 8-ї рос. армії під командуванням О. Брусилова змусив їх уже через 2 дні відступити. У роки війни в місті розміщувалися штаб Пд.-Зх. фронту, тилові установи, шпиталі. За часів УНР від березня 1918 протягом 2-х місяців Кам’янець-Подільськ був осередком Поділ. землі. Загалом у період визв. змагань українців — гол. центр формування військ УНР, у березні 1919 — листопаді 1920 — столиця УНР. 1918 у місті відкрито Держ. укр. університет (1921 ліквідовано, на його базі створ. ІНО та с.-г. інститут), першим ректором якого став І. Огієнко. 16 листопада 1920 тут остаточно встановлено рад. владу. 1928 постановою РНК УСРР замок-фортецю оголошено держ. істор.-культур. заповідником (нині «Кам’янець» Національний історико-архітектурний заповідник). 1937–54 — обл. центр. 1923–30 — центр Кам’янец. округи, від 1928 також — однойм. р-ну (1932–37 — у складі Вінн. обл.), 1935 та 1937–39 — Кам’янець-Поділ. (міського) р-ну, 1935–37 — Кам’янец. прикордон. округу. Від 1939 — місто обл. значення. У 1930-х рр. репресовано значну кількість діячів культури та науки, зокрема Ю. Сіцінського, В. Ґериновича, П. Клименка, Є. Сташевського, І. Любарського, І. Кулика, Ю. Філя, В. Гаґенмейстера. Від 10 липня 1941 до 26 березня 1944 — під нім.-фашист. окупацією. Від 20 серпня 1941 до березня 1944 — центр Кам’янец. округу Ген. округи Поділля–Волинь райхскомісаріату «Україна».

Тут нацисти проводили масові розстріли євреїв, вивезених з Угорщини, Чехо-Словаччини та Польщі, а також рад. військовополонених. Діяло підпілля. Бомбардування під час війни та запеклі бої в березні 1944 перетворили місто на руїни. Від 1944 — центр Кам’янець-Поділ. р-ну (від 1954 — Хмельн. обл.). 1921 у місті мешкало 31 тис., 1939 — 36,4 тис., 1944 — 11 тис., 1959 — 40,3 тис., 1966 — 50 тис., 1970 — 57 тис., 1979 — 84 тис., 1986 — 100 тис., 2005 — 99 398, 2009 — 101 667 осіб. Нині серед гол. підприємств К.-П. — Наук.-тех. комплекс «Завод точної механіки», «Кабельний завод», «Подільський цемент», «Кам’янець-Поділ. автоагрегат», Кам’янець-Поділ. електромех. завод. Діють також підприємства мебл., легкої та харч. пром-стей. 1944–2006 працювала Кам’янець-Подільська тютюнова фабрика. У К.-П. — Кам’янець-Подільський національний університет ім. І. Огієнка, Подільський державний аграрно-технічний університет, Кам’янець-Подільський коледж культури і мистецтв, мед. училище, буд. і харч. коледжі, 19 заг.-осв. навч. закладів, центр дит. творчості, 2 спорт. школи; міський Будинок культури, молодіж. центр «Юність», міська дит. художня школа, хорова школа, кінотеатр «Дружба», 9 б-к, 2 міські та рай. центр. лікарні, полог. будинок, дит. поліклініка, стоматол. поліклініка, ветлікарня. Є ботан. сад (див. Ботанічний сад Подільської аграрно-технічної академії), дендропарк, міський парк, сквери «Водойма», Танкістів і Васильєва. Виходять г. «Кам’янець-Подільський вісник», «Край Кам’янецький», «Подолянин», «Фортеця», «Ділове місто», «Експрес Поділля», «Голос Поділля». Діють ЗАТ «Кам’янець-Поділ. ТРК», ТРК «Подолянин ТV». К.-П. відомий і як визнач. укр. фестивал. осередок. Тут відбуваються різноманітні культурні заходи, етногр., істор. та ін. фестивалі. Традиц. для міста стало відзначення щовесни відкриття турист. сезону. У К.-П. популярні істор. реконструкції — захисту міста від турец. навали, середньовіч. боїв і турнірів, зокрема під час фестивалю «Теrrа Неrоіса». Функціонують 5 футбол., 4 волейбол., 1 мотобол., 2 баскетбол., 2 гандбол. команди. Пам’ятки архітектури: Старий замок (12–19 ст.), польс. магістрат (найстаріша зі збережених ратуш на території України; 15–19 ст.), будинок Киріака (рус. магістрат), Троїц. монастир (обидва — 17–19 ст.), Кушнір. башта (Стефана Баторія) і Вітряна брама (1585, 1785), монастир домініканців і костел св. Миколая (15–18 ст.), монастир домініканок і костел св. Михайла (18 ст.), кафедрал. костел св. апостолів Петра і Павла (15–19 ст.), костел Успіння Діви Марії (15–19 ст.), будинок архієрея (17–20 ст.), монастир тринітаріїв (1750–80), будинок поділ. єпископа (17–19 ст.), Гончар. башта (16 ст.), Руська брама (15–18 ст.), Різниц. башта (16 ст.), Вірм. бастіон (16–18 ст.), Верхня і Нижня польс. брами (15–16 ст.), Замковий міст (14–17 ст.), порохівня (1778–79), окруж. суд (1893). Міста-побратими: Ґлоґув, Ґнєв, Завєрце, Каліш, Краків, Перемишль, Сянок, Тарґувек (усі — Польща), Сучжоу (Китай), Укмерґе (Литва), Полоцьк (Білорусь), Єдинці (Молдова), Залеу (Румунія), Дольний Кубін (Словаччина), Понте Ламбро (Італія), Атенс (США), Мічурінськ (РФ). У місті відбувалися зйомки фільмів «Набіг австрійців 4 серпня 1914 року» (1914, кіностудія О. Ханжонкова), «Кам’янець-Подільськ» (1915, кіностудія «Гомон»; обидва не збереглися), «Стара Фортеця» (1937, Одес. кіностудія худож. фільмів), «Щорс» (1938, реж. О. Довженко), «Тривожна молодість» (1955, реж. О. Алов, В. Наумов; обидва — Київ. кіностудія худож. фільмів), «Орля» (1957, Одес. кіностудія худож. фільмів, реж. Е. Бочаров), «Народжені бурею» (1958, Київ. кіностудія худож. фільмів, реж. Я. Базелян, А. Войтецький), «Співробітник ЧК» (1963, кіностудія «Мосфільм», реж. Б. Волчек), «Стара Фортеця» (1972, Київ. кіностудія худож. фільмів, 7 сер., реж. О. Муратов), «Поблизу лігвища Чорта» (1981, кіностудія «Молдовафільм», реж. В. Йовіце), «Балада про доблесного рицаря Айвенго» (1982, кіностудія «Мосфільм», реж. С. Тарасов), «Чорний замок Ольшанський» (1983, кіностудія «Білорусфільм», реж. М. Пташук), «Небезпечно для життя!» (1985, кіностудія «Мосфільм», реж. Л. Гайдай), «Кармелюк» (1985–86, 4 сер.), «Циганка Аза» (1987; обидва — Київ. кіностудія худож. фільмів, реж. Г. Кохан), «Острів кохання» (1994, кіностудія «Укртелефільм», 10 сер., 4 і 9 сер., реж. О. Бійма), «Тато» (2004, кіностудія «Мосфільм», реж. В. Машков), «Дев’ять життів Нестора Махна» (2005, 12 сер., реж. М. Каптан), «Тарас Бульба» (2007, кіностудія «Ленфільм», реж. В. Бортко), «Той, хто пройшов крізь вогонь» (2008, продюсер. центр «Інсайт-медіа», реж. М. Іллєнко). Встановлено пам’ятники Т. Шевченку, воїнам, які загинули під час 2-ї світової війни, воїнам-афганцям, пам’ятний знак «Циганська кибитка, пробита кулями». Серед видат. уродженців — мовознавець, етнограф, видавець К. Шейковський, історик, чл.-кор. РАН І. Лучицький, фахівець у галузі будівництва, інж.-залізничник К. Скибінський, математик С. Шохор-Троцький, ортопед-травматолог, д-р медицини К. Веґнер, лікар-хірург, д-р медицини Е. Фаренгольц, літературознавець, історик, книгознавець, дійс. чл. НТШ Г. Житецький, правознавець, історик О. Тулуб, біохімік, академік АМН СРСР Б. Збарський, ортопед-травматолог, письменник В. Захаржевський, археолог, мовознавець С. Дложевський, лікар-гігієніст В. Підгаєцький, математик, чл.-кор. АН СРСР М. Чеботарьов, конструктор В. Бжезінський, літературознавець, поет, перекладач, академік АН УРСР М. Бажан, фахівець у галузі механіки, математик, академік АН СРСР М. Кільчевський, фізик, педагог Г. Бушок, археолог С. Березанська, фахівець у галузі радіозв’язку Г. Барановський, фахівець у галузі авіабудування А. Аляб’єв, кріобіолог, чл.-кор. НАНУ А. Білоус, лікар-хірург Д. Бабляк, історик, чл.-кор. НАНУ М. Котляр, математик Ю. Теплинський, мовознавець В. Брицин, фахівець у галузі зварювання текстил. і плівк. матеріалів В. Скрипник, вет. лікар В. Данчук; сходознавець, письменник Д. Ґінцбурґ, перекладачка, мовознавець М. Пилинська, письменниця, журналістка М. Сенгалевич, поет М. Чирський, письменники В. Бєляєв, О. Мак, П. Цибульський, О. Смотрич, В. Ткаченко, С. Матвієнко, літературознавець М. Зельдович, поет, публіцист М. Подолян, письменниця, перекладачка Олеся Кравець, дослідниця творчості М. Драй-Хмари О. Ашер, поет, перекладач, літературознавець А. Бондар; художники А. Васютинський, В. Масляников, М. Симашкевич, З. Вікторжевська, В. Артеменко, М. Григоріїв, І. Городецька, Ю. Фастенко, Н. Гаркуша, Я. Левич, С. Іванов, В. Дейсун, Т. Зима, В. Матвейцев, майстриня худож. кераміки С. Біла, архітектори Р. Метельницький, В. Покровський, художники та архітектори М. Курилко, Ю. Химич, мистецтвознавець, архітектор, художник В. Січинський, скрипаль Й. Котек, оперна співачка Л. Звягіна, актриса, співачка З. Рибчинська, піаніст Л. Сирота, скрипаль, композитор, диригент М. Збрижер, музикознавець Г. Курковський, композитор, музикознавець, балет. і опер. критик А. Ентеліс, співачка І. Мацюк, арт. балету, хореограф О. Вікул, композитор, музикознавець, нар. арт. Молдови М. Копитман, співачка, засл. арт. України М. Одольська; політ. діяч В. Дзюбинський, діячі Армії УНР М. Мазуренко, А. Грабченко, військ. історик, фахівець у галузі військ. мистецтва Б. Жерве, адмірал флоту СРСР, двічі Герой Радянського Союзу С. Горшков, повний кавалер ордена Слави В. Зарипов; тренери В. Грозний (футбол) і В. Михайловський (веслування академічне), шахіст Л. Штейн, олімп. чемпіонка з вільної боротьби І. Мерлені.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю