Блок Справа

«БЛОК» Справа — оперативно-роз­шукові заходи КДБ при РМ УРСР у 1970—80-і рр. із нейтралізації найбільш активних і повʼязаних між собою «націоналістичних елементів» в Україні, причетних до нелегального роз­по­всюдже­н­ня «антирадянських та інших політично шкідливих матеріалів». Мас­штаби виготовле­н­ня та роз­по­всюдже­н­ня самвидаву в УРСР на­прикінці 1960-х рр., налагодже­н­ня українськими дисидентами (див. Дисидентський рух) від­повід­них ка­налів для нелегального пере­правле­н­ня позацензурних праць за кордон, а також встановле­н­ня ними регулярних звʼязків для отрима­н­ня необхідної «антирадянської літератури» із зарубіжних країн зумовили появу роз­логої доповід­ної записки 5-го Управлі­н­ня КДБ при РМ УРСР від 25 травня 1971 «Про особливості націоналістично та ідейно ворожих процесів в середовищі деякої частини інтелігенції та молоді республіки та про наміри по активізації контр­розвідувальних заходів з метою припине­н­ня ворожої діяльності ін­спіраторів та натхнен­ників цих процесів». Занепокоє­н­ня радянських органів держ­безпеки, компартійної верхівки УРСР спалахом су­спільного інтересу до самвидаву зна­йшли від­ображе­н­ня у змісті по­станов ЦК КПРС (від 28 червня 1971) та ЦК КПУ (від 27 липня 1971), що мали спільну назву «Про заходи по протидії нелегальному роз­по­всюджен­ню антирадянських та інших політично шкідливих матеріалів». На викона­н­ня вказівок партійного керівництва КДБ при РМ УРСР влітку 1971 при­ступив до активної фази заходів, повʼязаних із «Б.» С. Через кілька днів після схвале­н­ня по­станови ЦК КПУ 9 серпня 1971 органами держ­безпеки УРСР порушено кримінальну справу № 42 по факту виготовле­н­ня та пошире­н­ня «Українського вісника». Внаслідок проведених оперативно-роз­шукових заходів у цій справі у поле зору органів держ­безпеки потрапило коло осіб з Києва, Львова, Одеси та інших населених пунктів, які фігурували також у «Б.» С. Серед них — І. Світличний, І. Дзюба, О. Сергієнко, І. Русин, В. Чорновіл, Н. Строката-Караванська, В. Стус, Л. Селезненко, Богдан і Михайло Горині, С. Шабатура, І. Гель, З. Франко, Є. Сверстюк, М. Плахотнюк, І. Калинець, Л. Плющ, Б. Антоненко-Давидович. На основі здобутої інформації органам держ­безпеки стало ві­домо, що фігуранти у «Б.» С. мають тривалі звʼязки з т. зв. демократами з Москви — причетними до випуску позацензурного альманаху «Хроника текущих событий», діяльності Ініціативної групи захисту громадянських прав у СРСР і налагоджують контакти з окремими «єврейськими націоналістами» та «кримськотатарськими автономістами» з метою створе­н­ня у СРСР масового опозиційного руху. У листопаді 1971 КДБ при РМ СРСР провело у Москві робочу нараду за участі пред­ставників республіканських органів КДБ, на якій було схвалено план заходів з припине­н­ня «ворожої діяльності учасників так званого демократичного руху». Згідно з роз­робленим планом, КДБ при РМ УРСР отримав зав­да­н­ня вести документацію діяльності дисидентів з метою притягне­н­ня їх до кримінальної від­повід­альності та отрима­н­ня доказових матеріалів на їхніх однодумців. Без­посереднім приводом для масових арештів українських дисидентів стало затрима­н­ня 4 січня 1972 на станції Чоп (Ужгородського р-ну Закарпатської обл.) бельгійського студента, члена емі­грантської Спілки української молоді Я. Добоша, який намагався зі­брати і вивести з СРСР окремі екземпляри українського самвидаву, зокрема фотокопії примірників «Українського вісника» (див. Добоша Справа). Арешт Я. Добоша започаткував проведе­н­ня мас­штабної операції та пропагандистської акції, спрямованих проти українського правозахисного руху. До її здійсне­н­ня залучено республіканський і місцеві органи КДБ при РМ УРСР, обласні комітети КПУ, що регулярно інформували один одного про роботу в даному напрямку. За проведе­н­ня ворожої соціалістичному ладові діяльності та у звʼязку зі справою Добоша у січні 1972 за ґратами опинилося близько 20-ти фігурантів «Б.» С.: І. Світличний, В. Чорновіл, Є. Сверстюк, В. Стус, І. Гель, І. Калинець, С. Шабатура, Д. Шумук, Л. Плющ, М. Плахотнюк, З. Антонюк, Л. Селезненко, В. Рокецький, М. Осадчий та ін. У звʼязку з цим на початку лютого 1972 КДБ при РМ УРСР роз­почав роботу з виявле­н­ня свідків для майбутніх судових процесів у «Б.» С. і «проробці звʼязків» заарештованих дисидентів. У квітні 1972 спільними зуси­л­лями КДБ при РМ УРСР і СТБ (спец­служба Чехословач­чини) ліквідовано нелегальний канал пере­правля­н­ня на Захід обʼєктами «Б.» С. матеріалів самвидаву. На території Чехословач­чини взяті під варту Г. Коцур, П. Мурашко, П. Гроцький, яким інкримінували вивезе­н­ня з України окремих чисел «Українського вісника», творів Є. Сверстюка, І. Калинець, В. Стуса. У травні 1972 у слідчому ізоляторі КДБ опинилися фігуранти справи «Б.» С. Глузман і Н. Світлична, а на­прикінці 1972 за стат­тею 62 Кримінального кодексу УРСР за ґратами пере­бувало близько 70-ти дисидентів. У той самий час радянські спец­служби ініціювали проведе­н­ня профілактичних заходів щодо антирадянських проявів студентів Київського політехнічного ін­ституту, спів­робітників Ін­ституту археології АН УРСР, Всесоюзного науково-дослідного та проєктно-кон­структорського ін­ституту нафтохімічної та нафтопереробної промисловості, які під­тримували стосунки з фігурантами «Б.» С. Спричинити роз­кол у середовищі учасників руху опору в Україні та демотивувати їх мали, за задумкою органів держ­безпеки, публічні покая­н­ня деяких фігурантів цієї справи: не витримав напору і зголосився дати «щиросердні» свідче­н­ня про свою «злочин­ну діяльність» Л. Селезненко, зі сторінок газет пере­конували у своїй лояльності до радянської влади З. Франко, поет М. Холодний. На початку 1973 у «Б.» С. від­булися чергові арешти. Взимку за ґратами опинився письмен­ник В. Захарченко, який входив до кола звʼязків обʼєктів справи «Б.» С., і робітник Кременчуцького автомобільного заводу (Полтавська обл.) Г. Маковійчук, якому інкримінували пошире­н­ня листівок на захист заарештованих пред­ставників руху опору. У лютому 1973 профілактичній «проробці» за звʼязки з фігурантами «Б.» С. було під­дано одного з ініціаторів «Листа 139-ти» київського математика М. Білецького. Влітку 1973 за­знали ре­пресій журналіст В. Марченко, інженер В. Лобко, профілактичні засоби впливу радянських спец­служб від­чули на собі пере­кладач Г. Кочур, письмен­ник О. Бердник, вчитель І. Коваленко, нападок у пресі — політвʼязень сталінських часів літератор Б. Антоненко-Давидович. Одночасно з виявле­н­ням нових пі­до­зрюваних у антирадянській діяльності, спів­робітники КДБ здійснювали оперативне стеже­н­ня за поведінкою обʼєктів «Б.» С. у Дубравному (Мордовія) та Скальнинському (Пермський край, обидва — РФ) спеціальних виправно-трудових таборах. Після доведе­н­ня до суду кримінальних справ І. Світличного, Є. Пронюка, В. Лісового, В. Овсієнка, В. Марченка, у 1974—75 в контекс­ті «Б.» С. радянські спец­служби ви­вчали контакти І. Дзюби з О. Мешко, М. Руденка та О. Бердника — із академіком А. Сахаровим; від­стежували поведінку З. Франко, Н. Вірченко, К. Сторчака, М. Коцюбинської, Ю. Бадзьо, М. Брайчевського, Є. Чередниченка, Б. Антоненка-Давидовича. У цей період заарештовані фігуранти «Б.» С. О. Попович, Б. Уніат. Нове оперативне роз­горта­н­ня справа отримала у липні 1976, коли колегія КДБ при РМ УРСР заслухала пита­н­ня «Про стан роз­робки обʼєктів справи “Блок” та заходи по її поліпшен­ню» і рекомендувала своїм обласним управлі­н­ням активізувати зуси­л­ля з нейтралізації націоналістичних елементів. З метою нанести превентивний удар по організаторах і учасниках гельсинського руху 1977 заарештовано членів Української Громадської групи сприя­н­ня виконан­ню Гельсинських угод М. Руденка, О. Тихого, Л. Лукʼяненка, М. Мариновича, М. Матусевича, 1979 — О. Бердника, Петра і Василя Січків, Ю. Литвина, В. Овсієнка, Й. Зісельса. Спецоперація КДБ УРСР проти учасників опозиційного руху тривала 15 р., остан­ні її документи датовані 1986. Пере­гляд форм протидії інакодумству в УРСР з боку радянських органів держ­безпеки був спричинений зміною політичного курсу нового керівництва СРСР на чолі з М. Горбачовим.

Завантажити статтю