Економічної думки історія

Визначення і загальна характеристика

ЕКОНОМІ́ЧНОЇ ДУ́МКИ ІСТО́РІЯ Екон. думка завжди була тісно повʼязана з госп. практикою — вона виникла й роз­вивалася пере­важно на ґрунті госп. осілості та хлібороб. занять. Найдавніші екон. уявле­н­ня мешканців укр. земель ви­вчають на основі археол. памʼяток, вірувань, пере­казів, усної нар. творчості тощо. Їхні екон. по­гляди вперше зафіксов. у давньогрец. пові­домле­н­нях про листи Анахарсіса (мислителя зі Скіфії). На них посилалися Геродот, Платон, Аристотель, Луцій Анней Сенека, у новіт. час екон. по­гляди Анахарсіса високо оцінив І. Франко. Особливості екон. думки насел. Київ. Русі зафіксов. у «Руській правді», творах Даниїла Заточника, митрополита Іларіона, князя Володимира Мономаха. Вони засвідчують досить високий і водночас самобутній характер роз­витку давньорус. екон. думки, яка після монголо-татар. навали набула характерних заг.-європ. рис. Високими зразками її по­ступу є твори С. Оріховського та Ф. Прокоповича. З поч. періоду формува­н­ня нац. ринків і держав роз­виток екон. думки ви­окремився у спеціалізов. напрям людського зна­н­ня, яке мало особливе значе­н­ня для держ. керівництва госп. процесами. Не­зважаючи на те, що Україна у 18 ст. не була самост. державою, екон. процеси роз­вивалися тут у зх.-європ. заг.-цивілізац. руслі, зокрема українець С. Десницький був студентом і став однодумцем шотланд. економіста А. Сміта. Екон. науці, як самост. галузі, пере­дували госп.-статист. дослідж. окремих укр. земель. Серед них — «Топо­графическое описание Малой Рос­сии» (1770–80), де разом з геогр. аспектами описана економіка Лів­обереж­жя (подіб. характер мали й описи Пд. України). Екон. зна­н­ня популяризували природо­знавці Києво-Могилян. академії, чл. Філотех. товариства у Харкові, основоположники наук. агрономії брати П. і А. Прокоповичі та ін. Екон. фізіократ. думку пред­ставляли Я. Козельський і В. Каразін, остан­ній об­стоював екон. свободу кріпаків, критично ставився до аграр. феодалізму, під­креслював корисність вільного товарооб­міну, став першим укр. теоретиком вартості грошей. Знач. внесок у роз­виток рос. екон. науки зробив уродженець Закарпа­т­тя М. Балудянський (1789 закін. Віден. університет, читав курси економіки й права у навч. закладах Австрії), за­прошений 1804 до С.-Петербур. пед. Ін­ституту на посаду професор кафедри політ­економії (1819–21 — декан юрид. факультету і перший ректор С.-Петербур. університету, автор його статуту). У 19 ст. зʼявилася низка статист.-екон. описів окремих укр. губерній та повітів. Це були приватно проведені дослідж. укр. науковців, напр., М. Арандаренка («Записки о Полтавской губернии», П., 1848, т. 1; 1849, т. 2; 1852, т. 3), А. Скальковського («Опыт статистического описания Новорос­сийского края», О., 1850–53, т. 1–2), або збірні праці офіц. установ, зокрема рос. ген­штабу, Комісії для обслідува­н­ня Київ. учбової округи (вчений секр. і ред. — Д. Журавський), що зібрала цін­ний матеріал про госп-во центр. і сх. укр. земель. Знач. внесок у ви­вче­н­ня господарства України зробили Пд.-Зх. від­діл. Рос. геогр. товариства, Пд.-Зх. від­діл. Рос. екс­порт. палати (збірна праця «Весь Юго-Западный край», К., 1913), окремі земства (особливо статист. бюро полтав. земства) та ін. Першу каф. політ­економії від­крито у Харків. університеті на поч. 19 ст. (очолив Л. Якоб), згодом там працювали К. Па­влович, Т. Степанов (пред­ставник англ. класич. екон. школи й автор першого в Росії під­ручника з політ­економії) та ін. У 1850-х рр. провід. економістом Рос. імперії став киянин І. Вернадський (батько В. Вернадського). Він брав активну участь у дис­кусіях з приводу селян. реформи 1861, ви­ступав за скасува­н­ня кріпацтва, об­стоював ідеї ринк. економіки (доктор. дис. присвяч. аналізу становле­н­ня і роз­витку італ. екон. літ-ри). Характерна риса діяльності усіх укр. економістів — зацікавле­н­ня історією екон. думки. Так, Г. Цехановецький ви­вчав екон. теорії А. Сміта і його послідовників, М. Зібер — теорію Д. Рікардо та її роз­виток і по­глибле­н­ня К. Марксом. М. Зібер першим у світі опублікував виклад змісту «Капіталу» К. Маркса, який позитивно оцінив автор. С. Подолинський, пере­буваючи у Франції, написав дослідж. «Труд человека и его отношение к рас­пределению энергии», яке видав 1880 у С.-Петербурзі, а згодом пере­видав італ., нім. і франц. мовами. Ректор Університету св. Володимира у Києві М. Бунге, ві­домий своїм критич. ставле­н­ням до соціаліст. екон. доктрин, 1870 на­друкував працю «Основания политической экономии», що засвідчила від­хід київ. школи політ­економії від труд. теорії вартості, яка до того мала числен. послідовників. Його учень Д. Піхно в кн. «Основания политической экономии» (К., 1890) роз­глянув екон. категорії крізь призму взаємодії попиту і пропозиції та дію ринк. механізмів загалом, роз­робив засади за­стосува­н­ня екон.-матем. моделюва­н­ня при ви­вчен­ні госп. процесів. О. Білімович у доктор. дис. «К во­просу о расценке хозяйствен­ных благ» (К., 1914) широко викори­став методи кількіс. аналізу. Приналежність до київ. школи політ­економії А. Антонович засвідчив працями «Теория цен­ности: Критико-экон. ис­следование» (1877) та «Курс политической экономии» (1886; обидві — Київ), поділяв її ідеї і випускник Новорос. університету в Одесі Р. Оренський. У доктор. дис. «Зведені ознаки» він об­ґрунтував теорію цін­ності, екон. та етичні аспекти цієї категорії. Знач. на­дба­н­ням укр. екон. думки серед. і 2-ї пол. 19 ст. став роз­виток статист. науки. Роботи Д. Журавського «Об источниках и употреблении статистических сведений» (К., 1846), В. Навроцького «Що у нас коштує пропінація» та «Пʼянство і пропінація в Галичині», дослідж. черніг. земських статистиків, зокрема О. Русова, який під­готував низку учнів і послідовників, нині є класикою укр. статист. думки. У 20 ст. цей напрям роз­вивали Ф. Щербина, М. Птуха та ін. Поміт. внесок у роз­виток екон. думки зробив І. Франко. Він під­готував працю «Статистика яко метода і яко наука», склав три екон. про­грами, роз­критикував екон. соціаліст. доктрини (серед них і марксизм), написав кілька частин для посібника з політ­економії, який, однак, не завершив. Економістом-новатором був М. Яснопольський, який у 1890-х рр. заклав основи світ. наук. школи простор. фінанс. економетрії, про­аналізувавши прибутки і видатки Рос. імперії. Ви­знач. вплив на роз­виток Е. д. і. мали також праці М. Туган-Барановського, який здійснив синтез труд. теорії і теорії гранич. корисності, що мало вагомі наслідки для роз­витку світ. екон. науки. М. Туган-Барановський у магістер. дис. «Промышлен­ные кризисы в современ­ной Англии, их причины и влияние на хозяйствен­ную жизнь» (С.-Петербург, 1894) роз­крив причини циклічності роз­витку промисловості та об­ґрунтував думку про те, що капіталіст. економіка має можливості для подальшого роз­витку. Це суперечило доктрині К. Маркса, згідно з якою крах капіталізму мав на­стати най­ближчим часом через принцип. неможливість реалізувати вироблену вартість з причини зубожі­н­ня робітництва. На думку М. Туган-Барановського, людство спроможне перед­бачати екон. кризи та помʼякшувати їхні соц. наслідки. Його ідею через кілька десятиліть роз­винув амер. економіст Дж.