Економічної думки історія

ЕКОНОМІ́ЧНОЇ ДУ́МКИ ІСТО́РІЯ Екон. думка завжди була тісно пов’язана з госп. практикою — вона виникла й розвивалася переважно на ґрунті госп. осілості та хлібороб. занять. Найдавніші екон. уявлення мешканців укр. земель вивчають на основі археол. пам’яток, вірувань, переказів, усної нар. творчості тощо. Їхні екон. погляди вперше зафіксов. у давньогрец. повідомленнях про листи Анахарсіса (мислителя зі Скіфії). На них посилалися Геродот, Платон, Аристотель, Луцій Анней Сенека, у новіт. час екон. погляди Анахарсіса високо оцінив І. Франко. Особливості екон. думки насел. Київ. Русі зафіксов. у «Руській правді», творах Даниїла Заточника, митрополита Іларіона, князя Володимира Мономаха. Вони засвідчують досить високий і водночас самобутній характер розвитку давньорус. екон. думки, яка після монголо-татар. навали набула характерних заг.-європ. рис. Високими зразками її поступу є твори С. Оріховського та Ф. Прокоповича. З поч. періоду формування нац. ринків і держав розвиток екон. думки виокремився у спеціалізов. напрям людського знання, яке мало особливе значення для держ. керівництва госп. процесами. Незважаючи на те, що Україна у 18 ст. не була самост. державою, екон. процеси розвивалися тут у зх.-європ. заг.-цивілізац. руслі, зокрема українець С. Десницький був студентом і став однодумцем шотланд. економіста А. Сміта. Екон. науці, як самост. галузі, передували госп.-статист. дослідж. окремих укр. земель. Серед них — «Топографическое описание Малой России» (1770–80), де разом з геогр. аспектами описана економіка Лівобережжя (подіб. характер мали й описи Пд. України). Екон. знання популяризували природознавці Києво-Могилян. академії, чл. Філотех. товариства у Харкові, основоположники наук. агрономії брати П. і А. Прокоповичі та ін. Екон. фізіократ. думку представляли Я. Козельський і В. Каразін, останній обстоював екон. свободу кріпаків, критично ставився до аграр. феодалізму, підкреслював корисність вільного товарообміну, став першим укр. теоретиком вартості грошей. Знач. внесок у розвиток рос. екон. науки зробив уродженець Закарпаття М. Балудянський (1789 закін. Віден. університет, читав курси економіки й права у навч. закладах Австрії), запрошений 1804 до С.-Петербур. пед. Інституту на посаду професор кафедри політекономії (1819–21 — декан юрид. факультету і перший ректор С.-Петербур. університету, автор його статуту). У 19 ст. з’явилася низка статист.-екон. описів окремих укр. губерній та повітів. Це були приватно проведені дослідж. укр. науковців, напр., М. Арандаренка («Записки о Полтавской губернии», П., 1848, т. 1; 1849, т. 2; 1852, т. 3), А. Скальковського («Опыт статистического описания Новороссийского края», О., 1850–53, т. 1–2), або збірні праці офіц. установ, зокрема рос. генштабу, Комісії для обслідування Київ. учбової округи (вчений секр. і ред. — Д. Журавський), що зібрала цінний матеріал про госп-во центр. і сх. укр. земель. Знач. внесок у вивчення господарства України зробили Пд.-Зх. відділ. Рос. геогр. товариства, Пд.