Мемуаристика

МЕМУАРИ́СТИКА (від франц. mémoires — спогади) — різновид документальної літератури або літературний жанр, що містить публіцистичний чи хронікальний виклад учасника су­спільно-політичного, громадського, літературного, мистецького, військового, повсякден­ного життя про події, особистості, процеси, явища, сучасником яких він був, або їхній пере­каз на основі ві­домостей, отриманих від очевидців та інших осіб; спеціальна історична дисципліна, що ви­вчає мемуари як комплекс історичних джерел. Первісно М. спри­ймалася як певний масив літ-ри, що роз­глядали у заг. чи груп. контекс­тах завдяки спіл. досвіду мемуаристів (служб., військ.), середовищу їхнього побутува­н­ня, типовим сюжет. лініям, рефлексіям тощо. По­ступово усві­домле­н­ня мемуарів як певного соціокультур. явища й інтелектуал. продукту при­звело до становле­н­ня М. як наук. дисципліни. Ін­ституціоналізація М. у 2-й пол. 19 — на поч. 20 ст. повʼязана із виробле­н­ням критеріїв вартості, критики, класифікації й верифікації мемуарів, а також від­повід. приписів камерал. й едиц. архео­графії щодо їхнього ви­вче­н­ня та публікації. Від етапу формува­н­ня М. як дисципліни засадн. про­блемою у ви­вчен­ні мемуарів є чітке роз­різне­н­ня між «достовір.» і «вига­даним», субʼєктив. і обʼєктив., приват. і публіч., профес. та буден., одинич. і заг., своїм та чужим, зовн. і внутр. у викладі мемуариста. У рад. часи існували 2 по­гляди на істор.-джерелозн. ви­вче­н­ня М.: утилітарно-прагмат., що роз­глядав мемуари виключно як носії певної інформації, і комплекс., що був скеров. на ви­вче­н­ня влас. історії спогадів як памʼяток сусп. думки у контекс­ті соціокультур. та соц.-психол. середовища їхнього створе­н­ня (поширився у 1960–70-х рр.). Традиц. процедури та методи М. перед­бачають зʼясува­н­ня авторства чи атрибуцію від­повід. джерела (походже­н­ня, час та місце створе­н­ня), окресле­н­ня світос­прийня­т­тя та по­глядів мемуариста, рівня на­ближеності до описуваних подій (ві­домості з «перших» чи «других» рук), ступ. компетентності й логічності суджень, спо­стережень, коментарів та узагальнень, осягне­н­ня психол. забарвле­н­ня вражень й автор. екс­пресії, спонукал. мотивів мемуар. творчості, ви­вче­н­ня архітектоніки, видової, жанр. та стиліст. приналежності твору, текс­тол. і компаратив. аналізу текс­ту, ви­окремле­н­ня певних взаємоповʼяз. фрагментів, осмисле­н­ня інформ. потенціалу, рівня достовірності, зокрема вирізне­н­ня кола до­ступ. джерел. У сучас. істор. науці мемуари ви­вчають із по­гляду методол. пер­спективи в межах дихотом. про­блематики «образ свого» — «образ іншого», а також з обсягу про­блем ментальностей, етніч. та соц. стереотипів, міфів, семант., етнопсихол. та етносоціол. аналізу, формацій історії памʼяті тощо. При цьому за­стосовують спец. методики для вилуче­н­ня субʼєктив. суджень чи цін­ніс.на­станов, які зумовлені становими, расовими, реліг., етніч., авто- та гетеростереотипами; впроваджують новітні верифікац. процедури; аналізують жанр. та стильову природу мемуарів — спомини ви­вчають як своєрід. метатекст культури, метажанр соціогуманітаристики чи его-текст конкрет. особистості. Серед сучас. дослідників про­блематики укр. М. — С. Білокінь, І. Войцехівська, Я. Дашкевич, С. Макарчук, Н. Миронець, Р. Пиріг, М. Федунь, Г. Стрельський. Витоки укр. М. як жанру сягають часів Київ. Русі. Укр. М. козац.-геть­ман. доби (16 — серед. 18 ст.) пред­ставлена числен. творами, у яких висвітлено військ.-політ. події, становище окремих станів, торг. і госп. взаємини, церк. справи, паломництва до святих місць і подорожі до ін. країн, особисті військ. пригоди мемуаристів та ін. (тоді ж сформувалися заг. церк. і світські канони М.). Істотно роз­ширилося соц. пред­ставництво авторів тогочас. споминів і діаріушів: церк. ієрархи, воєначальники, дипломати, міщани, купці, шляхтичі, митці та ін. М. цього періоду пред­ставлена творами ігумена Свято-Симеонів. монастиря у м. Брест (нині Білорусь) Афанасія (Филип­повича) («Памятники полемической литературы въ Западной Руси», т. 1, С.-Петербургъ, 1878), київ. міщанина Б. Балики («Кіевская старина», 1882, № 7), мандрівника та художника В. Григоровича-Барського (С.-Петербургъ, 1885–87), митрополита Димитрія Ростовського («Древняя рос­сійская вивліофика», 1895, т. 3, № 6), білгород. єпис­копа Йоасафа (Горленка) («Святитель Иоасафъ Горленко, епи­скопъ белгородский и обоянский (1705–1754 гг.): Матеріалы для біо­графіи», т. 1, ч. 1. К., 1907), козац. полковника та дипломата С. Мужиловського («Україна», 1914, № 2), геть­мана П. Орлика («Праці українського наукового ін­ституту», т. 17, Варшава, 1936), барського старости Б. Претвича (З., 1997) та ін. авторів. На­прикінці 18 — у 1-й пол. 19 ст. обсяги М. як масиву літ-ри значно збільшилися: специфікувалася видова природа мемуарів, роз­ширилися різновиди, зросла їхня роль у фіксації сусп., культур. та інтелектуал. практик. Укр. М. цього періоду ре­презентов. записками запорожця М. Коржа («Журналъ Министерства народнаго просвѣщенія», 1838, № 6; 1839, № 2), черніг. губерн. предводителя дворянства А. Полетики («Сынъ Отечества», 1843, № 3), проф. Харків. університету І. Тимківського («Москвитянинъ», 1852, кн. 17–18, 20), архі­пресвітера луцької катол. капітули Ф. Бродовича («Чтенія въ императорскомъ обществѣ исторіи и древностей рос­сійскихъ при Мос­ков­скомъ университетѣ», 1868, кн. 3–4; 1869, кн. 1–2), ма­йора С. Пишчевича (там само, 1881, кн. 4; 1882, кн. 2; 1883, кн. 2) та його сина О. Пишчевича (Москва, 1885), холм. єпис­копа П. Важинського («Przegląd archeologiczny», 1882, т. 1), журналіста та с.-петербур. бібліотекаря М. Антоновського («Рус­скій архивъ», 1885, кн. 1, вып. 2), мандрів. священика І. Турчиновського («Кіевская старина», 1885, № 2), погар. під­коморія С. Лашкевича (там само, 1887, № 12), історика й пере­кладача С. Лукомського (там само, 1890, № 9), історика та етно­графа В. Ломиковського (там само, 1895, № 11), проф. та ректора Київ. духов. академії І. Фальковського («Труды Кіевской духовной академіи», 1907, т. 7), письмен­ника Г. Винського (С.-Петербургъ, 1914) та ін.

Багато подій укр. історії, особливо періоду пізнього Середньовіч­чя та ран­ньомодер. доби, висвітлено у польс. мемуаристиці: «Diariusz drogi do Wojska Zaporozkiego» («Zbiór pamiętników historycznych o dawniej Polsce», Warszawa, 1822, t. 4; 1830, t. 5), «Pamiątki Albrychta Stanisława x. Radziwiłła kanclerza W. ks. Litewskiego» (Poznań, 1839, t. 1), «Diarjusz moskiewskiej wojny w W. Ks. Litewskim przez Pawła Sapiehę hetmana W. L. wraz z p. Czarnieckim wojew. ruskim 1660» («Podgórski Pamiętniki dzieje polski w. 17», Wrocław, 1840), «Podŕoże i wyprawy wojenne Maks. Wirtembergskiego w Polsce, w Litwie, na Rusi i na Ukrainie 1703–1709» («Tygodnik literacki», 1848, № 46–52), «Pamiętniki o wyprawie chocimskiej r. 1621» (Kraków, 1853), «Wyprawa na hajdamaków: z pamiętników p. starosty Zakrzewskiego» («Dziennik literacki», 1857, t. 2), «Pamiętniki towarzysza chorągwi Wład. Myszkowskiego od r. 1646 do r. 1667» (Kraków, 1858), «Pamiętniki historyczne do wyjasnenia spraw publicznych w Polsce 17 w. posługujacze» (Wilno, 1859), «Jakuba Michałowskiego, wojskiego lubelskiego, a później kasztelana bielskiego, księga pamiętnicza» (1864), «Księga pamiętnicza majora A. Ptaszýnskiego» (1881), «Stanisława Oswęcima diariusz 1643–1651 rr. — Scriptores rerum polonicarum» (1907, t. 19), «Dwa pamiętniki z XVII w. Jana Cedrowskiego i Jana Floriana Drobysza Tuszyńskiego» (1954; усі — Краків), «Pamiętniki Samuela i Bogusіawa Kazimierza Maskiewiczów» (Wrocław, 1961), «Diariusz ekspedyciei Zborowskiej» («Przegłąd wschodni», 1991, № 4) та низці ін. Цінні ві­домості з історії України містять також подорожні мемуари іноземців, які з тих чи ін. причин пере­бували на укр. землях. Записки чужозем. мандрівників досліджували В. Антонович, І. Борщак, О. Вінтоняк, Я. Дашкевич, Д. Дорошенко, В. Кордт, Ю. Мицик, В. Січинський та ін. Окрему групу в укр. М. складають спогади учасників су­спільно-політ. рухів 19 — поч. 20 ст. та осіб, на­ближених до них, зокрема мемуари М. Мурав­йова-Апостола («Рус­скій архивъ», 1871, кн. 6), М. Фроленка («Былое», 1906, № 2; 1907, № 1; «Минувшіе годы», 1908, № 5–6/7), В. Дебагорія-Мокрієвича (Москва; Лені­град, 1930, т. 1–2), С. Капніст-Скалон («Воспоминания и рас­сказы деятелей тайных обществ 1820-х годов», т. 1, 1931), М. Лорера (1931), І. Горбачевського (1963; усі — Москва). Знач. інтерес становлять мемуари укр. учених: автобіо­графії М. Мурзакевича (1886), М. Костомарова («Литературное наслѣдіе. Автобіо­графія», 1890; обидві — С.-Петербург), М. Драгоманова («Михайло Петрович Драгоманов, 1841–1895: Его юбилей, смерть, автобіо­графія і спис творів», Л., 1896), М. Максимовича («Кіевская старина», 1904, № 4), М. Грушевського (1906; К., 1926), В. Антоновича («ЛНВ», 1908, т. 43, кн. 7–9), Я. Новицького («Україна», 1925, № 6), Д. Багалія («Юбілейний збірник на пошану академік Д. І. Багалія з нагоди сімдесятої річниці життя та пʼятидесятих роковин наукової діяльності», т. 1, К., 1927), М. Возняка («Академік М. Возняк і роз­виток української національної культури», Л., 1990), М. Андрусяка («Дрогобицький крає­­знавчий збірник», 2000, т. 4); що­ден­ники А. Скальковського (С.-Петербургъ, 1906), О. Бодянського («Историческій вѣстникъ», 1913, № 8), П. Куліша (1993), О. Кістяківського (т. 1–2, 1994–95), М. Грушевського (1997; усі — Київ), М. Маркевича (не опубл.); записки В. Щербини («Чтенія въ Историческомъ обществѣ Нестора Лѣтописца», К., 1909, кн. 21, вып. 1–2), М. Василенка («Український історик», 1966, № 3/4; 1988, № 1/4; 1989, № 1/3; № 4; 1990, № 1/4), М. Ковалевського («История и историки: Историо­графический ежегодник», 1973; 1975), В. Пі­скорського (там само, 1979; 1982; усі — Москва), М. Петрова («Просемінарій: Медієвістика. Історія церкви, науки і культури», т. 1, К., 1997) тощо. Винятк. місце в укр. мемуаристиці 19 ст. посідають «Журналъ» та «Автобіо­графія» Т. Шевченка, які є важл. джерелами із шевченко­знавства, су­спільно-політ. думки та інтелектуал. історії 19 ст. Цінні ві­домості трапляються у записках педагогів І. Сбитнєва («Кіевская старина», 1884, № 2–5), О. Барвінського (Л., 1912–13), С. Русової («За сто літ», К., 1928, кн. 2–3), мово­знавця, публіциста, громад. діяча Костя Михальчука («Из украинского былого» // «Украинская жизнь», 1914, № 8–10), громад. діяча Є. Чикаленка (Л., 1925–26); щоден­нику громад. діяча та мецената Г. Ґалаґана («За сто літ», К., 1930, кн. 5). Великою кількістю творів пред­ставлена М. поч. 20 ст. та доби Визв. змагань 1917–21, зокрема спогадами й автобіо­графіями письмен­ника та політ. діяча В. Вин­ниченка (К.; Ві­день, 1920), журналіста і публіциста О. Назарука (Ві­день, 1920), генерал-хорунжого Ю. Тютюн­ника («ЛНВ», 1922, т. 76, кн. 2/3; 1923, т. 79, кн. 1, 3–4), історика Д. Дорошенка (Л., 1923–24; Він­ніпеґ, 1949), лікаря В. Щуровського («ЛНВ», 1925, т. 86, кн. 3), генерал-хорунжого В. Петріва (Л., 1927–31), дипломата М. Тишкевича («ЛНВ», 1928, т. 95, кн. 3; т. 96, кн. 5, 7/8; т. 97, кн. 9; 1929, т. 98, кн. 3; т. 100, кн. 9), військовика УСС О. Думіна (там само, 1928, т. 95, кн. 1, 3–4; 1932, т. 108, кн. 2–4; т. 109, кн. 6), очільника селян. пов­стан. руху Н. Махна (кн. 1–3, Париж, 1929–37), громад.-політ. діяча А. Жука («Календар-альманах “Дні­про” на 1935 р.», Л., 1934), генерал-полковника В. Зелінського (Берлін, 1938), громад. діяча В. Леонтовича (зб. «З минулого», Варшава, 1938, т. 1), педагога та земського діяча В. Андрієвського (1938), педагога та громад. діячки О. Степанів (1943; обидві — Львів), шевченко­знавця П. Зайцева (Блумберґ, 1949), політика та громад. діяча І. Мазепи ([Б. м.], 1950–51; К., 2003), протоієрея П. Білона (Піт­тсбурґ, 1952), дипломата й історика Я. Токаржевського-Карашевича («Визвольний шлях», 1952, № 7), публіциста та соціолога М. Шаповала (Нью-Йорк, 1956–58), політ. діяча О. Шульгина («Українська літературна газета», Мюнхен, 1957, № 22–30; 1958, № 31–42; 1959, № 43–51; 1960, № 58), адвоката та громад. діяча І. Макуха (Детройт, 1958), публіциста і політика Д. Донцова (Торонто, 1958), полковника С. Самійленка (Нью-Йорк, 1958), адвоката та публіциста Л. Цегельського (Нью-Йорк; Філадельфія, 1960), етнолога й археолога В. Щербаківського («Визвольний шлях», 1962, № 3–12), фахівця у галузі механіки та опору матеріалів С. Тимошенка (Париж, 1963), громад. діяча та політика Б. Мартоса («Український історик», 1966, № 1/2), дипломата В. Кедровського (Він­ніпеґ, 1967), бібліо­графа та книго­знавця Л. Биковського (Мюнхен, 1971), публіциста І. Майстренка (Едмонтон, 1985), науковця В. Вернадського («Україна. Наука і культура», К., 1988, вип. 22), історика Н. Полонської-Василенко («Український історик», 1988, № 1/4; 1989, № 1/3; 1994, № 1/4; 1995, № 1/4), політика І. Фещенка-Чопівського (Ж., 1992), історика, етно­графа та письмен­ника В. Петрова («Хроніка 2000: Наш край», 1993, № 1/2), геть­мана П. Скоропадського (К.; Філадельфія, 1995), пере­кладачки Н. Суровцової-Олицької (1996), видавця Ю. Тищенка (1997; обидві — Київ); щоден­никами Є. Чикаленка (Л., 1931), В. Вин­ниченка (Едмонтон; Нью-Йорк, 1980, т. 1; 1983, т. 2). Певний інтерес становить рад. М. того часу — записки О. Шліхтера («Літопис революції», 1928, № 2), В. Затонського (там само, 1929, № 4–6; 1930, № 5) та ін. Серед мист. і театр. М. — спогади актора, реж. М. Садовського («Мої театральні згадки. 1881–1917», Х.; К., 1930), спів­ака і муз.-громад. діяча М. Донця («Театральні спогади» // «Більшовик», 1933), актора, реж., драматурга П. Саксаганського («По шляху життя», Х., 1935), хорового диригента, композитора О. Кошиця (у 2-х ч., Він­ніпеґ, 1947–48; К., 1995), актора, реж. І. Марʼяненка («Минуле українського театру», 1953), акторки С. Тобілевич («Мої стежки і зу­стрічі», 1957; обидві — Київ), музико­знавця, педагога О. Лисенка («Про Миколу Лисенка», К., 1957; 1959; російською мовою — Москва, 1960), живописця, мистецтво­знавця, есе­їста Олекси Грищенка («Україна моїх блакитних днів», Париж, 1958, також франц. мовою; «Мої роки в Царгороді», Мюнхен, 1961), актора, реж. Й. Гірняка («Спомини», Нью-Йорк, 1982). Рад. доба в УРСР у між­воєн. період (1920–30-і рр.) пред­ставлена в спогадах історика С. Під­гайного ([Б. м.], 1949), журналіста І. Німчука ([Б. м.], 1950), історика В. Дубровського («Український збірник», кн. 10, Мюнхен, 1957; Нью-Йорк, 1965), актора та режисера Й. Гірняка (Нью-Йорк, 1982), історика права Л. Окіншевича (Л., 1996); щоден­никах академік ВУАН М. Василенка («Вісник АН УРСР», 1991, № 2), М. Слабченка («Київська старовина», 1992, № 2; Заруба В. «Михайло Слабченко в епістолярній та мемуарній спадщині», Дн., 2005), С. Єфремова (К., 1997), письмен­ника А. Любченка (Л.; Нью-Йорк, 1999) та ін. 2-га світ. війна та військ.-політ. події навколо неї широко висвітлені у спогадах журналіста та письмен­ника М. Бажанського (Ашаф­фенбурґ, 1946), історика Б. Крупницького («Україна», 1950, № 4), історика П. Грицака (Мюнхен, 1959), бібліо­графа Л. Биковського («Визвольний шлях», 1963, № 1–4, 7), економіста М. Ве­личківського (там само, 1965, № 1–10), письмен­ника У. Сам­чука (Він­ніпеґ, 1980), право­знавця й політ. діяча К. Паньківського (Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто, 1983), церк. діяча УГКЦ, історика І. Нагаєвського (Торонто, 1985), історика Л. Шанковського («Визвольний шлях», 1985, № 7–9), генерал-полковника М. Капустянського («На зов Києва», К., 1993) та ін. Значну кількість творів нарах. рад. М. 2-ї світової війни, серед них — мемуари командирів партизан. загонів С. Ковпака (Москва, 1945; К., 1979), П. Вершигори (К., 1946), О. Сабурова (Л.; К., 1953), О. Федорова (К., 1968). Повоєн­на М. пред­ставлена числен. творами укр. емі­грантів: гео­графа та енциклопедиста В. Кубі­йовича (Париж; Мюнхен, 1975; 1985), історика О. Оглоблина (Нью-Йорк, 1977), літературо­знавця Г. Костюка (Едмонтон, 1987), мово­­знавця Ю. Шевельова (Х.; Нью-Йорк, 2001) та ін. Цікаві ві­домості ре­презентов. у повоєн. рад. М., напр., спогадах письмен­ника та літературо­знавця М. Рудницького (1958–64), письмен­ників Ю. Мартича (1960), Ю. Смолича (мемуарна трилогія: «Роз­повідь про неспокій», 1968, «Роз­повідь про неспокій триває», 1969, «Роз­повідь про неспокій немає кінця», 1970; усі — Київ), історика В. Голобуцького («История СССР», 1966, № 3; а також у його неопубл. мемуарах «З минувшини: Оповіда­н­ня мого сучасника»), щоден­нику кінорежисера та митця О. Довженка («Твори», т. 5, К., 1985) та багатьох ін. У 1990–2000-х рр. до наук. обігу в Україні за­проваджено мемуари учасників правозахис. руху в СРСР: П. Григоренка (Нью-Йорк, 1981), В. Овсієнка (К., 1996), М. Руденка (К.; Едмонтон; Торонто, 1998), М. Горбаля (К., 2001), Н. Світличної («Бахмутський шлях», 2005, № 1–2) та ін. Рад. період висвітлено в низці мемуарів, ви­даних у 2000-х рр., зокрема історика С. Білоконя (Біла Церква, 2006), парт. діяча П. Шелеста (К., 2003). На поч. 21 ст. опубл. М. Б. Гориня «Не тільки про себе» (К., 2006, кн. 1; 2008, кн. 2; 2010, кн. 3), І. Дзюби «Спогади і роз­думи на фінішній прямій» (К., 2008), М. Гориня «Запалити свічу» (Х., 2009) та ін.

Завантажити статтю