Маріуполь — Енциклопедія Сучасної України

Маріуполь

МАРІУ́ПОЛЬ (1778–79 – Павловськ, 1948–89 – Жданов) – місто обласного значення Донецької області, знач­ний культурний, промисловий і торговельний центр на південному сході України, кліматичний і грязьовий курорт. Має статус істор. насел. місця. У складі Маріуп. міськради – Сартанів. (смт Сартана), Старокрим. (смт Старий Крим) і Талаків. (смт Талаківка, с. Гнутове та с-ще Ломакине) селищні ради. На Сх. вона межує з Волновас. (селами Павлопіль, Пікузи, Лебединське та Широкине, що залишилися під контролем укр. влади, а до 2014 входили до Новоазов. р-ну), на Пн. – з Нікол. (до 2016 – Володарський), на Зх. – з Мангуш. р-нами Донец. обл. 2015 у межі міста включено села Виноградне, Піонерське та Приморське Новоазов. р-ну. Після початку бойових дій на Донбасі сх. околиці М., Сартану, Талаківку, Гнутове та Ломакине багато разів обстрілювали бойовики т. зв. Донец. нар. республіки. М. знаходиться на узбережжі Таганрозької затоки Азовського моря, в гирлі р. Кальміус і її правої притоки Кальчик, у ме­жах Донец. Приазов’я, за 121 км від Донецька та за 762 км від Києва. У М. – 8 парків (зокрема «Міський сад», «Приморський», «Веселка»), 66 скверів, понад 60 озеленених бульварів і набережних. Неподалік у природ. стані збереглася частина різнотравно-типчаково-ковил. степу (заповідник «Хомутовський степ»), на кам’янистих породах сформувалася петрофітна (заповідник «Кам’яні Могили»), а на пісках – псамофітна (Нац. парк «Меотида») степ. рослинність. На Бердян.-Маріуп. підвищенні – Великоанадол. ліс. масив, закладений 1843 (див. Великоанадольський заказник). За 20–30 км від міста – Маріупольське родовище залізних руд. Побл. М. є поклади флюс. вапняків, каоліну, граніту, глини та ін. буд. сировини. Виявлено незначні запаси міді, золота, цинку, вермікуліту, графіту й алмазів. Пл. Маріуп. міськради 244,403 км2. За переписом насел. 2001, у Маріуп. міськраді проживали 514 548 (складає 95,1 % до 1989), у М. – 492 176 (94,8 %) осіб, які є представниками понад 100 національностей: українців – 48,7 %, росіян – 44,4 %, греків – 4,3 %, білорусів – 0,8 %. За даними Держ. служби статистики України, станом на 1 січня 2017 кількість мешканців становила відповідно 470 968 і 449 498 осіб. Нині у М. – понад 70 % грец. насел. у Донец. обл. і бл. 60 % в Україні. Від 1995 функціонує Федерація грец. т-в України, що була створ. з ініціативи Маріуп. т-ва греків. 85 % жит. рідною вважають рос. мову. Віруючі є переважно парафіянами реліг. громади УПЦ МП, а також УПЦ КП, РКЦ, євангел. християн-баптистів, християн віри євангельської, адвентистів сьомого дня та ін. Є мусульман. і юдей. громади. Залізнична станція, міжнар. аеропорт і Маріупольський морський торговельний порт. Проходять автомобіл. шляхи Слов’янськ–До-нецьк–М. (нац. значення) і Одеса–Мелітополь–М.–Новоазовськ (міжнар.). Міські р-ни – Центр., Кальміус., Лівобереж. і Приморський – зв’язані між собою автобус. (від 1925), трамвай. (від 1933) і тролейбус. (від 1970) сполученнями. Міста-побратими: Херсон, Феодосія (обидва – 1993), Бахчисарай (2012; обидва – АР Крим), Львів (1994), Коломия (Івано-Фр. обл., 1998), Макіївка (Донец. обл., 2000), Славута (Хмельн. обл., 2015), Переяслав-Хмельницький (Київ. обл., 2017); Савона (1991), Санта-Северина (2005; обидва – Італія), Нар’ян Мар (Ненец. автоном. округ, 1992–2017), Таганрог (Ростов. обл., 1993–2017), Єйськ (Краснодар. край, 1994), Барнаул (Алтай. край, 2001), Желєзногорськ (Курська обл., 2009; усі – РФ), Салоніки, Пірей (обидва – 1993), Калімнос (1998; усі – Греція), Цицикар (Китай), Трабзон (Туреччина; обидва – 2007), Ґданськ (Польща, 2014). Встановлено також дружні зв’язки між смт Сартана та м. Кітнос (Греція, 2016). У 1996 у М. відкрито Ген. консульство Греції, 2006 – Почесне консульство Кіпру. На тер. сучас. міста досліджено стоянку давньокам’яного віку, Маріупольський могильник (від нього походить назва Маріупольської культурно-історичної області) і поселення Кальміус ново-кам’яного віку, кургани племен доби міді–бронзи, скіфо-сармат. і середньовіч. кочовиків. У 13 ст. Приазов’я увійшло до складу Золотої Орди, а у 15 ст. – Крим. ханства. На поч. 16 ст. запороз. козаки заснували сторож. пост Ка-льміус, що став місцем перебування старшини Кальміус. паланки. 1769 кримськотатар. загін знищив сторож. пост. Після рос.-турец. вій­ни 1768–74 за Кучук-Кайнарджий. мирним договором Пн. Приазов’я відійшло до Рос. імперії, а після ліквідації Запороз. Січі – до складу Азов. губ. 1778 побл. фортеці Кальміус закладено повіт. м. Павловськ, що у наступ. році за наказом генерал-губернатора пд. губерній Г. Потьомкіна отримало сучасну назву. Влітку 1780 у ході реалізації програми цар. уряду сюди з Криму переселили значну кількість християн-греків на чолі з митрополитом Готсько-Кафайським Ігнатієм. За указом імператриці Катерини II, їм надали низку привілеїв. 1782 у М. мешкали 2948 осіб. Від 1784 – у складі Катеринослав. намісництва, від 1796 – Новорос., від 1802 – Катеринослав. губ. Наприкінці 18 ст. М. став важливим торг. осередком Приазов’я й одним із центрів чумац. промислу. Щорічно проводили 4 ярмарки, на яких переважно продавали вовну, велику рогату худобу, балики, солену та в’ялену рибу, ікру. Чумац. обозами до М. привозили сіль, дьоготь, рогожі, а з міста вивозили рибу та продукти її перероблення. Через порт до Греції, Туреччини, Італії та ін. країн відправляли великі партії пшениці, ячменю, насіння суріпиці та льону. 1799 створ. Маріуп. митну заставу, а 1809 – порт. упр. Водночас виникла низка підпр-в з оброблення шкіри, виготовлення свічок, цегли, черепиці та гасіння вапна, водяних млинів і вітряків, кузень та бондар. майстерень. 1841 у кварталі Карасу в бідній грец. родині народився визнач. майстер пейзаж. живопису А. Куїнджі. Подальшому розвитку пром-сті сприяло прокладення 1882 залізниці (з’єднала М. із Донец. бас.) та спорудження 1886–89 глибоковод. торг. порту. 1886 засн. Азовський судноремонтний завод. 1896–99 Нікополь-Маріуп. гірн. і металург. т-во й АТ «Рос. Провіданс» збудували 2 металург. з-ди (1924 обидва підпр-ва об’єднано в з-д ім. Ілліча, від 1984 – Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча). Тоді ж виникли чавуноливарний і с.-г. машинобудування з-ди, багато підпр-в буд. і харч. галузей. На поч. 20 ст. працювали 60 пром. підпр-в і понад 400 хліб. контор. 1910 підприємець Ш. Ейдінов заснував цех з випуску карамелі та пряників (нині Маріупольська кондитерська фабрика). 1911 вантажообіг Маріуп. порту склав 122,4 млн пудів. У місті функціонували консульства та консул. агентства Греції, Італії, Австро-Угорщини, пізніше – Туреччини, Бельгії, Німеччини, Великої Британії. Водночас у М. відкривали навч., культ.-осв., лікув. і реліг. заклади. 1878 антрепренер, арт. і реж. В. Шаповалов заснував профес. актор. трупу. 1897 створ. перший кінотеатр. 1913 діяли 4 г-зії, реал., духовне та 2 вищих початк. уч-ща, понад 15 початк. шкіл; 4 б-ки; 6 друкарень; 6 лікарень; 10 готелів; 9 православ. церков, костел, кірха, 3 синагоги й євр. молитов. будинок. 1915 відкрито учител. семінарію. 1890 у М. мешкали понад 19 тис., 1897 – 31 116 тис. (росіян – 63,22 %, євреїв – 15,14 %, українців – 10,04 %, греків – 5,11 %, турків – 2,96 %, німців – 0,8 %, татар – 0,73 %, поляків – 0,7 %, білорусів – 0,55 %, вірмен – 0,16 %, французів – 0,13 %, англійців – 0,11 %), 1913 – 57,7 тис. осіб. 30 грудня 1917 за підтримки робітників з-дів і порту та солдат 24-го запасного піхот. полку в місті встановлено більшов. владу. Під час Визв. змагань 1917–21 влада в М. неодноразово змінювалася. Від березня 1918 до вересня 1920 місто перебувало у складі УНР, Донец.-Криворіз. Рад. Республіки, Укр. Держави та під контролем ЗС Пд. Росії. 4 жовтня 1920 остаточно встановлено більшов. владу. 1919–25 – місто Донец. губ.; від 1932 – Донец. (1938–61 – Сталін.) обл. 1923–30 – центр Маріупольської округи. У грудні 1917 функціонувала нац. орг-ція приазов. греків Маріупольська спілка еллінів. У лютому 1920 відкрито Маріуп. повіт. центр. музей (нині Маріупольський краєзнавчий музей). Від того ж року з перервами у М. діяла одна з гол. баз Азовської військової флотилії. 1929 на базі вечір. робітн. технікуму засн. металург. ін-т (нині Приазовський державний технічний університет). 1930–37 виходила перша нац. грец. газета України «Kolec-tib²st²v», 1932–38 функціонував Грецький державний робітничо-колгоспний театр, 1935–37 діяло Донецьке обласне грецьке видавництво. 1938 створ. Донецький обласний російський драматичний театр (від 2007 – академ., 2016 з назви вилучено слово «російський»), у якому в різний час працювали актори та режисери: нар. арт. УРСР – Н. Білецька-Бугайова, П. Вєтров, П. Кльонов, Р. Под’якова, Б. Сабуров, О. Утеганов, Н. Юргенс; нар. арт. України – С. Боклан, подружжя Д. Вітченко та С. Вітченко-Сиротюк, Ю. Доронченко, С. Харабет (Отченашенко); нар. арт. РРФСР В. Мачкасов; актор, публіцист, громад. діяч А. Авраменко. У довоєн. період також функціонував держ. театр «Червоний шлях», режисером якого 1931–32 був нар. арт. УРСР Б. Лучицький. Тоді ж у місті в ін. культур. і навч. закладах твор. діяльністю займалися хор. диригенти В. Аліта, О. Перунов; тромбоніст, диригент, засл. діяч мист-в України В. Крячок; музикознавці О. Ашла, В. Іванченко. У 1930-х рр. Маріуп. металург. з-д ім. Ілліча став одним з найпотужніших підпр-в у галузі важкої пром-сті СРСР. 1930–40 збудовано домен. цех з 4-ма печами, мартенів. цех з 6-ма печами та декілька допоміж. цехів металург. з-ду «Азовсталь». 1934 на базі цеху з ви-роб-ва радіаторів Маріуп. з-ду с.-г. машинобудування введено Маріуп. радіатор. з-д (нині з-д «Авторадіатор»). У 2-й пол. 1930-х рр. засн. трубопрокат. з-д ім. В. Куйбишева (1958 приєднано до з-ду ім. Ілліча), металоконструкцій, коксохім. і рибоконсерв. з-ди, споруджено потужні холодильник (ємністю 50 тис. т) і елеватор, реконструйовано мор. порт. 1926 мешкали 40 825 (росіян – 39,8 %, українців – 36,3 %, євреїв – 11,9 %, греків – 8 %, поляків – 0,9 %, німців і білорусів – по 0,6 %), 1937 – 192 146, на поч. 1941 – 241,1 тис. осіб. Маріупольці потерпали від голодомору 1932–33, зазнали сталін. репресій. Від 8 жовтня 1941 до 10 вересня 1943 – під нім.-фа-шист. окупацією. Діяли рад. (під кер-вом Є. Штанька, Б. Гнилицького, О. Кравченка, М. Колесової, Д. Ломизова та ін.) і ОУНів. (серед діячів – С. Держко, Є. Стахів) підпілля. Від листопада 1941 до 1943 виходила «Маріупольська газета». У перші дні окупації нацисти розстріляли бл. 10 тис. мирних жит., зокрема й сталевара М. Мазая; майже 50 тис. осіб вивезли на примус. роботи до Німеччини. У таборах, що існували на тер. міста, від голоду, холоду та хвороб загинули понад 36 тис. рад. військовополонених. За звільнення міста 221-й стрілец. і 9-й гвардій. винищув. авіац. дивізіям надано найменування «Маріупольські». У боях за М. брали участь також 130-а Таганроз. стрілец. дивізія, 4-й гвардій. Кубан. кавалерій. корпус і 384-й окремий батальйон мор. піхоти. Тут відзначилися Герої Рад. Союзу І. Бабак, Ф. Котанов, Д. Левін. У М. похов. Герої Рад. Союзу М. Лавицький і В. Семенишин. У довоєнні роки у місті мешкали, навчалися та працювали учасники 2-ї світ. вій­ни, Герої Рад. Союзу Г. Бахчиванджі, І. Волосатов, А. Гребнєв, М. Григоренко, Л. Григорович, А. Губенко, В. Єдкін, М. Жердєв, С. Жоров, О. Кортунов, П. Костюченко, М. Лановенко, М. Линник, М. Лунін, М. Матвєєв, І. Мерзляк, Г. Московченко, П. Нефедов, М. Ткачов, М. Шамрай, А. Якименко; після вій­ни в ньому оселилися Герої Рад. Союзу М. Андрюшок, М. Барков, М. Герасимов, С. Карась, І. Кармановський, М. Коз’яков, Г. Литвиненко, І. Тахтаров, М. Шестаков і повний кавалер ордена Слави А. Доманов. 1948–89 місто назвали на честь уродженця, одного із провід. ідеологів та організаторів більшовизму сталін. доби А. Жданова. У цей період воно продовжувало розвиватися як великий пром. центр і порт. 1948 розпочато виготовлення продукції на Маріупольській сітков’яза-льній фабриці. 1953 створ. Азов. рай. упр. Чорномор. пароплавства (1967–2002 – Азовське морське пароплавство). Його судна здійснювали перевезення вантажів у бл. 400 портів понад 70 країн світу. 1958 на базі цехів металург. з-ду ім. Ілліча створ. Жданов. з-д важкого машинобудування (від 1989 – «Азовмаш»). 1960 на базі артілі інвалідів «Донбас» введено в експлуатацію з-д прал. машин (від 1968 – «Електропобутприлад»). 1964 засн. Жданов. філію ВО «Електромагніт», яку 1990 перетворено на вироб. підпр-во «Азовреле» (2015 призупинено роботу). У зв’язку з розширенням пром. і житл. буд-ва створ. трести «Азовстальбуд», «Ждановметалургбуд», «Ждановжитлобуд», «Донбасметалургмонтаж» та ін. У 1950–80-х рр. 41 особа стала Героєм Соц. Праці (сталевар Г. Горбань – двічі). 1971 Жданов за знач. розвиток металургії, важкого машинобудування та ін. галузей пром-сті нагороджено орденом Труд. Червоного Прапора, 1978 з нагоди 200-річчя – орденом Жовтн. революції. У 1970–80-х рр. проходив Респ. кінофестиваль «Людина праці на екрані». У серед. 1980-х рр. діяли 8 технікумів, 14 ПТУ, 66 серед. шкіл, 5 шкіл робітн. молоді і заочних, 167 дитсадків; міська б-ка ім. В. Короленка, 8 дит. муз. шкіл, дит. художня школа; 3 рай. і міський Будинки піонерів і школярів, станція юних техніків, флотилія юних моряків; 32 лікарні та поліклініки, 7 СЕС; 16 дит. спорт. шкіл. У місті споруджено декілька Палаців культури та спорту, стадіонів, плавал. басейнів; на великих підпр-вах облаштовано профілакторії та нічні санаторії; на мор. узбережжі розташувалися багатопрофіл. санаторій «Металург», дит. кістково-туберкульоз. санаторій, Будинок відпочинку «Мир», табори відпочинку школярів. 1958 мешкали 280,3 тис., 1970 – 436 тис., 1985 – 523,45 тис. осіб. Нині у заг. обсязі пром. вироб-ва (працюють понад 50 підпр-в) найбільш питому вагу займають чорна металургія та вироб-во готової метал. продукції (бл. 76 %) і машинобудування (21 %). Частка пром. продукції маріуп. підпр-в у ВВП України складає бл. 6 %. М. посідає 1-е м. у Донец. обл. за зовн.-торг. оборотом (40 %). 6 орг-цій займаються буд.-мон­таж. роботами. Тривалий час у зв’язку зі стабіл. роботою більшості великих підпр-в М. був найзабрудненішим містом України. У 2010-х рр. завдяки реалізов. екол. проектам стан його довкілля значно покращено, а в рамках диверсифікації економіки в ньому розвивають рекреац. потенціал. У Приазов. тех. ун-ті навч. процес забезпечують енергет. (3 каф.), машинобудування та зварювання (7), металург. (6), транспорт. технологій (4), екон. (6), інформ. технологій (6), інж. і мовної підготовки (3) та соц.-гуманітар. (6) ф-ти, на яких працюють понад 40 д-рів і понад 200 канд. наук. 2004 на базі гуманітар. ін-ту (1991–93 – коледж) Донец. ун-ту засн. Маріуп. гуманітар. ун-т, який 2010 перейменували на Маріупольський державний університет. У М. – Азов. мор. ін-т Нац. ун-ту «Одес. мор. академія», Маріупольський коледж мистецтв, 8 технікумів і коледжів; 58 заг.-осв. шкіл (зокрема й 3 інтернати), 2 г-зії, 11 ліцеїв, 90 дошкіл. установ; 4 Палаци дит. і юнац. творчості, станція юних техніків, 36 дит.-юнац. клубів; 5 Центрів соц. служб для дітей, сім’ї та молоді. У 1990-х рр. відкрито Будинок учителя. Тут займалися наук. діяльністю генетик, селекціонер, акад. ВАСГНІЛ, Герой Соц. Праці М. Хаджинов, педагог, акад. НАПНУ Л. Каніщенко; фахівці у галузі зварювання К. Багрянський, Т. Кравцов, Л. Лещинський, фахівці у галузі металургії Ю. Бичков, І. Ельке, І. Казанцев, Є. Казачков, В. Капорович, Є. Капустін, М. Курако, М. Ревтов, О. Скребцов, В. Тарасов, Я. Шнеєров, металознавці В. Зубарев, Б. Леонтьєв, К. Соколов, Ф. Ткаченко, фахівець у галузі оброблення металів Л. Соколов, фахівець у галузі електроенергетики С. Жуков, фахівець у галузі машинобудування М. Мар­гуліс, гідрометеоролог М. Байдал, економісти М. Білопольсь-кий, В. Сударев, білорус. мово­знавець І. Бількевич, археолог В. Євсєєв, педагог М. Кузняк. 2017 у Донец. обл. академ. драм. театрі поставлено 9 прем’єр. вистав, зокрема й «Гайдамаки» за однойм. поемою Т. Шевченка, «Сойчине крило» за однойм. новелою І. Франка та «За двома зайцями» М. Старицького. Від 1997 існує Маріуп. театр ляльок. Серед закладів культури – 10 Палаців і Будинків культури, 23 б-ки та 8 шкіл естет. виховання. Звання «народний» отримали ансамбль класич. танцю «Пірует», ансамбль класич. гітари, естрад-но-цирк. колектив «Весела арена», театр-клуб «Діалог» міського Палацу культури; фольклор. ансамбль «Живі джерела» та духовий оркестр Палацу культури «Чайка»; ансамбль танцю «Квітень», ансамбль сучас. хореографії «Проспект», вокал. ансамбль «Мелодія», духовий оркестр «Іллічівець», молодіж. естрад. оркестр Палацу культури металургів; молодіж. ансамбль танцю «Світанок», хор. капела, вокал. колектив, духовий оркестр, рос. драм. театр Палацу культури «Молодіжний»; ансамбль бального танцю «Карнавал», ансамбль танцю «Україна», ансамбль укр. пісні «Червона калина», вокал.-інструм. ансамбль «Чайка» Палацу культури «Маркохім»; ансамбль танцю «Весна», духовий оркестр, ретро-джаз-бенд «Діліжанс», театр сатири, цирк «Олімпія» Палацу культури «Іскра»; вокал.-інструм. ансамбль «Елліни», фольк­лор. ансамбль пісні і танцю «Сартан. самоцвіти» Сартан. Будинку культури; хор «Маріуп. зорі» Старокрим. клубу; хор «Кантилена» міського Палацу дит. і юнац. творчості. При Маріуп. краєзн. музеї функціонують 2 філії: Худож. музей ім. А. Куїнджі та Маріупольський музей народного побуту. Є низка громад. музеїв, зокрема історії Приазов. тех. ун-ту, Азов. мор. музей Азов. мор. ін-ту Нац. ун-ту «Одес. мор. академія», Літ. музей Центр. міської б-ки ім. В. Короленка. Маріуп. металург. комбінату, підпр-в «Азовсталь» і «Азовмаш», Маріуп. торг. порту. У Сартані – Греків Приазов’я Музей історії і етнографії. Місц. прозаїків, поетів і перекладачів об’єд-нують міські відділ. НСПУ (створ. 2000) та Всеукр. твор. спілки «Конгрес літераторів України» (2010), літ. клуби «Азов’я» (1924), «Моряна» (1970), «Прометей» (1995), «Іллічівські зорі» (2003), «Сузір’я ліри» (2005), «Перлина» (2008), «Світанок» (2012). З М. пов’язана літ. діяльність С. Алимова, В. Бахтариса, М. Берилова, Г. Бодикіна, О. Діамантопуло, М. Жихарева, А. Заруби, Якуба Зеккі, Каштана Карого, Л. Кир’я-кова, В. Кіора, Г. Костоправа, В. Мамнєва, Г. Мороза, М. Новосьолова, Г. Оптова, В. Петровая, В. Солдатова, О. Чиркіна й А. Шапурми. Діють міські орг-ції НСХУ (від 1992), творчі групи художників «Маріуполь–87», «Вікно», «Донец. пленер» та ін. 2004 створ. Маріупольський міський центр сучасного мистецтва і культури ім. А. Куїнджі. У місті у різні роки виникли (багато з них функціонують й нині) майстерні відомих митців, зокрема живописців, графіків, монументалістів, художників театру й декор.-ужитк. мист-ва М. Бендрика, М. Ковальчука, П. Кота, Вік. Пономарьова (усі – засл. художники УРСР), С. Баранника (засл. художник України), В. Абрамова, В. Арнаутова, І. Бертякова, О. Бочарова, І. Бражникової, В. Зарбі, С. Канн, Р. Карпачової, М. Карпухіна, Ю. Кондратенка, В. Константинова, О. Костюченка, Л. Массальської, А. Махотіна, С. Медовник, подружжя Валентина та Людмили Пономарьових, В. Остапенка, В. Павлюка, Я. Райзіна, М. Тихонова, скульп­тора Ю. Харабета (засл. діяч мист-в України). Мозаїчні панно, фрески, рельєфи, виконані маріуп. художниками, прикрашають корпуси «Азовмашу», Будинку зв’язку, інтер’єри аеропорту, залізнич. вокзалу, краєзн. музею, Центр. міської б-ки ім. В. Короленка, багатьох заг.-осв. і дошкіл. закладів, кафе, ресторанів, магазинів. Їхні твори зберігаються в музеях і картин. галереях в Україні та за кордоном. Є Маріуп. міська орг-ція НСАУ. Працюють ін-т «Маріупольпроект», Проектно-буд. компанія «Азовінтекс», Міське архіт. бюро, творчі майстерні «Архіт. ательє», «ЛЕМ» і «Модус». Понад 100 чл. об’єднує Маріуп. міська орг-ція НСЖУ. Серед визнач. журналістів – А. Балджі й І. Коноп. Маріуп. письменники та журналісти уклали 8 альманахів: літ. – «Азовский морской альманах» (1996, 1998, 2002), «Маріуполь» (1998, 1999), «Приазовье. Портрет современника» (2005); літ.-худож-ні – «Прибой» (2002, 2003, 2007), «Территория детства» (2008); літ.-публіцист. – «Альманах» (2005), «Симфония труда и слова» (2008), «Вперед, Пегас!» (2009, 2010; електронний). Від 1918 виходить г. «Приазовский рабочий». Громад.-політ., культурне та спорт. життя міста і Маріупольщини також висвітлювали г. «Азовские новости», «Вестник Приазовья», «Весь Мариуполь», «Вечерний Мариуполь», «Дом советов», «Ма-риупольская жизнь», «Мариуполь-ская неделя», «Мариупольский курьер», «Неделя. Аргументы, фа-кты, события» та ін. У М. Федерація грец. т-в України видає г. «Эл-лины Украины», а Маріуп. т-во греків – «Хронос». Багатотиражні газети підпр-в і орг-цій: «Азовский моряк», «Мариупольский портовик», «Азовский машиностроитель», «Азовсталец», «Ильичевец», «Мариупольский коксохимик», «Голос строителя», «Театральная площадь». Для учнів друкують г. «Привет, ребята!». Працюють 3 ТРК і 16 радіостанцій. Стали традиційними міжнар. фестивалі «Меморіал А. Куїнджі» й «Осінній листопад». Щорічно проходять понад 10 регіон. і міських фестивалів та конкурсів. М. неодноразово був місцем проведення Міжнар. муз. конкурсу ім. С. Прокоф’єва, Міжнар. конкурсу спорт. танцю «Кришталева корона», регіон. конкурсу «Театральний Донбас» і різноманіт. грец. нац. фестивалів. 2015 і 2017 відбулися фінал. концерти Міжнар. фестивалю «Червона рута». 2017 у М. засн. масштаб. муз. фестиваль «MRPL City». У місті – 32 лікув.-профілактичні установи, зокрема 10 лікарень і 6 центрів первин. мед.-сан. допомоги. Місто є знач. нац. центром підготовки спортсменів найвищих категорій з греко-рим. (О. Вакуленко, О. Дараган, І. Дарда, М. Пантазі, М. Пустовалов, О. Сардарян, Г. Солдадзе, Д. Со-лдадзе, Г. Узун, Р. Хакимов, М. Швидкий) і вільної (М. Войнов, П. Папуш, Г. Патріча) боротьби, самбо та дзюдо (В. Зип, В. Ломакін), важкої атлетики та паверліфтингу (Г. Воробйов, Р. Ворошилін, В. Ганчур, Л. Гуминська, О. Дмитрук, подружжя І. Збандут і К. Збандут-Бородай, А. Калина, О. Котенджі, В. Олениця, В. Папазов, С. Поплавська, Є. Яри-мбаш), боксу (А. Гутковський, В. Дворцов, М. Зав’ялов, А. Климанов, В. Харченко, В. Черенков), кікбоксингу (В. Попов), спорт. гімнастики (А. Ревенко, В. Чукарін), метання молота (Г. Корсун), бігу (Ю. Попов), стрибків у воду (Т. Лисова), водного поло (О. Обединський, В. Суханов), волейболу (Б. Івлєв, В. Михальчук), шахів (А. Каменець, І. Ярмонов). 1960 організовано футбол. клуб «Азовсталь», що нині виступає під назвою «Маріуполь» (її змінювали 8 разів, зокрема 1971–74 та 1996–2002 – «Металург», 2002–17 – «Іллічівець»). 1963 він став бронз. призером чемпіонату УРСР, 1997 – бронз. призером, 2008 і 2017 – переможцем 1-ї ліги України, 2001 і 2006 – півфіналістом Кубка України, у цих роках посів 4-е м. у прем’єр-лізі України. Цей клуб очолювали засл. тренери України Т. Попович (1968–69), В. Са-льков (1970–71), Ю. Захаров (1971–72), А. Куксов (1995–96), О. Іщенко (2007–08), І. Балан (2005–07, 2012), М. Павлов (2012–15). У 1961 у його складі виступав В. Хмельницький, 1996–97 – І. Бєланов. 2009 у М. проводили матчі чемпіонату Європи з футболу серед юнаків. 1996–98 Маріуп. яхтсмен І. Кириченко першим з українців здійснив одиночну кругосвітню подорож на яхті «Леді L». У М. – понад 585 спорт. споруд, зокрема 7 спорткомплексів, 7 стадіонів і 4 басейни. Функціонують дит. водно-спорт. база та 7 ДЮСШ. Пам’ятки арх-ри: Олександрій. чол. г-зія (нині індустр. технікум), готель «Континенталь» (нині Палац культури «Молодіжний»; обидва – кін. 19 ст.), водонапірна башта (нині відділ. «ПриватБанку», 1910), 2 житл. будинки (зх. і сх.) зі шпилями на вул. А. Куїнджі (1957–58), Донец. обл. академ. драм. театр, 1960). Встановлено пам’я-тники металургам, визволителям Донбасу, працівникам комбінатів ім. Ілліча й «Азовсталь», які загинули на фронтах 2-ї світ. вій­ни, князю Святославу, митрополиту Ігнатію, Т. Шевченку, О. Пушкіну, М. Мазаю, співаку та кіноактору В. Висоцькому, погруддя Т. Шевченка, В. Короленка, А. Куїнджі, Г. Горбаня, промисловців М. Гурова та В. Карпова, пам’ятні знаки на честь запороз. козаків Кальміус. паланки (до 500-річчя укр. козацтва), жертвам голодомору 1932–33 і політ. репресій, «Гармата», «Бронекатер», «Літак МіГ-17», «Танк Т-34», воїнам-афганцям, ліквідаторам аварії на ЧАЕС і понад 50 мемор. дощок. Серед видат. уродженців – Герої України фізик-теоретик, акад. НАНУ В. Бар’яхтар і промисловець В. Бойко; лікар-офтальмолог, акад. АН СРСР М. Авербах, лікар-терапевт, акад. АМН СРСР та АН УРСР В. Іванов, нейрофізіолог, акад. АН УРСР О. Макарченко, лікар-терапевт, акад. АН Білорус. РСР І. Мишенін, геолог, акад. НАНУ М. Семененко, фольк­лорист, етнограф, акад. РАН В. Гу-сєв, історик мист-ва, чл.-кор. С.-Пе­тербур. АН Д. Айналов, фахівець у галузі металургії, чл.-кор. РАН С. Єфименко, фахівець у галузі соц. економіки, чл.-кор. НАНУ Л. Безчасний, правознавець, чл.-кор. НАПрНУ М. Сибільов, історик, живописець, скульп­торка, письменниця, почес. чл. РАН В. Даувальдер; фізики В. Гамалій, О. Дем’янов, Б. Єсельсон, В. Коган, Л. Кукушкін, Г. Маклаков, В. Сенчишин, В. Токій, Ю. Тхо- рик, В. Чабаненко, В. Шатерник, математик Л. Курпа, хіміки О. Доня, Й. Рисс, Ю. Сергучов, металознавці В. Єфременко, В. Кісунько, Т. Скобко, матеріало­­знавець С. Самотугін, фахівці у галузі металургії В. Клименко, В. Кухар, О. Лях, С. Мельник, Л. Назюта, О. Томаш, фахівці у галузі обробки металів тиском В. Капланов, А. Мелешко, О. Тарасов, фахівці у галузі зварювання В. Кассов, О. Размишляєв, В. Роянов, В. Щетиніна, фахівці у галузі авіац. механіки та технології М. Білан, В. Сухов, фахівець у галузі аерогідродинаміки І. Остославський, фахівці у галузі машинобудування М. Жолткевич, Б. Ковальський, В. Кравченко, В. Нечепаєв, В. Суглобов, фахівці у галузі енергетики І. Жежеленко, О. Маркін, Л. Рожанський, Ю. Саєнко, фахівець у галузі АСК та інформатики А. Златкін, В. Кокошко, М. Раков, фахівці у галузі радіотехніки Е. Каплан, В. Найденко, фахівець у галузі електроніки В. Ягуп, лікарі Мик. Антипов, В. Бесєдін, С. Боєнко, А. Долженков, О. Дудниченко, О. Кириленко, П. Коваленко, Г. Кондратенко, О. Кузнецов, В. Куцевляк, А. Ладур, Є. Латишев, Н. Луніна, Іван та його син Геннадій Маврови, В. Максимович, В. Савро, В. Слєпцов, М. Трофименко, Л. Фрумін, В. Шлопов, психологи Л. Деркач, Г. Челпанов, біологи В. Бовт, Г. Боровиков, зоотехнік, селекціонер Г. Котенджі, геохімік, мінералог С. Нечаєв, гірн. інж. В. Бережинський, А. Козлюк, О. Ягупов, економісти Є. Воробйов, Є. Калюга, В. Колосок, Т. Логутова, І. Майорова, О. Марюта, І. Ткаченко, Р. Толпежніков, філософи В. Босенко, О. Черниш, історики Л. Га-рчева, В. Лисак, І. Пономарьова, Є. Трифільєв, С. Федака, крає­знавець І. Коваленко, правознавець В. Камбуров, літературо­знавець Ф. Кейда, мовознавці І. Степанченко, І. Харитонова, педагоги О. Кучерявий, І. Соколова; лікар, письменник О. Дорофєєв, поети, прозаїки, публіцисти, перекладачі А. Білоус, П. Вінтман, Т. Катрич, Л. Коваленко-Івченко, Ф. Кривін, Н. Харакоз; живописці, графіки, монументалісти, художники театру й декор.-ужитк. мист-ва А. Лоза (нар. художник України), П. Жигимонт (засл. художник РРФСР), Мих. Антипов, М. Ашихман, М. Бондаренко, О. Бондаренко, С. Деренчук, І. Єлисеєва, О. Кечеджі, С. Кирилов, О. Ковальов, Н. Колядко, О. Костюченко, В. Кофанов, С. Кручаков, Л. Кузьмінков, В. Махотін, О. Могилевський, В. Садовий, А. Сотниченко, Л. Сумароков, Л. Ткаченко, С. Уманський-Самум, В. Ха-ракоз, Д. Шибнєв, скульптори О. Іванов, О. Кузнецов, В. Сінайський, майстриня худож. вишивки Є. Журба (засл. майстер нар. творчості України); архітекторка О. Гусєва; співаки М. Гришко (нар. арт. СРСР), С. Шапошников (нар. арт. РРФСР), В. Підсадний (засл. арт. УРСР), Г. Бізюк, С. Ломко (обидва – засл. арт. України), А. Боначич, Я. Єнакієв; актори В. Данченко, Н. Юргенс (обидва – нар. арт. УРСР), Г. Сьомка, артист балету А. Вдовиченко (обидва – засл. арт. України); кінорежисери В. Шкурін (нар. арт. України), О. Мішурін (засл. діяч мист-в УРСР), Л. Луков, театр. режисер С. Шейко (засл. арт. УРСР); диригент І. Кільберг (засл. діяч мист-в УРСР), гітарист М. Михайленко; рад. і парт. діяч Г. Єнютін, голова ради директорів Укр. міжбанків. валют. біржі О. Андронов, політ. діяч, фахівець у галузі металургії А. Голубченко, суддя Конституц. Суду України Л. Чубар; промисловець Л. Хаджинов; церк. діячі Георгій (Делієв; РПЦ), Й. Крушинський (РКЦ); спортсмени та тренери Р. Аджі, В. Алтухов, В. Барановський, О. Коленков, Г. Комишенко, Віктор і його сини Михайло та Олексій Лозові, В. Олійник, С. Солодкий, П. Тяпін (усі – греко-рим. боротьба), О. Болотов, А. Папуш, М. Харачура (усі – вільна боротьба), В. Врублевська, Л. Матієвська, Г. Нікітіна (усі – дзюдо, самбо), Г. Ганенко, К. Збандут-Бородай, В. Олефіренко (усі – паверліфтинг), П. Алаєв, Ю. Калина, В. Шведов (усі – важка атлетика), О. Береснєва, В. Вангельєр, О. Конжуков, О. Сидоренко, С. Стєпнов (усі – плавання), А. Головань, Д. Лисенко (обидва – стрибки у воду), Д. Волончук, В. Костанда (обидва – водне поло), Т. Устюжаніна (академ. веслування), Г. Доронін, С. Іванова, О. Мишаков, брати Анатолій, Віктор і Володимир Ти-шлери (усі – спорт. гімнастика й акробатика), Г. Ковтунов (по- трій. стрибок), М. Головко, Д. При-ступа, В. Степанов (усі – біг), О. Гуров, Є. Зиков, О. Кирюхін, В. Кленін, О. Кудинов, С. Царев (усі – бокс), П. Добрецов (кікбоксинг), С. Балтача (футбол), Н. Климова, В. Романець, Л. Яйло (усі – баскетбол), Т. Бакланова, О. Война, Г. Затонських (усі – шахи), О. Семикін (велосипед. спорт), І. Христенко, Володимир і його син Юрій Юрасови (усі – кульова стрільба), В. Артюх (більярд); учасники 2-ї світ. вій­ни, Герої Рад. Союзу В. Калабун, В. Курилов, М. Лорін, А. Мойсеєнко, Д. Нестеренко, С. Пироженко, Є. Філіпських. У смт Сартана народився біохімік, акад. НАНУ Г. Мацука; у М. минули юнац. роки фахівця у галузі радіоелектроніки, конструктора, чл.-кор. РАН Г. Кісунька.

Літ.: Маріуполь и его окрестности. Маріуполь, 1891; Латышевъ В. В. Къ начальной исторіи г. Маріуполя. О., 1914; Жданов. К., 1971; Чорногор А. М. До історії заснування м. Жданова // УІЖ. 1971. № 4; Пухнаревич О. А. Жданов: Иллюстрирован. проспект. Д., 1973; Коробов И. В., Саенко Р. И., Солодкая М. И. Жданову – 200: страницы истории. Д., 1978; Черем-ных В. Н. Жданов: Путеводитель. Д., 1981; Об устройстве греков, выведенных из Крыма. Москва, 1990; Яруцкий Л. Мариупольская старина. Мариуполь, 1991; Саенко Р. И. Ревизские сказки г. Мариуполя и Мариупольского уезда как исторический источник // Україна–Греція: історія і сучасність: Тези конф. К., 1993; Її ж. Из истории основания г. Мариуполь. Мариуполь, 1997; Її ж. Документы по истории мариупольских греков в фондах Мариупольского краеведческого музея // Україна–Греція: архівна та книжк. спадщина греків України: Наук. зб. К., 1998; Савченко А. П. Городу Марии – 225. Мариуполь, 2003; Божко Р. П., Були Т. Ю., Гашененко Н. Н. и др. Мариуполь и его окрестности: взгляд из XXI века. Мариуполь, 2008; Тыркало-ва Н. А., Чаплинская О. М., Богадица Т. К., Миронюк Л. И. Мариуполь и его окрестности: взгляд этнографа. История заселения, культура и быт жителей края. Конец XVIII–XIX вв. Мариуполь, 2008; Лисогор В. А. Известные личности в Мариуполе. Мариуполь, 2015.

Р. І. Саєнко, Т. Б. Головко

Статтю оновлено: 2018

Покликання на статтю
Р. І. Саєнко, Т. Б. Головко . Маріуполь // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2018. URL: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=65908 (дата звернення: 11.05.2021)