Літературна Україна

Визначення і загальна характеристика

«ЛІТЕРАТУ́РНА УКРАЇ́НА» — перша літературна газета в СРСР. Була органом ВУСПП, нині — орган НСПУ і труд. колективу. Засн. 1927 у Києві під на­звою «Літературна газета». Перший відп. ред. — Б. Коваленко (заарешт. і роз­стріл. 1937, а тому певний час його імʼя замовчувалося; після реабілітації поновлений у СПУ і повернутий в літературу), до складу редколегії входили також І. Ле, М. Терещенко. Друкували двічі на місяць, наклад 2 тис. прим.; від 1929 — 4 тис. прим. Ред.: В. Коряк, Л. Смілянський, М. Терещенко, С. Щупак. У липні 1930 ред. «Літературної газети» пере­їхала до Харкова, вид. стало органом Федерації обʼ­єд­нань рад. рев. письмен­ників України, видавали щодекадно. Газету редагували Андрій Річицький (відп. ред.), М. Хвильовий, І. Микитенко, С. Пилипенко та П. Усенко. 16 листопада 1930 у Харкові ви­­йшов спецвипуск, присвяч. 2-й світ. конф. рев. літ-ри (відп. ред. В. Фурер, наклад 20 000 прим.). Від березня 1932 — відп. ред. Я. Городськой (у складі редколегії — Мирослав Ірчан, А. Клоч­чя, І. Микитенко, С. Пилипенко, П. Усенко, М. Хвильовий, С. Щупак). Від червня 1932 редагували Остап Вишня, Я. Городськой, Д. Грудина, Мирослав Ірчан, І. Кулик (відп. ред.), Л. Первомайсь­кий, С. Щупак. На­прикінці 1934 (від № 40) ред. повернулася до Києва, газета стала органом правлі­н­ня Спілки рад. письмен­ників України. 1935 до її складу уві­йшли О. Копиленко, М. Семенко, І. Щербина. Від травня цього ж року видавали накладом 15 335 прим.; від червня — склад редколегії не публікували, під­писували відп. ред. М. Тардов, заст. ред. А. Патяк. У березні 1940 опубл. склад редколегії: Є. Адельгейм, О. Корнійчук, Ю. Мартич (відп. ред.), В. Охременко, М. Ушаков, І. Фефер, Ю. Яновський. 4 липня 1941 ви­йшов остан. номер «Літературної газети» в Києві (№ 27). Від листопада 1941 у м. Уфа (Башкорто­стан) почала виходити г. «Література і мистецтво» — орган Спілки рад. письмен­ників України та Упр. в справах мистецтв при РНК УРСР (в Укрвидаві при ЦК КП(б)У; двічі на місяць; наклад не за­значався; всього 4 номери). Від березня 1942 відп. ред. — І. Кочерга. У 2-му пів­річ­чі 1943 ред. пере­їхала до Харкова, у її складі: М. Дерегус, І. Кочерга, М. Крушельницький, Л. Новиченко (відп. ред.), П. Панч; видавали як тижневик накладом 10 000 прим. 5 квітня 1945 у Києві від­новлено вид. «Літературної газети» (№ 1/104) як органу правлі­н­ня Спілки рад. письмен­ників Украї­ни; до складу редколегії уві­йшли Л. Новиченко (відп. ред.), І. Золотоверхий, М. Рильський, М. Ушаков, А. Шиян (виходила щотижня накладом 6000 прим.). «Літературну газету» редагу­вали Л. Новиченко (1943–46), Л. Серпілін (1946–47), П. Усенко (1947–48), М. Шамота (1948–50), А. Хижняк (1950–61). Яскравою сторінкою історії газети стали роки «хрущов. від­лиги». За лояльності Олеся Гончара 1961 ред. очолив П. Загребельний. З ним повʼязані значні зміни у редакцій. політиці, а також ініціатива й реалізація пере­йменува­н­ня часопису в «Л. У.» (назву затв. по­становою ЦК КПРС у Москві; перше число ви­друк. 16 лютого 1962), аби уникнути