Анімалістика

АНІМАЛІ́СТИКА (від лат. animal — тварина) — зображе­н­ня тварин, птахів та інших живих істот у творах світського образотворчого і ужиткового мистецтва та на ритуальних предметах культового та релігійного при­значе­н­ня. Початки А. — у верх. палео-літі (35–10 тис. рр. до н. е.): гравірува­н­ня на камені та кістці, дрібна пластика, роз­писи печер. У мистецтві давніх цивілізацій А. ґрунтувалася на уявле­н­нях про магічну взаємотранс­формацію людей і тварин, про існува­н­ня тотемів — тварин-першо­предків окремих племен та народів. Значне місце посідає А. у мистецтві давніх народів Центр. Америки, Китаю, Індії, Ірану, Ас­сирії, Єгипту (культові образи змії, орла, слона, мавпи, корови, дракона, тигра, лева, числен­ні божества з люд. тілом та головою тварини), а також антич. Греції та Риму («Вовчиця з Капітолію», 5 ст. до н. е.; твори Агесандра, Полідора, Афінодора — «Лаокоон», 27 р. до н. е.; твори на теми міфів про по­двиги Геракла та ін.). Зооморфні мотиви характерні для давнього мистецтва всіх народів Європи — словʼян, кельтів, германців, угро-фінів. Із прийня­т­тям християнства А. роз­вивається пере­важно у сфері профес. світ. мистецтва, проникаючи у міфол., істор., батальний, побут., пейзаж. та порт­рет. жанри, традиційно зберігається у нар. мистецтві, трапляється і в релігійному. З часом зображе­н­ня диких та фантаст. тварин (лев, вовк, лисиця, одноріг, орел, дракон та ін.) дедалі більше витісняється зображе­н­ням свійських (найпопулярнішими з яких є кінь, а також собака, корова, кіт, коза та ін.). У мистецтві Європи А. присутня у творчості багатьох ві­домих художників різних епох та мист. стилів (готики, Ренесансу, бароко, класицизму, романтизму, реалізму, модернізму): Сансет­та — «Св. Франциск і вовк», 1437–44; П. Уч­чел­ло — «Битва при Сан-Романо», 1435–40; С. Бот­тічел­лі — «Історія На­стаджо дельї Онесті», 1483; А. Дюрер — «Єва», 1507; І. Босх — «Сад насолод», 1510; П.-П. Рубенс — «Викраде­н­ня дочок Левкіп­па», 1617; А. ван Дейк — «Карл І, король Англії, на полюван­ні», 1635; А. Кейп — «Пейзаж з рікою та пагорбами», 1660; Т. Ґейнсборо — «Вранішня прогулянка», 1785; А.-Л. Барі — «Тигр, що роз­риває крокодила», 1831; Е. Делякруа «Полюва­н­ня на левів у Марок­ко», 1854; Ж.-Ф. Мілле — «Пастушка», 1864; А. Руссо — «Заклинателька змій», 1907 та ін. Найдавніші анімаліст. зображе­н­ня на території України повʼязані із зооморф. скульптурою з кісток мамонта палеоліт. Мізинської стоянки (Чернігівщина, 20–18 тис. р. тому); різьбленими на плитах пісковику малюнками (від палеоліту до епохи бронзи) могильника Камʼяна Могила (біля Мелітополя, Запоріз. обл.); стиліз. живопис. та скульптур. зображе­н­нями тварин на керам. трипіл. посуді (кін. 4 тис. до н. е.). Значне місце посідала А. (т. зв. «звіриний стиль») у творах скіфоантич. мистецтва (роз­квіт — 4 ст. до н. е.) — у ви­гляді обʼєм. та рельєф. дрібної пластики із золота та бронзи (сережки у ви­гляді сфінксів, фігурка вепра, пектораль із Товстої Могили, ручка бронзових дзеркал та ін.). У мистецтві України-Русі широко використовувалися анімаліст. мотиви у ювелір. виробах (птахи на колтах 12–13 ст.), у скульптур. декорі архіт. споруд (капітелі Борисогліб. собору в Чернігові, 12 ст.), близькому до реаліст. різьбле­н­ня на камені (шиферні рельєфи з Києво-Печер. монастиря, 11 ст.), у монумент. фреск. роз­писі (вежі собору Св. Софії в Києві, 11 