Анімалістика

АНІМАЛІ́СТИКА (від лат. animal — тварина) — зображення тварин, птахів та інших живих істот у творах світського образотворчого і ужиткового мистецтва та на ритуальних предметах культового та релігійного призначення. Початки А. — у верх. палео-літі (35–10 тис. рр. до н. е.): гравірування на камені та кістці, дрібна пластика, розписи печер. У мистецтві давніх цивілізацій А. ґрунтувалася на уявленнях про магічну взаємотрансформацію людей і тварин, про існування тотемів — тварин-першопредків окремих племен та народів. Значне місце посідає А. у мистецтві давніх народів Центр. Америки, Китаю, Індії, Ірану, Ассирії, Єгипту (культові образи змії, орла, слона, мавпи, корови, дракона, тигра, лева, численні божества з люд. тілом та головою тварини), а також антич. Греції та Риму («Вовчиця з Капітолію», 5 ст. до н. е.; твори Агесандра, Полідора, Афінодора — «Лаокоон», 27 р. до н. е.; твори на теми міфів про подвиги Геракла та ін.). Зооморфні мотиви характерні для давнього мистецтва всіх народів Європи — слов’ян, кельтів, германців, угро-фінів. Із прийняттям християнства А. розвивається переважно у сфері профес. світ. мистецтва, проникаючи у міфол., істор., батальний, побут., пейзаж. та портрет. жанри, традиційно зберігається у нар. мистецтві, трапляється і в релігійному. З часом зображення диких та фантаст. тварин (лев, вовк, лисиця, одноріг, орел, дракон та ін.) дедалі більше витісняється зображенням свійських (найпопулярнішими з яких є кінь, а також собака, корова, кіт, коза та ін.). У мистецтві Європи А. присутня у творчості багатьох відомих художників різних епох та мист. стилів (готики, Ренесансу, бароко, класицизму, романтизму, реалізму, модернізму): Сансетта — «Св. Франциск і вовк», 1437–44; П. Уччелло — «Битва при Сан-Романо», 1435–40; С. Боттічеллі — «Історія Настаджо дельї Онесті», 1483; А. Дюрер — «Єва», 1507; І. Босх — «Сад насолод», 1510; П.-П. Рубенс — «Викрадення дочок Левкіппа», 1617; А. ван Дейк — «Карл І, король Англії, на полюванні», 1635; А. Кейп — «Пейзаж з рікою та пагорбами», 1660; Т. Ґейнсборо — «Вранішня прогулянка», 1785; А.-Л. Барі — «Тигр, що розриває крокодила», 1831; Е. Делякруа «Полювання на левів у Марокко», 1854; Ж.-Ф. Мілле — «Пастушка», 1864; А. Руссо — «Заклинателька змій», 1907 та ін. Найдавніші анімаліст. зображення на території України пов’язані із зооморф. скульптурою з кісток мамонта палеоліт. Мізинської стоянки (Чернігівщина, 20–18 тис. р. тому); різьбленими на плитах пісковику малюнками (від палеоліту до епохи бронзи) могильника Кам’яна Могила (біля Мелітополя, Запоріз. обл.); стиліз. живопис. та скульптур. зображеннями тварин на керам. трипіл. посуді (кін. 4 тис. до н. е.). Значне місце посідала А. (т. зв. «звіриний стиль») у творах скіфоантич. мистецтва (розквіт — 4 ст. до н. е.) — у вигляді об’єм. та рельєф. дрібної пластики із золота та бронзи (сережки у вигляді сфінксів, фігурка вепра, пектораль із Товстої Могили, ручка бронзових дзеркал та ін.). У мистецтві України-Русі широко використовувалися анімаліст. мотиви у ювелір. виробах (птахи на колтах 12–13 ст.), у скульптур. декорі архіт. споруд (капітелі Борисогліб. собору в Чернігові, 12 ст.), близькому до реаліст. різьблення на камені (шиферні рельєфи з Києво-Печер. монастиря, 11 ст.), у монумент. фреск. розписі (вежі собору Св. Софії в Києві, 11 ст.), оздобленні книг (мініатюри «Ізборника Святослава», 1073). Окремо слід згадати змійовики-обереги (відлиті з металу талісмани) та браслети-наручі, у яких химерно поєдналися християн. та язичн. мотиви. В укр. мистецтві 13–18 ст. анімаліст. сюжети були складовою частиною монумент. реліг. живопису, іконопису, станк. та книжк. графіки, мініатюри, зокрема в сценах Страшного суду, канон. композиціях типу «В’їзд Христа в Єрусалим» та «Святий Юрій-Змієборець», зображеннях рай. саду (Едему) та святих подвижників серед природи. Особл. місце посідають зооморфні християн. алегор. зображення: риба та ягня (символи Ісуса Христа), крилатий бик (апостол Лука), крилатий лев (апостол Марк), орел (апостол Іоан), пелікан (символ християн. жертовності) та ін. У монумент. скульптурі 18 ст. А. представлена зображенням Юрія Змієборця на коні на фасаді собору св. Юра у Львові (твір І. Пінзеля). Надзвичайно пошир. було різьблення тварин, зокрема птахів, на кістяних козац. порохівницях (переважно 17–18 ст.). Анімаліст. сюжети спостерігаються в багатьох творах з «кужбушків» (навч. альбомів худож. майстерні Києво-Печер. лаври, 18 ст.), нар. живописі (зображення коня у картинах типу «Козак Мамай» та «Козак і дівчина»), іл. до філос.-моралістич. твору «Іфіка ієрополітика…» (18 ст.) та маргінал. малюнках (на полях канцеляр. паперів, рукопис. книг та різних документів). Зображення тварин, птахів та фантаст. істот широко використовуються у геральдиці — на гербах та прапорах істор. укр. земель (лев — Галицько-Волин. князівство, бик — Буковина, ведмідь — Закарпаття і Холм. земля, орел — Черніг. воєводство); на особистих гербах укр. шляхти (двоголовий орел — у Розумовських, двоє білих коней — у Скоропадських, лев — у Кочубеїв, чиж — у Чижевських), на офіц. і приват. печатках (голуб — у Г. Сковороди). Від 19 ст. А. входить у творчість багатьох художників, що отримали профес. академ. освіту. Важл. місце посідає вона у творчості Т. Шевченка («Катерина», 1842; численні графічні твори — «Видубицький монастир у Києві», 1844; «Циганка-ворожка», 1841, та ін.). Видат. майстрами А. були скульптори М. Микешин (пам’ятник Б. Хмельницькому в Києві, 1879–88) та Є. Лансере (численні твори козац. тематики); живописці та графіки В. Штернберг («Пастушок», 1838), Л. Жемчужников («Козак їде на Січ», 1857), С. Світославський («Воли на оранці», 1891), М. Каразін («За плугом», 1881); художники, що продовжують працювати і в 1-й пол. 20 ст.: І. Їжакевич («У засідці», 1894), А. Ждаха (іл. до укр. нар. пісень, 90-і рр. 19 ст.), О. Сластіон (іл. до поеми Т. Шевченка «Гайдамаки», 1896), С. Васильківський та М. Самокиш (спільні роботи — альбом «З української старовини», 1900, та розписи будинку Полтав. земства; численні батальні полотна М. Самокиша, зокрема «Бій Максима Кривоноса з Ієремією Вишневецьким», 1934), М. Пимоненко («Перед грозою», 1906) та ін; у монумент. пластиці — скульптор Е. Саля (оформлення НХМ — леви перед фасадом, 1897– 1900, та приват. будинку арх. В. Городецького у Києві — зображення химер, 1902–03); графік Г. Нарбут («Українська абетка», 1917), який використав здобутки давнього укр. барок. мистецтва з його залюбленістю у вишукану орнамент. красу ритмічно організ. ліній і плям та свідомим поєднанням в одному творі площин. і об’єм. зображень; художники-бойчукісти — М. Бойчук (розписи «Дяківської бурси» у Львові, 1910–13), О. Кравченко («На дозвіллі», 1985), М. Касперович («Качки», 1920-і рр.), І. Падалка («Пастушок»). Анімаліст. мотиви притаманні творам П. Холодного («Казка про дівчину і паву», 1916), О. Саєнка («Вівчар», 1924), В. Пальмова («Об’їжджають коня», 1927), М. Дерегуса («Дума про козака Голоту», 1960), Е. Контратовича («Червоний коник», 1969), В. Шаталіна («Збирались загони юних бійців», 1970), В. Клименка («Іван Сірко», 1995), числен. графіч. творам О. Богомазова, В. Аверина, В. Литвиненка, І. Гриценка, О. Данченка, Г. та С. Якутовичів, В. Перевальського, В. Лопати, А. Чебикіна, Г. Кузнецова; творчості художників укр. діаспори — графіка Я. Гніздовського, схильного до метафоричності зображення та лаконізму пластич. інтерпретації («Орел», 1968; «Пава», 1980; «Вівці відпочивають», 1983); живописців Д. Бурлаке («Зелена корова», 1940-і рр.), П. Андрусева («Лови з соколом», 1971), скульптора П. Капшученка («Побратими»), В. Курилика та ін. Зображували тварин та птахів і реформатори пластич. мови мистецтва 20 ст. — один із засновників кубофутуризму Д. Бурлюк («Коні», поч. 20 ст.) та скульптор О. Архипенко («Леда і лебідь», 1938).

Анімаліст. мотиви домінують в укр. нар. мистецтві при виготовленні дит. іграшок, керам. свищиків та посуду у вигляді баранців і левів (І. Білик), ведмедиків із гутного скла, дерев. сільничок у формі пташок, зображень тварин та птахів на кахлях, килимах, рушниках, пряник. дошках та дерев. сволоках, а також у традиц. сюжетах петриків. розпису (Т. Пата) і нар. живопису на дереві, полотні та склі (М. Муха, М. Онацько). Творчість нар. художниці України М. Приймаченко сповнена образів фантаст. звірів і птахів («Ведмеді на пасіці», 1965; «Журавель», 1970). Анімаліст. сюжети використовують у своїх живопис., графіч. та монумент. творах В. Задорожний (панно «Скіфія», 1977–78; «Мамай», 1982), М. Стороженко (мозаїка «Українська Скіфія», 1990–91; іл. до укр. нар. казок), Ф. Гуменюк («Вірність Україні», 1972, «Зелені свята», 1976), В. Марусенко («Видіння бабі Єлизаветі», 1994). Часто звертаються до анімаліст. образів художники, схильні до символ. інтерпретації навколиш. світу на ґрунті переосмислення глибин. пластич. архетипів укр. культури,– І. Марчук («І почув він голос давній», 1996), А. Антонюк («Тиха молитва», 1990), Є. Лещенко («Весілля», 1973), В. Гонтарів («Перші слобожани», 1993), Р. Романишин («Звір німоти», 1989). Алегор. перенесення психол. люд. якостей на птахів, з використанням стилістики візант. та давньоукр. книжк. мініатюри, характерне для творчості О. Абесинової (графіч. цикл «Птах як символ», 90-і рр.). Серед скульпторів реаліст. напряму в 20 ст. А. є у творах М. Лисенка, В. Бородая, М. Суходолова (пам’ятник М. Щорсу в Києві, 1954), І. Кавалерідзе («Ф. І. Шаляпін у ролі Дон Кіхота», 1950), А. Куща («Хлопчик і дельфін», 1979; «Козаки в бою», 1986), В. Клокова («Візьми з собою коня», 1994); до експериментів з формою схильні А. Забой (переосмислення традиц. езотер. символів християнства — «Риба» та «Агнець», 90-і рр.), О. Пінчук («Іграшка для дорослих», 1997), М. Мазур («Виють», 1994), І. Гречаник («Подарунок орла», 1995) та ін. У 90-х рр. до А. вдається О. Кедря, який працює в академ. манері переважно в галузі станк. бронз. скульптури («Повелитель савани», «Скіфське полювання»).

Розмір шрифту

Анімалістика

Рекомендована література

Фотоілюстрації

Інформація про статтю