тотожності з російськомов. «Литературной газетой». За час редагува­н­ня газети П. Загребельним (1961–63; його заст. був Ю. Бедзик) на її шпальтах друкували дебютні твори укр. «шістдесятників», від­бувалася полеміка щодо пере­мін, боротьби проти шаблонів і трафаретів, по­жвавилася літ. критика, роз­ширилася жанр. палітра публікацій, зʼявилися нові рубрики, дис­кусії, дотепні рец. Ю. Щербака, стат­ті-фейлетони І. Дзюби («Як у нас пишуть»), впроваджено таку новацію, як цілий газет. номер (напр., від 21 березня 1961) з одних (але різножанр.) рец., зверта­н­ня до «суміжних муз» (рубрика «Десята муза»). Завдяки П. Загребельному й часопису в літературу стрімко вві­йшли укр. «шістдесятники». Так, 7 квітня 1961 4-а сторінка присвяч. поезіям М. Він­грановського — «З книги першої, ще не ви­даної»; 5 травня ще один дебют — «Вірші лікаря Коротича»; 18 липня на­друкована феєрична трагедія І. Драча «Ніж у сонці»; 30 червня — роз­ворот дебютантів-прозаїків Є. Гуцала («Припутень») та Ю. Щербака («Три оповіда­н­ня»); 23 січня 1962 — роз­ворот прози: «Голубий попіл» В. Дрозда, «Олень Август» Є. Гуцала, «Мій батько надумав садити сад» В. Шевчука; 26 січня — добірка віршів Л. Костенко, поряд ґрунт. ста­т­тя Л. Новиченка «Пора змужні­н­ня», у лютому — ціла газетна сторінка «З перших новел» В. Шевчука. Друкували вірші В. Симоненка, І. Жиленко, Б. Олійника та ін. Звичними стали напутні заголовки тодіш. публікацій — «Свіжі лави», «Нове життя нового прагне слова», «А таланти ростуть», «Широких доріг у житті». У на­ступні роки газету редагували Д. Цмокаленко (1963–66), І. Зуб (1966–73), А. Хорунжий (1973–75), В. Вино­градський (1975–80), П. Пере­бийніс (1980–81, 2003–08), Б. Рогоза (1981–96), В. Плющ (1996–2003), М. Сидоржевський (2008–09), В. Грабовський (2009–10), С. Козак (2010–15), від 2015 — в. о. гол. ред. С. Бондаренко. На історії газети знач. мірою по­значилися політико-ідеол. умови: фактично вона від­ображала соц.-політ. події в країні, які впливали на літературу та висвітлювала життя літ. громадськості, літ. критику. У різні періоди до проголоше­н­ня в Україні незалежності газета за­знавала більшого чи меншого тиску, контролю й заборон цензури (Головліту), на ній по­значилися негативні тенденції тих років. У різні роки тут працювали ві­домі письмен­ники й літ. критики, літературо­знавці, журналісти А. Мороз (1952–55, 1961), К. Волинський (1954–60), В. Дончик (1957–62), Ю. Бурляй (1961–63), В. Коваль (1967–75), І. Білик (1965–74), О. Лупій (1963–72), М. Слабошпицький (1975–83), О. Логвиненко (1983–2010), Л. Тарнашинська (1989–2000), а також С. Литвин, В. Чемерис, О. Дмитренко, О. Шарварок, Ю. Пригорницький, Ю. Чикирисов, А. Скрипник, В. Кирилюк, Т. Стешенкова, В. Пащенко та ін. «Л. У.» у часи «пере­будови» першою з-поміж ін. ЗМІ роз­почала громадян. роз­мову про найболючіші про­блеми минулого, сьогоде­н­ня й майбутнього. У газеті оприлюднювали ініціативи і почина­н­ня літераторів. Виконуючи свою осн. місію — публікацію поет. і проз. творів письмен­ників, зразків літ. критики, літ. дис­кусій, інформації про життя спілчан. організації та її обл. від­ділень, матеріалів на культурол. тематику, газета виплекала справді нац. публіцистику. Так, за місяць до Чорнобил. ката­строфи 1986 на­друкувала го­строкрит., за­стережливу ста­т­тю спів­робітниці багатотиражки ЧАЕС молодої поетеси Л. Ковалевської про неполадки на станції, а після чорнобил. трагедії по­стійно друкувала «живі» репортажі, нариси, стат­ті, інтервʼю на цю тематику, які перед­руковувала зх. преса. Від­тоді екол. про­блематика стала однією з провід. у редакц. політиці. Докум.-худож. літопис Чорнобиля поповнили першо­друки віршів, поем, уривків із проз. творів, зокрема поеми І. Дра­ча «Чорнобильська мадон­на», Б. Олійника «Сім», Л. Горлача «Зона», великого резонансу набули ста­т­тя О. Гончара «То звідки ж взялася Звізда Полин?», публікації С. Колесника, О. Дмитренка та ін. Часто ви­ступав на шпальтах газети публіцист, ініціатор створе­н­ня при СПУ Комітету порятунку Дні­пра С. Плачинда (резонансна ст. «Хто стане рятівником і господарем Ревучого?»). Ю. Хорунжий першим ви­ступив у «Л. У.» проти спорудже­н­ня ка­налу Дні­про–Дунай; за під­тримки його ін. літераторами будівництво ка­налу й Очаків. греблі від­мінено. У ті ж роки нового наповне­н­ня набула рубрика «Навколо слова». Ста­т­тя С. Плачинди «А мова — як море…» започаткувала серію публікацій про на­да­н­ня укр. мові статусу державної — у цій резонанс. роз­мові брали участь літератори (І. Дзюба, А. Погрібний, П. Мовчан, П. Кононенко) та широка громадськість. Однак чільними все ж залишалися пита­н­ня духов. від­родже­н­ня, зокрема про­блеми повноти й спадкоємності укр. літ-ри та нац. культури. Газета публікувала «Сторінки призабутої спадщини» (рубрику вів М. Жулинський). Зі сторінок «Л. У.» у ті роки за­звучали імена В. Вин­ниченка, П. Филиповича, Олександра Олеся, М. Драй-Хмари, Г. Михайличенка, М. Хвильового, В. Поліщука, Є. Плужника, Г. Косинки, Б.-І. Антонича, В. Стуса. Читачі уперше по­зна­йомилися із по­статями письмен­ниц. діаспори — Е. Андієвської, І. Кошелівця, А.-Г. Горбач, Б. Рубчака, Б. Бойчука, І. Качуровського, Л. Рудницького, М. Тарнавської, Віри Вовк, а також науковців А. Жуковського, Я. Ро­зумного, М. Лабуньки, художника Б. Крюкова та багатьох ін. (зокрема завдяки числен. ін­тервʼю Л. Тарнашинської, публікаціям М. Жулинського, Л. Череватенка, О. Шокала та ін.). Уперше по­дано достовірні публікації про видат. істориків України, учасників визв. змагань українського народу за свою незалежність. Газета під­няла у своїх публікаціях пласт істор. минулого нашого народу, друкуючи неві­домі матеріали Д. Дорошенка, Д. Бантиша-Каменського, а також стат­ті, присвяч. неві­домим сторінкам з життя та діяльності М. Грушевського, П. Конашевича-Сагайдачного, І. Сірка, М. Костомарова, С. Петлюри, Д. Донцова, С. Бандери та ін. Великий резонанс мали публікації про голодомор 1933, ре­пресії щодо ви­знач. діячів науки і культури, письмен­ників у 1920–30-і та 1950–70-і рр., а також оприлюдне­н­ня творів незакон­но ре­пресованих, забутих чи замовчуваних літераторів. Нові сторін­ки історії читачам «Л. У.» від­кривали ві­домі історики О. Апа­нович, М. Брайчевський, Ю. Шаповал, С. Білокінь та ін. «Л. У.» першою на­друкувала проект Про­грами НРУ, саму Про­граму і Статут, майже всі документи й матеріали установ. зʼ­їзду Руху, над текс­тами яких працювали письмен­ники і по­стійні автори газети Д. Павличко, Ю. Мушкетик, І. Драч, Б. Олійник, В. Дончик, В. Брюховецький. Друкуючи про­грамні документи нових партій та рухів — НРУ, Товариства української мови ім. Т. Шевченка (від 1991 — Всеукр. товариство «Просвіта» ім. Т. Шевченка), Укр. екол. асоціації «Зелений світ» та ін., газета закладала в укр. су­спільстві основи політ. культури та демократії, стала трибуною для нового поколі­н­ня укр. політиків та національно сві­домої інтелігенції. Маючи у ті роки великий наклад — понад 250 тис. прим., сколихнула сві­домість найширших нар. мас України, а також стала джерелом правдивої інформації про події в Україні для діаспори. Завдяки «Л. У.» ви­значал. су­спільно-політ. сила у виборен­ні державності — НРУ — одержала всенар. трибуну і поширила свої концептуал. ідеї в Україні та за її ме­жами. З-поміж її актив. авторів були І. Драч, П. Осадчук, Р. Лубківський, А. Пере­падя. «Л. У.» й надалі залишається форпостом захисту української мови, культури, літ-ри, нац. самобутності українського народу, послідов. провід­ником державотвор. політики. Виходить накладом 5–12 тис. прим. (2014 — наклад 6600 прим.). Рубрики: «Точка зору», «Наголос», «Подія», «Влада. Політика. Економіка», «Су­спільство», «Політик у письмен­ницькому колі», «Під гострим кутом», «Імена і дати», «Без кордонів», «По­гляд», «Спадщина», «Незабутні», «Діалоги “ЛУ”», «Від­знаки», «Тиждень», «Звитяжці духу», «Прифронтові строфи», «Свідчить історія», «Презентації», «Літ­процес», «Творчий профіль», «Поезія», «Проза», «Література. Критика. Час», «Із поетичного зошита», «Молода хвиля», «З майбутньої книжки», «Щойно з друку», «Мистецький про­стір», «Іронічним пером», «Книжкова ятка», «Над прочитаним», «Світочі», «Світ-огляд», «У колі муз», «Наш календар», «Дитинець», «Ваш вихід, читачі!» та ін. Ред. «Л. У.» та СПУ 1982 засн. премію ім. В. Сосюри, якою від­значають за кращу поет. публікацію на сторінках часопису та за дослідже­н­ня твор. спадку В. Сосюри — її лауреатами стали десятки талановитих поетів України. У серії «Бібліотека га­зети“Літературна Україна”» ви­дано 11 книг, зокрема, «24 серпня 1991 року: спогад» Д. Павличка, «Ми — оста­н­ня українська залога: Доповідь на зʼ­їзді НСПУ» В. Яворівського (обидві — 2011), «Замах на Бога» В. Базилевського, «Май­дан Ґідності (Памʼяті “Небесної Сотні”)», «Героям слава!», «Його голос чути досі (Роз­мови з А. Дімаровим)» (усі — 2014), «Пере­біг літ і подій» П. Ротача, «Таємниця школи № 63: Правда і брехня гібридної війни. Нотатки на полях боїв» Ю. Пригорницького (обидві — 2015).

Літ.: Сторінки нашої історії: З біо­графії «Літературки» // ЛУ. 1997, 20 берез.; Чикирисов Ю. Пере­гортаючи пожовклі сторінки // Там само; Тарнашинська Л. Два роки, що потрясли… або Коли редактор кличе на допомогу Конфуція: Роз­мова з П. Загребельним // Там само.

Л. Б. Тарнашинська

Завантажити статтю