ст.), оздоблен­ні книг (мініатюри «Ізборника Святослава», 1073). Окремо слід згадати змі­йовики-обереги (від­литі з металу талісмани) та браслети-наручі, у яких химерно по­єд­налися християн. та язичн. мотиви. В укр. мистецтві 13–18 ст. анімаліст. сюжети були складовою частиною монумент. реліг. живопису, іконопису, станк. та книжк. графіки, мініатюри, зокрема в сценах Страшного суду, канон. композиціях типу «Вʼїзд Христа в Єрусалим» та «Святий Юрій-Змієборець», зображе­н­нях рай. саду (Едему) та святих подвижників серед природи. Особл. місце посідають зооморфні християн. алегор. зображе­н­ня: риба та ягня (символи Ісуса Христа), крилатий бик (апостол Лука), крилатий лев (апостол Марк), орел (апостол Іоан), пелікан (символ християн. жертовності) та ін. У монумент. скульптурі 18 ст. А. пред­ставлена зображе­н­ням Юрія Змієборця на коні на фасаді собору св. Юра у Львові (твір І. Пінзеля). Над­звичайно пошир. було різьбле­н­ня тварин, зокрема птахів, на кістяних козац. порохівницях (пере­важно 17–18 ст.). Анімаліст. сюжети спо­стерігаються в багатьох творах з «кужбушків» (навч. альбомів худож. майстерні Києво-Печер. лаври, 18 ст.), нар. живописі (зображе­н­ня коня у картинах типу «Козак Мамай» та «Козак і дівчина»), іл. до філос.-моралістич. твору «Іфіка ієрополітика…» (18 ст.) та маргінал. малюнках (на полях канцеляр. паперів, рукопис. книг та різних документів). Зображе­н­ня тварин, птахів та фантаст. істот широко використовуються у геральдиці — на гербах та прапорах істор. укр. земель (лев — Галицько-Волин. князівство, бик — Буковина, ведмідь — Закарпа­т­тя і Холм. земля, орел — Черніг. воєводство); на особистих гербах укр. шляхти (двоголовий орел — у Ро­зумовських, двоє білих коней — у Скоропадських, лев — у Кочубеїв, чиж — у Чижевських), на офіц. і приват. печатках (голуб — у Г. Сковороди). Від 19 ст. А. входить у творчість багатьох художників, що отримали профес. академ. освіту. Важл. місце посідає вона у творчості Т. Шевченка («Катерина», 1842; числен­ні графічні твори — «Видубицький монастир у Києві», 1844; «Циганка-ворожка», 1841, та ін.). Видат. майстрами А. були скульптори М. Микешин (памʼятник Б. Хмельницькому в Києві, 1879–88) та Є. Лансере (числен­ні твори козац. тематики); живописці та графіки В. Штернберг («Пастушок», 1838), Л. Жемчужников («Козак їде на Січ», 1857), С. Світославський («Воли на оранці», 1891), М. Каразін («За плугом», 1881); художники, що продовжують працювати і в 1-й пол. 20 ст.: І. Їжакевич («У засідці», 1894), А. Ждаха (іл. до укр. нар. пісень, 90-і рр. 19 ст.), О. Сластіон (іл. до поеми Т. Шевченка «Гайдамаки», 1896), С. Васильківський та М. Самокиш (спільні роботи — альбом «З української старовини», 1900, та роз­писи будинку Полтав. земства; числен­ні батальні полотна М. Самокиша, зокрема «Бій Максима Кривоноса з Ієремією Вишневецьким», 1934), М. Пимоненко («Перед грозою», 1906) та ін; у монумент. пластиці — скульптор Е. Саля (оформле­н­ня НХМ — леви перед фасадом, 1897– 1900, та приват. будинку арх. В. Городецького у Києві — зображе­н­ня химер, 1902–03); графік Г. Нарбут («Українська абетка», 1917), який викори­став здобутки давнього укр. барок. мистецтва з його залюбленістю у вишукану орнамент. красу ритмічно організ. ліній і плям та сві­домим по­єд­на­н­ням в одному творі площин. і обʼєм. зображень; художники-бойчукісти — М. Бойчук (роз­писи «Дяківської бурси» у