Камерний ансамбль

КА́МЕРНИЙ АНСА́МБЛЬ 1) процес спільного рівноправного виконавства декількох (від двох до десяти) музикантів (перед­усім інструменталістів); 2) кількісний та якісний склад учасників цього процесу (мистецька група виконавців камерних творів як цілісний творчий континуум — ансамблевий колектив); 3) музичні твори, які за своїми змістовними і формальними параметрами належать до камерної (перед­усім камерно-інструментальної) музики та при­значені для такого спільного викона­н­ня. К. а. — єдина жанр. система, що охоплює різні сфери взаємодії музикантів як індивід. субʼєктів творчості і виконавства та складається із взаємоповʼяз. під­систем: композитор. творчості (фіксовані автор. камерні твори для ансамбл. викона­н­ня); ансамбл. муз. виконавства (рівні типології ансамбл. груп і симультан­ної ансамбл. взаємодії партнерів). Осн. вид К. а. — камерно-інструм. ансамбль, що має специф. історично усталені часо­просторові, семант., жанр.-стильові та комунікат. ознаки. Саме його традиційно мають на увазі під узагальненою на­звою «К. а.». На понятій. рівні К. а. часто ви­ступає як аналог та ре­презентант камер. музики. Втім, оста­н­ня, що може охоплювати також поня­т­тя «камерний оркестр», «камерна симфонія», «сольні камерно-інструментальні твори» (фортепіан­ні, скрипк., віолончел. тощо), «камерно-вокальна музика» та ін., є значно ширшою, ніж «К. а.». Також диференці­йованими є поня­т­тя «К. а.» та «камерний оркестр». Для К. а. характерні: орієнтація на персоніфіков. особистість; викона­н­ня кожної інструм. партії одним музикантом (за принципом «один виконавець — одна партія»); рівноправ. спосіб виконав. спілкува­н­ня, від­сутність диригента; певні кількісні межі. Зміст поня­т­тя «К. а.» повʼяз. із синтезом ансамблевості (гармоніч. сумісності, узгодженості, збалансованості, цілісності) та камерності (принцип. орієнтація на малі за­мкнені простори і невелику кількість учасників та слухачів, зумовлена «людським виміром», по­глибленою психологічністю). К. а. — феномен за­мкненого особистіс. творчого спілкува­н­ня та взаємодії певної кількості учасників у невеликому обмеженому просторі (мікрокосм) через спільне емоц. пере­жива­н­ня та інтелект. осмисле­н­ня творів камерно-муз. мистецтва.

Обсяг поня­т­тя «К. а.» ви­значається за: способом функціонува­н­ня (композитор. творчість і спільне виконавство); місцем і умовами функціонува­н­ня (невеликі за­мкнені приміще­н­ня); жанр. при­значе­н­ням (прикладна чи автономна музика); сферою функціонува­н­ня (домашнє музикува­н­ня, концертне виконавство, муз. педагогіка); соціокультур. при­значе­н­ням (для себе чи аудиторії; для професіоналів чи аматорів); характером і засобом комунікат.-психол. взаємодії; кількіс. та якіс. параметрами; ступенем жанр. стабільності; змістов. специфікою. Залежно від кількості ансамбл. партій та виконавців до К. а. традиційно належать такі виконав. склади, як дует, тріо, квартет, квінтет, секс­тет, септет, октет, а також нонет і децимет. Найважливішими видами камерно-ансамбл. композитор. творчості є дует, тріо, квартет, квінтет, що мають власну усталену жанр.-семант. специфіку. Якісна структура жанр. системи К. а. зумовлена диференціацією якісних (засіб ансамбл. викона­н­ня, виконав. склад) параметрів його функціонува­н­ня: виконав. атрибуцією (інструм. чи вокал. типом викона­н­ня); ступенем тембр.-акуст. однорідності (тембр.-неоднорідні, -однорідні, монотемброві ансамблі); органол. характеристикою, зумовленою організацією виконав. складу за ансамбл. типом (на під­ставі участі чи не­участі фортепіано), інструм. групою (струн­ні, фортепіан­ні, духові ансамблі), конкрет. інструм. складом (вид і кількість інструментів, що входять до ансамблю), типом формува­н­ня виконав. складу (для духових ансамблів — ансамблі однойм., парного та класич. складів); ступенем жанр. стабільності, що сприяє кри­сталізації усталеної семантики того чи ін. ансамбл. жанру (фортепіан. дует, струн. квартет тощо). К. а. — особлива форма муз. комунікації, під­ґрунтям якої є персоніфіков. рольове моделюва­н­ня люд. спілкува­н­ня. Осн. моделі ансамбл. взаємодії: рівноправ. діалог (полілог), інтегруючий «моноансамбль» та ієрархічна модель «соло–акомпанемент». Комунікат. рівень К. а. по­значений спільністю часу, простору, виконав.-технол. і психол. процесів, інтер­претації тощо.

Процес становле­н­ня К. а. бере початок від часів пізнього середньовіч­чя та Від­родже­н­ня. На цьому ран­ньому етапі пере­важав принцип вільного формува­н­ня виконав. складу ансамблів (не фіксованого ні в кількіс., ні в якіс. сенсі) та взаємозамін­ності партій за діапазоном. Процес жанр. еволюції К. а., повʼяз. із формува­н­ням інваріанту інструм. ансамблю, роз­почався в епоху бароко (17 — 1-а пол. 18 ст.). Процес становле­н­ня видів К. а. цієї доби по­значений особливим різномані­т­тям їх втіле­н­ня, свободою усіляких жанр. транс­формацій і взаємодій. Специфіка барок. К. а. зумовлена кількіс. і тембр. мінливістю та не­стабільністю виконав. складів тощо. Найвищі художні досягне­н­ня цієї епохи пред­ставлені творчою спадщиною А. Вівальді, А. Корел­лі, Й.-С. Баха, Д. Букстегуде, Ґ.-Ф. Генделя, Г. Персел­ла, Ґ.-Ф. Телеман­на та ін. Кри­сталізація усталеної системи осн. жанрів і форм К. а. та його естетики від­булася в епоху віден. класицизму (2-а пол. 18 — поч. 19 ст.). У цю добу закладено заг. принципи камерно-ансамбл. мистецтва, повʼяз. із жанр. типізацією й семантизацією його видів; уперше сформовано типові жанр. композиц. структури і нормативні виконав. склади провід. камерно-інструм. ансамблів (струн. та фортепіан. дуети, тріо, квартет, квінтет, секс­тет) — насамперед у композитор. творчості Й. Гайдна, В.-А. Моцарта, К. Діт­терсдорфа, Л. Бок­керіні, Л. ван Бетговена. Важливою ознакою класич. К. а. (зокрема у жанрі струн. квартету) стала його висока гуманіст. спрямованість, філос.-етична значущість. Класич. доробок у сфері К. а. отримав подальший роз­виток у 19 ст. У цей період удосконалювалися класичні жанр. особливості камерно-інструм. ансамблю, повʼяз. із типізацією змісту та форми композитор. творів і комунікат.-рольової структури ансамбл. виконавства, зануре­н­ням у глибини людської психології та прагне­н­ням до духовно-філос. і етич. узагальнень. Водночас від­бувався процес стильової транс­формації К. а., детермінований принцип. зміною худож. парадигм. У сфері К. а. зна­йшли від­ображе­н­ня усі муз.-стильові напрями 19 ст. — від романтизму до ім­пресіонізму, неокласицизму тощо. Найвищими досягне­н­нями ознаменований саме романтич. період роз­витку К. а. (К.-М. Вебер, Ф. Шуберт, Ф. Шопен, Ф. Мендельсон, Р. Шуманн, Й. Брамс та ін.). Осн. ознаки романтич. К. а. — ліризація та психологізація, зумовлені культивува­н­ням субʼєкт.-особистіс. начала, роз­кри­т­тям внутр. емоц. та духовно-інтелект. світу людини. Жанр. здобутки 19 ст. повʼяз. також з іменами М. Глінки, С. Франка, А. Дворжака, З. Фібіха, К. Дебюс­сі, О. Бородіна, А. Рубінштейна, П. Чайковського, С. Рахманінова та ін. У 20 ст. К. а. став однією з найважливіших сфер муз. мистецтва. Камерно-ансамбл. композитор. творчість набула значе­н­ня своєрід. екс­перим. худож.-естет. лаб., а ансамбл. виконавство спри­ймалося як ефектив. засіб духов. роз­кріпаче­н­ня особистості шляхом спільної гри. На роз­виток К. а. цієї доби сут­тєво вплинула естетика модернізму та постмодернізму. Творчі на­дба­н­ня К. а. 20 ст. ре­презентовано іменами багатьох видат. композиторів, серед яких — І. Стравинський, А. Шенберґ, П. Гіндеміт, М. Равель, А. Веберн, Д. Мійо, А. Онеґ­ґер, С. Танєєв, С. Прокофʼєв, Д. Шостакович. Еволюція К. а. по­значена принцип. змістов. та жанр.-стильовими транс­формаціями, взаємодіями і протиріч­чями, новацій. і суто авангард. пошуками (поряд із неотрадиціоналіст. тенденціями), а також подальшим посиле­н­ням етико-філос. спрямованості, елітарності та езотеричності. Подіб. вектор худож. спрямува­н­ня характерний і для сучас. (поч. 21 ст.) етапу роз­витку К. а.

В укр. музиці жанр. становле­н­ня К. а., започатк. у 19 cт., набуло значного роз­витку у 20 ст. Формува­н­ня укр. камерно-інструм. ансамбл. класики зумовлено композитор. діяльністю М. Лисенка, В. Косенка, Ф. Якименка, Б. Лятошинського, С. Людкевича, В. Барвінського, В. Борисова, Д. Клебанова, П. Козицького, М. Колес­си, Н. Нижанківського, М. Скорульського, М. Тіца, А. Штогаренка. Ви­значал. роль у жанр.-стильовій еволюції укр. К. а. 20 ст. ві­діграли тенденції, повʼяз. зі збереже­н­ням класико-романтич. жанр. традицій, неокласич. та необарок. естетикою, неофольклор. худож. ідеями, суто авангард. мист. пошуками. Художні досягне­н­ня укр. К. а. 2-ї пол. 20 ст. ре­презентовані творчими здобутками композиторів різних мист. генерацій (В. Бібик, В. Годзяцький, Л. Грабовський, В. Губаренко, В. Губа, Л. Дичко, О. Жук, Ю. Іщенко, А. Караманов, В. Кирейко, М. Сільванський, В. Сильвестров, М. Скорик, Є. Станкович, А. Філіпенко, І. Шамо та ін.). На сучас. етапі роз­витку укр. К. а. в цій сфері плідно працюють І. Альбова, Г. Гаврилець, О. Ґрінберґ, О. Гугель, М. Денисенко, С. Зажитько, В. Камінський, М. Ковалінас, О. Козаренко, О. Криволап, Ю. Ланюк, В. Польова, В. Рунчак, К. Цепколенко, І. Щербаков, О. Щетинський, Л. Юріна та ін. Упродовж 19–20 cт. в укр. муз. культурі склалася власна високо­профес. школа камерно-ансамбл. виконавства, яка узагальнює європ. та нац. мист. традиції й від­дзеркалює від­повід­ні творчі здобутки провід. культур. регіонів країни. Високі виконав. традиції вітчизн. К. а. формувалися насамперед через концертну діяльність багатьох камерно-ансамбл. колективів. Серед най­старіших та найві­доміших укр. К. а. 20 ст. — Квартети ім. Віль­йома, ім. М. Леонтовича (обидва — Харків), ім. М. Лисенка (Київ), Держ. тріо ім. Л. ван Бетговена (Харків). Вагомий доробок таких К. а., як Львів. струн. квартет, квартети «Київські смички», «Львівські смички», «Пастораль» (Одеса), Київ. тріо, ансамбль камер. музики «Київська камерата», струн. квартет Харків. консерваторії, низка струн. і фортепіан. тріо тощо. Багато ві­домих ансамблів (дуетів, тріо, квартетів, квінтетів тощо) — у складі Київ., Харків., Львів., Дні­проп., Донец., Луган., Одес. та ін. філармоній. Важливу роль у роз­витку і по­стій. вдосконален­ні традицій укр. К. а. ві­ді­грають створ. при консерваторіях та ін. навч. закладах ансамблі (перед­усім струн­ні і фортепіан­ні дуети, тріо, квартети), до складу яких входять музиканти-педагоги. На сучас. етапі традиції укр. камерно-ансамбл. школи гідно ре­презентують, зокрема, струн. квартет «Ка­прис-Клас­сік» і струн. дует Нац. філармонії України, К. а. «Київ», «Київ-Брас» і тріо «Равісан» Нац. Будинку орган. та камер. музики України (усі — Київ), струн­ні квартети «Харків-квартет», «Гармонії світу» (Одеса), «Мелодія» (Львів), «Post Scriptum» (Київ) та ін. Камерно-ансамбл. виконавство України 20 cт. пред­ставлене іменами ві­домих митців, серед яких — Г. Аверʼянов, А. Баженов, В. та І. Боровики (див. «Боровик-тріо»), Й. Гельфандбейн, В. Ґольдфельд, Р. Горовиць, О. Горохов, З. Дашак, О. Деркач, Е. Ідельчук, Б. Каськів, І. Коган, О. Козаренко, Х. Колес­са, Б. Которович, С. Кочарян, О. Кравчук, Л. Краснощок, О. Криса, Р. Криштальський, Ю. Крих, Г. Куперман, І. Кучер, В. Лазарев, Н. Ландесман, А. Лещинський, П. Пшеничка, В. Рунчак, В. Сєчкін, О. Серединський, Б. Скворцов, Б. Скловський, В. Червов.

Завантажити статтю