-Зх. відділ. Рос. експорт. палати (збірна праця «Весь Юго-Западный край», К., 1913), окремі земства (особливо статист. бюро полтав. земства) та ін. Першу каф. політекономії відкрито у Харків. університеті на поч. 19 ст. (очолив Л. Якоб), згодом там працювали К. Павлович, Т. Степанов (представник англ. класич. екон. школи й автор першого в Росії підручника з політекономії) та ін. У 1850-х рр. провід. економістом Рос. імперії став киянин І. Вернадський (батько В. Вернадського). Він брав активну участь у дискусіях з приводу селян. реформи 1861, виступав за скасування кріпацтва, обстоював ідеї ринк. економіки (доктор. дис. присвяч. аналізу становлення і розвитку італ. екон. літ-ри). Характерна риса діяльності усіх укр. економістів — зацікавлення історією екон. думки. Так, Г. Цехановецький вивчав екон. теорії А. Сміта і його послідовників, М. Зібер — теорію Д. Рікардо та її розвиток і поглиблення К. Марксом. М. Зібер першим у світі опублікував виклад змісту «Капіталу» К. Маркса, який позитивно оцінив автор. С. Подолинський, перебуваючи у Франції, написав дослідж. «Труд человека и его отношение к распределению энергии», яке видав 1880 у С.-Петербурзі, а згодом перевидав італ., нім. і франц. мовами. Ректор Університету св. Володимира у Києві М. Бунге, відомий своїм критич. ставленням до соціаліст. екон. доктрин, 1870 надрукував працю «Основания политической экономии», що засвідчила відхід київ. школи політекономії від труд. теорії вартості, яка до того мала числен. послідовників. Його учень Д. Піхно в кн. «Основания политической экономии» (К., 1890) розглянув екон. категорії крізь призму взаємодії попиту і пропозиції та дію ринк. механізмів загалом, розробив засади застосування екон.-матем. моделювання при вивченні госп. процесів. О. Білімович у доктор. дис. «К вопросу о расценке хозяйственных благ» (К., 1914) широко використав методи кількіс. аналізу. Приналежність до київ. школи політекономії А. Антонович засвідчив працями «Теория ценности: Критико-экон. исследование» (1877) та «Курс политической экономии» (1886; обидві — Київ), поділяв її ідеї і випускник Новорос. університету в Одесі Р. Оренський. У доктор. дис. «Зведені ознаки» він обґрунтував теорію цінності, екон. та етичні аспекти цієї категорії. Знач. надбанням укр. екон. думки серед. і 2-ї пол. 19 ст. став розвиток статист. науки. Роботи Д. Журавського «Об источниках и употреблении статистических сведений» (К., 1846), В. Навроцького «Що у нас коштує пропінація» та «П’янство і пропінація в Галичині», дослідж. черніг. земських статистиків, зокрема О. Русова, який підготував низку учнів і послідовників, нині є класикою укр. статист. думки. У 20 ст. цей напрям розвивали Ф. Щербина, М. Птуха та ін. Поміт. внесок у розвиток екон. думки зробив І. Франко. Він підготував працю «Статистика яко метода і яко наука», склав три екон. програми, розкритикував екон. соціаліст. доктрини (серед них і марксизм), написав кілька частин для посібника з політекономії, який, однак, не завершив. Економістом-новатором був М. Яснопольський, який у 1890-х рр. заклав основи світ. наук. школи простор. фінанс. економетрії, проаналізувавши прибутки і видатки Рос. імперії. Визнач. вплив на розвиток Е. д. і. мали також праці М. Туган-Барановського, який здійснив синтез труд. теорії і теорії гранич. корисності, що мало вагомі наслідки для розвитку світ. екон. науки. М. Туган-Барановський у магістер. дис. «Промышленные кризисы в современной Англии, их причины и влияние на хозяйственную жизнь» (С.-Петербург, 1894) розкрив причини циклічності розвитку промисловості та обґрунтував думку про те, що капіталіст. економіка має можливості для подальшого розвитку. Це суперечило доктрині К. Маркса, згідно з якою крах капіталізму мав настати найближчим часом через принцип. неможливість реалізувати вироблену вартість з причини зубожіння робітництва. На думку М. Туган-Барановського, людство спроможне передбачати екон. кризи та пом’якшувати їхні соц. наслідки. Його ідею через кілька десятиліть розвинув амер. економіст Дж.-М. Кейнс і зробив її вихід. тезою теорії держ. упр. економікою. Праця М. Туган-Барановського «Социальная теория распределения» (С.-Петербург, 1913), позитивно оцінена багатьма вченими, викликала обурення з боку марксистів, оскільки заперечувала концепцію експлуатації К. Маркса і Ф. Енгельса. Теорія розподілу базувалася не на категорії «експлуатація», а на категорії «баланс соц. сил». 1916 у Москві М. Туган-Барановський опублікував кн. «Социальные основы кооперации» (згодом перевидана багатьма мовами), що значно вплинула на розвиток кооп. руху в світі. У дослідж. «Бумажные деньги и металл» (Петроград, 1917) вчений обґрунтував кон’юнктурну теорію грошей та довів можливість і необхідність демонетизації грош. системи. Ця теорія наприкінці 20 ст. увійшла у практику міжнар. фінанс. відносин. 1910 у Львові П. Чомпа нім. мовою видав «Нариси економетрії і на національній економії вибудованої природної теорії бухгалтерії», якими заклав підґрунтя економетрії; 1911 у Києві Є. Слуцький написав працю «Теорія граничності», що стала основою для його книги «До теорії збалансованого бюджету споживача», вперше опубл. 1915 в Італії, а згодом в ін. країнах Європи та США. Результати дослідж. Є. Слуцького використали відомі економісти, зокрема лауреат Нобелів. премії Дж.-Р. Хікс. Є. Слуцького вважають одним із засн. праксеології (науки про принципи і методи ефектив. діяльності людей) і нових методів вивчення циклічності екон. процесів. В. Барвінський, І. Франко, Б. Навроцький, К. Паньківський, І. Петрушевич, Т. Войнаровський, В. Будзиновський й ін. від 1909 вміщували статті екон. тематики у вид. Сусп.-статист. комісії НТШ — «Студії з поля суспільних наук і статистики» (до 1914 вийшло 5 т.). У 2-й пол. 19 — на поч. 20 ст. проблемам екон. історії присвяч. окремі праці В. Антоновича, О. Лазаревського, І. Лучицького, М. Владимирського-Буданова, П. Єфименка, М.Грушевський і О. Грушевський, Д. Багалія, М. Василенка, М. Довнар-Запольського, М. Плохинського, В. Модзалевського, І. Джиджори, І. Крип’якевича та ін.; низка укр. економістів намагалася науково і публіцистично з’ясувати стан госп. залежності та екон. експлуатації укр. земель, серед них — М. Стасюк, М. Порш, Д. Сіромаха, П. Соколов, А. Ільченко.

Розпад Рос. і Австро-Угор. імперій відкрив нові можливості для розвитку укр. екон. науки (першочерг. завдання — екон. характеристика України як самост. госп. комплексу). З’явилися розвідки про нар. госп-во України (зокрема й іноз. мовами) С. Рудницького, В. Тимошенка (про екон. взаємини України і Росії), І. Фещенка-Чопівського, X. Лебідь-Юрчика, В. Мазуренка. Наук.-екон. дослідж. зосереджено в УАН, де у Соц.-екон. відділі створ. каф. статистики, економіки торгівлі та промисловості, науки про фінанси, політекономії, історії нар. господарства. У 1920-х рр. академіками УАН були економісти М. Туган-Барановський (перший голова Соц.-екон. відділу), В. Косинський (с. госп-во), Р. Орженцький (теор. економіка), М. Птуха (статистика), К. Воблий (пром-сть, торгівля), В. Левитський (екон. історія), О. Шліхтер (с. госп-во), Л. Яснопольський (пром-сть). У «Збірниках Соціально-економічного відділу» виходили «Праці семінару для вивчення народного господарства України» (6 т.), «Праці Комісії для вивчення народного господарства» (3 т.), «Праці Комісії для вивчення фінансових справ» (5 т.) та ін. У Комісіях для вивчення нар. господарства та для вивчення фінанс. справ співпрацювали А. Ярошевич, П. Кованько, А. Синявський, П. Фомін, П. Височанський, О. Плевако, С. Підгаєць, Є. Сташевський. Екон. праці вміщували збірник Кабінету для вивчення Поділля, «Вісник Одеської комісії краєзнавства» (5 вип.), «Записки Одеського наукового при ВУАН товариства» (5 т.), наук. записки Інститутів нар. господарства у Києві («Техніка, економіка і право») й Одесі («Господарство та право»). Значну дослідниц. працю здійснювали у 1920-х рр. С.