-М. Кейнс і зробив її вихід. тезою теорії держ. упр. економікою. Праця М. Туган-Барановського «Социальная теория рас­пределения» (С.-Петербург, 1913), позитивно оцінена багатьма вченими, викликала обуре­н­ня з боку марксистів, оскільки заперечувала концепцію екс­плуатації К. Маркса і Ф. Енгельса. Теорія роз­поділу базувалася не на категорії «екс­плуатація», а на категорії «баланс соц. сил». 1916 у Москві М. Туган-Барановський опублікував кн. «Социальные основы кооперации» (згодом пере­ви­дана багатьма мовами), що значно вплинула на роз­виток кооп. руху в світі. У дослідж. «Бумажные деньги и металл» (Петро­град, 1917) вчений об­ґрунтував конʼюнктурну теорію грошей та довів можливість і необхідність демонетизації грош. системи. Ця теорія на­прикінці 20 ст. уві­йшла у практику між­нар. фінанс. від­носин. 1910 у Львові П. Чомпа нім. мовою видав «Нариси економетрії і на національній економії вибудованої природної теорії бухгалтерії», якими заклав під­ґрунтя економетрії; 1911 у Києві Є. Слуцький написав працю «Теорія граничності», що стала основою для його книги «До теорії збалансованого бюджету споживача», вперше опубл. 1915 в Італії, а згодом в ін. країнах Європи та США. Результати дослідж. Є. Слуцького викори­стали ві­домі економісти, зокрема лауреат Нобелів. премії Дж.-Р. Хікс. Є. Слуцького вважають одним із засн. праксеології (науки про принципи і методи ефектив. діяльності людей) і нових методів ви­вче­н­ня циклічності екон. процесів. В. Барвінський, І. Франко, Б. Навроцький, К. Паньківський, І. Петрушевич, Т. Войнаровський, В. Будзиновський й ін. від 1909 вміщували стат­ті екон. тематики у вид. Сусп.-статист. комісії НТШ — «Студії з поля су­спільних наук і статистики» (до 1914 ви­йшло 5 т.). У 2-й пол. 19 — на поч. 20 ст. про­блемам екон. історії присвяч. окремі праці В. Антоновича, О. Лазаревського, І. Лучицького, М. Владимирського-Бу­данова, П. Єфименка, М.Грушевський і О. Грушевський, Д. Багалія, М. Василенка, М. Довнар-Запольського, М. Плохинського, В. Модзалевського, І. Джиджори, І. Крипʼякевича та ін.; низка укр. економістів намагалася науково і публіцистично зʼясувати стан госп. залежності та екон. екс­плуатації укр. земель, серед них — М. Стасюк, М. Порш, Д. Сіромаха, П. Соколов, А. Ільченко.

Роз­пад Рос. і Австро-Угор. імперій від­крив нові можливості для роз­витку укр. екон. науки (першочерг. зав­да­н­ня — екон. характеристика України як самост. госп. комплексу). Зʼявилися роз­відки про нар. госп-во України (зокрема й іноз. мовами) С. Рудницького, В. Тимошенка (про екон. взаємини України і Росії), І. Фещенка-Чопівського, X. Лебідь-Юрчика, В. Мазуренка. Наук.-екон. дослідж. зосереджено в УАН, де у Соц.-екон. від­ділі створ. каф. статистики, економіки торгівлі та промисловості, науки про фінанси, політ­економії, історії нар. господарства. У 1920-х рр. академіками УАН були економісти М. Туган-Барановський (перший голова Соц.-екон. від­ділу), В. Косинський (с. госп-во), Р. Орженцький (теор. економіка), М. Птуха (статистика), К. Воблий (пром-сть, торгівля), В. Левитський (екон. історія), О. Шліхтер (с. госп-во), Л. Яснопольський (пром-сть). У «Збірниках Соціально-економічного від­ділу» виходили «Праці семінару для ви­вче­н­ня народного господарства України» (6 т.), «Праці Комісії для ви­вче­н­ня народного господарства» (3 т.), «Праці Комісії для ви­вче­н­ня фінансових справ» (5 т.) та ін. У Комісіях для ви­вче­н­ня нар. господарства та для ви­вче­н­ня фінанс. справ спів­працювали А. Ярошевич, П. Кованько, А. Синявський, П. Фомін, П. Височанський, О. Плевако, С. Під­гаєць, Є. Сташевський. Екон. праці вміщували збірник Кабінету для ви­вче­н­ня Поді­л­ля, «Вісник Одеської комісії крає­знавства» (5 вип.), «Записки Одеського наукового при ВУАН товариства» (5 т.), наук. записки Ін­ститутів нар. господарства у Києві («Техніка, економіка і право») й Одесі («Господарство та право»). Значну дослідниц. працю здійснювали у 1920-х рр. С.-г. наук. комітет, Київ. н.-д. каф. с.-г. економіки (кер. — С. Веселовський), Статист. упр. тощо. Ви­вчен­ню екон. ресурсів УРСР присвяч. праці В. Крамарева («Гірнича промисловість Прав­обереж­жя України», 1926), Я. Діменштайна («Уголь, руда и железо в их взаимной связи», 1927), А. Альтермана («Хлебные ресурсы Украины»), М. Тенети («Головні продовольчі хліба України», 1930). Ро­зумі­н­ня України як самодо­стат. екон. одиниці об­ґрунтов. у працях про зовн. торгівлю М. Шрага, Г. Кривченка, А. Копорського, О. Попова. У звʼязку з першою пʼятирічкою ви­йшли колективні роботи «Естествен­ные производительные силы УССР» (1928), «Шляхи народно-господарського роз­витку УСРР» (1928), «Степова Україна» (1930). Про­блеми екон. історії від­ображені у публікаціях М.Слабченко і Т. Слабченко, О. Оглоблина, Н. Полонської-Василенко, П. Клименка, М. Тищенка, П. Федоренка, П. Клепатського, О. Барановича, В. Дубровського, А. Єршова, Д. Соловʼя, А. Козаченка, О. Варнеке, І. Бровера та ін. Торкалися вони й пита­н­ня про рос.-укр. екон. взаємини. 1928 В. Доброгаєв у ж. «Хозяйство Украины» доводив, що Україна по лінії держ. бюджету від­дає за свої межі більше засобів, ніж отримує; М. Волобуєв у стат­ті, опубл. у ж. «Більшовик України», від­крито по­ставив пита­н­ня про колоніал. екс­плуатацію України, що викликало гостру реакцію більшов. кер-ва, яке звинуватило науковців у екон. націоналізмі — «волобуєвщині». В 1930-х рр., у звʼязку із масовими ре­пресіями науковців, роз­виток екон. науки призупинився, а роботу сут­тєво скорочених екон.-дослід. установ і небагатьох укр. економістів зведено до викона­н­ня тех.-вироб. зав­дань. Водночас екон. наука продовжувала роз­виватися на зх.-укр. землях та в еміграції. У Львові укр. економісти працювали в НТШ (Комісія економіки, соціології і статистики) та кооп.-госп. установах, зокрема у Галичині — К. Левицький, К. Коберський, Ю. Павликовський, С. Кузик, К. Кульчицький, Є. Храпливий, А. Жук, В. Несторович, на Буковині — Л. Когут, на Закарпат­ті — М. Творидло та ін. Екон. історію ви­вчали І. Витанович, Р. Зубик, І. Карпинець. Укр. екон. бюро у Варшаві видало низку екон. праць, пере­важно зі статистики (ред. — В. Кубі­йович). У Чехо-Словач­чині укр. екон. наука роз­вивалася в Укр. госп. академії у Подєбрадах і УВУ в Празі. Тут працювали О. Одарченко, В. Тимошенко (згодом у США), О. Мицюк (госп. історія Закарпа­т­тя), Ф. Щербина, Л. Шрамченко, С. Ґольдельман (екон. політика), М. Добриловський (див. Добриловські), Л. Бич, І. Кабачків (фінанси), С. Бородаєвський, Б. Мартос, В. Коваль (кооперація) та ін. При Укр. наук. Ін­ституті у Варшаві діяв екон. від­діл під керівництвом В. Садовського. Серед його спів­роб. — Б. Іваницький, В. Іванис, І. Івасюк, К. Мацієвич, І. Шовгенів, Є. Ґловінський. В галузі екон. історії на еміграції працював Д. Олянчин. Після 2-ї світової війни різні напрями та пита­н­ня екон. науки досліджували Р. Димінський, Є. Храпливий, М. Васильєв, М. Величківський, І. Витанович, К. Кононенко, Т. Сосновий, Ю. Студинський. У ВНЗах і наук. установах США працювали Л. Добрянський, М. Дудра, М. Чировський, С. Процюк, В. Голубничий, Б. Винар та ін.; серед праць вирізняється ви­дана 1984 у м. Кембридж (Велика Британія) колективна моно­графія за ред. І.-С. Коропецького «Selected Contributions of Ukrainian Scholars to Economics» («Ви­брані здобутки українських вчених в економічній теорії»).

В УРСР роз­виток екон. науки повністю під­порядк. поточ. про­блемам нар. господарства. Ін­ститут економіки АН УРСР, засн. 1936 у Києві, пере­важно роз­робляв ра­йон­ні та галуз. екон. про­блеми УРСР. Пита­н­ня економіки колгосп. господарства, промисловості, тварин­ництва ви­вчали Л. Яснопольський, М. Птуха, П. Першин, О. Нестеренко, Д. Вірник, І. Романенко, П. Лященко. Ви­йшли колективні праці «Нариси роз­витку народного господарства Української РСР» (1949; російською мовою — 1954), «Нариси з історії економічної думки на Україні» (1956; обидві — Київ), історико-екон. нарис «Радянська Україна» (1957). У роз­витку рад. екон. теорії виділяють декілька періодів: 1920–30-і рр. — спроби моделюва­н­ня нового су­спільства, ви­значе­н­ня засадн. принципів його побудови, форм і методів його дослідж.; 1930–40-і рр. — ідеологізація екон. по­глядів; 1950–60-і рр. — формува­н­ня політ­економії як науки, що обслуговує ідеологію; 1970–80-і рр. — занепад. Характерною рисою екон. думки у 1920-х рр. був плюралізм і велика кількість теор. дис­кусій, проте на поч. 1930-х рр. наук.-аналіт. під­хід замінено класово-парт. й ідеологічним. Зав­да­н­ням екон. науки стало всебічне об­ґрунтува­н­ня пере­ваг соціалізму над капіталізмом, проголоше­н­ня субʼєктивно створюваних більшов. партією та урядом госп. форм дійсно соціаліст. і єдино правильними. Учених-економістів по­збавлено можливості зна­йомитися з досягне­н­нями світ. екон. думки, тому у своїх роботах вони використовували недостовірні статист. джерела. Намага­н­ня роз­вʼязати про­блему методу політ­економії ізольовано від світ. дослідж. у цій галузі завершилося простим ототожне­н­ням методології з формал.-логіч. процедурами. Тому коли посилився процес гальмува­н­ня соц.-екон. роз­витку і ви­зрівали умови кризи рад. економіки, політ­економи, замість того, щоб опрацьовувати можливі шляхи уникне­н­ня кризових явищ, обговорювали пита­н­ня про­гресивності соціалізму та пере­ваг соціаліст. способу життя над капіталіст. способом. Однак час від часу в рад. екон. науці від­бувалися період. по­жвавле­н­ня, повʼязані з пере­орієнтацією госп. діяльності, певним послабле­н­ням політ. цензури. Так, у 1960-х рр. роз­горнуто кампанію із впровадже­н­ня госп­розрахунку, що вимагало об­ґрунтува­н­ня ролі товарно-грош. від­носин у стимулюван­ні виробництва в умовах планової економіки. Однак спроби економістів (зокрема В. Корнієнка та Ю. Пахомова) включити робочу силу в сферу товарно-грош. від­носин зу­стріли різку критику. У цей час ви­йшли праці «Ценообразование и рентабельность производства сельскохозяйствен­ных продуктов» (Москва, 1964) І. Лукінова, «Економічні від­носини між державним і колгоспним секторами в період будівництва комунізму» (К., 1966) І. Ястремського, «Про­блемы расширен­ного вос­производства в совхозах» (Москва, 1970) Ю. Пахомова та ін. Період не­знач. під­несе­н­ня 1960-х рр. замінив період за­стою 1970–80-х рр., економісти знову звернулися до аналізу традиц. про­блем політ­економії, але тепер уже в контекс­ті «роз­виненого» соціалізму. У моно­графіях В. Черняка, А. Чухна, В. Логвиненка, О. Гоша наголошено на необхідності дослідж. про­блем соціаліст. власності з по­гляду екон. доцільності й ефективності, на­прикінці 1980-х рр. роз­почато формува­н­ня засад сучас. концепції сусп. роз­витку. Після проголоше­н­ня незалежності України 1991 укр. екон. думка повернулася у русло світ. екон. думки й спрямовує свої зуси­л­ля на формува­н­ня теор. під­ґрунтя ефектив. екон. політики держави.

Літ.: Садовський В. Роз­виток економічної думки на Україні // Життя і Зна­н­ня. Вип. 4. Л., 1928; История рус­ской экономической мысли. Т. 1. Москва, 1955; Полонська-Василенко Н. Українська Академія Наук. Мюнхен, 1955; Винар Б. І. Матеріали до історії економічних дослідів на еміграції: 1919–1964. Мюнхен, 1965; Грицай С. М. Развитие экономической мысли по аграрному во­просу на Украине в пере­ходный период от капитализма к социализму. Х., 1970; Корнійчук Л. Я. Су­спільно-економічна думка на Україні в 70-ті рр. ХІХ ст. К., 1971; Васильєва Р. Х. Історія економічної думки України: Навч. посіб. К., 1993 (спів­автор); Біла С. О. Дослідже­н­ня з історії економічної думки в Україні (кінець ХІХ — ХХ ст.). К., 1996; Злупко С. М. Українська економічна думка. По­статі і теорії. Л., 2004; Його ж. Історія економічної теорії. К., 2005.

С. М. Злупко

Завантажити статтю