Критика музична

КРИ́ТИКА МУЗИ́ЧНА У широкому ро­зумін­ні — роз­гляд явищ музичного мистецтва, музичної естетики та історії музики з метою судже­н­ня про них; у вужчому — та сама діяльність, що виконується про­фесійно й виносить ці ві­домості на роз­суд громадськості через засоби масової інформації та комунікації. К. м. по­стала на стику муз. естетики й музикозн. науки. Часто К. м. роз­глядають як складову історії музики й соціології, а не як окрему наук. дисципліну. У 20 ст. її під­носили до найвищого наук. рівня (Т. Адор­но, Е. Ансерме та ін.). Найголовнішим зав­да­н­ням К. м. вважають інфор­мува­н­ня та формува­н­ня громад. думки у справах муз. мистецтва і культури, а осн. цариною — оцін­ку явищ сучасності. Тому, незва­жаючи на загалом субʼєктив. характер К. м., вона є продуктом певного середовища й періоду роз­витку су­спільства, а також виразником тих чи ін. ідейно-худож. засад. К. м. має великий вплив на су­спільство, зважаючи на злободен­ність деяких її жанрів (репортажі, огляди, рец. тощо), хоча крит. судже­н­ня не завжди враховують поперед. аналіз ху­дож.-мист. явищ. К. м. покликана допомогти слухачам осягнути естет. цін­ності музики, донести до її авторів вмотивовані судже­н­ня про твори, до виконавців — про пере­конливість їхньої інтер­претації, а також дати об­ґрунтов. оцінку як творів, так і їхнього викона­н­ня. Осн. жанри К. м.: крит. і про­блемні стат­ті, рец., нотогр. замітки, огляди, на­риси, репортажі, інтервʼю, фей­летони, репліки тощо.

К. м. зародилася в античні часи (полемічні ви­ступи прихильників різних філос. шкіл). У добу се­редньовіч­чя роз­вивалася у тісно­му взаємозвʼязку з теологією. В епоху Від­родже­н­ня на сторінках муз. і філос. трактатів присутні елементи К. м. пере­важно гуманіст. спрямува­н­ня (В. Ґалілей, Дж. Царліно, Дж.-Б. До­ні, Дж. Артузі та ін.). Становле­н­ня сучас. К. м. від­бувалося у 18 ст. 1711 в Англії започатковано що­ден­не вид. «Spectator» Дж. Ад­діс­сона, 1722 Й. Матезон заснував у Гамбурзі (Німеч­чина) перший муз. часопис «Critica Musica». Від­тоді еволюція К. м. стала невід­ʼємною від роз­витку періодики й муз. преси. 1738 Т. Шайбе почав видавати спец. часопис «Der kritische Musicus», роз­рах. не лише на музикантів, а й на широкий загал. Становле­н­ня регуляр. публіч. критики сприяло появі у серед. 18 ст. ви­дань муз. періодики у різних містах Європи. Одними з перших профес. муз. критиків у Великій Британії були Є. Голмс і Дж. Гоґарс; у Франції — А.-Ж. Ка­стіль-Блаз та Г. Берліоз. У добу романтизму К. м. за­ймалася більшість видат. композиторів (К. Ве­бер, Р. Шуманн, Ф. Ліст, Р. Ваґнер, Г. Вольф, К. Дебюс­сі), а також багато письмен­ників-романтиків (Е. Гоф­фманн, Г. Гайне, Ж. де Нер­валь та ін.).

Помітну роль у становлен­ні сучас. К. м. ві­ді­гравали спеціаліз. муз. вид. — «Neue Zeitschrift für Musik» (1834, засн. Р. Шуман­ном) і «Revue et Gazette musicale de Paris» (1835). У 2-й пол. 19 ст. К. м. набула знач. роз­витку в усіх країнах Європи, а від кін. 19 ст. — і в Америці. Серед найві­доміших критиків того періоду — Е. Ганслік, Й. Корнгольд, Б. Шоу, Е. Ньюмен, О. Сєров, В. Стасов, Г. Ларош, Л. Сабанєєв, В. Каратигін, Л. Ескюдьє, Т. Візє­ва, Ш. Малерб, Ф. Філін­ні, Дж. Де­паніс, О. Гостинський, Ю. Сі­кор­ський, М. Карасовський, Я. Кле­чинський та ін. У 20 ст. із роз­вит­ком музико­знавства й істот. змі­нами в сусп. і культур. житті зросли вимоги до кваліфікації муз. критиків та їхнього світо­гляду. К. м. за глибиною аналізу й широтою охопле­н­ня явищ муз.-культур. життя дедалі більше на­ближалася до музико­знавства й культурології. Найві­доміші муз. критики були водночас видат. музико­знавцями, як-от П. Бек­кер, Г. Мерсман, А. Айнштайн, М. Ґраф, К. Ро­стан, Ролан-Манюель, М. Ґатті, Е. Ньюмен, О. Да­унс, А. Хибінський, Б. Асафʼєв, І. Сол­лертинський, З. Неєдли, В. Новак, Т. Адорно, Г.-Г. Штук­кеншмідт та ін. Вони друкувалися у багатьох вид., най­знач­нішими з яких були «Musik­blätter des Anbruchs» (Ві­день, від 1929 — «Anbruch»), «Melos» (Берлін), «Ruch Muzyczny» (Варшава), «Mu­sic and Letters» (м. Оксфорд, Велика Британія), «Советская музыка» (Москва, від 1993 — «Му­зыкальная академия») та ін.

В Україні К. м. до остан. чв. 19 ст. за від­сутності україномов. преси могла роз­виватися лише на шпальтах російськомов. газет, а від кін. 19 ст. — частково на сторінках наук.-популяр. зб., альманахів тощо. К. м. пере­важно продовжувала традиції, закладені у перших період. вид., що друкувалися у Львові («Gazette de Leopol», від 1776), Харкові («Харьковский еженедельник», від 1812), Одесі («Одес­ский вестник», від 1828). Репортаж. тип К. м. роз­винувся на сторінках «...губернских ведомостей», засн. в усіх губерн. центрах України (1838). Окремі зразки укр. К. м. пред­ставлені у часописах «Основа» і «Рус­ская музыкальная газета» (обидва — С.-Петербург), «Киевская старина» та «Киевлянин» (обидва — Київ), «Южный край», «Одес­ский листок» і «Новорос­сийский теле­граф» (усі — Одеса), «Мета», «Правда», «Діло», «Записки НТШ» (усі — Львів). У перші десятилі­т­тя 20 ст., окрім «Діла», виходили також «Руслан», «Свобода» (оби­два — Львів), «Буковина» (Чернівці) та ж. «Літературно-науковий вістник» (Львів) тощо. Найви­значнішими укр. муз. критиками того періоду були брати Петро, Микола та Іван Сокальські, В. Сокальський, М. Тутков­ський, В. Чечотт, В. Чаговець, Й. Миклашевський, Б. Тюнєєв, К. Стеценко, Б. Під­горецький, Б. Яновський, М. Вербицький, В. Матюк, С. Воробкевич, А. Ва­хнянин та ін.

Кін. 19 — поч. 20 ст. характеризувався бурхливим роз­витком преси, що спричинило по­жвавле­н­ня вітчизн. К. м. Більшість вид. мала по­стій. муз. оглядачів і критиків — тенденція, що зберігалася до кін. 1920-х рр., а на укр. землях, що пере­бували у складі Польщі, — до 1939. Так, Б. Яновський спів­працював із «Южным музыкальным вестником» (Одеса), К. Стеценко — з «Радою» (Київ), Я. Степовий — із ж. «Музыка» (Москва), Н. Нижанківський — з «Українськими вістями», В. Барвінський — із «Новим часом», С. Людкевич — з «Ділом», А. Рудницький — з «Назу­стріч» (усі — Львів). До часописів «Музика», «Українська музична газета» (обидва — Київ), які видавало Всеукр. муз. товариство ім. М. Леонтовича, дописували П. Козицький, М. Грінченко, В. Костенко, Й. Миклашевський. У 1930-х рр. повною мірою роз­крився талант таких критиків, як Д. Ревуцький, В. Ани­симов (див. Анисимови), О. Біло­копитов, Г. Тюменєва, В. Довжен­ко, С. Дрімцов, С. Богатирьов, Г. Коган, Я. Юрмас, А. Оль­ховський, у Галичині — Б. Кудрик, Н. Нижанківський, В. Витвицький та З. Лисько. Часто з К. м. ви­ступали композитори Л. Ревуцький, М. Вериківський, М. Вілінський, І. Белза, М. Коляда, Л. Лісовський, М. Скоруль­ський, М. Тіц та ін. Немало цін­них матеріалів про укр. музику й муз. життя на укр. землях опубл. в укр. та польс. періодиці (виходила у Львові), де працювали такі талановиті муз. критики, як С. Люд­кевич, В. Барвінський, А. Рудницький, А. Хибінський, А. Сол­тис, Т. Маєрський, Ю. Коф­флер (остан­ній видавав також муз. часописи «Orkiestra» (м. Пе­ремишль, нині Польща) і «Echo» (Львів).

У Рад. Україні в 1930-х рр. профес. К. м. збереглася знач. мірою на шпальтах часописів «Му­зика — масам» (Харків, 1928–32; 1932 — «Музика мас») і «Радянська музика» (Київ, 1933–34, 1936–41). Центром роз­витку новочас. К. м. у Зх. Україні став Львів, де, крім числен. укр. газет, виходили спеціаліз. вид.: «Музичний вісник» (1929–30; орган Муз. товариства ім. М. Лисенка), «Музичні вісті» (1934–36), ж. «Українська музика» (1937–39; до 1939 — у Стрию (нині Львів. обл.); орган Союзу укр. профес. музик). 1929–30 у Дро­гобичі (нині Львів. обл.) виходив ж. «Боян». Укр. К. м. роз­вивалася на сторінках укр. періодики, що виходила у СРСР (Кубань, Воронежчина, Зелений Клин; 1932–33 ці вид. ліквідовано) та на укр. землях Чехо-Словач­чини. К. м. роз­вивалася також у середовищі укр. еміграції — у Польщі, Німеч­чині, Австрії, Франції, Югославії, Великій Британії, США, Канаді, Бразилії.

Після 2-ї світової війни К. м. активно роз­вивалася в обл. центрах України та в осередках укр. діаспори за кордоном. У 1940–60-х рр. сформувалася когорта провід. вітчизн. муз. критиків (Л. Ар­химович, М. Білинська, Т. Булат, М. Гордійчук, Л. Єфремова, М. Загайкевич, Ю. Малишев, В. Клин, Е. Яворський та ін.), які заклали під­валини сучас. укр. К. м. У 1970–80-х рр. у різних жанрах К. м. ви­ступали М. Головащенко, М. Гордійчук, В. Задерацький, О. Зінькевич, Г. Конькова, М. Копиця, В. Кузик, К. Майбурова, Р. Ро­зенберг, Ю. Станішевський, Г. Сте­панченко, А. Терещенко, М. Чер­кашина-Губаренко, Т. Швачко та ін. Сусп. роль К. м. на­стільки зросла, що від 1980-х рр. вона стала спец. дисципліною в муз. ВНЗах. На поч. 2000-х рр. у Нац. муз. академії України (Київ) від­крито каф. історії музики етносів України та муз. критики. Із започаткува­н­ням низки муз. фестивалів (поч. 1990-х рр.) К. м. стала популярною також у прес-групах при Центрмуз­інформі. Активно роз­вивалася муз. радіо- й тележурналістика (тільки на респ. держ. ка­налах; С. Артеменко, Г. Бабій, А. Бутук, Н. Бучель, О. Васильєв, А. Вишнева, О. Горський, В. Да­виденко, О. Євтушенко, О. Коган, Т. Колотиленко, З. Коробова, Н. Куляєва, Т. Кумановська, О. Прилипко, Г. Роз­нюк, Р. Стецюк, О. Шамонін та ін.). За роки незалежності К. м. в Україні позбулася обовʼязкової за комуніст. режиму опори на т. зв. марксист.-ленін. методологію і без ідеол. обмежень висвітлює різноманітні процеси роз­витку муз. життя країни. Осередками спеціаліз. К. м. стали ж. «Музика», «Українська культура», «Artli­ne», «Нота», «Галас», «ПРО», г. «Культура і життя», «Українська музична газета», «АУТ», «Говорить і показує Україна», альманах «Театрально-концерт­ний Київ» (усі — Київ). Укр. критики активно ви­ступають у періодиці сусід. країн («Музы­кальная академия», «Музыкаль­ная жизнь» (Москва), «Ruch Muzyczny»), а також на сторінках інтернет-вид. Нині К. м. пред­ставлена такими іменами, як Ю. Бентя, О. Берегова, О. Дячкова, Л. Кияновська, О. Кізлова, Н. Костюк, Л. Кучеренко, О. Кушнірук, Л. Мельник, В. Муратова, І. Плехова, І. Сікорська, Б. Сюта, Ю. Токарев, Ю. Чекан, Н. Швець, К. Щоткіна та ін.

Завантажити статтю