Полтавська область

ПОЛТА́ВСЬКА О́БЛАСТЬ — область, що знаходиться у центральній частині Лів­обережної України. Площа П. о. 28 750,68 км² (4,6 % території України). За пере­писом населе­н­ня 2001, мешкали 1 621 207 осіб (складає 92,5 % до 1989): українців — 91,36 %, росіян — 7,22 %, білорусів — 0,39 %, вірмен — 0,17 %, молдован — 0,16 %, євреїв — 0,11 %, азербайджанців — 0,07 %, ромів — 0,06 %, татар і поляків — по 0,05 %; станом на 1 січня 2022 — 1 352 283 особи (міських жителів — 62,7 %, сільських — 37,3 %).

До заверше­н­ня реформи децентралізації, що тривала у 2-й пол. 2010-х рр., до складу П. о. (станом на 1 січня 2020 — 1 386 978 осіб, з них міське населе­н­ня становило 62,5 %, сільське — 37,5 %) входили: міста обласного значе­н­ня Полтава (122 км², 286 649 осіб), Гадяч (від­повід­но 13,5 і 23 341), Горішні Плавні (до 2016 — Комсомольськ; 78,45 і 50 816), Кременчук (96 і 219 022), Лубни (45,6 і 45 032), Миргород (19 і 39 099), Великобагачанський район (1000 і 23 456; смт Велика Багачка, Гоголеве), Гадяцький район (1595 і 27 508), Глобинський район (2500 і 41 270; м. Глобине, смт Градизьк), Гребінківський район (595 і 21 601; м. Гребінка), Диканський район (700 і 18 118; смт Диканька), Зіньківський район (1360 і 32 763; м. Зіньків, смт Опішня), Карлівський район (854 і 32 539; м. Карлівка), Кобеляцький район (1823 і 40 172; м. Кобеляки, смт Білики), Козельщинський район (900 і 18 380; смт Козельщина, Нова Галещина), Котелевський район (795 і 18 950; смт Котельва), Кременчуцький район (1020 і 38 814), Лохвицький район (1300 і 40 617; міста Лохвиця, Заводське, що до 2016 мало назву Червонозаводське), Лубенський район (1378 і 30 260), Машівський район (850 і 18 686; смт Машівка), Миргородський район (1530 і 29 743; смт Комишня, Ромодан), Новосанжарський район (1300 і 32 824; смт Нові Санжари), Оржицький район (1000 і 22 741; смт Оржиця, Новооржицьке), Пирятинський район (863 і 30 195; м. Пирятин), Полтавський район (1259 і 68 174), Решетилівський район (1009 і 25 336; м. Решетилівка), Семенівський район (1300 і 23 722; смт Семенівка), Хорольський район (1062 і 32 705; м. Хорол), Чорнухинський район (682 і 10 568; смт Чорнухи), Чутівський район (861 і 22 082; смт Чутове, Скороходове, що до 2016 мало назву Артемівка), Шишацький район (790 і 19 413; смт Шишаки); 16-ти міським (обласного і ра­йон­ного значе­н­ня), 20-ти селищним, 467-ми сільським радам були під­порядковані 1803 сільських населених пункти.

2016 під час декомунізації, окрім назв міських, пере­йменували назви й значної кількості сільських населених пунктів: у Великобагачанському р-ні — с. Чапаєвка на Марʼянівка; у Гадяцькому р-ні — с. Жовтневе на Степове, с. Радянська Дача на Дачне, с. Краснознаменка на Сергіївка; у Глобинському р-ні — с. Жовтневе на Зарічне, с. Фрунзівка на Троїцьке; у Гребінківському р-ні — с. Жовтневе на Сотницьке, с. Паризька Комуна на Польове, с. Ульяновка на Почаївка; у Диканському р-ні — с. Чапаєвка на Діброва; у Зіньківському р-ні — с. Комсомольське на Пірки; у Карлівському р-ні — с. Халтурине на Мартинівка, с. Червонознамʼянка на Знаменка; у Кобеляцькому р-ні — с. Жовтневе на Панське, с. Калініне на Білоконівка, с. Кірове на Лебедине, с. Котовське на Вітрова Балка, с. Радянське на Придні­прянське, с. Свердловське на Вишневе, с. Чапаєве на Степове, с. Фрунзе на Мирне; у Козельщинському р-ні — с. Жовтневе на Кащівка, с. Комінтерн на Павлики, с. Чапаєвка на Мальці; у Комсомольській міськраді — с. Колгоспна Гора на Гора; у Кременчуцькому р-ні — с. Дзержинське на Придні­прянське, с. Червона Знамʼянка на Нова Знамʼянка; у Лохвицькому р-ні — с. Пролетар на Степне, с. Комсомольське на Потоцьківщина, с. Луценки на Жабки; у Лубенському р-ні — с. Жовтневе на Покровське; у Новосанжарському р-ні — с. Ленінове на Лугове, с. Оборона Рад на Райдужне; в Оржицькому р-ні — с. Куйбишеве на Вишневе; у Полтавському р-ні — с. Кірове на Пальчиківка, с. Кротенки на Семʼянівка, с. Куликове на Коломацьке, с. Улянівка на Петрашівка; у Решетилівському р-ні — с. Фрунзівка на Капустяни, с-ще Жовтневе на Покровське; у Семенівському р-ні — с. Чапаєвка на Малинівка, с. Жовтневе на Рокити; у Хорольському р-ні — с. Улянівка на Княжа Лука, с. Петрівка на Вишневе; у Чутівському р-ні — с. Жовтневе на Павлівка, с. Чапаєве на Петрівка, с. Червоне на Щасливе, с. Щорсівка на Степове; у Шишацькому р-ні — с. Куйбишеве на Портянки.

У липні 2020 ліквідовано 21 р-н. До укрупненого Кременчуцького р-ну (6101,3 км², станом на 1 січня 2022 — 387 200 осіб) зарахували територію Глобинського, Козельщинського, Семенівського, західної частини Кобеляцького р-нів, Кременчуцької та Горішньоплавнівської міськрад обласного значе­н­ня; до укрупненого Лубенського р-ну (від­повід­но 5472,7 і 184 616) — Гребінківського, Оржицького, Пирятинського, Хорольського, Чорнухинського, не­значної частини Лохвицького р-нів і Лубенської міськради обласного значе­н­ня; до укрупненого Миргородського р-ну (6282,7 і 198 076) — Великобагачанського, Гадяцького, Лохвицького, Шишацького р-нів, Миргородської та Гадяцької міськрад обласного значе­н­ня; до укрупненого Полтавського р-ну (10 844,2 і 582 391) — Диканського, Зіньківського, Карлівського, Котелевського, Машівського, Новосанжарського, Решетилівського, Чутівського, східної та центральної частин Кобеляцького р-нів і Полтавської міськради обласного значе­н­ня. Територіальні громади: у складі Кременчуцького р-ну — Кременчуцька (136,1 км², 218 132 осіб), Глобинська (від­повід­но 1198,1 і 24 830), Горішньоплавнівська (373,4 і 54 721) міські, Градизька (1261,1 і 14 960), Козельщинська (730,5 і 13 506), Семенівська (803 і 17 144) селищні та Камʼянопотоківська (266,4 і 10 879), Новогалещинська (193,1 і 4631), Оболонська (471,7 і 5758), Омельницька (223,7 і 4824), Піщанська (284 і 14 918), Пришибська (170 і 2897) сільські; Лубенського р-ну — Лубенська (1070,3 і 67 483), Гребінківська (588,3 і 21 003), Пирятинська (932,8 і 29 711), Хорольська (1063,2 і 31 622) міські та Новооржицька (453,7 і 9825), Оржицька (753,9 і 15 154) і Чорнухинська (691,4 і 9818) селищні; Миргородського р-ну — Миргородська (617,2 і 48 788), Гадяцька (203,3 і 26 571), Заводська (203,2 і 11 127), Лохвицька (818 і 21 840) міські, Великобагачанська (414,5 і 10 952), Гоголівська (188,8 і 5306), Комишнянська (517,5 і 8132), Ромо­данівська (97,1 і 4823), Шишацька (773,2 і 18 107) селищні та Білоцерківська (310,6 і 5161), Великобудищанська (384,8 і 6862), Великосорочинська (403,7 і 7094), Краснолуцька (254,1 і 3978), Лютенська (374,4 і 5037), Петрівсько-Роменська (215,1 і 4111), Сенчанська (354 і 7526), Сергіївська (163,8 і 2661) сільські; Полтавського р-ну — Полтавська (548,7 і 305 539), Зіньківська (1067 і 23 674), Карлівська (334,5 і 20 292), Кобеляцька (1218,6 і 25 631), Решетилівська (1102,1 і 25 784) міські, Білицька (388,9 і 11 360), Диканська (682,8 і 17 729), Котелевська (404,5 і 14 169), Машівська (391,8 і 11 711), Новосанжарська (672,9 і 21 826), Опішнянська (305,1 і 8133), Скороходівська (325 і 87 000), Чутівська (534,5 і 12 932) селищні та Великорублівська (389,7 і 4382), Драбинівська (260,5 і 4077), Коломацька (188,7 і 4904), Лан­нівська (268,7 і 7058), Мартинівська (257,6 і 4555), Мачухівська (247,8 і 7882), Михайлівська (432 і 5760), Нехворощанська (284,8 і 4941), Новоселівська (257,5 і 6293), Терешківська (197,5 і 11 994), Щербанівська (100,8 і 13 065) сільські.

2024 під час чергової хвилі декомунізації та дерусифікації пере­йменували: у Глобинській міській громаді — с. Новомосковське на Лоза; у Гребінківській міській громаді — с. Олексіївка на Калинівка; у Зіньківській міській громаді — с. Першотравневе на Прилівщина; у Кобеляцькій міській громаді — с. Чкалове на Єд­на­н­ня; у Лубенській міській громаді — с. Червоні Пологи на Пологи; у Пирятинській міській громаді — с. Першотравневе на Пере­відне; у Полтавській міській громаді — с. Червона Долина на Долин­не; у Чутівській селищній громаді — с. Першотравневе на Май­дан; у Шишацькій селищній громаді — с. Першотравневе на Петренки; у Великосорочинській сільській громаді — с-ще Декабристів на Мирне; у Михайлівській сільській громаді — с. Первомайське на Гуляй­степ.

П. о. лежить в лісо­степовій (92 %) і степовій (8 %, пів­ден­но-східна частина) зонах, майже цілком на Придні­провській низовині, на лів­обереж­жі басейну Дніпра. Виняток становить невелика ділянка площею близько 150 км² на прав­обереж­жі басейну Дні­пра, на Придні­провській височині. На пів­ночі межує з Чернігівською (107 км) та Сумською (238 км) областями, на сході — з Харківською (188 км), на пів­дні — з Дні­пропетровською (173 км), на заході — з Київською (19 км), Черкаською (225 км) та Кірово­градською (149 км). Загальна довжина меж близько 1100 км, з яких 162 км — по Дні­пру — Кременчуцькому водо­сховищу та Камʼянському водо­сховищу (до 2017 — Дні­продзержинське водо­сховище). Крайні точки: пів­ден­на — 48°44´36´´ пн. ш. (на лівому березі Камʼянського водо­сховища, у Кобеляцькій громаді, за 0,4 км вище старого гирла р. Оріль), пів­нічна — 50°33´18´´ пн. ш. (за 3,3 км на пів­ніч від с. Білогорілка Лохвицької громади), західна — 32°05´20´´ сх. д. (на лівому березі р. Гнила Оржиця, за 1 км від с. Смотрики Пирятинської громади), східна — 35°29´33´´ сх. д. (за 1,5 км від с. Шевченка Мартинівської громади). Гео­графічний центр області знаходиться на березі Псла, по­близу сіл Герусівка і Бірки Білоцерківської громади (гео­графічні координати: 49°38´57´´ пн. ш., 33°47´26´´ сх. д.).

Найбільші притоки Дні­пра: Псел (довжина в межах області 350 км, обʼєм стоку 0,328 км³ на рік), Ворскла (від­повід­но 226 і 0,220), Сула (213 і 0,130), Оріль (80 і 0,021). Протікають Хорол (на території П. о. — 241 км, притока Псла), Удай (129 км), Оржиця (29 км; обидві — притока Сули), Мерло (28 км, притока Ворскли); 1771 мала річка (загальна протяжність 11 501 км), з них 137 завдовжки понад 10 км. У межах області формується стік річок Сліпорід (притока Сули), Говтва (притока Псла), Тагамлик (притока Ворскли). Густота річкової сітки більша на пів­ночі, менша на пів­ден­ному заході. Більша частина стоку припадає на березень—квітень. Річки області живляться пере­важно талими сніговими водами (60 % обʼєму стоку). Створено 65 малих водо­сховищ (загальна площа водного дзеркала 6332,4 га і загальний обʼєм 144,74 млн м³) та 2691 ставок (від­повід­но 200 245 і 279,012 млн), є 583 озера (4534 і 7,85 млн).

