Лексикологія

ЛЕКСИКОЛО́ГІЯ (від лексика і …логія) — розділ мовознавства, що вивчає слово як основну одиницю мови і словниковий склад мови — лексику. Лексикологічні дослідження провадять в аспекті теорії слова, у семантичному, стилістичному, функціональному, історичному, етимологічному, соціолінгвістичному та ін. планах. Залежно від синхронного або діахронного характеру досліджень виокремлюють описову та історичну лексикологію.

Власні назви вивчає ономастика. Семантичні аспекти лексичних одиниць досліджує лексична семантика (семасіологія). Серед важливих питань — природа лексичного значення слова, його типи, структурування; слово як назва і явище номінації; полісемія, її типи і шляхи формування; лексико-семантична система мови та її конкретні вияви, що реалізуються в групуванні слів за їхніми значеннями або формою, за парадигматичними відношеннями або синтагматичними зв’язка­ми: синонімія, антонімія, гіпонімія, паронімія, омонімія, лексико-семантичні групи, лексико-семантичні поля, міжрівневі лексико-граматичні поля (кількості, інтенсивності, часу тощо), лексична валентність і сполучуваність тощо.

Стилістичні аспекти вивчають, по-перше, у світлі диференціації національної мови на загальнонародну й незагальнонародну (діалектизми, жарґонізми, професіоналізми, сленґізми), а загальнонародної мови — на літературну мову і просторіччя; по-друге, в аспекті членування літературної мови на функціональні стилі; по-третє, щодо емоційно-експресивних та емоційно-оцінних характеристик слів; по-четверте, щодо художньо-естетичного використання семантичних та формальних особливостей слів (тропи, фігури мови).

Історичну лексикологію присвячено вивченню розвитку як окремих слів, так і певних фрагментів лексичної системи мови — семантичних полів, синонімічних рядів, стилістичних шарів тощо, вплив на динаміку мови власне мовних і позамовних чинників, зв’язок слів з історією суспільства, ключові слова в той чи ін. період, запозичення з ін. мов, семантичні явища і процеси (метафора, метонімія, синонімізація і десинонімізація та ін.), зміни значення слів, їхню деетимологізацію тощо. Крім власне семасіологічного підходу до дослідження лексико-семантичних явищ у їхній історії (з увагою до семант. розвитку лексичних одиниць як таких), застосовують ономасіологічний (з увагою до способів найменування певного об’єкта та їхніх змін). Історична лексикологія межує з етимологією.

Становлення лексикології як окремого роз­ділу мовознавства відбулося пізніше порівняно з граматикою та фонетикою. Українська лексикологія, як і в інших мовах, спочатку розвивалася у межах лексикографії, виходячи з практичних потреб пояснення окремих слів та перекладу (від 11 ст. це було пояснення іншомовних слів, від 17 ст. і особливо від кін. 18 ст. — також специфічної української лексики). Проблема слова була об’єктом філософії (природа слова як назви), риторики та піїтики (стиліст. функція слова, переносне значення, синонімія, стильова диференціація лексики). З розвитком порівняльно-історичного мово­знавства з’явилися студії з етимології українських слів (О. Потебня, Г. Ільїнський та ін.). О. Потебня опрацьовував і такі проблеми теоретичної семантики, як внутрішня форма слова, лексичне значення (з поділом його на «ближче» і «дальше»), полісемія, слово як інструмент магічної та естетичної функцій мови. Наприкінці 19 — у 1-й третині 20 ст. учені почали активно опрацьовувати засади української термінології (І. Верхратський та ін.). Від кін. 20-х рр. 20 ст. з’явилися окремі розділи з лексикологією в курсах української мови Б. Ткаченка (1928), за ред. Л. Булаховського (1931), в «Курсі сучасної української літературної мови» (т. 1, К., 1951; автор П. Горецький) та «Сучасній українській літературній мові» («Лексика і фразеологія», К., 1973), а також у «Нарисах з загального мовознавства» Л. Булаховського (К., 1955).

Провідні напрями української лексикології (за хронологією, пріоритетністю та ступенем опрацьованості):

1. історична лексикологія — історія та етимологія окремих слів (П. Бузук, Б. Кобилянський, О. Мельничук та ін.), тематичні групи лексики (Л. Булаховський, А. Бурячок, В. Винник, М. Кочерган, Т. Голинська-Барановська та ін.), ширші дослідження розвитку української лексики за семантичними полями (В. Німчук), походження етнонімів на території України (О. Стрижак), розвиток української лексики в радянський період (І. Білодід, А. Москаленко, Л. Паламарчук), розвиток української лексики на тлі інших сло­в’янських мов повоєнного періоду (В. Коломієць);
2. історія лексики літературної мови (Л. Булаховський, А. Генсьорський, М. Худаш, Ф. Ткач, П. Тимошенко, А. Москаленко, М. Жовтобрюх, О. Муромцева, В. Горобець та ін.);
3. історія української термінології (Н. Москаленко, Т. Панько та ін.);
4. лексичні за­позичення (І. Шаровольський, Д. Ше­лудько, О. Горбач, Й. Дзендзелівський, Г. Їжакевич, П. Лизанець, С. Семчинський та ін.);
5. діалектна лексикологія (В. Ващенко, Й. Дзендзелівський, М. Никончук, П. Гриценко, І. Сабадош, В. Куриленко, Г. Аркушин та ін.), нар. зоол., ботан., геогр., метеорол., мед. та ін. номенклатура (Л. Булаховський, Н. Дейниченко, А. Шамота, Т. Марусенко, М. Юрковський, О. Могила, Я. Вакалюк та ін.);
6. лексика мови художньої літератури (В. Ващенко, В. Ільїн, І. Білодід, Л. Скрипник, Л. Паламарчук, Л. Полюга, Г. Колесник, Я. Януш, А. Мойсієнко та ін.);
7. проблеми лексичної стилістики (В. Ващенко, І. Чередниченко, І. Грицютенко, А. Коваль, Н. Бойко та ін.);
8. лексика соціальних діалектів, професіоналізми та жарґонізми (О. Горбач, Й. Дзендзелівський, А. Берлізов, В. Винник, Л. Ставицька);
9. лексика фольклору (Світлана Єрмоленко);
10. оновлення лексичного складу української мови від кін. 1980-х рр. (О. Стишов, О. Тараненко, Д. Мазурик та ін.);
11. загальні питання лексичної семантики в синхронному та діахрон. аспектах (Л. Булаховський, який, зокрема, переніс на укр. ґрунт досягнення європ. лінгвістики кін. 19 — поч. 20 ст., В. Русанівський, Ю. Карпенко, О. Тараненко), проблеми системності лексики в її різноманіт. виявах (А. Критенко, М. Кочерган, Л. Лисиченко, Ж. Соколовська, О. Огуй, А. Зеленько), зокрема у формалізованому та психолінгвістичному плані (М. Пещак, М. Муравицька, В. Левицький), дослідження лексики в аспектах когнітивної семантики, функціональної і комунікативної лінгвістики (Ф. Бацевич, Сергій Єрмоленко, Т. Радзієвська, В. Іващенко та ін.);
12. проблеми зіставної лексикології (М. Кочерган, В. Манакін).

Рекомендована література

1. Потебня А. А. Из записок по теории словесности. X., 1905;
   Google Scholar Internet
2. Мовознавство на Україні за п’ятдесят років. К., 1967;
   Google Scholar Internet
3. A. Rey. La lexicologie. Paris, 1970;
   Google Scholar Internet
4. Уфимцева А. А. Лексика // Общее языко­знание: Внутр. структура языка. Москва, 1972;
   Google Scholar Internet
5. Сучасна українська літературна мова. Лексика і фразеологія. К., 1973;
   Google Scholar Internet
6. Гак В. Г. Сопоставительная лексикология. Мос­ква, 1977;
   Google Scholar Internet
7. Лисиченко Л. А. Лексикологія сучасної української мови. Семантична структура слова. X., 1977;
   Google Scholar Internet
8. P. Kühn. Der Grundwortschatz. Bestim­mung und Systematisierung. Tübingen, 1979;
   Google Scholar Internet
9. I. Ně­­mec. Rekonstrukce lexikálního vývoje. Praha, 1980;
   Google Scholar Internet
10. Кочерган М. П. Слово і контекст. Л., 1980;
    Google Scholar Internet
11. Розвиток мовознавства в УРСР (1967–1977). К., 1980;
    Google Scholar Internet
12. Історія української мови. Лексика і фразеологія. К., 1983;
    Google Scholar Internet
13. Русанівський В. М. Структура лексичної і граматичної семантики. К., 1988;
    Google Scholar Internet
14. Тараненко А. А. Язы­ковая семантика в ее динамических аспектах. К., 1989;
    Google Scholar Internet
15. Гриценко П. Ю. Ареальне варіювання лексики. К., 1990;
    Google Scholar Internet
16. Німчук В. В. Давньоруська спадщина в лексиці української мови. К., 1992;
    Google Scholar Internet
17. Грищенко А. П. та ін. Сучасна українська літературна мова. К., 1997.
    Google Scholar Internet

Завантажити статтю