Лексикологія

Визначення і загальна характеристика

ЛЕКСИКОЛО́ГІЯ (від лексика і …логія) — роз­діл мовознавства, що ви­вчає слово як основну одиницю мови і словниковий склад мови — лексику. Лексикологічні дослідже­н­ня провадять в аспекті теорії слова, у семантичному, стилістичному, функціональному, історичному, етимологічному, соціолінгвістичному та ін. планах. Залежно від синхрон­ного або діахрон­ного характеру досліджень ви­окремлюють описову та історичну лексикологію.

Власні назви ви­вчає ономастика. Семантичні аспекти лексичних одиниць досліджує лексична семантика (семасіологія). Серед важливих питань — природа лексичного значе­н­ня слова, його типи, структурува­н­ня; слово як назва і явище номінації; полісемія, її типи і шляхи формува­н­ня; лексико-семантична система мови та її конкретні вияви, що реалізуються в групуван­ні слів за їхніми значе­н­нями або формою, за парадигматичними від­ноше­н­нями або синтагматичними звʼязка­ми: синонімія, антонімія, гіпонімія, паронімія, омонімія, лексико-семантичні групи, лексико-семантичні поля, між­рівневі лексико-граматичні поля (кількості, інтенсивності, часу тощо), лексична валентність і сполучуваність тощо.

Стилістичні аспекти ви­вчають, по-перше, у світлі диференціації національної мови на загальнонародну й незагальнонародну (діалектизми, жарґонізми, професіоналізми, сленґізми), а загальнонародної мови — на літературну мову і просторіччя; по-друге, в аспекті членува­н­ня літературної мови на функціональні стилі; по-третє, щодо емоційно-екс­пресивних та емоційно-оцін­них характеристик слів; по-четверте, щодо художньо-естетичного викори­ста­н­ня семантичних та формальних особливостей слів (тропи, фігури мови).

Історичну лексикологію присвячено ви­вчен­ню роз­витку як окремих слів, так і певних фрагментів лексичної системи мови — семантичних полів, синонімічних рядів, стилістичних шарів тощо, вплив на динаміку мови власне мовних і позамовних чин­ників, звʼязок слів з історією су­спільства, ключові слова в той чи ін. період, запозичення з ін. мов, семантичні явища і процеси (метафора, метонімія, синонімізація і десинонімізація та ін.), зміни значе­н­ня слів, їхню деетимологізацію тощо. Крім власне семасіологічного під­ходу до дослідже­н­ня лексико-семантичних явищ у їхній історії (з увагою до семант. роз­витку лексичних одиниць як таких), за­стосовують ономасіологічний (з увагою до способів найменува­н­ня певного обʼєкта та їхніх змін). Історична лексикологія межує з етимологією.

Становле­н­ня лексикології як окремого роз­­ділу мово­знавства від­булося пізніше порівняно з граматикою та фонетикою. Українська лексикологія, як і в інших мовах, спочатку роз­вивалася у межах лексикографії, виходячи з практичних потреб поясне­н­ня окремих слів та пере­кладу (від 11 ст. це було поясне­н­ня іншомовних слів, від 17 ст. і особливо від кін. 18 ст. — також специфічної української лексики). Про­блема слова була обʼєктом філософії (природа слова як назви), риторики та піїтики (стиліст. функція слова, пере­носне значе­н­ня, синонімія, стильова диференціація лексики). З роз­витком порівняльно-історичного мово­­знавства зʼявилися студії з етимології українських слів (О. Потебня, Г. Ільїнський та ін.). О. Потебня опрацьовував і такі про­блеми теоретичної семантики, як внутрішня форма слова, лексичне значе­н­ня (з поділом його на «ближче» і «дальше»), полісемія, слово як інструмент магічної та естетичної функцій мови. На­прикінці 19 — у 1-й третині 20 ст. учені почали активно опрацьовувати засади української термінології (І. Верхратський та ін.). Від кін. 20-х рр. 20 ст. зʼявилися окремі роз­діли з лексикологією в курсах української мови Б. Ткаченка (1928), за ред. Л. Булаховського (1931), в «Курсі сучасної української літературної мови» (т. 1, К., 1951; автор П. Горецький) та «Сучасній українській літературній мові» («Лексика і фразеологія», К., 1973), а також у «Нарисах з загального мово­знавства» Л. Булаховського (К., 1955).

Провід­ні напрями української лексикології (за хронологією, пріоритетністю та ступенем опрацьованості):

1. історична лексикологія — історія та етимологія окремих слів (П. Бузук, Б. Кобилянський, О. Мельничук та ін.), тематичні групи лексики (Л. Булаховський, А. Бурячок, В. Вин­ник, М. Кочерган, Т. Голинська-Барановська та ін.), ширші дослідже­н­ня роз­витку української лексики за семантичними полями (В. Німчук), походже­н­ня етнонімів на території України (О. Стрижак), роз­виток української лексики в радянський період (І. Білодід, А. Москаленко, Л. Паламарчук), роз­виток української лексики на тлі інших сло­вʼянських мов повоєн­ного періоду (В. Коломієць);
2. історія лексики літературної мови (Л. Булаховський, А. Генсьорський, М. Худаш, Ф. Ткач, П. Тимошенко, А. Москаленко, М. Жовтобрюх, О. Муромцева, В. Горобець та ін.);
3. історія української термінології (Н. Москаленко, Т. Панько та ін.);
4. лексичні за­позиче­н­ня (І. Шаровольський, Д. Ше­лудько, О. Горбач, Й. Дзендзелівський, Г. Їжакевич, П. Лизанець, С. Семчинський та ін.);
5. діалектна лексикологія (В. Ващенко, Й. Дзендзелівський, М. Никончук, П. Гриценко, І. Сабадош, В. Куриленко, Г. Аркушин та ін.), нар. зоол., ботан., геогр., метеорол., мед. та ін. номенклатура (Л. Булаховський, Н. Дейниченко, А. Шамота, Т. Марусенко, М. Юрковський, О. Могила, Я. Вакалюк та ін.);
6. лексика мови художньої літератури (В. Ващенко, В. Ільїн, І. Білодід, Л. Скрипник, Л. Паламарчук, Л. Полюга, Г. Колесник, Я. Януш, А. Мойсієнко та ін.);
7. про­блеми лексичної стилістики (В. Ващенко, І. Чередниченко, І. Грицютенко, А. Коваль, Н. Бойко та ін.);
8. лексика соціальних діалектів, професіоналізми та жарґонізми (О. Горбач, Й. Дзендзелівський, А. Берлізов, В. Вин­ник, Л. Ставицька);
9. лексика фольклору (Світлана Єрмоленко);
10. оновле­н­ня лексичного складу української мови від кін. 1980-х рр. (О. Стишов, О. Тараненко, Д. Мазурик та ін.);
11. загальні пита­н­ня лексичної семантики в синхрон­ному та діахрон. аспектах (Л. Булаховський, який, зокрема, пере­ніс на укр. ґрунт досягне­н­ня європ. лінгвістики кін. 19 — поч. 20 ст., В. Русанівський, Ю. Карпенко, О. Тараненко), про­блеми системності лексики в її різноманіт. виявах (А. Критенко, М. Кочерган, Л. Лисиченко, Ж. Соколовська, О. Огуй, А. Зеленько), зокрема у формалізованому та психолінгвістичному плані (М. Пещак, М. Муравицька, В. Левицький), дослідже­н­ня лексики в аспектах когнітивної семантики, функціональної і комунікативної лінгвістики (Ф. Бацевич, Сергій Єрмоленко, Т. Радзієвська, В. Іващенко та ін.);
12. про­блеми зі­ставної лексикології (М. Кочерган, В. Манакін).

Літ.: Потебня А. А. Из записок по теории словесности. X., 1905; Мово­знавство на Україні за пʼятдесят років. К., 1967; A. Rey. La lexicologie. Paris, 1970; Уфимцева А. А. Лексика // Общее языко­­знание: Внутр. структура языка. Москва, 1972; Сучасна українська літературна мова. Лексика і фразеологія. К., 1973; Гак В. Г. Сопо­ставительная лексикология. Мос­ква, 1977; Лисиченко Л. А. Лексикологія сучасної української мови. Семантична структура слова. X., 1977; P. Kühn. Der Grundwortschatz. Bestim­mung und Systematisierung. Tübingen, 1979; I. Ně­­mec. Rekonstrukce lexikálního vývoje. Praha, 1980; Кочерган М. П. Слово і контекст. Л., 1980; Роз­виток мово­знавства в УРСР (1967–1977). К., 1980; Історія української мови. Лексика і фразеологія. К., 1983; Русанівський В. М. Структура лексичної і граматичної семантики. К., 1988; Тараненко А. А. Язы­ковая семантика в ее динамических аспектах. К., 1989; Гриценко П. Ю. Ареальне варіюва­н­ня лексики. К., 1990; Німчук В. В. Давньоруська спадщина в лексиці української мови. К., 1992; Грищенко А. П. та ін. Сучасна українська літературна мова. К., 1997.

О. О. Тараненко

Завантажити статтю