Критика музична

КРИ́ТИКА МУЗИ́ЧНА У широкому розумінні — розгляд явищ музичного мистецтва, музичної естетики та історії музики з метою судження про них; у вужчому — та сама діяльність, що виконується про­фесійно й виносить ці відомості на розсуд громадськості через засоби масової інформації та комунікації. К. м. постала на стику муз. естетики й музикозн. науки. Часто К. м. розглядають як складову історії музики й соціології, а не як окрему наук. дисципліну. У 20 ст. її підносили до найвищого наук. рівня (Т. Адор­но, Е. Ансерме та ін.). Найголовнішим завданням К. м. вважають інфор­мування та формування громад. думки у справах муз. мистецтва і культури, а осн. цариною — оцін­ку явищ сучасності. Тому, незва­жаючи на загалом суб’єктив. характер К. м., вона є продуктом певного середовища й періоду розвитку суспільства, а також виразником тих чи ін. ідейно-худож. засад. К. м. має великий вплив на суспільство, зважаючи на злободенність деяких її жанрів (репортажі, огляди, рец. тощо), хоча крит. судження не завжди враховують поперед. аналіз ху­дож.-мист. явищ. К. м. покликана допомогти слухачам осягнути естет. цінності музики, донести до її авторів вмотивовані судження про твори, до виконавців — про переконливість їхньої інтерпретації, а також дати обґрунтов. оцінку як творів, так і їхнього виконання. Осн. жанри К. м.: крит. і проблемні статті, рец., нотогр. замітки, огляди, на­риси, репортажі, інтерв’ю, фей­летони, репліки тощо.

К. м. зародилася в античні часи (полемічні виступи прихильників різних філос. шкіл). У добу се­редньовіччя розвивалася у тісно­му взаємозв’язку з теологією. В епоху Відродження на сторінках муз. і філос. трактатів присутні елементи К. м. переважно гуманіст. спрямування (В. Ґалілей, Дж. Царліно, Дж.-Б. До­ні, Дж. Артузі та ін.). Становлення сучас. К. м. відбувалося у 18 ст. 1711 в Англії започатковано що­денне вид. «Spectator» Дж. Аддіссона, 1722 Й. Матезон заснував у Гамбурзі (Німеччина) перший муз. часопис «Critica Musica». Відтоді еволюція К. м. стала невід’ємною від розвитку періодики й муз. преси. 1738 Т. Шайбе почав видавати спец. часопис «Der kritische Musicus», розрах. не лише на музикантів, а й на широкий загал. Становлення регуляр. публіч. критики сприяло появі у серед. 18 ст. видань муз. періодики у різних містах Європи. Одними з перших профес. муз. критиків у Великій Британії були Є. Голмс і Дж. Гоґарс; у Франції — А.-Ж. Кастіль-Блаз та Г. Берліоз. У добу романтизму К. м. займалася більшість видат. композиторів (К. Ве­бер, Р. Шуманн, Ф. Ліст, Р. Ваґнер, Г. Вольф, К. Дебюссі), а також багато письменників-романтиків (Е. Гоффманн, Г. Гайне, Ж. де Нер­валь та ін.).

Помітну роль у становленні сучас. К. м. відігравали спеціаліз. муз. вид. — «Neue Zeitschrift für Musik» (1834, засн. Р. Шуманном) і «Revue et Gazette musicale de Paris» (1835). У 2-й пол. 19 ст. К. м. набула знач. розвитку в усіх країнах Європи, а від кін. 19 ст. — і в Америці. Серед найвідоміших критиків того періоду — Е. Ганслік, Й. Корнгольд, Б. Шоу, Е. Ньюмен, О. Сєров, В. Стасов, Г. Ларош, Л. Сабанєєв, В. Каратигін, Л. Ескюдьє, Т. Візє­ва, Ш. Малерб, Ф. Філінні, Дж. Де­паніс, О. Гостинський, Ю. Сі­кор­ський, М. Карасовський, Я. Кле­чинський та ін. У 20 ст. із розвит­ком музикознавства й істот. змі­нами в сусп. і культур. житті зросли вимоги до кваліфікації муз. критиків та їхнього світогляду. К. м. за глибиною аналізу й широтою охоплення явищ муз.-культур. життя дедалі більше наближалася до музикознавства й культурології. Найвідоміші муз. критики були водночас видат. музикознавцями, як-от П. Беккер, Г. Мерсман, А. Айнштайн, М. Ґраф, К. Ростан, Ролан-Манюель, М. Ґатті, Е. Ньюмен, О. Да­унс, А. Хибінський, Б. Асаф’єв, І. Соллертинський, З. Неєдли, В. Новак, Т. Адорно, Г.-Г. Штуккеншмідт та ін. Вони друкувалися у багатьох вид., найзнач­нішими з яких були «Musik­blätter des Anbruchs» (Відень, від 1929 — «Anbruch»), «Melos» (Берлін), «Ruch Muzyczny» (Варшава), «Mu­sic and Letters» (м. Оксфорд, Велика Британія), «Советская музыка» (Москва, від 1993 — «Му­зыкальная академия») та ін.

В Україні К. м. до остан. чв. 19 ст. за відсутності україномов. преси могла розвиватися лише на шпальтах російськомов. газет, а від кін. 19 ст. — частково на сторінках наук.-популяр. зб., альманахів тощо. К. м. переважно продовжувала традиції, закладені у перших період. вид., що друкувалися у Львові («Gazette de Leopol», від 1776), Харкові («Харьковский еженедельник», від 1812), Одесі («Одесский вестник», від 1828). Репортаж. тип К. м. розвинувся на сторінках «...губернских ведомостей», засн. в усіх губерн. центрах України (1838). Окремі зразки укр. К. м. представлені у часописах «Основа» і «Русская музыкальная газета» (обидва — С.-Петербург), «Киевская старина» та «Киевлянин» (обидва — Київ), «Южный край», «Одесский листок» і «Новороссийский телеграф» (усі — Одеса), «Мета», «Правда», «Діло», «Записки НТШ» (усі — Львів). У перші десятиліття 20 ст., окрім «Діла», виходили також «Руслан», «Свобода» (оби­два — Львів), «Буковина» (Чернівці) та ж. «Літературно-науковий вістник» (Львів) тощо. Найвизначнішими укр. муз. критиками того періоду були брати Петро, Микола та Іван Сокальські, В. Сокальський, М. Тутков­ський, В. Чечотт, В. Чаговець, Й. Миклашевський, Б. Тюнєєв, К. Стеценко, Б. Підгорецький, Б. Яновський, М. Вербицький, В. Матюк, С. Воробкевич, А. Ва­хнянин та ін.

Кін. 19 — поч. 20 ст. характеризувався бурхливим розвитком преси, що спричинило пожвавлення вітчизн. К. м. Більшість вид. мала постій. муз. оглядачів і критиків — тенденція, що зберігалася до кін. 1920-х рр., а на укр. землях, що перебували у складі Польщі, — до 1939. Так, Б. Яновський співпрацював із «Южным музыкальным вестником» (Одеса), К. Стеценко — з «Радою» (Київ), Я. Степовий — із ж. «Музыка» (Москва), Н. Нижанківський — з «Українськими вістями», В. Барвінський — із «Новим часом», С. Людкевич — з «Ділом», А. Рудницький — з «Назустріч» (усі — Львів). До часописів «Музика», «Українська музична газета» (обидва — Київ), які видавало Всеукр. муз. товариство ім. М. Леонтовича, дописували П. Козицький, М. Грінченко, В. Костенко, Й. Миклашевський. У 1930-х рр. повною мірою розкрився талант таких критиків, як Д. Ревуцький, В. Ани­симов (див. Анисимови), О. Біло­копитов, Г. Тюменєва, В. Довжен­ко, С. Дрімцов, С. Богатирьов, Г. Коган, Я. Юрмас, А. Оль­ховський, у Галичині — Б. Кудрик, Н. Нижанківський, В. Витвицький та З. Лисько. Часто з К. м. виступали композитори Л. Ревуцький, М. Вериківський, М. Вілінський, І. Белза, М. Коляда, Л. Лісовський, М. Скоруль­ський, М. Тіц та ін. Немало цінних матеріалів про укр. музику й муз. життя на укр. землях опубл. в укр. та польс. періодиці (виходила у Львові), де працювали такі талановиті муз. критики, як С. Люд­кевич, В. Барвінський, А. Рудницький, А. Хибінський, А. Сол­тис, Т. Маєрський, Ю. Коф­флер (останній видавав також муз. часописи «Orkiestra» (м. Пе­ремишль, нині Польща) і «Echo» (Львів).

У Рад. Україні в 1930-х рр. профес. К. м. збереглася знач. мірою на шпальтах часописів «Му­зика — масам» (Харків, 1928–32; 1932 — «Музика мас») і «Радянська музика» (Київ, 1933–34, 1936–41). Центром розвитку новочас. К. м. у Зх. Україні став Львів, де, крім числен. укр. газет, виходили спеціаліз. вид.: «Музичний вісник» (1929–30; орган Муз. товариства ім. М. Лисенка), «Музичні вісті» (1934–36), ж. «Українська музика» (1937–39; до 1939 — у Стрию (нині Львів. обл.); орган Союзу укр. профес. музик). 1929–30 у Дро­гобичі (нині Львів. обл.) виходив ж. «Боян». Укр. К. м. розвивалася на сторінках укр. періодики, що виходила у СРСР (Кубань, Воронежчина, Зелений Клин; 1932–33 ці вид. ліквідовано) та на укр. землях Чехо-Словаччини. К. м. розвивалася також у середовищі укр. еміграції — у Польщі, Німеччині, Австрії, Франції, Югославії, Великій Британії, США, Канаді, Бразилії.

Після 2-ї світової війни К. м. активно розвивалася в обл. центрах України та в осередках укр. діаспори за кордоном. У 1940–60-х рр. сформувалася когорта провід. вітчизн. муз. критиків (Л. Ар­химович, М. Білинська, Т. Булат, М. Гордійчук, Л. Єфремова, М. Загайкевич, Ю. Малишев, В. Клин, Е. Яворський та ін.), які заклали підвалини сучас. укр. К. м. У 1970–80-х рр. у різних жанрах К. м. виступали М. Головащенко, М. Гордійчук, В. Задерацький, О. Зінькевич, Г. Конькова, М. Копиця, В. Кузик, К. Майбурова, Р. Розенберг, Ю. Станішевський, Г. Сте­панченко, А. Терещенко, М. Чер­кашина-Губаренко, Т. Швачко та ін. Сусп. роль К. м. настільки зросла, що від 1980-х рр. вона стала спец. дисципліною в муз. ВНЗах. На поч. 2000-х рр. у Нац. муз. академії України (Київ) відкрито каф. історії музики етносів України та муз. критики. Із започаткуванням низки муз. фестивалів (поч. 1990-х рр.) К. м. стала популярною також у прес-групах при Центрмузінформі. Активно розвивалася муз. радіо- й тележурналістика (тільки на респ. держ. каналах; С. Артеменко, Г. Бабій, А. Бутук, Н. Бучель, О. Васильєв, А. Вишнева, О. Горський, В. Да­виденко, О. Євтушенко, О. Коган, Т. Колотиленко, З. Коробова, Н. Куляєва, Т. Кумановська, О. Прилипко, Г. Рознюк, Р. Стецюк, О. Шамонін та ін.). За роки незалежності К. м. в Україні позбулася обов’язкової за комуніст. режиму опори на т. зв. марксист.-ленін. методологію і без ідеол. обмежень висвітлює різноманітні процеси розвитку муз. життя країни. Осередками спеціаліз. К. м. стали ж. «Музика», «Українська культура», «Artli­ne», «Нота», «Галас», «ПРО», г. «Культура і життя», «Українська музична газета», «АУТ», «Говорить і показує Україна», альманах «Театрально-концерт­ний Київ» (усі — Київ). Укр. критики активно виступають у періодиці сусід. країн («Музы­кальная академия», «Музыкаль­ная жизнь» (Москва), «Ruch Muzyczny»), а також на сторінках інтернет-вид. Нині К. м. представлена такими іменами, як Ю. Бентя, О. Берегова, О. Дячкова, Л. Кияновська, О. Кізлова, Н. Костюк, Л. Кучеренко, О. Кушнірук, Л. Мельник, В. Муратова, І. Плехова, І. Сікорська, Б. Сюта, Ю. Токарев, Ю. Чекан, Н. Швець, К. Щоткіна та ін.

Рекомендована література

1. Кабалевский Д. О музыкальной критике // Сов. музыка. 1941. № 1;
   Google Scholar Internet
2. M. Graf. Composer and Critic. New York, 1946;
   Google Scholar Internet
3. Кремлев Ю. Русская мысль о музыке. Т. 1–3. Ленинград, 1954–60;
   Google Scholar Internet
4. H. H. Stuckenschmidt. Glanz und Elend der Musikkritik. Berlin, 1957;
   Google Scholar Internet
5. Ливанова Т. Оперная критика в России. Т. 1–2. Москва, 1966–73;
   Google Scholar Internet
6. W. Braun. Musikkritik. Köln, 1972;
   Google Scholar Internet
7. Гордійчук М. На музичних дорогах. К., 1973;
   Google Scholar Internet
8. Сохор А. О методологии музыкальной критики // Соврем. вопр. музыкознания. Москва, 1976;
   Google Scholar Internet
9. Музична критика і сучасність. К., 1978. Вип. 1;
   Google Scholar Internet
10. 1984. Вип. 2;
    Google Scholar Internet
11. Гордійчук М. Музика і час. К., 1984;
    Google Scholar Internet
12. Клин В. О музыке. К., 1985;
    Google Scholar Internet
13. Загайкевич М. Музикознавство і музична критика // Історія укр. музики. Т. 2. К., 1989;
    Google Scholar Internet
14. Кулик Р. Музикознавство і музична критика // Там само. Т. 3. 1990;
    Google Scholar Internet
15. Муха А. Музикознавство // Там само. Т. 4. 1992;
    Google Scholar Internet
16. Кушнірук О. Музична феєрія 1990-х... Лц., 2003;
    Google Scholar Internet
17. Зинькевич Е. Память об исчезающем времени. Страницы музы­каль­ной летописи. К., 2005;
    Google Scholar Internet
18. Немкович О. Українське музикознавство XX століття як система наукових дисциплін. К., 2006;
    Google Scholar Internet
19. Зінькевич О., Чекан Ю. Музична критика: теорія та методика. Чц., 2007.
    Google Scholar Internet

Завантажити статтю