-г. наук. комітет, Київ. н.-д. каф. с.-г. економіки (кер. — С. Веселовський), Статист. упр. тощо. Вивченню екон. ресурсів УРСР присвяч. праці В. Крамарева («Гірнича промисловість Правобережжя України», 1926), Я. Діменштайна («Уголь, руда и железо в их взаимной связи», 1927), А. Альтермана («Хлебные ресурсы Украины»), М. Тенети («Головні продовольчі хліба України», 1930). Розуміння України як самодостат. екон. одиниці обґрунтов. у працях про зовн. торгівлю М. Шрага, Г. Кривченка, А. Копорського, О. Попова. У зв’язку з першою п’ятирічкою вийшли колективні роботи «Естественные производительные силы УССР» (1928), «Шляхи народно-господарського розвитку УСРР» (1928), «Степова Україна» (1930). Проблеми екон. історії відображені у публікаціях М.Слабченко і Т. Слабченко, О. Оглоблина, Н. Полонської-Василенко, П. Клименка, М. Тищенка, П. Федоренка, П. Клепатського, О. Барановича, В. Дубровського, А. Єршова, Д. Солов’я, А. Козаченка, О. Варнеке, І. Бровера та ін. Торкалися вони й питання про рос.-укр. екон. взаємини. 1928 В. Доброгаєв у ж. «Хозяйство Украины» доводив, що Україна по лінії держ. бюджету віддає за свої межі більше засобів, ніж отримує; М. Волобуєв у статті, опубл. у ж. «Більшовик України», відкрито поставив питання про колоніал. експлуатацію України, що викликало гостру реакцію більшов. кер-ва, яке звинуватило науковців у екон. націоналізмі — «волобуєвщині». В 1930-х рр., у зв’язку із масовими репресіями науковців, розвиток екон. науки призупинився, а роботу суттєво скорочених екон.-дослід. установ і небагатьох укр. економістів зведено до виконання тех.-вироб. завдань. Водночас екон. наука продовжувала розвиватися на зх.-укр. землях та в еміграції. У Львові укр. економісти працювали в НТШ (Комісія економіки, соціології і статистики) та кооп.-госп. установах, зокрема у Галичині — К. Левицький, К. Коберський, Ю. Павликовський, С. Кузик, К. Кульчицький, Є. Храпливий, А. Жук, В. Несторович, на Буковині — Л. Когут, на Закарпатті — М. Творидло та ін. Екон. історію вивчали І. Витанович, Р. Зубик, І. Карпинець. Укр. екон. бюро у Варшаві видало низку екон. праць, переважно зі статистики (ред. — В. Кубійович). У Чехо-Словаччині укр. екон. наука розвивалася в Укр. госп. академії у Подєбрадах і УВУ в Празі. Тут працювали О. Одарченко, В. Тимошенко (згодом у США), О. Мицюк (госп. історія Закарпаття), Ф. Щербина, Л. Шрамченко, С. Ґольдельман (екон. політика), М. Добриловський (див. Добриловські), Л. Бич, І. Кабачків (фінанси), С. Бородаєвський, Б. Мартос, В. Коваль (кооперація) та ін. При Укр. наук. Інституті у Варшаві діяв екон. відділ під керівництвом В. Садовського. Серед його співроб. — Б. Іваницький, В. Іванис, І. Івасюк, К. Мацієвич, І. Шовгенів, Є. Ґловінський. В галузі екон. історії на еміграції працював Д. Олянчин. Після 2-ї світової війни різні напрями та питання екон. науки досліджували Р. Димінський, Є. Храпливий, М. Васильєв, М. Величківський, І. Витанович, К. Кононенко, Т. Сосновий, Ю. Студинський. У ВНЗах і наук. установах США працювали Л. Добрянський, М. Дудра, М. Чировський, С. Процюк, В. Голубничий, Б. Винар та ін.; серед праць вирізняється видана 1984 у м. Кембридж (Велика Британія) колективна монографія за ред. І.-С. Коропецького «Selected Contributions of Ukrainian Scholars to Economics» («Вибрані здобутки українських вчених в економічній теорії»).

В УРСР розвиток екон. науки повністю підпорядк. поточ. проблемам нар. господарства. Інститут економіки АН УРСР, засн. 1936 у Києві, переважно розробляв районні та галуз. екон. проблеми УРСР. Питання економіки колгосп. господарства, промисловості, тваринництва вивчали Л. Яснопольський, М. Птуха, П. Першин, О. Нестеренко, Д. Вірник, І. Романенко, П. Лященко. Вийшли колективні праці «Нариси розвитку народного господарства Української РСР» (1949; російською мовою — 1954), «Нариси з історії економічної думки на Україні» (1956; обидві — Київ), історико-екон. нарис «Радянська Україна» (1957). У розвитку рад. екон. теорії виділяють декілька періодів: 1920–30-і рр. — спроби моделювання нового суспільства, визначення засадн. принципів його побудови, форм і методів його дослідж.; 1930–40-і рр. — ідеологізація екон. поглядів; 1950–60-і рр. — формування політекономії як науки, що обслуговує ідеологію; 1970–80-і рр. — занепад. Характерною рисою екон. думки у 1920-х рр. був плюралізм і велика кількість теор. дискусій, проте на поч. 1930-х рр. наук.-аналіт. підхід замінено класово-парт. й ідеологічним. Завданням екон. науки стало всебічне обґрунтування переваг соціалізму над капіталізмом, проголошення суб’єктивно створюваних більшов. партією та урядом госп. форм дійсно соціаліст. і єдино правильними. Учених-економістів позбавлено можливості знайомитися з досягненнями світ. екон. думки, тому у своїх роботах вони використовували недостовірні статист. джерела. Намагання розв’язати проблему методу політекономії ізольовано від світ. дослідж. у цій галузі завершилося простим ототожненням методології з формал.-логіч. процедурами. Тому коли посилився процес гальмування соц.-екон. розвитку і визрівали умови кризи рад. економіки, політекономи, замість того, щоб опрацьовувати можливі шляхи уникнення кризових явищ, обговорювали питання прогресивності соціалізму та переваг соціаліст. способу життя над капіталіст. способом. Однак час від часу в рад. екон. науці відбувалися період. пожвавлення, пов’язані з переорієнтацією госп. діяльності, певним послабленням політ. цензури. Так, у 1960-х рр. розгорнуто кампанію із впровадження госпрозрахунку, що вимагало обґрунтування ролі товарно-грош. відносин у стимулюванні виробництва в умовах планової економіки. Однак спроби економістів (зокрема В. Корнієнка та Ю. Пахомова) включити робочу силу в сферу товарно-грош. відносин зустріли різку критику. У цей час вийшли праці «Ценообразование и рентабельность производства сельскохозяйственных продуктов» (Москва, 1964) І. Лукінова, «Економічні відносини між державним і колгоспним секторами в період будівництва комунізму» (К., 1966) І. Ястремського, «Проблемы расширенного воспроизводства в совхозах» (Москва, 1970) Ю. Пахомова та ін. Період незнач. піднесення 1960-х рр. замінив період застою 1970–80-х рр., економісти знову звернулися до аналізу традиц. проблем політекономії, але тепер уже в контексті «розвиненого» соціалізму. У монографіях В. Черняка, А. Чухна, В. Логвиненка, О. Гоша наголошено на необхідності дослідж. проблем соціаліст. власності з погляду екон. доцільності й ефективності, наприкінці 1980-х рр. розпочато формування засад сучас. концепції сусп. розвитку. Після проголошення незалежності України 1991 укр. екон. думка повернулася у русло світ. екон. думки й спрямовує свої зусилля на формування теор. підґрунтя ефектив. екон. політики держави.

Завантажити статтю