Львові, 1910–13), О. Кравченко («На до­звіл­лі», 1985), М. Касперович («Качки», 1920-і рр.), І. Падалка («Пастушок»). Анімаліст. мотиви притаман­ні творам П. Холодного («Казка про дівчину і паву», 1916), О. Саєнка («Вівчар», 1924), В. Пальмова («Обʼ­їжджають коня», 1927), М. Дерегуса («Дума про козака Голоту», 1960), Е. Контратовича («Червоний коник», 1969), В. Шаталіна («Збирались загони юних бійців», 1970), В. Клименка («Іван Сірко», 1995), числен. графіч. творам О. Богомазова, В. Аверина, В. Литвиненка, І. Гриценка, О. Данченка, Г. та С. Якутовичів, В. Пере­вальського, В. Лопати, А. Чебикіна, Г. Кузнецова; творчості художників укр. діаспори — графіка Я. Гніздовського, схильного до метафоричності зображе­н­ня та лаконізму пластич. інтер­претації («Орел», 1968; «Пава», 1980; «Вівці від­почивають», 1983); живописців Д. Бурлаке («Зелена корова», 1940-і рр.), П. Андрусева («Лови з соколом», 1971), скульптора П. Капшученка («По­братими»), В. Курилика та ін. Зображували тварин та птахів і реформатори пластич. мови мистецтва 20 ст. — один із засновників кубофутуризму Д. Бурлюк («Коні», поч. 20 ст.) та скульптор О. Архипенко («Леда і лебідь», 1938).

Анімаліст. мотиви домінують в укр. нар. мистецтві при виготовлен­ні дит. іграшок, керам. свищиків та посуду у ви­гляді баранців і левів (І. Білик), ведмедиків із гутного скла, дерев. сільничок у формі пташок, зображень тварин та птахів на кахлях, килимах, рушниках, пряник. дошках та дерев. сволоках, а також у традиц. сюжетах петриків. роз­пису (Т. Пата) і нар. живопису на дереві, полотні та склі (М. Муха, М. Онацько). Творчість нар. художниці України М. При­ймаченко сповнена образів фантаст. звірів і птахів («Ведмеді на пасіці», 1965; «Журавель», 1970). Анімаліст. сюжети використовують у своїх живопис., графіч. та монумент. творах В. Задорожний (панно «Скіфія», 1977–78; «Мамай», 1982), М. Стороженко (мозаїка «Українська Скіфія», 1990–91; іл. до укр. нар. казок), Ф. Гуменюк («Вірність Україні», 1972, «Зелені свята», 1976), В. Марусенко («Виді­н­ня бабі Єлизаветі», 1994). Часто звертаються до анімаліст. образів художники, схильні до символ. інтер­претації навколиш. світу на ґрунті пере­осмисле­н­ня глибин. пластич. архетипів укр. культури,– І. Марчук («І почув він голос давній», 1996), А. Антонюк («Тиха молитва», 1990), Є. Лещенко («Весі­л­ля», 1973), В. Гонтарів («Перші слобожани», 1993), Р. Романишин («Звір німоти», 1989). Алегор. пере­несе­н­ня психол. люд. якостей на птахів, з викори­ста­н­ням стилістики візант. та давньоукр. книжк. мініатюри, характерне для творчості О. Абесинової (графіч. цикл «Птах як символ», 90-і рр.). Серед скульпторів реаліст. напряму в 20 ст. А. є у творах М. Лисенка, В. Бородая, М. Суходолова (памʼятник М. Щорсу в Києві, 1954), І. Кавалерідзе («Ф. І. Шаляпін у ролі Дон Кіхота», 1950), А. Куща («Хлопчик і дельфін», 1979; «Козаки в бою», 1986), В. Клокова («Візьми з собою коня», 1994); до екс­периментів з формою схильні А. Забой (пере­осмисле­н­ня традиц. езотер. символів християнства — «Риба» та «Агнець», 90-і рр.), О. Пінчук («Іграшка для дорослих», 1997), М. Мазур («Виють», 1994), І. Гречаник («Подарунок орла», 1995) та ін. У 90-х рр. до А. вдається О. Кедря, який працює в академ. манері пере­важно в галузі станк. бронз. скульптури («Повелитель савани», «Скіфське полюва­н­ня»).

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю