Блок Справа

«БЛОК» Справа — оперативно-розшукові заходи КДБ при РМ УРСР у 1970–80-і рр. із нейтралізації найбільш активних і пов’язаних між собою «націоналістичних елементів» в Україні, причетних до нелегального розповсюдження «антирадянських та інших політично шкідливих матеріалів». Масштаби виготовлення та розповсюдження самвидаву в УРСР наприкінці 1960-х рр., налагодження українськими дисидентами (див. Дисидентський рух) відповідних каналів для нелегального переправлення позацензурних праць за кордон, а також встановлення ними регулярних зв’язків для отримання необхідної «антирадянської літератури» із зарубіжних країн зумовили появу розлогої доповідної записки 5-го Управління КДБ при РМ УРСР від 25 травня 1971 «Про особливості націоналістично та ідейно ворожих процесів в середовищі деякої частини інтелігенції та молоді республіки та про наміри по активізації контррозвідувальних заходів з метою припинення ворожої діяльності інспіраторів та натхненників цих процесів». Занепокоєння радянських органів держбезпеки, компартійної верхівки УРСР спалахом суспільного інтересу до самвидаву знайшли відображення у змісті постанов ЦК КПРС (від 28 червня 1971) та ЦК КПУ (від 27 липня 1971), що мали спільну назву «Про заходи по протидії нелегальному розповсюдженню антирадянських та інших політично шкідливих матеріалів». На виконання вказівок партійного керівництва КДБ при РМ УРСР влітку 1971 приступив до активної фази заходів, пов’язаних із «Б.» С. Через кілька днів після схвалення постанови ЦК КПУ 9 серпня 1971 органами держбезпеки УРСР порушено кримінальну справу № 42 по факту виготовлення та поширення «Українського вісника». Внаслідок проведених оперативно-розшукових заходів у цій справі у поле зору органів держбезпеки потрапило коло осіб з Києва, Львова, Одеси та інших населених пунктів, які фігурували також у «Б.» С. Серед них — І. Світличний, І. Дзюба, О. Сергієнко, І. Русин, В. Чорновіл, Н. Строката-Караванська, В. Стус, Л. Селезненко, Богдан і Михайло Горині, С. Шабатура, І. Гель, З. Франко, Є. Сверстюк, М. Плахотнюк, І. Калинець, Л. Плющ, Б. Антоненко-Давидович. На основі здобутої інформації органам держбезпеки стало відомо, що фігуранти у «Б.» С. мають тривалі зв’язки з т. зв. демократами з Москви — причетними до випуску позацензурного альманаху «Хроника текущих событий», діяльності Ініціативної групи захисту громадянських прав у СРСР і налагоджують контакти з окремими «єврейськими націоналістами» та «кримськотатарськими автономістами» з метою створення у СРСР масового опозиційного руху. У листопаді 1971 КДБ при РМ СРСР провело у Москві робочу нараду за участі представників республіканських органів КДБ, на якій було схвалено план заходів з припинення «ворожої діяльності учасників так званого демократичного руху». Згідно з розробленим планом, КДБ при РМ УРСР отримав завдання вести документацію діяльності дисидентів з метою притягнення їх до кримінальної відповідальності та отримання доказових матеріалів на їхніх однодумців. Безпосереднім приводом для масових арештів українських дисидентів стало затримання 4 січня 1972 на станції Чоп (Ужгородського р-ну Закарпатської обл.) бельгійського студента, члена емігрантської Спілки української молоді Я. Добоша, який намагався зібрати і вивести з СРСР окремі екземпляри українського самвидаву, зокрема фотокопії примірників «Українського вісника» (див. Добоша Справа). Арешт Я. Добоша започаткував проведення масштабної операції та пропагандистської акції, спрямованих проти українського правозахисного руху. До її здійснення залучено республіканський і місцеві органи КДБ при РМ УРСР, обласні комітети КПУ, що регулярно інформували один одного про роботу в даному напрямку. За проведення ворожої соціалістичному ладові діяльності та у зв’язку зі справою Добоша у січні 1972 за ґратами опинилося близько 20-ти фігурантів «Б.» С.: І. Світличний, В. Чорновіл, Є. Сверстюк, В. Стус, І. Гель, І. Калинець, С. Шабатура, Д. Шумук, Л. Плющ, М. Плахотнюк, З. Антонюк, Л. Селезненко, В. Рокецький, М. Осадчий та ін. У зв’язку з цим на початку лютого 1972 КДБ при РМ УРСР розпочав роботу з виявлення свідків для майбутніх судових процесів у «Б.» С. і «проробці зв’язків» заарештованих дисидентів. У квітні 1972 спільними зусиллями КДБ при РМ УРСР і СТБ (спецслужба Чехословаччини) ліквідовано нелегальний канал переправляння на Захід об’єктами «Б.» С. матеріалів самвидаву. На території Чехословаччини взяті під варту Г. Коцур, П. Мурашко, П. Гроцький, яким інкримінували вивезення з України окремих чисел «Українського вісника», творів Є. Сверстюка, І. Калинець, В. Стуса. У травні 1972 у слідчому ізоляторі КДБ опинилися фігуранти справи «Б.» С. Глузман і Н. Світлична, а наприкінці 1972 за статтею 62 Кримінального кодексу УРСР за ґратами перебувало близько 70-ти дисидентів. У той самий час радянські спецслужби ініціювали проведення профілактичних заходів щодо антирадянських проявів студентів Київського політехнічного інституту, співробітників Інституту археології АН УРСР, Всесоюзного науково-дослідного та проєктно-конструкторського інституту нафтохімічної та нафтопереробної промисловості, які підтримували стосунки з фігурантами «Б.» С. Спричинити розкол у середовищі учасників руху опору в Україні та демотивувати їх мали, за задумкою органів держбезпеки, публічні покаяння деяких фігурантів цієї справи: не витримав напору і зголосився дати «щиросердні» свідчення про свою «злочинну діяльність» Л. Селезненко, зі сторінок газет переконували у своїй лояльності до радянської влади З. Франко, поет М. Холодний. На початку 1973 у «Б.» С. відбулися чергові арешти. Взимку за ґратами опинився письменник В. Захарченко, який входив до кола зв’язків об’єктів справи «Б.» С., і робітник Кременчуцького автомобільного заводу (Полтавська обл.) Г. Маковійчук, якому інкримінували поширення листівок на захист заарештованих представників руху опору. У лютому 1973 профілактичній «проробці» за зв’язки з фігурантами «Б.» С. було піддано одного з ініціаторів «Листа 139-ти» київського математика М. Білецького. Влітку 1973 зазнали репресій журналіст В. Марченко, інженер В. Лобко, профілактичні засоби впливу радянських спецслужб відчули на собі перекладач Г. Кочур, письменник О. Бердник, вчитель І. Коваленко, нападок у пресі — політв’язень сталінських часів літератор Б. Антоненко-Давидович. Одночасно з виявленням нових підозрюваних у антирадянській діяльності, співробітники КДБ здійснювали оперативне стеження за поведінкою об’єктів «Б.» С. у Дубравному (Мордовія) та Скальнинському (Пермський край, обидва — РФ) спеціальних виправно-трудових таборах. Після доведення до суду кримінальних справ І. Світличного, Є. Пронюка, В. Лісового, В. Овсієнка, В. Марченка, у 1974–75 в контексті «Б.» С. радянські спецслужби вивчали контакти І. Дзюби з О. Мешко, М. Руденка та О. Бердника — із академіком А. Сахаровим; відстежували поведінку З. Франко, Н. Вірченко, К. Сторчака, М. Коцюбинської, Ю. Бадзьо, М. Брайчевського, Є. Чередниченка, Б. Антоненка-Давидовича. У цей період заарештовані фігуранти «Б.» С. О. Попович, Б. Уніат. Нове оперативне розгортання справа отримала у липні 1976, коли колегія КДБ при РМ УРСР заслухала питання «Про стан розробки об’єктів справи “Блок” та заходи по її поліпшенню» і рекомендувала своїм обласним управлінням активізувати зусилля з нейтралізації націоналістичних елементів. З метою нанести превентивний удар по організаторах і учасниках гельсинського руху 1977 заарештовано членів Української Громадської групи сприяння виконанню Гельсинських угод М. Руденка, О. Тихого, Л. Лук’яненка, М. Мариновича, М. Матусевича, 1979 — О. Бердника, Петра і Василя Січків, Ю. Литвина, В. Овсієнка, Й. Зісельса. Спецоперація КДБ УРСР проти учасників опозиційного руху тривала 15 р., останні її документи датовані 1986. Перегляд форм протидії інакодумству в УРСР з боку радянських органів держбезпеки був спричинений зміною політичного курсу нового керівництва СРСР на чолі з М. Горбачовим.

Розмір шрифту

Блок Справа

Рекомендована література

Інформація про статтю

Схожі статті