П. о. знаходиться в помірному кліматичному поясі. Найбільший вплив на формува­н­ня погодних умов і клімату мають величина та характер сонячного ви­промінюва­н­ня, від­даленість регіону від великих водних мас, належність області до зони дії пере­важно атлантичних помірних та арктичних холодних повітряних мас, рівнин­ність. Територія області належить до недо­статньо вологої, теплої; крайній пів­ден­ний схід — до посушливої, дуже теплої агрокліматичної зони. Середня температура січня −3,7 °C, липня — +21,4 °C. Середньорічна кількість опадів (480—580 мм/рік, пере­важно влітку у ви­гляді дощів) змінюється, збільшуючись з пів­дня на пів­ніч. Кліматичні умови сприятливі для життя людини. Територія області належить до класу рівнин­них східноєвропейських ландшафтів, більшість яких — лісо­степового, на пів­ден­ному сході — степового та пів­нічно-степового типів. У звʼязку з високим рівнем сільськогосподарської діяльності, природні ландшафти не збереглися, тому пере­важають антропогени. У їхній структурі пере­важно сільськогосподарський тип ландшафтів. Місцевість області — рівнина, роз­ділена річковими долинами та ярами.

Ресурси для сільськогосподарського природокористува­н­ня є високими. Сільськогосподарські землі за­ймають 76,1 % площі області. Найпоширеніші ґрунти — чорноземи, що за­ймають майже дві третини території. Лісові ресурси невеликі. Всі ліси від­несені до природо­охорон­них і рекреаційних. Вуглеводневий потенціал (86 родовищ) складає близько 2,0 млрд т умовного палива, пер­спективні й про­гнозні ресурси (за попередньою оцінкою) понад 1,0 млрд т. Питома вага видобутку вуглеводнів на Полтавщині від загальнодержавного: газового конденсату — 59,7 %, газу природного — 44,9 %, нафти сирої — 9,6 %. З породами Українського щита (гранітами, діоритами, мігматитами, діабазами), що виходять на поверх­ню по­близу Кременчука та Горішніх Плавнів, повʼязані родовища залізної руди (кварцитів залізистих) Кременчуцького залізорудного ра­йону та родовища будівельного каменю. Роз­ві­дані поклади бішофітової руди сирої, гранітів, мігматитів, торфу. Крім корисних копалин загальнодержавного значе­н­ня, на території області — близько 90 родовищ з корисними копалинами місцевого значе­н­ня: глина тугоплавка і керамзитова, су­глинки, пісок для дорожнього будівництва та благоустрою, силікатних блоків і цегли, бетону й будівельних роз­чинів та ін. Основними джерелами водних ресурсів є Сула, Псел, Ворскла, Оріль та їх притоки, а також Кременчуцьке та Камʼянське водо­сховища. Запаси під­земних вод: про­гнозні екс­плуатаційні — 4046,5 тис., роз­ві­дані та затверджені — 806,88 тис. м³/добу. Основні водоносні горизонти на території області, придатні до викори­ста­н­ня: четвертин­ний (алювіальний) Полтавський, Харківський, Бучакський, Сінеман-нижньокрейдовий і Юрський.

Рослин­ний покрив пред­ставлений угрупова­н­нями степів, лук, заплавних і соснових лісів, широколистяних лісів (пере­важно дібров), прибережно-водних і водних фітоценозів. Має транс­формований характер. Напів­природні ценози збереглися пере­важно на заплавах річок, іноді — на їх терасах, хоча остан­нім часом також за­знали значних змін. Зональні типи рослин­ності — широколистяні ліси та лучні степи — за­ймають не­значні площі. Ліси трапляються пере­важно на терасах річкових долин. Їх поширен­ню, крім антропоген­ного впливу, заважає засоле­н­ня ґрунтів, що є характерним для області. Степова рослин­ність за­ймає схили балок і річкових долин, нерозорані кургани. Лучні степи області мають найбільшу флористичну різноманітність. Загальна кількість видів флори на території регіону складає 1514 одиниць (33,5 % до загальної чисельності видів України) — вищих судин­них, голонасін­них, хвощів, папоротей, плавунів. До Червоної книги України зараховано: зозулині черевички справжні, лілія лісова, гніздівка звичайна, любка дволиста, тюльпан дібровний, під­сніжник білосніжний, цибуля ведмежа, лунарія оживаюча, рябчик руський, глід український, булатка великоквіткова; сон чорніючий, астрагали блідий і шерстистоквітковий, брандушка різнокольорова, крокус сітчастий, пирій ковилолистий, ковили волосиста, вузьколиста, Лес­сінга; пальчатокорін­ник мʼясо-червоний і пальчатокорін­ник Фукса, зозулинець шоломоносний, зозулині сльози яйцеподібні, рябчик малий; зозулинець болотний, коручка болотна, жировик Лезеля, лікоподієл­ла заплавна; сальвінія та водяний горіх плаваючі, альдрованда пухирчаста. Фауна: ссавці — 66 видів, птахи — 307 (з яких по­стійно гніздяться — 150), земноводні — 10, плазуни — 11, риби — 38. До Червоної книги України занесено такі види: вечірниця велетенська та мала, рясоніжка мала, нічниця ставкова, пере­гузня звичайна, тхір степовий, борсук, горностай, тушкан великий; балабан, дрохва, журавель сірий, змієїд, лелека чорний, орел-могильник, орел-карлик, орлан-білохвіст, пугач, скопа, кулик-ходуличник, кулик-сорока, шуліка рудий, чапля жовта; гадюка степова, мідянка. Рідкісними є понад 30 видів комах (сатурнії, парусники, ведмедиці, бражники, жук-олень тощо). Станом на 1 січня 2025 природно-заповід­ний фонд налічував 400 територій та обʼєктів загальною площею 144 180,3613 га, що складає 5,01 % від загальної площі області. З них 30 мають статус загальнодержавного значе­н­ня: Нижньосульський національний природний парк, Пирятинський національний природний парк; заказники — Білецьківські плавні, Вільхівщинський, Дейманівський, Короленкова дача, Лучківський, Нижньопсільський, Сулинський, Христанівський, Червонобережжя (усі — ландшафтні), Великоселецький, Гракове, Куквинський, Плехівський, Рогозів куток, Середньосульський, Солоне (усі — гідрологічні), Малоперещепинський (ботанічний), Михнівський, Святилівський (обидва — орнітологічні), Руський Орчик (загальнозоологічний); ботанічна памʼятка природи Парасоцький ліс; Хорольський ботанічний сад, дендрологічні парки Криворудський, Устимівський, памʼятки садово-паркового мистецтва Ковпаківський лісопарк, Березоворудський парк, Полтавський міський парк, Хомутецький парк; місцевого значе­н­ня: 5 регіональних ландшафтних парків, 165 заказників (58 ландшафтних, 3 лісових, 39 ботанічних, 7 загальнозоологічних, 2 орнітологічних, 4 ентомологічних та 52 гідрологічних), 138 памʼяток природи (13 комплексних, 111 ботанічних, 2 зоологічних, 3 гідрологічних, 9 геологічних), 48 заповід­них ур­очищ, 1 дендрологічний парк, 13 парків-памʼяток садово-паркового мистецтва.

П. о. утворено 22 вересня 1937. До її складу з Харківської обл. зарахували Полтаву та Кременчук з прилеглими до них селами, Великобагачанський, Великокринківський, Гадяцький, Глобинський, Градизький, Гребінківський, Диканський, Драбівський, Згурівський, Зіньківський, Карлівський, Кишеньківський, Кобеляцький, Ковалівський, Козельщинський, Комишнянський, Лазірківський, Лохвицький, Липоводолинський, Лубенський, Машівський, Миргородський, Нехворощанський, Новогеоргіївський, Новосанжарський, Оболонський, Онуфріївський, Опішнянський, Оржицький, Петрівсько-Роменський, Пирятинський, Покровсько-Багачанський, Решетилівський, Семенівський, Сенчанський, Синівський, Хорольський, Чорнухинський, Чутівський, Шишацький, Яготинський р-ни; від Київської обл. — Гельмязівський, Золотоніський, Іркліївський, Чорнобаївський р-ни. 10 січня 1939 від П. о. до ново­утвореної Кірово­градської обл. ві­ді­йшли Новогеоргіївський і Онуфріївський, до ново­утвореної Сумської обл. — Липоводолинський і Синівський р-ни. У травні 1939 із Кременчуцької міськради виділили Кременчуцький р-н, у липні того року з Полтавської міськради — Полтавський р-н, у серпні із частин Опішнянського та Чутівського р-нів створено Котелевський р-н. У вересні 1940 Полтаву поділили на Жовтневий (від 2016 — Шевченківський), Київський і Ленінський (від 2016 — Подільський) міські р-ни, а в Кременчуці того ж року виділили Крюківський р-н.

14 вересня 1941 німецьким військам у р-ні Лубни—Лохвиця вдалося зі­мкнути оточе­н­ня навколо військ 21-ї, 5-ї, 37-ї та 26-ї армій Пів­ден­но-Західного фронту. Радянські частини змушені були вести тяжкі крово­пролитні бої, щоб ви­рватися із оточе­н­ня. 20 вересня по­близу х. Дрюківщина Сенчанського р-ну (нині село Миргородського р-ну) загинули командуючий Пів­ден­но-Західним фронтом М. Кирпонос, член Військової ради фронту, секретар ЦК КП(б)У М. Бурмистенко, начальник штабу фронту В. Тупиков. У вересні 1941 територію області окупували німецькі війська, що встановили тут, як і перед цим більшовики, режим воєн­ної диктатури. Діяло радянське та ОУНівське під­пі­л­ля. Навесні 1942 німецьке фронтове командува­н­ня пере­дало Полтавщину в управлі­н­ня цивільної влади — до Київської генеральної округи райхскомісаріату «Україна». Були створені 12 ґебітів — Гадяцький (окрім Гадяцького, зарахували Зіньківський, Петрівсько-Роменський і Роменський р-ни), Золотоніський (Гельмязівський, Іркліївський, Чорнобаївський), Карлівський (Машівський, Чутівський), Кобеляцький (Кишеньківський, Козельщинський), Кременчуцький (Великокринківський, Глобинський, Градизький), Лохвицький (Сенчанський, Чорнухинський), Лубенський (Лазірківський, Оржицький), Миргородський (Великобагачанський, Комишнянський, Шишацький), Опішнянський (Диканський, Котелевський), Пирятинський (Гребінківський, Драбівський, Згурівський, Ковалівський, Яготинський), Полтавський (Новосанжарський, Нехворощанський, Решетилівський), Хорольський (Оболонський, Покровсько-Багачанський, Семенівський). На окупованій території німецька влада, як раніше більшовицька, влаштовувала масові ре­пресії. Після поверне­н­ня комуністичного режиму на Полтавщину ті з українських патріотів, які врятувалися від нацистів, опинилися в застінках НКДБ. Загалом на території П. о. нацисти вбили 221 895 осіб (із них 115 тис. військовополонених), вивезли на примусові роботи до Німеч­чини понад 156 тис. осіб. У вересні 1943 на території П. о. роз­горнулися жорстокі бої радянської армії проти німецьких військ. 21 вересня 1943 війська 53-ї та 5-ї армій Степового фронту ви­йшли на лівий берег Ворскли. Вночі вони форсували річку пів­нічніше і пів­ден­ніше Полтави, а 23 вересня після запеклих боїв зайняли Полтаву, 29 вересня — Кременчук. Тисячі воїнів загинули під час форсува­н­ня Дні­пра. Від 23 червня до травня 1945 на фронтах 2-ї світової війни, воюючи в складі радянської армії, загинули 269 442 полтавці. 180 уродженців Полтави та П. о., які воювали на різних фронтах 2-ї світової війни, удостоєні зва­н­ня Героя Радянсько Союзу, з них двічі — С. Ковпак (1942, 1944) і Г. Береговий (1944, а також за політ у Космос — 1968). 118 воїнів від­значені цим зва­н­ням за звільне­н­ня Полтавщини.

У січні 1954 від П. о. до Київської обл. ві­ді­йшли Згурівський і Яготинський р-ни; до ново­утвореної Черкаської обл. — Гельмязівський, Драбівський, Золотоніський, Іркліївський, Чорнобаївський і Шрамківський р-ни. У повоєн­ні роки роз­горнулося велике промислове будівництво, особливо по­близу Кременчука. 1956—59 введені в дію перші агрегати Кременчуцької ГЕС. На околицях міста звели корпуси комбайнового заводу, який потім було пере­обладнано в автомобільний завод (див. «АвтоКрАЗ»). У результаті проведе­н­ня геологорозвідувальних робіт були від­криті значні родовища нафти і газу (Радченківське, Сагайдацьке, Глинсько-Роз­бишівське, Солохівське, Зачепилівське, Чорнухинське, Більське тощо) й покладено початок роз­виткові нафтогазової промисловості. 1956 побудовано газо­проводи Радченкове—Миргород (14,5 км) і Радченкове—Полтава (68,5 км). 1959—65 введено в дію 37 нових великих під­приємств, а основні виробничі фонди промисловості області збільшилися вдвоє. Особливо важливе значе­н­ня мали новозбудовані Кременчуцький нафтопереробний завод, Кременчуцький завод технічного вуглецю, Полтавський завод хімічного машинобудува­н­ня, «Електромотор», Полтавський завод штучних алмазів та алмазних інструментів, Полтавський завод газорозрядних ламп, Дні­провський гірничо­збагачувальний комбінат (нині Полтавський гірничо­збагачувальний комбінат, Горішні Плавні), під­приємства з виробництва залізобетон­них кон­струкцій та інших будівельних матеріалів у Полтаві, Кременчуці і Лубнах, заводи з виробництва засобів автоматизації в Лохвиці та Лубнах, цукровий завод у Яреськах та ін. 1964 паровозоремонтний завод реорганізували в Полтавський тепловозоремонтний завод. Загалом на той час на Полтавщині було 365 промислових під­приємств. У загальному обсязі продукції народного господарства частка промисловості досягала понад 60 %. Дедалі більшого значе­н­ня набувала машинобудівна промисловість. 1958 вона давала 19 % усієї промислової продукції області, а в 1965 — 33 %. Освоєно випуск нових машин, приладів, устаткува­н­ня, а також товарів народного спожива­н­ня. Кременчуцький автомобільний завод виробляв нові марки великовагових автомобілів КрАЗ-256, КрАЗ-257, КрАЗ-258. Лубенський вер­статобудівний завод почав виготовляти універсальні круглошліфувальні вер­стати нового типу; Крюківський вагонобудівний завод — вагони для пере­везе­н­ня цементу, шестиосьові напів­вагони для транс­портува­н­ня вугі­л­ля, кранів та очеретозбиральні самохідні машини; Полтавський машинобудівний завод мʼясного устаткува­н­ня — конвеєрні лінії для пере­робле­н­ня водоплавної птиці; Полтавський турбомеханічний завод — фільтрувальні преси нового типу; Лохвицький приладобудівний завод (нині «Скло­прилад», м. Заводське) — нові прилади та засоби автоматизації.

У січні 1957 ліквідували Петрівсько-Роменський і Покровсько-Багачанський р-ни, а їх територію роз­поділили між Гадяцьким, Лохвицьким, Лубенським і Хорольським р-ми. У червні 1959 ліквідовано міський р-н Кременчука — Крюківський. У тому ж році до складу області входили 34 сільські адміністративно-територіальні р-ни: Великобагачанський, Великокринківський, Гадяцький, Глобинський, Гоголівський, Градизький, Гребінківський, Диканський, Зіньківський, Карлівський, Кишеньківський, Кобеляцький, Козельщинський, Комишнянський, Котелевський, Кременчуцький, Лазірківський, Лохвицький, Лубенський, Машівський, Миргородський, Нехворощанський, Новосанжарський, Оболонський, Опішнянський, Оржицький, Пирятинський, Полтавський, Решетилівській, Семенівський, Сенчанський, Хорольський, Чорнухинський, Чутівський. У грудні 1962 до категорії міст обласного значе­н­ня від­несено Гребінку, Карлівку, Лубни, Миргород та укрупнено сільські р-ни, унаслідок чого їх залишилося 14: Гадяцький, Глобинський, Диканський, Зіньківський, Карлівський, Кобеляцький, Кременчуцький, Лохвицький, Лубенський, Миргородський, Пирятинський, Полтавський, Решетилівській, Хорольський. У січні 1963 смт Білики Кременчуцької міськради пере­дано до складу Кобеляцького р-ну, а у квітні того ж року смт Власівка — до Кірово­градської обл. Указом від січня 1965 статус міста обласного значе­н­ня залишили тільки для Полтави та Кременчука. Тоді ж від­новили Котелевський, Новосанжарський, Оржицький, Семенівський, Чутівський р-ни; у грудні 1966 — Великобагачанський, Гребінківський, Козельщинський, Машівський, Чорнухинський та Шишацький р-ни. У 1960-х рр. від­бувалася низка змін щодо пере­дачі сільрад з одних р-нів до інших, укрупне­н­ня сільрад, утворе­н­ня нових тощо. На 1 січня 1968 П. о. поділялася на 25 р-нів, у її межах було 2 міста обласного та 10 ра­йон­ного значе­н­ня, 18 смт, 3 робітничі с-ща та 2224 сільських населених пункти. 1972 від­несено до категорії міст обласного значе­н­ня Лубни, 1976 — Миргород, 1977 — Комсомольськ (1961—72 — смт). 1975 утворено Автозаводський і Крюківський міські р-ни Кременчука; 1976 до категорії міст від­несено Глобине, 1977 — Червонозаводське.

Мешканці області брали участь у Помаранчевій революції (2004) та Революції гідності (2013—14), в антитерористичній операції та операції Обʼ­єд­наних сил на Сході України (2014—22), воюють після початку повномас­штабного вторгне­н­ня військ РФ в Україну (від 24 лютого 2022). У лютому 2014 у Києві були вбиті І. Сердюк і А. Черненко, які від­стоювали європейські цін­ності. Багато воїнів-полтавців загинули в боях із російськими окупантами. За мужність та професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зва­н­ням Герой України від­значені такі уродженці та жителі Полтавщини: 2018 — А. Конопльов; 2021 — С. Горбенко; 2022 — А. Амелін, Є. Бова, С. Волинський, В. Ворошилов, О. Гегечкорі, А. Герус, О. Голіней, В. Грицаєнко, Р. Дрогомирецький, М. Кагал, В. Кісельов, А. Кравченко, І. Левченко, М. Любарець, О. Мостовий, О. Оксанченко, А. Орлов, С. Чобану; 2023 — І. Банк, Н. Боровицький, С. Вербицький, В. Горбань, А. Докторенко, В. Коваль, С. Міщенко, В. Поліщук, О. Федорченко; 2024 — А. Головня, О. Кроковець, Ю. Матвійчук, І. Пугач, О. Роговський, Е. Сабанін, І. Чорний; 2025 — Т. Бердзенішвілі, Є. Горін, М. Городніченко, І. Козін, С. Крамський, Є. Мазко, В. Поливяний, В. Шевченко.

Нині промисловий комплекс Полтавщини є одним із ключових секторів економіки України. Серед провід­них галузей — машинобудува­н­ня, видобува­н­ня корисних копалин і роз­робле­н­ня карʼєрів, харчова промисловість та паливно-енергетичний комплекс. Найбільшими машинобудівними під­приємствами є: «АвтоКрАЗ» (виробляє вантажні автомобілі й запасні частини до них, а також причепи та напів­причепи), «Кредмаш» (див. Кременчуцький завод дорожніх машин; асфальто­змішувальні установки і запасні частини до них), Кременчуцький завод технічного вуглецю (єдиний виробник в Україні), Крюківський вагонобудівний завод, Карлівський машинобудівний завод (устаткува­н­ня для обробле­н­ня зерна в Україні), «Лубнимаш» (елеваторне обладна­н­ня), Полтавський автоагрегатний завод (гальмівна апаратура для вантажних автомобілів, причепів і напів­причепів, автобусів, тролейбусів та спеціальної автотехніки), Хорольський механічний завод (зерно­очисні сепаратори, борошняно-крупʼяні роз­сіви, а також широкий асортимент зернодробарок, норій, шнекових транс­портерів та різного обладна­н­ня для виробництва круп і комбікормів). Видобува­н­ня корисних копалин здійснюють: «Укргазвидобува­н­ня», «Полтавагазвидобува­н­ня», «Укрнафта», «Полтаванафтогаз», «Нафтогазвидобува­н­ня», «Надра-геоінвест», «Полтавська газонафтова компанія», «Природні ресурси», «Регал Петролеум Корпорейшн Лімітед»; Полтавський гірничо­збагачувальний комбінат, Єристівський гірничо­збагачувальний комбінат.

Екс­плуатаційна довжина залізничних колій загального користува­н­ня у П. о. становить 851,6 км, зокрема 514,3 км обслуговується електровозною та 337,3 км тепловозною тягою. Найбільшими та структуро­утворюючими залізничними вузлами є: Полтава, Кременчук, Гребінка, Ромо­дан, а також залізничні станції Лубни та Миргород. Напрямок від Полтави до Кременчука є частиною стратегічно важливого залізничного ходу для здійсне­н­ня пере­везень транзитних вантажів у напрямку Одеських чорноморських портів для подальшого їх транс­портува­н­ня морем. У межах П. о. пролягає 1239,15 км автомобільних доріг загального користува­н­ня державного значе­н­ня та 7471,45 км доріг загального користува­н­ня місцевого значе­н­ня. За 7 км на пів­ден­ний захід від Полтави, поряд із автотрасою Київ—Харків—Довжанський роз­ташоване обласне комунальне під­приємство «Аеропорт-Полтава». Працює Кременчуцький річковий порт.

Здійснюють науково-ін­новаційні дослідже­н­ня та на­вчають студентів 6 закладів вищої освіти: Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка, «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка» Національний університет, Полтавський державний аграрний університет, Полтавський державний медичний університет, Полтавський університет економіки і торгівлі та Кременчуцький національний університет імені Михайла Остро­градського. Функціонують Полтавський юридичний ін­ститут Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, Полтавський ін­ститут бізнесу Між­народного науково-технічного університету імені академіка Юрія Бугая, Полтавський ін­ститут економіки і права Від­критого між­народного університету роз­витку людини «Україна», Придні­провський ін­ститут Між­регіональної академії управлі­н­ня персоналом (Кременчук). 2022 до Полтави пере­міщено Луганський національний університет імені Т. Шевченка. Наукові установи: Вагонобудува­н­ня Український науково-дослідний ін­ститут (Кременчук), Свинарства і агро­промислового виробництва Ін­ститут НААНУ (Полтава), Полтавська державна сільськогосподарська дослідна станція імені М. І. Вавилова Ін­ституту свинарства і агро­промислового виробництва НААНУ, Лікарських рослин Дослідна станція Ін­ституту агро­екології і природокористува­н­ня НААНУ (с. Березоточа Лубенського р-ну), Устимівська дослідна станція рослин­ництва Ін­ституту рослин­ництва імені В. Я. Юрʼєва НААНУ (Кременчуцький р-н), Керамології Від­діле­н­ня Ін­ституту народо­знавства НАНУ (Опішня). Науковий потенціал: понад 1,8 тис. науково-педагогічних працівників, з них 340 докторів і 1243 кандидати наук.

У П. о. — 503 заклади загальної середньої освіти, 592 заклади та під­роз­діли до­шкільної освіти. Функціонують: Полтавський академічний обласний театр ляльок, Полтавський академічний обласний український музично-драматичний театр імені М. Гоголя, Полтавська обласна філармонія; 705 бібліотек, зокрема й Полтавська обласна універсальна наукова бібліотека імені І. Котляревського, Полтавська обласна бібліотека для юнацтва імені О. Гончара; 785 Будинків культури та клубів, 8 кінотеатрів; 4 школи мистецтв, 3 художні та 36 музичних шкіл. Діють 485 художніх колективів, з них 366 народних, 118 зразкових, 1 заслужений. Створено 145 музеїв, з них 39 комунальних, а 106 працюють на громадських засадах. Вони зберігають близько 0,5 млн екс­понатів, що належать до Музейного фонду України. Найбільшим є Полтавський крає­знавчий музей імені В. Кричевського. Здобув популярність Музей важкої бомбардувальної авіації (Полтава). Гоголя М. музей-заповід­ник Національний (с. Гоголеве Миргородського р-ну) — один із найві­доміших туристичних обʼєктів області, входить до Всеукраїнського туристичного маршруту «Гоголівські місця в Україні». Гончарства українського музей-заповід­ник Національний (Опішня) щорічно збирає усіх гончарів України. Центр унікальної вишивки та килимарства (Решетилівка) — осередок створе­н­ня унікальних робіт, що вві­йшли до реєстру Національної культурної спадщини. Історико-культурний заповід­ник «Більськ» (див. Більське городище) є територією найбільшої фортеці Європи за скіфської доби — м. Гелон. Великі Сорочинці ві­домі завдяки проведен­ню загальнонаціонального Сорочинського ярмарку, славляться Великосорочинським літературно-меморіальним музеєм М. Гоголя, історико-крає­знавчим музеєм, памʼятником М. Гоголю (споруджений 1911), музеєм духовності Великосорочинської санаторно-курортної школи-інтернату. У Диканьці, яку описав М. Гоголь, — Диканський історико-крає­знавчий музей імені Д. Гармаша, картин­на галерея імені М. Башкирцевої. Оновлені екс­позиційні зали пред­ставляє від­відувачам Чорнухинський літературно-меморіальний музей Г. Сковороди.

Є 45 Центрів первин­ної медико-санітарної допомоги. Послуги вторин­ного рівня медичної допомоги надають 11 закладів охорони здоровʼя в Полтаві, ще 11 — у Кременчуці, Горішніх Плавнях та Лубнах, а також 22 лікарні в інших містах та селищах області. Високоспеціалізовану медичну допомогу третин­ного рівня мешканці отримують у 16-ти комунальних під­приємствах Полтави (зокрема й обласна клінічна лікарня), Кременчука та Лубен. У Полтаві — обласний санаторій для дітей із поруше­н­ням опорно-рухового апарату. Діють Полтавський обласний соціальний центр матері та дитини, 4 будинки-інтернати для осіб похилого віку та ветеранів, 2 дитячих будинки-інтернати, 8 психоневрологічних будинків-інтернатів.

Зареєстровано 484 друковані засоби масової інформації, зокрема й газети: «Вечірня Полтава», «Зоря Полтавщини», «Полтавський вісник», «Село полтавське» (усі — Полтава), «Рідний край» (Велика Багачка), «Новини Великосорочинської громади» (с. Великі Сорочинці), «Гадяцький вісник», «Базар Медіа в Україні» (Гадяч), «Зоря Придні­провʼя» (Глобине), «Гірник», «Телеекс­прес» (обидві — Горішні Плавні), «Гребінчин край», «Трудова слава» (Диканька), «Голос Зіньківщини», «Життя і слово» (Карлівка), «Колос», «ЕХО» (обидві — Кобеляки), «Козельщинські вісті», «Народна трибуна» (Котельва), «Для дому і сімʼї», «Кремінь» (обидві — Кременчук), «Кременчуцька газета», «Кременчуцький Теле­граф», «Зоря» (Лохвиця), «Лохвицький край», «Лубенщина», «Промінь» (Машівка), «Вісник Прихоро­л­ля», «Прапор пере­моги» (обидві — Миргород), «Світлиця» (Нові Санжари), «Оржицькі вісті», «Пирятинські вісті», «Нова година» (Решетилівка), «Решетилівський вісник», «Вісник Семенівщини», «Голос громади» (обидві — Семенівка), «Вісті Хорольщини», «Наш Хорол», «Нова праця» (Чорнухи), «Сільські новини» (Чутове), «Сільське життя» (Шишаки); журнали: «Bride Ukraine» (Кременчук), «Полтавська криниця» (Полтавської обласної організації НСПУ), «Діє-Слово. Полтавська літературна криничка для дітей та юнацтва».

На території П. о. під охороною держави — 3057 обʼєктів культурної спадщини, з них національного значе­н­ня — 80 (архітектури — 48, археології — 12, історії — 13, монументального мистецтва — 4, історії та архітектури — 1, археології, науки і техніки — 2), місцевого — 1308 (архітектури — 71, археології — 198, історії — 1518, монументального мистецтва — 116, археології та історії — 3, історії та архітектури — 22, містобудува­н­ня і архітектури — 1, садово-паркового мистецтва, ландшафту — 1). Щойно виявлених обʼєктів культурної спадщини — 1048. Значна кількість памʼяток національного значе­н­ня роз­ташована в Полтаві. Унікальними є памʼятки архітектури у Кременчуці (будинок для спо­стереже­н­ня за рухом Дні­пром, 1809); Пирятині (собор Різдва Богородиці, 1781), селах Березова Рудка (садибо-палацовий комплекс Закревських, 18—19 ст.), Вергуни (церква Різдва, 1801—07), Вишняки (Троїцька церква, 1794—99; садибний будинок, 1805), Вороньки (будинок провіантського складу, початок 19 ст.), Мгар (Спасо-Преображенський собор, 1682—1754 і дзвіниця, 1785—1844; будинок настоятеля, 1786; готель, 2-га половина 19 ст.; Благовіщенська церква, 1904), Піски (Успенська церква, 2-га половина 19 ст.), Снітин (Воскресенська церква, 1805) Лубенського р-ну; Гадячі (Всіхсвятська церква, 1836), селах Бобрик (садиба Масюкових, 1807), Великі Сорочинці (Спасо-Преображенська церква, 1734), Ве­прик (Миколаївська церква, 1823; Успенська церква, 1821), Гоголеве (комплекс садиби М. Гоголя, 19 ст.), Плішивець (Покровська церква, 1907) Миргородського р-ну; Диканьці (Миколаївська церква, 1794 та дзвіниця, 1810; Троїцька церква, 1780; тріумфальна арка, 1820), Котельві (Троїцька церква, 1812), селах Федорівка (Благовіщенська церква, 1828) Полтавського р-ну.

У П. о. — 79 готелів різного рівня комфортності, 12 центрів активного від­починку, 6 центрів туристичної інформації, 33 садиби зеленого туризму. Курорти Полтавщини пред­ставлені санаторно-лікувальними закладами Миргорода («Миргород», «Полтава», «Хорол» і «Березовий Гай»), с. Власівка Полтавського р-ну («Сосновий Бір»), Нових Санжар, Великої Багачки.

Діють 1219 релігійних організацій (1188 релігійних громад, 11 управлінь, 3 духовні на­вчальні заклади, 9 монастирів, 4 братства та 4 місії). Віряни пере­важно православні (777 організацій). Є 13 громад УГКЦ і 5 РКЦ; 84 євангельських християн-баптистів, 68 християн віри євангельської, 48 адвентистів сьомого дня; 14 мусульманських і 13 юдейських.

Серед видатних уродженців Полтавщини — козацькі геть­мани 17—18 ст. Д. Апостол (с. Великі Сорочинці Миргородського р-ну), П. Іваненко (Петрик; Нові Санжари), І. Брюховецький, козацький літописець Г. Грабянка (обидва — Гадяч); письмен­ник, філософ Я. Козельський (с. Келеберда Кременчуцького р-ну), філософ, поет Г. Сковорода (Чорнухи; обидва — 18 ст.), письмен­ники В. Капніст (кінець 18 — початок 19 ст., с. Обухівка Миргородського р-ну), Л. Глібов (с. Веселий Поділ Кременчуцького р-ну), М. Гоголь (с. Великі Сорочинці), В. Наріжний (с. Устивиця; обидва — Миргородського р-ну), Є. Гребінка (х. Убіжище, нині у межах с. Марʼянівка), поет Л. Боровиковський (с. Мелюшки; обидва — Лубенського р-ну); математик М. Остро­градський (с. Пашенівка Кременчуцького р-ну), лікар-фізіолог, засновник наукового акушерства Н. Амбодик-Максимович (с. Ве­прик), інженер-артилерист О. Засядько (с. Лютенька; обидва — Миргородського р-ну), публіцист, історик, літературо­знавець і громадський діяч М. Драгоманов (Гадяч), історик, етно­граф В. Ломиковський (усі — 19 ст.); живописці В. Боровиковський (кінець 18 — початок 19 ст.; обидва — Миргород), М. Башкирцева (с. Гавронці Полтавського р-ну), А. Мокрицький (Пирятин; обоє — 19 ст.); фахівець у галузі механіки, кон­структор тракторної і танкової техніки М. Духов (с. Ве­прик Миргородського р-ну), математик Ю. Митропольський (Шишаки), фізик І. Оніщенко (с. Щасливе Полтавського р-ну), фахівець у галузі механіки, матеріало­знавець Г. Писаренко (с. Дрижина Гребля Полтавського р-ну), інженер-кон­структор ракетної техніки М. Кісенко (с. Яблунівка Миргородського р-ну), енергетики А. Бугаєць (с. Битакове Озеро Кременчуцького р-ну), О. Лелеченко (с. Новооріхівка Лубенського р-ну); гео­граф, карто­граф Л. Руденко (с. Засу­л­ля Лубенського р-ну); брати ботанік Дмитро та гідробіо­лог, геоботанік Костянтин Зерови (Зіньків), орнітолог М. Зарудний (с. Грякове Полтавського р-ну), ботанік Д. Івашин (с. Попівка Миргородського р-ну); фахівець у галузі сільського господарства С. Антонець (с. Покровське Полтавського р-ну), агроном А. Зайкевич (с. Матяшівка), вчений-селекціонер В. Ремесло (с. Теплівка; обидва — Лубенського р-ну); лікар, громадський діяч І. Зубковський (с. Єрки), хірурги О. Богаєвський (с. Устивиця; обидва — Миргородського р-ну), В. Лисенко (с. Круподеринці Лубенського р-ну), фахівець у галузі мануальної терапії М. Касьян (с. Бережнівка Полтавського р-ну); філософ Л. Губерський (Миргород); антрополог, етно­граф Ф. Вовк (с. Крячківка Лубенського р-ну), мово­знавець, фольклорист П. Житецький (Кременчук), історик, етно­граф О. Левицький (с. Маячка), історик С. Наріжний (с. Сокілка), історик, письмен­ник М. Степаненко (с. Микільське; усі — Полтавського р-ну), історик, археолог, статистик, громадський діяч Л. Падалка (Чорнухи), археологи І. Зарецький (с. Лютенька Миргородського р-ну), І. Шовкопляс (с. Лазірки Лубенського р-ну); письмен­ники І. Білик (Градизьк), Анатолій Дімаров (А. Гарасюта), Панас Мирний (П. Рудченко; обидва — Миргород), брати Михайло Орест і М. Зеров, Д. Нитченко (усі — Зіньків), Олена Пчілка (О. Косач; Гадяч), Василь Барка (В. Очерет; с. Солониця), В. Симоненко (с. Біївці; обидва — Лубенського р-ну), О. Гончар (с. Сухе), Ю. Горліс-Горський (с. Демидівка), Ю. Дольд-Михайлик (с. Бутенки), О. Ковінька (с. Плоске), Б. Олійник (с. Зачепилівка), Григорій та Григір Тютюн­ники (с. Шилівка; усі — Полтавського р-ну), П. Загребельний (с. Солошине Кременчуцького р-ну), М. Семенко (с. Кибинці), А. Тесленко (с. Харківці; обидва — Миргородського р-ну), поети Д. Луценко (с. Березова Рудка Лубенського р-ну), В. Самійленко (с. Великі Сорочинці); письмен­ник, живописець, графік М. Бутович (с. Петрівка-Роменська; обидва — Миргородського р-ну); скульптори Л. Позен (с. Оболонь Кременчуцького р-ну), Є. Трипільська (Опішня) та Л. Блох (Кременчук); майстрині художньої вишивки О. Великодна (с. Бухалівка Полтавського р-ну), В. Роїк (Лубни), керамісти О. Селюченко, родина Гаврило, Микола, Олесь Пошивайли, А. Білик-Пошивайло (усі — Опішня); музико­знавці, композитори М. Лисенко (с. Гриньки), брати Платон та Георгій Майбороди (с. Пелехівщина; обидва — Кременчуцького р-ну), О. Білаш (Градизьк), Г. Левченко (с. Грабарівка Лубенського р-ну), брати Ісак і Зиновій Дунаєвські (Лохвиця); хоровий диригент Н. Городовенко (с. Венслави); бандурист, спів­ак, диригент В. Кабачок (с. Петрівці; обидва — Миргородського р-ну), бандурист, композитор, Г. Китастий (Кобеляки), кобзар Ф. Кушнерик (Велика Багачка); спів­ачка Р. Кириченко (с. Корещина Кременчуцького р-ну); актори К. Лучко (Чутове), С. Шкурат (Кобеляки); громадсько-політичні діячі І. Майстренко (Опішня), Б. Мартос (Градизьк), М. Порш (Лубни), Володимир, Микола та Сергій Шемети (с. Олександрівка), політичний і державний діяч, фінансист, економіст В. Геть­ман (с. Снітин; обидва — Лубенського р-ну); діяч українського національно-визвольного руху К. Осьмак (Шишаки); перший митрополит УАПЦ Парфеній (Левицький; с. Плішивець Миргородського р-ну); організатор сучасного олімпійського руху О. Бутовський (с. Пʼятигірці Лубенського р-ну), спортс­мени О. Білокінь, Н. Ткаченко (обоє — легка атлетика, Кременчук), Н. Бочарова (спортивна гімнастика, с. Супрунівка Полтавського р-ну), Микола та його син Геннадій Закладні (на­стільний теніс, с. Сагайдак), К. Куришко (веслува­н­ня на байдарках, с. Ве­прик; обидва — Миргородського р-ну), Г. Прокопенко (плава­н­ня, Кобеляки), В. Романенко (стрільба), Л. Руденко (шахи; обоє — Лубни), Б. Онищенко (сучасне пʼятиборство, с. Березняки Лубенського р-ну). 2009 започатковано ґрунтовний 12-томний науково-видавничий проєкт «Полтавіка. Полтавська Енциклопедія».

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю