Медицина клінічна

Визначення і загальна характеристика

МЕДИЦИ́НА КЛІНІ́ЧНА — розділ медицини, що розглядає діагностику та лікування хвороб. Синонімічні назви — практична медицина, медична практика. Із розвитком медичної науки і нагромадженням знань триває диференціація М. к. за різними критеріями. Наявність хвороб різних органів і систем, що істотно відрізняються за етіологією, патогенезом, клінічними проявами й потребують використання відмінних методів розпізнавання, сприяла виокремленню таких медичних спеціальностей: кардіологія (наука про хвороби серцево-судинної системи), пульмонологія (дихальної системи), гастроентерологія і гепатологія (органів травлення), ендокринологія (ендокринних органів), гематологія (крові), неврологія (нервової системи), офтальмологія (очей), стоматологія (органів ротової порожнини і щелепно-лицевої ділянки) та ін. 

За віком хворих розрізняють педіатрію та геріатрію, професійною належністю — медицину професійних захворювань (див. Захворювання професійні), медицину спортивну, космічну медицину. Специфіка різних захворювань та їхні групові відмінності зумовили виокремлення інфекційних, психічних, онкологічних, наркотичних та ін. хвороб. За методами лікування суттєво відрізняються терапія та хірургія, що використовують відповідно консервативні та оперативні методи, дієтологія, радіологія, це ж стосується анестезіології, реаніматології, катастроф медицини, акушерства і гінекології, відновної чи репродуктивної медицини. Все більшого наукового і практичного значення набувають такі відносно нові розділи медицини, як клінічна патофізіологія, клінічна імунологія й алергологія, клінічна біохімія і ензимологія, клінічна фармакологія та нанофармакологія, що інтенсивно розвиваються. 

За поданням МОЗ України в Міністерстві юстиції України 2005 зареєстровано оновлену «Номенклатуру лікарських спеціальностей», що передбачає первинну і вторинну спеціалізацію. До первинних спеціальностей (всього 20) зараховують: акушерство і гінекологію, анестезіологію та інтенсивну терапію, внутрішні хвороби, загальну гігієну, загальну практику — медицину сімейну, епідеміологію, інфекційні хвороби, клінічну лабораторну діагностику, клінічну онкологію, невідкладних станів медицину, неврологію, ортопедію і травматологію, патологічну анатомію, педіатрію, психіатрію, пульмонологію та фтизіатрію, радіологію, стоматологію, судово-медичну експертизу, хірургію. Вторинних спеціальностей — 43, серед них — алергологія та імунологія, гастроентерологія, ревматологія, медична генетика, геріатрія. Варто зазначити, що така роздробленість зумовлена швидким науково-медичним прогресом і доцільністю появи вузьких спеціалістів, які спроможні досконало оволодіти новими, часто дуже склад. діагност. і терапевт. технологіями. Однак вона має також негативну сторону, бо стає на заваді широкому клінічному мисленню з урахуванням змін цілісного організму людини і в клінічній практиці нерідко призводить до діагностичних і лікувальних помилок. Виправити ситуацію частково може ширше використання сучасних принципів доказової медицини та клінічних протоколів, що ґрунтуються на досягненнях теоретичної та практичної медицини.

Завантажити статтю