Маріуполь

МАРІУ́ПОЛЬ (1778–79 — Па­вловськ, 1948–89 — Жданов) — місто обласного значе­н­ня Донецької області, значний культурний, промисловий і торговельний центр на пів­ден­ному сході України, кліматичний і грязьовий курорт. Має статус історичного населеного місця. У складі Маріупольської міськради — Сартанівська (смт Сартана), Старокримська (смт Старий Крим) і Талаківська (смт Талаківка, с. Гнутове та с-ще Ломакине) селищні ради. На сході межує з Волноваським (селами Павлопіль, Пікузи, Лебединське та Широкине, що залишилися під контролем української влади, а до 2014 входили до Новоазовського р-ну), на пів­ночі — з Нікольським (до 2016 — Володарський), на заході — з Мангушським ра­йонами Донецької обл. 2015 року до меж міста включено села Вино­градне, Піонерське та Приморське Новоазовського р-ну. Після початку бо­йових дій на Донбасі східні околиці Маріуполя, Сартану, Талаківку, Гнутове та Ломакине неодноразово об­стрілювали бо­йовики т. зв. Донецької народної республіки. 

Місто роз­ташоване на узбереж­жі Таганрозької затоки Азовського моря, в гирлі річки Кальміус та її правої притоки Кальчик, у межах Донецького Приазовʼя, за 121 км від Донецька та за 762 км від Києва. Є 8 парків (зокрема «Міський сад», «Приморський», «Веселка»), 66 скверів, понад 60 озеленених бульварів і набережних. Неподалік у природному стані збереглася частина різнотравно-типчаково-ковилового степу (заповід­ник «Хомутовський степ»), на камʼянистих породах сформувалася петрофітна (заповід­ник «Камʼяні Могили»), а на пісках — псамофітна (Національний парк «Меотида») степова рослин­ність. На Бердянсько-Маріупольському під­вищен­ні — Великоанадольський лісовий масив, закладений 1843 року (див. Великоанадольський заказник).

За 20–30 км від міста — Маріупольське родовище залізних руд. По­близу Маріуполя є поклади флюсових вапняків, каоліну, граніту, глини та іншої будівельної сировини. Виявлено не­значні запаси міді, золота, цинку, вермікуліту, графіту й алмазів. Площа Маріупольської міськради 244,403 км². 

За пере­писом населе­н­ня 2001 року, у Маріупольській міськраді проживало 514 548 (95,1 % до 1989), у Маріуполі — 492 176 (94,8 %) осіб, які є пред­ставниками понад 100 національностей: українців — 48,7 %, росіян — 44,4 %, греків — 4,3 %, білорусів — 0,8 %. За даними Державної служби статистики України, станом на 1 січня 2017 року кількість мешканців становила від­повід­но 470 968 і 449 498 осіб. 

Станом на 2018, у місті — понад 70 % грецького населе­н­ня у Донецькій області та близько 60 % в Україні. Від 1995 року функціонує Федерація грецьких товариств України, створена з ініціативи Маріупольського товариства греків. 85 % жителів рідною вважають російську мову. Віряни є пере­важно парафіянами релігійних громад УПЦ МП, а також УПЦ КП, РКЦ, євангельських християн-баптистів, християн віри євангельської, адвентистів сьомого дня та інших. Є мусульманська і юдейська громади. 

Є залізнична станція, між­народний аеропорт і Маріупольський морський торговельний порт. Проходять автомобільні шляхи Словʼянськ–Донецьк–Маріуполь (національне значе­н­ня) і Одеса–Мелітополь–Маріуполь–Новоазовськ (між­народне). Міські ра­йони — Центральний, Кальміуський, Лів­обережний і Приморський — звʼязані між собою автобусним (від 1925), трамвайним (від 1933) і тролейбусним (від 1970) сполуче­н­нями. 

Міста-по­братими: Херсон, Феодосія (обидва — 1993), Бахчисарай (2012; обидва — АР Крим), Львів (1994), Коломия (Івано-Франківська обл., 1998), Макіївка (Донецька обл., 2000), Славута (Хмельницька обл., 2015), Пере­яслав-Хмельницький (Київська обл., 2017); Савона (1991), Санта-Северина (2005; обидва — Італія), Нарʼян-Мар (Ненецький автономний округ, 1992–2017), Таганрог (Ростовська обл., 1993–2017), Єйськ (Краснодарський край, 1994), Барнаул (Алтайський край, 2001), Желєзногорськ (Курська обл., 2009; усі — РФ), Салоніки, Пірей (обидва — 1993), Калімнос (1998; усі — Греція), Цицикар (Китай), Трабзон (Туреч­чина; обидва — 2007), Ґданськ (Польща, 2014). Встановлено також дружні звʼязки між смт Сартана та м. Кітнос (Греція, 2016). У 1996 році в Маріуполі від­крито Генеральне консульство Греції, 2006 — Почесне консульство Кіпру. 

На території сучасного міста досліджено стоянку давньокамʼяного віку, Маріупольський могильник (від нього походить назва Маріупольської культурно-історичної області) і поселе­н­ня Кальміус новокамʼяного віку, кургани племен доби міді–бронзи, скіфо-сарматських і середньовічних кочовиків. У 13 ст. Приазовʼя уві­йшло до складу Золотої Орди, а у 15 ст. — Кримського ханства. На початку 16 ст. запорозькі козаки заснували сторожовий пост Кальміус, що став місцем пере­бува­н­ня старшини Кальміуської паланки. 1769 року кримськотатарський загін знищив сторожовий пост. Після російсько-турецької війни 1768–74 років за Кучук-Кайнарджійським мирним договором Пів­нічне Приазовʼя ві­ді­йшло до Російської імперії, а після ліквідації Запорозької Січі — до складу Азовської губернії. 1778 року по­близу фортеці Кальміус закладено повітове місто Па­вловськ, яке на­ступного року за наказом генерал-губернатора пів­ден­них губерній Г. Потьомкіна отримало сучасну назву. Влітку 1780 року в ході реалізації про­грами царського уряду сюди з Криму пере­селили значну кількість християн-греків на чолі з митрополитом Готсько-Кафайським Ігнатієм. За указом імператриці Катерини II, їм надали низку привілеїв. 1782 року в Маріуполі мешкали 2948 осіб. Від 1784 року — у складі Катеринославського намісництва, від 1796 — Новоросійської, від 1802 — Катеринославської губернії. 

На­прикінці 18 ст. Маріуполь став важливим торговим осередком Приазовʼя й одним із центрів чумацького промислу. Щорічно проводили 4 ярмарки, на яких пере­важно продавали вовну, велику рогату худобу, балики, солену та вʼялену рибу, ікру. Чумацькими обозами до Маріуполя привозили сіль, дьоготь, рогожі, а з міста вивозили рибу та продукти її пере­робле­н­ня. Через порт до Греції, Туреч­чини, Італії та інших країн від­правляли великі партії пшениці, ячменю, насі­н­ня суріпиці та льону. 1799 року створено Маріупольську митну за­ставу, а 1809 — портове управлі­н­ня. Водночас виникла низка під­приємств з обробле­н­ня шкіри, виготовле­н­ня свічок, цегли, черепиці та гасі­н­ня вапна, водяних млинів і вітряків, кузень та бондарних майстерень. 1841 року у кварталі Карасу в бідній грецькій родині народився ви­значний майстер пейзажного живопису А. Куїнджі. Подальшому роз­витку промисловості сприяло прокладе­н­ня 1882 року залізниці (зʼ­єд­нала Маріуполь з Донецьким басейном) та спорудже­н­ня 1886–89 років глибоководного торгового порту. 1886 року засновано Азовський судноремонтний завод. 1896–99 роки Нікополь-Маріупольське гірниче і металургійне товариство й АТ «Російський Провіданс» збудували 2 металургійні заводи (1924 року обидва під­приємства обʼ­єд­нано в завод ім. Іл­ліча, від 1984 — Маріупольський металургійний комбінат ім. Іл­ліча). Тоді ж виникли чавуноливарний і сільськогосподарського машинобудува­н­ня заводи, багато під­приємств будівельної та харчової галузей. 

На початку 20 ст. працювали 60 промислових під­приємств і понад 400 хлібних контор. 1910 року під­приємець Ш. Ейдінов заснував цех з випуску карамелі та пряників (нині Маріупольська кондитерська фабрика). 1911 року вантажообіг Маріупольського порту склав 122,4 млн пудів. У місті функціонували консульства та консульські агентства Греції, Італії, Австро-Угорщини, пізніше — Туреч­чини, Бельгії, Німеч­чини, Великої Британії. Водночас у Маріуполі від­кривали на­вчальні, культурно-освітні, лікувальні та релігійні заклади. 1878 року антре­пренер, артист і режисер В. Шаповалов заснував професійну акторську трупу. 1897 року створено перший кінотеатр. 

1913 року діяли 4 гімназії, реальне, духовне та 2 вищих початкових училища, понад 15 початкових шкіл; 4 бібліотеки; 6 друкарень; 6 лікарень; 10 готелів; 9 православних церков, костел, кірха, 3 синагоги й єврейський молитовний будинок. 1915 року від­крито учительську семінарію. 1890 року в Маріуполі мешкали понад 19 тисяч, 1897 — 31 116 тисяч (росіян — 63,22 %, євреїв — 15,14 %, українців — 10,04 %, греків — 5,11 %, турків — 2,96 %, німців — 0,8 %, татар — 0,73 %, поляків — 0,7 %, білорусів — 0,55 %, вірмен — 0,16 %, французів — 0,13 %, англійців — 0,11 %), 1913 — 57,7 тисяч осіб. 30 грудня 1917 року за під­тримки робітників заводів і порту та солдатів 24-го запасного піхотного полку в місті встановлено більшовицьку владу. 

Під час Визвольних змагань 1917–21 років влада в Маріуполі неодноразово змінювалася. Від березня 1918 року до вересня 1920 року місто пере­бувало у складі УНР, Донецько-Криворізької Радянської Республіки, Української Держави та під контролем ЗС Пів­дня Росії. 4 жовтня 1920 року остаточно встановлено більшовицьку владу. 1919–25 — місто Донецької губернії; від 1932 — Донецької (1938–61 — Сталінської) області. 1923–30 — центр Маріупольської округи. У грудні 1917 року функціонувала національна організація приазовських греків Маріупольська спілка ел­лінів. У лютому 1920 року від­крито Маріупольський повітовий центральний музей (нині Маріупольський крає­знавчий музей). Від того ж року з пере­рвами у Маріуполі діяла одна з головних баз Азовської військової флотилії. 

1929 року на базі вечірнього робітничого технікуму засновано металургійний ін­ститут (нині Приазовський державний технічний університет). 1930–37 роки виходила перша національна грецька газета України «Kolex-tibiotic», 1932–38 роки функціонував Грецький державний робітничо-колгоспний театр, 1935–37 роки діяло Донецьке обласне грецьке видавництво. 1938 року створено Донецький обласний російський драматичний театр (від 2007 — академічний, 2016 з назви вилучено слово «російський»), у якому в різний час працювали актори та режисери: народні артисти УРСР — Н. Білецька-Буга­йова, П. Вєтров, П. Кльонов, Р. Подʼякова, Б. Сабуров, О. Утеганов, Н. Юргенс; нар. арт. України – С. Боклан, по­друж­жя Д. Вітченко та С. Вітченко-Сиротюк, Ю. Доронченко, С. Харабет (Отченашенко); нар. арт. РРФСР В. Мачкасов; актор, публіцист, громад. діяч А. Авраменко. У довоєн­ний період також функціонував держ. театр «Червоний шлях», режисером якого 1931–32 був нар. арт. УРСР Б. Лучицький. Тоді ж у місті в ін. культур. і навч. закладах твор. діяльністю за­ймалися хор. диригенти В. Аліта, О. Перунов; тромбоніст, диригент, засл. діяч мистецтв України В. Крячок; музико­знавці О. Ашла, В. Іванченко. У 1930-х рр. Маріуп. металург. завод ім. Іл­ліча став одним з найпотужніших під­приємств у галузі важкої промисловості СРСР. 1930–40 збудовано домен. цех з 4-ма печами, мартенів. цех з 6-ма печами та декілька допоміж. цехів металург. заводу «Азовсталь». 1934 на базі цеху з виробництва радіаторів Маріуп. заводу с.-г. машинобудува­н­ня введено Маріуп. радіатор. завод (нині завод «Авторадіатор»). 

У 2-й пол. 1930-х рр. засн. трубо­прокат. завод ім. В. Куйбишева (1958 при­єд­нано до заводу ім. Іл­ліча), металокон­струкцій, коксохім. і рибоконсерв. заводи, споруджено потужні холодильник (ємністю 50 тис. т) і елеватор, реконстру­йовано мор. порт. 1926 мешкали 40 825 (росіян — 39,8 %, українців — 36,3 %, євреїв — 11,9 %, греків — 8 %, поляків — 0,9 %, німців і білорусів — по 0,6 %), 1937 — 192 146, на поч. 1941 — 241,1 тис. осіб. Маріупольці потерпали від голодомору 1932–33, за­знали сталін. ре­пресій. Від 8 жовтня 1941 до 10 вересня 1943 — під нім.-фа-шист. окупацією. Діяли рад. (під керівництвом Є. Штанька, Б. Гнилицького, О. Кравченка, М. Колесової, Д. Ломизова та ін.) і ОУНів. (серед діячів – С. Держко, Є. Стахів) під­пі­л­ля. Від листопада 1941 до 1943 виходила «Маріупольська газета». У перші дні окупації нацисти роз­стріляли бл. 10 тис. мирних жит., зокрема й сталевара М. Мазая; майже 50 тис. осіб вивезли на примус. роботи до Німеч­чини. У таборах, що існували на тер. міста, від голоду, холоду та хвороб загинули понад 36 тис. рад. військовополонених. За звільне­н­ня міста 221-й стрілец. і 9-й гвардій. винищув. авіац. дивізіям на­дано найменува­н­ня «Маріупольські». У боях за М. брали участь також 130-а Таганроз. стрілец. дивізія, 4-й гвардій. Кубан. кавалерій. корпус і 384-й окремий баталь­йон мор. піхоти. Тут від­значилися Герої Рад. Союзу І. Бабак, Ф. Котанов, Д. Левін. У М. похов. Герої Рад. Союзу М. Лавицький і В. Семенишин. 

У довоєн­ні роки у місті мешкали, на­вчалися та працювали учасники 2-ї світової вій­ни, Герої Рад. Союзу Г. Бахчиванджі, І. Волосатов, А. Гребнєв, М. Григоренко, Л. Григорович, А. Губенко, В. Єдкін, М. Жердєв, С. Жоров, О. Кортунов, П. Костюченко, М. Лановенко, М. Лин­ник, М. Лунін, М. Матвєєв, І. Мерзляк, Г. Московченко, П. Нефедов, М. Ткачов, М. Шамрай, А. Якименко; після вій­ни в ньому оселилися Герої Рад. Союзу М. Андрюшок, М. Барков, М. Герасимов, С. Карась, І. Кармановський, М. Козʼяков, Г. Литвиненко, І. Тахтаров, М. Шестаков і повний кавалер ордена Слави А. Доманов. 1948–89 місто на­звали на честь уродженця, одного із провід. ідеологів та організаторів більшовизму сталін. доби А. Жданова. У цей період воно продовжувало роз­виватися як великий пром. центр і порт. 1948 роз­почато виготовле­н­ня продукції на Маріупольській сітковʼяза-льній фабриці. 1953 створ. Азов. рай. упр. Чорномор. пароплавства (1967–2002 – Азовське морське пароплавство). Його судна здійснювали пере­везе­н­ня вантажів у бл. 400 портів понад 70 країн світу. 1958 на базі цехів металург. заводу ім. Іл­ліча створ. Жданов. завод важкого машинобудува­н­ня (від 1989 — «Азовмаш»). 1960 на базі артілі інвалідів «Донбас» введено в екс­плуатацію завод прал. машин (від 1968 — «Електропобутприлад»). 1964 засн. Жданов. філію ВО «Електромагніт», яку 1990 пере­творено на вироб. під­приємство «Азовреле» (2015 призупинено роботу). У звʼязку з роз­шире­н­ням пром. і житл. будівництва створ. трести «Азов­стальбуд», «Ждановметалургбуд», «Ждановжитлобуд», «Донбасметалургмонтаж» та ін. У 1950–80-х рр. 41 особа стала Героєм Соц. Праці (сталевар Г. Горбань – двічі). 1971 Жданов за знач. роз­виток металургії, важкого машинобудува­н­ня та ін. галузей промисловості нагороджено орденом Труд. Червоного Прапора, 1978 з нагоди 200-річчя — орденом Жовтн. революції. У 1970–80-х рр. проходив Респ. кінофестиваль «Людина праці на екрані». У серед. 1980-х рр. діяли 8 технікумів, 14 ПТУ, 66 серед. шкіл, 5 шкіл робітн. молоді і заочних, 167 дитсадків; міська бібліотека ім. В. Короленка, 8 дит. муз. шкіл, дит. художня школа; 3 рай. і міський Будинки піонерів і школярів, станція юних техніків, флотилія юних моряків; 32 лікарні та поліклініки, 7 СЕС; 16 дит. спорт. шкіл. 

У місті споруджено декілька Палаців культури та спорту, стадіонів, плавал. басейнів; на великих під­приємствах облаштовано профілакторії та нічні санаторії; на мор. узбереж­жі роз­ташувалися багато­профіл. санаторій «Металург», дит. кістково-туберкульоз. санаторій, Будинок від­починку «Мир», табори від­починку школярів. 1958 мешкали 280,3 тис., 1970 — 436 тис., 1985 — 523,45 тис. осіб. Нині у заг. обсязі пром. виробництва (працюють понад 50 під­приємств) найбільш питому вагу за­ймають чорна металургія та виробництво готової метал. продукції (бл. 76 %) і машинобудува­н­ня (21 %). Частка пром. продукції маріуп. під­приємств у ВВП України складає бл. 6 %. М. посідає 1-е м. у Донец. обл. за зовн.-торг. оборотом (40 %). 6 організацій за­ймаються буд.-мон­таж. роботами. Тривалий час у звʼязку зі стабіл. роботою більшості великих під­приємств М. був найза­брудненішим містом України. 

У 2010-х рр. завдяки реалізов. екол. проектам стан його довкі­л­ля значно покращено, а в рамках диверсифікації економіки в ньому роз­вивають рекреац. потенціал. У Приазов. тех. університеті навч. процес забезпечують енергет. (3 каф.), машинобудува­н­ня та зварюва­н­ня (7), металург. (6), транс­порт. технологій (4), екон. (6), інформ. технологій (6), інж. і мовної під­готовки (3) та соц.-гуманітар. (6) факультети, на яких працюють понад 40 д-рів і понад 200 канд. наук. 2004 на базі гуманітар. ін­ституту (1991–93 — коледж) Донец. університету засн. Маріуп. гуманітар. університет, який 2010 пере­йменували на Маріупольський державний університет. У М. — Азов. мор. ін­ститут Нац. університету «Одес. мор. академія», Маріупольський коледж мистецтв, 8 технікумів і коледжів; 58 заг.-осв. шкіл (зокрема й 3 інтернати), 2 гімназії, 11 ліцеїв, 90 до­шкіл. установ; 4 Палаци дит. і юнац. творчості, станція юних техніків, 36 дит.-юнац. клубів; 5 Центрів соц. служб для дітей, сімʼї та молоді. У 1990-х рр. від­крито Будинок учителя. Тут за­ймалися наук. діяльністю генетик, селекціонер, академік ВАСГНІЛ, Герой Соц. Праці М. Хаджинов, педагог, академік НАПНУ Л. Каніщенко; фахівці у галузі зварюва­н­ня К. Багрянський, Т. Кравцов, Л. Лещинський, фахівці у галузі металургії Ю. Бичков, І. Ельке, І. Казанцев, Є. Казачков, В. Капорович, Є. Капустін, М. Курако, М. Ревтов, О. Скребцов, В. Тарасов, Я. Шнеєров, метало­знавці В. Зубарев, Б. Леонтьєв, К. Соколов, Ф. Ткаченко, фахівець у галузі обробле­н­ня металів Л. Соколов, фахівець у галузі електро­енергетики С. Жуков, фахівець у галузі машинобудува­н­ня М. Мар­гуліс, гід­ро­метеоролог М. Байдал, економісти М. Білопольський, В. Сударев, білорус. мово­­знавець І. Бількевич, археолог В. Євсєєв, педагог М. Кузняк. 2017 у Донец. обл. академ. драм. театрі по­ставлено 9 премʼєр. ви­став, зокрема й «Гайдамаки» за однойм. поемою Т. Шевченка, «Сойчине крило» за однойм. новелою І. Франка та «За двома зайцями» М. Старицького. 

Від 1997 існує Маріуп. театр ляльок. Серед закладів культури — 10 Палаців і Будинків культури, 23 б-ки та 8 шкіл естет. вихова­н­ня. Зва­н­ня «народний» отримали ансамбль класич. танцю «Пірует», ансамбль класич. гітари, естрад-но-цирк. колектив «Весела арена», театр-клуб «Діалог» міського Палацу культури; фольклор. ансамбль «Живі джерела» та духовий оркестр Палацу культури «Чайка»; ансамбль танцю «Квітень», ансамбль сучас. хорео­графії «Про­спект», вокал. ансамбль «Мелодія», духовий оркестр «Іл­лічівець», молодіж. естрад. оркестр Палацу культури металургів; молодіж. ансамбль танцю «Світанок», хор. капела, вокал. колектив, духовий оркестр, рос. драм. театр Палацу культури «Молодіжний»; ансамбль бального танцю «Карнавал», ансамбль танцю «Україна», ансамбль укр. пісні «Червона калина», вокал.-інструм. ансамбль «Чайка» Палацу культури «Маркохім»; ансамбль танцю «Весна», духовий оркестр, ретро-джаз-бенд «Діліжанс», театр сатири, цирк «Олімпія» Палацу культури «Іскра»; вокал.-інструм. ансамбль «Ел­ліни», фольк­лор. ансамбль пісні і танцю «Сартан. самоцвіти» Сартан. Будинку культури; хор «Маріуп. зорі» Старокрим. клубу; хор «Кантилена» міського Палацу дит. і юнац. творчості. 

При Маріуп. краєзн. музеї функціонують 2 філії: Худож. музей ім. А. Куїнджі та Маріупольський музей народного побуту. Є низка громад. музеїв, зокрема історії Приазов. тех. університету, Азов. мор. музей Азов. мор. ін­ституту Нац. університету «Одес. мор. академія», Літ. музей Центр. міської б-ки ім. В. Короленка. Маріуп. металург. комбінату, під­приємств «Азов­сталь» і «Азовмаш», Маріуп. торг. порту. У Сартані – Греків Приазовʼя Музей історії і етно­графії. Місц. прозаїків, поетів і пере­кладачів обʼєд-нують міські від­діл. НСПУ (створ. 2000) та Всеукр. твор. спілки «Кон­грес літераторів України» (2010), літ. клуби «Азовʼя» (1924), «Моряна» (1970), «Прометей» (1995), «Іл­лічівські зорі» (2003), «Сузірʼя ліри» (2005), «Перлина» (2008), «Світанок» (2012). З М. повʼязана літ. діяльність С. Алимова, В. Бахтаріса, М. Берилова, Г. Бодикіна, О. Діамантопуло, М. Жихарева, А. Заруби, Якуба Зеккі, Каштана Карого, Л. Кирʼякова, В. Кіора, Г. Костоправа, В. Мамнєва, Г. Мороза, М. Новосьолова, Г. Оптова, В. Петровая, В. Солдатова, О. Чиркіна й А. Шапурми. Діють міські організації НСХУ (від 1992), творчі групи художників «Маріуполь–87», «Вікно», «Донец. пленер» та ін. 2004 створ. Маріупольський міський центр сучасного мистецтва і культури ім. А. Куїнджі. У місті у різні роки виникли (багато з них функціонують й нині) майстерні ві­домих митців, зокрема живописців, графіків, монументалістів, художників театру й декор.-ужитк. мистецтва М. Бендрика, М. Ковальчука, П. Кота, Вік. Пономарьова (усі — засл. художники УРСР), С. Баран­ника (засл. художник України), В. Абрамова, В. Арнаутова, І. Бертякова, О. Бочарова, І. Бражникової, В. Зарбі, С. Канн, Р. Карпачової, М. Карпухіна, Ю. Кондратенка, В. Кон­стантинова, О. Костюченка, Л. Масальської, А. Махотіна, С. Медовник, по­друж­жя Валентина та Людмили Пономарьових, В. Остапенка, В. Павлюка, Я. Райзіна, М. Тихонова, скульп­тора Ю. Харабета (засл. діяч мистецтв України). Мозаїчні панно, фрески, рельєфи, виконані маріуп. художниками, прикрашають корпуси «Азовмашу», Будинку звʼязку, інтерʼєри аеропорту, залізнич. вокзалу, краєзн. музею, Центр. міської б-ки ім. В. Короленка, багатьох заг.-осв. і до­шкіл. закладів, кафе, ресторанів, магазинів. Їхні твори зберігаються в музеях і картин. галереях в Україні та за кордоном. 

Є Маріупольська міська організація Національної спілки архітекторів України. Діють ін­ститут «Маріуполь­проект», проєктно-будівельна компанія «Азовінтекс», Міське архітектурне бюро, творчі майстерні «Архітектурне ательє», «ЛЕМ» і «Модус». Маріупольська міська організація Національної спілки журналістів України обʼ­єд­нує понад 100 членів. Серед ві­домих журналістів — А. Балджі та І. Коноп. Маріупольські письмен­ники та журналісти видали 8 альманахів: літературні — «Азовский морской альманах» (1996, 1998, 2002), «Маріуполь» (1998, 1999), «Приазовье. Порт­рет современ­ника» (2005); літературно-художні — «Прибой» (2002, 2003, 2007), «Тер­ритория детства» (2008); літературно-публіцистичні — «Альманах» (2005), «Симфония труда и слова» (2008), «Вперед, Пегас!» (2009, 2010; електрон­ний). З 1918 року виходить газета «Приазовский рабочий». Громадсько-політичне, культурне та спортивне життя міста й Маріупольщини також висвітлювали газети «Азовские новости», «Вестник Приазовья», «Весь Мариуполь», «Вечерний Мариуполь», «Дом советов», «Мариупольская жизнь», «Мариупольская неделя», «Мариупольский курьер», «Неделя. Аргументы, факты, события» та інші. У Маріуполі Федерація грецьких товариств України видає газету «Эл­лины Украины», а Маріупольське товариство греків — «Хронос». Виходили багатотиражні газети під­приємств і організацій: «Азовский моряк», «Мариупольский портовик», «Азовский машиностроитель», «Азов­сталец», «Ильичевец», «Мариупольский коксохимик», «Голос строителя», «Театральная площадь». Для учнів друкували газету «Привет, ребята!». Працюють 3 телерадіокомпанії та 16 радіо­станцій. Традиційними стали між­народні фестивалі «Меморіал А. Куїнджі» й «Осін­ній листопад». Щорічно від­бувається понад 10 регіональних і міських фестивалів та конкурсів. Маріуполь неодноразово був місцем проведе­н­ня Між­народного музичного конкурсу ім. С. Прокофʼєва, Між­народного конкурсу спортивного танцю «Кришталева корона», регіонального конкурсу «Театральний Донбас» і різноманітних грецьких національних фестивалів. У 2015 і 2017 роках від­булися фінальні концерти Між­народного фестивалю «Червона рута». У 2017 році в Маріуполі засновано мас­штабний музичний фестиваль «MRPL City».

У місті — 32 лікувально-профілактичні установи, зокрема 10 лікарень і 6 центрів первин­ної медико-санітарної допомоги. 

Місто є значним національним центром під­готовки спортс­менів найвищих категорій з греко-римської (О. Вакуленко, О. Дараган, І. Дарда, М. Пантазі, М. Пустовалов, А. Сардарян, Г. Солдадзе, Д. Солдадзе, Г. Узун, Р. Хакимов, М. Швидкий) і вільної (М. Войнов, Г. Патріча) боротьби, самбо та дзюдо (В. Зип, В. Ломакін), важкої атлетики та паверліфтингу (Г. Вороб­йов, Р. Ворошилін, В. Ганчур, Л. Гуминська, О. Дмитрук, по­друж­жя І. Збандут і К. Збандут-Бородай, А. Калина, О. Котенджі, В. Олениця, В. Папазов, С. Поплавська, Є. Яримбаш), боксу (А. Гутковський, В. Дворцов, М. Завʼялов, А. Климанов, В. Харченко, В. Черенков), кікбоксингу (В. Попов), спортивної гімнастики (А. Ревенко, В. Чукарін), мета­н­ня молота (Г. Корсун), бігу (Ю. Попов), стрибків у воду (Т. Лисова), водного поло (О. Обедінський, В. Суханов), волейболу (Б. Івлєв, В. Михальчук), шахів (А. Каменець, І. Ярмонов). 1960 організовано футбольний клуб «Азов­сталь», що нині ви­ступає під на­звою «Маріуполь» (її змінювали 8 разів, зокрема 1971–74 та 1996–2002 — «Металург», 2002–17 — «Іл­лічівець»). 1963 він став бронзовим призером чемпіонату УРСР, 1997 — бронзовим призером, 2008 і 2017 — пере­можцем 1-ї ліги України, 2001 і 2006 — пів­фіналістом Кубка України, у цих роках посів 4-е м. у премʼєр-лізі України. Цей клуб очолювали заслужені тренери України Т. Попович (1968–69), В. Сальков (1970–71), Ю. Захаров (1971–72), А. Куксов (1995–96), О. Іщенко (2007–08), І. Балан (2005–07, 2012), М. Па­влов (2012–15). У 1961 у його складі ви­ступав В. Хмельницький, 1996–97 – І. Бєланов. 2009 у М. проводили матчі чемпіонату Європи з футболу серед юнаків. 1996–98 Маріупольський яхтсмен І. Кириченко першим з українців здійснив одиночну кругосвітню подорож на яхті «Леді L». У М. — понад 585 спортивних споруд, зокрема 7 спорт­комплексів, 7 стадіонів і 4 басейни. Функціонують дитяча водно-спортивна база та 7 ДЮСШ.

Памʼятки архітектури: Олександрійська чоловіча гімназія (нині індустріальний технікум), готель «Континенталь» (нині Палац культури «Молодіжний»; обидва — кінця 19 ст.), водонапірна башта (нині від­діле­н­ня «ПриватБанку», 1910), 2 житлові будинки (західний і східний) зі шпилями на вул. А. Куїнджі (1957–58), Донецький обласний академічний драматичний театр, 1960). Встановлено памʼятники металургам, визволителям Донбасу, працівникам комбінатів ім. Іл­ліча й «Азов­сталь», які загинули на фронтах 2-ї світової вій­ни, князю Святославу, митрополиту Ігнатію, Т. Шевченку, О. Пушкіну, М. Мазаю, спів­аку та кіноактору В. Висоцькому, погру­д­дя Т. Шевченка, В. Короленка, А. Куїнджі, Г. Горбаня, промисловцям М. Гурова та В. Карпова, памʼятні знаки на честь запорозьких козаків Кальміуської паланки (до 500-річчя українського козацтва), жертвам голодомору 1932–33 і політичних ре­пресій, «Гармата», «Бронекатер», «Літак МіГ-17», «Танк Т-34», воїнам-афганцям, ліквідаторам аварії на ЧАЕС і понад 50 меморіальних дощок.

Серед видат. уродженців — Герої України фізик-теоретик, академік НАНУ В. Барʼяхтар і промисловець В. Бойко; лікар-офтальмолог, академік АН СРСР М. Авербах, лікар-терапевт, академік АМН СРСР та АН УРСР В. Іванов, нейрофізіолог, академік АН УРСР О. Макарченко, лікар-терапевт, академік АН Білорус. РСР І. Мішенін, геолог, академік НАНУ М. Семененко, фольк­лорист, етно­граф, академік РАН В. Гусєв, історик мистецтва, чл.-кор. С.-Пе­тербур. АН Д. Айналов, фахівець у галузі металургії, чл.-кор. РАН С. Єфименко, фахівець у галузі соц. економіки, чл.-кор. НАНУ Л. Без­часний, право­знавець, чл.-кор. НАПрНУ М. Сибільов, історик, живописець, скульп­торка, письмен­ниця, почес. чл. РАН В. Даувальдер; фізики В. Гамалій, О. Демʼянов, Б. Єсельсон, В. Коган, Л. Кукушкін, Г. Маклаков, В. Сенчишин, В. Токій, Ю. Тхорик, В. Чабаненко, В. Шатернік, математик Л. Курпа, хіміки О. Доня, Й. Рисс, Ю. Сергучов, метало­знавці В. Єфременко, В. Кісунько, Т. Скобко, матеріало­­­знавець С. Самотугін, фахівці у галузі металургії В. Клименко, В. Кухар, О. Лях, С. Мельник, Л. Назюта, О. Томаш, фахівці у галузі обробки металів тиском В. Капланов, А. Мелешко, О. Тарасов, фахівці у галузі зварюва­н­ня В. Кас­сов, О. Размишляєв, В. Роянов, В. Щетиніна, фахівці у галузі авіац. механіки та технології М. Білан, В. Сухов, фахівець у галузі аеро­гідродинаміки І. Остославський, фахівці у галузі машинобудува­н­ня М. Жолткевич, Б. Ковальський, В. Кравченко, В. Су­глобов, фахівці у галузі енергетики І. Жежеленко, Л. Рожанський, Ю. Саєнко, фахівець у галузі АСК та інформатики А. Златкін, В. Кокошко, М. Раков, фахівці у галузі радіотехніки Е. Каплан, В. Найденко, фахівець у галузі електроніки В. Ягуп, лікарі Мик. Антипов, В. Бесєдін, С. Боєнко, А. Долженко, О. Дудниченко, О. Кириленко, П. Коваленко, Г. Кондратенко, О. Кузнецов, В. Куцевляк, А. Ладур, Є. Латишев, Н. Луніна, Іван та його син Геннадій Маврови, В. Максимович, В. Савро, В. Слєпцов, М. Трофименко, Л. Фрумін, В. Шлопов, психологи Л. Деркач, Г. Челпанов, біо­логи В. Бовт, Г. Боровиков, зоотехнік, селекціонер Г. Котенджі, геохімік, мінералог С. Нечаєв, гірн. інж. В. Бережинський, А. Козлюк, О. Ягупов, економісти Є. Вороб­йов, Є. Калюга, В. Колосок, Т. Логутова, І. Ма­йорова, О. Марюта, І. Ткаченко, Р. Толпежніков, філософи В. Босенко, О. Черниш, історики Л. Гарчева, В. Лисак, І. Пономарьова, Є. Трифільєв, С. Федака, крає­­знавець І. Коваленко, право­знавець В. Камбуров, літературо­­знавець Ф. Кейда, мово­знавці І. Степанченко, І. Харитонова, педагоги О. Кучерявий, І. Соколова; лікар, письмен­ник О. Дорофєєв, поети, прозаїки, публіцисти, пере­кладачі А. Білоус, П. Вінтман, Т. Катрич, Л. Коваленко-Івченко, Ф. Кривін, Н. Харакоз; живописці, графіки, монументалісти, художники театру й декор.-ужитк. мистецтва А. Лоза (нар. художник України), П. Жигимонт (засл. художник РРФСР), Мих. Антипов, М. Ашихман, М. Бондаренко, О. Бондаренко, С. Деренчук, І. Єлисеєва, О. Кечеджі, С. Кирилов, О. Ковальов, Н. Колядко, О. Костюченко, В. Кофанов, С. Кручаков, Л. Кузьмінков, В. Махотін, О. Могилевський, В. Садовий, А. Сотниченко, Л. Сумароков, Л. Ткаченко, С. Уманський-Самум, В. Харакоз, Д. Шибнєв, скульптори О. Іванов, О. Кузнецов, В. Сінайський, майстриня худож. вишивки Є. Журба (засл. майстер нар. творчості України); архітекторка О. Гусєва; спів­аки М. Гришко (нар. арт. СРСР), С. Шапошников (нар. арт. РРФСР), В. Під­садний (засл. арт. УРСР), Г. Бізюк, С. Ломко (обидва — засл. арт. України), А. Боначич, Я. Єнакієв; актори В. Данченко, Н. Юргенс (обидва — нар. арт. УРСР), Г. Сьомка, артист балету А. Вдовиченко (обидва — засл. арт. України); кінорежисери В. Шкурін (нар. арт. України), О. Мішурін (засл. діяч мистецтв УРСР), Л. Луков, театр. режисер С. Шейко (засл. арт. УРСР); диригент І. Кільберг (засл. діяч мистецтв УРСР), гітарист М. Михайленко; рад. і парт. діяч Г. Єнютін, голова ради директорів Укр. між­банків. валют. біржі О. Андронов, політ. діяч, фахівець у галузі металургії А. Голубченко, суддя Кон­ституц. Суду України Л. Чубар; промисловець Л. Хаджинов; церк. діячі Георгій (Делієв; РПЦ), Й. Крушинський (РКЦ); спортс­мени та тренери Р. Аджі, В. Алтухов, В. Барановський, О. Коленков, Г. Комишенко, Віктор і його сини Михайло та Олексій Лозові, В. Олійник, С. Солодкий, П. Тяпін (усі — греко-рим. боротьба), О. Болотов, А. Папуш, М. Харачура (усі — вільна боротьба), В. Врублевська, Л. Матієвська, Г. Нікітіна (усі — дзюдо, самбо), Г. Ганенко, К. Збандут-Бородай, В. Олефіренко (усі — паверліфтинг), П. Алаєв, Ю. Калина, В. Шведов (усі — важка атлетика), О. Береснєва, В. Вангельєв, О. Конжуков, О. Сидоренко, С. Стєпнов (усі — плава­н­ня), А. Головань, Д. Лисенко (обидва — стрибки у воду), Д. Волончук, В. Ко­станда (обидва — водне поло), Т. Устюжаніна (академ. веслува­н­ня), Г. Доронін, С. Іванова, О. Мишаков, брати Анатолій, Віктор і Володимир Тишлери (усі — спорт. гімнастика й акробатика), Г. Ковтунов (потрійний стрибок), М. Головко, Д. При­ступа, В. Степанов (усі — біг), О. Гуров, Є. Зиков, О. Кирюхін, В. Кленін, О. Кудинов, С. Царев (усі — бокс), П. Добрецов (кікбоксинг), С. Балтача (футбол), Н. Климова, В. Романець, Л. Яйло (усі — баскетбол), Т. Бакланова, О. Война, Г. Затонських (усі — шахи), О. Семикін (велосипед. спорт), І. Христенко, Володимир і його син Юрій Юрасови (усі — кульова стрільба), В. Артюх (більярд); учасники 2-ї світової вій­ни, Герої Рад. Союзу В. Калабун, В. Курилов, М. Лорін, А. Мойсеєнко, Д. Нестеренко, С. Пироженко, Є. Філіпських. У смт Сартана народився біо­хімік, академік НАНУ Г. Мацука; у М. минули юнац. роки фахівця у галузі радіо­електроніки, кон­структора, чл.-кор. РАН Г. Кісунька.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю